Головна Історія Інтелігенція і влада О. С. ГРУШЕВСЬКИЙ ПРО життя І ТВОРЧІСТЬ М. I. КОСТОМАРОВА
joomla
О. С. ГРУШЕВСЬКИЙ ПРО життя І ТВОРЧІСТЬ М. I. КОСТОМАРОВА
Історія - Інтелігенція і влада

В. А. Захарченко

Микола Іванович Костомаров — один із найвидатніших пред­ставників української та російської історичної науки 40-х — 80-х рр. XIX ст. Людина різнобічних творчих інтересів і виняткової праце­здатності, М. І. Костомаров залишив по собі величезну, хоча і супе­речливу за своїм ідейним змістом наукову, публіцистичну та літе­ратурно-художню спадщину, яка вже понад 200 років привертає увагу дослідників.

Історіографічний аналіз творів про М. І. Костомарова буде спри­яти розумінню місця історика в становленні російської та україн­ської історичної науки.

Відгуки сучасників на творче та особисте життя М. І. Костома­рова неодноразово наводились в літературі, проте аналізу сприй­няття історика в критичних статтях, спогадах та листуванні нау­ковців XIX — поч. XX ст. в рамках окремого дослідження не про­водилось.

Предметом даної статті є творча спадщина про М. I. Костомаро­ва, роботи, написані або зібрані видатним українським істориком, етнографом, літературознавцем Олександром Сергійовичем Грушев - ським [1].

В Центральному Державному історичному архіві у м. Києві у фонді О. С. Грушевського (Ф. 1235) зберігаються праці вченого, в тому числі і різноманітні матеріали про літературну, етнографічну, наукову, суспільно-політичну і просвітницьку діяльність М. I. Кос­томарова [2].

Частина цих матеріалів була опублікована на початку XX сто­ліття в зв’язку з пам’ятними датами у біографії М. I. Костомарова: 90-річним ювілеєм історика, 25-річчям від дня смерті, 100-річчям від дня народження.

О. С. Грушевський створив оригінальну галерею портретів про визначних істориків, фольклористів, етнографів, серед яких і порт­рет М. I. Костомарова.

Займаючись вивченням науково-культурного життя Росії 40­60-х рр. XIX ст., О. Грушевський звертає увагу на гурток харківсь­кої інтелігенції, до якого належав і Микола! ванович. В досліджен­ні “Из харьковских лет Н. И. Костомарова” [3] О. Грушевський на значній документальній основі створив чи не найкращий і досі на­уково-популярний нарис про визначного вченого-історика. Дослід­ника цікавили, перш за все, умови формування світогляду історика, і тут провідне місце він віддає харківському гуртку інтелігенції, зазначаючи, що саме він сприяв перелому в українській суспільній думці і пробудив у Костомарова інтерес до вивчення історії рідного краю, допоміг зрозуміти значення ідеї народності. На відміну від своїх попередників, О. Грушевський не захоплюється деталізацією біографії вченого, а дає тільки необхідні факти, дати. Дослідник вва­жає, що найкраща біографія була написана самим Миколою! вано - вичем, а своє основне завдання від бачив у тому, аби розкрити найва­жливіші грані пошуків М. I. Костомарова на ниві науки.

Особливо цікавить вченого етнографічна тема. В нотатках “Из истории украинской историографии. Этнографические темы в укра­инской литературе” [4] О. С. Грушевський звертає увагу на провід­ну роль М. I. Костомарова в розробці етнографії як науки, підкрес­люючи, що саме Микола Іванович зрозумів, що етнографія відіграє важливу роль у всеслов’янському відродженні, в пробудженні наці­ональної свідомості, що вона не є суто літературною дисципліною, а це одна із основних складових соціальної та політичної історії.

