Головна Історія Інтелігенція і влада РОЛЬ КУПЕЦЬКОГО СТАНУ У ПРОМИСЛОВОМУ РОЗВИТКУ МІСТ ХЕРСОНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ
joomla
РОЛЬ КУПЕЦЬКОГО СТАНУ У ПРОМИСЛОВОМУ РОЗВИТКУ МІСТ ХЕРСОНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ
Історія - Інтелігенція і влада

Т. М. Шершун

Сьогодні в світлі економічних перетворень в Україні та пошуку оптимальних шляхів її розвитку повчальним для вирішення су­часних соціально-економічних проблем може бути вивчення істо­ричного досвіду діяльності купців-промисловців, їх ролі в економі­чному розвитку Південної України.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. сталися помітні зміни в соціально-економічному житті міст Південної України. Промисловість регіону, головним осередком якої були міста, обро­бляла переважно сільськогосподарську продукцію, цим була зумо­влена її особливість. Важливу роль у розвитку промисловості зі­грало купецтво, яке мало все необхідне для розгортання успішної економічної діяльності в цій галузі: капітал, знання внутрішнього та зовнішнього ринків та підприємницький хист.

В історичній та економічній літературі питанню промислового розвитку міст Херсонської губернії присвячено досить багато праць. Чільне місце належить дореволюційному досліднику А. О. Скаль - ковському, який називав злиття торгового капіталу та промислово­го виробництва одним терміном — “торговельна промисловість” [1]. Вперше сформулював деякі закономірності розвитку ремесла, това­рного виробництва, мануфактури та фабрики в Україні, також про­мисловості в цілому, академік М. Є. Слабченко. Він виступив з різ­кою критикою позицій тих вчених, які в своїх працях знижували рівень розвитку промисловості чи окремих її галузей [2].

Цікава розвідка, в якій є влучні зауваження щодо розвитку про­мисловості, належить С. Я. Боровому [3]. У роботах радянських до­слідників є важливі спостереження з історії зародження та розвит­ку промисловості, а також її особливостей в даному регіоні [4]. В працях істориків та економістів, що цікавилися питаннями роз­витку торгівлі, знаходимо відомості про розвиток промисловості та її роль у економіці міст, та краю зокрема, деякі спостереження про участь у цьому процесі купецтва [5].

Безперечну цінність для вивчення економічного розвитку міст Південної України являють роботи В. П. Ващенка, в яких дається

Оцінка розвитку промисловості в даному регіоні та зроблені перші спроби визначення ролі купецтва у цьому процесі [6]. Отже, питан­ня ролі купецтва у промисловому розвитку міст Херсонської губе­рнії далеко ще не вивчено і потребує на основі різних статистичних та архівних джерел нового осмислення.

Метою статті є вивчення промислової діяльності купецтва в міс­тах Херсонської губернії, її значення у розвитку промисловості краю та економіки в цілому.

Промисловість міст Херсонської губернії була зосереджена на обробці та переробці переважно сільськогосподарської продукції, в зв’язку з чим зростав попит на сільськогосподарську сировину. В цей час досить швидко збільшувалося населення міст, що в свою чергу викликало зростання попиту на товари промислового вироб­ництва. Купці-промисловці центральних, розвинених в промисло­вому відношенні районів країни шукали нових ринків збуту і з цією метою прагнули до розширення торгівлі промисловими това­рами на півдні, зокрема в Одесі, Херсоні та Миколаєві, промисло­вість яких не могла задовольнити потреби краю і міст. З іншого боку, в містах губернії були зосереджені товари місцевого виробни­цтва, на які був попит в інших районах імперії. Поступово міста Херсонської губернії перетворюються у важливі торгово-промис­лові центри, що сприяли зміцненню зв’язків з внутрішнім та зовні­шнім ринками, особливо вирізнялася серед них Одеса [7].

Торгівля була основним заняттям купецтва, воно отримувало надприбутки, які ставали основою купецького капіталу. Більшість купців свої прибутки використовували для збільшення обсягів то­ргівлі, деякі з них перейшли до промислової діяльності, придбавши фабрики і заводи. Капітал став перекочовувати із сфери обігу в сферу виробництва.

