Головна Історія Інтелігенція і влада ОСНОВНІ ПОСТУЛАТИ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ В ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ (Спроба історіографічного аналізу)
joomla
ОСНОВНІ ПОСТУЛАТИ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ В ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ (Спроба історіографічного аналізу)
Історія - Інтелігенція і влада

С. В. Набок За останнє десятиріччя кількість праць, присвячених історії Ака­демії наук України, напевне, перевищила все те, що було надрукова­но у радянський час [1]. Але й ті праці, що з’явилися останніми роками, констатують, що процес відновлення об’єктивної історії Академії є ще далеко не завершеним, що для нього характерними є усі ті вади та проблеми, що мають місце в дослідженнях з історії України XX століття в цілому [2, с. 3].

Намагаючись оцінити стан досліджень з історії України XX сто­річчя за останні роки, С. В. Кульчицький пише: “Історики почали діяти за кількома напрямками: досліджувати “білі плями” недав­нього минулого, готувати до видання раніше заборонену для масо­вого користування історіографічну спадщину, видавати замовчувані у нас праці з історії України сучасних зарубіжних дослідників. Кожний з напрямків цілком плідний. Однак, історіографічна спад­щина зупинилася на початку XX ст., а сучасні зарубіжні дослідни­ки були позбавлені можливості аналізувати архівні джерела. Ви­явлення закономірностей історії України XX ст. є обов’язком вітчиз­няних істориків. Тільки вони спроможні заново осмислити істо­ричний процес, переходячи від дослідження окремих “білих плям” до створення узагальнюючих праць” [3, с. 3].

Така оцінка є цілком вірною. Дійсно, основна увага у розвідках вітчизняних авторів зосередилася на заповненні “білих плям”. Ви­никнення подібної схеми висвітлення подій 1920-30-х років пов’я­зане з початком 1990-х рр., коли заповнення кожної “білої плями” викликало сенсацію.

Стосовно Академії, то автори також зосередили свою увагу на тих питаннях, які за умов радянської дійсності були “викреслені” з історичних схем, заборонені для висвітлення. Аналіз засвідчує, що основна увага була присвячена репресіям у Академії [4], а також персоналіям, видатним особам, які в умовах радянської дійсності були викреслені з історії Академії [5]. Так, на матеріалах Академії на хвилі “заповнення білих плям” написано багато статей, моно­графій, захищені дисертації. Основні елементи, на яких зосередили свою увагу дослідники, — дата заснування Академії, персоналії — перші президенти та засновники, імена яких були викреслені з ра­дянських видань, репресії, гучні судові процеси.

Продовжуючи думку про напрямки розвитку досліджень історії України XX ст., С. В. Кульчицький пише: “Білих плям” у історії радянського суспільства виявилося надто багато. Майже в усіх сен­саційні відкриття. Це означає, що суспільному перегляду підлягає не тільки звична послідовність нібито безспірних фактів в їх при- чинно-наслідкових зв’язках, але й сама основа радянської історії.” [3, с. 4].

На середину 1990-х років припадають перші спроби створення нових схем історії Академії наук. Тут даються взнаки недоліки процесу. Репресії, що активно вивчалися на поч. 1990-ті, так би мовити, “випирають” із загальної картини, їм приділяється внаслі­док великої кількості матеріалу значна увага. Так само і персо­нали, що були пов’язані з гучними процесами. На цьому тлі адміні­стративні впливи та схеми радянизації виглядають блідо і втрача­ють свою вагу. Фактично не розглядаються ідеологічні впливи, за винятком моментів, коли вони утворювали очевидні “білі плями”.

У той же час осмислення ідеології сталінізму з філософських позицій зосереджується на виявленні основних ідейних характери­стик радянського тоталітаризму. Анжей Валіцький у роботі з історії радянського тоталітаризму підкреслює, що хоча репресії були од­ним з основних складників системи, поряд з ними чи не найважли­вішими питанням було питання ідеології: “Найголовнішим пи­танням для Леніна було знамените “хто кого” або питання фізич­ного знищення противника, і це факт. Але це ні в якому разі не поєднувалося з недооцінкою боротьби ідеологічної: адже Ленін був безкомпромісним захисником ідеологічної правовірності, завжди готовим прийняти рішення з приводу того, що, зокрема в даній сфері є “єдино вірною точкою зору”, а також застосувати всі засоби, аби домогтись одностайності. Його улюблена концепція дисциплінова­ної партійності поширилася також на філософію і культуру, а його бачення диктатури пролетаріату мало “ідеократичний” вимір (хоча й менш розвинутий ніж у сталінізмі)... Це була спроба поневолен­ня людей не лише через зовнішній примус, але й із середини, через контроль над їхніми думками та почуттями. При цьому контроль мав бути не лише негативним, що обмежує свободу думки, але й позитивним, тобто таким, що наказує мислити у точно визначений спосіб... Тільки в такий спосіб можна було домогтися тотальної однодумності [6, с. 227; 356].

