Головна Архіологія Архіологія ПОХОВАЛЬНИЙ ОБРЯД НАСЕЛЕННЯ ХОРИ ОЛЬВІЇ IV—III ст. до н. е
joomla
ПОХОВАЛЬНИЙ ОБРЯД НАСЕЛЕННЯ ХОРИ ОЛЬВІЇ IV—III ст. до н. е
Архіологія - Архіологія

І.О. Снитко

Статтю Присвячено Дослідженню Античних Сільських Некрополів Нижнього Побужжя. Простежено Характерні Особли­Вості Поховального Обряду Населення Хори, Який В Головних Рисах Збігається З Поховальним Обрядом Некрополя Ольвії.

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: Ольвія, Хора, Поховальні Пам’ятки.


Завдяки дослідженням 70—80-х рр. минуло­го сторіччя в цілому була розроблена періоди­зація розвитку сільськогосподарської округи Ольвійського поліса, надана різнобічна харак­теристика її життєдіяльності на основних істо­ричних етапах (Крыжицкий и др. 1989), вперше в історіографії було запропоновано повну ар­хеологічну карту пам’яток хори в територіаль­них межах Ольвійської держави (Крыжицкий, Буйских, Отрешко 1990). На основі єдиного методичного підходу висвітлено розвиток ти­пів поселень, їхню структуру, домобудівництво, господарчу діяльність, матеріальну та духовну культуру, етносоціальний склад населення, ви­ділено основні етапи формування та розвитку ольвійської хори. Через об’єктивні обставини і, перш за все, через недостатню вивченість, мате­ріали античних сільських некрополів Нижнього Побужжя майже не були використані у двох цих монографічних дослідженнях. Щоправда, тоді слушно наголошувалося, що «пошук, Картогра­фування Та Розкопки Сільських Некрополів Скла­дають Актуальне Завдання Окремого Досліджен­Ня, Яке Вже Розпочато» (переклад І. О. Снитка) (Крыжицкий, Буйских, Отрешко 1990, с. 83; див. також: Буйських 1997а, с. 22).

© І. О. СНИТКО, 2009

ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 3

За час, що минув, диспропорцію між ма­теріалами поселень сільської округи Оль­вії та її некрополів завдяки розкопкам вдало­ся дещо скоротити. Але й матеріал, одержаний за останні 20 років, майже не використовуєть­ся дослідниками при побудові етнокультурних та соціальних моделей розвитку ольвійської хори. А це, у свою чергу, призводить до непо­вних, однобічних, а часом і просто некорек­тних історичних реконструкцій. Тому нагаль­ним питанням сучасного дослідження хори Ольвійської держави, на наш погляд, є більш предметне висвітлення поховального обряду сільських некрополів. Це зумовлене тим, що він є одним із головних факторів у визначен­ні етнічного та соціального складу населення і достовірно відображає автентичні риси його духовної та матеріальної культури.

Метою пропонованої праці є аналіз похо­вального обряду сільських некрополів Ольвії періоду відновлення так званої великої хори, стабільного розвитку, розквіту полісу та почат­ку кризи. Цей період охоплює майже півтора століття — з кінця V по середину III ст. до н. е. Для написання статті використано здебіль­шого матеріали розкопок некрополів хори, основ ні дослідження яких припадають на кі-

25


ПОХОВАЛЬНИЙ ОБРЯД НАСЕЛЕННЯ ХОРИ ОЛЬВІЇ IV—III ст. до н. е

Рис. 1. Некрополі хори Ольвії IV—III ст. до н. е: 1 — Сіверсів Маяк; 2 — Завод ім. 61 комунара; 3 — Дідова Хата; 4 — Стара Богданівка; 5 — Північний некрополь біля с. Прибузьке; 6 — Дніпровське; 7 — Пітухівка; 8 — Лагерна коса

Нець 80-х — 90-ті рр. ХХ ст. Дослідження похо­вальних пам’яток ольвійської хори класичної та елліністичної доби відбувалися у такій по­слідовності. 1911 року М. Еберт проводив роз­копки біля сіл Пітухівка (рис. 1, 7) та Аджигол на Очаківщині (Ebert 1913). Поряд із підкур-ганними похованнями першої половини V ст. до н. е. біля с. Аджигол він дослідив ще 58 по­ховань Пітухівського некрополя IV—III ст. до н. е., який і досі лишається одним з найбільш вивчених на хорі. У 20-х рр. XX ст. директор Миколаївського музею Ф. Т. Камінський до­сліджував античний некрополь в м. Миколаїв, розташований на території вул. Адміральської, біля воріт Заводу ім. 61-го комунара (рис. 1, 2). Але вцілілі записи уривчасті та неповні. Так, невідома загальна кількість могил, відсутні ма­люнки та фотографії. За описом можна кон­статувати лише, що поховання здійснено в не­глибоких ямах. Із знахідок названо чорнолако­вий посуд, амфори з клеймами, залізні ножі, цвяхи, бронзові вістря стріл, за якими могиль­ник умовно можна датувати IV—III ст. до н. е. Слід зазначити, що 1984 р. співробітники Ми­колаївського краєзнавчого музею на території заводу відкрили поселення класичного та ран-ньоелліністичного часу, мешканці якого найві­рогідніше і залишили цей могильник (Снытко 1985; 1998; Крыжицкий, Буйских, Отрешко 1990, с. 64, № 107).

