Головна Історія Інтелігенція і влада ЖІНОЧЕ ЄПАРХІАЛЬНЕ УЧИЛИЩЕ В ОДЕСІ (середина XIX — початок XX ст.)
joomla
ЖІНОЧЕ ЄПАРХІАЛЬНЕ УЧИЛИЩЕ В ОДЕСІ (середина XIX — початок XX ст.)
Історія - Інтелігенція і влада

Д. А. Грозний

Зміни, що здійснюються в останній час практично у всіх областях нашого життя, торкнулися проблем виховання підростаючих поко­лінь. Перетворення школи в сучасних умовах значно підвищує роль досліджень історії розвитку системи освіти. Тенденція впроваджен­ня нових типів середніх навчальних закладів, що намітилася в кінці

XX — на початку XXI століття, встановила вимогу детального осми­слення діяльності тих шкіл дореволюційної Росії, до котрих зверну­лася з метою запозичення сьогоднішня школа. Стратегія педагогіки нашого часу зумовила широкі можливості для розвитку варіативних освітніх установ, що відповідають вимогам всіх верств населення. Про необхідність проникнення в традиції вітчизняного досвіду на­вчання і виховання, розуміння культурно-історичного впливу на ста­новлення педагогічної системи та участь в ній православного духо­венства, цілісного уявлення про жіночу освіту, зокрема в освіті до­ньок духовенства, і зумовило актуальність даного дослідження.

Серед типів навчальних закладів, що складали основу освіти в Херсонській губернії, в XIX столітті виділялися: гімназії Міністер­ства народної освіти, єпархіальні училища і училища духовного відомства. В арсеналі історико-педагогічних досліджень по жіно­чій освіті існує достатньо багато робіт, що стосуються майже всіх видів учбових закладів, проте практично не вивченими дотепер за­лишаються закриті жіночі училища духовного відомства і єпархіа­льні жіночі училища, що були напівзакритими навчальними закла­дами. Єпархіальні жіночі училища функціонували не ізольовано, а в рамках системи жіночої освіти, тому правомірно, як нам предста­вляється, звернути увагу на основні роботи, в яких відображені про­цеси становлення і розвитку середньої жіночої освіти. На необхід­ність серйозної уваги до жіночої освіти в Росії указують праці пе­дагогів I. I. Бецького, К. Д. Ушинського, П. Ф. Каптєрєва, а також представників православної церкви — Московського митрополита Філарета (Дроздова), архієпископа Xерсонського і Таврійського Іно - кентія, єпископа Томської єпархії Макарія, преосвященного Нафа - наїла, протоієрея М. К. Павловського [1].

Дослідження розвою жіночої середньої освіти в публіцистичній літературі XIX — початку XX ст. представлені головним чином роботами оглядового характеру, матеріалами журнальної публіцис­тики і мемуарами. В деяких з них міститься порівняльно-історич­ний підхід до аналізу цілей і задач освіти, зіставлення традицій російського і західноєвропейського жіночого виховання. В радян­ський період при вивченні загальних і приватних проблем жіно­чої освіти дослідники Н. А. Зіневіч, В. П. Лапчинська, К. I. Львів,

Н. I. Молодят, Ф. Ф. Шамахов широко використовували фактологіч­ний матеріал, що включає біографії і творчу спадщину вітчизняних педагогів, що послужили ґрунтовною базою для подальших дослі­джень даної проблематики. На матеріали цих авторів спиралося і комплексне дослідження НДІ загальної педагогіки АПН СРСР “На­риси історії школи і педагогічної думки народів СССР”. В кінці 80-х — початку 90-х рр. XX в. намітилися нові підходи до історії освіти. Дослідження С. Ф. Єгорова, М. В. Михайлової і Е. И. Пер- фильової присвячуються як змісту освіти в середніх учбових за­кладах дореволюційної Росії, так і їхній організації [2]. Але і в цих наукових розробках проблеми освіти і виховання дочок православ­ного духівництва виявилися практично не розкритими і потребу­ють подальшого дослідження.

