joomla
ЯПОНСЬКА ПОЕЗІЯ І СИНТОЇЗМ
Філологія - Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Своє дослідження, присвячене аналізу впливу на японську класичну поезію синтоїзму, ми хотіли б розпо­чати з цитати, на яку натрапили в статті під назвою "Об­раз Японії" відомого перекладача, білогвардійського офі­цера Михайла Петровича Григор'єва, котрий більшу по­ловину свого короткого життя (1899-1943) прожив у Япо­нії і був щиро закоханий у цю країну та її давню культуру: "Де ще в наші дні можна знайти культурну націю, яка протягом тисячоліть непорушно зберігала б державниць­ку від зародження і разом з тим глибоко народну релігію? Саме таким є японський синтоїзм. Тут ми не бачимо та­кого звичного трагічного розриву між життям та релігією. Навпаки - наяву їхнє глибоке взаємопроникнення. Релі­гія синто не відвертає від життя і не веде в потойбічний світ, а через культ предків проводить між ними лінію єд­нання. Вона - жива історія нації, оскільки розповідає про її походження. У ній - джерело національної міцності і згуртованості. Єдина родина - що може бути протистав­лене в якості більш міцного та об'єднуючого чинника цьому усвідомленню!" [1, с. 326].

Не виключено, що японці ніколи не прийняли б буд­дизму, якби рідний для них синтоїзм не лише "поясню­вав" світ, але й надавав би віруючим можливість "спа­сіння" - хоча б ілюзорну надію позбавлення від страж­дань, шанс на кращу долю після смерті (чергового пе­ревтілення душі) тощо, тобто - все те, що обіцяв своїм послідовникам буддизм, і чого синтоїстське віровчення не передбачало. Саме тому синтоїзм можна назвати "релігією життя", а не "релігією смерті", "релігією пі­знання історії божественного походження нації", а не лише "релігією пізнання Бога", "релігією усвідомленого шанування вищих сил", а не "релігією усвідомленого страху перед вищими силами", і зрештою - "релігією радості", а не "релігією смутку".

Як пише у своїй праці "Бусідо - душа Японії" сучас­ний японський філософ і теолог Інадзе Нітобе: "Жодне віровчення не прищеплювало такої відданості монарху, пошани до пам'яті предків і поваги до батьків, які при­щеплюють принципи синтоїзму, наділяючи покірністю гордовитий у всьому іншому характер самурая. У тео­логії синтоїзму немає місця догмі "перворідного гріха". Навпаки, у синтоїзмі вродженими вважаються доброче­сність і богоподібна чистота людської душі, якій покло­няються подібно святилищу, з якого лунають божест­венні пророцтва. У синтоїстських храмах очевидна від­сутність предметів поклоніння, а важливим елементом оздоблення є звичайне дзеркало. Наявність даного предмета легко пояснити: дзеркало символізує людське серце, яке в ідеально спокійному і чистому стані відо­бражає образ самого Бога1. Отож, коли ви приходите до храму помолитися, на сяючій поверхні ви бачите своє власне відображення, і акт поклоніння можна прирівня­ти до стародавнього дельфійського припису "Пізнай се­бе!". Проте самопізнання чи то в грецьких, чи то в япон­ських ученнях не означає осягнення фізичної сутності людини, її анатомії або психофізики; натомість знання повинні мати моральний характер, аналіз власної духо­вної природи. Момзен, порівнюючи грека і римлянина, зазначав, що в той час, як перший під час молитви під­водив погляд до Небес, адже його молитва була спо­гляданням, останній накривав голову, бо розміркову­вав. Значною мірою подібне римській концепції релігії, наше осмислення відображає не стільки моральну, скі­льки національну свідомість особистості. Поклоніння природі до глибини душі навіяло нам любов до країни, а шанування пращурів із покоління в покоління зробило імператорську родину першоджерелом усієї нації. Наша країна для нас більше, ніж просто земля, на якій ми ви­рощуємо злаки, і надра, з яких ми видобуваємо золото. Це священна оселя богів, духів наших предків; для нас Імператор більше, ніж Верховний Rechtstaat (нім.: Rechtstaat - охоронець законопорядку) або навіть Culturstaat (нім.: Culturstaat - покровитель культури), він - втілення і представник Небес на землі, який поєд­нує у своїй особі небесну силу та милість. Догмати син­тоїзму охоплюють дві домінуючі характерні риси емо­ційного життя нашого народу - патріотизм і відданість. Будучи структурною основою національного інстинкту і народних почуттів, наша національна віра ніколи не претендувала на роль системної філософії і раціональ­ної теології. Ця релігія (чи, можливо, правильніше було б сказати, національні емоції, виявлені цією релігією?) значною мірою наповнила Бусідо ("Шлях самурая".-

І. Б.) відданістю повелителю і любов'ю до країни. Ця відданість і любов проявляються головним чином як спонукання, а не як доктрини, адже синтоїзм на відміну від середньовічної християнської церкви не нав'язував своїм послідовникам якихось "credenda" (лат.: "догма­ти віри"), а лише пропонував їм прямолінійні і досить прості "agenda" (лат.: "указівки до дії") [2, с. 24].

Це тлумачення синтоїзму Інадзе Нітобе дозволяє нам чіткіше окреслити головні аспекти досліджуваної проблеми, заявленої в назві даної статті, зокрема, від­повісти на запитання, як саме впливав синтоїзм на япо­нців - що він прищеплював японській нації протягом століть, які почуття плекав у серцях японців, і, відповід­но, що могла віддзер - калити і що насправді віддзерка­лила в цьому сенсі японська поезія?

Враховуючи той факт, що органічними складовими синтоїзму в період його первісного формування в якості національної релігії, яка виникла понад дві тисячі років тому на основі тотемістичних уявлень давніх японців, були анімізм (одухотворення й обожнювання різноманіт­них природних утворів /гір, скель, річок, водоспадів/, явищ приро- ди /землетрусів, тайфунів, паводків тощо/), а також культ предків і деякі елементи шаманства, за­везені на Японські острови ще в прадавні часи пересе­ленцями з материка, синтоїзм можна охарактеризувати як релігію тотемістичного міфу, національної традиції і давнього обрядового ритуалу. Лише згодом під впливом буддизму та конфуціанства, до цих складових синтоїзму почали поступово долучатися певні ідеологічні і мораль­но-етичні норми та правила, які й досі залишаються ос­таточно не визначеними і чітко не окресленими.

Попри це серед цілком очікуваних наслідків тривалого впливу синтоїзму на формування японського національно­го характеру насамперед слід назвати такі риси, як:

- почуття відданості монарху (сьоґуну, даймьо);

- колективізм, зумовлений як синтоїстською докт­риною про родинну єдність нації, так і общинним харак­тером господарської діяльності, зокрема, поливним ри­сівництвом;

- шанобливе ставлення до пам'яті предків ("шану­вання пращурів");

- повага до власних батьків;

- доброчесність ("богоподібна чистота людської душі");

- патріотизм ("любов до країни") тощо.

А серед концептуальних засад, на яких ґрунтується національна психологія та менталітет японців, і які, на нашу думку, також обумовлені впливом саме синтоїзму, ми виділили б наступні:

- "ґірі" (#Й§ - "почуття обов'язку";

- "ґамбарі" (йЦЮ) - "старанність", "наполегливість";

- "амае" (Ах) - "залежність від доброзичливого ставлення інших (старших за віком, посадою, соціаль­ним станом тощо)";

- "біґаку" (Я^) - "почуття краси";

- "кісецу" (Щ(5) - "пори року", тобто залежність і синхронізація повсякденного життя та побуту японців з тією чи іншою порою року.