З 1966 р. періодично досліджувався некро­поль в уроч. Дідова Хата (рис. 1, 3) розкопками В. В. Лапіна, В. В. Рубана, В. І. Нікітіна, І. О. Снит­ка). Тут загалом досліджено 33 поховання IV— III ст. до н. е. (Снытко, Гребенников, Гаврилов 1997). 1984 р. охоронні розкопки проводилися

26

В районі Лагерної коси (рис. 1, 8) біля м. Оча­ків. Виявлено залишки 10 поховань (Буйських, Нікітін 1988). У 1983 та 1987 рр. частково дослі­джувався некрополь в уроч. Сіверсів Маяк на південно-східній околиці м. Миколаїв. Унаслі­док охоронних розкопок тут зафіксовано чоти­ри поховання IV—III ст. до н. е. та поточнено місцезнаходження ділянок некрополя кла сич-но-елліністичного та римського часів (Снытко 1990). У 1983, 1988 та 2000 рр. проводилися до­слідження Північного некрополя біля с. При-бузьке (рис. 1, 5) Очаківського р-ну (автори розкопок: В. М. Отрешко, А. С. Островерхов, С. О. Липавський, І. О. Снитко). Загалом вияв­лено 116 поховань IV—III ст. до н. е. та 160 мо­гил, які за комплексом некрополя датуються V—III ст. до н. е. (Снытко, Смирнов, Липав-ский 1989; Снытко 2000, с. 93—94).

Як бачимо, на цей час маємо у розпоря­дженні понад 300 поховань IV—III ст. до н. е. із різних регіонів Ольвійської держави, що до­зволяє перейти до попереднього узагальню-вального аналізу поховального обряду. Зде­більшого некрополі сільської округи IV—III ст. до н. е. полишені мешканцями одного посе­лення. Винятком є Північний біля с. Прибузь-ке та Пітухівський некрополі. Могильником у с. Прибузьке, очевидно, користувалися одно­часно мешканці кількох античних населених пунктів: поселень Кателине 1 та Чортувате 1, сільськогосподарських садиб Кателине 2, 3, 4, 5 і Чортувате 1, 2, 3. Пітухівський некрополь був залишений мешканцями поселення Піту-хівка 1 садиб 1—5 — комплексу класично-ел лі-ністичних пам’яток Аджигольської балки. Це явище можна пояснити досить високою кон­центрацією поселень на окресленій невеликій території. Що стосується обох могильників, то вони були розміщені на території колишніх не­крополів пізньоархаїчного та ранньокласично-го часів, на освячених ста ро давніми традиціями місцях. Безкурганні поховання класично-ел лі-ністичної доби дещо контрастували на тлі дав­ньогрецьких підкурганних могил кінця VI — першої третини V ст. до н. е., що дало привід деяким дослідникам вважати підкурганні по­ховання Аджигола варварськими. Результати останніх досліджень приольвійських пізньоар-хаїчних та ранньокласичних некрополів по­вністю спростовують цю гіпотезу (Снытко, Липавский 1990, с. 139—141; Снытко 1992; Snytko 1996; Буйских 1997; Крижицький 2001, с. 23—24).

Сільські некрополі розташовувалися безпо­середньо поблизу поселень або на плато біля бе-ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 3


Рега лиману, моря (Дідова Хата, Лагерна коса), або на плато зі сторони степу (Сіверсів Маяк, Північний некрополь біля с. Прибузьке, Піту-хівка, Завод ім. 61-го комунара). Відстань від поселення до некрополя зазвичай коливаєть­ся в межах від 100 до 700 м. Ця відстань і саме розташування могильника відносно поселення, скоріш за все, залежало від топографічних фак­торів, таких як загальний рельєф місцевості, розміщення стародавніх шляхів, земельних на­ділів поселенців, у окремих випадках сільських святилищ та ін. Розміщення некрополя віднос­но сторін світу не мало особливого значення. Наприклад, некрополь біля Дідової Хати роз­ташований на схід від поселення, біля с. При-бузьке — на захід, біля Сіверсового Маяка — на північний захід, біля Пітухівки та Заводу ім. 61-го комунара — на північний схід. Тож, вочевидь, при виборі місця для некрополя вирішальну роль відігравали перелічені фактори.

Більшість могильників мають змішаний ха­рактер, містять курганні та безкурганні похо­вання. Кургани різної висоти, але переважно не вище, ніж 2 м. На території деяких некро­полів або поряд з ними — Дідова Хата, Піту-хівка, Дніпровське, Волоська коса, с. Катели-не — є великі курганні насипи (Снытко 1990а, с. 10). Деякі з них вищі за 5 м. Вони, скоріш за все, споруджені у добу енеоліту—бронзи, хоча це не виключає можливості використан­ня деяких із них для підзахоронення і в античні часи. Крім того, зведення могильних насипів було притаманно грекам з найдавніших часів (Чмыхов 1989, с. 169—170), і місця, де були ра­ніше споруджені кургани, вони сприймали як територію для влаштування власних некропо­лів. Археологічно це зафіксовано на Північно­му некрополі біля с. Прибузьке, де поряд з по­хованнями античного часу досліджено курган доби бронзи (Снытко 2000, c. 5; Снытко, Лоб-ко 2008, с. 88—90, рис. 1). Досі ще не розкопа­но жодного великого кургану на території мо­гильників хори, тому питання про їхню належ­ність залишається відкритим. Курганні насипи розміщені групами на окремих ділянках не­крополів, дещо осторонь від більшості безкур-ганних поховань. Це простежується на некро­полях Пітухівки, Прибузького, Дідової Хати, Сіверсового Маяка. Останнє можна пояснити властивим некрополям практично всіх анти­чних центрів поділом на ділянки, пов’язаним, можливо, з родовими або соціальними відмін­ностями похованих.

Кургани могильників ольвійської хори у IV—III ст. до н. е., скоріш за все, мали суто

ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 3

Ритуальне призначення. Стратегічні функ­ції окремі кургани, мабуть, могли виконува­ти вже у римський період. Так, поряд з вели­ким курганом біля Дідової Хати, в місці, яке є висотною домінантою над найближчими 15— 20 км, зафіксовано залишки римського вій­ськового табору (Castrum Romanum) Дідова Хата 3 (Крыжицкий, Буйских, Отрешко 1990, с. 89, № 47; Буйских 1991, с. 87—88, рис. 33, 4). Причому, табір було розташовано так, що з-за курганного насипу його майже не можна було побачити з боку степу. Цілком вірогідно, що для гарнізону каструма курган був своєрідною вежею для спостережень.