Погоджуються з думкою про вирішальний вплив ідеології на розвиток тоталітарного суспільства та про виключне значення зак­ладених в радянський час в історичні концепції постулатів й інші дослідники сталінізму [7].

Переосмислення історії призводить до спроб ревізії радянської схеми висвітлення як у виданнях з історії Академії, так і у роботах з історії України в цілому. На основі філософського матеріалу істо­рики виявляють основні постулати, закладені у історичні схеми. На перший план виступають 3 основних постулати, що були харак­терні для зображення всієї історії радянського періоду [8]. Говоря­чи про образ тоталітарного минулого у підручниках з історії Ю. Ша - повал пише: “У цих схемах, як засвідчує аналіз, домінував основний постулат: увесь радянський час зображувався як неухильний рух вперед, поступ, що пов’язувався лише з парадигмою соціалізму. Увага акцентувалася насамперед на тому, що тільки більшовики могли врятувати країну після падіння царату та вивести її з кризи... Інший фундаментальний постулат... полягав у винятково позитивному зображенні й підкресленні провідної ролі Комуністичної партії у здійсненні громадсько-політичних і соціально-економічних пере­творень... Разом з тим можна прослідкувати ще одну надзвичайно важливу тенденцію... Йдеться про спробу якось пояснити учням, потрактувати той факт, що в історії не все може бути ідеальним... - Для такого трактування було винайдено дуже зручний та універ­сальний прийом. Так, визнавали автори підручників, на шляху ра­дянських людей до комунізму траплялися окремі недоліки, однак вони не мали глобального характеру, а провину за них несуть “во­роги народу” або ворожі сили, які шкодили, заважали переможній ході вперед.” [8, с. 32].

Аналіз та виявлення постулатів, закладених у радянські схеми історії є надзвичайно важливим етапом у створенні об’єктивних сучасних історичних концепцій. Виявлені загальні постулати ма­ють бути перевірені на конкретному історичному матеріалі. Тобто констатуючи їх існування, наступним кроком має стати аналіз ра­дянської історіографічної спадщини з цих позицій, виявлення впли­ву кожного з постулатів на побудову схем та відображення фактів, дослідження методології впровадження постулатів у історичні кон­цепції.

Постулат перший — про неухильний рух вперед. Аналіз праць з історії Академії цілком підтверджує наявність цього постулату в усіх радянських виданнях. Одним з елементів його утвердження була фальсифікація дати та обставин заснування Академії: “Лише з визволенням України від австро-німецьких загарбників і вигнан­ням з Києва петлюрівської Директорії було практично здійснено розроблений ученими план діяльності української Академії наук.

12 лютого 1919 р. в Києві відбулися загальні збори вчених — зас­новників... Ці...збори поклали початок фактичному існуванню і плідній діяльності Української академії наук.” [9, с. 92]. Питання відновлення об’єктивних обставин заснування Академії досить широко висвітлено в літературі, і є однією з найбільш помітних спроб ревізії цього постулату.

Але розгляд постулатів і їх ревізія має ще один момент, що не остаточно осмислений. А саме, методологія впровадження та закріп­лення цих постулатів. Те, що така методологія існувала, була де­тально розроблена не викликає сумнівів. Як приклад, можна навес­ти цитату з спеціальної брошури, що містить інструкції для ав­торів одного з видань “Історії Академії наук УРСР”: “Необхідно висвітлити зміни в структурі АН УРСР, що відбувалися за весь час її існування, відповідно до завдань, поставлених партією та урядом, перед наукою. Читач має знайти у розділі відомості про створення академічних установ, зростання їх наукових кадрів, про періодичне поповнення складу академіків та членів-кореспондентів, безперерв­не зміцнення науково-технічної бази Академії наук тощо” [10, с. 5]. Лише в цій невеличкій цитаті простежується закладення відразу двох постулатів — авторів зобов’язували зображати неухильний рух вперед та провідну роль партії у діяльності Академії.

