Головна Економіка Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії ЗНАЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ В АСПЕКТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
joomla
ЗНАЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ В АСПЕКТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Економіка - Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії

Здійснено аналіз форм і чинників прове­дення адміністративної реформи в Україні. Систематизовано принципи та особливості реформування функціональ­ного навантаження в Міністерстві фі­нансів. Обґрунтовано роль адміністра­тивної реформи у контексті сталого ро­звитку економіки України.


Ключові слова: Адміністративна реформа; державне управління; фінансо­ва система; фінансові ресурси; сталий розвиток економіки.


Постановка проблеми. Скільки існує
державне управління, стільки й триває нау­
ковий пошук нових моделей, концепцій, на­
прямів проведення його реформування. Іс­
торичні особливості, традиції, досвід фор­
мування системи адміністративно-
державного управління в усі часи
пов’язувалися зі змінами у політичному чи
економічному житті, переході до іншої сус­
пільно-економічної формації. Система дер­
жавного управління виявила таку дихото­
мію принципів управління, за якою було
виділено два рівні: первинну політичну вла­
ду та вторинну політико-адміністративну
владу.

До того ж, в управлінні проблема вба­чається у співвідношенні цілей управління, методів їх здійснення та правового закріп­лення. Зокрема, цілі демократичних перет­ворень у політиці, економіці, соціально-культурній сфері, що здійснюються за до­помогою управлінських впливів, об’єктивно передбачають застосування адекватних ме­тодів управління.

Трансформація економічних відносин, наприклад, в країнах із перехідною еконо­мікою, передбачає розробку та застосування певних правил і норм, які повинні визначати

«правила гри» з метою встановлення сучас­них конкурентних, ринкових відносин. Ви­значення і запровадження відповідних дій не можливе без участі держави та її органів. Відповідно, виникає необхідність визначен­ня ролі держави та надання їй певних пов­новажень, функцій і ресурсів для виконання настанов суспільства щодо проведення зва­жених управлінських (ефективних) дій у процесах економічного відтворення. До то­го ж, виникає проблема кількості та якості таких управлінських дій з боку держави, адже певні теоретичні напрацювання деяких наукових шкіл застерігають від активного втручання держави у проведення будь-якої економічної політики. Слід все ж таки наго­лосити на тому, що як заходи надмірного втручання держави в економічну діяльність, так і «саморегуляція ринку» шкідливі, а ін­коли й небезпечні з огляду на наслідки не­продуманих дій, які здатні вразити будь-яку сферу господарства [3].

У цілому ряді країн у 80-х рр. мину­лого століття були проведені реформи, го­ловна ідея яких полягала в чіткому розпо­діленні так званих «стратегічних» функцій і «оперативних» виконавських функцій [2]. Але така реформа розподілу між політика-



© В. Є. Власюк, 2011

5


Ми та державними службовцями була ви­знана не тільки нереалістичною, а й витра­тною та в кінцевому рахунку такою, що су­перечить імперативу ефективності та рен­табельності.

У 1998 р. в Російській Федерації під­німалося питання щодо розмежування фу­нкцій власне управління та функцій надан­ня державних послуг [1; 53].

Ці спрямування підтверджуються роз­витком процесу державного управління в Україні, де в 2000 р. вперше після кількох років кризи намітилися ознаки переходу від кризового управління до стратегічного [6]. На це вказували фактори активізації держа­вно-управлінської діяльності, серед яких -розроблення Стратегії економічного та со­ціального розвитку на 2000-2004 рр., запро­вадження адміністративної реформи в Укра­їні, в межах якої було створено нову систе­му центральних органів виконавчої влади та передбачено надання центральним органам функцій стратегічного планування і розроб­лення політики у відповідних сферах діяль­ності, прийняття Концепції Програми дія­льності Кабінету Міністрів України, в якій визначені стратегічні цілі урядової політики та пріоритетні завдання Уряду, створення парламентської більшості у Верховній Раді України. У той же час важливими є і чинни­ки активізації суспільної діяльності у 2000-2002 роках, зокрема темпи зростання вало­вого внутрішнього продукту, обсягу проми­слової продукції, виробництва товарів на­родного споживання, інвестицій в основний капітал підприємств усіх форм власності, реальних доходів населення [6; 7]. На вирі­шення цих завдань з позицій створення на­лежних умов та підвищення професіоналіз­му державних службовців були спрямовані Стратегія реформування системи державної служби в Україні та Комплексна програма підготовки державних службовців, прийняті в 2000 році. Для покращання організації пі­дготовки та прийняття управлінських рі­шень на різних рівнях державного управ­ління було прийнято ряд нових документів, зокрема тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України, типовий регламент міс­цевої державної адміністрації та ін.

