Головна Історія Інтелігенція і влада ДІЯЛЬНІСТЬ СПЕЦІАЛЬНИХ КОМІСІЙ 1870-Х PP. ІЗ ПИТАНЬ ВИЩОЇ ЖІНОЧОЇ ОСВІТИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
joomla
ДІЯЛЬНІСТЬ СПЕЦІАЛЬНИХ КОМІСІЙ 1870-Х PP. ІЗ ПИТАНЬ ВИЩОЇ ЖІНОЧОЇ ОСВІТИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
Історія - Інтелігенція і влада

О. О. Драч

Ключові слова: вища жіноча освіта, вищі жіночі курси, спеці­альна комісія, міністерство народної освіти, Російська імперія.

Ключевые слова: высшее женское образование, высшие женские курсы, специальная комиссия, министерство народного образова­ния, Российская империя.

Key words: women’s higher education, women’s higher education courses, a special committee, the Ministry of Education, the Russian Empire.

Ідентифікація Російської імперії, у складі якої перебували дев’ять українських губерній, з європейською цивілізацією включала передусім підтримку ідеалів та цінностей модерні­зації, що з середини ХІХ ст. було завданням державної по­літики. Невід’ємним компонентом цього визначався розвиток системи жіночої освіти, завершеності якій надало становлення протягом другої половини ХІХ — початку ХХ ст. вищої жі­ночої школи. Вітчизняній історичній науці важливо науково- теоретично узагальнити зазначені питання, адже належне ро­зуміння історичного досвіду, зокрема створення вищої жіночої освіти та її впливу на суспільство і розвиток країни в цілому, дає можливість враховувати традиції попередників у сучасній освітянській практиці, уникати помилок минулого.

Зі здобуттям незалежності України у вітчизняній науці значно активізувалося дослідження порушеної проблематики. З’явилися ґрунтовні розвідки, присвячені освіті та вихованню жіноцтва, в тому числі які висвітлюють питання вищої жіночої освіти [1-6]. Значною активністю у вивченні теми вирізняють­ся науковці Харкова, Києва та Одеси — міст, де діяли вищі жі­ночі навчальні заклади. Зокрема, багато зусиль доклали вчені для з’ясування особливостей їх функціонування в Одесі [7-12]. Київські дослідники також активно вивчають жіночу освіту регіону. Тут варто виокремити наукові студії В. В. Вірченко та К. А. Кобченко [13-18]. Праці К. А. Кобченко є, безсумнів­но, значним поступом у вивченні історії вищої жіночої школи, свідчать про вивільнення представниці молодої генерації укра­їнських дослідників від стереотипів радянської історіографії.

Проте загалом для вітчизняних істориків притаманні регіо­нальний рівень розробки теми і некомплексне її наукове вивчен­ня. Непоодиноким явищем стали фактичні помилки в роботах сучасних дослідників. Зокрема, А. Добролюбський констату­вав відкриття «перших вищих жіночих курсів (далі — ВЖК) в Одесі в 1879 р.», що не відповідає дійсності [12, с. 20]. Почасти усталеними серед українських дослідників залишилися образи радянської історіографічної традиції щодо неконструктивності дій Міністерства народної освіти (далі — МНО) у сфері вищої жіночої освіти. З огляду на це досить важливим стає з’ясувати ставлення високопосадовців Російської імперії, складовою якої були й дев’ять українських губерній, до питання вищої освіти жіноцтва.

Метою даної статті є вивчення діяльності спеціальних уря­дових комісій у Російській імперії із питання жіночої освіти протягом 1870-х рр.

14 грудня 1867 р. у Цюріхському університеті успішно за­хистила дисертаційне дослідження на здобуття ступеня доктора медичних наук піддана Російської імперії Н. П. Суслова. По­ширення цієї інформації в пресі викликало стрімке зростання чисельності представниць «слабкої статі», які бажали навчати­ся в цьому закладі. Уже в 1872 р. там навчалося 96 жінок з ім­перії: 69 — на медичному, 26 — на філософському, одна — на природничому факультеті [19]. Отже, запропонований владою компроміс у формі Аларчинських та Луб’янських курсів на рівні чоловічих гімназій і публічних університетських лекцій (Володимирських курсів) у кінці 60-х рр. XIX ст. у столицях не задовольнив жіночу молодь, відплив якої до Цюріха деда­лі зростав. Захоплення успіхом Н. П. Суслової і прагнення її наслідувати значної кількості дівчат стурбували представників вищої влади в країні. У 1872 р. за височайшим повелінням ство­рено спеціальну комісію у складі міністрів внутрішніх справ, народної освіти, головного начальника III відділення власної його імператорської величності (далі — в. й.і. в.) та товариша керівника IV відділення в. й.і. в. канцелярії, якій доручили роз­робити пропозиції щодо припинення масового від’їзду жінок, підданих Російської імперії, на навчання до Цюріхського уні­верситету та Політехнічного інституту, а також щодо усунення «прикрих явищ у їх середовищі».

