Головна Історія Інтелігенція і влада ВИЩА ЖІНОЧА ОСВІТА В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.: МОТИВАЦІЯ, ДИНАМІКА ТА СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ КУРСИСТОК
joomla
ВИЩА ЖІНОЧА ОСВІТА В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.: МОТИВАЦІЯ, ДИНАМІКА ТА СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ КУРСИСТОК
Історія - Інтелігенція і влада

О. О. Драч

Економічні та соціальні реформи в сучасній Українській державі безпосередньо відбиваються на становищі родини та жінки, котра традиційно вважається берегинею сімейного вог­нища. Саме на неї суспільством покладається місія відпові­дальності за виховання нових поколінь, їх підготовку до жит­тя, рівень освіченості та вихованості. Сучасні реалії ринкових трансформацій переконливо підтверджують важливість ґрун­товних спеціальних знань, що в повсякденні часто приводить до мобілізації всіх можливостей родини для надання дітям гідної освіти як запоруки подальшої соціальної реалізації та професіоналізації. В цьому контексті актуальності набувають питання вивчення досвіду формування вищої жіночої освіти в Російській імперії, частиною якої була і Наддніпрянська Україна, в умовах модернізації економічного та соціального життя.

Питання з історії жінок та жіночої освіти постійно пе­ребувають в полі зору українських та зарубіжних дослідни­ків. Не можна оминути ґрунтовної роботи американського дослідника Ричарда Стайса, що визнана класикою теми жі­ночого руху [1]. Доповнює цікавими джерелознавчими та іс­торіографічними підходами галерею російських “емансипе” німецька дослідниця Біанка Пієтров-Енкер [2]. Надзвичай­ною активністю у вивченні цієї теми вирізняються сучасні російські науковці, що підтверджує низка ґрунтовних та ці­кавих монографій, що присвячені проблемі [3]. В Україні так само спостерігається зростання інтересу до питань історії жінок, їх освіти та виховання, що засвідчує низка публіка­цій в провідних часописах [4]. Втім, незважаючи на масив літератури, відсутні ґрунтовні дослідження з питань вищої жіночої освіти в Російській імперії та Україні в період мо - дернізаційних змін.

Метою даної статті є вивчення мотиваційних чинників дів­чат до отримання вищої освіти в Російській імперії, частиною якої були і дев’ять українських губерній, в період ринкових і соціальних трансформацій другої половини XIX ст., з’ясування динаміки та соціально-демографічних характеристик слухачки вищих жіночих курсів (далі ВЖК).

Довготермінова економічна стратегія, що ґрунтувалася в Російській імперії на звільненні селян та підвищенні рівня ос­віти населення, була орієнтована на досягнення рівня провід­них європейських держав. Зміна станово-класової структури суспільства, започаткована Великими реформами, безумовно, мала і гендерний аспект. Стать виступала додатковою харак­теристикою стратифікаційного процесу. Жінки привілейова­них та напівпривілейованих станів, зокрема дворянки, опи­нилися в більш складному становищі, ніж чоловіки, через жорсткіші установки традиційного суспільства щодо слабкої статі. Вияв інноваційної поведінки, затребуваної в нових умовах модернізованого суспільства, допускався та заохочу­вався тільки з боку чоловіків, і ні в якому разі не жінок. Руйнація дворянських гнізд поставила перед жінкою-дворян - кою проблему подальшого існування та навіть виживання. Традиційна стратегія життя — заміжжя та перехід з дому батька до чоловіка — стала проблематичною в першу чергу через збереження уявлень про ідеального чоловіка — помі - щика-землевласника та відсутності таких у реальному жит­ті. Чоловіча дворянська молодь, котра вирішувала проблеми власної адаптації в новому пореформеному суспільстві, в масі своїй не поспішала організовувати власні сім’ї. Одруження ж та виконання функцій дружини-матері-господарки в іншому, чужому соціальному середовищі, наприклад, купецькому чи міщанському, мало наслідком психологічні проблеми та оці­нювалося громадською думкою як мезальянс [5]. На думку К. Некрасової — жінки-лікаря першого випуску жіночих ме­дичних курсів у Санкт-Петербурзі, котра пройшла непростий шлях адаптації до нової соціальної та економічної ситуації, саме економічні чинники спонукали російських жінок до діяльного ставлення до власної долі [6].

