Головна Історія Інтелігенція і влада ОДЕСЬКИЙ ЄВРЕЙСЬКИЙ СИРІТСЬКИЙ БУДИНОК (1868 — 1900 рр.)
joomla
ОДЕСЬКИЙ ЄВРЕЙСЬКИЙ СИРІТСЬКИЙ БУДИНОК (1868 — 1900 рр.)
Історія - Інтелігенція і влада

Т. М. Моісеєва

Однією з найболючіших проблем сучасності є низький рівень соціального захисту дітей. Яскравим свідченням тому є поява та­кого явища, як “діти вулиці”, та переповненість наших дитячих будинків. Гостроту цієї проблеми визначають і владні структури, терміново розробляючи соціальні програми, націлені, в тому числі, і на підтримку та захист маленьких громадян.

За таких обставин необхідним і корисним є вивчення досвіду діяльності благодійних дитячих установ в другій половині XIX ст. Особливий інтерес викликають численні національні благодійні організації, які функціонували в багатоетнічній Одесі, зокрема єв­рейські.

На сьогодні комплексного та всебічного дослідження діяльності єврейських дитячих закладів Одеси у визначений період не існує. Певні аспекти цієї проблеми знайшли своє висвітлення в кандидат­ській дисертації Ю. І. Гузенко. Зокрема, четвертий розділ дисерта­ції присвячений вивченню “організації та діяльності добродійних громад за національною та конфесійною ознаками” [1].

Виходячи з цього, метою даної статті є: 1) висвітлення процесу становлення та етапів розвитку Одеського єврейського сирітського будинку; 2) аналіз основних напрямків, форм та методів роботи притулку; 3) визначення ролі приватної благодійності у функціо­нуванні закладу.

Вибір хронологічних меж дослідження обумовлений якісними змінами в діяльності сирітського будинку від часу його заснування (1868 р.) до 1900 р.

/~\ о о о» и /■“ • и

Одеський єврейський сирітський будинок бере свій початок в 1868 р. як відділення для хлопчиків при Одеській Талмуд-Торі. Велику роль в його заснуванні відіграв запрошений в 1861 р. на посаду одеського раввіна доктор Швабахер. Саме він звернув увагу єврейської громадськості міста на необхідність відкриття закладу для осиротілих дітей, оскільки Талмуд-Тора давала їм навчання, але не забезпечувала ні притулку, ні харчування [2, с. 4].

Відділення було відкрито 9 травня 1868 р. в пожертвуваному Абрамом Марковичем Бродським будинку на Олександровському проспекті і поступило в відання комітету Талмуд-Тори під опікою Є. М. Соловейчика і Ю. М. Гессена [2, с. 4].

Комітет Талмуд-Тори в складі: Н. О. Бернштейна, А. М. Бродсь - кого, Л. С. Пінскера, І. А. Чацкіна, М. Г. Моргуліса, Л. М. Генікеса, А. М. Рабгауза, Л. Лівшица і М. Гуровича розробив статут сирітсь­кого відділення, який був представлений міській управі в 1878 р. і затверджений (з деякими змінами) Міністерством внутрішніх справ 31 грудня 1879 р. [2, с. 5].

Згідно статуту Комітет був замінений Опікунською радою, до складу якої увійшли: Р. Л. Харі (голова ради), А. М. Бродський (постійний опікун), Н. О. Бернштейн, М. Г. Моргуліс, О. С. Хаіс [2, с. 11; 3, с. 3]. Слід зазначити, що за весь досліджуваний період Опікунська рада зазнала лише незначних змін: в 1881 р., на під­ставі дозволу Міністерства внутрішніх справ, опікункою жіночого відділення було обрано Р. А. Бродську [2, с. 5]; після смерті А. М. Бродського посаду постійного опікуна зайняв С. А. Бродсь - кий [2, с. 11], а з 1896 р. — А. А. Бродський [10, с. 4]; в 1897 р. зі згоди міністра внутрішніх справ склад ради було збільшено на дві особи (Г. Є. Розен та Я. Л. Рабінович) [11, с. 5]; в 1900 р. на посаду другої опікунки жіночого відділення було обрано Р. Б. Рабінович [14, с. 7].

