Головна Історія Інтелігенція і влада ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ (1991 — 1996 рр.)
joomla
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ (1991 — 1996 рр.)
Історія - Інтелігенція і влада

Л. В. Недзеленко

Україна з давніх-давен закріпила за собою становище багатона­ціональної держави. Потрібно віддати належне етнічним групам, які проживали і продовжують проживати на території нашої дер­жави, оскільки вони зуміли зберегти і передати наступним поко­лінням свою національну самобутність, що сприяє збереженню ет­нічних традицій.

Процес формування і становлення нової держави, який почався з кінця 80-х — початку 90-х років XX століття, дещо скорегував ставлення суспільства в цілому до національної різноманітності, а найголовніше, що влада у державній політиці почала відводити належну увагу національним меншинам. Звичайно, теоретичне вра­хування прав національних меншин було присутнім і в законодав­чих документах СРСР — країни, яка на світовій арені виступала в якості захисника інтернаціональних інтересів. Але історичні фак­ти свідчать про зовсім інше становище “союзних” народів, культу­ра яких насправді викорінювалася. Варто лише згадати чисельні утиски з боку влади, яка намагалася асимілювати, зрівняти вся і всіх, а якщо це не зовсім вдавалося, то застосовувались крайні ме­тоди — наприклад, такі, як депортація цілих народів.

Досить чітко національну багатоманітність України відображає Одеський регіон. Наприклад, лише в самій Одесі, станом на 1997 рік, проживало понад 120 націй і національностей [1]. Це в той час, коли Україна сама є конгломератом понад 130 народів-етносів, як підрахував дослідник М. Степико [2]. А за даними перепису 2001 р., за чисельної переваги українців, на території Одеської області про­живають представники 133 національностей [3]. Окрім того, беру­чи до уваги кількість національних меншин, не можна поставити їх представників за межами державного правління. Особливо вра­ховуючи те, що джерелом етнічного розвитку будь-якої нації є не тільки внутрішній потенціал саморозвитку та суто національні цінності, але й співробітництво з іншими націями. Адже націона­льні меншини відіграли не останню роль у державотворчому про­цесі. Етнічні групи в своєму загалі підтримали прагнення україн­ського народу побудувати незалежну, демократичну, правову дер­жаву. Вони взяли активну участь у Всеукраїнському референдумі (грудень 1990 року) щодо підтримки Акту проголошення незалеж­ності України, у виборах до Верховної Ради України, у формуванні органів місцевої влади та самоуправління [4].

Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 року, було гарантовано права представникам національних меншин країни, які фіксуються цілим рядом статей [5]. Зокрема, йдеться про віль­не вживання мови, віросповідання у державних закладах або в на­ціонально-культурних товариствах [6].

Існують питання, які стоять на однаковому рівні перед вченими та політиками, таким є питання термінології. У 1996 році політики замислились над тим, чи термін “національні меншини” є корект­ним до самих представників національних меншин. Навіть обгово­рювалася можливість заміни його на “національні групи” [7].

Становище та культурний розвиток національних меншин в Одеському регіоні досить детально характеризує регіональна преса, зокрема, такі періодичні видання, як “Одесский вестник” та “Дум­ська площа”.

Щодо історичного аспекту “Одесского вестника”, то національні питання висвітлювалися ним і в ХІХ столітті, оскільки ця газета видавалася з 1827 по 1893 роки. Певний період вона не виходила, але у березні 1991 року друк “Одесского вестника” було відновлено [8]. Крім того, з квітня 1995 року на його сторінках з’явилася руб­рика “Злагода”, де кожне представництво від національних мен­шин Одещини розміщувало певну інформацію [9].

Газета “Думська площа” почала своє існування в липні 1997 року [10]. В ній досить ретельно відслідковується діяльність націо­нально-культурних представництв, що розміщені не лише в місті, а й регіоні в цілому. Це в основному інформація, яка стосується на­прямів розвитку даних організацій, при цьому охоплюється як су­часний стан, так і минуле.

Метою даної роботи є характеристика правового розвитку націо­нальних меншин в Одеському регіоні в системі українського зако­нодавства та початок формування національно-культурних това­риств. У викладі матеріалу автор керується певними хронологіч­ними рамками, які обмежуються 1991 — 1996 роками, оскільки саме цей період визначав напрямок творення законодавчої бази.

