Головна Історія Інтелігенція і влада ЛІДЕРИ РУХУ У ДЕРЖАВОТВОРЧОМУ ПРОЦЕСІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1990-Х РОКІВ
joomla
ЛІДЕРИ РУХУ У ДЕРЖАВОТВОРЧОМУ ПРОЦЕСІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1990-Х РОКІВ
Історія - Інтелігенція і влада

Ю. В. Діденко

Питання державотворення та його вплив на розвиток суспіль­них процесів є актуальними для розвитку будь-якої держави. Пра­ці та досвід видатних державних діячів служать прикладом для багатьох поколінь в цілому світі. Починаючи з Руської правди бере свій початок українська законотворча думка, що пройшла значний шлях у працях визначних політиків минулого та сучасності. Нині­шній стан державотворення в Україні, що за роки Незалежності України пройшов значний шлях розвитку, залишається малодослі- дженим, а досвід перших будівничих законодавчого поля українсь­кої держави — невитребуваним. Важливим є внесок у ці процеси Народного Руху України та його лідерів. Актуальним залишаєть­ся використання законодавчих ініціатив Руху, їх бази у сучасному державному будівництві.

Проблема державотворчих процесів нині залишається поки поза увагою, а внесок окремих депутатів завершується їх мемуарами та спогадами; потребують комплексних досліджень первинні доку­менти, а доробок у цей процес політичних партій, інших суб’єктів законодавчої інциативи слабо розроблений. Дослідження даного напрямку проводив М. Томенко, а у працях В. Чорновола, О. Лав­риновича, Ю. Костенка, В. Черняка виокремлюються деякі аспек­ти розвитку досліджуваної тематики, цікаві як розвиток державо­творчих починань. М. Томенко у своїх дослідженнях проводить детальний аналіз деяких важливих питань діяльності депутатів та політичних партій, відзначаючи ідеологічний, бізнесовий, кор­поративний інтерес у голосуваннях. Його висновки в цілому спів­падають із розвитком парламентаризму у державах з розвиненою демократією.

Визначення внеску лідерів Народного Руху у розвиток державо­творчих процесів, оцінка важливості прийнятих рішень та пропо­зицій, реакція на події, особистий внесок депутатів у розроблені економічні, гуманітарні, освітянські проекти, уміння донести необ­хідні рішення до громади будуть висвітлені в даній роботі. Оцінка актуальності та значимості прийнятих рішень Народним Рухом та його фракцією, їх вплив на розвиток подій є одним із завдань даного дослідження.

Підкреслити послідовну законотворчу позицію та внесок Руху, його лідерів у відстоюванні інтересів української держави у період підготовки та прийняття Конституції України. Вказати на його оперативність реагування на проблеми, що постають перед суспіль­ством та громадянами, та уміння упереджувати небезпеки для іс­нування української держави. Оцінити особистий внесок депутатів фракції та Народного Руху у розвиток законодавчих ініціатив в Україні.

За весь час своєї діяльності Рух ніколи не стояв осторонь проце­сів розбудови держави, завжди лишаючись на сторожі національ­них інтересів України. Він брав участь у розробці та прийнятті найважливіших нормативних актів держави, був провідником в авангарді боротьби за здобуття та утвердження незалежності Укра­їни, організовував заходи, направлені на відродження української духовності, проводив активну роботу з питань економічної та полі­тичної розбудови держави.

Постійно увага Народного Руху України була прикута до вирі­шення наболілих економічних проблем та захисту українських інтересів від антиукраїнських зазіхань, від яких і донині потерпає молода держава. Так, аналізуючи економічну ситуацію наприкінці

1995 року в Україні, президент Інституту державності і демократії, член Великої Ради НРУ В. Черняк вказував, що “на сьогодні найго­ловніші завдання — зупинити падіння виробництва, підвищити незалежність української економіки, розробити програму заходів, спрямованих на розвиток національної освіти, культури, науки” [1].