О. С. Грушевський стверджував, що Микола Іванович ішов до читачів з цілісною системою культурологічних, соціоісторичних і етнофілософських поглядів, в формуванні яких сприяли твори М. Гоголя, М. Максимовича, Г. Квітки-Основ’яненка, О. Бодянсько - го. На відміну від багатьох попередників, критик високо оцінює другу магістерську дисертацію Миколи Івановича “Об историческом зна­чении русской народной поэзии”, він не поділяє відгуки на цей юна­цький твір Костомарова з боку Г. Гулака-Артемовського (“мужиц­кие песни не тема для диссертации”) та В. І. Бєлінського (який називав “рассуждение о народной поэзии пустой болтовней”) і за­уважує, що “критики не зрозуміли ні цінностей нових ідей, ні того, що був науково обґрунтований новий напрямок, нова галузь нау­ки — етнографія” [5].

О. Грушевський вперше в літературі звернув увагу на ті поло­ження праці вченого, які залишились поза увагою його сучасників, а саме: “М. І. Костомаров, по-перше, зміг побачити недостатність історичних документів; по-друге, простежує, як вивчалась народна поезія в Європі; по-третє, розкриває параметри духовного життя; по-четверте, в народно-поетичній символіці побачив не лише філо­софсько-поетичний, а й історико-етнографічний зміст” [6].

Аналізуючи працю М. Костомарова “Об историческом значении русской народной поэзии”, О. Грушевський підводить читача до висновку, що саме в основі інтересу до вивчення української пісен­ної творчості лежало почуття захоплення народною поезією, яке й було першим імпульсом до збирання та вивчення фольклору. Син­тезуючи різні погляди на функціонування пісенних зразків, їх різ­новидів та варіантів, О. Грушевський саме на прикладі оцінок етно­логічних студій М. Костомарова доходить висновку, що його заслу­га у вивченні пісенної історичної творчості якраз полягає в широ­кій постановці питання, що об’єднала в цілісну закінчену схему поодинокі намітки, вказівки, починаючи з міфологічного значення окремих символів і закінчуючи послідовністю побутових типів у народних піснях. О. Грушевський підкреслює, що постановка М. Ко­стомаровим проблеми про історичне значення народної поезії була новою і сміливою. На його думку, М. Костомаров як історик піді­йшов до освоєння та осмислення фольклорного матеріалу з істори - ко-літературного боку, хоч і не до кінця вичерпав історіографічне його значення.

О. Грушевський підкреслює, що “етнографічні інтереси міцніли в Костомарова поруч із захопленням українською літературою”, “ранні фольклорно-етнографічні зацікавлення і перші наукові сту­дії відіграли важливу роль у виробленні історичного світоспогля­дання та світосприйняття” [7].

О. Грушевський цінить історика за те, що він одним з перших почав боронити українську мову і відстоювати думку про її само­стійний розвиток не лише як засобу спілкування, але і як літерату­рної.

Звертаючись до визначення місця М. Костомарова в науковому і культурному житті Росії середини XIX ст. (Спр. 1081), автор аналі­зує і деякі літературні твори історика: “Сава Чалий”, “Переяславсь­ка ніч”, “Кремуцій Корд”, “Эллины Тавриды”, “Син”, “Холоп”, “Чер - ниговка”, підкреслюючи, що вони мають добротну, літературну фор­му (хоча і робить зауваження авторові про деякі незрозумілості, особливо, що стосується змалювання конкретних історичних поста­тей, як Гната Голого, Сави Чалого, Марини, сестри Лисенка, та ін.), вважає, що автор по-науковому підходить до пояснення питань сус­пільного та культурного життя. На думку О. С. Грушевського, до Костомарова українська література ще не мала ані жанру істо­ричної поеми, ані історичного роману і повісті, ані історичної дра­ми. Останній напрям, як вважає дослідник, започаткував саме М. I. Костомаров.

