Головна Історія Інтелігенція і влада ВНЕСОК “ПРОСВІТИ” У ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕЛІТИ
joomla
ВНЕСОК “ПРОСВІТИ” У ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕЛІТИ
Історія - Інтелігенція і влада

І. В. Місевра

Завдання згуртування нації і розбудови держави має включати відродження суспільної і, передусім, національної самосвідомості. Адже без необхідного духовного забезпечення політичних, еконо­мічних та інших реформ розв’язати проблеми, які зараз стають дедалі гострішими, просто неможливо.

Саме тому проблему відродження національної самосвідомості нині сущих поколінь українців і формування цієї свідомості у прий­дешніх можна назвати і морально-етнічною, і психологічною, і сус­пільно-політичною. Правильне розв’язання її має для України до­леносний характер. Те, що в умовах будівництва Української дер­жави повномасштабному становленню українського національно - культурного середовища немає альтернативи, — незаперечна істи­на. Незаперечним є й той факт, що, незважаючи на національне зрушення народних мас України в останні роки, не можна не по­мічати: якщо йдеться про центральні, східні і південні регіони Ук­раїни, то національна самосвідомість тут недостатня, що відбиваєть­ся негативно на цілісному (системному) процесі національного відродження і послаблює вітчизняний потенціал. Отже, національ­на свідомість, її інтенсивність та питомість чи, навпаки, її неартику - льованість, нескристалізованість і слабкість виступає силовим кое­фіцієнтом національного державотворення [1]. Досліджуючи ок­реслену проблему, В. Г. Сарбей підкреслював, що національна само­свідомість є результатом складної об’єктивної взаємодії найрізно­манітніших матеріальних, соціальних і духовних чинників, серед яких не останнє місце займає поширення загальнонаціональних зав­дань та ідеалів, першорядна роль у пропаганді яких належить на­ціонально свідомій інтелігенції [2].

Таким чином, національна свідомість на практиці як реальність, що функціонує, виявляється у вигляді актуалізованого мислення окремих людей, яке надособистісно дістає вираз у творчому доробку (науковому, політичному, публіцистичному, літературно-художньо­му тощо), що, зрештою, поступово стає об’єктивною формою суспіль­ної свідомості мас [3].

Щоб подолати суттєві прогалини у рівні національної самосвідо­мості і бути цілком адекватним вимогам сучасного життя, потрібна широкомасштабна цілеспрямована робота. Серед громадських організацій, які займаються виховною роботою, формуванням на­ціональної самосвідомості, чільне місце належить “Просвіті” — одній із наймасовіших громадських оргнізацій, яка має осередки на всьо­му терені України та твердо стоїть на фундаменті українського тра­диціоналізму вже понад 130 років. Незважаючи на те, що із здобут­тям незалежності й завдяки утвердженню нашої державності ви­никла можливість відтворити в усій повноті історичну правду, збаг­нути й дослідити ті сторінки, про які наше суспільство або нічого не знало, або ж мало викривлене уявлення, на сьогодні немає жод­ної монографії, в якій би аналізувалася діяльність “Просвіти” до сьогодення, її внесок у формування національної інтелігенції, само­свідомості, хоча окремі грані теми вже були предметом грунтовно­го дослідження [4]; вагомий матеріал міститься в публікаціях нау- ковових конференцій, ініційованих товариством [5], у збірнику ма­теріалів, який вийшов до 130-ї річниці з дня заснування органі­зації [6]; окремі аспекти розглядаються у ряді дисертаційних робіт [7]. Отже, проблема системно не вивчена, у її цілісному вигляді поки залишається поза увагою вчених. У зв’язку з аналізом літератури автор поставив перед собою завдання дослідити та узагальнити прак­тичну діяльність сучасної “Просвіти” в справі формування україн­ської національної інтелігенції.