Комісія проаналізувала наявні можливості задоволення по­треби у вищій жіночій освіті в державі. Як з’ясували, уряд приділяв певну увагу запитам жіноцтва. При окремих жіночих навчальних закладах, підвідомчих IV відділенню в. й.і. в. кан­целярії, діяли педагогічні курси, програма яких перевищувала рівень дівочої середньої освіти. Крім того, МНО дозволило ре­формування публічних спільних лекцій на жіночі (Володимир - ські) курси в Санкт-Петербурзі та функціонування публічних жіночих курсів В. І. Гер’є в Москві. З 1872 р. при Медико - хірургічній академії в столиці діяв спеціальний курс для під­готовки вчених акушерок [43, с. 157]. Доповідь із висновками урядової комісії 19 травня 1873 р. подали імператору.

У висновках поважна комісія переконувала, що наплив під­даних імперії до Цюріхського університету пов’язаний із так званим «жіночим питанням», яке порушила радикальна пу­бліцистика та підтримувала частина суспільства. Крім вимог ґрунтовної освіти для «слабкої статі» та розширення сфери діяльності, інші перспективи емансипації, як зрівняння прав чоловіків і жінок, участь останніх у політиці, право «вільно­го кохання», сановні бюрократи вважали загрозливими для сі­мейних засад та духовності в державі. Лякали Олександра ІІ і тим, що частина молоді вже виховувалася під впливом цих хибних ідей [20, арк. 3].

Найбільшу стурбованість комісії викликала як масовість жі­ночого руху (улітку 1873 р. у Цюріху зафіксовано 103 піддані імперії), так і його поширеність серед усіх соціальних станів та регіонів держави. На підставі отриманих даних з’ясовано, що серед студенток у Швейцарії переважали представниці україн­ських губерній — 41,7 % [20, арк. 3]. У доповіді констатували, що «держава навряд чи може вважати власну місію в аспекті вищої та професійної освіти «слабкої статі» виконаною». На нашу думку, це є ознакою усвідомлення «сановними бюрокра­тами» необхідності врахування при реалізації внутрішньополі­тичного курсу інноваційних запитів жіноцтва. Проте урядовці обмежилися визнанням зростання потреби у високоосвічених виховательках, яку педагогічні та професорські курси не могли задовольнити. З огляду на це комісія вважала вкрай важливим створення в державі вищого жіночого закладу із чітко визна­ченим та завершеним курсом історико-філологічного напряму на зразок діючого в Берліні [20, арк. 3-4]. Отже, при всій емо­ційності офіційної риторики керівники головних відомств до­сить правильно зрозуміли суть проблеми — прагнення молодих жінок здобути освіту університетського типу у Європі через від­сутність можливостей цього у власній країні.

Оголосивши про такий конструктивний крок, повноважна комісія в доповіді імператору разом із тим рішуче заявила по­класти край жіночій еміграції, «оскільки два-три докторські дипломи не могли виправдати моральне розбещення молодо­го покоління». Наслідком стала публікація на шпальтах преси урядового розпорядження про обов’язковість повернення за­кордонних студенток до 1 січня 1874 р., а якщо ні, то погрожу­вали не допускати до занять, дозвіл на які залежав від влади. Переконавшись у твердості та непохитності намірів молоді по­їхати на навчання за кордон, представники вищої влади мали розробити стратегію подальших дій щодо задоволення жіночих прагнень до наукових знань у державі.

Черговим кроком у вирішенні проблеми стало височайше повеління від 28 вересня 1873 р. про створення нової комі­сії для складання проекту статуту вищих жіночих закладів, що передбачали організувати в Санкт-Петербурзі та Москві. До цієї комісії, що являла собою особливу тимчасову установу без відомчої належності, увійшли: голова навчального комітету

IV відділення в. й.і. в. канцелярії Чистяков, начальник Санкт - Петербурзьких жіночих гімназій Осінін, інспектори класів Классовський, Лядов, Рашевський, голова Ученого комітету МНО Георгієвський, директор 3-ї столичної гімназії Лемоні - ус та окружний інспектор Белярмінов [20, арк. 63]. Тривале міжвідомче суперництво за вплив уповільнювало її роботу: тільки 15 грудня 1873 р. призначено головуючого — статс - секретаря І. Д. Делянова.