- Практично всі ці риси японського національного ха­рактеру та менталітету, які сформувалися під вливом син­тоїзму, знайшли своє віддзеркалення в японській класич­ній поезії. Але оскільки майже всі фахівці в галузі синтоїз­му на перше місце серед цього переліку ставлять почуття відданості імператору, шанобливе ставлення до нього і всіх членів імператорської родини, як прямих нащадків си - нтоїстських богів, то, забігаючи наперед, зауважимо, що з такою кількістю хвалебних віршів на адресу можновдлад - ців, яку містять японські поетичні антології УІІІ-ХІІІ ст., не може змагатися поезія жодної країни світу, за винятком хі­ба що Російської імперії другої половини ХУІІІ ст., коли у творчості відомих тогочасних російських придворних по­етів М. Ломоносова, В. Тредіаковського, М. Хераскова, Г. Державіна та ін. чи не найчастотнішим поетичним жанром були оди на честь імператриці Катерини ІІ, а також деяких інших "царствених осіб".

Одним із найдавніших, якщо не найдавнішим, жан­ром японської поезії, безпосередньо пов'язаним із син­тоїзмом, вважається жанр норіто (яп.: ФР), до якого відносять синтоїстські обрядові молитви або культові моління-заклинання. Попри те, що вперше вони були зібрані і записані лише на початку X ст. у збірці під на­звою "Енґі-сікі" (яп.: &ШН; - "Ритуали /установлення, традиції, правила/ доби Енґі" (927 р.) 2, розквіт цього жанру припадає на УІ-УІІ ст., а час зародження, за різ­ними джерелами, датується І-ІІІ ст. н. е.

Проте фахівці й досі сперечаються, до якого саме ти­пу художньої літературної творчості - поезії чи прози - слід відносити жанр норіто? Прихильники його відне­сення до прозових творів наголошують на неусталеності метрики цього жанру і його строфічної форми. Специфі­чною була загальна тематика норіто - прохання гарного врожаю, сприятливої погоди, припинення природних ка - таклізмів, епідемій, пожеж, святкування календарних свят і пов'язаних з ними подій, сімейних обрядів і навіть звертання до богів із проханням чи подякою за призна­чення на ту чи іншу державну посаду, отримання чинов­ницького рангу тощо. На підтвердження достатньо наве­сти лише назви відповідних норіто зі збірки "Енґі-сікі":

"Свято прохання врожаю" (яп.: Тосіґоі-но мацурі);

"Свято богів вітру в Тацута" (яп.: Тацута-но кадзе - но ками-но ма - цурі);

"Доброзичливе вітання Великому палацу" (яп.: Оо - то-но мацурі);

"Велике очищення /від гріхів/ в останній день місяця мінадзукі" (яп.: Мінадзукі-но цуґоморі-но оохарае);

"Свято упокорення вогню" (яп.:Хосідзуме-но мацурі);

"Велике свято смакування першого врожаю" (яп.: Ооніе-но мацу - рі);

"Вигнання богів, які спричиняють пагубу" (яп.: Та - таріґамі-но уцусіяру);

"Проповідь на святі вигнання демонів хвороб" (яп.: На-но мацурі - но котоба);

"Вітання Накатомі" (яп.: Накатомі-но йоґото).

Досить специфічною була типова структура змісту цих творів, які будувалися переважно за схемою:

1) розповідь про історію виникнення відповідного обряду;

2) короткий переказ міфу, пов'язаного з даним обрядом;

3) змалювання господарського та політичного устрою відповідної доби виникнення того чи іншого обряду, а та­кож конкретної історичної причини його започаткування;

4) формулювання мети нинішнього звертання з мо­литвами до богів;

5) детальний перелік подарунків, тобто зазначення то­го, чим раніше люди віддячували богам за виконання ни­ми конкретного прохання (своєрідний натяк жерців на те, що саме вони хотіли б отримати цього разу від замовників церемонії, оскільки подарунки богам залишалися в розпо­рядженні синтоїстських храмів) [3, с. 291-293].

Однак переважна більшість дослідників як у самій Японії, так і за її межами все-таки схильна відносити норіто до поетичних, а не прозових художніх творів, підкреслюючи при цьому певну умовність такого від­несення. Відомий російський японіст М. О. Невський, який досліджував цей літературний жанр під час свого вимушеного перебування в Японії і вперше переклав та надрукував кілька норіто російською мовою [4], з цього приводу писав: "За своєю мовою і стилем норі­то посідають середнє місце між поезією та прозою і швидше мають бути віднесені до першої, ніж до дру­гої. Тут ми бачимо безліч риторичних прикрас, мета­фор, паралелізмів, повторів та інших прийомів, розра­хованих на те, щоб підсилити враження і додати мо­лінням піднесеності. Окремі частини норіто звучать дуже святково і навіть ритмічно" [3, с. 292]. Наведемо у якості прикладу такого ритмічного піднесено - святкового звучання, яке досягається завдяки засто­суванню типових для давньої поезії стилістичних за­собів, уривок із норіто під назвою "Велике очищення /від гріхів/ в останній день місяця мінадзукі" 3:

***

Як вітру подих Восьмишарові небесні хмари Миттю розганяє,

Як він розвіює увечері і вранці Пітьму вечірню І ранкову млу,

Як відв'язавши ніс,

Корму звільнивши,

Виштовхують великий корабель Із гавані у море,

Як під корінь Гартовані сокири у лісах Густі дерева зрубують миттєво,

Ми теж очистимося Від гріхів своїх!

Дехто з дослідників порівнює японські норіто з като­лицькими проповідями [5], інші - з біблійськими псалмами

[6] . Ми вважаємо, що подібні порівняння доречні лише з точки зору змісту та ідейної спрямованості зазначених жа­нрів релігійної літератури. Що ж стосується специфіки но­ріто як поетичного жанру, то їх доцільніше порівнювати з відповідними жанрами саме японської класичної поезії, як це робить у своему ґрунтовному науковому дослідженні Л. М. Єрмакова [7], насамперед - з наґаута ("довгі пісні'), що містяться у складі найдавніших історико-міфологічних літописів "Кодзікі" (712 р.) і "Ніхонґі" (або ще: "Ніхон-сьокі", 720 р.), а також відповідними віршами у складі першої японської поетичної антології "Ман-йо-сю". Саме в "Ман - йо-сю" (середина VIII ст.) уперше зустрічається термін "кото - дама" (яп.: ЙЯ - "душа слова", "магія слів"; див.: вірш Яманое-но Окура, № 894, сувій № 5), під яким розумілася магічна властивість слова викликати дух синтоїстських богів і божественних предків, котрі своїми діями могли втручатися в повсякденнне життя людей і впливати на перебіг не лише сучасних, але й майбутніх подій. Беззастережна віра в дієвість обрядових синтоїст­ських молитов і заклинань ґрунтувалася саме на цьому глибокому переконанні давніх японців.

Порівнюючи тематику і поетику пісень, які містяться в текстах "Кодзікі" та "Ніхонґі" з тематикою та поетикою но­ріто, Л. М. Єрмакова відзначає: "З міфів цих літописів випливає, що пісні (ута) складалися в ритуально обумо­влених ситуаціях і в магічних цілях... Переваж - на біль­шість цих ситуацій, з одного боку, співпадає з описанням міфологічних витоків обрядів, які супроводжувалися чи­танням норіто... А з іншого - ці ж ситуації з відповідними змінами згодом переходять у літературу: в "Ман-йо-сю" більшість із них ще зберігається в попередньому вигля­ді..." [7, с. 45-46]. Проводячи паралель між норіто та найдавнішими "довгими піснями" у складі антології "Ман- йо-сю", зокрема, піснями поета Какіномото-но Хітомаро, дослідниця констатує "їхню певну близкість у тематиці, лексиці і навіть синтаксичних структурах" [7, с. 45-46].

Дуже схожою, на думку цієї дослідниці, була також система стилістичних засобів і тропів, якими оперували у своїй поезії анонімні автори норіто і поети, вірші яких увійшли до складу літописів "Кодзікі", "Ніхонґі", а також поетичної антології "Ман-йо-сю": ономатопоетичні номі­нації, міфологічні синоніми, антонімічні пари, звукові по­втори, морфологічні паралелізми, порівняння, уподіб­нення, гіперболи, епітети тощо. Головною ж відмінністю давніх японських пісень (ута) від норіто, як вважає Л. М. Єрмакова, було те, що "в норіто є можливим обмін про­мовами з божеством, оскільки у просторі ритуалу боги можуть виголошувати свої повеління, тоді як ута звер­тається до божества від імені людини чи від імені ікідама ("живого духу", землі, предмета тощо), але в її просторі відповідь божества не репродукується" [7, с. 53].

