І. В. Багрова,

Доктор економічних наук

Дніпропетровського університету Економіки та права

О. Л. Черевко

Розглянуто основні теоретичні підходи до визначення поняття національної ін­новаційної системи (НІС), виділено її ос­новні складові. Визначено поняття НІС України. Виявлено основні проблеми ста­новлення НІС

Ключові слова: Інновація, інноваційна система, національна інноваційна Система (НІС), інноваційний розвиток держави, інноваційна інфраструктура

Постановка проблеми У сучасному світі якість управління інноваційними про­цесами стала визначальним фактором кон­курентоспроможності національних еконо­мік. При цьому якість управління іннова­ційними процесами має пряму залежність від ефективної організації системи управ­ління інноваційним розвитком на макрорів-ні, тобто на рівні держави.

Дискусія про склад, структуру, функції національної інноваційної системи України має тривалу історію. Проте сьогодні в нау­ковій літературі не існує моделі національ­ної інноваційної системи України. Стратегі­чні програми уряду в галузі інноваційного розвитку держави описують основні за­вдання побудови НІС, при цьому повністю не розкривають механізм управління інно­ваційним розвитком, не мають детального визначення взаємозв’язків між основними секторами системи. Ці та інші чинники при­зводять до кризового стану НІС України. Тому питання розвитку національної інно-

Ваційної системи України потребує всебіч­ного вивчення. Необхідним є врахування як наявного вітчизняного досвіду, так і пошуку та систематизації світового досвіду з метою формування теоретичних засад трансфор­мації НІС України.

Аналіз останніх досліджень і публі­
кацій Значний внесок у вивчення питанням
інноваційного розвитку України внесли віт­
чизняні вчені О. Амоша, Ю. Бажал,
В. Геєць, І. Лукінов, М. Пашута, А. Чухно
та інші. Проблема становлення національної
інноваційної системи висвітлюється в робо­
тах Є. В. Моргунова, І. П. Топуха, Л. Яремко,
І. В. Брикової. Проте, незважаючи на ваго­
мість досліджень у сфері формування наці­
ональної інноваційної системи, сьогодні не
існує чітко сформованої моделі НІС Украї­
ни, яка б відповідала особливостям націона­
льної економіки і стала надійним базисом
економічного зростання. Не достатнім є
аналіз взаємозв’язків, що виникають між
суб’єктами НІС. Не розроблено механізм

© І. В. Багрова, О. Л. Черевко, 2010

81

, 2010

Взаємодії державного, наукового і приват­ного секторів НІС України.

Тому Метою статті Є ідентифікація те­оретичних засад, загальних принципів та цілей формування і функціонування націо­нальних інноваційних систем, аналіз взає­мозв’язків, що виникають між суб’єктами НІС; аналіз сучасного стану та проблем становлення національної інноваційної сис­теми України; виявлення шляхів подолання негативних тенденцій розвитку НІС Украї­ни.

Виклад основного матеріалу. Сучасні економічні умови характеризуються необ­хідністю постійного зростання ефективності праці, тобто зростання її продуктивності в умовах граничності ресурсів. Досягнення постійного зростання продуктивності праці та оптимізації рівня витрат можливі лише за умови впровадження нововведень як на рів­ні підприємств, тобто на мікрорівні, так і на макрорівні – рівні регіонів, секторів еконо­міки, національних економічних систем.

Родоначальником теорії інноваційного розвитку в її сучасному вигляді є Й. Шумпетер, який розглядав інновації як зміни в технології та управлінні, як нові на­прями в використанні ресурсів [4].

Значний внесок в дослідження питання ролі інновацій в розвитку економіки мали роботи М. Кондратьєва. Його дослідження великих кон’юнктурних циклів викликало великий інтерес з боку науковців. Послідо­вниками М. Кондратьєва було виявлено, що інновації є основним фактором, який викли­кає динамічні зміни хвильового характеру в економічній системі. У ході досліджень ін­новації були визнані як основа циклічності розвитку економіки. На думку багатьох до­слідників, новаторська діяльність розгляда­ється як основний фактор, що викликає ди­намічні зміни хвильового характеру в еко­номіці [4].