“Просвіта” народилася на основі української національної ідеї, духовних цінностей нашого народу, насамперед його мови, культу­ри, традицій і звичаїв. Невелика група української національно свідомої інтелігенції на чолі з професором академічної гімназії Анатолем Вахнянином 8 грудня 1868 року, зібравшись у Львові на збори, об’єднались в організацію, щоб спільними зусиллями служи­ти українському народові, відстоювати його ідеали, національні інте­реси. Перший статут “Просвіти” визначив метою діяльності Това­риства “пізнання й просвіту народу”. Цьому відповідали й засоби, котрі передбачали збирання й публікацію плодів усної народної творчості та друкування популярних періодичних видань із різних галузей науки, зрозумілих народові. Звідси випливало, що Товари­ство на початку своєї діяльності мало науково-освітній, елітарний характер, адже вивчати (“пізнавати”) народ, займатися видавничою справою могла тільки інтелігенція. Широка масово-просвітницька робота не передбачалася. Зазначені статутні положення символізу­вали по суті першу практичну спробу створення організації, котра мала на меті, задекларувавши основні свої засади, зібрати однодумців, які прагнули б працювати для народу.

Отже, перший статут мав організаційно-декларативне спряму­вання і був програмним документом елітарної за своїм характе­ром організації. Це простежується і в маніфесті товариства 1869 року: “Ми... спрямовуємо наші зусилля на те, щоб як можли­во скоріше створити численну українську інтелігенцію, заснувати український театр, щоб мати українську гімназію, університет” [8]. В наступних статутах (підкреслимо, що їх було шість, а саме: від 2.ІХ.1868, 16.ХІІ.1870, 14.Х.1876, 18.VIII.1891, 17.1.1913 і 2.1.1924)

[9] . Товариство однозначно визначилось як просвітницька органі­зація, зорієнтована на масовість, на залучення до співпраці якнай­ширших верств народу. Це підтверджується наступними статутни­ми положеннями: створення своїх структур просвітницького ха­рактеру — таких, як бібліотеки, читальні, бурси, народного музею; проведення різних заходів, котрі б сприяли просвітницькій діяль­ності, збільшували її ефективність та спонукали до підтримки на­ціональної ваги справи (матеріальна допомога окремим представ­никам української інтелігенції, студентській молоді; організація наукових конференцій, лекцій, музичних вечорів, промислово-гос­подарських та етнографічних виставок); крім того, передбачалося зниження членських внесків.

Досить лише назвати імена діячів, які колись брали участь у створенні “Просвіти”, щоб зрозуміти рівень того давнього про­світницького руху: М. Аркас, В. Винниченко, Б. Грінченко, М. Гру­шевський, Д. Дорошенко, С. Єфремов, М. Комарів, О. Косачівна, К. Ле - вицький, М. Лисенко, І. Нечуй-Левицький, С. Русова, Л. Українка,

І. Франко, Є. Чикаленко, С. Шемет, А. Шептицький та багато-багато інших. Усі ці люди вбачали в просвітницькій діяльності свій гро­мадський й національний обов’язок. Була ця ділянка не сходин­кою в політичній кар’єрі — це була єдина можливість сприяти духовному розвою народу. Можливість допомогти ступити йому крок від того, що іменуємо масою, до — народу, а далі — до нації.

Діяльність “Просвіт”, спрямована на пробудження історичної па­м’яті українського народу, формування національної інтелігенції, суперечила як політиці російського самодержавства, так і більшо­вицької партії. До 1923 р. їх було знищено на Наддніпрянщині, а в 1939 р. така ж доля спіткала й галицькі товариства, які в своїх лавах нараховували до 15% усього дорослого українського населення. Од­ночасно було закрито й у більшості випадків знищено практично всі діючі тоді українські культурні й господарські організаціїї, що вий­шли з “Просвіти”, і які розглядалися як вогнища “сепаратизму”.

