Головна Історія Інтелігенція і влада Г. І. ТІКТІН — ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ВЧЕНИЙ І ПАТРІОТ
joomla
Г. І. ТІКТІН — ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ВЧЕНИЙ І ПАТРІОТ
Історія - Інтелігенція і влада

М. О. Скрипник

Відомим вченим, визнаним не лише в Україні, а й за кордоном був Георгій Ісаакович Тіктін. Це була талановита, високоосвічена людина, яка знала кілька європейських мов, фахівець з фінансово - економічних та правових проблем [1].

Перші згадки про Г. І. Тіктіна з’являються у зв’язку з написан­ням історії Одеського національного університету [2] та в брошурі - проспекті “Одесский институт народного хозяйства” [3], де працю­вав Г. І. Тіктін. Лише в 2000 р. побачило світ значне дослідження про Одеський економічний університет [4], де велика увага при­діляється Г. І. Тіктіну. Досить повно розповідається про його діяльність на посаді декана спочатку факультету зовнішно-торго - вельних відносин, а з 1923 р. — на чолі економічного факультету. Г. І. Тіктін, як відмічається в ньому, входить до правління інститу­ту гуманітарно-суспільних наук (Гумобіна) та Одеського інституту народного господарства. У 2000 р. вийшла біографічна стаття Д. К. Левченко та Н. Е. Тахтарьової [5]. Про останні місяці життя Г. І. Тіктіна йде мова у спогадах С. Я. Борового [6].

Завданням даної статті є узагальнення даних про діяльність Г. І. Тіктіна та на основі нових документів розповісти про його на­укову діяльність. Кафедра історії України Одеського державного економічного університету вивчає історію економічного університе­ту, тому пізнання наукової діяльності Г. І. Тіктіна є продовженням цієї роботи. Разом з тим, необхідно з’ясувати практичну та сус­пільну роботу Г. І. Тіктіна.

Г. І. Тіктін народився у липні 1880 р. в Одесі у родині популяр­ного адвоката. У 1899 р. закінчив Рішельєвську гімназію. Того ж року вступив на юридичний факультет Новоросійського (Одесько­го) університету. Г. І. Тіктін рано зайнявся науково-дослідниць­кою діяльністю. Його перші наукові праці, в яких розглядались важливі проблеми фінансового права відносились до 1903-1905 років. Не дивно, що у 1906 р. він був запрошений до Новоросійсько­го університету для підготовки до професорського звання по ка­федрі фінансового права. [7]

Майже одночасно Г. І. Тіктін розпочав педагогічну діяльність. Зокрема, у 1907-1922 рр. він викладав законознавство та політеко­номію в училищі торговельного мореплавства, а з 1910 р. до 1920 р. — фінансове право, політекономію та статистику на Одеських вищих жіночих курсах [8].

Особливо яскраво Г. І. Тіктін заявив про себе, коли у 1912 р. видав значно перероблений, доповнений і поновлений підручник з фінансового права, згідно з передсмертною волею свого вчителя про­фесора С. І. Іловайського. Це було вже п’яте видання цього підруч­ника. Воно повинно було служити студентам вищих навчальних закладів. Про це писав у передмові Г. І. Тіктін. Разом з тим, у ньому відмічалось, що поряд з цим завданням важливим було вра­хувати в підручнику вимоги тих осіб, які покликані до практичної діяльності в галузі фінансів. Особливо це стосувалося тих, які готу­валися до фінансово-адміністративної і фінансово-контрольної служб, а також осіб, які цікавляться питаннями господарського життя при­мусових союзів [9]. Цей підручник був оцінений як найкращий у дореволюційній Росії посібник фінансового права [10].

Тривалий час за участь у політичних акціях Г. І. Тіктіна не допускали до складання магістерського іспиту. Лише у 1917 р. він отримав таку можливість. Після отримання ступеня магістра полі­тичної економії та фінансового права Г. І. Тіктіна було зараховано приват-доцентом кафедри фінансового права Новоросійського уні­верситету. З 1918 р. він також працює доцентом кафедри фінансо­вої науки економічного факультету Одеського політехнічного інсти­туту [11].

Коли почалася реорганізація вищої школи в Україні, Г. І. Тіктін взяв у ній активну участь. Зокрема, в 1920 р. був реорганізований Новоросійський університет. На його основі було створено кілька інститутів. Серед них був Інститут гуманітарно-суспільних наук (Гумобін). Інститут було створено на базі юридичного та історико - філологічного факультетів університету. Доцент Г. І. Тіктін був одним із організаторів і викладачів цього інституту.