Початок нового циклу в економічній системі характеризується значними темпа­ми економічного зростання, основою якого є інновації, що несуть оновлення виробни­чої системи, зростання ефективності її фун-

Кціонування. Циклічний спад (рецесія), пов’язаний з завершальним етапом в життє­вому циклі інновації, у той же час він слугує відправною точкою нового економічного циклу від початку впровадження іннова­ційних продуктів.

Таким чином, ефективність функціо­нування національної економічної системи, її здатність до економічного зростання за­лежить від ефективності організації іннова­ційного процесу в державі.

Теоретичне осмислення питання інно­ваційного розвитку пройшло певні етапи. Так, спочатку інноваційна діяльність розг­лядалась як діяльність окремих новаторів. Її результатом був комерційний успіх винахо­дів, що використовувалися окремими фір­мами або групами фірм [8].

Проте, у зв’язку зі значним ускладнен­ням економічних систем та технологій, від­булося ускладнення інноваційного процесу – він став охоплювати більш широкий спектр діяльності, тому аналіз інноваційних процесів вступив у нову фазу. Так в 70-ті роки ХХ ст. з’являються дослідження у сфері інноваційного розвитку технологічних систем (К. Фрімен, Д. Кларк, Л. Соете) та процесу дифузії – розповсюдження новов­ведень у межах економічної системи (С. Девіс, Е. Менсфілд, А. Ромео) [2]. З се­редини 80-х рр. ХХ ст. починається дослі­дження теоретичних засад управління інно­ваційними процесами на макрорівні, тобто на рівні держави. Відбувається розробка концепції національних інноваційних сис­тем (далі - НІС), над якою працює група вчених з різних країн світу. Термін ―націо-нальна інноваційна система ‖ був введений у науковий обіг Б. Лундваллем у 1992 р. у праці ―Національна система інновацій ‖.

Сучасне трактування НІС, згідно з ду­мкою експертів організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), це – су­купність інститутів приватного та держав­ного секторів, які індивідуально та в процесі взаємодії обумовлюють розвиток і розпо­всюдження новітніх технологій, створюють передумови для розробки й упровадження

82

Державної інноваційної політики. Отже, НІС – система взаємопов’язаних інститутів, які сприяють генеруванню, накопиченню, тран­сферу знань, навичок та технологій, що ви­значають рівень інноваційної конкурентос­проможності держави [2].

Можна зазначити, що стратегічною
метою функціонування НІС є забезпечення
економічного розвитку національної еконо­
мічної системи на базі досягнень НТП. У
кожному конкретному випадку стратегія
розвитку НІС визначається загальнодержав­
ною макроекономічною політикою, норма­
тивно-правовим забезпеченням, формами
прямого та опосередкованого державного
регулювання, станом науково-

Технологічного та промислового потенціа­лу, масштабами внутрішнього ринку, а та­кож культурними традиціями, звичаями й особливостями країни [4].

До складу національної інноваційної системи входять такі підсистеми:

1. Підсистема генерування та розпо­
всюдження знань, що є основою НІС і являє
собою сукупність інституцій, що виконують
фундаментальні наукові дослідження й роз­
робки, а також прикладні дослідження. До
неї належать: Національні академії наук,
університети, науково-дослідницькі центри.

2. Підсистема інноваційної інфрастру­
ктури. Інноваційна інфраструктура — це
весь необхідний спектр державних і прива­
тних установ та організацій, які забезпечу­
ють розвиток і підтримку всіх стадій інно­
ваційного циклу.

