Головна Історія Інтелігенція і влада ФЕНОМЕН ВИБОРІВ ОДЕСЬКОГО МІСЬКОГО ГОЛОВИ 31 березня 2002 року
joomla
ФЕНОМЕН ВИБОРІВ ОДЕСЬКОГО МІСЬКОГО ГОЛОВИ 31 березня 2002 року
Історія - Інтелігенція і влада

Г. І. Гончарук

Вибори Президента, Верховної Ради України, депутатів облас­них рад, органів місцевого самоврядування, міських, селищних і сільських голів стають все потужнішим фактором демократизації, цивілізованості політичного життя суспільства. За роки незалеж­ності сформована й розвивається законодавча база, створений і удос­коналюється її механізм, набувають досвіду політичних змагань суб’єкти виборчої системи, зростає відповідальність електорату за наслідки своєї участі у формуванні владних структур тощо. Аналіз ходу і результатів цих відповідальних політичних кампаній все помітніше стає об’єктом історичної літератури, займає гідне місце в дослідженні інших важелів розбудови української держави [1, с. 577; 612; 325; 246-247]. Подальше всебічне вивчення і узагальнення істо­ричного досвіду формування і дії виборчої системи, безумовно, буде сприяти її удосконаленню.

Кожна виборча кампанія як всеукраїнська, так і місцева має за­гальні й специфічні риси. До загальних відносяться єдині законо­давча та інструктивна база, створення і діяльність за відповідними законами виборчих комісій, дії в межах законів претендентів на виборчі посади тощо. Особливості тих чи інших виборчих пере­гонів складає місцева специфіка. Вона включає кількісні і якісні показники учасників змагань, електорату, політичних партій, нето­тожність результатів виборів та інше.

Мали свої особливості і вибори одеського міського голови у 1994, 1998 і 2002 роках. Якщо перші вибори характеризуються як зарод­ження відомого одеського протистояння політичних сил у боротьбі за владу над містом, а другі — як апогей протидії цих сил, то останні маємо підстави назвати завершенням одеського протистояння.

Якщо перші двоє змагань знайшли відображення в літературі [2], то останні ще перебувають на стадії аналізу політологів. Але маємо неспростовні факти, що досі відсутні серйозні статті з аналі­зом підсумків виборів.

Вивчення одеського досвіду виборів міського голови важко пере­оцінити. Відомо, що у 1994-1998 роках у місті-герої було сформова­но стійке протиборство між міською владою, що прагнула всіма силами зберегти своє панування на наступний термін, і обласною адміністрацією, яка самовіддано боролася за припинення у місті розгулу криміналітету, крадіжок державного й муніципального майна, політичних вбивств на замовлення, проти свавілля міської влади у розбазарюванні коштів населення тощо.

Протистояння між обласною і міською структурами влади зай­шло так далеко, що Президент України Леонід Кучма 28 травня 1998 року видав Указ №511/98 “Про заходи по забезпеченню кон­ституційних прав громадян, а також керівництва процесами жит­тєдіяльності міста Одеси.” Згідно з Указом на час підготовки і про­ведення нових виборів міського голови тимчасово був призначений виконуючим обов’язки одеського міського голови віце-прем’єр- міністр Микола Білоблоцький. Ці події більш-менш висвітлені у вищеназваній книзі [3].

Новий мер, який раніше обіймав посаду голови Одеської облдерж­адміністрації, Руслан Боделан, спрямував свою діяльність на ство­рення здорової соціально-психологічної атмосфери у місті, виведення промислових підприємств з глибокої кризи, відновлення зруйнова­ного громадського електротранспорту, боротьбу зі злочинністю тощо. У цій справі він домігся чималих успіхів. Але опозиція на чолі з колишнім міським головою Едуардом Гурвіцем всі чотири роки готувалась до реваншу, спроба якого відбулася на виборах 31 берез­ня 2002 року.