У 1921 р., коли з юридичного факультету Гумобіну та економіч­ного факультету політехнічного інституту було створено Одеський інститут народного господарства, Г. І. Тіктін став одним із тих, хто створив наш інститут. З самого початку існування інституту він був призначений деканом факультету зовнішньоторговельних відно­син. Г. І. Тіктін доклав чимало зусиль до того, щоб факультет зап­рацював. Зокрема, оскільки для Одеси велике значення мала торгі­вля з Близьким Сходом, він запропонував спеціалізацію факульте­ту таким чином, щоб вона враховувала саме такий підхід до спра­ви. В результаті передбачалась спеціалізація факультету у двох напрямках: 1) відносини з Близьким Сходом і 2) Центральною Європою. Слухачі факультету проходили стажування у відділах та на підприємствах тодішнього Зовнішторгу [12].

Г. І. Тіктін — автор багатьох праць з теоретичних проблем фінансів. Він навіть створив власну концепцію “Самостійної фінан­сової науки”, яку викладав на початку 20-х років XX століття. До Г. І. Тіктіна відносилось те, що казав колись комісар інституту М. А. Моісєєв про звільнення з інституту старих професорів Є. П. Трифілєєва, П. А. Михайлова та А. С. Мулюкіна як “шкідників радянської влади”. На думку комісара звільнення професорів дуже позитивно вплинуло на викладачів інституту, які тепер “доволі дов­го думатимуть перед вимовою кожного слова”. У той час не випад­ково Одеський інститут народного господарства в місцевій пресі називали “інститутом войовничого матеріалізму”. Добре, що поса­да комісара, що існувала з жовтневої революції 1917 р., була скасо­вана з 1 лютого 1924 р.

Пізніше Г. І. Тіктін змушений був переходити до марксизму.

У 1938 р. він навіть підготував до друку працю “Основы теории советских финансов”. У рукописах залишились і його інші праці, зокрема, “Теоретические основы учения о советских деньгах”.

У другій половині 20-х років XX ст. Г. І. Тіктін — активний автор інститутського збірника “Господарства та права. Записки Одеського інституту народного господарства”. 1-й том збірника вийшов у 1928 році, другий — у 1929 році. Другий том, як зазнача­лося у збірнику, виходив українською мовою, за винятком статей проф. Г. І. Тіктіна та проф. І. Я. Фааса, у зв’язку з тим, що вони були продовженням тих статей, що публікувались у першому томі збірника російською мовою. До складу редакційної колегії збірників входив і Г. І. Тіктін. Він опублікував у двох томах збірника свої “Очерки по общей теории публичных финансов”, які читав в інсти­туті, а також в інших вищих навчальних закладах, де працював. Слід зауважити, що ще раніше, у 1926 р., Г. І. Тіктін опоблікував свою монографію по загальній теорії публічних фінансів в журналі науково-дослідних кафедр в Одесі. У довіднику “Наука и научные работники СССР” зазначалося, що Г. І. Тіктін є фахівцем з фінансо­вої науки, загальної теорії фінансів та фінансового права [13].

Факультет зовнішньоторговельних відносин у 1923 р. був реор­ганізований у економічний факультет Одеського інституту народ­ного господарства. Деканом нового факультету став Г. І. Тіктін. Він очолював факультет до 1930 р. включно.

Г. І. Тіктін входив з 1924 до 1930 рр. до керівництва інституту. Після ліквідації комісара, який мав великі права, згідно з правила­ми міністерства вищої освіти вищим навчальним закладом керу­вало правління інституту. До правління входило кілька чоловік, в тому числі й Г. І. Тіктін. Так було до 1930 р. Лише 28 лютого 1930 р. відбулось останнє засідання правління як колективного орга­ну вищого навчального закладу. Воно розглянуло питання “Про зміну системи керування навчальним закладом та введення єди­ноначальності в Одеському інституті народного господарства”. Та­кий порядок денний був пов’язаний з реорганізацією вищої школи в Україні. На засіданні правління з доповіддю виступив ректор інсти­туту В. О. Арнаутов. У її обговорені взяли участь проректор, дека­ни, в тому числі Г. І. Тіктін. Він підтримав думку про необхідність змін у вищій школі і введення нової системи управління інститу­том, згідно з якою вся відповідальність за навчальну, наукову та господарчу діяльність покладалась на ректора інституту [14].