За законодавством Російської імперії купцям 1-ї та 2-ї гільдій дозволялося володіти фабриками та заводами, до того ж їм не дово­дилося сплачувати за це окремі податки [8]. З кінця XVIII ст. осно­вним торгово-промисловим податком купецтва був щорічний ви­куп “торгових” свідоцтв по одній з трьох гільдій. З 1807 року для запису у першу гільдію слід було мати мінімальний капітал у 50 тис. крб., у другу — 20 тис. крб., крім цього, з них необхідно було сплатити 4% гільдійського збору (податку); по 10% з подат­кового карбованця на сухопутні та водяні шляхи сполучення; 0,25% суми капіталу так званої земської повинності на купецькі книги та 0,25% міських зборів [9].

Перше промислове підприємство по виготовленню канатів ви­никло в Одесі у 1803 р., воно було засноване брянськими купцями Іллею Новіковим та Іваном Макеєвим [10]. В 1819 році таких підприємств у місті було вже 5, потужність виробництва кожного з них складала в середньому від 6,5 до 15 тис. пудів на рік, проду­кція цих підприємств йшла на внутрішній та зовнішній ринки. В кінці 50-х років в Одесі діяло три канатні мануфактури, які належали почесним городянам Я. Новікову, М. Мєшкову та К. Мєшкову, у 1859 р. ними було виготовлено 47 тис. пудів кана­тів. В цей же час по одному канатному заводу функціонують в Херсоні та Миколаєві.

Потреби морського та річкового транспорту, введення в експлуа­тацію пароплавів, спричинили попит на машини та запасні части­ни до них, що в свою чергу викликало до життя металургійні та механічні підприємства. Приватні ливарні та машинобудівні заво­ди виникають у містах губернії в 40-х і 50-х роках. Відомостей про участь купців у цій галузі важкої промисловості немає.

Як вже було сказано, важливе місце в економіці краю займали галузі промисловості, пов’язані з обробкою продукції сільського господарства. Серед підприємств цієї галузі найбільш успішно роз­вивалися салотопні та супутні їм заклади (по виготовленню свічок та мила). По даним за 1821 рік, в Одесі існувало 10 салотопних мануфактур, усі вони належали купцям [11], на 1832 рік таких закладів вже було 6 [12]. У 1858 році в місті нараховувалося 4 са­лотопні мануфактури [13]. В Миколаєві у 1858 році існувало 9 са­лотопних закладів [14]. В цілому на середину XIX ст. обсяги виро­бництва салотопних закладів Херсонської губернії складали 37 861 пудів щорічно [15]. На початку XIX ст. засновуються перші заклади по виготовленню свічок і мила, власниками цих підпри­ємств були купці. Так, у 1821 році в Одесі з 9 таких закладів 8 на­лежали купцям [16], в Миколаєві нараховувалося 6 подібних за­кладів, усі вони були у приватній власності купців [17]. Значна частина мила, свічок і топленого сала вивозилася за кордон.

Розвиток тваринництва та наявність великої кількості сирови­ни сприяли розвитку шкіряного виробництва в губернії. За даними

А. Скальковського, на початку 50-х років XIX ст. через заклади по обробці шкір щорічно проходило 85-97 тис. шкір [18]. В Одесі най­більші шкіряні мануфактури належали купцю А. Мелентьєву та купчисі А. Фадеєвій [19].

Виникнення і розвиток вовномийних закладів пов’язаний з роз­витком вівчарства, вони складалися у відносно крупні мануфакту­ри, які щорічно промивали (переважно у теплі місяці року — Т. Ш.) до 30 тис. пудів вовни [20]. Найбільша вовномийна мануфактура в губернії належала французу Девалону, вона діяла в Одесі [21]. На кінець 50-х років таких закладів у губернії було 14. Збут вовни проводився за кордон.

Швидко зростаюче населення міст губернії і прагнення купецт­ва збувати на зовнішньому та внутрішньому ринках муку були причиною збільшення попиту на неї. Вітряні та земляні млини не могли задовольнити зростаючий попит, тому у 50-х роках з’явля­ються перші парові млини. Так, перший паровий млин було побу­довано в Одесі у 1849 р. підприємцем Ж. Гомом, у 1860 — 1861 рр. їх було вже 6 [22]. В Миколаєві таких закладів було 2 [23]. Найбі­льшим борошномельним підприємством півдня України був млин купця С. Яхненка, який знаходився в Одесі на Пересипу, цей млин дав 455 тис. пудів муки на 528 тис. крб., більше половини продук­ції борошномельних підприємств губернії. Борошно здебільшого збувалося на внутрішньому ринку, лише третина муки вивозилася за кордон.