Слід зазначити, що наукові дослідження жіночої освіти в Росії дають підставу достатньо широко представити стан розвитку сере­дніх жіночих учбових закладів середини XIX — початку XX ст., з тим, щоб визначити місце єпархіальних жіночих училищ в загаль­ній їх системі, охарактеризувати процес розвитку і діяльності єпар­хіальних жіночих училищ як одного з типів середнього учбового закладу в Російській імперії.

Жіночі єпархіальні училища мали своє особливе призначення і свою особливу організацію. Прообразом цих установ варто вважа­ти сирітські заклади, які засновувалися при жіночих монастирях. Стали виникати при монастирях притулки для дочок духовенства. Так сталося в Xерсонській єпархії. Те жалюгідне становище осиро­тілих дочок духовенства Xерсонської єпархії, в якому знайшов їх перший архіпастир на кафедрі Xерсонській преосвященний архі­єпископ Гавриїл. “В 1837 р. вперше оглянувши єпархію Xерсонсь - ку, він, за власними його словами, знайшов багатьох сиріт духівни­цтва не тільки без домашньої освіти, але і в злиденності, без жодно­го притулку, а деяких навіть в служінні у євреїв. Таке вкрай важке положення сиріт духівництва привело благосердного архіпастиря до думки — поспішити з будівництвом притулку для безпритуль­них, який тільки був можливий по коштам єпархії. Побачивши, що в Херсонській єпархії немає жодного жіночого монастиря для охо­чих відмовитися від справ мирських, і що для охочих присвятити життя своє на служіння Богу буде найвищим служінням — піклу­вання сиріт і виховання їх в дусі істинно християнському, архіпас­тир запропонував — влаштувати в Одесі жіночий сирітсько-вихов­ний монастир, в який могли б мати переважне право вступу черни­ці, що дістали в миру достатню освіту і для того, щоб їм довірити виховання сиріт” [3, 359 с.]. Призначення подібних сирітських уста­нов при монастирях було: дати притулок для бідних і привчити до елементарних знань, які стали в нагоді в повсякденному житті. В них, головним чином, було звернуто увагу на виучку різного роду рукоділлю, на більш-менш жваве читання книг церковнослов’янсь­кого друку і на розуміння самих елементарних знань Закону Божо­го. На початку 1838 року Гавриїл пише лист до Синоду з прохан­ням дозволити відкриття жіночого монастиря з сирітсько-вихов­ним закладом. Синод затвердив пропозицію архієпископа Херсон­ського указом від 16 травня 1839 року, який був потім підтвердже­ний постановою від 31 грудня 1841 року [4, 489 с.]. Але брак кош­тів для початку будівництва жіночого монастиря з сирітським при­тулком змусив архіпастиря звернутися з проханням до громади Одеси про пожертвування коштів. На його прохання відгукнулися не тільки священики єпархії, а й громадяни міста, яким не була байдужа доля сиріт. І вже через 3 роки відбулося відкриття Арха - нгело-Михайлівського монастиря з сирітсько-виховним закладом [5, 359 — 360 с.].

Хоч на початку заклад був заснований для дочок православного духівництва, але вже з самого початку в ньому навчалися дівчата інших станів суспільства, за певну платню, визначену місцевим духівництвом.