На той факт, що поезія "Ман-йо-сю", як і численні поети­чні вкраплення в історико-міфологічних літописах "Кодзікі" та "Ніхонгі", віддзеркалювали "ритуальні норми" і "міфологі­чні уявлення синто", вказував також інший відомий дослід­ник давньої японської літератури А. М. Мещеряков, комен­туючи одну з "довгих пісень" того ж таки Какіномото-но Хі­томаро, зокрема його "Плач, складений коли тіло принца Хінамісі 4 (знаходилось у тимчасовій усипальні" (див.: "Ман-йо-сю", вірш № 162, сувій № 2) [8, с. 439].

Сумнівів щодо приналежності норіто до жанрової сис­теми японської поезії немає. А оскільки цей поетичний жанр за часом своєї появи є давнішим, ніж жанри наґаута чи танка, ми маємо всі підстави говорити про вплив син - тоїстських обрядових молитов саме на них, а не навпаки.

Передусім цей вплив простежується в поезії, що міститься в історико-міфологічних літописах "Кодзікі" ("Записи давніх діянь", 712 р.) і "Ніхонґі" ("Аннали Япо­нії", 720 р.), створених на початку доби Нара, коли бу­ддизм почав поступово, але послідовно відтісняти си­нтоїзм з позицій державної релігії. Не виключено, що написання обох творів було покликано певною мірою протистояти цій тенденції. Сьогодні саме "Кодзікі" вважаються священним текстом синтоїзму - своєрід­ною "синтоїстською Біблією", а імператор Японії, як прямий нащадок синтоїстських богів, - головним жер­цем ("патріархом") синтоїзму.

Навіть сам факт зародження національної поезії японці пов'язують із синтоїстськими божествами, адже авторами перших шести пісень в "Записах давніх діянь" і "Анналах Японії" були безпосередньо синтоїстські бо­ги. Серед інших авторів поетичних творів, що входять до складу "Кодзікі" та "Ніхонґі", переважають японські імператори, їхні дружини, наслідні принци та принцеси, починаючи з легендарного імператора Дзімму (роки правл.: 660-585), якому приписується авторство п'яти віршів (див.: "Кодзікі", сувій № 2, розділ "Володар Дзімму"; "Ніхонґі" сувій № 3). Найвідоміший з них - вірш, присвячений його дружині Ісукейорі-хіме:

Циновка осокова шерхотіла,

Коли удвох В тісному курені Ми спали в очеретах,

Моя мила!

- імператор Дзімму, "Кодзікі", сувій № 2)

Таким чином, складання віршів для японців завжди було шляхетною справою, продовженням духовної тради­ції, заснованої самими синтоїстськими богами і підхопле­ної їхніми прямими нащадками на землі - японськими ім­ператорами. А вірш-танка, авторство якого приписується брату Богині Аматерасу - невгамовному Богові Штормів та Буревіїв Сусано О-но Мікото - взагалі вважається пер­шою в історії японської поезії піснею, складеною після то­го, як цей задерикуватий Бог-бешкетник, вигнаний за його характер із небес на землю, збудував у місцевості під на­звою Ідзумо дім для своєї молодої дружини:

Над Ідзумо нависли вісім хмар,

І вісім мурів височать:

Ці вісім мурів Я зводжу, щоб дружину захищать,

Ці вісім мурів!

- Сусано О-но Мікото, "Кодзікі", сувій № I)

Однак строфічна структура вірша-танка (5-7-5-7-7) у порівнянні зі строфічною формою наґаута ("довгої пі­сні": 5-7... або 7-5...) є складнішою і досконалішою. Це свідчить про те, що "довгі пісні" як поетичний жанр є більш архаїчними і, швидше за все, передували в часі появі танка. Тому вважати пісню Сусано О-но Мікото першим в історії японської поезії віршем, звичайно, не варто 5 Попри це пісня Сусано О-но Мікото справді є досить давньою, що підтверджують характерні стиліс­тичні засоби, використані в ній, зокрема:

А) ута-макура (яп.: Ш$>, досл.: "узголів'я пісні") - традиційні то-

Поніми-зачини; у даному випадку - Ідзумо;

Б) макура-котоба (яп.: досл.: "слово-узголів'я") - традиційні епітети, своєрідні реліктові сліди синтоїстської міфології і прадавньо - го фольклору; у даному випадку - "вісім хмар", "вісім мурів" (в ори - гіналі - "восьмишарові /восьмиярусні/ хмари", "восьмирядні мури');

В) трикратний повтор словосполучення "вісім мурів" ("восьми - рядні мури").

Деякі фахівці небезпідставно вважають, що ця пісня, судячи з її змісту, належала до пісень весільного обряду і звеличувала майбутню оселю молодих [9, с. 386].

Усього до складу "Кодзікі" увійшли 52 вірші різних жа­нрів, а до "Ніхонґі" - 132 вірші, серед яких трапляються не лише обрядові пісні (бойові гімни, хвалебні, застольні, святкові, поминальні пісні та плачі),

Але й вірші, пронизані глибоким ліризмом, як напри­клад, любовні елегії Сотохосі-но Ірацуме - коханки імпе­ратора Інґьо (412-453):

Мабуть,

Мій любий прийде уночі:

Маленький павучок -

Прикмета вірна - Сьогодні в сутінках до мене завітав!

- Сотохосі-но Ірацуме, "Ніхон-сьокі", сувій № 13)

Яскравим зразком любовної лірики, написаної в жа­нрі "довгої пісні" (тьока або наґаута), був також вірш принца Маґарі в "Анналах Японії", присвячений його дружині принцесі Касуґа:

В країні Ясіма 6 собі дружину Шукав я марно,

Поки не почув,

Що в Касуґа 7 - В краю весни і сонця Є дівчина!

Аж поки не почув Про дівчину-красуню!

Її двері

З чудових кипарисових дощок Штовхнувши, я ввійшов І доторкнувся До ніг дружини,

І до голови Дружини любої Я також доторкнувся!

Вона руками стан мій охопила,

І я свою кохану теж обняв.

З'єднавшись міцно,

Ніби дві ліани,

Солодким сном ми спали уночі,

Аж поки півень не почав співати.

"Фазани теж уже у полі кльочать..." - Оце і все, що я сказати встиг З тих слів кохання,

Що хотів сказати,

Як день уже настав,

Моя кохана!

(РР^ - принц Маґарі, "Ніхон-сьокі", сувій № 17)

Згодом, починаючи з другої половини VIII ст., саме любовна лірика в японській поезії поступово виходить на перший план, а тема кохання стає провідною темою поезії доби Хейан. Проте, на відміну від життєрадісних енергій­них і оптимістичних любовних віршів у складі "Кодзікі", "Ні - хонгі" чи "Ман-йо-сю", у любовній ліриці доби Хейан під впливом буддизму все частіше починають лунати нотки смутку, журби, печалі. Окрім пісень кохання, дух синтоїзму у складі "Кодзікі" і "Ніхонґі" віддзеркалюють і інші вірші, на­самперед - обрядові пісні, пов'язані з різноманітними син - тоїстськими церемоніями, а також пісні-признання, пісні - звертання, пісні-прохання та ін. Ці переважно прості за змістом, мовою і художніми образами вірші були покликані передати настрій героя, його емоційний стан тощо. При цьому, говорячи про "дух синтоїзму", ми мали на увазі не стільки конкретний зміст цих поетичних творів, скільки їх­ню поетику та естетику:

Як весело З красунею із Кібі Зривати першу зелень молоду В полях, що туляться На схилах та узгір'ї!

- імператор Нінтоку, "Кодзікі", сувій № 3)

***

Маленький човник У відкритім морі!