Вивчення завершального етапу одеського протистоянння має як наукове, так і практичне значення. По-перше, воно, маючи всеукраїн­ський резонанс, не отримало всебічного вивчення істориками, а, точні­ше — взагалі не вивчалось. По-друге, узагальнення досвіду безкров­ного завершення в цілому омитого кров’ю протистояння — то є скла­дова науки і мистецтва: як цивілізовано провести вибори без зайвої соціальної напруги в одному з українських мегаполісів — Одесі.

Завдання, яке ставить перед собою автор, полягає в тому, щоб спро­бувати показати найхарактерніше для виборів одеського міського голови 2002 року, що суттєво вплинуло на результати всієї вибор­чої кампанії і склало своєрідний політичний паспорт переможця. Фактори перемоги одного з претендентів і причини поразки його найголовнішого опонента стали підставою для появи даної статті.

Серед низки обставин, що формували характер виборчих пере­гонів у січні-березні 2002 року в Одесі, передусім мусимо назвати створення впродовж наступних чотирьох років здорової соціально - політичної і психологічної атмосфери у нашому місті. Зусиллями мерії, і в першу чергу її лідера Руслана Боделана, на зміну політич­ному протистоянню, громадському психозу, соціальним антаго­нізмам прийшов спокій і суспільна злагода. Все це стало головною умовою ділового проведення виборів, участі одеситів у принципово­му обговоренні кандидатур на посаду мера і прийнятті необхідних рішень під час голосування. Комплекс заходів щодо стабілізації, оз­доровлення соціально-політичної атмосфери у місті розглянуті ав­тором цих рядків у монографії “Одеська стратегія.”

Цікаву інтригу в організацію виборчої кампанії 2002 на самому її початку вніс діючий мер. Складалося враження, що він своєчасно не впорався зі створенням міської виборчої комісії. Двоє народних депутатів України звинуватили його в порушенні конституційних прав громадян. Опозиційні газети представили цю ситуацію як не - чуваний скандал, мовляв, Руслан Боделан скоротив термін прийому пропозицій від партій стосовно складу виборчої комісії з 10 до 3 днів. Обласні організації партій “Реформи і порядок”, НРУ, КУН, УРП і низка громадських організацій звернулись до суду з позо­вом до міського голови з приводу недотримання термінів офіційно­го оприлюднення процедури прийому пропозицій від партій, органі­зацій і зборів громадян до списку кандидатур щодо складу міськви - борчкому [4].

Та незабаром опозиція була посоромлена наступними діями міського голови. Він вирішив використати статтю 14 Закону Ук­раїни “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” не тільки до її третьої частини, як це зробила опози­ція, а також включно з четвертою і п’ятою частинами, щоб правиль­но виконати всі десять частин статті. Справа у тому, що у п’тій частині говориться: ”У разі, коли у визначний цим Законом строк не утворять територіальну виборчу комісію, комісія у пятиденний термін утворюється... міською... обласною радою.”

Для Руслана Боделана доцільно було використати цю частину статті з низки міркувань. По-перше, це дозволяло уникнути різного роду інсинуацій з боку галасливої, провокуючої опозиції з приводу затвердження комісії міською радою, яку Р. Б. Боделан очолює. Бо, якби він не враховував пропозиції опозиції, всерівно знайшлися б незадоволені, чим негайно скористалася антибоделанівська преса. По-друге, то був шанс уникнути зайвих дискусій на сесії міськради, що неминуче виникли б з огляду на те, що обрана під попереднього мера міська рада могла б спробувати значно вплинути на позицію міського голови стосовно запропонованого ним списку кандидатур до складу територіальної міської виборчої комісії. По-третє, облас­на рада, що переймалася переважно проблемами області, менш при­скіпливо, ніж міська ставилася б до запропонованого міським голо­вою списку кандидатур до складу згаданої виборчої комісії.

Для здійснення такого варіанту формування міськвиборчкому були солідні аргументи: “Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” надійшов до міськвиконкому із запізнен­ням. Об’єктивно газета “ Одесский вестник” не спромоглася опублі­кувати повідомлення про початок прийому пропозицій щодо кан­дидатур до складу міськвиборчкому раніше 5 січня 2002 року.