Відродившись в 1989 році, “Просвіта” і сьогодні ставить перед собою завдання виховання і об’єднання національної еліти, яка працюватиме саме для нації і національної держави. Головним завданням в цій справі Товариство бачить підготовку фахівців з усіх галузей людської діяльності, які б вільно володіли українсь­кою мовою, яка, за твердженням фахівців, займає першорядну роль у процесі формування української національної самосвідомості (ук­раїнська нація, згідно із західною історіографією, відноситься до категорії нових націй, зародження і національне будівництво якої трактувалося як трансформація “етнолінгвістичної” маси у свідо­му українську). Саме для вирішення цієї проблеми було створено

ТІ» • и О О • /->

Координаційний центр, який мусив розподіляти роботу над словни­ками між різними вузами; укладено угоду з Канадським інститу­том українських студій у Торонто про створення у Києві нового видавництва, яке буде випускати й україномовні підручники; ство­рено при Товаристві кооператив для літературного редагування й перекладу україномовної навчальної літератури для вузів запро­ваджено мережі курсів з української мови; передбачалося матері­альне заохочення викладачів вузів, які читають українською мо­вою. Товариство брало активну участь у розробці Закону про мови, Концепції національного виховання у національній системі освіти (1995). Концепції національно-громадського виховання (1998). Отже, бачимо, що в своїй діяльності “Просвіта” значну увагу приділяє ре­алізації ідеї утвердження української мови в вузах, оскільки вона є неоціненним чинником формування українських державницьких переконань молоді.

До націоформуючих можна віднести й наступні напрямки діяль­ності Товариства:

”Просвіта” як громадська організація. Саме “Просвіта” з по­чатку 90-х років була живильним середовищем громадсько-полі­тичних ініціатив, місцем кристалізацї демократичних партій і рухів. Статутом Товариства політична діяльність не передбачалася, але воно ніколи не самоусувалося від політичної боротьби, бо його ме­тою завжди було українське відродження. Звідси активна участь у виборах 1990, 1994, 1998, 2002 років, прийнятті Декларації про дер­жавний суверенітет, проголошенні незалежності України, проведенні референдуму 1 грудня 1991 року. Водночас “Просвіта” створила платформу, яка в змозі об’єднувати дїї всіх національно-демокра­тичних сил, спрямованих на розбудову власної держави, виступив­ши ініціатором політичних диспутів “Процес державотворення в Україні: проблеми і перспективи”.

1. ’’Просвіта” як культурно-патріотична організація. Це прове­дення заходів загальнодержавного значення, створення лекторіїв “Історія української державності”, “Минуле з нами”, “Українське відродження”, відкриття народних університетів на громадських засадах, Народних домів, читалень, проведення науково-практичних конференцій. Особлива увага приділяється молодіжній політиці. Товариство активно сприяє відкриттю дитячих недільних шкіл, мистецьких академій, спортивних товариств, клубів, опікується ство­ренням “Молодої Просвіти”.

2. “Просвіта” як економічно-господарська організація. Це роз­робка концепції корпоратизації, осучаснення села через створення ферм, налагодження традиційних підприємств — кредитових спілок, народних ремесел, туристичного бізнесу, створення курсів з еконо­мічної просвіти.

3. “Просвіта” як видавничо-інформаційний комплекс. Це видав­ничий центр “Просвіта” (Київ), видавнича спілка “Просвіта” (Львів), видавнича фірма “Відродження” (Дрогобич). Працюючи в цьому напрямку, товариство розгортає організаційну роботу по створенню власних бібліотечних центрів, випуску просвітницьких газет і жур­налів у кожному обласному центрі, відкриттю власної телерадіо - компанії ТВ “Просвіта”, прагнучи таким шляхом заповнити на­ціональний інформаційний простір.