А в зверненні Великої Ради до Президента України наголошу­валось на небезпеках на цьому шляху, і тому “держава повинна протиставити антиукраїнським діям можновладців у центрі та на місцях силу закону і міць свого авторитету” [2]. В розбудові укра­їнської держави також постійно виникала внутрішня небезпека за рахунок ігнорування прийнятих рішень чиновниками нижчого рі­вня, про що неодноразово вказував Рух у своїх зверненнях. Існува­ла також і економічна. На її прояви оперативно реагувала фракція Руху. У зв’язку з блокуванням лівою більшістю парламенту будів­ництва Одеського нафтотерміналу в заяві фракції наголошувалось на намаганні “нищити будь-які атрибути української державнос­ті” [3]. Одночасно Рух спільно з депутатами, що стоять на держав­ницьких позиціях, звертався до вищих чинників держави з закли­ком зробити все можливе, щоб “антиукраїнський лобізм не отри­мував перемог в нашій державі” [4]. Рух вважав, що необхідна де­монополізація постачання енергоносіїв і Україна повинна спожи­вати з одного джерела не більше 20-30%, що підтвердив подальший розвиток енергетичних криз в нашій державі.

Проводячи послідовну державницьку політику, рухівці постійно наголошували на підтримці формування демократичних та відпо­відальних шляхів розвитку українського суспільства. Так, після виборів 1998 року Ю. Костенко, що пройшов до парламенту по ру - хівському партійному списку, передбачав необхідність, що “струк - турована ВР має унікальний шанс сформувати дійсно український уряд” [5].

Наголошуючи також на необхідності співпраці уряду та Верхо­вної Ради, він вважав, що основним шляхом реформування Верхо­вної Ради є комітети. Також Ю. Костенко відзначав: “три-чотири роки ми проводили так звану слідову за Росією політику” [6].

У своєму виступі, як претендент на посаду голови Верховної Ради, Ю. Костенко жорстко піддав критиці те, що “в Україні практично не було українського уряду, не було українських міністрів, не було політиків, які дивляться на проблеми тієї чи іншої галузі крізь призму національних інтересів” [7].

І ця проблема дійсно постійно існувала в українському політи - кумі, створюючи перманентні парламентські та урядові кризи, що значним чином впливали на загальний розвиток держави.

Він же, окреслюючи позицію Руху на зустрічі з активом в Запо­ріжжі в листопаді 1998 року, вважав, що причиною економічних негараздів є неспроможність уряду в повній мірі використовувати потенціал ПЕК і ВПК, а також відсутність економічних реформ. Говорячи про земельну реформу, відзначав, що Україна є майже єди­ною країною СНД, де досі не прийнята земельна реформа. Тут Ю. Ко­стенко також “дорікнув за втрачений протягом дворічної віднос­ної стабільності гривні шанс зміцнити економіку, а теперішню фі­нансову ситуацію назвав катастрофічною” [8]. Вона була введена в році.

Одночасно вплив рухівської фракції на прийняття законів не мав домінуючого значення, бо, як і у Верховній Раді попередніх скликань, НРУ перебувала у меншості, знаходячись у постійному протистоянні з представниками лівих сил. Не був вирішальним вплив Руху на прийняття рішень Кабінетом міністрів та Президентом.

Рухом пропонувалися конкретні шляхи вирішення наболілих питань, так, заступник голови НРУ, доктор економічних наук Воло­димир Черняк вказував на шляхи макроекономічної стабілізації народногосподарського комплексу України. На його погляд, “у центр економічної політики необхідно поставити питання припинення спаду виробництва і створення умов для економічного росту, поєд­нати фінансову стабілізацію і стимулювання виробництва” [9].

А на VI Всеукраїнських зборах Руху заступник голови О. Лав­ринович, оцінюючи хід реалізації завдань у законотворчому проце­сі, констатував, “що ми не використали в повній мірі, а можливо взагалі не скористалися такою можливістю, як підготовка законо­проектів і проектів рішень, які ми могли б приймати через парла­мент України” [10]. Справедлива критика стимулювала втілення нових фундаментальних проектів, що мали розроблятися рухівсь- кими аналітичними центрами та активізувати рухівських лідерів у законотворчому процесі [11]. На зборах Руху під час роботи секцій були обговорені концепції “національної безпеки, гуманітарної по­літики, державного будівництва, етнонаціональної політики та ре­формування економіки й соціальної політики” [12]. А потім кері­вники секцій народні депутати Юрій Костенко, Лесь Танюк, Олек­сандр Лавринович, а також Роберт Карташов та Володимир Черняк, звітували перед делегатами зборів по підсумках обговорення.