Відмовившись 14 січня 2002 року на сесії міськради вносити свої пропозиції стосовно складу міськвиборчкому, Руслан Боделан цим самим використав своє право передати повноваження обласній раді створити Одеську міську територіальну комісію. Це було зроб­лено вперше в виборчій практиці і на законній підставі. Цього разу ЗМІ вже накинулись з критикою на рішення облради [5].

Своїми діями міський голова, безумовно, збільшив число своїх симпатиків. Його блискучу тактику уникнення зайвих сутичок з опонентами змушена була визнати й опозиційна преса [5]. Забігаю­чи дещо наперед, зазначимо: маючи максимальну кількість при­бічників на старті виборчих змагань, Руслан Боделан зберіг резуль­тативний темп впливу на електорат до кінця виборчої кампанії. Зупинимося в межах статті на деяких його особистих кроках, захо­дах, що характеризують стиль ведення політичних перегонів дію­чого мера.

Як свідчать численні джерела (газети, матеріали територіальної міської виборчої комісії, центру громадських зв’язків міськвикон­кому з політичними та громадськими організаціями, різні соціо­логічні дослідження, в яких так чи інакше йдеться про виборчу кампанію одеського міського голови), з 13 зареєстрованих претен­дентів на цю посаду 12 провели її за відпрацованими схемами, так би мовити, буденно і переважно традиційно. І тільки участь Русла­на Боделана у виборчих змаганнях виявилась неочікуваною, оригі­нальною. Її несхожість з іншими у тому, що він відмовився особис­то від суто агітаційної діяльності, право на яку надавалось зако­ном. Руслан Боделан заявив, що не буде вести відкритої передви­борчої кампанії, одесити у місті не побачуть його щитів-плакатів, так званих біг-бордів, на екранах телебачення він буде з’являтись виключно як людина, що виконує свою повсякденну роботу.

Деякі прихильники мера не зрозуміли ефективності його не­ординарного кроку і радили йому використати належним чином можливість спілкування з одеситами у виборчих цілях [6]. Та ха­ризма власної агітаційної кампанії була саме в тому, щоб не утону­ти, не загубитися серед “словоблуддя” конкурентів, не опуститися до дискусії з демагогами, зберегти захисну дистанцію полеміки, звер­нути на себе увагу тим, чого не можуть зробити інші, найефектив­ніше використати потенціал політичного впливу. Вибір випав на найрезультативніший метод — агітацію ділом. Саме конкретні спра­ви на користь міста як фактор достоїнства претендента був своєрід­ним привілеєм Руслана Боделана, і він скористався ним повною мірою.

Заздалегідь, ще до початку агітаційного періоду, точніше, 29 груд­ня 2001 року Руслан Боделан не як претендент на новий термін, а як міський голова опублікував змістовну статтю під назвою “Вре­мя собирать камни”. У ній підсумовувалося зроблене міською вла­дою у завершальному році. Стиль статті спокійний, розсудливий. Це була своєрідна друкована форма звіту мера перед земляками. Там, зокрема, йшлося про те, що обсяги економічного зростання до- сягли 60 відсотків. Це був найвищий показник в Україні. Про до­помогу фірмовій торгівлі; про те, що за рік збудовано 196 тисяч квадратних метрів житла, 48 тисяч з них — на замовлення управ­ління капітального будівництва міськвиконкому; про відродження і розвиток міського транспорту; про вирішення низки гострих про­блем в сфері охорони здоров’я, побуту тощо [7].

Така аргументована, виважена, з глибоким висвітленням про­цесів, що відбуваються у міському господарстві, стаття могла наро - дитися у автора, який брав безпосередню участь у всіх господарсь­ких подіях, до того ж не як пересічний учасник, а як людина, що вміє відповідати за прийняття рішень і хід їх реалізації, яка не тільки розумом, але і серцем сприймає негаразди земляків, вдень і вночі працює над поліпшенням їхнього життя.