Могильники хори зазвичай займали неве­лику площу — 1–3 га. Їхні розміри залежали від терміну використання. Винятком є могиль­ники Пітухівський та Північний біля с. При-бузьке. Площа кожного з них сягає 20—30 га. Територію близько 80 га займає нещодавно за­фіксований некрополь пізньоархаїчно-ран ньо-класичного та класично-елліністичного часу біля с. Дніпровське (Курганська, Снитко 2008). Це пов’язано з майже трьохсотрічним термі­ном їхнього функціонування та використан­ням їх мешканцями кількох поселень.

На могильниках хори Ольвії IV—III ст. до н. е. відомі три типи поховальних споруд. Це Ями, Підбої Та Земляні Склепи. Поховання В Ямах Є найбільш поширеним типом могил. Вони за­фіксовані на всіх без винятку некрополях оль-війської хори. Цей тип поховальної споруди ві­домий на хорі ще з архаїчного періоду (Снытко, Липавский 1990, с. 135—136; Snytko 1996). З того ж часу поховання в ямах відомі в некропо­лях Ольвії та Березані (Капошина 1956, с. 229; Скуднова 1988, с. 7). В Ольвії у першій полови­ні V ст. до н. е. вони складали трохи більше по­ловини загальної кількості могил — 54 %. Зго­дом ця частка знизилась за рахунок збільшення поховань у підбоях, і на початку IV ст. до н. е. вони становили вже 42 %. Протягом століття кількість ямних поховань продовжувала ско­рочуватись і наприкінці становила 38 % (Ко­зуб 1974, с. 9).

На некрополях хори Ольвії перших двох третин IV ст. до н. е. поховання в ямах були основним типом могил (Снытко 1990а, с. 11, рис. 9). Розміри їх залежали від віку, зросту по­хованих та способу поховання. Звичайні ґрун­тові могили дорослих мали довжину 1,5—2,5 м, ширину 0,5—1,5 м. Дитячі та підліткові могили мали дещо менші розміри. Глибина поховань коливалася від 0,5—0,8 м до 2,0—2,5 м від су­часної поверхні. Ями в плані підпрямокутної

27


ПОХОВАЛЬНИЙ ОБРЯД НАСЕЛЕННЯ ХОРИ ОЛЬВІЇ IV—III ст. до н. е

Рис. 2. Кам’яна закладка поховання 6 некрополя в уроч. Дідова Хата (фото В. В. Лапіна)

Форми, рідше — підтрапецієподібної. У Пів­нічному некрополі біля с. Прибузьке зафіксо­вано підтрикутну в плані яму (поховання 287) із рештками дитячого кістяка (Снытко 2000, с. 74, рис. 92).

Ями зазвичай призначалися для одного не­біжчика за винятком рідкісних підзахоронень та пізніших поховань на ділянках, зайнятих більш ранніми могилами. Орієнтація ям здебільшо­го широтна або з деякими варіаціями. Набага­то рідше трапляються ямні могили, орієнтовані на північ або південь. Деякі ями були перекри­ті закладками з вапнякового каміння. П’ять ям у Північному некрополі біля с. Прибузьке були облицьовані камінням (поховання 319, 320, 321, 322, 324). Камінь, який використовували для за­кладок, іноді мав сліди обробки. Найбільш по­казовими є могили з кам’яним перекриттям з некрополів Дідової Хати — поховання 6 (рис. 2) та Старої Богданівки — поховання 1 (рис. 1, 4; 3, 1, 3). В обох випадках для перекриття викорис­тано оброблені вапнякові квадри. У похован­ні Старобогданівського некрополя зафіксова­но ще й вапняковий антропоморфний надгро­бок (рис. 3, 2) з відбитою верхньою частиною (Гребенников, Снытко 1989). Слід зазначити, що 1975 р. неподалік могильника в уроч. Дідо­ва Хата, на узбережжі Бузького лиману, зафіксо­вано рештки античних розробок вапняку. Про це свідчили сліди розпилювання й обтесуван-ня каменю, наявність уламків оброблених брил та квадрів (Рубан, Буйских 1976 ; Крыжицкий и др. 1989, с. 139).

У другій чверті — середині IV ст. до н. е. на периферійних могильниках з’являється склад­ніший тип поховальних споруд — Підбійні Мо­Гили. В некрополі Ольвії вони широко відомі з самого початку V ст. до н. е., де вже в першій половині сторіччя складали 33 % всіх похо­вань (Козуб 1974, с. 12, рис. 2, 4). Перші під-

28

Бої з’явилися тут в останній третині VI ст. до н. е. (Козуб 1987, с. 33). Підбійні могили хори аналогічні ольвійським (Щеглов, Рогов 1985, с. 87). Їхня конструкція складалася із вхідної ями та підбою, влаштованого у поздовжній бо­ковій стінці вхідного колодязя на рівні його дна. Розміри вхідних ям та підбоїв приблизно однакові. Крім стандартних великих підбійних могил, трапляються середніх та зовсім незна­чних розмірів, де були поховані маленькі діти та підлітки. Орієнтація загалом широтна, іноді з деякими відхиленнями. Входи до підбоїв за­звичай перекривали кам’яними закладками. Поряд з необробленим рваним вапняковим камінням використовували дещо оброблені брили і навіть квадри. Для перекриття похо­вання 3/1996 у некрополі Дідова Хата було ви­користано три ретельно виготовлених кубопо­дібних жертовники та фрагментований антро­поморфний надгробок (Снытко, Гребенников, Гаврилов 1997, с. 30). Каміння встановлюва­ли або кладкою, або накатом. Набагато часті­ше ви користовувалось перекриття накатом. Ве­ликі брили затуляли вхід до підбою, а малих і середніх розмірів виконували функцію клин­ців та кріплення конструкції (Снытко 1990а, рис. 10, В). Щілини між камінням іноді замазу­вали зеленою глиною. Трапляються комбіно­вані закладки з використанням сирцевої цегли та вапнякового каміння, іноді амфор. Комбі­новані закладки з каменю та амфор зафіксо­вані у двох похованнях Північного некрополя біля с. Прибузьке — курган 2/2000, поховання 1/1988 (Смирнов, Снытко, Липавский 1990, с. 90—91; Снытко 2000).