У рідний край Пливе Масадзуко - Мене моя кохана покидає!

- імператор Нінтоку, "Кодзікі", сувій № 3)

***

Якщо я так люблю Вишневий цвіт,

Чому ж тоді,

Скажи мені, кохана,

Тебе раніше я не покохав?

(ЛЖ^Й - імператор Інґьо, "Ніхон-сьокі", сувій № 13) ***

Човняре спритний З переправи Удзі,

Поквапся і до мене підпливи!

Допоможи,

Врятуй мене, благаю!

- Ооямаморі-но Мікото, "Кодзікі", сувій № 2)

А ось типові зразки обрядових пісень у складі історико - міфоло - гічних літописів "Кодзікі" і "Ніхонґі":

А) бойові гімни:

Тепер ура!

Тепер ура!

Хвала вам!

Ви переможці, воїни мої!

Тепер ви переможці! Переможці!

(ЙЖ - Міїкуса, "Ніхон-сьокі", сувій № 3)

Б) застольні пісні:

***

Я захмелів від дивного вина Умільця Сусукорі,

Що втішає І душу веселить...

Я захмелів!

(ШФ^Й - імператор Оодзін, "Кодзікі", сувій № 2)

В) хвалебні пісні:

***

Смарагдові тини Високих гір Рядами щільними Оточують Ямато* - Нема в країні кращої землі!

- Ямато Такеру-но Мікото, "Кодзікі", сувій № 2) ***

Мій коню вороний Із краю Каї!

Для тебе ліпше смерть,

Аніж сідло!

Мій коню вороний із краю Каї!

(Ш&^Й - імператор Юряку, "Ніхон-сьокі", сувій № 14)

Г) поминальні пісні:

***

Гірською річкою Качатка-мандаринки,

Він і вона,

Милуючись, пливуть!

А хто у мене відібрав кохану?

(Ф^ЙЙ^ - Нака-но Оое-но Одзі, "Ніхон-сьокі", сувій № 25)

Таким чином уже в поезії "Кодзікі" і "Ніхонґі" починає втілюватися естетичний принцип "макото" ("правди­вість", "щирість", або ще: "маґокоро" - "щиросердя", "щи­росердечність", "прямодушність"), який повністю відпові­дав морально-філософській концепції синтоїзму і який, зрештою, став головним естетичним принципом для по­етів антології "Ман-йо-сю". Жанр танка, який також упе­рше був зафіксований в історико-міфологічному літописі "Кодзікі", у свою чергу, стає провідним поетичним жан­ром японської класичної поезії УІІІ-ХІІІ ст. Цікаво, що об­ґрунтовуючи в ХІХ ст. свою вимогу стосовно "необме­женого обсягу" віршів для поезії нового стилю відомий японський філософ і літературознавець Іноуе Тецудзіро (1854-1944), заявляв: "У давні часи люди і їхні почуття були простішими, а тому вони висловлювли власні пе­реживання тридцятиодноскладовим віршем-танка. Ми не можемо висловити в кількох словах усе, що відчуває­мо" [10, с. 673]. На противагу Іноуе Тецудзіро, його су­часник Масаока Сікі (1867-1902), закликаючи у своїх тра­ктатах японських поетів до прос - тоти і прозорості поети­чного стилю, щирості почуттів, тобто до повернення в поезію головного естетичного принципу антології "Ман - йо-сю" та віршів у складі літописів "Кодзікі" і "Ніхон-ґі" - "макото", був категорично проти відмови від "застарі­лих", на думку багатьох тогочасних літературних крити­ків, жанрів танка і хайку. Він був переконаний в тому, що ці поетичні жанри далеко не вичерпали свої художні мо­жливості і блискуче довів це власною творчістю.

Той факт, що перша в історії японської літератури антологія японськомовної поезії "Ман-йо-сю" ("Збірка міріад листків", сер. УІІІ ст.) була укладена відразу після появи поетичної антології "Кайфусо" (ШИ - "Любі /милі/ вітри поезії", 751 р.) - збірки китайськомовних ві­ршів (яп.: - кансі), написаних японськими поетами, свідчило про те, ще створювалася вона як своєрідне протиставлення національної японської поезії китайсь­кому впливу у всіх сферах тогочасного духовного життя

- як у галузі літератури, так і в галузі релігії. Значною мірою це був і політичний акт - "відповідь партії "прихи­льників минулого" (традиційної аристократії, яка вела свій родовід від синтоїстських богів) на виклик, кинутий їм поборниками китайської освіченості (служилою знат­тю)" [8, с. 128]. Цілком розуміло, що це протиставлення не могло не відбитися на поезії, яка у війшла до складу цієї антології. Недаремно, фахівці, які досліджували по­езію "Ман-йо-сю", відмічали, що в ній майже не відчува­ється ні впливу буддизму, ні конфуціанства, ні даосизму [11, с. 49]. Хоча саме в даний історичний період ці релі­гійно-філософські вчення все частіше знаходили своїх щирих прихильників і послідовників практично серед усіх верств населення на всій території Японії. Показо­вим є те, що в період відновлення національної само­свідомості (ХУІІІ-ХІХ ст.), який зрештою завершився ре­волюцією Мейдзі (1868 р.) і поступовим відвоюванням синтоїзмом позицій державної релігії, кращі представ­ники так званої "японської наукової школи" (яп.: - "кокуґаку") - філософи, історики, філологи - літературознавці, які палко відстоювали засади націо­нальної культури (яп.: ШШЬ - "кокуфу бунка"), почи­нають глибоко і всебічно досліджувати саме антологію "Ман-йо-сю", а не такі відомі поетичні збірки минулих часів, як "Кокін-вака-сю" чи "Сінкокін-вака - сю". У другій половині ХУІІІ - на початку ХІХ ст. в Японії з'являється ціла низка фундаментальних текстологічних дослі­джень антоло - гії "Ман-йо-сю", як наприклад, 141-томна праця Камоті Масадзумі (1791-1858) під назвою "Ман - йо-сю-коґі" і дещо менші за обсягом, але не менш ґрун­товні наукові дослідження Мотоорі Норінаґи (1730-1801) "Ман-йо-сю-тама-но-оґото", Татібани Тікаґе (1734­1808) "Ман-йо - сю-рякуґе", Аракіди Хісаоі (1748-1804) "Ман-йо-сю-цукі-но-отіба", Кімури Масакото (1827­1913) "Ман-йо-сю-міфуґусГ. Палкими прихильниками поетики та стилю "Ман-йо-сю" стають також відомі по­ети цієї історичної доби Камо Мабуті (1697-1769), Тая- су Мунетаке (1715-1771), Одзава Роан (Харунака) (1723-1801), Рьокан /1758-1831/ та ін.

Чим же так приваблювала японців протягом століть ця поетична антологія і як саме вплинула на її поетику та стиль національна японська релігія синто?

По-перше, нагадаємо, що "Ман-йо-сю" часто назива­ють "скарбницею японського фольклору", оскільки вона містить велику кількість поетичних творів, які належать до різних жанрів, так званої, народної поезії: обрядові, календарні, трудові, відворотні, солдатські пісні, пісні - плачі, пісні-ворожби, пісні-обітниці тощо. Створювалися ці пісні переважно ще в добуддійський період японської історії, а тому за своїм змістом і поетикою віддзеркалю­вали виключно синтоїстські і навіть язичницькі уявлення японців про навколишній світ і світоустрій. Деякі з цих поетичних творів своїм корінням сягають сивої давнини, свідченням чого є те, що сюжети, за якими вони писали­ся лежать в основі багатьох інших не менш давніх літе­ратурних творів і жанрів, таких, як народні казки, легенди тощо. Яскравим прикладом цього можуть слугувати два вірші-танка з антології "Ман-йо-сю", пов'язані з леген­дою про самогубство дівчини по імені Сакурако (Више­нька), у яку закохалися двоє друзів. Аби примирити їх, вона змушена була накласти на себе руки. З того часу засмучені друзі щовесни, коли зацвітали вишні, навіду­валися на її могилу. Саме їм приписується авторство двох пісень-плачів, розміщених у шістнадцятому сувої антології:

Все марилось мені:

Весна настане - Прикрашу цвітом сакури себе...