Метою роботи чергової комісії було розроблення навчальних планів і загальних засад проектованих закладів, а саме визна­чення обсягу викладання, контингенту слухачок, правил при­йому та кошторисних витрат на організацію. Обговорюючи ці питання, спиралися і на закордонний досвід, результати до­слідження якого подано у звіті голови навчального комітету

IV відділення в. й.і. в. канцелярії Чистякова [20, арк.40-52]. Члени комісії від IV відділення відразу заявили про те, що «нове жіноче училище має задовольняти законне прагнення жінок до вищої освіти і тим відволікти їх від закордонних уні­верситетів» [731, арк. 64]. Отже, представники відомства за­свідчили власну конструктивну позицію.

Головуючий, за підтримки членів від МНО, на початку за­пропонував обговорити діючу на той час у державі систему жі­ночих навчальних закладів, мотивуючи необхідністю достат­ньої підготовки до вищої школи. Саме тут виявилися перші розбіжності в роботі комісії. Представники від IV відділення в. й.і. в. канцелярії, у підпорядкуванні якого було найбільше жіночих закладів, категорично заперечили тезу, що «надання гімназійної освіти дівчатам із нижчих верств призводить до виходу випускниць зі свого середовища, а в подальшому до можливої загибелі для соціуму». Таке твердження було нено - вим. Його висловлювали консерватори ще під час організації перших жіночих гімназій у кінці 50-х років XIX ст., що, на нашу думку, було завуальованим наміром повернутися до ста­новості освіти. Принципова позиція прогресистів серед членів комісії базувалася на ідеях статевої і соціальної рівності та ви­значальній ролі особистості у власній соціальній реалізації. Від імені IV відділення вони заявили, що «набутим у гімназіях лю­бові до навчання, пристойності, скромності варто лише радіти; покликання жінки, як і чоловіка, визначається не походжен­ням, а ступенем освіченості, духовності та професіоналізму» [20, арк. 65-66]. Однак більшість членів комісії не поділяла цих міркувань.

Завданням наступних засідань представницької комісії було складання переліку навчальних предметів вищого жіночого училища відповідно до запланованих у закладі відділень: ро­сійської мови та словесності; історії; французької мови; німець­кої мови; математики, фізики та географії; латини та мате­матики. Певну консолідацію комісія виявила при визначенні освітнього рівня проектованого закладу, адже більшість її чле­нів підтримала університетський рівень навчальних програм. Умовами вступу ухвалили обов’язкову наявність свідоцтва до­машньої вчительки та перевірочні іспити з основних предметів; допускалися дівчата незалежно від станового, сімейного стану та конфесійної належності, але за обов’язкової згоди батьків чи опікунів. Оплата за навчання планувалася на рівні 60 крб на рік, а 10 % слухачок могли бути від неї звільнені. Для іно­городніх передбачили облаштування учнівських квартир. За­гальний річний кошторис утримання проектованого вищого жіночого училища визначили в розмірі 71 200 крб, організува­ти його планували в Санкт-Петербурзі терміном на шість років для узагальнення досвіду [20, арк. 80-83].

Не оминула комісія питання про правове становище ви­пускниць, яке набуло актуальності протягом наступних кіль­кох десятків років. Як свідчить аналіз матеріалів її роботи, випускниці отримували право викладати у всіх класах жіно­чих гімназій та інститутів предмети спеціальності. Крім того, оскільки в програму екзамену на кваліфікацію вчителя серед­ніх навчальних закладів входила й латина, комісія не вважала доцільним понижувати цю вимогу для жінок, що бажали здо­бути таке свідоцтво [20, арк. 75, 85].

Робота спеціальної комісії з питань жіночої освіти виклика­ла живий інтерес та сподівання серед освічених верств. У пу­блічній промові в Університеті св. Володимира в січні 1874 р. професор О. Шкляревський формулював питання так: «Що по­винна зробити тепер держава для задоволення прагнення жінок до вищої освіти, яке прокинулося?» [21]. Зацікавлена преса ознайомлювала публіку із суттю проекту вищого жіночого учи­лища, розробленого комісією. Проте, слід зазначити, інколи надрукована інформація була неперевіреною, наприклад, ука­зували розмір оплати для слухачок 150 крб на рік [22]. З огля­ду на педагогічну спрямованість майбутнього закладу вислов­лювали сумніви, що проект навряд чи задовольнить очікування тих, хто прагнув «жіночого університету». Повідомили громад­ськість і про готовий зразок подібного закладу, представлений Казанським університетом, що «наочно демонстрував глибину усвідомлення в освіченому соціумі необхідності вищої освіти для представниць «слабкої статі» [23].