Аналіз останніх досліджень і публіка­цій. Реформування, удосконалення, транс-

Формація, інші заходи проведення змін у державному управлінні пов’язувалися, перш за все, із необхідністю забезпечення макси­мально повного й точного втілення в життя конституційного статусу як вищого органу в системі органів виконавчої влади, підвищен­ня його стратегічної ролі.

Досягнення цієї мети вбачалося у роз­робці в процесі адміністративної реформи в Україні нової схеми функціонування держа­вних органів та процедур прийняття рішень, яка насамперед виходить з консолідації стра­тегічних функцій та функцій вироблення по­літики відповідно в уряді та в міністерствах.

За Конституцією України (ст.105, п.15) утворення, реорганізацію й ліквідацію міністерств та інших центральних органів виконавчої влади здійснює Президент Укра­їни за поданням Прем’єр-міністра. Напри­клад, указами Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади», № 573/99 «Про зміни у структурі централь­них органів виконавчої влади України» та № 1574/99 «Про склад Кабінету Міністрів України» було реорганізовано структуру центральних органів державної влади. Такі зміни здійснювалися з метою вдосконален­ня системи державного управління, підви­щення ефективності функціонування орга­нів виконавчої влади, посилення провідної ролі міністерств як головних суб'єктів виро­блення та реалізації державної політики у відповідних галузях і сферах діяльності й поетапного проведення адміністративної реформи в Україні [2, 7]. Фактично даними указами була утворена нова структура центральних органів державної влади та ви­значена схема взаємодії між ними. Застосо­вано три градації віднесення до централь­них органів виконавчої влади: міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ) зі спеціальним статусом. Такі захо­ди надали наприкінці минулого століття можливість визначити структурну побудову ЦОВВ, їх розмежування та структурний ро­зподіл політичних (формулювання цілей та завдань, розробка норм і стандартів, встано­влення регуляторних механізмів, контроль за впровадженням політики, спілкування з громадськістю) і адміністративних функцій


(забезпечення реалізації визначеної політи­ки, виконання поставлених завдань).

Наукові спрямування наприкінці ми­нулого століття виявляли численні намаган­ня сформувати вимоги щодо визначення принципів здійснення управлінської діяль­ності, класифікувати їх, виділити головні завдання реформування державного управ­ління. Ґрунтовний аналіз проблеми виділен­ня і систематизації принципів державного управління, здійснений Г. Атаманчуком, В. Цвєтковим, Н. Нижник та іншими дослі­дниками, дозволяє зосередити увагу на тих принципах, що найбільш часто заявляють про себе в процесі здійснення управлінської діяльності.

Науковцями вже накопичено великий досвід з теорії та практики здійснення ре­формування державного управління. Відпо­відні положення і висновки наведені у ро­ботах багатьох зарубіжних та українських вчених, зокрема О’Доннела, Б. Гурне, Г. Кунца, М. Морисея, Г. Райта, О. Андрійко, С. Рябова, О. Машкова, О. Полінця, В. Шаповала та інших.