На базі роботи секції реформування економіки й соціальної по­літики була розроблена, а потім затверджена на першій Всеукраїн­ській партійній конференції рухівська “Програми боротьби з бід­ністю”. Її керівник В. Черняк запропонував програму опрацювати і подати Президентові та урядові. А депутати та керівники Руху під час зустрічі з Леонідом Кучмою окрім того ще й “висловили Президентові ряд конкретних пропозицій щодо покращення еконо­мічної ситуації в державі, зокрема сфери енергопостачання” [13].

Рух в цілому, після прийняття Конституції України позитивно оцінюючи діяльність Президента України Л. Кучми, наголошував, що його програма перетворень дуже близька до програми Руху, ре­форми проголошені, але йдуть дуже повільно. Підтвердженням під­тримки діяльності Президента України Л. Кучми Рухом стало го­лосування по його доповіді “Про основні заходи економічної та со­ціальної політики” [14]. 19 жовтня 1994 року В. Чорновіл та біль­шість членів фракції Руху висловили своє схвалення програми.

В. Чорновіл одночасно вказував, що Рух — опозиційна партія і що, об’єктивно оцінюючи діяльність уряду та Президента, головним завданням вважав розвиток економіки держави. Він зазначав слаб­кість реформ через неефективну кадрову політику. Одночасно по­зиція Руху визначалась лояльністю до Президента, “тобто в конс­труктивній опозиції — в чомусь критикуємо, в чомусь підтримує­мо. І не лояльні до тих сил, які ставлять за мету ліквідацію україн­ської держави” [15], — вказував В. Чорновіл.

На передньому плані для партії Народного Руху України завжди була розбудова держави та проведення реформ, про що неодноразово наголошувалось у його програмових документах, і він був не лояль­ним до тих, хто був за “максимальне стримування реформ” [16].

Перебуваючи на Волині, напередодні виборів голова НРУ В. Чор - новіл наголошував: “Рух жорстко критикував Президента, його помилки, але курс реформ близький до програми НРУ” [17]. Одно­часно НРУ не ставив і вимогу про відставку П. Лазаренка. Основне, на думку В. Чорновола, мало вирішитись весною 1998 року. Він передбачав — якщо НРУ не прийде до влади, то Україну чекають нелегкі часи. “Незалежність не віддамо, але можемо перетворитись на державу третього сорту” [18], — пророче передбачив він.

Рухівські лідери уважно відслідковували проблеми у розвитку науки та освіти, залучаючи в разі необхідності до їх вирішення одно­думців. Після Всеукраїнської наради з проблем розвитку науки 1996 року фракціями Руху, ПЗУ, ДемПУ, НДПУ було підготовлено лист до Президента України з приводу ситуації в науково-технічній галузі. Вони вважали, що реформування галузі потрібно почати з формуван­ня двох складових: Національної Ради з науки та Державного комі­тету з науково-технічного прогресу. Важлива роль в функціонуванні галузі повинна належати фаховим відділенням вчених, що повинні об’єднувати представників академічної, вузівської та галузевої наук. При такому розподілі функцій Національна академія наук не повин­на адміністративно впливати на роботу науковців. Це, за думкою авторів листа, повинно було прискорити розвиток освіти та науки України. Відкритий лист лідерів політичних партій до Президента України з приводу ситуації в науково-технічній галузі підписали: від НРУ В. Чорновіл, Київської крайової організації Руху — М. Гор - батюк, СДПУ — В. Онопенко та Р. Маруговський, ПЗУ — В. Кононов та Ю. Самойленко, ДемПУ — В. Яворівський, НДПУ — А. Матвієн - ко. Вони вважали, “що система управління наукою має функціонува­ти у вигляді двох складових: Національної Ради з науки та Держа­вного комітету з науково-технічного прогресу” [19].