Названа стаття — красномовний жест діючого мера, який засвід­чив його спроможність, мистецтво робити головне у виборчих пере­гонах, не порушуючи законодавство.

Не менш вдало склалася процедура висування кандидатури Р. Б. Боделана на посаду одеського міського голови. Про свої наміри балотуватися на цей пост він оголосив за рік до виборів. Це сталося під час його звіту перед виборцями 24 лютого 2001 року. Опозиційні ЗМІ єхидствували, мовляв: чи не зарано, Руслане Борисовичу? На думку автора цих рядків — своєчасно. З низки причин. По-перше, статус зібрання виборців і мета доповіді-звіту між рядків ставили питання: хто буде виконувати розпочаті мером справи? По-друге, оприлюднен­ням наміру він заспокоїв своїх соратників, що пов’язували власну долю з його посадою, та численних прихильників, які адаптували свою діяльність до соціального спокою, який забезпечив Одесі саме Руслан Боделан. По-третє, чимала кількість одеситів боялася повер­нення до керівництва містом колишнього мера, з яким пов’язані не тільки розправи з неугодними, але і низка провокувань громадського психозу серед одеситів, що для нормальних людей є протиприрод­ним. Останнє, насамперед, торкається людей похилого віку. Для на­званих категорій громадян заява Руслана Боделана про наміри бало­туватися на майбутніх виборах на посаду міського голови стала яки­мось заспокійливим напоєм, політичною мікстурою, оптимістичним закликом до впевненості у завтрашньому дні.

Висування кандидатури Р. Б. Боделана на посаду міського голо­ви здійснювалося без галасу, зайвого шуму, а, можна сказати, інтелі­гентно, навіть в якійсь мірі красиво, естетично. Тут важливо зазна­чити: одним з положень ідеології його політики був лозунг “Моя партія — одесити”. Метод опертя на всіх патріотів міста, чесних громадян, а не абсолютизація підтримки якогось політичне угрупо­вання, ефективно спрацював під час виборчих перегонів. Його при­хильниками стали не стільки політичні партії, стільки незаполіти - зовані одесити, громадські організації.

На самому початку агітаційних змагань “Вечерняя Одесса” опуб­лікувала звернення 155 представників громадськості міста — ака­деміків, докторів наук, лауреатів державних премій, народних ар­тистів, керівників підприємств, навчальних закладів, видатних спорт­сменів, ветеранів війни і праці до міського голови із закликом ви­сунути свою кандидатуру на посаду міського голови. “Обращаясь к Вам от имени “партии одесситов”, мы призываем Вас выдвинуть свою кандидатуру на должность городского головы. А мы Вас дружно поддержим на выборах и после них во всех ваших начинаниях”[8].

Серед опублікованих кандидатур на посаду мера [9] найбільший інтерес викликали Р. Б. Боделан, Е. Й. Гурвіц, О. О. Козаченко. Руслана Борисовича, зокрема, підтримали члени президії Одеської обласної, Одеської міської рад ветеранів, Одеської міської секції ветеранів війни — однополчан, керівники національно-культурних товариств [10]. “Вечерняя Одесса ” і газета “Ветеран” опублікували “Звернення спільного засідання Рад Одеського обласного та міського відділень української інтелігенції до громадян Одеси”, в якому, зок­рема, говорилось: “Тому відверто заявляємо, що на сьогодні нині діючому міському голові Руслану Борисовичу Боделану немає аль­тернативи...” [10].

Серед тих, хто підтримав кандидатуру Руслана Боделана в пресі, — президія Федерації профспілок Одеської області, міський комітет молодіжних організацій та інші.