Формування цілей статті. Відомо, що планово-регуляторні, як і ліберальні, принципи господарювання мають свої плю­си та мінуси. У цьому контексті значимим і вагомим стане вибір співвідношення дер­жавних і ринкових пропорцій впливів на розвиток економічних відносин, а в деяких випадках і спільні дії щодо управління на­ціональним господарством, тобто, коли ринок дає збій, держава може відкоригу-вати результати його дії і домогтися по­ліпшення функціонування економіки [4]. Однак саме по собі державне регулю­вання економіки далеко не є ідеальним. Во­но також має свої недоліки, які самі можуть слугувати джерелом економічної неефекти­вності. Прикладом цього слугує Теорія су­спільного вибору, яку розробляли свого часу Дж. Б’юкенен, Д. Мюллер, У. Нісканен, М. Олсон і яка спрямовується на дослідження чинників неефективності державного регулювання економіки.

Усі реформи, що проводились у різні часи у багатьох країнах світу, мали на меті удосконалення наявних моделей управління національним господарством, а вже у другу

7

Чергу – політичні чи структурні зміни орга­нів державного управління.

Одним із найважливіших завдань у про­веденні національної економічної політики в усі часи було забезпечення фінансовими ресу­рсами через збір, акумулювання, розподіл і перерозподіл усіх видів капіталу. Основними продуцентами виконання цих державних фун­кцій у багатьох країнах є господарюючі суб’єкти різних форм власності, а координую­чими органами державного управління визна­чаються Міністерство економіки, Міністерство фінансів та Національний (Центральний) банк.

На сьогодні пріоритетними напрямами проведення адміністративної реформи в Україні, значимість якої багато в чому пок­ладається на Міністерство фінансів, має бу­ти:

- створення нової моделі ефективного управління системою державних фінансів на основі реалізації програми «прозорий бюджет»;

- правове закріплення визначених пов­новажень при розробці та здійсненні держа­вної фінансової політики;

- проведення функціонального обсте­ження діяльності органів виконавчої влади з метою виключення дублювання функцій;

- забезпечення стабільності та прогно-зованості в роботі фінансових органів.

Метою адміністративної реформи, що
впроваджується сьогодні Міністерством фі­
нансів України, є підвищення ефективності
використання фінансових ресурсів, що по­
винно забезпечити інвестиційно-
інноваційну спрямованість державної стра­
тегії на підвищення життєвих стандартів
населення.

Очевидно, що виконання та контроль важливих державних завдань щодо забезпе­чення фінансовими ресурсами суб’єктів гос­подарювання повинно залишитись за Мініс­терством фінансів України, оскільки тільки воно має право й можливість виконувати, за­лучати, передоручати (делеговані повнова­ження) вирішення будь-яких питань фінансо­вої політики країни, що і визначає завдання даного дослідження.

Необхідно відмітити, що кожна струк­тура (елемент) управління фінансовою сис­темою повинна забезпечувати й регламен­тувати:


- усунення дублювання функцій;

- відповідність ланок управління його функціям;

- мінімізацію кількості щаблів (ланок) в ієрархії управління;

- зосередження на кожному щаблі всіх необхідних функцій управління;

- концентрацію повноважень і відпові­дальності при вирішенні кожного управлін­ського завдання.

Виклад основного матеріалу дослі­дження. Нині виконання поставлених за­вдань, що визначають сутність адміністрати­вної реформи, пов’язується з необхідністю реформування органів центральної виконав­чої влади та правового закріплення функціо­нальних повноважень. Одним із таких за­вдань є перерозподіл функціонального нава­нтаження між Міністерством фінансів та ЦОВВ, які йому безпосередньо підпорядко­вані. Згідно з перерозподілом функцій між ЦОВВ та Міністерством фінансів України, нині 347 функцій нормативно-правового ре­гулювання передаються Мінфіну. Отже, ви­являється значення того, що основними за­вданнями щодо запровадження адміністра­тивної реформи для Міністерства фінансів України мають бути:

- зосередження діяльності Міністерст­ва фінансів України на стратегічних держа­вних питаннях щодо формування фінансо­вої політики;

- удосконалення системи моніторингу й оцінювання використання бюджетних ко­штів, забезпечення аудиту фінансових ресу­рсів різних рівнів та проведення заходів щодо виконання міжнародних стандартів (INTOSAI);

- забезпечення виконання Кіотської конвенції, зокрема концепції авторизованих митних операторів, та здійснення заходів щодо вдосконалення митного законодавства на основі законодавства ЄС;