Реформування вищої школи, курс на створення і розгортання галузевих вищих навчальних закладів доповнилися кредитною ре­формою. У січні 1930 р. Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів СРСР прийняли постанову, яка поклала їй по­чаток. Кредитна реформа, по мірі її розгортання, набувала дедалі більшого значення і вимагала підготовки високоосвічених спеці­алістів банківської справи.

Одеса, де 1930 року був ліквідований Одеський інститут народ­ного господарства, лишилася без економічного вищого навчального закладу. Однак вона була великим науковим центром, мала підго­товлені кадри, такі як проф. Г. І. Тіктін, фінбанк, який працював на економічному факультеті Одеського інституту народного господар­ства і відповідних фахівців з фінансів і банківської справи. Все це сприяло тому, що в Одесі був відкритий банківський вищий нав­чальний заклад..

22 серпня 1931 р. відбулось засідання уряду Української РСР, на якому було вирішено “внести в титульний список навчальних закладів України Всеукраїнський кредитно-економічний інститут у м. Одесі” [15]. Важливо відзначити, що це був перший інститут подібного профілю в СРСР. Він підпорядковувався Державному банку СРСР. Серед провідних кафедр інституту того періоду була кафедра фінансів, грошей та кредиту. Її очолив проф. Г. І. Тіктін. Незважаючи на те, що на кафедрі працювало всього 5 викладачів, вона займала провідне місце в інституті.

У 1931 р. в зв’язку з ліквідацією Одеського інституту народного господарства Г. І. Тіктін також працював в інституті харчової про­мисловості та інституті інженерів водного транспорту, де завідував кафедрою фінансів та обліку економічних факультетів. В інституті харчової промисловості він ще й був деканом економічного фа­культету [16]. У 1933 р., коли був відновлений Одеський держав­ний університет, Г. І. Тіктін став професором економічного факуль­тету. Він працював на економічному факультеті до його скасуван­ня в 1935 р. У вересні 1935 р. кваліфікаційна комісія затвердила Г. І. Тіктіна у вченому званні професора. У березні 1941 р. ВАК присвоїв йому вчений ступінь доктора економічних наук без захи­сту дисертації на підставі подання Одеського кредитно-економіч­ного інституту. Слід відзначити, що лише Г. І. Тіктіну та А. С. Бо - ринєевичу було присвоєно звання доктора економічних наук в інсти­туті.

Влітку 1941 р. Г. І. Тіктін був евакуйований до Саратова. Спо­чатку працював у місцевому кредитно-економічному інституті, а в листопаді, коли в це місто був евакуйований наш інститут, став пра­цювати в ньому. Одеський кредитно-економічний інститут в той час злився з місцевим інститутом. Восени 1941 р. Г. І. Тіктін був запрошений Московським плановим інститутом, який у той час знаходився у Самарканді. Після його реевакуації Г. І. Тіктіна за­прошують працювати у Ленінградському плановому інституті, в яко­му він викладав у 1943-1944 рр.

У цей час він написав ряд наукових робіт. Окремі з них врахо­вували досвід воєн XX століття. Це такі як: “Основные вопросы теории финансирования войн на основе опыта войн XX века”, “Ос­новные проблемы теории советских финансов в связи с вопросами методологии, методики, пропедевтики экономической теории соци­ализма”, “К вопросу о действии закона стоимости в преобразован­ном виде и природе денег и кредита при социалистическом строе”, “Новейшее развитие форм краткосрочного кредита. К вопросу об отличительных признаках ссуд Госбанка СССР и их классифика­ции”, “К вопросу о сущности и формах расчетов и платежей по взаимным долгам и правотребованиям социалистических органи­заций”, “Система буржуазного кредитно-банковского права и осно­вы техники операции капиталистических банков”, “Исторические предпосылки финансов и их возникновение в докапиталистичес­ких антагонистических обществах. Финансовые и послефинансо- вые системы покрытия материальных затрат, вызываемых функци­ями общественной власти”.

Після визволення Одеси у 1944 р. Г. І. Тіктін повертається до рідного міста. На нього чекала кафедра фінансів в Одеському кре­дитно-економічному інституті. Він також був запрошений завіду­вати кафедрою політекономії Одеського державного університету. Однак через хворобу не зміг приступити до роботи. Це бачили ті, хто їхав до Одеси разом з ним. Він був дуже засмучений і мовчав майже весь час. “Очевидно, — писав проф. С. Я. Боровий, який їхав разом з ним, — у нього тоді починалась та душевна хвороба, яка звела його в могилу після повернення в Одесу” [17]. Помер профе­сор Г. І. Тіктін наприкінці січня 1945 р.