Як і в Ольвії, на сільських некрополях та­кож відомі амфорні закладки (Снытко 1990а, рис. 10, Г). Чотири подібні конструкції дослі­джено на Пітухівському некрополі (R4, S4, X3, N1). Ці поховання розташовані компактною групою у південно-західному секторі некропо­ля та, виходячи з матеріалу, датуються межею третьої та четвертої чвертей IV ст. до н. е. (Ebert 1913, S. 104—111). Так само вони датуються і в некрополі Ольвії (Парович-Пешикан 1974, с. 17). Слід зауважити, що для закладів усіх чо­тирьох поховань використані лише гераклей-ські амфори. Цікаво також і те, що і в ольвій-ському некрополі, і в Пітухівці найбільш роз­повсюдженою кількістю амфор в одній споруді були 8 та 14. Сумнівно, що ця закономірність могла мати сакральний характер. Скоріш за все, це свідчить про деякі елементи стандарти­зації у розмірах поховань в Ольвії та на її хорі. Необхідно підкреслити, що заклади з викорис-ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 3


ПОХОВАЛЬНИЙ ОБРЯД НАСЕЛЕННЯ ХОРИ ОЛЬВІЇ IV—III ст. до н. е

Рис. 3. Кам’яні вироби із закладки поховання в Старій Богданівці. 1, 3 — квадри; 2 — фрагментований антро­поморфний надгробок

Танням амфор на сільських некрополях скла­дали невеликий відсоток на тлі конструкцій із каменю та сирцю.

Як правило, в підбійну могилу клали тіло од­ного небіжчика. Зрідка трапляються парні по­ховання. В некрополі Пітухівки зафіксовано одне парне поховання (H3). У Північному не­крополі біля с. Прибузьке серед 68 підбоїв ви­явлено два парних поховання (18а та 267/2000) та дві могили, в яких лежало одразу по три кіс­тяки – курган 2/2000 (рис. 4), поховання 1, 1а, 1б. Парні поховання відомі і в некрополі Ольвії (1913/49). Ю. І. Козуб інтерпретує їх як різно­часові (Козуб 1974, с. 13). Підбійні могили з двома та більшою кількістю кістяків відомі на сільських некрополях, де розміри могил, їхня конструкція та компактне розміщення похова­них практично виключають можливість підза-хоронення. Можна лише констатувати, що більшість із них найвірогідніше були синхрон­ними, тож, можливо, слід шукати інше пояс­нення наявності парних та колективних похо-


ПОХОВАЛЬНИЙ ОБРЯД НАСЕЛЕННЯ ХОРИ ОЛЬВІЇ IV—III ст. до н. е


Рис. 4. Підбійне поховання кургану 2 Північного не­крополя біля с. Прибузьке. План, перетин


Вань. Безсумнівним зразком підзахоронення є колективне поховання в підбої Північного не­крополя біля с. Прибузьке (1, 1а, 1б), де один на одному зафіксовано три кістяки, один з яких був у скорченому стані (Снытко, Лобко 2008, с. 90, рис. 2). Кам’яна закладка цієї моги­ли неодноразово перебудовувалась і востаннє була зміщена майже до протилежної стіни вхід­ного колодязя. Безумовно, ця поховальна спо­руда використовувалась як сімейна гробниця. Над деякими підбійними могилами, на від­міну від ямних, зведено невеликі курганні на­сипи. Вони зафіксовані на могильниках Дідова Хата, Пітухівка, Козирка, Північному некро­полі біля с. Прибузьке. Найбільше їх дослі­джено на останньому (кургани 2, 4, 8, 12—14). Сучасна висота насипів до 2 м, діаметр — 25—



ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 3

29


30 м. Кургани складені з ґрунту без додаткових конструкцій (кромлехів, рівчаків та ін.).

Земляні Склепи З’являються на сільських не­крополях у другій половині IV ст до н. е. Біль­шість датується останньою чвертю IV — першою половиною III ст. до н. е. (Снытко 1990а, с 13, рис. 10, А, Б). У некрополі Ольвії вони відомі з по­чатку IV ст. до н. е. (Козуб 1974, с 15—17, рис. 3). Земляні склепи є найскладнішим типом похо­вальної споруди. Вони складаються із дромоса та поховальної камери. Дромоси у плані підпрямо-кутної форми, опускаються до поховальної каме­ри під кутом 30 ° —45 ° У вигляді похилого пандуса зі сходами. Орієнтація дромосів та камер широт­на. Камери майже завжди є продовженням дро­мосів за формою та орієнтацією.

Вхід до камери перекривали кам’яною або сирцевою закладкою. Здебільшого заклади були кам’яні, виконані в різноманітній техніці. У Дідовій Хаті відомо три способи закладання входів до поховальної камери. У першому ви­падку вхід був закритий великими пласкими брилами, покладеними одна на одну, що під­пирали склепіння входу; у другому — закладе­ний дрібним необробленим вапняковим ка­мінням за технікою одношарової іррегулярної кладки (Снытко 1990а, с 15, рис. 10, Д); У тре­тьому — перекритий великими брилами, вкла­деними накатом (поховання 18). У Пітухів-ському некрополі такий спосіб зафіксовано в чотирьох могилах (J2, Q3, S3, B4). На могильни-ку в Пітухівці закладки нерідко були із сирце­вої цегли (C2, O3).

Вхід до камери зазвичай мав форму пів­кола або прямокутника. Розміри камер різні. Це залежало, перш за все, від кількості похо­ваних. На відміну від підбоїв, земляні склепи здебільшого безперечно були сімейними гроб­ницями та призначалися для подальшого під-захоронення членів родини. Вони були прото­типом монументальних кам’яних склепів, які з’явилися в некрополі Ольвії за елліністичної доби (Козуб 1974, с 17). У камерах земляних склепів ховали по 2—3 небіжчики. П’ять по­хованих було зафіксовано у склепі B4 Пітухів-ського некрополя. Цікаво, що дромос цього склепа був орієнтований з півночі на південь і всі п’ять кістяків розташовувалися в камері перпендикулярно напряму дромоса, черепами на схід (Ebert 1913, S. 45, Аbb. 47).