У одній статті немає можливості проаналізувати напрямки, ме­тоди, заходи і засоби ведення передвиборчої агітації найсолідні- ших претендентів на посаду одеського мера. Назвемо деякі з тих, що їх практикував Руслан Боделан. Його програма мала назву “Зла­года — справедливість — творення”. Вона відповідала не тільки ідеології його політики, але і в значній мірі його менталітету. Тільки при узгоджених діях основних верств одеситів може бути досягну­то зростання виробництва промислової продукції і поліпшення доб­робуту громадян, благоустрою в місті.

Суттєвою особливістю агітаційних перегонів Руслана Боделана у виборчій кампанії на пост одеського міського голови було засто­сування нової, власне його, методології впливу на електорат. Нею, передусім, передбачалось формування у одеситів відповідальності за долю свого міста, вирішення проблем зростання економіки, змен­шення безробіття, поліпшення стану екології, роботи транспорту, водопостачання, енергозабезпечення, добробуту людей, розвитку куль­тури тощо. Це завдання тривале, період його реалізації — майже вся дистанція діяльності мера на чотири роки. Вирішувалась вона низкою методів: численні звернення міського голови за порадою до одеситів із різних господарських питань, систематичні зустрічі з земляками з метою залучити їх до процесу покращення життя у місті, відповіді на запитання як в усній формі, так і через ЗМІ, діа­логи, в тому числі в газеті “Ветеран”, звіти перед виборцями з пи­тань виконання передвиборчих програм, публікації, в яких викла­далися підходи мерії і міського голови особисто до ліквідації гост­рих негараздів сьогодення.

Прикладом виховання у одеситів патріотизму, почуття відпові­дальності за долю міста може бути презентація “Концепції Програ­ми економічного розвитку Одеси до 2012 року”. Вона була надру­кована в газеті “Ветеран” під заголовком “Идея Руслана Боделана превратить Одессу в развитый европейский город, а одесситы реа­лизуют ее вместе с городской властью”. При підготовці цього доку­мента збирались пропозиції від районів, підприємств і керівників різних рівнів, він обговорювався в пресі.

По мірі залучення громадян до обговорення довготривалих гос­подарських проектів вони, одесити, свідомо ставали співучасника­ми розбудови майбутнього міста-героя, формували свій громадянсь­кий обов’язок діяти на благо своїх дітей й онуків.

Як уже говорилось, оригінальним, сильним і сформованим по­ложенням неписаної виборчої методології Р. Б. Боделана було рішення не проводити традиційної агітаційної кампанії, не вико­ристовувати ЗМІ і відкритої агітації на свою користь. Більше того, в одному з інтерв’ю він з гумором сказав, що віддає свій час на телебаченні своїм опонентам. Цей крок привів до розгубленості опонентів та інших претендентів на посаду міського голови. Анти - боделанівські заготовки чорного піару його недругів залишились без застосування. Розраховані на реалізацію при зустрічі з Русла­ном Боделаном піаровські “штучки” та можливі провокації зали­шились мертвим вантажем у теках виборчих сценаріїв суперників.

До нового у передвиборчих технологіях діючого мера слід відне­сти рішення мера звітувати про виконання роботи за рік не зага­лом перед представниками від громадян міста, а перед електоратом, жителями усіх восьми районів окремо. Такий диференційований підхід забезпечив принаймні два здобутки: 1) приблизно у вісім разів збільшив аудиторію спілкування; 2) дозволив доповідачеві “заземлити” свій звіт на показниках покращення життя конкрет­ного району і перспективах вирішення його нагальних проблем. Ці заходи не могли не підвищити ефективність агітаційно-пропаган­дистської роботи в цілому. Показово і те, що свої звіти, передбачені Законом України “Про самоврядування”, мер здійснив до початку агітаційної кампанії.