Згідно з метою, для якої був заснований Архангело-Михайлівсь - кий монастир, а саме — надати притулок сиротам духовенства і надати їм початкову освіту, яка знадобиться в повсякденному жит­ті, перша навчальна програма не була широка. Вчили їх: 1) росій­ській і слов’янській грамоті; чистописанню з пристойним і мож­ливим малюванням; 2) Закону Божого, тобто катехізису, священній історії Старого і Нового Заповіту, поясненню божественної літургії, читанню Псалтиря, тлумаченню Євангелія; 3) церковному співу про­стому і нотному, необхідному особливо для обителі; 4) першим чо­тирьом правилам арифметики і викладенню на рахівницях; коро­ткій російській граматиці: 6) загальним поняттям про історію і географію і 7) жіночому рукоділлю. Кінцева мета, для якої вихову­вали єпархіалок і до якої вони готувалися, — заміжжя за священи­ка або диякона, і навіть за причетника, здебільшого в село. Видно з цього, що при заснуванні монастиря і в ньому притулку для сиріт ціль освітня підкорялася цілям добродійності. Малося на увазі — находячись в монастирі до повноліття, сироти в ньому здобували освіту, з якою вони були не в тягар майбутнім своїм чоловікам і зобов’язані були допомагати їм в первинному навчанні грамоті власних дітей.

Саме училище знаходилось у віданні самого Святого Синоду, під управлінням єпархіального архієрея, і довірялося найближчому піклуванню місцевого духівництва, яке саме знаходило кошти для утримання училища [6, 620 с.].

На перших порах сирітський притулок надавав достатню освіту для сиріт, але після появи указу від 5 березня 1857 року про засну­вання в губернських та великих повітових містах жіночих училищ, пізніше перейменованих в жіночі гімназії, для дівчат всіх станів. Але священнослужителі відзначали, що жіночі гімназії не можуть бути цілком придатні для виховання дочок священнослужителів, як майбутніх дружин і матерів служителів вівтаря. Так, преосвя­щенний Нафанаїл, тодішній єпископ Архангельський, писав в са­мий Святий Синод в 1861 році: “...тільки від освіти дівчат духов­ного звання можна чекати повного облагороджування домашнього побуту духівництва, тільки від освічених дружин священиків мож­на чекати надійної етичної підтримки. І духівництво досягатиме того значення і впливу на своїх прихожан, які вказані самим його званням” [6, 225 с.]. Подібна думка була і в духівництва Херсонсь­кої єпархії: “...розумна і духовно-освічена дружина для пастиря церкви була нерідко серед навколишнього його середовища єди­ним радником і співробітницею. Вона не тільки полегшувала чо­ловіку труднощі його суспільного служіння, але і приймала на своє піклування турбування по вихованню дітей і управління будин­ком. Ні який-небудь інший жіночий учбовий заклад не міг підготу­вати дочок духівництва до місії дружини священика” [7, 363 с.]. Початок перебудови жіночої єпархіальної освіти датується 20 вере­сня 1868 року, коли був прийнятий новий устав для єпархіальних жіночих училищ [8, 365 с.].

Курс предметів, що викладався, в світських і духовних учили­щах був один і той же. Але тільки в духовних учбових закладах дівчина могла дістати істинну духовну освіту, в дусі і під керівниц­твом Православної церкви.

З предметів навчання обов’язковими вважалися в жіночих єпа­рхіальних училищах наступні: Закон Божий — історія Старого і Нового Заповіту, просторовий катехізис пояснення богослужіння, це­рковна загальна і російська історія; російська мова, російська сло­весність і практичне ознайомлення із слов’янською мовою; ариф­метика і загальні підстави геометрії; географія загальна і російсь­ка; цивільна історія — загальна і російська; загальні необхідні ві­домості з фізики; педагогіка; чистописання; церковний спів.

Необов’язковими вважалися музика, малювання і новітні мови. Крім того, дівчата обов’язково навчалися, тільки в позаурочний час, шиттю, кройці, в’язанню, домашньому господарюванню. З 1888 року, за розпорядженням Святого Синоду, в училищі було запроваджено навчання шиттю і лагодженню церковного одягу та інших облад­нань церковної ризниці: вбрання на престол, жертовник, церковні завіси і т. д.

Вихованки самі собі шили білизну і плаття, прибирали кімнати і ліжка, по черзі готували обіди і сервірували стіл, займалися саді­вництвом та іншою працею, пов’язаною з домашнім господарст­вом. В світських учбових закладах ця сторона виховання залиша­лася без уваги.

