Головна Економіка Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії ВПЛИВ ПОЛІТИЧНИХ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ НА РОЛЬ ПРОФСПІЛОК В УКРАЇНІ
joomla
ВПЛИВ ПОЛІТИЧНИХ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ НА РОЛЬ ПРОФСПІЛОК В УКРАЇНІ
Економіка - Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії

Проаналізовано етапи розвитку проф­спілкового руху в Україні та визначено економічну роль профспілок на кожно­му з цих етапів. Розкрито проблеми і суперечності у роботі профспілкових організацій. Запропоновано шляхи ре­формування діяльності профспілок в Україні та підвищення їх ролі в інте­ресах стабілізації соціально-трудових відносин.


Ключові слова: Профспілка, соціально-трудові відносини, економічна роль профспілок, наймані працівники, роботодавці, соціальне партнерство.


Постановка проблеми. Стратегічним завданням системної трансформації україн­ського суспільства є набуття ознак сучасної демократичної, соціальної і правової євро­пейської держави, яка б, синтезувавши кра­щі національні традиції, адекватно й ефек­тивно відповідала б на виклики глобалізації. Соціальність держави, крім багатьох інших індикаторів, вимірюється й результативніс­тю діяльності професійних спілок – важли­вої складової громадянського суспільства, спрямованої на вдосконалення систем і ме­ханізмів соціального захисту людей праці, забезпечення соціальних гарантій і допомо­ги кожному працюючому, підвищення ефе­ктивності взаємодії з органами влади і ро­ботодавцями. Створення впливових проф­спілок, спроможних ефективно захищати інтереси працівників, - невід’ємний атрибут цивілізованої держави.

Аналіз основних досліджень і публі­
кацій.
Дослідженням питань становлення та
розвитку профспілкового руху займаються
багато вітчизняних і зарубіжних вчених,
серед яких слід назвати таких як С. Дзюба,
Н. Діденко, Г. Добровольська,

Г. Задорожний, О. Коврига, В. Смоловик,
В. Данюк, В. Петюх, С. Цимбалюк,

Д. Неліпа, Г. Осовий, Л. Алісова,

З. Голенкова, В. Іванов. Однак аналіз ступе­ня вивчення проблеми становлення проф­спілок дозволяє стверджувати, що, незва­жаючи на широке коло літературних дже­рел, присвячених цьому напряму, все ж таки залишаються недостатньо розглянутими саме питання визначення економічної ролі профспілок в умовах політичних і соціаль­но-економічних перетворень в Україні.

Метою Дослідження є аналіз виник­нення і розвитку профспілкового руху в Україні та визначення економічної ролі профспілок на кожному етапі їх розвитку.

Виклад основного матеріалу дослі­дження. Економічна роль професійних спі­лок, початково закладена у фундамент їх створення, допомогла вистояти їм у склад­них умовах політичних катаклізмів та еко­номічних реформ. Вона засвідчила, що про­фесійні спілки існуватимуть до того часу, доки буде мати місце наймана праця в будь-якому її прояві.

Аналіз виникнення і розвитку проф­спілок України дає підстави до умовного поділу їх історії на три взаємопов’язаних, але достатньо відмінних за економічною роллю періоди: перший – з початку ХХ ст. до Жовтневої революції; другий – це весь післяреволюційний період аж до розпаду



© Д. Є. Соколов, 2011

44


СРСР; третій – теперішній час, коли Украї­на розвивається як самостійна держава.

Досліджуючи перший період, потрібно врахувати, що до початку ХХ ст., саме до часу створення профспілок України, був накопичений більш ніж столітній досвід діяльності професійних спілок.

Початок ХХ ст. (1905-1906 рр.) став початком масового профспілкового руху в Україні. Створення працівниками професій­них спілок ускладнювало диктат роботода­вців, оскільки вони вже мали справу не з окремими працівниками, а з їх об’єднаннями. Майже у цей же період поча­ли виникати й об’єднання роботодавців. Зазначимо, що саме тенденція налагоджен­ня миру у відносинах робітників, працівни­ків і їхніх об’єднань з метою максимального досягнення соціальної справедливості пок­лала початок зародженню системи соціаль­ного партнерства.

Вже перші профоб’єднання працівни­ків в Україні, якими були виборні заводські комісії, комісії уповноважених, депутатські комісії чи делегатські збори, суттєво впли­вали на економічні процеси на рівні підпри­ємства і держави в цілому, бо виконання їх вимог було можливим лише за умов змін в організації виробництва, його модернізації, впровадження більш ефективних заходів і методів роботи тощо [3, c. 12].