23 березня 1880 р. відбулося перше засідання Опікунської ради, на якому було вирішено: 1) прийняти в відання ради сирітське відділення при Талмуд-Торі з 45 вихованцями, недоторканим капі­талом на суму 51 тис. карб. процентними паперами, будинком на Олександрівському проспекті та 50 тис. карб. готівкою, що були пожертвувані А. М. Бродським на спорудження самостійного си­рітського притулку; 2) придбати місце на вул. Базарній і розпоча­ти будівництво сирітського закладу [3, с. 3].

Будівельні роботи розпочалися в липні 1880 р., а вже до серп­ня 1881 р. було зведено будинок на 100 дітей з училищем, моле­льнею і необхідними господарськими спорудами, що обійшлося в 72 тис. карб. [2, с. 5].

До 1881 р. сирітський будинок існував виключно на прибутки з добровільних пожертв, відсотки з недоторканого капіталу і незнач­ні достатки з дому на Олександрівському проспекті. Всі доходи, які рада мала в своєму розпорядженні в 1880 р., складали 6 тис. карб. [2, с. 6].

В подальшому доля сирітського притулку привертає до себе ува­гу не тільки приватних осіб, єврейських організацій, а й міської влади. Так, починаючи з 1881 р. на потребу сирітського закладу щорічно виділяються певні гроші як з міського бюджету, так із сум коробкового збору. Швидко зростає недоторканий капітал: з 51 тис. карб. на 1 січня 1881 р. [2, с. 6] до 171 тис. карб. на 1 січня 1901 р. [14, с. 4].

Особливу увагу хотілося б звернути на небайдужість до благо­дійної справи єврейської громади міста. Засновані нею стипендії давали можливість якісно збільшити недоторканий капітал, відсот­ки з якого складали значну частину прибутків дитячого закладу. Кількість стипендій і загальна сума внеску щорічно змінювались: в 1891 р. налічувалося 43 стипендії на загальну суму 88 тис. 987 карб. (з них — вісім стипендій на суму 16 тис. 600 карб. були засновані Одеським єврейським товариством) [5, с. 11-14], на 1900 р. їх нараховувалося вже 77 на загальну суму 169 тис. 407 карб. [14, с. 31-37].

Більшість стипендій було запроваджено приватними особа­ми: Леоном Лейбенгерцом (7 стипендій в 1872 р. на суму 15 тис. карб.), Адольфом Баржанським (6 стипендій в 1887 р. на суму 12 тис. 800 карб.), дочкою С. А. Бродського Наталею Вульф - Ліман (3 стипендії в 1897 р. на суму 10 тис. карб.), баронесою Кларою Гірш (3 стипендії в 1897 р. на суму 9 тис. карб.) та ін. [14, с. 31-37].

Вагому долю в структурі прибутків займали річні та разові по­жертвування сотен людей (наприклад, в 1891 р. офірування здійс­нили 469 осіб) [5, с. 51-60], причому сума внеску коливалася від 3 до 1000 карб. Серед найкрупніших жертвувачів можна назвати: родину Бродських, С. Баржанського, І. Єфруссі, А. Диніна, Л. Ашкі - назі, Є. Когана, Р. Харі, О. Хаіса та багато інших.

Часто грошові пожертвування мали цільове призначення. Так, в 1895 р. інженер-механік В. А. Чацкін надав 3 500 карб. для будів­ництва на землеробській фермі санітарної станції та оранжереї [9, с. 4], в 1897 р. щедрий дар Я. Л. та Р. Б. Рабіновичів дозволив спорудити окрему будову для дівчаток-сиріт [11, с. 3].

Не можна не відзначити і те, що громадяни міста надавали дитя­чому будинку допомогу не лише грошима, а й одягом, харчами, кни­гами, посібниками для училища і т. д.

Загальну уяву про головні статті прибутків сирітського дому можна отримати з наступної таблиці 1.

Таким чином, найбільшу статтю прибутку складали суми коро­бкового збору, надані міською управою. На другому місці стоять приватні пожертвування, адже, як ми вже зазначили, недоторканий капітал більшою частиною складався з сум стипендій, заснованих переважно приватними особами.