Навчання вихованок був найпростішим і не витіюватим. їх за­здалегідь привчали до незабезпеченого трудового життя. На думку московського митрополита Філарета: “виховання їх повинно бути направлене до того, щоб надати дівчатам релігійно-етичну і госпо­дарську освіту, але не відволікати їх від простоти життя, властивого їм по народженню і призначенню... При заснуванні закладу повинна бути влаштована церква; інше все, з ощадливістю, повинно бути невигадливо, і тільки необхідне для потреб закладу. Вихованки живуть в невеликих кімнатах і непросторих. Хто прийде в такий заклад з подібних світських, той не похвалить явного, тому що знайде тільки чистоту і охайність, а не цікавий і не блискучий вигляд. Але це згідно з положенням вихованок, які прийшли сюди з тісних і мізерних домівок і в такі ж, ймовірно, повинні повернутися. Блис­куче житло під час виховання зробило б для них неприємним май­бутні їх житла, прості і мізерні” [9, 2-4 с.].

Для того, щоб полегшити шлях до духовної освіти, вихованки використовували три відомі основні засоби:

Читання слова Божого;

Молитва;

Причащання Святих Таїнств.

Дівчата щодня слухали встановлені молитви вранці і ввечері, до і після їжі, при початку і в кінці уроків в класі. В недільні і святко­ві дні вони були присутні при богослужінні. Дотримуючи в точно­сті пости, встановлені Православною Церквою, всі вихованки говіли, сповідалися і причащалися Святих Таїнств двічі на рік — у Вели­кий пост на першому тижні і в пост перед Різдвом Христовим в дні 17-21 листопада. В день причастя єпархіалкам робили святко­вий стіл. На дні говіння уроків ученицям не задавали, деякі дисци­плінарні стягнення і покарання за неуспішність і витівки в першу четверть року (серпень — жовтень) накладали неодмінно до днів говіння.

Ще одна з складових духовної освіти — це режим життя в єпа­рхіальних училищах. В 7 годин вихованки встають, в 8 вже йдуть на уранішню молитву в церкву училища. З 9 годин до 15 прово­дяться заняття, причому кожний урок починається і закінчується молитвою. Між уроками зміна на 20 хвилин. Сніданки, обіди і вече­рі супроводжуються молитвою. В 21.15 дівчата лягають спати. У результаті: 8 годин приділялося розумовим і фізичним занят­тям, 2 години на молитву, 4 години на прогулянку і 10 годин на сон [10, 6-10 с.].

Викладання церковного співу дуже відрізнялося від викладан­ня в світських учбових закладах і проводилося в строго релігійно- православному дусі. Згідно учбовому плану 12 годин в тиждень було відведено цьому предмету. Співали вихованки в храмі і по партесним нотам, і по Побуту, виданому самим Святим Синодом. Окрім хорового співу, дівчата виступали і меншими групами, і по­одинці. Вони могли співати і молебні, і панахиди, при одруженні і хрещенні і т. д. Вивчалися також патріотичні гімни і канти, літера­турні і народні пісні, що зберегли в собі історичний національний зміст і чисту поетичну красу.

У 1886 році по розпорядженню Синоду було рекомендовано: “В старших класах знайомити вихованок з прийомами утворення півчого хору і керівництвом їм. Тому що багато дівчат після закін­чення курсу переважно ставали сільськими вчительками, для яких бажано було уміння скласти церковний хор або організувати цер­ковний спів. Деякі з них ставали вчительками в гімназіях Міні­стерства освіти, але тільки після іспитів. При Одеському єпархіаль­ному жіночому училищу існувала церковно-приходська школа, в якій дітей навчали учениці старших класів” [11, 6-10 с.].