Опав той цвіт,

І сліду не зосталось!

(Невідомий автор, "Ман-йо-сю", № 3786) ***

Щороку,

Коли вишня зацвіте,

Твоїм ім'ям наречена,

Кохана,

З любов'ю буду згадувать тебе!

(Невідомий автор, "Ман-йо-сю", № 3787)

Після "Ман-йо-сю" ця трагічна історія, що потрапила до розряду, так званих, "кочових сюжетів", стала фабу­лою однієї з буддійських легенд сецува (яп.: |#й), гла­ви № 147 у складі пісенної повісті "Ямато- моноґатарі", а також основою сюжету відомої п'єси під назвою "Мо - томедзука" з репертуару театру Но.

Про фольклорні мотиви і певну схожість деяких на - ґаута, що міс - тяться в "Ман-йо-сю", зокрема пісень Ка - кіномото-но Хітомаро, із синтоїстськими обрядовими молитвами норіто мова вже йшла. Однак вплив синтої­зму на поезію у складі першої японської антології, цим не обмежується. Національна релігія синто стала сер­цевиною естетики "Ман-йо-сю", ідейним підґрунтям її поетики. І в даному випадку йде - ться вже не лише про фольклорну поезію, але й про авторську.

Як зазначає у передмові до російськомовного ви­дання "Ман-йо-сю" А. Є. Глускіна, якщо в антології "Ман - йо-сю" і "зустрічаються деякі вірші, пронизані даоськи - ми уявленнями, буддійськими настроями чи конфуціан - ською мораллю, то відголоски даосизму і особливо бу­ддизму та конфуціанства привносять до цієї поезії ли­ше окремі елементи філософських роздумів і дидакти­ки, а в цілому поезія цього пам'ятника залишається глибоко ліричною і життєстверджуючою" [11, с. 49].

Тобто для авторів антології "Ман-йо-сю" синтоїзм був і залишався носієм та виразником суто національної іде­ології на противагу всім іншим відомим на той час релі­гіям і філософським ученням. А тому своє покликання, окрім усього іншого, вони вбачали в необхідності обра­зного втілення головних засад і ідей синтоїзму в поети­чному слові. Окремі поети цієї антології вступали навіть у поетичну полеміку з головними постулатами інших ві­ровчень, зокрема буддизмом:

Нехай мені щастить На цьому світі!

А ким на тому стану - все одно:

Хоч птахом,

Хоч комахою малою!

(Х№ША - Отомо-но Табіто, "Ман-йо-сю", № 348) ***

Якщо життя - Лиш мить на цьому світі,

І всіх живих Колись чекає смерть,

Цю мить я хочу весело прожити!

(Х№ША - Отомо-но Табіто, "Ман-йо-сю", № 349)

Не відмовляються автори "Ман-йо-сю" і від тради­ційних для дав - нього японського суспільства втіх, оспі­вуючи їх у своїх віршах. На першому місці серед цих утіх, зазвичай, були саке та жінки:

По чарці каламутного саке Хильнути краще,

Ніж сушити, друже,

Нещасну голову Думками про пусте!

(±#ЙА - Отомо-но Табіто, "Ман-йо-сю", № 338) ***

Сім мудреців У давнину також,

Як люди всі,

Лиш одного бажали - Утішитися чаркою саке!

(Х№ША - Отомо-но Табіто, "Ман-йо-сю", № 340) ***

Коли у розпачі Не знаєш, що робити І що казати - Кращого нема,

Ніж чарочку саке перехилити!

- Отомо-но Табіто, "Ман-йо-сю", № 342) ***

Як кипарис священний Біля храму Фуру-Ісонокамі 8,

Я також Уже зістарівся,

Але кохаю знову!

(Невідомий автор, "Ман-йо-сю", № 2417) ***

Невже і ті,

Хто жив у давнину,

Кохали так,

Як я свою кохану,

І теж вночі заснути не могли?

(ЙЗ^ЙЙ - Какіномото-но Хітомаро, "Ман-йо-сю", № 497)

Не менш відвертими, принаймні в тому, що стосу­ється любовних утіх, були також японські жінки - поетеси, щоправда - переважно ано - німні, вірші яких увійшли до складу антології "Ман-йо-сю

Чи так, чи ні?

Вагатися не буду!

Тобі дарую тіло я своє,

Адже воно - Що та роса ранкова!

(Невідомий автор, "Ман-йо-сю", № 2691) ***

Моє кохання,

Мов травичка влітку:

Скільки не скошуй -

Все одно вона Щоразу знову буйно виростає!

(Невідомий автор, "Ман-йо-сю", № 2769)

Еротичні мотиви, які досить часто лунали в любовній ліриці антології "Ман-йо-сю", іноді трапляются і в пізні­ших поетичних зібраннях, укладених уже за доби Хейан

9 Однак еротика в поетичних антологіях цієї історичної епохи починає потроху відходити на другий план і згодом майже повністю зникає, поступаючись місцем поетичній метафоричності при описанні любовних почуттів, яка все частіше замінює відверту синтоїстську еротичність ран­ньої японської любовної лірики буддійською цнотливістю, хоча й не занадто категоричною:

Люблю,

Але про зустріч

Тільки марю!

Уже стомились руки без пуття Розв'язувати пасок потаємний 10.

(Невідомий автор, "Кокін-вака-сю", № 507) ***

Не хочу бачитись,

Хоч і страждаю я...

Але чому розв'язується часто

Таємний шнур 10 Заморського вбрання?

(ЕЙ - Інаба, "Кокін-вака-сю", № 808)

Схожі приклади можна наводити десятками, якщо не сотнями. Однак, починаючи з доби Хейан (794-1185 рр.), чітке розмежування впливу на японську поезію синтоїзму і буддизму, стає надзвичайно складною задачею, оскіль­ки у свідомості тогочасних японських поетів, як і у свідо­мості пересічних японців, ці дві релігії вже не суперечи­ли, а доповнювали одна одну. Із цією тезою погоджують­ся практично всі зарубіжні та японські фахівці. Так, Куро - да Тосіо з цього приводу за - уважує: "Протягом усього періоду середньовіччя синтоїзм був прив'язаний до сис­теми буддизму в якості одного з її сегментів, а його релі­гійний зміст був замінений буддійською доктриною, пе­редусім філософією Міккьо (школа езотеричного буд­дизму, яка практикувала містицизм.- І. Б.) і філософсь­ким ученням школи Тендай" [12, с. 11].

Перша спроба органічного поєднання двох релігій - синтоїзму та буддизму - була зроблена ще Кукаєм (Ко­бо Дайсі, 774-835), автором концепції "ототожнювання камі і будд" (яп.: - сімбуцу дотайсецу), яка

Стала одним із головних філософських положень оригі­нального вчення про синтоїзм, відомого під двома на­звами: "санно - синто" (в тендай-буддизмі) і "рьобу - синто" (в сінґон-буддизмі).

Зрештою, учнями та послідовниками вчення Кукая (школа сінґон - буддизму) була створена нова концепція синтоїзму з буддійских пози - цій "хондзі-суйдзяку" (яп.:

- своєрідний японський варіант буддійської концепції про два аспекти існування Всесвіту - емпірично­го й абсолютного. Свого часу Кукай з цього приводу писав: "Значення явного і таємного різноманітні і численні. Коли переходиш від поверхневого до глибинного, то глибинне - таємне, а поверхневе - явне. Тому й не-буддійські вчення також можна назвати скарбницею таємниць" [13, с. 273]. Ця фраза означала, что синтоїстські камі - це те, що є на поверхні, тобто екзотеричне, уже відоме, оскільки було від - крите раніше, а езотеричне - це будди і бодхисатви ("просвітлені люди"), тобто таємне і невідоме, яке ще по­трібно відкрити й осягнути розумом 11.