Розвиваючи тему місця вченого в суспільному житті тогочасної Росії, О. С. Грушевський досліджує історію гуртка “петербурзьких українців”. В фонді зберігаються великі за обсягом нотатки вчено­го: “З українського культурного і наукового життя в середині XIX ст.” (Спр. 1081), “З життя українського гуртка в Петербурзі 1858 — 1861 рр.” (Спр. 1082), “Записки про видання підручників,

Євангелія та популярних книжок українською мовою і організа­цію недільних шкіл у 60-х рр. XIX ст.” (Спр. 1152), “Огляди робіт Василенка, Костомарова, Куліша, Максимовича з історії літератури України” (Спр. 1143) та ін. “Зміна обставин суспільного життя малювала тоді уяві української інтелігенції дуже привабні перспе­ктиви. Здавалося можливим осягнути все те, про що мріяли рані­ше, і осягнути дуже швидко... Петербурзькі українці на своїх гурт­ках обговорювали події сьогочасного життя, збирали думки про за­міри гурту і укладали плани культурної роботи” [8]. “Костомаров охоче розповідав про свої знахідки. У нього була здібність мальов­ничо оповідати про старі часи, здібність, якою він чарував і величе­зну аудиторію Петербурзького університету, і невеличкий гурток знайомих. Він сам захоплювався страшенно та вмів іншим пере­дати се захоплення. Перед слухачами відживало минуле, його події і його дієві особи. Завдяки живій уяві Костомарова все давномину­ле і позабуте наче здобувало нове життя і оживало в яскравих бар­вах” [9].

О. С. Грушевський, вивчаючи роботу Миколи Івановича в галузі народної освіти, звертає увагу на програму історика з видання укра­їнських книжок для народу. Автор наводить програму М. І. Косто­марова у справі народної освіти, звертаючи увагу на такі її поло­ження: “Треба обмежитись елементарним викликом наукового знання, тому на перший час, крім букварів, народові потрібні коро­тка біблійна і церковна історія, катехізис, уривки з повчань учите­лів церкви, з життя улюблених народом святих і пояснення бого­служіння”. “Разом з тим треба видавати граматику рідної мови, з котрої народ би узнав побудову людського слова”.

“Нарешті треба написати таку книжечку, щоб у ній подати на­родові головні основи становища в державі і юридичних прав”.

Погоджується О. С. Грушевський з Миколою Івановичем Косто­маровим відносно того, що історію не можна зводити до плану еле­ментарної освіти. “Історія така наука, що вимагає великого запасу попередніх відомостей значного розвитку, без того з неї не має ко­ристі” [10]. Він робить висновок, що положення цієї програми на багато років випередили свій час.

О. С. Грушевський був переконаний, що одним з проявів гро­мадсько-політичного і національного піднесення в Україні в 60-ті рр. стає видання журналу “Основа”, навколо якого концен­трувались всі кращі літературні, наукові і громадські сили України (“Ранние этнографические работы Н. И. Костомарова и историчес­кие статьи Костомарова в “Основе”. Спр. 1188).

Важливу частину творчого доробку О. С. Грушевського, який зберігається у фонді, складають нотатки з історії Кирило-Мефодіїв - ського товариства.

Вивчаючи спогади сучасників, дослідник звернув увагу на розбі­жності у визначенні місця М. І. Костомарова в діяльності товарис­тва і значенні товариства в суспільному житті. Свої думки з цього приводу О. Грушевський виклав у статті “3 планів та думок Кири - ло-Мефодіївського братства” (Спр. 1192): вчений, по-перше, вважає Костомарова фундатором і автором програмних документів това­риства, по-друге, стверджує, що товариство було створене для боро­тьби з російським самодержавством.

О. С. Грушевський глибоко вивчав і історичні праці вченого. В цьому аспекті звертає увагу на себе оцінка дискусійних статей історика “Федеративное начало в древней Руси”, “Две русские на­родности”, “Черты народной южнорусской истории”. Грушевський називає їх програмними для розвитку української справи і вважає, що вони внесли в неї нові ідеї та відіграли важливу роль в подаль­шому формуванні історичного мислення східного слов’янства.

О. С. Грушевський називає М. І. Костомарова першим великим істориком-федералістом, прибічником прав українського народу. На відміну від інших критиків, вважає, що його ідея панславізму ґрун­тувалась не на зверхності однієї народності над іншими, а на їх рівноправності і внутрішній свободі.

0. С. Грушевський, займаючись вивченням історії України, зро­бив багато нотаток із праць Костомарова, які потім використовував в своїх дослідженнях.

