Головна Історія Інтелігенція і влада УКП НА КАТЕРИНОСЛАВЩИНІ. ОСНОВНІ ВІХИ ДІЯЛЬНОСТІ (1920 — 1925 РР.)
joomla
УКП НА КАТЕРИНОСЛАВЩИНІ. ОСНОВНІ ВІХИ ДІЯЛЬНОСТІ (1920 — 1925 РР.)
Історія - Інтелігенція і влада

Ю. П. Дірявко

В умовах існування багатопартійності в сучасній незалежній дер­жаві Україні все більше зростає інтерес до вивчення історії суто укра­їнських політичних партій. Цікавою темою для дослідження є аналіз діяльності націонал-комуністичних партій України в 20-х роках XX ст., з яких найдовше існувала Українська Комуністична партія (1920 — 1925 рр.). УКП мала таких неординарних представників української інтелігенції, як М. Ткаченко, А. Річицький, А. Драгоми - рецький, М. Яворський, Б. Антоненко-Давидович та інші.

За радянською концепцією такі “соціал-угодовські” партії, як УКП, втрачали свій вплив з причин “ідейного банкрутства” та “від­сутності соціальної бази”. В числі основних досліджень того часу можна назвати роботи І. Кураса, О. Полушкіної, В. Чирко. Сучасна українська історіографія спростовує цю тезу, показуючи, що так зва­на самоліквідація УКП була добре спланованою режисурою прав­лячої в той час КП(б)У, спрямованою на ліквідацію своїх політич­них опонентів. З сучасних наукових розробок можна виділити ро­боти відомих дослідників історії України — О. Бриндака, Р. Вєтро - ва, В. Ченцова, в яких розглядаються питання встановлення одно - партійності та ліквідації більшовиками останньої легальної опози­ційної партії УКП.

Між тим, в історії цієї партії ще залишається багато білих плям. Зокрема, діяльність УКП на регіональному рівні розглянуто недо­статньо. Враховуючи, що в І пол. 20-х рр. XX ст. губернська органі­зація УКП на Катеринославщині була однією з найчисельніших в Україні, дослідження її діяльності має практичне наукове значення для вивчення історії УКП в цілому.

Катеринославська організація УКП була заснована весною 1920 р. членом ЦК УКП П. Кулініченко. На початку своєї діяльності вона складалась з колишніх членів Катеринославської організації УСДРП, секретарем губкому був обраний А. Ковбаса [3; 43]. Першим знач­ним заходом парторганізації була участь у виборчій кампанії до міськради Катеринослава в 1920 році спільно з КП(б)У. Хоча через самостійну позицію УКП більшовикам ця співпраця не сподобалась.

В 1920 — 1921 рр. діяльність УКП в місті була досить млявою і підсилювалась лише після приїзду членів ЦК УКП [3; 44]. Стосов­но повітових осередків, то певні позиції УКП вдалося завоювати в Верхньодніпровському повіті. Саме тут був найбільш “націоналіс­тичний” елемент в партії. Місцева організація мала сильний вплив на роботу виконкому, посередництвом у ньому своїх членів, котрі мали симпатії місцевого населення як добрі радянські працівники. Помітним впливом тут користувався Д. Басій, який був в цей час секретарем Повітпарткому УКП. В 1921 р. лідери Верхньодніпров­ської організації Басій і Шевченко провели резолюції УКП на проф­спілковому повітовому з’їзді, після чого Катеринославський Губ - ком КП(б)У змушений був анулювати постанови цього з’їзду. Але не зважаючи на такий тиск з боку більшовиків, укапісти отримали значну кількість голосів на повітовому з’їзді Рад, траплялись та­кож випадки переходу з КП(б)У до УКП [3; 230, 45]. Незадоволення Губкому КП(б)У впливом укапістів у цій місцевості видно з прото­колу бюро засідання Губкому Катеринославської організації КП(б)У від 23 серпня 1921 р., де наголошувалось на ліквідації юнацьких осередків УКП (УКРЮС) [3; 202, 134]. Завдяки агентурній роботі ДПУ вдалося значно послабити осередок УКП в квітні-травні 1921 р. [3; 230, 53-54].