Таким чином, уже за доби Хей-ан в Японії практично розпочина- ється епоха мирного співіснування двох релі­гій - синтоїзму і буддизму, які розмежовують між собою сфери впливу і поділяють функціональ - ні обов'язки. Си­нтоїзм вирішує колективні проблеми - епідемії, засухи, землетруси, тайфуни, цунамі, освячує народження дити­ни та одруження, а буддизм займається переважно про­блемами індивіда - освіта, багатство, бідність, людська доля (карма), хвороби, смерть тощо. Більш того, з часом відбувається своєрідне зближення цих двох релігій, зок­рема, через культ предків, притаманний обом віровчен­ням, відповідну трансформацію уявлень про синтоїстські божества, контамінацію синтоїстських і буддійських риту­алів, а також завдяки поступовому проникненню буддій­ських уявлень і понять у синтоїстський фольклор та релі­гійну літературу [докл. про це див.: 14, с. 92-125].

Однак, не зважаючи на початок процесу мирного спі­віснування і навіть поступовий синкретизм цих релігій як у повсякденному побуті, так і у свідомості тогочасних японців, у літературно-художньому житті Японії такого органічного симбіозу не спостерігалося. Починаючи з другої половини УІІІ ст. і протягом усієї доби Хейан вплив синтоїзму на японську поезію поступово слабшає. Знач­ною мірою цей процес був зумовлений не лише безсум­нівною привабливістю окремих буддійських релігійних постулатів та глибокою філософічністю буддизму в ціло­му, якої так не вистачало і не вистачає синтоїзму, але й пасивністю синтоїстських жерців на тлі високої активнос­ті (прозелітизму) буддійських ченців та священиків. Син - тоїстська мораль відносної свободи міжстатевих стосун­ків і навіть певної вседозволеності, життєстверджувальні і життєрадісні мотиви людського буття на цьому світі 12, майже повне ігнорування питання смерті, як і самої мож­ливості потойбічного життя, поступово починають зника­ти з японської поезії, а ті вірші синтоїстської тематики, які ще писалися деякими японськими поетами, усе частіше виокремлюються в поетичних антологіях у спеціальні розділи, що мали відповідні назви: "Пісні на розвагу бо­гів" (антологія "Кокін-вака-сю", 905 р.), "Синтоїстські обрядові пісні" (антологія "Сінкокін-вака-сю", 1205 р.) та ін. Таким чином, якщо філософія та естетика буддизму в цей період усе активніше проникає в японську поетику, диктує їй свої закони, визначає художній та ідейний зміст поетичних творів, впливає на систему художніх образів, стилістику тощо, то дух синтоїзму, навпаки, починає з неї поступово, але неухильно зникати. Свого найнижчого рі­вня вплив синтоїзму на японську поезію сягнув у ХУІ-ХУІІ ст., після чого почнається період його відновлення за­вдяки зусиллям представників національної наукової школи "кокуґаку", про що вже йшлося. Однак говорити про повну відсутність такого впливу протягом будь-якого, навіть найкоротшого, періоду в півторатисячолітній істо­рії японської поезії, було б помилкою. Адже і в поетичній антології "Кокін-вака-сю" з її ще "напівбуд - дійською" ес­тетикою "моно-но аваре" (яп.: - "чарівність ре­чей", "чарівничий смуток речей"), і в антології "Сінкокін - вака-сю" з її вже суто буддійською естетикою "юґен" (яп.: ШЙ - "таємнича краса", "незбагненна привабливість"), окрім поетичних творів зі спеціальних заключних розді­лів, у яких була зібрана поезія синто - їстської тематики, релігійні синтоїстські мотиви відчуваються також в інших віршах цих збірок, особливо - в антології "Кокін-вака-сю". Зазвичай, вони проявляються в різних деталях мовно­стилістичного характеру:

А) "синтоїстських топонімах" (як у складі відповідних "ута-маку - ра", так і використаних окремо):

***

Склав, почувши спів зозулі під час відвідин храму Ісонокамі 13 в Нарі В Ісонокамі,

У столиці давній,

Лише зозулі голос, як колись,

В далекому минулому,

Лунає!

- Сосей-хосі, "Кокін-сю", № 144) ***

"Безбожний" місяць 14 Ще не починав Своїх дощів докучливих,

А барви Уже міняє ліс Камунабі 15/

(Невідомий автор, "Кокін-сю", № 253) ***

Складено на горі Підношень 16 під час перебування екс-імператора Судзаку 17 в Нарі Ми не взяли дарів 18 В дорогу ранню,

Та з Божого веління і без них Гора Підношень У парчі багряній!

(ПШІЇІ - Суґавара Мітідзане, "Кокін-сю", № 420)

Б) "синтоїстських реаліях" (імена синтоїстських бо­жеств, назви предметів та об'єктів синтоїстського куль­ту, назви відповідних релігій - них церемоній тощо), які іноді в одному вірші поєднуються з буддій - ськими:

***

До тебе серце тягнеться щодня,

Немов шнурком Підв'язані рукава Ченців Камо 19 Святкового вбрання 20.

(Невідомий автор, "Кокін-сю", № 487) ***

Під струменем Священної води 21 Даремно я благав Богів могутніх Позбавити кохання назавжди.

(Невідомий автор, "Кокін-сю", № 501) ***

Склала поблизу водоспаду під час відвідин храму Рюмон 22 Навіщо Діва гір 23 Це полотно Вибілює на сонці?

"Не пошите" 24 Вбрання ніхто не вдягне все одно.

({З#- Ісе, "Кокін-сю", № 501)

Повертаючись до питання зміни в поезії доби Хей-ан головних художньо-естетичних принципів, зауважимо, що в самому характері цих змін чітко простежується поступове ослаблення впливу на японську художню літературу синтої­зму і посилення впливу буддизму. Навіть у формулюванні естетичного принципу "моно-но аваре", який став наріжним каменем естетики і поетики антології "Кокін-вака-сю" (905 р.), увага спочатку акцентується на "моно" - "речах", а вже потім на "аваре" - "чарівному смутку", що породжує спогля­дання цих речей. Тобто уже в самій назві "моно-но аваре" закладена ідея переходу від матеріального світу до світу духовного, від магії речей до магії почуттів - від матеріаліс­тичності синтоїзму до духовності буддизму, який у свою чергу обумовив появу й панування в японському мистецтві і літературі починаючи з кінця епохи Хей-ан нового естетич­ного прин - ципу "юґен", втіленого в поезії та поетиці наступ­ної всесвітньо відомої антології "Сінкокін-вака-сю" (1205 р.) з її вже суто буддійською естетикою.

У прозі ця зміна головних художньо-естетичних принципів, яка була обумовлена переорієнтацією літе­ратури з естетики синтоїзму на естетику буддизму, найяскравіше відбилася в творчості відомої пись - мен - ниці Сей-Сьонаґон (966-1017/?/), зокрема, в її непере - вершеному творі жанру дзуйхіцу (досл.: "услід за пенз­лем") під назвою "Макура-но сосі" ("Записки в узголів'ї" /кінець X - початок XI ст./). Щоб переконатися в цьому, достатньо навести назви окремих розділів цього твору, який став своєрідним естетичним кодексом доби Хейан:

"Те, що породжує смуток";

"Те, що чарує витонченою красою";

"Те, що глибоко зворушує душу";

"Те, що сповнене чарівності";

"Те, що викликає радість";

"Те, що змушує серце битися сильніше";

"Те, що прекрасно";

"Те, що навіює радісний настрій";

"Те, що нагадує про минуле, але втратило свою придат­ність до застосування";

"Те, що спричиняє сум'яття";

"Те, що породжує тривогу";

"Те, що породжує побоювання";

"Те, що навіює нудьгу";

"Те, що набридає";

"Те, про що жалкуєш";

"Те, що спричиняє досаду";

"Те, що сумно бачити";

"Те, що неприємно чути";

"Те, від чого ніяковієш";

"Те, що викликає огиду".