Слід зазначити, що земляні склепи зафіксо­вано не на всіх античних сільських некрополях Нижнього Побужжя. Досі вони відомі лише у Пітухівці, Дідовій Хаті та Сіверсовому Маяку. Серед 276 поховань Північного некрополя біля

ЗО

С. Прибузьке класично-елліністичної доби не зафіксовано жодного земляного склепа. Мож­ливо, їх наявність свідчить про присутність се­ред мешканців, які залишили ці некрополі, ка­тегорії громадян вищого майнового та соціаль­ного статусу. Як і над похованнями в підбоях, над земляними склепами зводили невеликі курганні насипи.

На могильниках хори Ольвії розглядува­ного часу поки засвідчено один тип похован­ня — інгумацію. Поховані лежали переважно у випростаному стані на спині. Відомо 10 похо­вань у скорченому та близькому до нього ста­ні (Снытко, Лобко 2008, рис. 1—8). В некрополі Аджигола в підкурганному похованні зафіксо­вано два кістяки з ознаками скорченості (Ebert 1913, S. 4—5, Аbb. 2). Але ці поховання були змі­щені грабіжниками, через що є сумнів щодо їх­нього первинного скорченого стану. Вісім скор­чених кістяків досліджено в Північному не­крополі біля с. Прибузьке. З них суто античних лише три, бо одне датується добою бронзи, а чотири були безінвентарними, тож їхню дату не з’ясовано (Снытко, Лобко 2008, с. 92).

Поховання зі скорченими кістяками відо­мі в багатьох античних некрополях Північно­го Причорномор’я, що дало привід С. І. Капо-шиній, а за нею багатьом іншим дослідникам ставити питання про так званий «варварський елемент» у складі давньогрецьких полісів (тав­ри, скіфи, фракійці) та «варварський вплив» на грецький поховальний обряд (Капошина 1941, с. 161; Кастанаян 1959, с. 285, 287; Preda 1961, p. 287). У Північному Причорномор’ї скорчені поховання відомі на Березані (Ла­пин 1966, с. 212—229), в Ольвії (Козуб 1974, с. 20—24), Херсонесі (Капошина 1941; Стрже-лецкий 1948, с. 94; Белов 1950, с. 277—278; Зу-барь 1993), в Кепах і Фанагорії (Липавский 1987, с.99). У Північно-Західному та Західно­му Причорномор’ї вони зафіксовані в некро­полі Аполлонії (Венедиков 1963, с. 17—59; Па-найотова 1994, с. 151—155), Каллатісі та Істрії (Preda 1961, p. 287; Alexandrescu 1959, fig. 6). Цей обряд відомий у Греції та Малій Азії з доби бронзи. Як реліктове явище він зберігався в ар­хаїчний час в Елевсині та Дипілонському не­крополі Афін (Poulsen 1905, S. 27).

В античних некрополях Північного При­чорномор’я серед масових трупопокладень у випростаному стані скорчені поховання скла­дають дуже незначний процент, але попри це, як влучно висловилась Ю. І. Козуб, у науці з цього створили цілу проблему (Козуб 1974, с. 20). Її розв’язання, на наш погляд, не вима-ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 3


Гає дискусій і криється, перш за все, в пере­житках родового ладу у стародавніх греків, на що і вказують прибічники цієї ідеї (Лапин 1966, с. 212—229; Кадеев 1973; Козуб 1974, с. 23; Ли-павский 1987; Панайотова 1994, с. 153; Снытко, Лобко 2008, с. 92—93).

Цікавою є думка В. М. Зубаря відносно ниж­чого соціального статусу похованих у скорчено­му стані, які могли бути домашніми рабами, че­рез що й поховані в сімейних могилах (Зубарь 1993). Підкріпленням цьому може бути вже зга­дане поховання 1а Північного некрополя біля с. Прибузьке (Снытко, Лобко 2008, с. 90, рис. 2), де скорчений скелет зафіксовано між двома кіс­тяками у випростаному стані (1 і 1б). Але вка­зана гіпотеза припустима лише для окремих комплексів з колективними похованнями.

Для вирішення проблеми скорчених похо­вань, на наш погляд, слід звернути увагу не на соціальну й етнічну, а на ідеологічну сферу. У поховальній практиці греків нерідко зберіга­лися окремі риси, характерні для народів етапу родового ладу (Kurtz, Boardman 1971, p. 330). «Утробна» поза померлого відображає давні уявлення про смерть як про перехід до нового життя через відродження, які були традицій­ними для багатьох народів, зокрема й для гре­ків. Давні традиції у вигляді реліктових явищ продовжували зберігатися в декотрих духовно «консервативних» шарах населення (можливо, нащадків жерців давніх забутих божеств, «ві­щунів» та «чаклунів»), де сторіччями могла ша­нуватися ідеологічна спадщина предків. Саме вихідці з цього середовища, найвірогідніше, могли ховати своїх померлих в «утробному» стані за давнім ритуалом на зразок пращурів.

Поховані орієнтовані переважно головою на схід. Відхилення від східної орієнтації (до півно­чі чи півдня) є, можливо, сезонною похибкою у визначенні сходу. Невеликий відсоток склада­ють кістяки, орієнтовані на захід, південь і пів­ніч. Такі відхилення простежуються в некропо­лях майже всіх античних центрів. Слід зазна­чити, що давній обряд поховання головою на схід в ольвіополітів зберігався набагато довше, ніж в інших містах Північного Причорномор’я. У містах Боспору та в Херсонесі у IV—III ст. до н. е. ця традиція вже не була сталою. Деякі до­слідники навіть припускають, що широтна орі­єнтація в добу еллінізму не може бути вирішаль­ним аргументом у визначенні етносу похованих (Липавский 1985; 1988).