Інноваційна інфраструктура є сполуч­ною ланкою між результатами наукових до­сліджень і ринком, державою і підприємни­цьким сектором економіки, до неї належать:

- виробничо-технологічні структури (те­
хнопарки, інноваційно-технологічні центри,
бізнес-інкубатори, інноваційно-технологічні та
інжинірингові фірми, фірми, що виготовляють
імпортозаміщувальну продукцію);

- об’єкти інформаційної системи (ана­
літичні і статистичні центри, інформаційні
бази і мережі);

- організації з підготовки і перепідго­
товки кадрів у сфері технологічного мене­
джменту (поява нової категорії фахівців з
комерціалізації результатів науково-
дослідних і дослідно-конструкторських ро­
біт науково-дослідних і дослідно-
конструкторських робіт (НДДКР);

- фінансові структури (бюджетні, по­забюджетні, венчурні, страхові фонди, кре­дитно-гарантійні організації небанківського сектору, банки, фінансово-промислові гру­пи, орієнтовані на технологічну інноваційну діяльність);

- система експертизи (центри можуть надавати експертні висновки для виробни­ків, інвесторів, страхових служб і т. д.);

- система патентування, ліцензування й консалтингу з питань охорони, захисту, оцінки і використання інтелектуальної вла­сності, оцінки комерціалізації наукових ре­зультатів;

- розвинута система сертифікації, ста­ндартизації й акредитації.

Національна інноваційна система

Представлена такими секторами:

1. Науково-освітній сектор, основним
завданням якого є генерування та розпо­
всюдження нових знань.

2. Державний сектор, основним за­
вданням якого є забезпечення необхідних
умов для безперервного інноваційного роз­
витку національної економіки.

3. Приватний сектор – підприємницт­
во, основним завданням якого є ефективне
перетворення результатів НДДКР в іннова­
ційні продукти та послуги.

Глибина взаємодії між секторами НІС визначає темпи та динаміку інноваційного розвитку країни [2]. Основним фактором успішності функціонування НІС виступає ступінь партнерства між представниками приватного та державного секторів системи, оскільки інноваційний розвиток залежить від бажання та можливості інституцій ефек­тивно взаємодіяти, обмінюватись і спільно використовувати необхідну інформацію та технології.

83

Аналіз інноваційного потенціалу краї­ни в рамках НІС визначається на трьох рів­нях [2]:

1. Мікрорівні - досліджується внутріш­ній потенціал розвитку окремих фірм, сукуп­ність їх бізнес-звۥязків з іншими компаніями, а також обсяги, напрями, специфіка та ефектив­ність інформаційних потоків між суб’єктами ринку й неринковими структурами;

2. Мезорівні - аналізуються взає­мозв’язки, що виникають між учасниками кластерів. Кластери охоплюють виробників, постачальників, дослідницькі інститути, транспортні та фінансові компанії, а також окремі державні установи, які об’єднуються для використання єдиної науково-технологічної бази;

3. На макрорівні - аналізуються макро-кластери на рівні національних економічних систем, рівень їх інноваційної спроможності в межах світової економічної системи.

Проведемо аналіз інноваційного поте­нціалу інноваційної системи України на ма-крорівні та мікрорівнях.

У сучасній науковій практиці оцінка інноваційної спроможності країни на мак-рорівні здійснюється з застосуванням мето­дології Світового банку з використанням економічного індексу знань (KEI), індексу знань (KI) та методології Світового еконо­мічного форуму з використанням показника глобальної конкурентоспроможності країни (GCI) [2].

Індекс економіки знань (Knowledge Economy Index – КЕІ) визначає ефектив­ність зовнішнього середовища щодо розпо­всюдження та використання знань з метою сприяння економічному розвиткові держа­ви. Це агрегований показник, який показує рівень розвитку країн світу в умовах ―еко-номіки знань‖. KEI розраховується на осно­ві середньої нормованої кількості балів (за шкалою від 0 до 10 в порівнянні з іншими країнами в групі порівняння, де 10 - рейтинг балів для країн-лідерів і 0 – найгірша оцінка для відстаючих країн), що отримується при оцінці країни або регіону за 4 субіндексами (табл.1) [12].