Незважаючи на колективний характер написання віршів - ренґа, які набули особливої популярності в ХІІІ-ХУІІ ст. і які за способом їх складання, як жодний інший поетичний жанр, відповідали ідеї колек - тивізму, притаманному саме синтоїстській релігії, головним філософ- сько-естетичним підґрунтям поезії ренга, став не синтоїзм, а буддизм. Мож­ливо, це зумовлено тим, що поетами в ті часи ставали пе­реважно буддійські ченці, а можливо, ще й тим, що коріння цих колективних поетичних творів слід шукати не в синтої­стській Японії, а в буддій - ському Китаї, де протягом кількох століть популярним був поетичний жанр ляньцзюй - колек­тивні вірші, у яких кожний рядок чи строфа пи - сались окре­мими поетами [докл. про це див.: 15, с. 92-93].

Через це, якщо вплив синтоїзму на поетичний жанр рен­ґа всетаки і мав місце, то передусім - на його стилістичний різновид, так звані, мусін-ренґа (яп.: ЙгСіЩ досл.: "ренґа, що не мають душі'). Ці вірші, які наприкінці ХІУ ст. остаточ­но відокремилися від класичних ренга (або усін-ренгіа, яп.: досл.: "ренга, які мають душу') і згодом перетво­рилися на самостійний поетичний жанр, отримали назву хайкай-ренісі (яп.: 'НІШЩ досл.: "жартівливі ренґа') 25 На­гадаємо, що першою збіркою віршів, написаних у жанрі хай - кай-ренґа з використанням великої кількості як просторічної, так і вульгарної лексики, вважається збірка, укладена неві­домим автором під назвою "Тікуба кьогін-сю" (яп.: “МШФШ

- "Збрка безглуздих співе верхи на палииі", 1499 р.). А найвідомішим зібранням творів цього дуже демократичного з точки зору мови та змісту поетичного жанру стала збірка "Іну иукуба-сю" ("Собача збірка "Цукуба'), яка в її доповне­ному ксилографічному варіанті називалася "Сінсен іну иу­куба-сю" ("Заново скла - дена собача збірка "Цукуба", 1495 р.). Головним укладачем і одним із авторів цієї дуже попу­лярної свого часу збірки був, на думку фахівців, поет Яма - дзакі Сокан (1464-1553) [16, с. 349].

Синтоїстський вплив на жанр хайкай-ренґа переду­сім проявляєть - ся у надзвичайній демократичності те­матики цих віршів: різноманітні аспекти повсякденного життя та побуту, соціальні відносини, відверта еротика, навіть гетеросексуальні і гомосексуальні стосунки тощо. А також у їхній мові, зокрема, широкому використанні просторічної, грубої і вульгарної лексики. При цьому синтоїстські божества в цих творах часто постають у комічному вигляді, що в синтоїзмі, на відміну від бага­тьох інших релігій світу, не вважається богохульством, оскіль - ки традиція глузування над синтоїстськими бо­гами була започаткована ще першим історико - міфологічним літописом "Кодзікі" ("Записи дав - ніх ді­янь", 712 р.). Як приклад, наведемо перші рядки, якими відкри - валася збірка "Сінсен іну иукуба-сю":

1

Промокла наскрізь пелена вбрання,

Яке за ніч для гір зіткав серпанок.

2

Богиня Сао 26 весну принесла

І, розкарячуючись,

Мочиться під ранок.

(ІЙІ№- Ямадзакі Сокан, "Сінсен іну иукуба-сю", № 1-2)

Саме ці фривольні рядки, як зазначає В. Н. Горегляд, "задавали тон" усій поетичній антології "Сінсен іну иукуба - сю", її змісту та сти - лю [16, с. 348-349]. І саме цей приклад наочно ілюструє специфіку поезії хайкай-ренґа в цілому.

Що ж стосується віршів жанру хайку, який стає провід­ним пое - тичним жанром починаючи з кінця XVII ст., то во­ни завдяки зусиллям поета Мацуо Басьо (1644-1644) та його численних учнів, які підняли цей жанр до рівня кра­щих зразків поезії танка, були й залишаються донині ху­дожньо-образним втіленням у поетичному слові виключно філософії буддизму, а радше - дзен-буддизму, але в будь-якому випадку не синтоїзму. Причому буддизму не лише як релігійно-філософського вчення, але і як певного світогляду, світосприйняття, особливого способу мислен­ня тощо. І це проявляється навіть не стільки у змісті вір - шів-хайку, скільки в художньо-поетичних образах, створе­них японськими поетами, у тому підтексті, який породжу­ють ці образи в серцях їхніх співвітчизників - емоціях, по­чуттях, асоціаціях тощо. Проблемі впливу буддизму на японську поезію в цілому і поезію жанру хайку зокрема привячений спеціальний розділ нашого дослідження. Од­нак для того, щоб підтвердити висунуту тезу про те, що саме цей поетичний жанр втілював у японській поезії фі­лософські ідеї та доктрини буддизму, а не синтоїзму, на­ведемо низку красномовних прикладів віршів-хайку з тво­рчого спадку відомих майстрів цього жанру XVII-XX ст., присвячених лише одній із концепцій буддизму, а саме - ідеї реінкарнації:

***

О, Боже!

Скільки ж треба перевтілень,

Аби повій 27 колись сосною став!

***

Мінливість долі!

Паростком бамбука Стає колись людина врешті-решт.

(КВйШ - Мацуо Басьо)

***

Яке братерство!

Народись я знову,

Метеликом хотів би бути теж!

('№—Ж - Кобаясі Ісса)

Такою ж крихіткою,

Як ота фіалка,

Хотів би народитись я на світ.

***

Людина помирає - журавель На світ з'являється,

Холодний і яскравий!

(ЯШШ - Нацуме Сосекі)

***

Серед гвоздик - Метелик білокрилий.

Чиясь душа?

(ШШЯ - Масаока Сікі)

***

За власною душею На морозі Ганяється метелик на льоту.

(ШШі? - Такахама Кьосі)

Не можна сказати, що ставлення японських поетів як до буддизму в цілому, так і до Будди чи інших бу­ддійських божеств зокрема, а також служителів буд­дійського культу, завжди було виключно шанобли­вим. Проте іронія по відношенню до них, яка іноді справді звучала в їхніх окремих віршах, усе-таки бу­ла далекою від відвертого глузування над синтоїст - ськими божествами, яке часто зустрічається в поезії хайкай-ренґа а також у драматургії доби Хейан, на­самперед, у репертуарі народних комічних театрів

VIII - XI ст. санґаку та саруґаку. Наведемо кілька при­кладів такої "делікатної іронії":

***

Водочерпання 2В!

Бонзи иокотять Своїми сандалетами по кризі.

***

Хвилинку почекай І не криши ножем натто 29 так гучно! - В чашу иокіт! 30 ***

Лосось сушений - Що худий чернеиь із секти Куя 31 Взимку на морозі.

***

У храмах Нари 32 Запах хризантем І Будд численних почорнілі лиия.

(КВеШ - Мацуо Басьо)

Травневий дощ.

Виношу на смітник Букети, що стояли біля Будди.

- Йоса Бусон)

***

Минає осінь - І в моїй душі Немає ані Бога, ані Будди!

(ШШЯ - Масаока Сікі)

***

Марнуючи життя на цьому світі,

Неначе бонза,

Спочиваю вдень.

(ЯШШ - Нацуме Сосекі)

Блаженна прохолода!

Ніби я - у череві самого Будди 33 В Нарі.

(ЯШШ - Нацуме Сосекі)

Під кронами дерев У холодку Раює Будда.

(ЙБЦЩУс - Танеда Сантока)

Проте японські поети не були б японцями, якби вони і в поезію жанру хайку не привнесли окремих елементів національної релігії син - то. Зауважимо однак, що майже в усіх цих випадках ідеться не про ідейні засади синтоїзму, як суто японського національного віровчен­ня, а лише про ті явища та об'єкти дійсності, які тим чи іншим чином із ним пов'язані:

Заради святості Штовхається народ.