- запровадження міжнародних станда­ртів фінансової звітності (МСФЗ) для всіх фінансових установ, органів виконавчої влади різних рівнів;

- розробка рекомендацій Кабінету Мі­ністрів України стосовно прийняття рішень щодо фінансового забезпечення виконання державних програм, визначення державних пріоритетів економічної політики;

- реалізація фінансової підтримки ви­конання державної політики в соціальній сфері;

- формування політики співпраці з мі­жнародними фінансовими інституціями та організація заходів з доведення інформації щодо української державної економічної стратегії до різних суб’єктів світового гос­подарювання.

Параметри адміністративної реформи в Міністерстві фінансів України та ЦОВВ, діяльність яких воно організовує й коорди­нує, обумовлюють необхідність проведення трансформацій та змін безпосередньо і в структурних підрозділах, що, у свою чергу, пов’язується з усуненням дублювання пов­новажень. Так, згідно із чинним переліком функціональних обов’язків (наказ МФУ від 21.11.2005 р. № 793 «Перелік функцій стру­ктурних підрозділів Міністерства фінансів України»), станом на березень 2011 р. акту­альними залишаються 54 функції з 112, у той же час кількість нових функцій складає 93, що, у свою чергу, призвело до зростання загальної кількості функцій до 147. Таким чином, станом на березень 2011 р. кількість функцій, виконання яких забезпечує Мініс­терство фінансів України, складає 494.

Слід враховувати і те, що фінансові ві­дносини у світі завжди розглядались у нау­ковому й прикладному аспектах як складова економічних відносин суспільства, що пов’язано із утворенням та використанням фондів грошових коштів. З огляду на це Ви­никає необхідність вироблення сучасної фі­нансової стратегії Як одного з головних чинників державної політики сталого еко­номічного розвитку [3].

Система фінансових відносин між ін­дивідами, підприємствами, суспільством, державою включає до свого складу відно­сини щодо сплати податків, надання субси­дій, забезпечення кредитування тощо. Сама фінансова система, являючи собою складну побудову, діє на всіх трьох рівнях економі­ки: макрорівні, мезорівні, мікрорівні. Така державна політика формується й упрова­джується в Україні згідно з повноваження­ми Міністерства фінансів.

Це означає, що фінансові органи відіг­рають важливу роль в оптимізації співвід-носин і у взаємодії фінансів різнорідних рі-


Внів й реалізують цілі, пріоритети та заходи держави, що пов’язані із мобілізацією, роз­поділом, перерозподілом і використанням фінансових ресурсів.

Відповідно до затвердженої Президен­том України Програми економічних реформ на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефектив­на держава», що має на меті відновлення економічного зростання, модернізацію еко­номіки країни, професійну й ефективну сис­тему державного управління, забезпечення стійкого економічного зростання, відбува­ється адміністративна реформа виконавчої гілки влади, що обумовлює як реформуван­ня в цілому Кабінету Міністрів, так і прове­дення заходів щодо оптимізації функціона­льного навантаження міністерств, у тому числі й Міністерства фінансів України.

Зазначена програма передбачає поси­лення фінансового контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних ко­штів, інтеграцію заходів формування інвес­тиційних проектів у загальний бюджетний процес, підвищення прозорості збору, аку­мулювання та перерозподілу державних фі­нансів, що і є безпосередніми завданнями Мінфіну.

Зважаючи на те, що перелік функцій, а відповідно навантаження, які покладаються на Міністерство фінансів, значною мірою зростає, збільшується і функціональне на­вантаження, тому виникає потреба внесення змін до переліку функцій, які визначені Го­ловним управлінням державної служби (ГУДС). Водночас є певна кількість функцій Міністерства фінансів України (49), які мо­жуть бути делеговані або передані іншим ЦОВВ після законодавчого врегулювання цієї передачі.

Державне управління фінансовою сфе­рою є формою існування динамічної систе­ми фінансово-кредитних відносин. Це уза­гальнений інтегрований процес, який фак­тично складається з численних процесів державного управління фінансовими пото­ками, що конкретизується на формах дер­жавного регулювання усіма гілками влади, а основним виконавцем є Міністерство фі­нансів України.