Варто зауважити, що під час роботи комісії до головуючого надходили листи від «громадян, відданих престолу та вітчиз­ні». Так, В. Надєждін у листі від 30 вересня 1874 р. поперед­жав комісію про різні небезпеки, що загрожуватимуть у разі заснування жіночого університету в столиці [24, арк. 10-13].

Прикметно, що не так часто серед архівних документів можна зустріти підписані, а не анонімні листи. Вірогідно, цей поваж­ний представник консервативного табору був украй обуреним тогочасною поведінкою молоді, з огляду на що вважав своїм обов’язком застерегти владу від подальших «помилок». Над­силаючи цей лист міністру народної освіти, І. Д. Делянов, як голова комісії, запевняв його, що «комісія жодним чином не планувала організовувати жіночий університет» [24, арк. 9].

У лютому 1875 р. І. Д. Делянов повідомив імператора про закінчення роботи комісії та подав на розгляд її доповідь. У ви­сновках комісія визнала важливою організацію вищих жіночих навчальних закладів із визначеним та завершеним курсом спо­чатку в Санкт-Петербурзі та Москві, потім в інших університет­ських містах. Однак пропозиції цієї комісії через розбіжності між МНО та IV відділенням в. й.і. в. канцелярії стосовно самого проекту положення не були представлені на затвердження в за­конодавчому порядку [25]. Підтверджує непросту ситуацію, що склалася після закінчення роботи комісії, і небайдужа до про­блеми преса. У відділі «внутрішня хроніка» громадськість пові­домили, що «питання жіночих університетів, яке обговорювала спеціальна комісія, відкладено у довгий ящик, їх організацію визнали передчасною, а допуск до діючих — незручним» [26]. Зазначили також розбіжність у поглядах між її членами: час­тина висловлювалася за втілення розробленого ними проекту закладу для підготовки вчительок жіночих гімназій, решта, не задовольняючись цим, пропонувала організувати для жінок професорські курси у всіх університетських містах.

Слушну думку висловив керівник IV відділення в. й.і. в. кан­целярії принц Ольденбурзький, зауваживши, що не педагогічні цілі вабили більшість молодих жінок у закордонні університе­ти, а тому проектоване комісією училище навряд чи їх заціка­вить [20, арк. 103]. Він наголосив на необхідності надати жіно­чій молоді можливість задовольнити своє прагнення до вищої освіти шляхом організації в університетських містах професор­ських курсів чи лекцій. Саме ця ідея була покладена в основу доповіді керівника IV відділення в. й.і. в. канцелярії, поданої міністру народної освіти 27 січня 1876 р. Він визначив більш раціональним започаткування професорських курсів з усіх на­прямів університетських наук без педагогічних цілей у містах із кваліфікованим викладацьким персоналом. Принц Ольден - бурзький зауважив, що заходи для реалізації його пропозицій не потребуватимуть значних коштів, зокрема на будівництво нових приміщень, оскільки заняття можуть проходити в уні­верситетах чи інших навчальних закладах у вільний час. Саме так швидко і повною мірою можна задовольнити потреби як жі­ночої молоді, так і суспільства в цілому, правильно розподілив­ши матеріальні та духовні ресурси країни, а не концентрувати їх виключно в столиці [20, арк. 120-121]. Отже, вагаючись між прикладним (педагогічним) і «загальнонауковим» (тип вищої освіти, яку надавали університети) напрямами вищої освіти для «слабкої статі», прогресивна громадсько-педагогічна дум­ка все-таки схилялася до другого. Чітко висловив та підтри­мав доцільність вищої жіночої школи університетського типу керівник відомства закладів імператриці Марії принц Ольден - бурзький.

Можна констатувати, що вдалий досвід функціонування Ви­щих жіночих курсів професора В. І. Гер’є у Москві та отриман­ня клопотань від Казанського та Київського університетів про відкриття аналогічних за умови відсутності в скарбниці коштів на проектоване вище жіноче училище вплинули на позицію міністра народної освіти Д. А. Толстого, який, спираючись на виважені та авторитетні міркування керівника IV відділення в. й.і. в. канцелярії, звернувся до імператора з поданням про «можливість задовольнити прагнення жіноцтва за допомогою педагогічних та професорських курсів» [20, арк. 128-129]. 9 квітня 1876 р. Олександр ІІ затвердив подання і цим публіч­но засвідчив відсутність у вищої влади упереджень щодо на­укової освіти «слабкої статі».