Зображення неухильного руху вперед вимагає хоча б якихось підтверджень, ілюстрацій. Одним з основних засобів стає статистика.

Радянська статистика, зокрема статистика радянської України, взагалі є темою для окремого, і, мабуть, не одного наукового дослід­ження. Оскільки мова йде про Академію наук, зазначимо лише роз­гром Інституту демографії у 30-х роках, першої наукової установи на Україні, що займалася статистикою.

Статистичні дані в усі часи широко використовувалися для дос­лідження динаміки тих чи інших процесів. Практично всі ґрунтовні роботи з історії науки включають розділ, присвячений динаміці нау­кових кадрів. Особливо цікавим є у цьому відношенні якраз період 20-30-х років. По-перше, саме по цьому періоду у вітчизняній історіо­графії відсутні захищені дисертації. По-друге, ще у 1950-60 рр. за­кордонні автори звертають увагу на відсутність статистики за цей період [11]. Є лише розрізнені дані, що практично виключають мож­ливість комплексного аналізу, бо у переважній більшості мають за різні роки лише відносні дані по різних елементах.

Радянські академічні видання наводять цифри за наступні роки: 1919, 1920, 1923, 1929, 1930, 1931, 1932, 1933, 1934, 1935, 1936, 1937,

1938, 1940, 1941 рр. Відповідно відсутніми є дані за 1918, 1921, 1922,

1924, 1925, 1926, 1927, 1928 рр. [12].

Роки

Видання 1 (кількість співробітників, чол.)

Інші

(кількість співробітників, чол.)

1919

140

*

О

О

1920

140

1921

1922

1923

111

119

1924

1925

1926

1927

1928

1929

249

119

1930

189

1931

295

242

224

1932

335

1933

400

1934

321

1935

487

1936

650

1937

750

1938

668

1939

772

1940

972

1941

1191

Як видання 1 у таблиці зазначено роботу, що наводить кількісні дані за певний рік і є найбільш давньою за часом публікації, а як інші зазначено дані з видань, що не співпадають з даними більш давньої роботи.

Отже, картина, яку створюють радянські видання щодо змін кількості співробітників, є неповною. Окрім цього, є підстави для сумнівів у достовірності цих даних, адже їх джерело, за винятком даних за 1923 рік, не вказане у виданнях.

У той же час цей момент і досі залишається не дослідженим, а за відсутності досліджень з цього питання продовжують використову­ватися радянські дані.

Внаслідок цього виникає конфліктна ситуація, коли пишуть про масові звільнення, а статистика подає зростання.

Одним з найбільш насичених кількісними даними сучасних видань є “Історія Академії наук України. 1918 — 1993 рр.” — К.,

1994 [13]. В основному тексті кількісні дані наведено 5 разів. На с. 42 читаємо: “Наприкінці 1920 р. УАН налічувала більш як 200 штатних співробітників, а як нештатні, тобто без будь-якої оплати, в ній працювало понад 500 спеціалістів.” Наводячи ці дані “Історія” посилається на періодичне видання “Наука на Україні” за 1922 р. Оскільки “Звідомлення про діяльність Української академії наук у Києві” (далі “Звідомлення”), що у 1920-х роках було офіційним періодичним виданням Академії і подавало на своїх сторінках в тому числі і статистичні дані за відповідний період, у 1920 р. вида­не не було, то перевірити ці дані за першоджерелом неможливо. “Українська академія наук. Звідомлення за 1921 р.” [14] наводить цифру штатних співробітників 209 осіб.

На с. 43 “Історія” наводить дані про вказівку радянської влади щодо скорочення штатів Академії: “Поступово відносини з Нар - компросом загострювалися. На початку 1922 р. прийшло розпо­рядження про скорочення штатів Академії на 100 одиниць і водно­час — вказівка про заснування більш як 30 науково-дослідних ка­федр, які повинні були постійно підтримувати зв’язок з Академією. Оскільки на 1 січня 1921 р. в УАН працювало лише 209 праців­ників (які, траплялося, по півроку не одержували зарплати), це був нищівний удар по Академії” [13, с. 43]. Кількісні дані, що їх тут наводить “Історія”, співпадають з даними, наведеними у “Звідом - ленні” за 1921 р. [14], але посилання на нього, чи на будь-яку іншу працю, з якою пов’язані ці цифри, ми не знаходимо.