Один з кореспондентів єпархіальних відомостей пише: “Гірко скаржаться на свою долю ті наші батечки, які одружилися на дів­чатах місцевого єпархіального училища; сидять собі, підібгавши ніжки, так романи читають; не те вони подивляться, що в печі робиться, не те уміють з мужиком поговорити; дітвора замурзана і бігають без нагляду” [12, 2-15 с.]. Такі думки не раз з’являлися у пресі XIX століття. У зв’язку з цим деякі священики неоднора­зово в своїх повчаннях начальникам жіночих єпархіальних учи­лищ ставили акцент на духовну освіту. На їх думку, тільки духо­вна освіта по духу православного християнства може етично удо­сконалити людину і відповідати тому призначенню, яке потрібно для його етичної природи [13, 14 с.]. Така освіта не може обмежу­ватися розвитком однієї чесноти, а повинна обхоплювати всю ду­ховно-етичну природу людини, зі всіма її силами і здібностями. Духовна освіта повинна впливати на перетворення всієї духовної природи людини у всіх головних здібностях: розуму, серця та волі. Розум людський має природжену здатність прагнути до істини. Ця висока мета повинна досягатися розкриттям людині необхід­них, найважливіших істин про Трійцю, навчанням віри і христи­янської моральності [12, 26 с.]. Духовна освіта повинна прагнути діяти правильно на серце і волю жінки [13, 533-539 с.]. Ці повчан­ня були прийняті як керівництво для навчання дівчат в жіночому єпархіальному училищі.

Таким чином, можна зробити висновок, що першим навчаль­ним закладом Херсонській єпархії, в якому навчалися доньки міс­цевого духовенства, було правильно сформовано управління єпархі­альним жіночим училищем, до якого входило і духівництво, і світ­ські особи; їм вдавалося забезпечити кваліфікованими педагогіч­ними кадрами церковно-приходські школи єпархії, здійснювати виховання дочок православного духівництва відповідно до постав­лених цілей, а також працевлаштовувати випускниць училища. Та­кож можна сказати, що хоч єпархіалок виховували дусі правосла­в’я і народності, але така освіта сприяла піднесенню і зміцненню в серцях вихованок любові до батьківщини та сприяла духовному розвою.

Література:

1. Бецкой И. И. Генеральное учреждение о воспитании обоего пола юноше­ства. — СПб.: Тип. при Имп. Акад. наук, 1764. — 12 с.; Каптерев П. Ф. Идеалы женского образования // Образование. — 1898. — № 4. — С. 1­

20. ; Макарий. Образование, права и обязанности женщин. — СПб.: А. П. Лопухина, 1903. — 33 с.; Никольский С. Взгляд Иннокентия, ар­хиепископа Херсонского и Таврического, по вопросу о школьном образо­вании девиц духовного звания / / Черниговские епархиальные ведомос­ти. — 1888. — № 8. — С. 215-220.; Ушинский К. Д. Педагогическая поездка по Швейцарии // Собр. соч. Т. 3. — М. — Л.: Изд-во АПН РСФСР, 1948; Игнатович В. Женское образование и женские школы в теории и на практике. — СПб., б/г. — 73 с.; Малиновский Н. П. Очерки по истории женского среднего образования в России / / Русская школа.

— 1914. — № 9-10. — С. 129-160.

2. Зиневич Н. А. Главный педагогический институт, его история и значе­ние для педагогического образования России: Автореф. дис... канд. пед. наук. — М., 1943. — 24 с.; Лапчинская В. П. Возникновение же­нских гимназий в России и история первых лет их деятельности (Пе­тербург, 1858 — 1866 гг.): Автореф. дис... канд. пед. наук. — М., 1951.

— 16 с.; Львов К. И. Женское образование в СССР в прошлом и насто­ящем: Автореф. дис... д-ра пед. наук. — М., 1946. — 20 с.; Моло­дых Н. И. История московских Высших женских курсов: Автореф. дис... канд. истор. наук. — М., 1940. — 17 с.; Шамахов Ф. Ф. Школа Западной Сибири в конце ХІХ — начале ХХ веков: Автореф. дис... д-ра пед. наук. — Томск, 1958. — 41 с.