Окрім цього, на хвилі загального суспільного підйому середи­ни XIX ст. жіноцтво, яке так само переживало відчуття свободи та перемін, все активніше виявляло своє бажання відігравати вагомішу роль у громадському житті, реалізовувати власне “Я” на користь соціуму, та готувало себе до праці [7]. Середовищем нових парадигм мислення та поведінки, джерелом різних інно­вацій в цей час стають університети, а тому прагнення жінок до вищої освіти сприймалося серйозно як противниками, так і прихильниками його. Можна констатувати, що ця проблема стала символом реформ.

Широка дискусія з питань освіти розпочалася ще напере­додні Великих реформ. Підсумком її стала відміна монополії держави в освітній сфері та організація жіночої всестанової се­редньої школи. За спогадами сучасниці, “і юні дівчата, і молоді матері усвідомили своє безсилля, нікчемність через нестачу знань, що і стало спонукальним мотивом нестримного потягу до освіти” [8]. Без сумніву, наявність розгалуженої всестано - вої доступної мережі жіночих середніх навчальних закладів в Російській імперії стає одним з серйозних чинників прагнень дівчат до вищих знань. Так, дані фіксують наявність в Росій­ській імперії на 1882 р. 384 середніх жіночих навчальних за­кладів, де навчалося 79 625 дівчат [9]. Вже тогочасні дослід­ники звертали увагу на стрімке зростання жіночої середньої школи: протягом десяти років (1872-1882) кількість гімназій і прогімназій в середньому по імперії збільшилася в 1,5 рази, чисельність учениць в усіх жіночих середніх навчальних за­кладів зросла майже в 2 рази, а в єпархіальних училищах май­же в 2,25 рази [10].

Вища освіта як обов’язкова умова інтеграції жінок у поре - формене суспільство, збереження попереднього статусу та іден­тичності — спонукальний мотив колективних дій з організації вищої жіночої освіти самими жінками. Для широких кіл гро­мадськості ця проблема також стала спільним інтелігентським віруванням, що забезпечило їй якнайширшу підтримку, в тому числі і серед “ідейних” чиновників. За свідченням сучасника, питання жіночої освіти стало “лозунгом свободи” [11].

У той же час в реальному житті маса жіноцтва, що напов­нювала міста в пошуках власного життєвого шляху, невпинно зростала. На 1871 р. неодружені жінки у Москві переважали за чисельністю одиноких чоловіків у всіх соціальних прошар­ках, за виключенням купців та селян [12]. Окремі з них зна­ходили собі роботу телеграфістками, бухгалтерами, касирами, втім цих робочих місць було недостатньо для влаштування всіх “незалежних” жінок. До того ж, ці професії не задовольня­ли освічених дворянок, які прагнули до культурної чи літе­ратурної діяльності. Світ інтелектуальної діяльності вимагав університетської освіти, якщо не вченого ступеня. Поодиноким виключенням було викладання: після закінчення додаткового педагогічного класу гімназії дівчина отримувала право стати вчителем. Проте спектр можливостей тут був не вельми широ­ким: випускницям дозволялося викладати у початковій школі, перших класах жіночих гімназій та прогімназій. Ставало зро­зумілим, що шлях до професійної кар’єри лежить через універ­ситет. До 1872 р. цей шлях був закритим. Хоча й існували в університетських містах “публічні лекції” для обох статей, проте вони тільки частково вирішували проблему через неод­норідний та часто непідготовлений склад аудиторії.

Для ініціювання процесу створення жіночого університету необхідними визнавалися три складові: співпраця декількох професорів, дозвіл університету, що в житті означало санкцію уряду, та гроші на покриття витрат. Всі ці складові вдалося поєднати в 1872 р. і відкрити Вищі жіночі курси у Москві, ор­ганізатором яких виступив професор історії Московського уні­верситету Володимир Гер’є. В цьому ж році розпочинають ро­боту і жіночі медичні курси при Медико-хірургічній академії у Санкт-Петербурзі. Таким чином, прецедент створено, і його поширення на теренах імперії ставало лише питанням часу. На 1876 р. міністр народної освіти граф Д. Толстой остаточно переконався, що набагато безпечніше допустити дівчат до ви­щої освіти на батьківщині, ніж підштовхувати їх до виїзду за кордон, де вони засвоюють радикальні ідеї [13]. Казанський університет став першим університетом, що скористався но­вою можливістю, і ВЖК організувалися в рік прийняття ука­зу — 1876, а в 1878 р. відкрилися курси у Санкт-Петербурзі та Києві.