День Переміщення 34!

(КйЁШ - Мацуо Басьо)

***

Буяє слива Бога Амаміцу 35 У Сумійосі

(^МШ'Ї - Йоса Бусон)

Щосили мальва Тягнеться уверх,

Щоб встигнути до дня сонцестояння 37.

(ШШЯ - Масаока Сікі)

Досить часто синтоїстські мотиви в поезії хайкай, зокрема, характерний для релігії синто анімізм, а також зумовлене ним шанобливе ставлення японців до ото­чуючої природи, як і природжене (вірніше, прищеплене з раннього дитинства) почуття краси довколишнього світу (яп.: "біґаку"), не лежать на поверхні, а прояв­ляються лише в контексті всього вірша:

Гірська ріка Розлючено гуркоче - Ламаю сливи квіт.

(Ш№Ш - Іїда Дакоцу)

***

Мені чомусь так соромно завжди,

Коли я спалюю Осіннє сухотрав'я.

(Ф^Іт-ЦШ- Накацука Іппекіро)

Як тільки-но дружина за поріг,

Гліцинія аж сяє Край віконця.

(Ф^ІТ-ЦШ - Накацука Іппекіро) ***

Спадаючи,

Павловнії листок Востаннє озирається на сонце.

(ШШі? - Такахама Кьосі)

***

Раптово Помирають Білі хмари.

(ЙБЦЩУс - Танеда Сантока)

Спустився з місяця Проворний Лист хурми.

(ЙБЦЩУс - Танеда Сантока)

Підбиваючи підсумки, ще раз акцентуємо увагу на тих особливостях японської класичної поезії, які, на нашу дум­ку, були зумовлені впливом на неї саме синтоїзму.

Насамперед наголосимо на присутності в японській поезії одного з найдавніших поетичних жанрів - синтоїст - ських обрядових пісень норіто, які безперечно вплинули на формування жанрової системи давньої японської по­езії, і особливо на її естетику, поетику та стиліс - тику. Най­характернішим прикладом втілення останніх стала поезія антології "Ман-йо-сю", укладеної за доби Нара.

Уже в поезії історико-міфологічних літописів "Кодзікі" і "Ніхон - ґі" починає також втілюватися естетичний принцип "макото" ("правдивість", "щирість"; або ще: "маґокоро" - "щиросердність", "прямодушність"), який повністю відповідав морально-філософській концеп - ції синтоїзму і який згодом став головним естетичним принципом для поетів антології "Ман-йо-сю".

Безпосередній вплив синтоїзму проявляється також у наявності в численних поетичних антологіях доби Хейан спеціальних розділів, де була зібрана поезія синтоїстської тематики, а також безумовна присут - ність релігійних син­тоїстських мотивів у багатьох інших віршах, що входили до складу поетичних збірок цієї історичної епохи.

Значною мірою саме вплив синтоїзму обумовив се­зонний харак - тер тематики давніх поетичних змагань ута-авасе, як і сезонний прин - цип побудови більшості антологій японської класичної поезії, а пізні - ше - акти­вне використання в поезії жанру хайку, так званих, "се­зон - них слів" (яп.: - кіґо).

Не без впливу колективістської ідеології синтоїзму в японській поезії з'являються такі поетичні жанри як ренґа і хайкай-ренґа, а також народжується традиція заснування майже кожним із більш-менш відо - мих поетів власної професійної поетичної школи з численними учнями та по­слідовниками, як і традиція укладання різноманітних ко­лек - тивних поетичних збірок, антологій тощо.

Не лише буддизм, і зокрема, дзен-буддизм зі своїм культом саторі, філософією споглядання та умовчан­ня, але й синтоїзм зі своєю ідеєю безупинного "Шляху" і культом одвічної краси теж значною мірою сприяв домінуванню в японській поезії таких лаконічних по­етичних жанрів, як танка і хайку. Т. П. Григор'єва у статті "Синтоїстське під - ґрунтя японської культури" про це пише: "Японське мистецтво не споруджує кор­донів, його мета - вивести нас за межі видимого, ма­теріального світу, дати можливість пережити реаль­


Ність одвічно сущого. Умовні будь-які перепони, Шлях веде до безумовного - Істини, явленої в образі Краси. (Саме тому й називають Шляхом різні види японського мистецтва, як наприклад, "шлях чаю" чи "шлях поезії"). У будинках рухомі перебірки замість стін та дверей, замість нерухомих рам - розсувні сьодзі, обклеєні тон­ким папером, який не лише пропус - кає денне світло, але й робить його відчутнішим. Простір сам по собі прекрасний, а тому - нічого зайвого, ніяких меблів, хі­ба що полиця для квітки. Чим менше речей, тим віль­ніше дихання Життя. Чим менше фрагментів на карти­ні або чим менше слів у вірші (виділено нами.- І. Б.), тим більше простору для справжнього почуття. Любов до порожнечі, незаповненого простору, до недомовки, натяку - властивість японського смаку. Схоже, що не­свобода ворожа Шляху богів, - без свободи ніщо не може здійснитися, не може бути самим собою, а якраз до цього і веде Шлях" [17, с. 514-515].

Таким чином, вплив синтоїзму на японську класичну поезію, як і його вклад в історії розвитку цієї поезії, був не менш суттєвим і важливим, ніж вклад буддизму, і, безсумнівно, набагато вагомішим від впливу будь-яких інших добре відомих японцям релігійно-філософських та морально-етичних концепцій і віровчень - таких, як конфуціанство, даосизм чи християнство.

1. Григорьев М. П. Лик Японии. Переводы и эссе. - М. - 1997; 2. Ніто - бе І. Бусідо - душа Японії // Всесвіт. - №11-12. - 2004; 3. Невский Н. А. Культовая поэзия давней Японии (VI-VIII вв.) // Петербургское востоко­ведение. - Вы - пуск 8. - СПб. - 1996; 4. Восток /Литература Китая и Японии. Сборник пер - вый, Academia/. - СПб. - 1935; 5. Florenz K. Geschihte der Japanischen Littera - ture. - Lpz. - 1909; 6. Engi-Shiki. Procedures of the Engi Era. Books I-V. Trans - lated with Introduction and Notes by F. G. Bock. - Tokyo. - 1970; 7. Норито. Сэм - мё (Памятники письменности Востока. XCVII). Пер. со старояпонского, исследование и комментарий Л. М. Ермаковой. - М. - 1991; 8. Мещеряков А. Н. Манъёсю // Синто - путь японских богов: В 2 т. Т. II. Тексты синто. - СПб. - 2002; 9. Ермакова Л. М. Нихон сёки (Анналы Японии) // Синто - путь япон­ских богов: В 2 т. Т. II. Тексты синто. - СПб. - 2002; 10. Григорьева Т. П. Поэ - зия: [Японская литература второй половины XIX в.] // История всемирной литературы: В 9 томах / АН СССР; Ин-т мировой лит-ры им. А. М. Горького. - Т. 7. - 1991. - М. - С. 670-675; 11. Манъёсю: Японская поэзия. Пер. с яп., вступ. ст. и коммент. А. Е. Глускиной. - Т. 1-3. - М. - 2001; 12. Kuroda Toshio. Shinto in the History of Japanese Religion // Journal of Japanese Studits. - № 7. - 1981. - P. 1-21; 13. Царева Г. Буд­дизм // Все о Японии. - М. - 2001. - С. 264-278; 14. Мещеряков А. Н. Древняя Япония: буддизм и синтоизм (проблема синкре - тизма). - М. - 1987; 15. fonishi J. A History of Japanese Literature. Vol. 3: The High Middle Ages. - Princeton (New Jersey). - 1991; 16. Горегляд В. Н. Японс­кая литература VIII-XVI вв. - СПб. - 2001; 17. Григорьева Т. П. Синтоис­тская основа японской культуры // Синто - путь японских богов: В 2 т. Т. I. Очерки по истории синто. - СПб. - 2002.

Надійшла до редколегії 05.09.08



Я. Шекера, канд. філол. наук