Кількість заходів, численість організацій, масовість прихильників (крайові організації в усіх областях України згуртували навколо себе близько 200 тисяч членів, серед яких більша частина, майже 80 % — з вищою освітою, четверта частина — з науковими звання­ми) [10], вигідно відрізняють “Просвіту” у справі державобудівниц - тва, формуванні національної інтелігенції порівняно з іншими орга­нізаціями.

Отже, можемо зробити висновок, що діяльність “Просвіти” зосе­реджена навколо дуже важливих питань про повернення українсь­кому народові системи абсолютів, необхідних для формування дер­жавотворчої стратегії і тактики та повернення самодостатньої гідності людині як виразнику національних пріоритетів та інте­ресів.

Якщо говорити про перспективи подальшого дослідження про­блеми, специфіку нинішнього національного і культурного відрод­ження крізь призму “Просвіти”, то можна його розглянути в зістав­ленні ще з двома періодами пробудження України в XX ст. — двад­цятими та шістдесятими роками. Це може надати дослідженню стереоскопічності та синтезованості, і, водночас, дало б змогу прак­тично простежити принцип циклічності в історичному русі, який на теоретичному рівні дослідили український історик і культуро­лог Д. Чижевський та англійський історик А. Тойнбі. Здається, тоді можна б було зробити неординарні висновки і про зміну віх у ди­наміці “Просвіти”.

Література:

1. Камінський А. На перехідному етапі. “Гласність”, “перебудова” і “демо­кратія” на Україні. — Мюнхен: Укр. вільн. ун-т, 1990.

2. Сарбей В. Г. Етапи формування української національної самосвідомості // Укр. істор. журн. — 1993. — № 7-8. — С. 3-15.

3. Спиркин А. Г. Сознание и самосознание. — М.: Политиздат, 1972. — 303 с.

4. Волдирєв О. В. Одеська громада. — Одеса: Маяк, 1994; Євселевський Л. І., Фарина С. Я. “Просвіта” в Наддніпрянській Україні. — К.: Просвіта, 1993; Ковба Ж. “Просвіта” — світло, знання, добро і воля українського народу. — Дрогобич: Відродження, 1993; Нарис історії “Просвіти” / Р. Іваничук, Т. Комаринець, І. Мельник, А. Середяк. — Львів — Краків

— Париж: Просвіта, 1993; Ярещенко О. Т. Одеська “Просвіта”: історія, сучасність. — Одеса: Маяк, 1998.

5. “Просвіта”: історія і сучасні проблеми: Матеріали наук.-практ. конф. (Львів, 1991); “Просвіта” і духовне відродження України: Матеріали наук.-практ. конф. (Рівне, 1993); “Просвіта”, літературознавство і ду­ховний ідеал українця: Матеріали наук.-практ. конф. (Кривий Ріг, 1994).

6. “Просвіта”: історія та сучасність (1868-1998) : Зб. матеріалів та док. — К.: Вид. центр “Просвіта”, 1998. — 488 с.

7. Лисенко О. В. “Просвіти” у суспільно-політичному і культурному житті Наддніпрянської України (1905-1916): Автореф. дис. .канд. іст. наук: 07.00.01 / НАН України, Ін-т історії України. — К., 1998; Цап - ко О. М. Діяльність товариства “Просвіта” в Україні (1891-1914): Ав­тореф. дис. .канд. іст. наук: 07.00.01 / Київ. ун-т ім. Т. Шевченка.

— К., 1998.

8. Жмир В. Ф. На шляху до себе // Філософ. і соціолог. думка. — 1991. — № 4. — С. 136-166.

9. Пашук В. Статути “Просвіти” // “Просвіта”: історія та сучасність (1868

— 1998) : Зб. матеріалів та док. — К.: Вид. центр “Просвіта”, 1998. — 488 с.

10. Мовчан П. “Просвіта” — справа людей, покликаних Богом : Звітна до­повідь на VI з’їзді “Просвіти” (2001-02-24, м. Київ) // Слово Просвіти.

— 2001. — Ч. 3.

Похожие статьи