Великих втрат зазнала Катеринославська організація УКП і в зв’язку з розколом в керівництві партії та виходом з ЦК кількох її провідних членів, в результаті чого в 1922 р. робота парторгані - зації була практично паралізована. Нову економічну політику бі­льшість членів УКП не сприйняла. За ведення агітації проти прод - податку в січні 1923 р. був заарештований секретар Катеринослав­ського Губкому УКП І. Манжелій [6; 340].

Деякий час здавалось, що партія перебуває в стані безнадійної кризи, яка загрожувала закінчитися самоліквідацією. Але в липні

1923 р. на пленумі ЦК УКП перемогла точка зору, яку активно відстоювали катеринославці, про необхідність збереження УКП як самостійної партії [3; 1602, 6].

Члени ЦК УКП М. Авдієнко і Й. Дідич для посилення роботи організації вирішують змінити тактику Губкому. Тепер поповнен­ня організації планувалось здійснювати в основному за рахунок населення приміських сіл: Мануйлівки, Діївки, Сухачівки, які були базою Нижньодніпровської групи заводів, а також заводів Півден - сталі. При Губкомі було організовано читання усної газети укапіс - тів, на яке запрошувались робітники і селяни з навколишніх се­лищ. Згодом там виникали осередки УКП [3; 1602, 6].

Як приклад негативного централізованого управління укапісти говорили про недосів в Україні 5 мільйонів десятин землі в 1922 р., що привело до голоду. В їх виступах підкреслювалась і диспропор­ція в мінімальній заробітній платі в промисловості Росії та Украї­ни. Радянська влада в Україні не могла гарантувати і 30 р. на мі­сяць, в той час як мінімальна зарплата в Петрограді становила 50 р., що, на думку УКП, також підтверджувало колонізаторську політи­ку РКП. В зв’язку із скаргами селян, що були мобілізовані в Черво­ну Армію і потрапили служити в Росію, потерпаючи від незадовіль­них умов, укапісти проводили пропаганду самостійної Української Червоної Армії [3; 1602, 26]. М. Авдієнко в своїх виступах також стверджував, що інтереси селян в свій час відображали Центральна Рада і Директорія, але через відсутність підтримки пролетаріату, який був переважно російським, програли і селянство, і пролетаріат [3; 1602, 27]. Така агітація давала свої результати, збільшуючи чи­сло прихильників УКП переважно у сільській місцевості. Так, в с. Діївка на виборах в сільраду більшістю пройшов список УКП і наказ депутатам від УКП [3, 1602, 26].

В цей же час Губком звертав увагу на ВНЗ міста, в першу чергу на Вищий Інститут Народної Освіти (ВІНО), оскільки в ньому було багато українців. Ця робота мала певний успіх, що, в свою чергу, викликало незадоволення влади. Так, на закритому засіданні бюро Губкому КП(б)У від 17.09.23 р. та на закритому засіданні бюро ко - м’ячейки медінституту і ВІНО від 3.12.23 р. були прийняті поста­нови про недопущення укапістів в ВНЗ [3; 623, 98, 106].

Пожвавленню роботи в УКП особливо сприяла політика украї­нізації з квітня 1923 р. Разом з тим, укапісти були незадоволені заходами українізації в виконанні місцевої влади, оцінюючи їх як “українізацію вивісок”. Між тим в Катеринославі не було на той час жодної семирічної школи на українській мові [3; 1602, 8].

Для пропаганди своїх поглядів УКП прийняла активну участь у виборчій кампанії до міської ради Катеринослава восени 1923 р. Тут спостерігались перешкоди з боку влади у веденні агітації ука - пістами. Були випадки, коли представників УКП не допускали до виступів на передвиборчих зборах [3, 230, 104]. Виборчі списки УКП, завірені комісією, або не приймались (зав. Гантке), або не ставились на голосування (зав. Ланге, Мануйлівка, ВІНО). В деяких місцях не давали читати наказів УКП. КП(б)У також відмовлялась прийняти пропозицію УКП про підтримку в тих місцях, де УКП свого списку не виставляла. Губком УКП пов’язував таку ситуацію з ростом великодержавного шовінізму [3, 230, 175-175 зв.]. Досить логічно, що в своїх виступах укапісти часто вказували на ігнорування КП(б)У національного самовизначення, і що представники влади, починаю­чи з голови Катеринославського Губвиконкому і з секретаря Губко - му КП(б)У, — великороси [3; 1602, 10].