За грецьким поховальним обрядом, по­мерлих ховали у трунах та саркофагах. Решт­ки трун зафіксовано в п’яти могилах Пітухів-ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 3

Ського некрополя: O4, K4, E3, Q3, B4 (Ebert 1913, S. 43. Аbb. 4; S. 69, Аbb. 77; S. 25, Аbb. 27; S. 54, Аbb. 56; S. 77, Аbb. 86). У пограбованому під­бої у Дідовій Хаті (поховання 16) зафіксова­но перетлілі залишки труни та залізні цвяхи (Снытко 1990а, с. 16). Усі труни, знайдені на ольвійській хорі, дійшли до нас у фрагментах, тому їх зовнішній вигляд відновити неможли­во. Під похованими, як правило, зафіксовано залишки рослинних підстилок і циновок. Ця риса поховального обряду характерна і для не­крополя Ольвії та інших античних міст (Козуб 1974, с. 26—28).

Важливим елементом грецького поховаль­ного ритуалу є покладання в могилу «обола Ха-рона». Але монети клали не завжди. Впродовж IV—III ст. до н. е. ця традиція була майже забу­та. На сільських нижньобузьких некрополях її зафіксовано неодноразово. Дві монети у вигля­ді «обола Харона» і ще одну випадкову знахідку виявлено на некрополі Дідової Хати (Снытко, Гребенников, Гаврилов 1997, с. 30), 11 монет — на Пітухівському некрополі. Жодної моне­ти не знайдено серед 276 поховань класично-елліністичної доби Північного некрополя біля с. Прибузьке, хоча в чотирьох похован­нях пізньоархаїчного—ранньокласичного часу (поховання 19, 294, 307, 311) в якості «оболів Харона» зафіксовано ольвійські «дельфіни»

До давньогрецького поховального обря­ду належить звичай встановлення надгробків. Антропоморфні вапнякові надгробки, анало­гічні відомим ольвійським, знайдено у Пітухів-ці в похованні T2 (Ebert 1913, S. 34, Аbb. 33, 9), у Старій Богданівці (рис. 3, 2) та Дідовій Хаті (поховання 3/1996).

У місцях поховань здійснювали жертвопри­несення. Приблизно уявити цей процес можна за похованням із Дідової Хати (3/1996). Офіру-вання проходило біля могили з використанням трьох жертовників, які потім були вмонтовані в закладку поховання. Жертовники були зро­блені з необробленого вапняку. Це дає привід припустити, що вони були виготовлені саме для цієї події невдовзі перед похованням. На могильнику Дідова Хата, на поверхні, знайде­но ще один аналогічний вапняковий жертов­ник (Снытко 1990а, с. 16).

У деяких могилах некрополя Ольвії виявле­но залишки жертовної їжі (Козуб 1974, с. 37). Є вони і в могилах хори, причому в ямних по­хованнях знайдено переважно кістки птахів та дрібних тварин. У підбійних могилах та земля­них склепах залишки заупокійної їжі, крім кіс­ток птахів, дрібних тварин і пташиних яєць,

31


Майже завжди представлено лопатками, ребра­ми та іншими кістками великої рогатої худо­би. У Дідовій Хаті це поховання 16, 17, 18, 19, 3, 11/1996 (Снытко 1986, с. 142; Снытко, Гребен­ников, Гаврилов 1997, с. 31), у Пітухівському некрополі — поховання B3, G4, Y2, L2, E4, G3, D3 (Ebert 1913, S. 43, Аbb. 45; S. 45, Аbb. 47). Ско­ріш за все, це свідчить про те, що диференціація простежується не тільки за складністю похо­вальних споруд, а й за складом заупокійної їжі.

Поховальний інвентар складають традицій­ні для некрополів античних міст Північного Причорномор’я набори: амфори, різноманітна гончарна та ліпна кераміка, предмети побуту та прикраси (дзеркала, пряжки, персні, браслети, намисто та ін.), знаряддя праці (ножі, зернотер­ки, точильні бруски, прясельця), зброя (вістря стріл, списів, деталі панцирів). Спеціального розгляду він тут не вимагає. Варто лише зазна­чити, що в підбоях та земляних склепах інвен­тар був різноманітнішим і багатшим, через що більшість цих могил були пограбованими.

Слід зупинитися ще на одній деталі похо­вального обряду. В похованнях пізньоархаїч-ного та ранньокласичного часу зброя та залиш­ки військового обладунку трапляються набага­то частіше, ніж у могилах IV—III ст. до н. е. Це свідчить про більш стабільну загальнополітич­ну ситуацію в Ольвійській державі в класично-елліністичний період, ніж у часи колонізації, коли майже в кожне чоловіче поховання покла­дали зброю (Снытко, Липавский 1990). Зброя в складі інвентарю знову стає популярною в останній чверті IV та особливо в першій чвер­ті III ст. до н. е. Це, скоріш за все, пов’язано з походом Зопіріона у Північне Причорномор’я у 331—330 рр. до н. е. та загрозою навал кочовиків у першій половині III ст. до н. е., про що свід­чить відомий Ольвійський декрет на честь Про-тогена Геросонтового (ІРЕ, I², № 32). Необхід­но також зазначити, що військова зброя та де­талі обладунку (залізні вістря списів, фрагменти мечів та кинджалів, панцирні пластини) зафік­совано лише в підбійних могилах та земляних склепах. У ямних похованнях знайдені лише ві­стря стріл, які часто використовували, крім вій­ськових цілей, і для мисливства.

Підводячи певні підсумки, слід зазначити наступне. Нижньобузькі некрополі IV—III ст. до н. е., безумовно, залишило античне сіль­ське населення ольвійської хори. Здебільшого вони належали мешканцям одного поселення.

Є випадки, коли могильник використовували одразу декілька поселень, садиб та навіть ці­лих агломерацій (Пітухівка, Дніпровське, Пів­нічний некрополь біля с. Прибузьке), що було зумовлено незначною відстанню між давніми населеними пунктами.