Проілюструємо динаміку дівочого контингенту на ВЖК. Дані щодо чисельності дівочої молоді на курсах черпаємо з опублікованих звітів організаторів ВЖК (на жаль, друкували­ся несистематично, виключення становлять лише Санкт-Петер - бурзькі ВЖК), оскільки архівні матеріали Московських ВЖК Гер’є до початку ХХ ст. не збереглися, відсутні і ґрунтовні статистичні дані про діяльність ВЖК в Казані.


Навчальний

Рік

Московські

ВЖК

(чисельність

Слухачок)

Казанські

ВЖК

Київські

ВЖК

Санкт-Пе-

Тербурзькі

ВЖК

1872-1873

70

1873-1874

103

1874-1875

116

1876-1877

116

99

1877-1878

92

115

1878-1879

310

793

1879-1880

319

789

1881-1882

401

990

1882-1883

180

337

891

Як видно, курси Гер’є в Москві вже в перший рік мали 70 слухачок, контингент яких повільно зростав. Слід врахову­вати, що викладалися на них переважно дисципліни гумані­тарного напрямку, а термін навчання був обмежений спочат­ку двома роками. Окрім цього, в місті існували і Луб’янські жіночі курси фізико-математичного напряму з програмою чо­ловічих гімназій, що поступово еволюціонували до рівня ВЖК, і в 1882-1883 навчальному році мали контингент зі 127 дів­чат. Значну чисельності дівчат, зарахованих на ВЖК у Києві протягом першого року їх роботи, у порівнянні з наступними керівництво курсів пояснювало довготривалим очікуванням їх відкриття та новизною справи [15]. Величезне число слухачок, котрі записалися на Санкт-Петербурзькі ВЖК, достатньо пере­конливо доводило нагальність потреби у вищій жіночій освіті, оскільки саме в столиці імперії скупчувалися ідеологи еманси­паційного руху та передова громадськість, що його підтриму­вала. Хоча скептики неодноразово підкреслювали, що більша частина дівчат записувалася на ВЖК заради моди, втім як виз­навали, це не сама гірша модна тенденція.

Аналізуючи динаміку слухацького контингенту на ВЖК в різних містах, знаходимо, що прикметним є відсутність суттєво­го зростання з відкриттям старших курсів; дівочий контингент коливався у певних межах, що обумовлювалось не зменшенням числа першокурсниць, а постійним вибуттям слухачок протя­гом року з різних причин. Так, наприклад на Санкт-Петербур - зьких ВЖК вже протягом першого року роботи констатували


Зменшення контингенту на 199 осіб (25 %) [16]. Аналогічна тенденція характерна і для Київських ВЖК: на першому курсі 129 слухачок (39,8 %) покинули їх. До речі, тенденція вибуття до 40 % наявного контингенту помітна на всіх роках навчання в Києві. З 324 осіб, що вступили при відкритті курсів, закін­чувало навчатися тільки 79 осіб (24,3 %). Парадоксально, але навіть на останньому, четвертому році навчання вибуло 12 осіб (11,2 %) [17].

Які ж причини обумовлювали таку плинність дівочого кон­тингенту на ВЖК? Власне організатори курсів пояснювали си­туацію складністю щорічних іспитів, виключенням через не­сплату за навчання, нестачею коштів для прожиття у великому місті та особистими причинами — одруженням, а також невиз - наченим становищем самих курсів [18].

Стає зрозумілим, що не останню роль відігравав рівень за­можності родини дівчини, котра обирала шлях навчання на ВЖК, а тому слід визначити соціальне походження слухачок першого набору ВЖК. Це важливо для з’ясування як моти­вації до отримання вищої освіти, так і соціальних можли­востей та запитів родин різних верств. Зауважимо, що дані про походження дівчат на Казанських та Московських ВЖК відсутні.

Таблиця № 2[19]

Соціальний стан батьків

Київські ВЖК

Санкт-Петербурзькі ВЖК

Дворянство, цивільні та військові чини

51,5 %

74,5 %

Духовенство

22 %,

7,9 %

Купці та міщани

25 %

16,5 %

Селяни

1 %

1 %

Як бачимо, статистика переконливо підтверджує тезу про цінність вищої освіти як чинника збереження соціального ста­тусу та ідентичності дівчат з освічених родин середніх верств, для яких вона в умовах активної поляризації в середині дво­рянства, збільшення чисельності дрібних поміщиків з подаль­шою їх пауперизацією і зміною соціальної та професійної групи, ставала своєрідним рятівним кругом, шляхом до професіоналі­зації, що допомагав знайти соціальну нішу в модерному рин­ковому конкурентному середовищі. Значний відсоток дівчат на

ВЖК з духовної верстви стає наслідком проведених протягом 1860-1870 - х рр. церковних реформ, завдяки яким спадковість духовного статусу ліквідувалася, діти могли безперешкодно обирати собі заняття у житті відповідно до власних здібностей та інтересів, та одночасно відмінявся звичай обов’язкового од­руження юнаків з духовного стану на дівчатах з цього стану, що істотно посилило мобільність дівчат даної верстви.