Таблиця 1

Прибутки Одеського єврейського сирітського будинку

Статті прибутку

1880

1885

1890

1895

1898

1900

%% на недоторканий капітал

4.382

4.616

6.313

7.391

9.109

Немає

Даних

З міської управи (сум короб. збору)

__

9.000

15.000

15.000

26.535

26.535

З міської управи (міських сум)

__

3.000

3.000

3.000

3.000

3.000

Від С. Пб. Тимчасового комітету товариства по поширенню ремісничих та землеробських знань серед євреїв в Росії

Немає даних

1.000

500

500

Пожертвування річні та разові

1.531

4.868

4.485

4.145

4.394

6.090

Посилення уваги громадськості та влади міста до проблем дитя­чого будинку давало можливість Опікунській раді збільшувати кі­лькість опікуваних дітей та покращувати якість їх життя, про що свідчать наступні дані. На 20 березня 1880 р. в сирітському відді­ленні при Талмуд-Торі знаходилось 45 хлопчиків; на день освячен­ня сирітського будинку (6 грудня 1881 р.) — 60 хлопчиків та 30 дівчаток; на 1 січня 1891 р. — 162 вихованця (110 хлопчиків та 52 дівчинки); на 1 січня 1895 р. — 185 (відповідно — 130+55); на 1 січня 1900 р. — 235 сиріт (183+52) [3, с. 4; 5, с. 6; 9, с. 6; 14, с. 7-8].

Якщо в період з 1868 по 1892 рр. вартість утримання однієї дитини складала щорічно приблизно 135 карб., то в подальшому ця сума зростає: в 1894 р. — 176 карб.; 1896 р. — 183 карб. на кожно­го вихованця в сирітському домі і 347 карб. на тих, хто проживав на фермі; 1898 р. (відповідно) — 196 карб. / 353 карб. [2, с. 10-11; 8, с. 9; 10, с. 7; 12, с. 5].

При цьому слід зауважити, що ця вартість визначалася видатка­ми на утримання сирітського будинку (продукти, одяг, взуття, освіт­лення, опалення, утримання училища, майстерень, жалування служ­бовцям, прання білизни, господарські товари, дрібний ремонт) [5, с. 5], а для тих сиріт, що проживали на фермі, — видатками на її утри­мання [8, с. 9].

Наведені цифри не повині формувати уявлення про райдужне та безпроблемне існування дитячого дому, адже збільшення сум на утримання однієї дитини часто пояснювалося не тільки підвищен­ням якості життя, а й зростанням цін на продукти, паливо і т. д. [14, с. 3].

Фінансування дитячого будинку було недостатнім і не відпові­дало потребам, в зв’язку з чим на кінець року нерідко утворювався дефіцит бюджету [6, с. 5-6; 10, с. 3; 11, с. 5; 12, с. 3]. Цим пояснюєть­ся і низька пропускна спроможність установи, що нерідко змушу­вало членів Опікунської ради відмовляти сиротам в прийомі до дитячого закладу. Наприклад, за 10 років (1880 — 1890 рр.) було подано заяви про прийом 1198 сиріт, а прийнято лише 266 дітей [3, с. 4].

Незважаючи на реальні проблеми і труднощі, дитячий дім жив досить різноманітним життям. Зусилля членів Опікунської ради були націлені не тільки на те, щоб дати сиротам притулок, нагоду­вати та одягти їх, а й на забезпечення початкової освіти, надання знань, необхідних для подальшого працевлаштування.

Заслуговує на увагу аналіз діяльності училища при сирітському будинку.

На початковому етапі діяльності єврейського сирітського буди­нку, коли існувало лише відділення для хлопчиків при Талмуд- Торі, вихованці навчалися в класах Талмуд-Тори і готувалися до комерційної діяльності. В 1872 р. Талмуд-Тора, а разом з нею і сирітське відділення, були об’єднані з ремісничим училищем това­риства “Труд” з тим, щоб після закінчення курсу Талмуд-Тори ви­хованці могли навчатися ремеслам. В 1881 р., з перетворенням си­рітського відділення в самостійний сирітський будинок, при ньому було відкрито однокласне з підготовчим класом училище по типу початкових казенних єврейських училищ, яке складалося з п’яти послідовних відділень з п’ятирічним курсом навчання спільно хлопчиків та дівчаток [2, с. 5, 8].

В подальшому структура училища дещо змінювалась. Так, з 1895 р. вирішено було запровадити самостійне перше відділення підготовчого класу. Завдання, які покладалися на нього, були най­більш складними, адже діти, які вступали в клас, були різного віку (від 6 до 12 років), для багатьох з них (до приходу в сирітський дім) головним “вихователем” була вулиця. Тому, перш ніж розпочати навчання, вчителям приходилося багато часу витрачати на пові­домлення дітям елементарних знань про навколишній світ та при­вчати їх до класної дисципліни [8, с. 6-7].

В 1900 р. було відкрито два класи для дівчаток [14, с. 6].