Знайомство з працями О. С. Грушевського про життя і творчість М. І. Костомарова дозволяє зробити такі узагальнення:

1. На думку О. С. Грушевського, саме М. І. Костомаров був основ­ним ідеологом українства, і попри певні подальші модифікації його молодим поколінням у ІІ пол. ХІХ ст., головні ідеї концепції М. І. Ко­стомарова лишились незмінними, саме він створив стереотип “народу” в українській суспільній свідомості та громадській думці.

2. В історіографічних творах О. Грушевського про особистість та творчість М. Костомарова поєднуються два підходи: хронологіч­но-біографічний (поступово розкриваються найважливіші віхи життя і творчих здобутків вченого з постійним посиланням на його “Автобіографію”) та критично-аналітичний (подається аналіз різних творів з власним доповненням науковими фактами та в зіставленні з працями інших дослідників).

3. О. С. Грушевський переконаний, що фольклорно-етнографіч­ний та міфологічний рівень свідомості вченого був багатим і різно­бічним.

4. На думку дослідника, в творчості М. Костомарова вдало поєд­нувались історико-археологічні, етнографічні та культурно-просві­тницькі інтереси вченого.

Підводячи підсумки сказаного, доцільно згадати справедливе зауваження О. Грушевського, що критикам та читачам слід мати на увазі постійну зміну історичних напрямів, течій, впливів, тому будь-якого вченого слід розглядати в тісному зв’язку з історичною традицією і не слід забувати про еволюцію поглядів та оцінок того чи іншого автора, його творчості взагалі. Одна річ — оцінка творів сучасниками, цілком інша — в наші часи [11].

Олександр Грушевський належав до дослідників, які визнавали провідну роль М. І. Костомарова в розвитку наукового, суспільного та освітнього життя України і Росії ХІХ століття. На жаль, довгі роки прізвище О. Грушевського було в числі тих, на кого наклали свого часу ідеологічне табу. Нині ми маємо можливість прилучити­ся до його багатої історіографічної спадщини, передусім, про М. І. Костомарова.

Література:

1. Грушевський О. Із історії української етнографії. Вивчення історичних пісень. — К., 1905. — 14 с.; Грушевский А. Из харьковских лет

Н. И. Костомарова. — СПб., 1908. — 65 с.; Грушевський А. Ранние эт­нографические работы Н. И. Костомарова. — СПб, 1911. — 44 с. та ін.

2. ЦДІА. — Ф. 1235. — Оп. 1. — Спр. 193 (О. Грушевський. Українська історіографія і Микола Костомаров). — 30 арк.; Там само. — Спр. 1078 (А. Грушевский. История разработки этнографии. Этнографические темы в украинской литературе). — 360 арк.; Там само. — Спр. 1079 (О. Грушевський. Етнографічні плани та виписки до теми: “Харків­ські гуртки: етнографія). — 500 арк.; Там само. — Спр. 1190 (О. Гру - шевський. Стаття про юнацькі роки М. І. Костомарова). — 30 арк. та ін.

3. Грушевский А. Из харьковских лет Н. И. Костомарова. — Спб., 1908. — 65 с.

4. Грушевский А Из истории украинской этнографии. Этнографические темы в украинской литературе. — СПб., 1910. — 29 с.

5. Грушевський О. Із історії української етнографії. Вивчення історичних пісень. — К., 1905. — 14 с.

6. ЦДІА. — Ф. 1235. — Оп. 1 — Спр. 1079 (О. Грушевський. Етнографі­чні плани та виписки до теми: Харківські гуртки: етнографія). — Арк. 90-92.

7. Там само. — Арк. 92.

8. Грушевський О. С. З життя українського гуртка в Петербурзі 1858 — 1861. — С. 8.

9. Там само. — С. 9.

10. ЦДІА. — Ф. 1235. — Оп. 1. — Спр. 1152. (Записки про видання підруч­ників, Євангелія та популярних книжок українською мовою і організа­цію недільних шкіл у 60-х рр. ХІХ ст.). — Арк. 76-79.

11. Див. Качкан В. А. Українське народознавство в іменах. — К., 1995. — С. 160-171.

Похожие статьи