Важливим, чи ненайефективнішим положенням його політич­ної методології і агітаційної стратегії було рішення під час вибор­чої кампанії не тільки не знижувати інтенсивності власної госпо­дарської активності, а навіть посилили її. Вся його повсякденна робота красномовно свідчила: мер дбає про нові здобутки міста, він чимало досяг, але прагне зробити ще більше. Всі 60 днів агітацій­ної кампанії одесити бачили Р. Б. Боделана не на трибуні, не перед мікрофоном, а на будівництві житлових будинків, бюветів питної води, реконструкції доріг тощо. Агітація ділом, справою — найдос­тупніша, найзрозуміліша людям. Поведінка Руслана Боделана не­наче закликала одеситів: роби як я, тоді Одеса буде краще жити.

І земляки зрозуміли Руслана Боделана. Він переконливо переміг у боротьбі за посаду одеського міського голови.

Наведені факти, приклади дають підстави для наступних вис­новків.

По-перше, політичні перегони під час виборів одеського міського голови 31 березня 2002 року на відміну від попередніх виборів відбу­лися у спокійній громадській атмосфері, без вбивств на замовлення, без провокацій, без зайвої соціальної напруги, нагнітання психозу і пристрастей.

По-друге, ця виборча кампанія принесла новизну агітаційної технології, що дало неабиякий кінцевий результат — перемогу на виборах її автору.

По-третє, феномен виборчих змагань склали їх нетрадиційне проведення, відмова від участі в агітаційній кампанії у засобах ма­сової інформації, зосередження зусиль на інтенсифікації буденної роботи мера з вирішення нагальних господарських проблем і роз - робки перспективних проектів розвитку міста на дальшу перспек­тиву.

По-четверте, нетрадиційність виборчої технології діючого мера фактично обеззброїла опонентів, бо залишила незадіяними, без зас­тосування їх піарівські сценарії, розраховані на нейтралізацію агі­таційної роботи мера. Опозиція розгубилась — міський голова ухи­лився від дискусій, від прямолінійних політичних змагань.

По-п’яте, одеський досвід зайвий раз довів: найрезультативніша агітація — агітація справою. Громадяни за останні виборчі кам­панії навчилися відрізняти демагогію від конкретних справ, нада­ючи перевагу останнім.

Вивчення досвіду виборів одеського міського голови у зазначе­ний час, без сумніву, сприятиме покращенню політичних змагань в майбутньому не тільки в Одесі. Напрацьовані політичні здобутки у місті-герої сприятимуть більш цивілізованому і ефективному здійсненню виборів у інших регіонах України.

Література:

1. Бойко О. Д. Історія України. Посібник. — 2-е видання, доповнене. — Київ: Видавничий центр “Академія”, 2001. — 656 с.; Литвин В. М., Мор - двінцев В. М., Слюсаренко А. Г. Історія України. Навчальний посібник. — К.: Знання-Прес, 2002. — 769 с.; Остафійчук В. Ф. Історія України. Сучасне бачення: Навчальний посібник. — К.: Знання-Прес, 2002. — 348 с.; Світлична В. В. Історія України: Навчальний посібник. — 2-е видання, виправлене і доповнене. — К.: Каравела, Львів: Новий Світ-

2000, Магнолія плюс, 2003. — 308 с.

2. Василец Виктор. Жизнь и смерть Бориса Деревянко. Повесть-быль. — Одесса, 2001. — 193 с.; Гончарук Г. І. Одеське протистояння. — Одеса: Астропринт, 1999. — 270 с.; Гончарук Г. І. Президент і Одеса. — Одеса: Астропринт, 2001. — 233 с.; Капелюшний Л. В. Високосное Время. — К.,

2001. — 365 с.; Костусев А Однажды в Одессе. — К.: Мистецтво, 2002. — 314 с.

3. Гончарук Г. І. Президент і Одеса (1994-2001). — С. 68-80.

4. Слово. — 2002. — 18 января.

5. Юг. — 2002. — 19 января.

6. Ветеран. — 2002. — 15 марта.

7. Одесский вестник. — 2001. — 29 декабря.

8. Вечерняя Одесса. — 2002. — 31 января.

9. Одесский вестник. — 2002. — 19, 20, 21, 23 февраля.

10. Ветеран. — 2002. — 15 февраля; 15 марта.


Похожие статьи