Не дивлячись на короткий термін навчання, знання, які отри­мували вихованці, були досить ґрунтовними. Навчальна програма передбачала викладання таких предметів, як: російська мова, ко­ротка історія Росії, географія (докладна географія Росії та загаль­ний огляд всіх частин світу, арифметика, чистописання, спів, гім­настика, історія єврейського народу, Закон Божий, Біблія, жіночі рукоділля. З 1895 р. в програму було введено викладання малю­вання та креслення — предметів, необхідних для професійного навчання [2, с. 8; 9, с. 6].

Серйозна увага приділялася позакласним заняттям. В 1900 р. було запрошено дві особи з вчительського персоналу, які у другій половині дня виконували обов’язки вихователів: наглядали за по­ведінкою дітей, допомагали їм робити уроки, організовували бесіди, ігри, прогулянки [14, с. 6].

По закінченню курсу училища і досягненні 12-13-річного віку вихованці переводилися в майстерні або на землеробську ферму, де в вечірні години під керівництвом викладача займалися повторен­ням пройденого в училищі матеріалу, отримували знання, необхід­ні реміснику та землеробу [4, с. 6-7; 7, с. 5-6].

Найбільш здатним випускникам училища керівництво устано­ви давало можливість продовжувати навчання в середніх та вищих навчальних закладах, залишаючись в сирітському домі або отриму­ючи допомогу на освіту, що в подальшому допомогло їм досить при­стойно працевлаштуватися [2, с. 24, 30, 32, 37, 41, 55]. Наведемо декі­лька прикладів (див. табл. 2).

Предметом особливої турботи керівників та працівників дитя­чого дому було професійне навчання вихованців. З цією метою було облаштовано три майстерні: швацьку, палітурну та шевську. З од­ного боку, це давало можливість дати сиротам практичні навички в даному ремеслі, з іншого — зменшувало вартість утримання дітей, адже майстерні не тільки працювали на потреби закладу, а й вико­нували зовнішні замовлення (палітурна майстерня навіть приноси­ла чистий прибуток) [6, с. 8; 10, с. 5-6].


Прізвище

Вихованця

Який навчальний заклад закінчив

Місце працевлаштування

Геллер-Пейсах

Петербурзька академія мистецтв

Художник І розряду

Куніс Хаїм

Комерційне училище

Раввін в Тирасполі

Левенгерц Лев

Талмуд-Тора, Друга гімназія, Харківський університет

Лікар в Акермані

Перчик Лев

Талмуд-Тора,

Московська

Консерваторія

Співак в синагозі, вчитель музики

Трахтенберг Ісаак

Талмуд-Тора, Друга гімназія, Новоросійський університет

Даних немає

Ліпскер Хая-Тауба

Маріїїнська гімназія

Вчителька при сирітському домі

Як вже було сказано, вихованці переводилися в майстерні по досягненні 12-річного віку. Програми палітурної, швацької та шев­ської майстерності були розраховані на 3 роки [4, с. 7]. Наприклад, швацьке ремесло включало наступні розділи: 1) шиття чоловічого та жіночого одягу для закладу; 2) вишивання; 3) гаптування; 4) в’я­зання панчох руками та на в’язальній машині; 5) шиття на шваць­кій машині [4, с. 7].

Про якість продукції свідчить те, що вона отримала позитивну оцінку на Всеросійській виставці 1896 р. в Нижньому Новгороді [10, с. 6].

По закінченні 3-го року навчання сироти, що вчилися палітур­ній майстерності, вступали в майстерні в якості підмайстрів, отри­муючи від 6 до 10 карб. на місяць, перебуваючи на повному утри­манні майстра; ті ж, хто вчилися шевській майстерності, потрапля­ли до шевців на півтора роки з платою 25-30 карб. та утриманням від майстра, після чого отримували лист підмайстра [4, с. 8-9].

Професійні навички, отримані в майстернях, дозволили в пода­льшому 46 хлопчикам та 22 дівчаткам знайти себе саме в цих ремеслах (відомості за період з 1868 по 1893 рр.) [2, с. 15, 16].

Окрема сторінка в історії Одеського єврейського сирітського будинку пов’язана з відкриттям землеробської ферми. Цим кро­ком Опікунська рада вирішувала два важливих завдання: 1) змен-


Шення видатків на продовольство за рахунок забезпечення дитячо­го дому продуктами, виробленими на фермі; 2) надання дітям агро­технічних знань та навичок, що дало б їм можливість завести в сільській місцевості власне господарство (в зв’язку з труднощами працевлаштування сиріт в місті). 28 лютого 1890 р. з дозволу міні­стра внутрішніх справ в §12 статуту було внесено пункт, який до­зволяв Опікунській раді направляти дітей на землеробську ферму для вивчення там садівництва, городництва, хліборобства, молочно­го господарства [3, с. 7].