Згідно із класифікацією, запропонова­
ною американським науковцем

Р. Масгрейвом, фінансове господарство в сучасних умовах господарювання виконує такі три основні функції, як алокація, пере­розподіл та стабілізація [4].

Під Алокацією Розуміють державне пе­реміщення й розміщення ресурсів в еконо­міці з метою створення суспільних благ. Перерозподільна Функція має на меті розу­мне коригування розподілу доходів і майна, яке є у державній власності, орієнтуючись на більш справедливу соціальну рівність. Стабілізаційна Функція у фінансовому гос­подарстві полягає у реалізації цільових установок проведення економічної політики держави, основними з яких є такі: забезпе­чення найбільшої зайнятості, стабілізація цін, забезпечення економічного зростання.

Оскільки в Україні до недавна не була впроваджена концепція сталого економіч­ного розвитку, юридично не врегульовані основні пріоритети господарського розвит­ку, то й фінансово-кредитна державна полі­тика не мала яскраво виражених орієнтирів, а бюджет через відсутність сучасних важе­лів впливу на трансформаційному етапі ви­бору конкурентних ринкових відносин ще не став дієвим інструментом економічних реформ.

На сьогодні невизначеність ситуації щодо чіткого розподілу державних функцій з управління фінансовими ресурсами не до­зволяє приймати обґрунтовані й раціональні рішення. Адже чим краще налагоджений взаємозв’язок фінансових органів з іншими центральними органами виконавчої влади різних ланок управління, які залучають і використовують певні види фінансових ко­штів, тим менша ймовірність прийняття ни­ми суперечливих, хибних рішень, і тим бі­льше персональна відповідальність за ре­зультати роботи та вища якість цих рішень.

Державне врегулювання функціональ­ного навантаження Міністерства фінансів України багато в чому визначається здатніс­тю виявляти, розробляти й вирішувати про­блеми економічного розвитку, цілі перетво­рень, змін, поліпшення тих або інших про­цесів життєдіяльності суспільства, трудових колективів чи окремих громадян. Це - одна з найважливіших функцій державного управ­ління. Цілі, що ставляться перед державою,

9


Суспільством, особистістю, повинні відпові­дати наступним вимогам:

1. Бути об’єктивно обумовленими й
обґрунтованими, виходити із закономірних
та об’єктивних тенденцій суспільного роз­
витку, відповідати об’єктивній логіці функ­
ціонування того або іншого економічного
процесу.

2. Бути соціально мотивованими, тобто виходити з потреб, запитів, інтересів людей, відповідати їм та викликати тим самим ро­зуміння й підтримку цілей сталого розвит­ку. Адже прагнення реалізовувати цілі, які не відповідають бажанням та уявленнями людей, навряд чи можливо.

3. Цілі повинні бути забезпеченими у ресурсному відношенні (у тому числі й ма­теріальному), ґрунтуватися на реальному припущенні та бути прив’язаними до конк­ретних умов життєдіяльності суспільства.

4. Бути системно організованими,
включати у певній послідовності державні
цілі та громадські зв’язки.

Також слід наголосити на тому, що ха­рактерною рисою функціонування сучасного суспільства і держави має бути зростання ролі права та закону як основної форми його зовнішнього прояву, що повинно враховува­тися й при визначенні завдань у проведенні адміністративної реформи. Це важливо, оскільки сучасний етап розвитку законодав­ства України пов’язується з необхідністю його гармонізації, уніфікації та систематиза­ції. Це зумовлюється рядом причин та чин­ників, основними серед яких є наступні:

- існування низки нормативних актів, що діють з часів Радянського Союзу (у від­повідності до принципів правонаступницт-ва), потреба вирішення проблеми узгоджен­ня цих актів із новими, прийнятими за пері­од незалежності;

- необхідність приведення законодав­ства у відповідність до об’єктивних умов життєдіяльності суспільства;

- прийняття значної кількості нових нормативно-правових документів, що не­розривно пов’язані з вирішенням завдання приведення їх у правову площину, що не буде суперечити іншим законодавчим ак­там;

- визнання Української держави між­народним співтовариством як рівноправно-

Го суб’єкта міжнародних відносин, що пов’язується з проблемою гармонізації та уніфікації національного законодавства, що має відповідати принципам міжнародного права.