Більшість сільських некрополів мають зміша­ний характер і складаються із курганних та без-курганних поховань. Простежується розташу­вання ділянками, коли підкурганні могили зосе­реджені окремо від безкурганних. У свою чергу, фіксується і певна відмежованість поховань за­лежно від типів поховальних споруд. Можливо, це пов’язано з виділенням окремих місць для ро­динних ділянок на некрополях, соціальною та майновою різницею між небіжчиками.

Поховальні споруди на хорі, як і в Ольвії, представлено трьома типами. Це прості ями, підбійні могили та земляні склепи. Складні ти­пи поховальних споруд з’являються в сільській окрузі лише у другій половині IV ст. до н. е. та особливо поширюються в останній чверті сто­ліття, що було пов’язано з інтенсифікацією процесу соціальної та майнової диференціа­ції серед населення хори Ольвії у період після навали військ Зопіріона (Снытко 1987, с. 151; Крыжицкий и др. 1989, с. 148—150). Це під­тверджує різноманітніший за складом та ба­гатший інвентар в підбоях та земляних скле­пах. Знахідки військової зброї та обладунку в цих могилах, безумовно, свідчать, що в них по­ховані повноправні члени громадянського ко­лективу поліса.

Можлива присутність серед населення хори вихідців із варварського середовища за мате­ріалами сільських некрополів практично не фіксується. Тим паче, що сам традиційний комплекс критеріїв, за яким можна виділяти негрецький елемент у складі жителів поліса, визначений ще недосконало. Зокрема, наяв­ність у похованнях зброї, жертовної їжі та ліп­ного посуду не є вирішальним аргументом у визначенні етносу похованих, бо все це є при­таманним для поховального обряду і причор­номорських греків, і варварів.

Наостанок підкреслимо, що обряд похован­ня на некрополях ольвійської хори IV—III ст. до н. е. загалом грецький та повністю, у всіх ком­понентах, аналогічний обряду синхронного не­крополя Ольвії. Це красномовно свідчить про те, що населення сільської округи у розглядуваний час, як і в місті, переважно було суто грецьким.



32

ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 3


Белов Г.Д. Некрополь Херсонеса классической эпохи // СА.— 1950. — 13. — С. 272—284.

Буйских С.Б. Фортификация Ольвийского государства (первые века нашей эры). — К., 1991.

Буйских С.Б. К проблеме этнокультурной атрибуции Марицынского могильника // Матеріали II-ї Миколаївської обласної краєзнавчої конф. — Миколаїв, 1997. — С. 29—30.

Буйських С.Б. Л. М. Славін і дослідження хори Ольвійської держави // Археологія. — 1997а. — № 4. — С. 15—23.

Буйських С.Б., Нікітін В.І. Охоронні розкопки могильника IV—III ст. до н. е. Лагерна коса // Археологія. — 1988. — 63. — С. 85—90.

Венедиков И. Расположение на некропола и организация на розкопките през. 1947—1949 // Апполония. – София, 1963. — С. 7—64.

Гребенников В.Б., Снытко И.А. Новый античный некрополь в Нижнем Побужье // Древнее Причерноморье. 1-е чтения памяти проф. П. О. Карышковского: Тез. докл. конф. — Одесса, 1989. — С. 20—21.

Зубарь В.М. Еще раз по поводу интерпретации захоронений в скорченном положении из некрополя Херсонеса V в. до н. э. // Надгробните могили в югоизточна Европа. — 1 Международен симпозиум «Севтополис». — Казанлык, 1993. — С. 74—75.

Кадеев В.И. Об этнической принадлежности скорченных погребений херсонесского некрополя // ВДИ. — 1973. — № 4. — С. 110—116.

Капошина С.И. Скорченные погребения Ольвии и Херсонеса // СА. — 1941. — 7. — С. 161—173.

Капошина С.И. Из истории греческой колонизации Нижнего Побужья // МИА. — 1956. — 50. — С. 211—251.

Кастанаян Г.Е. Грунтовые некрополи боспорских городов VI—IV вв. до н. э. и местные их особенности // МИА. — 1959. — 69. — С. 257—295.

Козуб Ю.І. Некрополь Ольвії V—IV ст. до н. е. — К., 1974.

Козуб Ю.И. Погребальные сооружения Ольвии и ее округи // Культура населения Ольвии и ее округи в архаичес­кое время. — К., 1987. — С. 27—34.

Крыжицкий С.Д., Буйских С.Б., Бураков А.В., Отрешко В.М. Сельская округа Ольвии. — К., 1989.

Крыжицкий С.Д., Буйских С.Б., Отрешко В.М. Античные поселения Нижнего Побужья (археологическая карта). — К., 1990.

Крижицький С.Д. Ольвія і скіфи у V ст. до н. е. До питання про скіфський «протекторат» // Археологія. — 2001. — № 2. — С. 21—35.

Курганська К.Ю., Снитко І.О. Проблеми охорони та збереження археологічних пам’яток Аджиголу // VII Миколаїв­ська обласна краєзнавча конф. — Миколаїв, 2008. — С. 95—97.

Лапин В.В. Греческая колонизация Северного Причерноморья. — К., 1966.

Липавский С.А. Об ориентировке погребенных в античных некрополях Северного Причерноморья // ПИО: Тез. докл. семинара. — Парутино, 1985. — С. 46—47.

Липавский С.А. Скорченные погребения античных некрополей Северного Причерноморья VI—I вв. до н. э. // Актуальные проблемы историко-археологических исследований. — К., 1987. — С. 99—100.

Липавський С.О. Про роль орієнтації похованих при вивченні етнічного складу населення Північного При чор­номор’я // Археологія. — 1988. — 63. — С. 27—37.

Панайотова К. Хокерите от античния некропол Аполония Понтика // Марица — Изток. Археологически проу-чвания. — София, 1994. — Т. II. — С. 151—155.

Парович-Пешикан М. Некрополь Ольвии эллинистического времени. — К., 1974.

Рубан В.В., Буйских С.Б. Исследования в урочище Дидова Хата // АО в 1975 г. — М., 1976. — С. 386.

Скуднова В.М. Архаический некрополь Ольвии. — Л., 1988.