У відповідь на звернення Опікунської ради, міська управа рі­шенням від 9 липня 1890 р. надала в постійне користування сиріт­ському дому ділянку землі (40 дес.) на лівому березі Хаджибейсь - кого лиману під влаштування землеробської ферми. Завдяки спри­янню кандидата сільського господарства В. А. Бертенсона було ви­роблено проект ферми, складено штат службовців та план необхід­них споруд [4, с. 13].

Видатки на упорядкування ферми (спорудження будинку, заку­півлю реманенту) та її утримання з 15 вересня 1891 р. по 1 січня 1892 р. склали 21. 209 карб. [5, с. 5]. Це настільки підірвало бюд­жет дитячого будинку, що Опікунська рада змушена була в 1892 р. відмінити звичайний прийом дітей і скоротити витрати по утри­манню установи [6, с. 4]. В подальшому стало зрозуміло, що до пов­ного розвитку всіх галузей господарства на утримання ферми необ­хідно буде витрачати до 10 тис. карб. щорічно [6, с. 3].

Роботи по налагодженню діяльності ферми відразу ж набули широкого розмаху. Так, в 1892 р. було побудовано кам’яний пар­кан навколо всіх споруд; два кам’яних сараї, колісну майстерню та кузню, квартиру для завідуючого; їдальню на 50 осіб; облаштовано побудовану на кошти доктора А. В. Бертенсона молитовну залу [6, с. 3]. В 1895 р., завдяки згадуваній вже нами пожертві В. А. Ча - цкіна, на фермі з’явилися санітарна станція (дозволила вивозити влітку в дві зміни всіх вихованців за межі міста) та оранжерея [9, с. 4]. Досить швидко на виділеній території було заведено: сад, го­род, лан для посівів зернових, виноградник, пасіку, парники, корів­ник, стайню.

В перший же рік існування на ферму було переведено 12 хлоп­чиків (для землеробських робіт) та 3 дівчинки (молочне господарство) [5, с. 9]. В подальшому кількість вихованців на фермі було доведено до 35 (відповідно — 30/5) [12, с. 5].

Для керівництва фермою, всіма роботами, занять в школі у віль­ний час було запрошено агронома А. А. Зусмана. Ведення молочно­го господарства та нагляд за дівчатами було доручено німкені, що вивчала молочне господарство за кордоном [5, с. 9].

В навчально-господарській діяльності вихованців можна виді­лити три головні напрямки:

1) Сільськогосподарські роботи: заняття по землеробству, горо - дівництву, виноградарству, садівництву, бджільництву, квітникарст­ву, шовководству; догляд за свійськими тваринами. Дівчата, в основ­ному, займалися молочним та хатнім господарством. В залежності від сезонної специфіки більшості сільськогосподарських робіт, вони були розподілені помісячно [6, с. 14; 7, с. 14-17, 20; 8, с. 11-13].

2) Праця в майстернях (колісній та кузні), метою якої було дати майбутнім хліборобам певну підготовку в ремеслах, найбільш важ­ливих в сільському побуті. Роботи в майстернях велися, головним чином, в осінні та зимові місяці. Окрім виробів для домашнього вжитку, вихованці виготовляли деякі сільськогосподарські знаряд­дя, вози, підковували коней, виконували приватні замовлення для навколишнього населення [6, с. 13; 7, с. 16; 8, с. 14]. В 1895 р. експонати фермерських майстерень було виставлено на Всеросійсь­кій виставці [9, с. 8].

3) Класні заняття — систематично проводилися лише на протя­зі 3 місяців (листопад — лютий) і містили повторення курсу учи­лища [6, с. 13], причому уроки російської мови пристосовувалися для повідомлення деяких спеціальних знань. Наприклад, диктанти мали такі теми: “Захисні насадження на полях”, “Органічні речо­вини в рослинах” та інші [7, с. 18].

Особлива увага зверталася на читання вихованцями книг по сіль­ському господарству та статей в спеціальних журналах, завдяки чому вони змогли познайомитися з роботами Стебута, Кулешова, Аверкієвої та ін. [8, с. 10].