У результаті активних дій профспілки досягли скорочення тривалості робочого дня (до 9-8 годин), підвищення заробітної плати, скасування штрафів, поліпшення умов праці і побуту, матеріального стано­вища працівників у цілому.

Тривалий і нелегкий шлях пройшли профспілки до лютого 1917 р. Лютнева ре­волюція сприяла тому, що стримуваний ре­пресіями робочий рух вилився в масове створення професійних спілок, фабрично-заводських комітетів.

До осені 1917 р. профспілки і фабзав-коми виробили ряд міжгалузевих і галузе­вих колективних угод, які по своїй суті були спрямовані на задоволення основних еко­номічних інтересів трудящих, що було ос­новною метою профспілкового руху того часу, з одного боку, а з другого – вимушу­вали роботодавців удосконалювати вироб­ничі процеси, шукати нові технології для

Того, щоб мати змогу адекватно відповісти на висунуті вимоги.

З перемогою соціалістичної революції в розвиток профспілок України прийшли нові течії. З гнаних і переслідуваних вони перетворились в одну з наймасовіших гро­мадських організацій працівників, опору держави. На перше місце в діяльності проф­спілок вийшло завдання створення соціаліс­тичного суспільства. Найголовнішою тур­ботою профспілок стало піднесення та вдо­сконалення виробництва. Якісно змінилися функції, форми і методи діяльності проф­спілок.

Також слід відзначити, що у Києві у 1918 р. було створено Всеукраїнську раду профспілок, діяльність якої реалізовувалася через організацію на кожному підприємстві окремої профспілки.

Необхідно виокремити період реаліза­ції непу, коли соціальному захисту праців­ників приділялася значна увага. На цих двох етапах основними причинами виникнення задатків соціального партнерства є соціаль­но-економічні фактори, тобто посилення експлуатації найманих працівників, невдо­воленість їх низькою оплатою праці, відсут­ність належних умов організації і охорони праці, відсутність або незадовільний стан медичного обслуговування тощо [4, c. 134].

Сьогодні можна сперечатися щодо мі­сця і значення профспілок України у радян­ські часи, разом з тим потрібно чесно визна­ти, що на тому етапі розвитку профспілок України їх діяльність сприяла створенню умов підняття економіки держави.

Наступний етап у розвитку профспілок України припадає, як вже сказано вище, на період становлення самостійної української держави, а також на період переходу до ри­нкової економіки.

Цей етап почався незадовго до прийн­яття Україною незалежності – у 1990 р., що визначалося утворенням Федерації незале­жних профспілок України, основним за­вданням якої було проголошення незалеж­ності від державних органів. У 1992 р. цю організацію було перейменовано на Феде­рацію профспілок України, яка діє й сього­дні. Тоді до ФПУ увійшли 34 галузеві проф­спілки та обласні міжгалузеві про­фоб’єднання, які репрезентували 95% всіх


45


Організованих у профспілки трудящих. У подальші роки трудові колективи, групи працівників різних професій (шахтарі, залі­зничники, авіадиспетчери, працівники ма­лих підприємств тощо), незадоволені нері­шучістю ФПУ, утворили власні профспілки, частина з яких 26 жовтня 2004 р. об’єдналася в Національну конфедерацію профспілок України [5, c. 349].

Ще однією організацією, створенням якої також супроводжувався процес станов­лення профспілкового руху в незалежній Україні, було Всеукраїнське об’єднання страйкових комітетів, створене у травні 1991 р. Протягом свого існування його назва була змінена на Всеукраїнське об’єднання солідарності трудящих, а у 1995 р. на його базі засновано Всеукраїнське профспілкове вільне профоб’єднання солідарності трудя­щих.

Після проголошення незалежності на­буває активного поширення процес форму­вання альтернативних, незалежних проф­спілок (Незалежна галузева професійна спі­лка енергетиків України, Незалежна проф­спілка аграріїв, Незалежна профспілка гір­ників України, Українська професійна спіл­ка працюючих за кордоном, Вільна проф­спілка освіти і науки України тощо), що в окремих випадках викликало незадоволення як адміністрацій, так і керівників «офіцій­ної» профспілки. У зв’язку з цим виникло питання щодо законності існування в межах одного підприємства, установи чи організа­ції кількох профспілок.