Таблиця 1

Складові (субіндекси) індексу КЕІ - The Knowledge Economy Index

Джерело: Http://worldbank. org/kam

84

За підсумками КЕІ, за 2007-2008 рр. Україна займала 51 позицію серед 140 дос­ліджуваних країн. Детальний аналіз позиції

України, за розрахунками KEI, за 4 субінде-ксами у 2009 році наведено у таблиці 2.

Таблиця 2

Оцінка позиції інноваційного потенціалу України за показниками KEI Та KI За 1995, 2000

Та 2009 роки

Джерело: Http://worldbank. org/kam

Аналізуючи вищенаведені дані, можна
зробити висновок, що за показниками, які
характеризують рівень розвитку людського
потенціалу, Україна займає досить високі та
стабільні позиції. Проте залишається неза­
довільним значення субіндексу The
Economic Incentive and Institutional Regime,
який характеризує макроекономічну стабі­
льність у державі і становив у 2009 р. 4,27 з
10 можливих одиниць. Про негативні тен­
денції інноваційного розвитку свідчить
зниження субіндексу The Innovation System,
значення якого знизилося в 2009 р. у порів­
нянні з результатами 1995 р. на 4,43%, а в
порівнянні з 2000 р. - на 8,19%. Низьким
залишається значення показника Information
And Communication Technology (ICT).

На основі даних проведеного аналізу можна зробити висновок, що пріоритетами державної політики на сучасному етапі роз­будови НІС мають стати:

1) створення сприятливого клімату інституційного середовища в державі шля­хом застосування спеціальних режимів опо­даткування науково-дослідницьких та конс­трукторських розробок, спрощеної системи реєстрації, ліцензування та патентування

НДДКР, створення відповідної законодавчої бази;

2) активізація інноваційної діяльності шляхом збільшення бюджетного фінансу­вання інноваційної сфери та залучення кош­тів закордонних інвесторів;

3) активізація розповсюдження ІКТ шляхом розробки та ефективної реалізації Державних програм інформатизації суспіль­ства [2].

Проведемо аналіз національної еконо­міки за методологією Світового економіч­ного форуму з використанням показника глобальної конкурентоспроможності країни (GCI).

Global Competitiveness Index (GCI) є засобом узагальнюючої оцінки конкуренто-здатності національних економічних сис­тем. GCI розраховується на базі визначення 12 показників конкурентоздатності еконо­мічної системи [11].

12 субіндексів показника глобальної конкурентоздатності економічної системи утворюють 3 підсистеми показників, які ви­значають тип розвитку економічної системи (рис. 1).

85

Екстенсивні фактори

- Якість інститутів;

- Інфраструктура;

- Макроекономічна стабільність;

- Здоров'я та початкова освіта

Faktor-driven economies

Екстенсивний тип розвитку економічної системи за раху­нок факторів виробництва

Інтенсивні фактори

- Вища освіта і професійна підготовка;

- Ефективність ринку товарів і послуг;

- Ефективність ринку праці;

- Розвиненість фінансового ринку;

- Технологічний рівень;

- Розмір внутрішнього ринку

Efficiency-driven economies

Інтенсивний тип розвитку економічної системи за раху­нок факторів виробництва

Інноваційні фактори

- Конкурентоспроможність компаній;

- Інноваційний потенціал

Innovation-driven economies

Інноваційний тип розвитку

Економічної системи на основі

Інновацій

Рис 1. 12 субіндексів конкурентоздатності [11]

Згідно з оцінкою позиції України на 2010-2011 рр. за методологією Всесвітнього економічного форуму, національна еконо-

Мічна система перебуває на етапі переходу від екстенсивного до інтенсивного типу ро­звитку економічної системи.

Таблиця 3

Субіндекси індексу глобальної конкурентоздатності Global Competitiveness Index (GCI)

України 2010-2011 рр.

86

Таблиця 4

Динаміка індексу глобальної конкурентоздатності Global Competitiveness Index (GCI)

України 2008-2010 рр.