Смирнов И.А., Снытко И.А., Липавский С.А. Погребения IV в. до н э. Северного некрополя у с. Прибугское // ПИ-АНП. — Белгород-Днестровский, 1990. — С. 90—91.

Снытко И.А. Новый античный памятник в Нижнем Побужье // ПИО: Тез. докл. семинара. — Парутино, 1985. — С. 77—78.

Снытко И.А. Грунтовый некрополь IV—III вв. до н. э. в урочище Дидова Хата // Хозяйство и культура доклассовых и раннеклассовых обществ. — М., 1986. — С. 141—142.

Снытко И.А. Погребальные обряды населения ольвийской хоры IV—III вв. до н э. // АПИАИ. — К., 1987.

Снытко И.А. Исследования некрополя античного времени в у-ще Сиверсов Маяк // Проблемы археологии Север­ного Причерноморья (к 100-летию основания Херсонского музея древностей): Тез. докл. Юбилейной конф. — Херсон, 1990. — Ч. 2. — С. 72—73.

Снытко И.А. Погребальные обряды населения ольвийской хоры IV—III вв. до н. э. // Материалы по археологии Ольвии и ее округи. — К., 1990а. (Препринт).

Снытко И.А. Марицынский могильник в свете новых исследований в Нижнем Побужье // Киммерийцы и скифы: Тез. докл. Междунар. конф. памяти А. И. Тереножкина. — Мелитополь, 1992. — С. 91—92.

ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, 3 33


Снытко И.А. Поселение Николаев-6, как Северный форпост Ольвийского государства // Південна Україна: про­блеми історичних досліджень. — Миколаїв, 1998. — Ч. 1. — C. 25—29.

Снытко И.А. Отчет о раскопках Северного некрополя у с. Прибугское в 2000 году // НА ІА НАНУ. — 2000/7.

Снытко И.А., Гребенников В.Б., Гаврилов С.И. Исследования античного некрополя в у-ще Дидова Хата в 1996 г. // Матеріали ІІ-ї Миколаївської краєзнавчої конф. — Миколаїв, 1997. — Т. 1. — C. 30—31.

Снытко И.А., Липавский С.А. Античные сельские некрополи VI—V вв. до н. э. в Нижнем Побужье // Древнее Причерноморье: Материалы 1-х Всесоюзных чтений памяти проф. П. О. Карышковского. — Одесса, 1990. — С. 134—141.

Снытко И.А., Лобко А.Г. Скорченные погребения сельских некрополей хоры VI—III вв. до н. э. // VII Миколаїв­ська краєзнавча конференція. — Миколаїв, 2008. — С. 88—93.

Снытко И.А., Смирнов И.А., Липавский С.А. Античные сельские некрополи позднеархаического и раннеклассическо-го времени в Нижнем Побужье // Древнее Причерноморье. 1-е чтения памяти проф. П. О. Карышковского. — Одесса, 1989. — С. 47—48.

Стржелецкий С.Ф. Раскопки таврского некрополя Херсонеса в 1945 г. // Хсб. — 1948. — 4. — С. 68—95.

Чмыхов Н.А. Об истоках курганного погребального обряда греков античного времени в Северном Причерноморье // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья. — Запорожье, 1989. — С. 167—171.

Щеглов А.Н., Рогов Е.Я. Погребения в подбойных могилах в Нижнем Побужье, Нижнем Поднестровье и в Северо­Западном Крыму // ПИО: Тез. докл. семинара. — Парутино, 1985. — С. 86—88. Alexandrescu P. Tombs Thracces archaique dans la necropole tumulaire d, Histria // Dacia. — 1959. — 3. — P. 146—148. Ebert M. Ausgrabungen auf dem Gute Maritzyn, Gouv. Cherson (Sьd. Russland). II. Teil. // PZ. — 1913. — 5. — S. 1—80. Kurtz D., Boardman J. Greek Burial customs. — London, — 1971. Poulsen F. Die Dipylongrдber und die Dipylonvasen. — Leipzig, 1905.

Preda C. Archeological Discoveries in the Greek Cemetery of Callatis — Mangalia (IV—III c. ВС) // Dacia. — 1961. — 5. — P. 275—303.

Snytko I. Greek Burial Customs in Olbian Chora 6th—5th Centuries BC // The Thracian World at the Crossroads of Civili­zations: The 7th International Congress of Thracology, May 20—26, 1996, Constanta—Mangalia—Tulcea, Romania. — Bucharest, 1996. — P. 408—409.

Одержано 12.02.2009

И.А. Снытко

ПОГРЕБАЛЬНЫЙ ОБРЯД

НАСЕЛЕНИЯ ХОРЫ ОЛЬВИИ IV—III вв. до н. э.

Статья посвящена некоторым итогам исследования некрополей хоры Ольвии IV—III вв. до н. э. Проанализиро­ваны топография могильников, погребальные сооружения и обряд захоронения. Автор приходит к выводу, что обряд захоронения на некрополях хоры аналогичен всем основным компонентам древнегреческой погребальной практики в некрополе Ольвии, что свидетельствует о греческом характере основной массы сельского населения Ольвийского государства. В то же время на основании наличия в сельских некрополях различных типов погре­бальных сооружений подчеркивается социальная и имущественная стратификация населения хоры в последней четверти IV — первой половине III вв. до н. э.

I. O. Snytko

FUNERAL RITES OF HABITANTS

OF OLBIAN CHORA IN THE 4 th—3 rd centuries BC

The article is devoted to some results of research of necropolei in chora of Olbia in the 4 th—3 rd centuries BC. The analysis of topography of burial grounds, burial structures and funeral rites is presented. The author comes to a conclusion that funeral ceremonies on the necropolei of chora were analogous to all the components of Ancient Greek funeral practice in the necropolis of Olbia, which provides evidence of the Greek origin of the majority of rural habitants of Olbian state. At the same time, based on the existence of various types of burial structures, a social and proprietary stratification of chora habitants from the last quarter of the 4 th c. to the first half of the 3 rd c. is emphasized.


34

ISSN 0235-3490. Археологія, 2009, № 3