3. Очерки истории школы и педагогической мысли СССР (XVIII — первая половина XIX века) / Отв. ред. М. Ф. Шабаев. — М.: Педагогика, 1973.

— 605 с.; Очерки истории школы и педагогической мысли СССР (вторая половина XIX века) / Отв. ред. А. И. Пискунов. — М.: Педагогика, 1978.

— 599 с.; Очерки истории школы и педагогической мысли СССР (конец XIX — начало XX века) / Отв. ред. Э. Д. Днепров. — М.: Педагогика, 1991. — 445 с. Егоров С. Ф. Теория образования в педагогике России начала XX века. — М., 1987. — 301 с.; Михайлова М. В. Передовые школы нового типа, созданные общественной и частной инициативой в России в начале XX века: Автореф. дис... канд. пед. наук. — М., 1966. — 17 с.; Перфильева Е. И. Становление и развитие среднего женского об­разования в России XIX века (40-е — 60-е годы): Автореф. дис... канд. пед. наук. — Н. Новгород, 1992. — 15 с.

4. Вуйницкий А. Значение женщины и необходимость для нее образования // Волынские епархиальные ведомости. — 1881. — № 25, 26. — С. 373­435.; Иванцов-Платонов А. М. Об образовании девиц духовного происхо­ждения вообще и применительно к потребностям духовенства Московс­кой епархии в частности // Православное обозрение. — 1871. — №2. — С. 273-287.; Маслов В. По вопросу об училищах для девиц духовного звания // Дух христианина. — 1864. — № 11. — С. 71-84.; Преображе­нский А. Положение епархиальных женских училищ // Народное обра­зование. — 1899. — № 5. — С. 37-44.; Ромашков Д. И. О духовном образовании / / Чтение в Обществе любителей духовного просвещения.

— 1893. — Кн. 10. — С. 531-547; Краснов М. Епархиальные женские училища // Образование. — 1892. — №2. — С. 221-227; Семенов Д. Епархиальные женские училища за первое пятидесятилетие их сущест­вования // Русская школа. — 1893. — № 9,10. — С. 26-37, № 11. — С. 29-48; № 12. — С. 12-17.

5 Записка Одесского епархиального женского училища, читанная при отк­рытии сего училища 16 августа 1878 года. // Xерсонские епархиальные ведомости. — 1869. — № 20. — 620 с.

6. Красное М. Епархиальные женские училища // Образование. — 1892.

— №2. — 225 с.

7. О нуждах училища девиц духовного звания при Одесском Архангело­Михайловском женском монастыре и о средствах привести его в такой вид, какой требуется нормальным уставом епархиальных женских учи­лищ, Высочайше утвержденным 20-го сентября 1868 года. // Xерсонс - кие епархиальные ведомости — № 18 — 1871. — 363 с.

8. Историческая записка о монастыре и училище, читанная 9 мая 1869 года в день 25-ти летия монастыря его училища // Xерсонские епархи­альные ведомости — № 9 — 1869, — 365 с.

9. Женские епархиальные училища. // Церковно-общественный вестник.

— № 10. — 1887. — С. 26-37.

10. Отчет о состоянии Одеського Епархиального женского училища за 1889 —

1890 учебный год но учебной воспитательной части. — Одесса, 1892. — С. 6-10.

11. Отчет о состоянии Одеського Епархиального женского училища за 1890 —

1891 учебный год по учебной воспитательной части. — Одесса, 1892. — С. 2-15.

12. Отчет о состоянии Одеського Епархиального женского училища за 1899

— 1900 учебный год по учебной воспитательной части. — Одесса, 1902.

— 14 с.

13. Семенов Д. Епархиальные женские училища за первое пятидесятилетие их существования // Русская школа. — 1893. — № 9. — 26 с.

14. Слово, произнесенное в день тезоименитства Благочестивой Государыни Императрицы Марии Александровны. // Прибавление к Херсонским епархиальным ведомостям. — № 17. — 1879. — 533-539 с.

Похожие статьи