З огляду на дані аналізу конкурентозда-тності національної економіки за методоло­гією ВЕФ (таблиця 3, 4) маємо значне погі­ршення позиції України, а саме переміщення її з 72 у 2008 році на 89 у 2010 році.

Отже, можна зробити висновок, що згідно з оцінками експертів Всесвітнього екологічного форуму (ВЕФ), українська НІС перебуває на початковому етапі свого фор­мування, оскільки взаємодія учасників ін­новаційного процесу є наднизькою, рівень використання ІКТ є недостатнім, а інститу-ційні умови розвитку інноваційної діяльно­сті – несприятливими [2].

Негативні тенденції виявляються і при проведенні мікроекономічного аналізу НІС.

Проведений аналіз вітчизняних наукових досліджень у сфері розвитку національної інноваційної системи України свідчить про кризовий стан НІС. Сьогодні в Україні не­має добре скоординованої і всеохопної сис­теми управління інноваційними процесами. У своїй роботі, присвяченій проблемам ста­новлення НІС України, к. е.н. Л. Яремко на­голошує на тому, що національна іннова­ційна система знаходиться в зародковому стані. На її думку, НІС України лише почи­нає формуватися як система ринкового типу [9].

Сьогодні національна інноваційна сис­тема України має таку структуру (табл. 5).

Таблиця 5

Структура національної інноваційної системи України

87

Продовж. табл. 5

1

2

3

4

2.2. Об’єкти інформаційної системи

Аналітичні і статистичні центри, інфо­рмаційні бази і мережі

Забезпечення високої якості інформаційно­го забезпечення об'єк­тів інноваційної дія­льності

- інформаційне забезпе-

Чення наукової, техно­логічної і виробничої діяльності спеціалістів;

- надання інформації про

Новітні вітчизняні ви­находи науковим пра­цівникам, винахідни­кам, спеціалістам про­мислового виробницт­ва.

2.3. Фінансові структури

2.4. Університети, освітні центри

2.6 Система захисту інтелектуальної власності

2.7. Центри сертифікації, стандартизації й акредитації

88

Відповідно до Програми стратегічного розвитку інноваційної системи України до 2020 року, головна системна проблема по­лягає в тому, що результативність, якість функціонування і структура креативної час­тини національної інноваційної системи – сектору досліджень і розробок, освіти, ви­нахідництва – не повною мірою відповіда­ють потенційним потребам інтенсивного розвитку економіки. З іншого боку, струк­турно відстала, технологічно низькоукладна вітчизняна економіка, отримана у спадок від СРСР, а також система підприємництва, що склалася під впливом нав’язаних Україні ззовні неоліберальних реформ, залишаються вкрай несприйнятливими для впровадження сучасних досягнень науки та технологічних інновацій [6].

Мікроекономічний аналіз НІС вказує на низку проблем її розвитку, серед яких можна виділити:

- відсутність теоретико-методологіч-ної основи побудови національної іннова­ційної системи;

- відсутність науково обґрунтованої моделі національної інноваційної системи України;

- відсутність ефективних стратегіч­них програм інноваційного розвитку держа­ви [3];

- відсутність визначення пріоритетних галузей, які б могли стати локомотивом ін­новаційного розвитку держави;

- нерозвиненість інноваційної інфра­структури.

Ці ряд інших проблем призводять до подальшого відставання України у технологі­чному розвитку від розвинутих країн світу. Зменшується кількість інноваційно активних підприємств, гальмується розвиток високоте-хнологічних галузей промисловості.

При збільшенні протягом 2000-2007 рр. обсягу фінансування з державного бюджету технологічних інновацій майже у 19 разів (з 7,7 млн. до 144,8 млн. гривень), щорічного обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у 3,4 раза (з 1978,4 млн. до 6700,7 млн. грн.) відбулося зменшення частки реалізованої інноваційної продукції в загаль­ному обсязі промислової продукції з 6,8 до 6,7%, частки підприємств, що провадили ін­новаційну діяльність, в 1,27 раза (з 18 до 14,2%) та кількості освоєних такими підпри­ємствами інноваційних видів продукції в 6 разів (з 15323 до 2526) [5].