Стосовно профспілок цей період дос­татньо складний. З одного боку, щодо профспілок прийнято важливі законодавчі акти, такі як: Закони України «Про профе­сійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а з іншого – законода­вчо звужено сферу впливу професійних спі­лок. Так, відповідно до Закону України «Про охорону праці», цей напрям перейшов до державних органів, за профспілками, відповідно до ст. 46 Закону, визнається ли­ше право здійснювати громадський конт­роль за дотриманням законодавства. Меха­нізм же впливу з боку профспілок на відпо­відальних за здійснення охорони праці За-

Коном практично не визначено. Знижено вплив профспілок і під час розгляду індиві­дуальних трудових спорів, тому що комісії з трудових спорів, відповідно чинного зако­нодавства, перестали бути двостороннім (профспілки-адміністрація) органом. Проф­спілки позбавлені законодавчої ініціативи [1, c. 367].

На сучасному етапі завданнями проф­спілок, їх функціями в Україні є насамперед боротьба за відносно нормальний рівень заробітної плати та своєчасну її виплату; за збереження зайнятості та соціальний захист у разі безробіття; за створення та збережен­ня безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих і соціально-побутових умов; за визнання незалежних профспілок і супротив спробам законодав­чого обмеження профспілкових прав; боро­тьба зі зловживанням керівництва підпри­ємств усіх форм власності; за забезпечення участі працюючих в управлінні виробницт­вом, «промислову демократію». Зазначені фактори мають важливе значення для ста­новлення громадянського суспільства в Україні. Але в цілому профспілки поки що лише «прилаштовуються» до нової власної базової функції і неспроможні завадити без­робіттю, поляризації доходів як у різних соціальних групах суспільства, так і серед найманих працівників. У державі, де біль­шість населення проживає в умовах біднос­ті, навіть сильні та незалежні профспілки не можуть функціонувати як повноцінні інсти­тути громадянського суспільства [2, c. 100].

У нових умовах потребують перегляду форми і методи діяльності профспілок щодо захисту інтересів працівників. Тепер до їх компетенції включено переговори з урядом, місцевими органами виконавчої влади сто­совно проблем зайнятості, рівня і виплати заробітної плати, поліпшення умов праці, інших життєво важливих питань, акції про­тесту, пікетування, страйки.

Досліджуючи економічну роль профе­сійних спілок за останні 10 років, можна зробити такі висновки:

- профспілки України, перебуваючи в конструктивній опозиції до владних струк­тур, своїми діями примушують парламент, уряд і Президента приймати закони, поста­нови і укази, спрямовані на здійснення


46


Більш ефективних економічних заходів, во­ни вносять свої пропозиції до Програми структурної перебудови економіки і таким чином впливають на певні процеси макрое-кономічного рівня;

- будучи однією зі сторін (причому
дуже активною) під час підготовки та укла­
дання генеральної угоди, профспілки вима­
гають від Кабінету Міністрів певних зо­
бов’язань, потім своїми активними діями
змушують його ці зобов’язання виконувати
і, таким чином, позитивно впливають на
вирішення окремих (у сфері їх компетенції)
економічних питань на державному рівні;

- у важких умовах перехідного періоду профспілки України ведуть боротьбу за від­родження, відновлення і нормалізацію віт­чизняного виробництва, стимулювання вла­сного виробника, оновлення основних фон­дів, здійснюють протидію стихійній прива­тизації та масовому безробіттю і таким чи­ном позитивно впливають на економічні процеси на стадії виробництва;

- позитивним є вплив профспілок на стадії розподілу: вони ведуть боротьбу за справедливу і своєчасну оплату праці, за­хист діючих соціальних гарантій, збережен­ня соціально-культурної сфери, здійснюють організацію відпочинку і оздоровлення пра­цівників і членів їх сімей;

- своєю діяльністю в умовах системної економіки профспілки служать прогресу нау­ки, виробництва і громадських відносин: до­биваючись зростання рівня оплати праці, її охорони і безпеки, підвищення соціальних гарантій, стимулюють розвиток виробництва на підставі впровадження нової техніки і тех­нологій, нових форм організації праці та ме­неджменту, отримання нових знань, сприяють підвищенню ефективності виробництва;

- профспілки України в умовах перехі­дного періоду, послідовно проводячи лінію підвищення прожиткового мінімуму і рівня мінімальної заробітної плати до необхідної розрахункової величини, які лежать в основі визначення розмірів соціальних виплат і оплати праці, забезпечення зайнятості насе­лення і соціальних гарантій, поліпшення умов праці та її охорони, беручи участь у розподілі прибутку підприємств, позитивно впливають на збереження і відтворення трудових ресурсів;