Оцінюючи роботу двох урядових комісій 70-х років ХІХ ст., дискутуємо із В. О. Веременко, яка вважає, що результати ро­боти спеціальних комісій із жіночої освіти не давали підстав для оптимізму [27]. їх діяльність сприяла не тільки форму­ванню думки урядовців, провідних педагогів-практиків та гро­мадських діячів із проблеми вищої освіти «слабкої статі», а й пошуку оптимальних організаційних форм для соціуму та дер­жави. Власне, створення самих комісій можна вважати озна­кою прагнення влади знайти компроміс у питанні вищої освіти жінок з освіченим суспільством.

Таким чином, питання вищої жіночої освіти з початку 70-х років XIX ст. стало предметом постійної уваги уряду Російської імперії, що виявилося у формуванні ряду комісій задля його вирішення. Діяльність спеціальних міжвідомчих комісій зосереджувалася на осмисленні державними мужами інноваційних запитів жіночої молоді. їх робота засвідчила ба­жання влади знайти вихід зі складної ситуації та не втратити міжнародний авторитет імперії. Уряд гарантував суспільству створення можливостей жінкам для здобуття вищої освіти в державі.

Фактично засідання спеціальних урядових комісій, незва­жаючи на їх закритий характер, перетворилися на осередки колегіального обговорення майбутнього вищої жіночої школи. Робота спеціально створених комісій свідчить про конструк­тивність бажання влади віднайти оптимальний шлях розвитку вищої жіночої школи. Позитивним результатом стало і вивчен­ня європейського досвіду вирішення питання. Висловлені під час засідань цих комісій авторитетні пропозиції, рекоменда­ції та думки опосередковано сприяли поліпшенню навчально - виховного процесу на ВЖК. Питання посилення державного начала у приватній за характером вищій жіночій школі неми­нуче ставило на порядок денний проблему її фінансування та визначення правового становища випускниць. Натомість робо­та комісій засвідчила відсутність консолідованої позиції серед чиновницького істеблішменту щодо перспектив розвитку вищої жіночої освіти в державі. В урядових колах не дійшли згоди в питанні «загальнонаукова» чи спеціально-педагогічна вища жіноча школа доцільна в країні.

Джерела та література

1. Сидорова Т. Н. Развитие высшего женского образования в При­днепровье (начало XX века / Т. Н. Сидорова // Вестник Днепропе­тровского ун-та. Сер. История и философия науки и техники. — Д., 1994. — Вып. 1. — С. 83-92.

2. Дем’яненко Н. Київські вищі жіночі курси (1878-1920) / Н. Дем’я - ненко // Початкова школа. — 1998. — № 2. — С. 44-46.

3. Павлова В. В. Вища жіноча освіта на Слобожанщині в дру­гій половині XIX — на початку XX століття / В. В. Павлова // Збірник наукових праць. Xарківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди. Сер. Історичні науки. — 1999. — Вип. 2. — С. 73-80.

4. Коломієць Т. Становлення вищої жіночої освіти в Харкові на по­чатку XX століття / Т. Коломієць // Краєзнавство. — 2003. — № 1-4. — С. 141-144.

5. Сукало А. М. З історії створення та діяльності Вищих жіно­чих курсів у м. Києві / А. М. Сукало // Вісник Київського ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер. Історія. — 2000. — Вип. 43. — С. 14-17.

6. Петрова З. П. Создание Харьковским медицинским обществом женского медицинского института / З. П. Петрова // Международ­ный медицинский журнал. — 2006. — Т. 12. — № 2. — С. 128­132.

7. Веселова Т. Н. Из истории высшего женского образования в Одессе (последняя треть ХІХ — нач. XX вв.) / Т. Н. Веселова, О. В. Мель­ник // Записки исторического факультета. — О., 1995. — Вып. 1. — С. 81-89.

8. Мельник О. В. Деякі аспекти розвитку вищої жіночої освіти в Одесі (1787-1920 рр.) / О. В. Мельник // Вісник соціально-економічних досліджень: Одеський державний економічний університет. — О., 1997. — Вип. 1. — С. 246-251.