Проаналізуємо освітній рівень дівчат, що вступили на ВЖК. Для цього відібрали дані щодо слухачок, котрі вступили в пер­ший рік початку роботи курсів.

Таблиця № 3 [20]

Рівень середньої освіти

Московські

ВЖК

Казанські

ВЖК

Київські

ВЖК

Санкт-Пе-

Тербурзькі

ВЖК

Гімназія

9,3 %

63, 8%,

77,5 %,

75 %

Дівочий інститут

6,2 %

4,2%

9 %,

9,8 %

Єпархіальне учи­лище

23,4 %

7,5 %

2,3 %

Диплом домаш­нього вчителя

59,3 %

11 %

Складали іспит при вступі

25 %

4,7 %

Слухачки інших курсів

1,5 %

Як видно, на курсах, відкритих після указу 1876 р., Ка­занських, Київських та Санкт-Петербурзьких, переважали ви­пускниці жіночих гімназій. Це означає, що саме цей тип жіно­чого середнього навчального закладу пробуджував мотивацію до подальшої освіти та самовдосконалення, а також надавав необхідний мінімум знань для вступу на ВЖК. Суттєвою пере­вагою більшості курсисток визнавали гарне володіння інозем­ними мовами, що ставало значним додатком у наукових занят­тях. Не слід забувати, що в реаліях життя слухачки ВЖК за середнім віком були набагато молодше студентів університету, оскільки в чоловічих гімназіях закінчували курс в 20-21 рік, а в жіночих — у 16-17 років. Тому для більшості родин само­стійна професійна реалізація юної дівчини ставала величезною моральною та психологічною проблемою.

Незважаючи на юний вік, ретельності та бажання працю­вати, за спостереженням професорів, у дівчат ніяк не менше, ніж у юнаків. Переконливо це доводить результативність ро­боти ВЖК. Як правило, найскладнішим роком навчання та адаптації для студентів є перший, тому звернемося до аналізу підсумків іспитів саме на ньому. Так, на Казанських ВЖК се­ред першокурсниць тільки три особи не витримали іспитів, а тому абсолютна успішність дорівнювала 91 %. У дівчат випус - книць-другокурсниць (ВЖК спочатку передбачали дворічний термін навчання) абсолютна успішність становила 100 %, в той час як показник якісної успішності — 72,4 % [21]. Абсо­лютна успішність на Київських ВЖК становила 94 %, бо п’ять осіб не пройшли випробування, показник якісної успішності на історико-філологічному відділенні дорівнює 80 %, на фі - зико-математичному — 70,8 % [22]. На Санкт-Петербурзьких ВЖК на другий курс переведено на обох відділеннях 67,3 % постійних слухачок [23]. Водночас на другий рік навчатися на першому курсі залишилися 27,5 % дівчат, вибуло ж після першого курсу — 5,1 %. Отже, наполегливе бажання навчати­ся у дівчат підтверджується високою результативністю підсум­кових річних іспитів, і це в той час, коли навчання на ВЖК не надавало жодних переваг чи гарантій працевлаштування випускницям, а значна частина курсисток жила в матеріально скрутних умовах!

Перший випуск у 1882 р. на Санкт-Петербурзьких ВЖК дав свідоцтво про закінчення вищої освіти 156 дівчатам, з яких присвятили себе педагогічній ниві — 28,2 %, вийшли заміж —

12,8 %, 4,4 % отримали місця в різних конторах, решта ж про­тягом кількох років шукала будь-якої можливості працевла­штування [24]. Фактично, навіть досягнувши омріяної мети про закінчення ВЖК, дівоча молодь не отримувала жодних со­ціальних гарантій і змушена була на ринку праці конкурувати з чоловіками, дієво демонструвати свої вміння та навички. І це в умовах, коли саме в столиці імперії був найбільший попит на інтелігентну працю, а також світогляд мешканців швидше пристосовувався до інновацій у формі працюючої жінки.