Звичайно, на шляху до незалежності молода держава зіштовх­нулася з міжетнічними проблемами, які потребували корегування. Початком вирішення національних питань стала Декларація “Про державний суверенітет” (1990), яка проголошувала рівність перед законом усіх громадян УРСР незалежно від національності. 5 лип­ня 1991 року було створено Комітет у справах національностей при уряді України, який мав свої представництва у містах України. Чимало законодавчих актів, які проголошувались на початковому етапі існування незалежної України, було присвячено національ­ним меншинам. Зокрема, 1 листопада 1991 року було проголошено Декларацію прав національностей України, де поряд з іншим пріо­ритетне місце відводилося таким питанням, як право представни­кам національних груп обиратися до органів державної влади всіх рівнів, займати будь-які посади в органах управління, право корис­туватися рідною мовою, сповідувати релігію, створювати культурні центри, вільно контактувати зі своєю батьківщиною. Згодом, 25 черв­ня 1992 року було прийнято “Закон про національні меншини”, основні положення якого увійшли до положень Конституції Укра­їни [11]. В головному державному законі — Конституції Украї­ни — виявляється залучення всіх етнічних груп до державотвор­чого процесу, без будь-яких національних обмежень [12].

Головним чином організаціями, які займалися правовим вре­гулюванням серед національних меншин, були національно-куль­турні товариства, які почали виникати в кінці 80-х — на початку 90-х років. Не стала винятком і Одещина.

Одеський регіон має характерну особливість: переважна більшість національних меншин, які проживають на Одещині, зберігають ком­пактність проживання. Що у свою чергу сприяє збереженню культу­рних традицій. У кожному із таких населених пунктів створювали­ся культурні товариства, які брали на себе зобов’язання розширюва­лися і налагоджували контакти з центрами в інших регіонах.

21 жовтня 1993 року в Одесі було утворено Асоціацію націона­льно-культурних і культурно-просвітницьких товариств, ініціато­рами якої стали самі національно-культурні товариства. Цього дня відбулася установча конференція, на якій були присутні делегати від одинадцяти національно-культурних товариств міста Одеси і Одеської області. Асоціація була створена за присутності повнова­жних представників Азербайджанської, Вірменської, Болгарської, Грузинської, Єврейської, Молдово-Румунської, Німецької, Осетської, Польської, Російської і Української національно-культурних орга­нізацій [13]. Було обрано першого президента Асоціації, ним став Тегран Джавадович Джавадов.

На конференції було прийнято устав, який проголошував: сприян­ня міжнаціональній злагоді в Україні; задоволення міжнаціональних інтересів і духовних потреб всіх етнічних груп у відродженні рідної мови, традицій, культури, релігії; сприяння захисту прав, свобод і наці­онального надбання народів, які проживають на території Одеської області; реалізація їх прав на вільний в’їзд та повернення в країну проживання згідно з Декларацією прав людини; участь у державному будівництві і укріпленні міжнародного авторитету України [14].

Для молодої держави, яка стоїть на шляху розвитку, є важливим вирішення національних проблем. Крім того, досить важко створи­ти законодавчу систему, у якій на рівних правах може співіснувати велика кількість національностей. Особливо важливим є те, щоб політики не використовували інтереси національних меншин у своїх політичних перегонах.

Література:

1. “Думська площа” — втілення ідеї консолідації в багатонаціональній Одесі // Думська площа. — 1997. — 2 липня. — С. 1.

2. Кафарський В. Нація і держава: Культура. Ідеологія. Духовність. — Івано-Франківськ: Плай, 1999. — С. 166.

3. Гаджаман А. Етнокультурний розвиток України (регіональний аспект) // Думська площа. — 2004. — 22 жовтня. — С. 11.

4. Рябошапко Л. Правове становище національних меншин в Україні (1917 — 2000). — Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. — С. 368.

5. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К.: Україна, 1996. — 54 с.

6. Там само. — С. 14.

7. Рябошапко Л. Правове становище національних меншин в Україні (1917 — 2000). — Львів: ЛУНУ ім. Івана Франка, 2001. — С. 377.

8. Основана в январе 1827 г. Возобновлена в 1991 г. // Одесский вестник.

— 1991. — 30 марта. — С. 1.

9. Биленко Ж. Главное — поддерживать статус многонационального города // Одесский вестник. — 1995. — 20 апреля. — С. 7.

10. “Думська площа” — втілення ідеї консолідації в багатонаціональній Одесі // Думська площа. — 1997. — 2 липня. — С. 1.

11. Національні меншини України у XX столітті: політико-правовий аспект.

— К., 2000. — С. 306.

12. Курас І. Ф. Етнополітологія: перші кроки становлення. — К.: Генеза, 2004. — С. 297.

13. Джавадов Т. Д. Роль Ассоциации национально-культурных и культур­но-просветительских объединений в развитии многонациональной куль­туры Одесщины // Конституція України та відродження культури на­ціональних меншин Одещини: Науково-практична конференція (12­13 червня 1997 року) / Упорядник М. Г. Польовий. — Одеса, 1998. — С. 15-24.

14. Тегран Джавадов. Без приоритета прав всех народов нет правового госу­дарства // Одесский вестник. — 1995. — 20 апреля. — С. 6.

15. Феликс Мильштейн: “Вместе у нас получится лучше!” // Одесский вес­тник. — 1995. — 20 апреля. — С. 6.