Г. І. Тіктін був видатним представником фінансової науки. Він — автор понад 30 наукових праць. Майже всі вони мали пози­тивні рецензії в зарубіжних журналах. У них відзначалося, що його доробок в науці є видатним явищем у фінансовій літературі [18]. Багаторічна наукова і викладацька діяльність Г. І. Тіктіна здобула йому широку популярність як визначному теоретику і знавцеві науки про фінанси. Починаючи з 1931 р., Г. І. Тіктін беззмінно очолював кафедру фінансів в Одеському кредитно-економічному інституті, в організації якого він брав активну участь. Він є авто­ром ґрунтовних праць в галузі фінансового права і загальної те­орії науки, що є видатним внеском в радянську науку [19].

Свою науково-педагогічну роботу Г. І. Тіктін поєднував з прак­тичною діяльністю. У 1921-1922 рр. він очолював Особливу комі­сію з підготовки матеріалів до Генуезької конференції. У 1927­1930 рр. був членом комісії з фінансових питань АН УРСР, а в 1939-1941 рр. — членом секції фінансового права АН СРСР. Про­тягом 1925-1945 рр., тобто майже 20 років, він обирався депутатом міської ради. Г. І. Тіктін весь час був головою фінансово-бюджет­ної секції міськради. З 1930 р. вів безперервну роботу в профкомі Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова.

Таким чином, Г. І. Тіктін вів велику наукову та викладацьку діяльність. Завдяки своїй невтомній праці він став видатним вче­ним. Лише невмолима, непередбачувана смерть не дозволила йому здійснити всі плани. Не встиг він опублікувати й частини своїх робіт. Серед своїх друзів та численних учнів професор Г. І. Тіктін залишив добру пам’ять як вірний син своєї Батьківщини. Г. І. Тіктін віддав всі сили та неабиякі здібності і глибокі знання своєму народу.

Література:

1. Одеський державний економічний університет. Нариси історії / В. П. Бо­родатий, М. О. Скрипник, В. Д. Граждан, О. С. Редькін. — Одеса, 2000. —

С. 13.

2. Історія Одеського університету за 100 років / Кол. авторів під ред.

О. І. Юрженко. — Одеса, 1968. — С. 308.

3. Одесский институт народного хозяйства. — Киев-Одесса, 1975. — С. 8; 22.

4. Одеський державний економічний університет. Нариси історії. — С. 13­14; 18; 27-28; 32; 50; 57-58; 62-63; 75-76.

5. Левченко Д. Н, Тахтарьова Н. С. Тіктін Георгій Ісаакович // Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник / Під ред. В. А. Сминтини. — Одеса, 2000. — Т.4. — С. 217-219.

6. Боровой С. Воспоминания. — М., 1993. — С. 165-285.

7. Левченко Д. Н., Тахтарьова Н. С. Вказана праця. — С. 217-218.

8. Там само. — С. 218.

9. С. И. Иловайский. Учебник финансового права. — 5-е (посмертное) изда­ние / Частью вновь переработал, частью дополнил и обновил Г. И. Тик - тин. — Одесса, 1912. — С. 5-6.

10. Одеський державний економічний університет. Нариси історії. — С. 14.

11. Левченко Д. Н., Тахтарьова Н. С. Вказана праця. — С. 218.

12. Одеський державний економічний університет. Нариси історії. — С. 13.

13. Наука и научные работники СССР. Справочник, составленный комисси­ей “Научные учреждения и научные работники СССР под наблюдениям и непосредственным руководством непременного секретаря Академии наук акад. С. Ф. Ольденберга и председателя комиссии акад. С. Ф. Кар­ского. — Л., 1928. — Ч. VI. — С. 420.

14. Одеський державний економічний університет. Нариси історії. — С. 32.

15. Доклады, сводки, сметы по подготовки кадров (1913) // Центральный государственный архив народного хозяйства РФ. — Ф. 2324. — Оп. 20.

— Д. 2193

16. Левченко Д. Н., Тахтарьова Н. С. Вказана праця. — С. 218.

17. Боровой С. Воспоминания. — М., 1993. — С. 286.

18. Левченко Д. Н., Тахтарьова Н. С. Вказана праця. — С. 218.

19. Большевистское знамя. — 1945. — 6 февраля. — С. 4.