Слід відмітити, що характерною особ­ливістю сучасної системи українського зако­нодавства є те, що суперечності між норма­тивно-правовими актами властиві усім її ланкам. Причинами цього є порушення про­цедур прийняття нормативно-правових актів, вторгнення суб’єкта правотворчості у сферу компетенції інших суб’єктів, ігнорування правил законодавчої ініціативи тощо. За від­сутності нормативів, що визначають параме­три управлінської діяльності фінансовою сферою, неможливо оцінити досягнення державних цілей. Тому обов’язковою умо­вою ефективного контролю впровадження дієвої фінансово-кредитної політики є наяв­ність об’єктивних, чітких та зручних для ви­користання нормативів, стандартів та зако­нодавчо визначених правил. Ці положення повинні відповідати Принципу наявності но­Рмативів. Причому встановлення стандартів є точним відображенням державних цілей, що мають бути досягнуті у визначений тер­мін, і на яких засновуються регіональні та місцеві програми.

Перспективи покращання діяльності у сфері державного управління фінансами пов’язуються з проведенням адміністратив­ної реформи в Україні. Безумовно, забезпе­чення чіткого порядку в роботі Міністерства фінансів, самої фінансової системи, надання фінансовим органам більших повноважень при розробці та здійсненні державної фі­нансово-кредитної політики, удосконалення роботи ЦООВ, діяльність яких воно органі­зовує та координує, керованості регіональ­них і місцевих органів виконавчої влади, проведення їх функціонального обстеження з метою виключення дублювання функцій, забезпечення більшої стабільності в змозі підняти функціональне навантаження дер­жавної фінансової служби, підвищити їх статус.

За останній час в Україні зроблено ба­гато справ у напрямі вдосконалення фінан­сового законодавства. У першу чергу йдеть­ся про впровадження Податкового та викла­дення в новій редакції Бюджетного кодек­сів, інших законів України, розпорядження


Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 р. № 1724-р «Про виконання Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспромо­жна економіка, ефективна держава», що врегулюють економічні повноваження ор­ганів державної виконавчої влади.

Міністерство фінансів України забез­печує реалізацію єдиної державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджет­ного законодавства. Так, на Міністерство фінансів України покладається розроблення та затвердження в установленому порядку документів, що стосуються бухгалтерського обліку, зокрема національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, плани рахунків та інструкції про їх застосування підприємствами, установами й організація­ми, що сприяє проведенню належного конт­ролю за дотриманням бюджетного законо­давства.

Виконання поставлених завдань, які визначають сутність адміністративної рефо­рми, пов’язується з необхідністю реформу­вання органів центральної виконавчої вла­ди. Одними із таких завдань є перерозподіл функціональних повноважень між Мініс­терством фінансів та ЦОВВ, які йому безпо­середньо підпорядковані. Відповідно до за­твердженого Типового положення про Мі­ністерство, саме Міністерство «…визначає пріоритетні напрями розвитку відповідної сфери; забезпечує нормативно-правове ре­гулювання у визначеній сфері; узагальнює практику застосування законодавства з пи­тань, що належать до його компетенції, роз­робляє пропозиції щодо вдосконалення за­конодавчих актів, указів Президента Украї­ни, постанов Кабінету Міністрів України та у встановленому порядку вносить їх на роз­гляд Президентові України, Кабінету Мініс­трів України; інформує і надає роз'яснення щодо здійснення державної політики у від­повідній сфері; здійснює інші повноважен­ня, визначені законами України та покладе­ні на нього Президентом України» [7]. Згід­но із перерозподілом функцій між ЦОВВ та Міністерством фінансів України, 347 функ­цій щодо нормативно-правового регулю­вання передаються Мінфіну.