- разом з тим, використання профспіл­ками надзвичайного заходу – страйку приз­водить до певних збитків як на самому страйкуючому підприємстві, так і на інших;

- профспілкам України ще не вдалося досягти вагомого впливу на економічне і соціальне життя, багато профорганів ще не стали справжніми організаторами працівни­ків на боротьбу за свої права, а члени проф­спілок часто займають пасивну позицію;

- в Україні законодавчо не передбаче­но обов’язковість укладення колективного договору, що в умовах перехідного періоду негативно впливає на економічний стан ро­бітників, на їх соціальний статус. В умовах зростаючого безробіття створення замість великих підприємств великої кількості ма­лих, зростання кількості нечисленних підп­риємств сфери торгівлі і послуг залишає широке коло людей наодинці з підприємця­ми, що здебільшого жорстоко експлуатують найманих працівників, які знаходяться поза сферами впливу профспілок.

Таким чином, беручи до уваги складні умови перехідного періоду, нестабільність процесів реформування, що відбуваються у країні, відсутність необхідних коштів як у підприємств, власників, так і у держави, профспілковий рух повинен бути наповне­ний новим змістом, адекватним економічній ситуації. Потрібно у повному обсязі оволо­діти методикою профспілкових дій, грамот­но використовувати її у своїй повсякденній діяльності. Професійні спілки повинні пос­тавити перед державою питання про необ­хідність прийняття нових законів, спрямо­ваних на її економічне відродження, на за­хист інтересів працівників; послідовно і наполегливо вимагати їх виконання, щоб забезпечити щасливе майбутнє Україні, що можливе лише в умовах консолідації проф­спілкового руху.

Потрібно підкреслити, що економічна роль профспілок вітчизняною наукою не розглядається, а саме цей аспект діяльності має визначальне значення для їхнього існу­вання і вимагає дослідження та перегляду ставлення до професійних спілок взагалі.

Висновки. Насамкінець зазначимо, що, незважаючи на усі негаразди, профспіл­ковий рух в Україні все ж розвивався і роз­вивається, охоплюючи всі форми власності


47


Загальному

Тлі тран-

Та господарювання на

Сформації відносин держави і бізнесу у за­гальному напрямі формування соціально орієнтованої ринкової економіки, забезпе­чення соціально-трудової самореалізації громадян, реформування соціальної політи­ки, вдосконалення процесу економічного діалогу між владою і бізнесом, виконання ним соціальних функцій. Перспективними напрямами діяльності професійних спілок за нинішніх реалій вважаємо такі: відстою­вання прав трудового колективу у відноси-

Нах з роботодавцем; представництво інте­ресів членів профспілок у судових органах та правозахисних організаціях; укладання колективних договорів із роботодавцями та органами влади; активна участь у розробці законів, що стосуються зайнятості та умов оплати і безпеки праці; створення установ із науково-аналітичного супроводу розвитку профспілкового руху; організація страйків та інших мирних акцій протесту відповідно до визначених чинним законодавством ста­тутних цілей професійних спілок.


ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА


1. Барков В. Ю. Взаємовідносини

Держави і

Суспільства в Україні // Українська полі-

Тична нація: ґенеза, стан, перспективи / В. Ю. Барков. – К.: НІСД, 2004. – С. 351-451.

2. Добровольська Г. О. Основні проблеми функціонування профспілок України на су­часному етапі / Г. О. Добровольська // Вісн. Акад. праці і соц. відносин Федерації профспілок України. – 2008. – № 1. – С. 99-102.

3. Осовий Г. В. Тенденції розвитку профспілкового руху в Україні / Г. В. Осовий // Вісн. Акад. праці і соц. відносин Федерації профспілок України. – 2002. – № 5 (18). – С. 8-18.

4. Политическая социология / Л. Н. Алисова [и др.]. – М.: Мысль, 2000. – 293 с.

5. Тупиця О. Профспілки як чинник забезпечення політичної стабільності в Україні / О. Тупиця // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – К., 2007. – Вип. 10. – С. 343-352.


Стаття надійшла до редакції 28.04.2011 Р.

48


УДК 336.145.3

Г. О. Сукрушева

Харківський інститут фінансів

Український державний Університет фінансів і міжнародної торгівлі