Розвиток борошномельного виробництва зумовив появу підпри­ємств по виготовленню макаронів. Показово, що такі заклади набу­ли поширення лише в Одесі, ми можемо припустити, що це пов’яза­но з більш інтенсивним виробництвом борошна у цьому місті. Перші макаронні фабрики з’явилися на початку XIX ст., у 1825 році їх вже нараховувалося 4, всі вони належали купцям іноземного похо­дження, переважно італійцям [24]. Поступово збільшення вироб­ництва макаронів дало можливість їх збуту за кордон. Якщо у 1837 році в Одесі було виготовлено 11 тис. пудів макаронів, то в 1858 році — 56 тис. пудів. В кінці 50-х років найбільшими мака­ронними закладами (всього їх нараховувалося 6 — Т. Ш.) були ма­нуфактури купця М. Гладкова та купчихи Ж. Жюльєн, ці підпри­ємства разом давали майже? продукції всіх закладів по виготов­ленню макаронів [25].

Серед інших галузей промисловості слід відзначити тютюнову. Перші тютюнові мануфактури з’являються на початку XIX ст., у 20-х роках їх вже було 4. Слід відзначити заклад купця М. Кріона, що був заснований у 1845 р., того ж року в мануфактурі Кріона було оброблено 155 пудів тютюну, а в середині 50-х років його обро­блялося до 18 тис. пудів. В 1860 р. тютюнова мануфактура Кріона випустила на ринок тютюну і цигарок на 523 тис. крб., що склада­ло 1/12 вартості продукції всіх зареєстрованих підприємств імпе­рії [26].

Набули розвитку і деякі галузі легкої промисловості. Так, в Оде­сі з 1824 року існувала капелюшна фабрика купця Віценшана, яка була єдиним подібним закладом на півдні України. Щороку на фабриці виготовлялося 400-450 капелюшків трьох сортів за ціною 12-20 крб., всі вони реалізовувалися в межах губернії, переважно в Одесі [27]. В цей же час набували розвитку пивоварні заводи, у 1820-х роках їх існувало близько 6. У 1844 р. миколаївський ку­пець М. Коренєв отримав дозвіл Миколаївської міської думи про відкриття пивоварного заводу біля р. Південний Буг [28].

Короткий огляд промислового виробництва міст Херсонської губернії в першій половині XIX ст. свідчить про порівняно швид­кий розвиток промисловості, про важливі соціально-економічні зру­шення в ній. Провідні промислові підприємства належали купцям і були прибутковими. Наприклад, у 1821 році в Одесі нараховува­лося 33 промислових підприємства, купцям належало 28, тобто 85% [29]. В Миколаєві у 1858 році зареєстровано 22 промислові заклади, купці були власниками 16 з них — 73% [30]. Ці дані свідчать про те, що переважна більшість фабрик та заводів у першій половині

XIX ст. належала купецтву, при цьому їх рентабельність сприяла промисловому розвитку губернії та регіону в цілому. Вартість про­дукції промисловості Херсонської губернії складала 6,8 млн. крб., з них 4,3 млн. крб. припадає на Одесу. Таким чином, Херсонська губернія протягом першої половини XIX ст. набуває значення еко­номічно розвиненої частини України і посідає чільне місце серед провідних її губерній, таких, як Київська та Харківська.

Промислова діяльність купецтва була вкрай різноманітною і охоплювала різні галузі промисловості. Купецтво, як найбільш підготовлена до ринкових відносин частина суспільства, керувало­ся винятково прибутковістю промислової діяльності і тому займа­лося лише тими її галузями, які були найбільш рентабельними, в підсумку це призвело до нерівномірного розвитку промисловості міст та регіону. Так, купці-промисловці Херсонської губернії (Но- вікови, Макеєви, Яхненки та ін.) були відомі по всій Російській імперії, також за її межами. Подальші розвідки з даної проблеми можуть розкрити механізми організації купецьких промислових закладів, дослідити історію деяких з них, переосмислити роль та значення купців у промисловому розвитку міст Херсонської губер­нії у першій половині XIX ст.

Література:

1. Скальковский А. А. Записки о торговых и промышленных силах Одессы (составленные в 1859 г.). — С. Пб., 1865. — 182 с.; Скальковский А. А Торговая промышленность в Новороссийском крае // Журнал МВД. — 1850. — Ч. 29. — Кн. 3. — С. 177-215; 313-360.

2. Слабченко Є. Матеріали до економічно-соціальної історії України XIX ст.

— Т. 1 (I половина XIX ст.). — Одеса, 1925. — 318 с.