Наступні кількісні дані, що їх наведено у “Історії” за 1931 р. На с. 61: “1931 р. у складі ВУАН налічувалося 164 науково-дослідні установи, де працювало 338 чол., з них 242 наукових працівника, серед яких 79 академіків”. Наводячи ці цифри, “Історія” посилається на статтю І. Адамовича “Нова організаційна структура ВУАН”, опуб­ліковану у “Вістях” у 1930 р. Цифри, що наводить “Історія”, співпа­дають з даними академічних видань радянського періоду, зокрема з даними, наведеними у “Історії Академії наук УРСР: У 2-х книгах” [9, с. 106].

На с. 79 “Історія” наводить кількісні дані стосовно співробіт­ників у 1935 та 1937 рр.: “1935 р. у ВУАН працювало 1580 чоловік, з них 600 наукових співробітників: 48 академіків, 16 членів-корес - пондентів, 188 докторів і кандидатів наук. 1937 р. в Академії пра­цювало майже 1700 чол., з них наукових і науково-допоміжних працівників 1098.” Як джерело цих даних “Історія” вказує архівні джерела. Дані за обидва роки не співпадають з даними, наведеними у інших джерелах. Так, порівнюючи ці дані з даними О. В. Палла - діна “Академія наук Української Радянської Соціалістичної Рес­публіки. 1919- 1944” [15, с. 30] бачимо: за 1935 р. аналізоване дже­рело вказує загальну кількість співробітників 1580 осіб, у той час як у О. В. Палладіна зазначена загальна кількість 1224 чол. Не співпа­дає і кількість наукових співробітників за цей рік — 600 в аналізо­ваному виданні, замість 487 чол. у О. В. Палладіна. За 1937 рік “Історія” вказує загальну кількість співробітників 1700 осіб, в той час як у О. В. Палладіна зазначено 1797 чол. Наукових та науково - допоміжних співробітників “Історія” у 1937 р. нараховує 1098, у той час як в роботі О. В. Палладіна отримуємо цифру 715 (науко­вих співробітників) + 530 (науково-допоміжних) = 1245 осіб.

Таким чином, “Історія” вводить відмінні від інших джерел дані за 1920 р, за 1935 р. та 1937 рр.

Попередній аналіз дозволяє укласти більш повну таблицю відоб­раження у друкованих джерелах змін чисельності співробітників Академії наук України.

Роки

Видання 1

Інші

1919

140

*

О

О

1920

140

200

1921

209

1923

111

119

1929

249

119, 321

1930

189

1931

295

242

224

1932

335

1933

400

1934

321

1935

487

600*

1936

650

1937

750

1098*

1938

668

1939

772

835*

1940

972

1941

1191


Отже, на основі вищевикладеного можна зробити ряд висновків.

Вітчизняні видання радянського періоду вводять в науковий обіг значний, але не повний, масив кількісних даних стосовно співробіт­ників Академії наук України. Співробітники академії наук роз­глядаються, переважно, лише як кількісний показник росту Ака­демії. До того ж видання радянського періоду фактично не містять посилань на джерело даних чисельності співробітників Академії.

Другий постулат — про провідну роль партії, що “мала на оз­броєнні передову теорію, а також конкретний план побудови соціа­лізму та комунізму” [8, с. 32] — також переосмислюється в сучас­них виданнях. Завдяки відкриттю архівів дослідникам стали дос­тупні матеріали, що містять постанови уряду та інших структур щодо Академії. Тому основна увага зосередилася на втручанні влад­них структур у діяльність Академії наук. Іншим аспектом дослід­ження стали реорганізації Академії, що їх вона зазнавала під тис­ком уряду та партії. Водночас, вже з 1930-х років у структурі Ака­демії функціонує власна партійна організація, завданням якої як­раз і було впровадження партійних директив у академічне життя [16, с. 39]. Серед інших важелів впливу на діяльність Академії парто - середок мав і свій друкований орган — газету “За радянську Ака­демію”. Діяльність партосередку, так само як і вплив видання на процес радянизації, досі залишається поза увагою дослідників.