В листопаді 1923 р. Губком УКП очолив Й. Дідич, який досить енергійно взявся за посилення організації. При Губкомі був органі­зований агітзагін із членів, кандидатів УКП і співчуваючих. Як в Губкомі, так і в усіх осередках проводились щотижневі читання усної газети “Червоний прапор”, де знаходили відгуки всі моменти життя Радянського Союзу з укапістською оцінкою. На такі читан­ня запрошувались безпартійні. Також була підсилена агітація і в стінах ВНЗ, головним чином серед студентства набору 1923 р., пе­реважно українців [3; 1602, 27].

1924 р. можна назвати найбільш успішним в діяльності УКП на Катеринославщині. Агітація укапістів поступово давала свої результати, зростало число їх прихильників в місті, найбільш інтен­сивно проводилась робота на підприємствах Південсталі та Метало - об’єднання, а також в приміських селах, де зростала в цей час мере­жа УКП. Велику роль в організації цих осередків зіграв потужний агітзагін, з яким постійно вели заняття М. Авдієнко і И. Дідич, да­ючи практичні вказівки для роботи на периферії. Протягом кіль­кох місяців цей агітзагін вивчав “Капітал” К. Маркса, а також на­ціональний рух в різних країнах Європи. При Губкомі була органі­зована редакційна колегія, яка керувала усною агітацією при цент­ральному осередку, а також контролювала і направляла роботу в усіх осередках. В цей час організуються райкоми УКП — Чечелів - ський і Мануйлівський, які стали ланкою між Губкомом, централь­ним осередком і периферією [3; 1602, 11], Що до останньої, то як ілюстрація зростаючого впливу укапістів і там є звіт ДПУ від 28.11.1924 р., де говориться, що в Солонянському районі УКП пус­тило глибоке коріння, весь склад КНС співчував укапістам. Те ж саме відбувалося і в сільських радах. Комсомольці відвідували гу­ртки укапістів, і частина з них мала намір перейти в УКРЮС [3; 1109, 84]. Прихильників УКП було багато з робочих-матросів Лоц - Кам’янки і Старих Кайдаків [3; 1601, 33].

З 1-ї чверті 1924 р. керівники сільських осередків, ведучи агіта­цію за самостійну Україну, часто виходять за рамки, накреслені Губкомом. Так, на ст. Пологи подібну роботу тривалий час проводив Потоцький [3; 1602, 12].

Катеринославська організація УКП в кількісному складі, за до­несенням ДПУ, була найбільш сильною організацією на Україні. Будувалась вона крім членів і кандидатів партії також і з співчу­ваючих УКП, котрі, юридично не належачи до організації, викону­вали партійні завдання агітаційно-пропагандистської роботи в ма­сах. В складі організації перебувало 148 осіб, а з співчуваючими більше 500. За соціальним складом це була в більшості сільська інтелігенція та вихідці з інших партій [3; 1602, 34].

Разом із змаганням за вплив в масах з КП(б)У, Губком УКП та­кож проводить роботу проти лівої фракції УКП, котра бажала вхо­дження УКП до КП(б)У з метою українізації останньої [4]. Ліва фра­кція, або, як її іменували, “ліквідатори”, з’явилась у Кайдацькому ра­йоні на заводах ім. Леніна та ім. Петровського. Органи безпеки за вказівкою ЦК КП(б)У отримали директиву підтримувати “ліквідато­рів” в УКП [7; 339]. З метою боротьби з лівою фракцією, а також для запобігання проникненню агентів ДПУ в Катеринославську організа­цію УКП, була створена свого роду контррозвідка під керівництвом Й. Дідича. Посередництвом партсуду Губком УКП усував ненадій­них членів партії від активної діяльності [3; 1601, 14, 24].

В кінці березня 1924 р. виник страйк в м. Катеринославі на за­водах ім. Петровського та ім. К. Лібкнехта, в якому приймали участь і члени УКП. Так, організаторами цього заходу на заводі Петровсь­кого виступали секретар місцевого осередку УКП Шевченко, Скіпа, Павлов, Олійник, Киян та інші. На заводі ім. К. Лібкнехта — Хар­ченко [3; 1602, 3, 24].