Дуже важливим навчальним засобом, який дозволяв закріплю­вати отримані теоретичні та практичні знання, були екскурсії. З 1892 р. було здійснено екскурсії в парк Хаджибейського лиману [6, с. 13]; школу садівництва на Малому Фонтані та дачу Г. Г. Ма - разлі [7, с. 19]; на дослідне поле Імператорського товариства сільсь­кого господарства Південної Росії під час весняних посівів [10, с. 5]; в молочне господарство г. Малаховського в Алтестовській економії [11, с. 9] та багато інших.

В 1897 р. для старших вихованців вперше були запроваджені іспити по землеробству та городництву [11, с. 10].

Таким чином, проаналізувавши процес виникнення та основні напрямки діяльності єврейського сирітського будинку, можна зро­бити наступні висновки:

- в історії притулку можна виділити три етапи: І — 1868 — 1880 рр. — заклад існує як відділення для хлопчиків при Одеській Талмуд-Торі; ІІ — 1880 — 1891 рр. — відкрито самостійну устано­ву для сиріт обох статей; ІІІ — з 1891 р. — при дитячому домі засновано землеробську ферму [2, с. 3];

- фінансування закладу здійснювалося як за рахунок міських сум (в т. ч. сум коробкового збору), так і за рахунок приватних пожертвувань. В той же час воно не відповідало реальним потре­бам, що не дозволяло взяти під опіку всіх бажаючих;

- перебування в сирітському будинку забезпечувало сиротам притулок, одяг, харчування, а також отримання початкової освіти та певних знань і навичок, необхідних майбутньому реміснику та хліборобу;

- діяльність майстерень при дитячому закладі та землеробської ферми не тільки зменшувала видатки на утримання дітей, а й при­носила прибутки.

Історія і діяльність Одеського єврейського сирітського будинку настільки багатобарвна і різноманітна, що межі статті, на жаль, не дають можливості глибокого їх висвітлення. Так, потребують пода­льшого вивчення і аналізу проблеми фінансування закладу (ми їх лише торкнулися), соціальний склад вихованців та подальша їх доля, практичні результати функціонування землеробської ферми та ба­гато інших.

Література:

1. Гузенко Ю. І. Становлення і діяльність громадських благодійних об’єд­нань на Півдні України в другій половині XIX — на початку XX ст. (на матеріалах Херсонської губернії): Автореф. дис... канд. іст. наук за спе­ціальністю: 07. 00. 01. — Черкаси, 2004.

2. Одесский еврейский сиротский дож (9 мая 1868 — 9 мая 1893 гг.). — Одесса: Тип. А. Шульце, 1893. — 69 с.

3. Отчет о десятилетней деятельности попечительного совета Одесского еврейского сиротского дома (с 23 марта 1880 г. по 23 марта 1890 г.) — Одесса: Русск. тип. Исаковича, 1890. — 14 с.

4. Отчет Одесского еврейского сиротского дома за 1890 г. — Одесса: Русск. тип. Исаковича, 1891. — 71 с.

5. Отчет Одесского еврейского сиротского дома за 1891 г. — Одесса: Русск. тип. Исаковича, 1892. — 76 с.

6. Отчет Одесского еврейского сиротского дома за 1892 г. — Одесса: Русск. тип. Исаковича, 1893. — 76 с.

7. Отчет Одесского еврейского сиротского дома за 1893 г. — Одесса:. Тип. Шульце, 1894. — 88 с.

8. Отчет Одесского еврейского сиротского дома за 1894 г. — Одесса: “Эко­номическая” тип., 1895. — 80 с.

9. Отчет Одесского еврейского сиротского дома за 1895 г. — Одесса: Русск. Тип. Исаковича, 1896. — 69 с.

10. Отчет Одесского еврейского сиротского дома за 1896 г. — Одесса: “Эко­номическая” тип., 1897. — 67 с.

11. Отчет Одесского еврейского сиротского дома за 1897 г. — Одесса: “Эко­номическая” тип., 1898. — 95 с.

12. Отчет Одесского еврейского сиротского дома за 1898 г. — Одесса: “Эко­номическая” тип, 1899. — 96 с.

13. Отчет Одесского еврейского сиротского дома за 1899 г. — Одесса: “Эко­номическая” тип., 1900. — 90 с.

14. Отчет Одесского еврейского сиротского дома за 1900 г. — Одесса: “Эко­номическая” тип., 1901. — 88 с.

Похожие статьи