Негативна тенденція до зниження пи­томої ваги підприємств, що впроваджували інновації, спостерігалася і в кризовий період 2008-2009 рр. (табл. 6).

Таблиця 6

Інноваційна активність промислових підприємств у 2004-2009 рр.

Джерело: http://www. ukrstat. gov. ua/

89

Ці та ряд інших чинників призводять до перетворення України в державу, яка експортує сировинні ресурси з незначною часткою доданої вартості, що загрожує її економічній і національній безпеці [5]. Тому на теперішньому етапі розвитку національ­ної економіки нагальною вимогою є перехід до інноваційного типу розвитку. Необхідно створити ефективну, науково обґрунтовану національну інноваційну систему, адаптова­ну до вимог сучасної ринкової економіки, стимулювати зростання конкурентоздатнос-ті продукції українських підприємств.

Висновки. З огляду на результати ма­кро - та мікроекономічного аналізу іннова­ційного потенціалу національної економіч­ної системи, можна зазначити, що НІС України перебуває у кризовому стані. Знач­не погіршення позицій України, за даними ВЕФ, свідчить про негативні тенденції в ро-

Звитку інноваційної складової національної економічної системи. Незважаючи на всі дії виконавчої влади щодо розбудови НІС України, на сьогодні не існує чітко сформо­ваної інфраструктури інноваційної системи; відсутня налагодженість взаємозв’язків між секторами НІС; у вітчизняній літературі не­має чітко сформованої моделі НІС, яка б відповідала особливостям національної еко­номіки. Ці та ряд інших негативних факто­рів ставлять під загрозу подальший еконо­мічний розвиток України в довгостроковій перспективі.

Як уже зазначалося, метою даної стат­ті було окреслення основного кола проблем розвитку НІС та пошук шляхів їх вирішен­ня. Проте складність питання залишає необ­хідність подальших теоретичних і практич­них досліджень у сфері перспектив розвитку НІС України.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Бєлоусова Л. І. Управління інноваційно-інвестиційною діяльністю промислового

Підприємства: Дис. канд. екон. наук / Бєлоусова Л. І. – Луганськ, 2006.

Брикова І. В. Національна інноваційна система як нова мегаінституція

Глобального економічного середовища / Брикова І. В. – Режим доступу: Http://

Kneu. kiev. ua/.

Матюшенко І. Ю. Перспективи створення національної інноваційної системи в

Україні / Матюшенко І. Ю. – Режим доступу: Http:// iee. org. ua.

Моргунов Е. В. Национальная (Государственная) инновационная система:

Сущность и содержание / Е. В. Моргунов, Г. В. Снегирѐв // Собственность и

Рынок. – 2004. - № 7. - С. 10-21.

Проект Стратегії інноваційного розвитку України на 2009-2018 роки та на період

До 2039 року. – Режим доступу: Http://in. gov. ua

Проект Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах

Глобалізаційних викликів. – Режим доступу:Http://in. gov. ua

Топух І. П. Створення інноваційної системи підприємства а умовах становлення і

Розвитку інноваційної економіки України / Топух І. П. – Режим доступу:

Http://nbuv. gov. ua

Харт Д. А. Инновационные кластеры: основные идеи / Д. А. Харт – Режим

Доступу: Http:// innosys. spb. ru/

Яремко Л. Національна інноваційна система та її формування в Україні /

Л. Яремко // Формування ринкових відносин в Україні : Збірник наукових праць

– 2007. - № 1. - С. 54-57.

10. Режим доступу:Http://ukrstat. gov. ua.

11. Режим доступу:Http://weforum. org.

12. Режим доступу:Http://worldbank. org/kam.

90

Т. В. Корягіна,

Кандидат наук з державного

Управління

Дніпропетровська державна Фінансова академія