3. Боровой С. Я. Некоторые особенности промышленного развития Южной Украины в дореформенный период / / Історія народного господарства та економічної думки Української РСР. — К., 1970. — Вип. 4-5. — С. 113­117.

4. Дерев’янкін T. I. Мануфактура на Україні в к. XVIII — першій половині

XIX ст. (Текстильне виробництво). — К., 1960. — 124 с.; Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні. — К., 1959. — Ч. І. — 168 с.

5. Гуржій I. О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з к. XVIII — до 1861 року). — К., 1962. — 205 c.; Дружинина Е. И. Южная Украина 1800 — 1825 гг. — М., 1970. — 382 с.; Дружинина Е. И. Южная Украина в период кризиса феодализма 1825 — 1860 гг. — М., 1981. — 214 с.; Рожкова М. К. Торговля // Очерки экономической истории Рос­сии первой половины XIX века: Сборник статей. — М.:, 1959. — С. 246­276; Рожкова М. К. Экономическая политика правительства // Очерки экономической истории России первой половины XIX века: Сборник ста­тей. — М., 1959. — С. 359-380.

6. Ващенко В. П. Розвиток капіталістичної промисловості і торгівлі в міс­тах півдня України в дореформений період (кінець XVIII — 1961 р.): Дис... канд. іст. наук. — Одеса, 1971. — 304 с.; Ващенко В. П. Розвиток капіталістичної промисловості в Одесі в дореформений період // Збір­ник робіт аспірантів ОДУ ім. І. І. Мечникова. Гуманітарні науки. —

Одеса, 1964. — С. 156-165; Ващенко В. П. Ввіз капіталів у промисловість Південної України в кінці XVIII — на початку XIX ст. / / Записки істо­ричного факультету ОДУ ім. І. І. Мечникова (далі — ЗІФ). — Одеса,

1997. — Вип. 5. — С. 68-74.

7. Ващенко В. П. Роль Півдня в процесі інтеграції економіки українських земель в дореформений період //ЗІФ. — Одеса, 2002. — Вип. 12. — С. 155.

8. Полное собрание законов Росийской империи. Собрание І (далі ПСЗ-І).

— Т. ХХІІ. — С. Пб., 1830. — № 16 188, § 106, § 111.

9. ПСЗ-І. — Т. ХХХІХ. — С. Пб., 1830. — № 30 115, Гл. ІІ, § 36.

10. Ващенко В. П. Розвиток капіталістичної промисловості в Одесі в доре - формений період // Збірник робіт аспірантів ОДУ ім. І. І. Мечникова.

— Одеса, 1964. — С. 158.

11. Державний архів Одеської області (далі — ДАОО). — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 44 (Ведомости о фабриках и заводах г. Одессы, 1821 г.). — Арк. 40.

12. Одеський вісник. — 1832. — 18 червня.

13. ДАОО. — Ф. 3 — Оп. 1. — Спр. 5 (Статистические данные по г. Одессе, 1858 г.). — Арк. 79.

14. Державний архів Миколаївської області (далі — ДАМО). — Ф. 230. — Оп. 1. — Спр. 2511. — Арк. 39; Спр. 2901. — Арк. 7.

15. Ващенко В. П. Вказ. праця. — С. 160.

16. ДАОО. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 44. — Арк. 41.

17. ДАМО. — Ф. 230. — Оп. 1. — Спр. 2511. — Арк. 40.

18. Скальковский А. А. Торговая промышленность в Новороссийском крае // Журнал МВД. — 1850. — Ч. 29. — Кн. 3. — С. 184.

19. ДАОО. — Ф. 270. — Оп. 1. — Спр. 17. — Арк. 1-2.

20. Скальковский А. А. Вказ. праця. — С. 191.

21. ДАОО. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 62. — Арк. 49.

22. Ващенко В. П. Вказ. праця. — С. 161.

23. ДАМО. — Ф. 230. — Оп. 1. — Спр. 2901. — Арк. 8.

24. ДАОО. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 62. — Арк. 41.

25. Ващенко В. П. Вказ. праця. — С. 162.

26. Ващенко В. П. Розвиток капіталістичної промисловості і торгівлі в міс­тах півдня України... — Одеса, 1971. — С. 164.

27. ДАОО. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 62. — Арк. 47.

28. ДАМО. — Ф. 222. — Оп. 1. — Спр. 84. — Арк. 4.

29. ДАОО. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 44. — Арк. 40-41.

30. ДАМО. — Ф. 230. — Оп. 1. — Спр. 2511. — Арк. 39.


Похожие статьи