9. Мельник О. В. З історії Київських вищих жіночих курсів (1878­1886) / О. В. Мельник // Записки історичного факультету. — О., 1997. — Вип. 5. — С. 172-177.

10. Мельник О. В. Розвиток системи самодопомоги та самоуправління у вищих жіночих навчальних закладах міста Одеси у 1906-1917 рр. / О. В. Мельник // Інтелігенція і влада. Громадсько-політичний на­уковий збірник. Сер. Історія. — О., 2007. — Вип. 9. — С. 46-59.

11. Мельник О. В. Історіографія системи вищої жіночої освіти на Україні кінця ХІХ — початку XX ст.: проблеми та перспективи / О. В. Мельник // Інтелігенція і влада. Громадсько-політичний науковий збірник. Сер. Історія. — О., 2007. — Вип. 10. — С. 185­199.

12. Добролюбский А. К истории высшего женского образования в Одессе в ХІХ — начале XX вв. / А. Добролюбский // Південний захід. Одесика: Історико-краєзнавчий науковий альманах. — О., 2009. — Вип. 7. — С. 16-36.

13. Вірченко В. В. Жіночі навчальні заклади у м. Києві (1861­1920 рр.) / В. В. Вірченко, А. П. Коцур. — К.; Чернівці: Книги - ХХІ, 2007. — 196 с.

14. Кобченко К. А. Вищі жіночі курси в Києві / К. А. Кобченко // Пам’ять століть. — 2002. — № 1. — С. 60-67.

15. Кобченко К. А. Вищі жіночі курси в Києві на початку XX століття / К. А. Кобченко // Вісник Київського інституту «Слов’янський університет» . — 2002. — Вип. 12: Історія. — С. 149-160.

16. Кобченко К. А. Дискусії в пресі Російської імперії (1850-1860) про здобуття вищої освіти жінками / К. А. Кобченко // Журналіс­тика. — 2005. — Вип. 4 (29). — С. 93-103.

17. Кобченко К. А. Жінки з Наддніпрянської України у вищій школі Швейцарії (кінець ХІХ — початок XX ст.) / К. А. Кобченко // Ві - сник Львівського університету. — 2005. — Серія історична. Вип. 39-40. — С. 611-627.

18. Кобченко К. А. «Жіночий університет Святої Ольги»: історія Київ­ських вищих жіночих курсів / К. А. Кобченко. — К.: «МП Леся», 2007. — 271 с.

19. Підраховано за: Русская студентка заграницей // Первый женский календарь на 1912 год. — С. Пб.: Тип. «Бережливость», 1912. — С. 57-76.

20. Російський державний історичний архів (далі — РДІА), ф. 759, оп. 22, спр. 2038, 196 арк.

21. Об отличительных свойствах мужского и женского типов в прило­жении к вопросу о высшем образовании женщин: Речь в Универ­ситете Св. Владимира 9 января 1874 г. профессора А. Шклярев - ского. — К.: Университетская тип., 1874. — С. II.

22. Проект высшего женского училища // Неделя. — 1874. — № 30. — С. 1121.

23. Проект женских курсов при Казанском университете // Неделя. — 1874. — № 22. — С. 815.

24. РДІА, ф. 733, оп. 191, спр. 292, 231 арк.

25. Представление в Комитет Министров // Сборник постановле­ний по Министерству народного просвещения. — С. Пб.: Печат­ня С. П. Яковлева, 1895. — Т. 11. — С. 704.

26. Результаты трудов комиссии о женских университетах // Неде­ля. — 1876. — № 19. — С. 612.

27. Веременко В. А. Женщины в русских университетах (вторая по­ловина ХІХ — начало XX вв.) / В. А. Веременко. — С. Пб.: Изд-во Высшей административной школы, 2004. — С. 70.

Анотації

Драч О. А. Деятельность специальных комиссий 1870-х гг. по вопросам высшего женского образования в Российской империи

В статье на основании архивных материалов освещена работа специальных государственных комиссий, созданных для рассмо­трения вопросов высшего женского образования. Исследованы по­зиции представителей заинтересованных ведомств и министерств, принимавших участие в их работе, отношение общественности, вы­явлены итоги и результаты деятельности этих комиссий.

Drach O. A. Special committees’ activities on women’s higher education in the Russian Empire in the 1870s.

Based on archival materials the article covers state special com­mittees’ activities which were created to consider issues of women’s higher education. It investigates the opinion of interested depart­ments and ministries’ representatives involved in their functioning and public attitude. It also identifies results and outcomes of the activities of these committees.