Рух у своїй законотворчій діяльності, послідовно відстоюючи розвиток науки та освіти, розумів, що без цілісної ідеології україн­ської державності та при нехтуванні проблемами освіти й науки з боку державних чинників неможливе відродження морально-етич­них цінностей української нації. Тому як ніколи важливою става­ла роль сподвижника-педагога. У своєму зверненні до педагогів до початку нового навчального року Рух, віддаючи їм належну шану, вказував, що “щирим словом, силою переконання утверджуймо дер­жавницьку ідею, готуймо нашу молодь до звитяжної праці в ім’я України” [20].

Отже, бачимо із викладеного дослідження, лідери Руху значну увагу приділяли економічним проблемам в державі, вказуючи шля­хи їх вирішення, одночасно попереджуючи про небезпеки, які існу­вали від ігнорування вирішення поставлених завдань. Показано засоби, через які Рух вирішував проблеми, що виникали в процесі державотворення, та розробку законотворчих ініціатив із залучен­ням широкого партійного активу, доопрацювання його результатів та донесення їх до осіб, що впливають на прийняття рішень. Наго­лошено на важливості рухівських ініціатив, що використовувались Президентом у його програмових документах по стратегічних на­прямках розвитку молодої української держави. Підкреслено пе­редбачуваність прогнозів представників Руху у майбутньому роз­витку суспільних процесів у державі та їх розуміння важливості реформ у галузі науки та освіти. Важливим аспектом у діяльності рухівських лідерів залишається їх розуміння ролі особистості у процесах розбудови держави та закладення основ громадянського суспільства.


1. Шершень Л. Велика Рада НРУ ухвалила звернення до Президента Укра­їни // Робітнича газета України. — 1995. — 13 вересня.

2. Вісник Руху. Спеціальний випуск. Основні документи 1994 — 1995 рр. Звернення Великої Ради Руху до Президента України Леоніда Кучми (9 вересня 1995 р.). — Київ, 1995. — С. 56.

3. Заява фракції Народного Руху України у Верховній Раді України від 21 вересня 1994 р. — К., 1995. — С. 13.

4. Там само. — С. 14

5. Євсєєва В. Половина саду цвіте — половина в’яне, або Претенденти на голову... // Вечірній Київ. — 1998. — 22 травня. — С. 2, 6.

6. Бюлетень № 10 засідання 20 травня 1998 р.

7. Там само.

8. Голод В. Рух готує підґрунтя // Запорізька правда. — 1998. — 4 листо­пада.

9. Карташов В., Черняк В. Назрілі зміни в економічній політиці // Час­тіше. — 1996. — 17 травня.

10. Лавринович О. Реалізація завдань Руху у законотворчому процесі // Матеріали VI Всеукраїнських зборів, м. Київ, 15-17 грудня 1995 р. —

С. 4.

11. Прес-реліз №5 // Матеріали VI Всеукраїнських зборів, м. Київ, 15-17 грудня 1995 р. — С. 4.

12. Там само. — С. 1.

13. Фракція Руху зустрілася з Президентом. Розмова була корисною і про- позиційною // Час-Тіше. — 1996. — 25 жовтня.

14. Верховна Рада України: Парадигми і парадокси. — Випуск 1. — К.: Українська перспектива, 1995. — С. 56.

15. Чорновол В. Рух планирует прийти к власти в блоке с другими демокра­тическими движениями // Независимость. — 1996. — 11 сентября.

16. Там само.

17. Александрович М. В’ячеслав Чорновіл — за партійну відповідальність // Волинь. — 1997. — 8 квітня.

18. Там само.

19. Звернення до Президента України Голови Ради з питань науки та нау­ково-технічної політики Л. Д. Кучми // Український вчений. — 1996.

— 30 квітня.

20. Вісник Руху. Спеціальний випуск. Основні документи 1994 — 1995 рр. // Звернення Народного Руху України до українських педагогів. — С. 53.