Третій постулат — щодо недоліків, які траплялися, та “ворогів народу”, які були у цьому винні, є одним з найбільш цікавих та неоднозначних. З одного боку, величезний матеріал щодо репресій в Академії наук дозволяє твердити, що ревізія цього постулату відбу­валася найактивніше. З іншого — методологічні засади впровад­ження цього постулату є практично не вивченими. До того ж саме у матеріалах Академії наук цей постулат не є аж надто відкрито про­явленим. Вже у 1940-х роках у виданнях з історії Академії прак­тично відсутні принаймні поіменні згадки про “шкідників” та “во­рогів народу”, що були характерними для видань 1930-х рр. Жод­них методологічних настанов щодо висвітлення цього питання ми не знаходимо і у “Методичних вказівках для авторів та редакторів Історії Академії наук УРСР” в 1960-х рр.

Аналіз постулатів, закладених у радянські схеми історії, на ма­теріалах Національної академії наук, здійснений у цій статті, зви­чайно, є лише фрагментарним. Зрозуміло, що неможливо було б охо­пити тут весь масив досліджень та всі елементи радянської схеми висвітлення історії Академії. До того ж, другий та третій постулати розглянуті лише побіжно, у загальних рисах. Перший, якому при­ділено найбільшу увагу, також розглянутий лише в одному з ас­пектів. Висвітлено лише один з методів утвердження цього посту­лату у радянських виданнях з історії Академії та його вплив на сучасні історичні дослідження. Але аналіз радянської історіогра­фічної спадщини та виявлення у ній елементів, що утверджували перелічені постулати та методи їх впровадження у історичні схеми є надзвичайно важливим етапом у процесі творення об’єктивної історії найвищого наукового закладу країни.

Література:

1. Див. історіографію у передмові до видання: Історія Академії наук Ук­раїни. 1918 — 1923. Документи і матеріали. — К.,1993 . — 568 с.

2. Кулъчицъкий C., Павленко Ю., Руда С., Храмов Ю. Історія Національної академії наук України в суспільно-історичному контексті. 1918-1998.

— К., 2000.

3. Кулъчицъкий С. В. УСРР в добу “воєнного комунізму” (1917-1920). Спроба побудови концептуальних засад реальної історії. — К., 1994.

4. Див.: Граб В. І. У лещатах ДПУ. Нариси про безпідставно репресованих діячів вітчизняної науки та культури. — Полтава, 1999. — 218 с.; Оноп - рієнко В. І. Репресована наука України. — К.,1990. — 84 с.; Рублъов О. C., Черненко Ю. А. Сталінщина і доля західноукраїнської інтелігенції. — К.: Наукова думка, 1994. — 341 с.

5. Касъянов Г. Українська інтелігенція 1920-30-х рр: соціальний портрет та історична доля. — К.,1992. — 176 с.; Касъянов Г. В. Академік М. І. Яворський: доля вченого// Український історичний журнал. — 1990. — № 8. — С. 65-78; Матвеева Л. В. Національна академія наук України: етапи розвитку та доля вчених.: Автореф. дис... канд. іст. наук. — К.,1996. — 234 с.; Пиріг Р. Я. Життя і діяльність Грушевського у контексті ідеологічної боротьби. 1920-30-і рр. — К.,1994. — 174 с.

6. Валщъкий А. Марксизм і стрибок у царство свободи. Історія комуні­стичної утопії. — К., 1999.

7. Tucker R. C. Stalin in Power. The revolution from Above, 1928-1941. — New York — London, 1990.

8. Шаповал Ю. Комуністичний тоталітаризм та його образ у сучасних підручниках в Україні // Українська історична дидактика. — К., 2000.

9. Історії Академії наук Української РСР: У 2-х кн. — К., 1967. — Кн. 1.

10. Методичні вказівки для авторів та редакторів “Історії Академії наук Української PCP” — К., 1965.

11. Соловей Д. Українська наука в колоніальних путах. — Нью-Йорк, 1963.

— 276 с.

12. До аналізу залучені всі вітчизняні видання, що вийшли друком з 1930 по 1991 рр. під грифом Академії наук УРСР.

13. Історія Академії наук України (1918 — 1993). — К.,1994. — 324 с.

14. Всеукраїнська Академія наук. Звідомлення за 1921 р. — Берлін, 1923.

— 76 с.

15. Палладін О. В. Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки. 1919-1944. — К., 1944.

16. Полонська-Василенко Н. Д. Українська академія наук: Нарис історії. — К., Наукова думка, 1993. — Ч. 1.