У цілому, все це повинно покращити
економічну ситуацію в країні, спонукатиме
до ефективного використання фінансових
ресурсів, пожвавити інвестиційно-

Інноваційний клімат та надати нового імпу-

Льсу проведенню заходів щодо формування сталого розвитку економіки.

Висновки. Саме функціональне наван­таження Міністерства фінансів України слід згрупувати та сформувати за принципом по­будови кластерів, які впорядкують функціо­нальне навантаження за типовим набором функцій, якими можуть бути дванадцять та­ких цільових блоків, як:

1. Формування державної фінансової політики.

2. Розробка заходів щодо підготовки бюджетів різних рівнів та організація конт­ролю за ефективністю виконання державно­го і місцевих бюджетів.

3. Проведення політики казначейсько­го обслуговування державного і місцевих бюджетів.

4. Вироблення політики державних за­позичень, їх правове закріплення з ураху­ванням гарантій і боргових зобов’язань.

5. Упровадження державної фінансо­вої політики у податковій та митній сферах.

6. Запровадження ефективних форм бухгалтерського обліку і фінансової звітно­сті через розробку єдиних методологічних засад.

7. Розробка і впровадження державної політики щодо зміцнення доходної частини бюджету.

8. Упровадження державної політики в сфері протидії легалізації доходів, які одер­жані злочинним шляхом, та запобігання фі­нансуванню тероризму.

9. Здійснення ефективних заходів що­до розширення взаємовідносин з різнорід­ними суб’єктами міжнародних фінансових відносин.

10. Забезпечення переформатизації по­вноважень міністерства, що потребує чіткої координації діяльності інших ЦОВВ, які входять до сфери його управління.

11. Забезпечення удосконаленої інфо­рмаційної та документаційної діяльності.

12. Вироблення державної фінансової політики у виробничій та соціальній сферах.

Діяльність Міністерства фінансів України повинна бути зосереджена на ство­ренні оновленої законодавчої бази системи державних фінансів на інноваційних засадах і її запровадженні з формуванням техноло­гічно зрілих бюджетної та податкової сис­тем. Це забезпечить стабільність процесів розвитку, довіру суспільства та інших заці­кавлених сторін не тільки до системи дер-


11


Жавних фінансів, але й до системи держав - ефективного використання фінансових ре-
ного управління, держави в цілому. Це, у сурсів, пожвавити інвестиційно-
свою чергу, буде мати позитивний вплив на інноваційний клімат та надати нового імпу-
інвестиційний клімат України. льсу проведенню заходів щодо формування

У цілому все це повинно покращити сталого розвитку економіки.
економічну ситуацію в країні, спонукати до

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Атаманчук Г. В. Государственное управление (организационно-функциональные во­просы) : учеб. пособие / Г. В. Атаманчук. - М.: ОАО «НПО «Экономика», 2000. – 302 с.

2. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, мето­дології, практики : монографія / В. Д. Бакуменко. - К.: Вид-во УАДУ. - 2000. - 328 с.

3. Власюк В. Є. Управлінські спрямування у формуванні соціально-економічної політи­ки України / В. Є. Власюк // Вісник Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна. Випуск 20. - Дніпропетровськ: Дніпропетр. нац. ун-т залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна, 2008. - С. 219-220.

4. Власюк В. Формування новітніх принципів державного управління економічною ді­яльністю / Валерій Власюк // Актуальні проблеми європейської інтеграції України : матеріали VII регіон. наук. конф. 14 травня 2010 р., м. Дніпропетровськ / за заг. ред. Л. Л. Прокопенка. – Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2010. – С. 34-36.

5. Граждан В. Д. Теория управления : учеб. пособие / В. Д. Граждан. – М.: Гардарики. 2004. – 416 с.

6. Концепція адміністративної реформи в Україні / Центр політико-правових реформ. – К., 1998. – 61 с.

7. Нижник Н. Р. Системний підхід в організації державного управління / Н. Р. Нижник, О. А. Машков. - К.: Вид-во УАДУ, 1998. - 160 с.

Стаття надійшла до редакції 27.04.2011 Р.

12


УДК 336.71