Та безумовно одним з найбільших заходів Губорганізації УКП стала її участь в першотравневій демонстрації 1924 р. в м. Катери­нославі. Колона укапістів налічувала до 1000 чоловік [7; 343]. Окремі члени УКП отримали завдання слідкувати, щоб в колону не попали “агенти КП(б)У і ДПУ” [3; 1602, 19]. Укапістський вплив дав про себе знати, коли в перших числах травня з приміських селищ в Катеринослав стали прибувати новобранці на призивні пункти. Захоплені ідеями про Українську Червону Армію призовники з села Діївки бажали іти в місто під прапором УКП [3; 1602, 21].

Відчуваючи зростання авторитету УКП, влада дедалі частіше вдається до репресивних заходів. Членів УКП усувають з роботи, відбирають підписку про невиїзд, заарештовують. Так влітку 1924 р. був заарештований весь керівний склад Катеринославського Губко - му УКП [7; 343]. Але такі заходи лише піднімали авторитет УКП серед населення, частина з якого дедалі більше співчувала укапіс - там. Резолюції протесту проти арештів членів УКП були проведені в трьох великих селах: Карнаухівці, Лоц-Кам’янці, Діївці [3; 1602, 22]. Робітники й селяни села Кам’янка поставили 21 підпис в знак протесту проти арешту в цьому селі укапістів Матвієнка і Сенкеви - ча [3; 1602, 48]. В відозвах УКП з приводу арештів говорилось про відсутність будь-яких законних підстав в діях влади [3; 230, 180]. Та навіть після таких репресій відчувався значний вплив укапістів на перевиборах сільрад в листопаді 1924 р. на Катеринославщині. Часто представники виборчкому докладали значних зусиль для досягнення “потрібного” результату [3; 1109, 98-103].

В жовтні 1924 р. відбувся пленум ЦК КП(б)У, який остаточно схвалив курс на ліквідацію УКП. Тому рішення про “саморозпуск” УКП в значній мірі було зроблено під тиском Комінтерну на IV з’їз­ді УКП, який відбувся 1-4 березня 1925 р. в м. Харкові [2; 210].

Таким чином можна зробити висновок, що за 5-річний період діяльності на Катеринославщині націонал-комуністи, поєднавши марксистські ідеї з суто національними, змогли добитись значних успіхів. Можна висловити припущення, що якби в 20-ті роки XX ст. Україна розвивалась демократичним шляхом, — УКП, маючи в сво­їх лавах багатьох національно свідомих особистостей, могла б стати партією парламентського типу, яка активно приймала б участь в побудові незалежної української держави.

Але проблеми діяльності регіональних організацій УКП потре­бують ще свого подальшого вивчення.


1. Вриндак О. В. Ліквідація більшовиками політичної опозиції та встанов­лення однопартійної системи в Україні в 20-х рр. XX ст. — Одеса, 1988.

— 183 с.

2. Вєтров Р. І., Донченко С. П. Політичні партії України в І чверті XX ст. (1900 — 1925 рр.). — Дніпродзержинськ-Дніпропетровськ, 2001. — 246 с.

3. Державний архів Дніпропетровської області (далі — ДАДО) — Ф. 1. — Оп. 1.

4. Енциклопедія українознавства: В 10 томах. — Т. 9. — Львів, 2000. — С. 3366.

5. Курас І. Ф. Повчальний урок історії. (Ідейно-політичне банкрутство Укра­їнської соціал-демократичної робітничої партії). — Київ, 1986. — 185 с.

6. Полушкіна В. О. До питання про політичний і організаційний крах укра­їнських буржуазно-націоналістичних партій (1917-1920 рр.)// Наукові праці з історії КПРС. — Вип. 22. — Київ, 1968. — С. 3-121.

7. Ченцов В. В. Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки. — Тернопіль, 2002. — 482 с.

8. Чирко В. А. Крах ідеології та політики націоналістичної партії укапістів // Український історичний журнал. — 1968. — №12. — С. 56-69.

Похожие статьи