Найреальніший шлях працевлаштування, куди спрямовува­ли основні зусилля випускниці ВЖК, — вчителювання у місь­ких училищах. Однак значне перевищення пропозиції жіночої праці в цій сфері, конкуренція з вчителями-чоловіками та бю­рократизація процедури отримання вакансії істотно уповільню­вали процес працевлаштування. Так, щоб отримати посаду в міських училищах Санкт-Петербургу, необхідно було свідоцтво про закінчення ВЖК, річне перебування кандидаткою-стажис - ткою у одній з міських шкіл та здача екзаменів перед учитель­ською комісією зі спеціальності. Якщо всі випробування на ць­ому шляху долались, то колишня курсистка досягала омріяної мети — ставала міською вчителькою, як правило, спочатку за­пасною з окладом 40 крб на місяць, і лише за наявності вакансії отримувала повні права міського вчителя з окладом 50 крб на місяць та квартиру з опаленням та освітленням [25].

Оскільки функціонували ВЖК в усіх містах на кошти з оп­лати за навчання, субсидії приватних благодійників, небайду­жої громадськості, іноді земств, то вже сучасників турбувало питання доцільності роботи ВЖК в масштабах держави. З цією метою проведено дослідження, матеріали якого стали основою “Памятной книжки” Санкт-Петербурзьких ВЖК, що підсуму­вала десять років роботи курсів (1878-1888 рр.) [26]. Як вия­вилося, професійна діяльність основного масиву (80 %) колиш­ніх курсисток пов’язана з педагогічною сферою [27]. Типовими місцями працевлаштування випускниць столичних ВЖК стали гімназії, прогімназії, міські училища та народні школи. Окрім цього значна частина жінок покращувала власний родинний добробут, даючи приватні уроки, займалися літературною пра­цею та перекладом. Особиста доля 54,4 % курсисток пов’язана з одруженням чи під час навчання, чи відразу по закінчен­ню, що ставило під сумнів поширену думку про вищу освіту як перешкоду до шлюбу для жінок. Серед заміжніх частина поєднувала подружні обов’язки з професійними: 23,2 % ви­пускниць історико-філологічного відділення та 21,7 % фізи - ко-математичного [28]. Отже, повсякденне життя вимагало від майже 45 % заміжніх випускниць Санкт-Петербурзьких ВЖК щоденної професійної праці і використання набутих знань зад­ля підтримки добробуту власної родини.

Таким чином, процеси соціальної диференціації, що при­внесло урбанізоване суспільство, безпосередньо торкнулися життя пересічної людини, а найболючіше — жінки. Продук­тивно відповісти на виклики, що пропонував соціально-куль - турний перелом, ставало можливим завдяки засвоєнню нових громадянських цінностей, таких як етос праці та особиста не­залежність, що ставали основою нової свідомості дівочої юні. Рішення щодо модернізації економічної структури та пов’язане з цим реформування суспільних структур обумовили потребу прискореного розвитку освітньої мережі. Виявом змін у по­ведінці і психології батьків з освічених прошарків суспільства стає прагнення дати донькам по можливості найкращу освіту, бо життя підказувало, що це єдина умова, за якої дітям можна зберегти статус у суспільстві, котрий мали батьки. Найбіль­шою перемогою жінок в період Великих реформ можна вва­жати отримання доступу до вищої освіти, оскільки відкриті ВЖК поступово перетворюються у вищі навчальні заклади університетського типу з чотирирічним терміном навчанням і високим рівнем фахової підготовки. Втім, повсякденне життя курсистки не було безхмарним, що підтверджується значною рухливістю дівочого контингенту під час навчання. Значні проблеми чекали їх і по закінченню навчання за умов відсут­ності жодних державних гарантій чи переваг для випускниць при працевлаштуванні.

Джерела та література

1. Стайс Р. Женское освободительное движение в России: Феминизм, нигилизм и большевизм, 1860-1930 / Пер. с англ. — М.: РОС - СПЭН, 2004. — 616 с.

2. Пиетров-Эннкер Б. “Новые люди” России: Развитие женского дви­жения от истоков до Октябрьской революции / Пер. с нем. — М.: РГГУ, 2005. — 444 с.

3. Перова Н. Смолянки, мариинки, павлушки... бестужевки. Из ис­тории женского образования в Санкт-Петербурге. — СПб.: ИД “Петрополис”, 2007. — 304 с; Юкина И. Русский феминизм как вызов современности. — СПб.: Алетейя, 2007. — 544 с.; Понома­рева В. В., Хорошилова Л. Б. Мир русской женщины: воспитание, образование, судьба. XVIII — начало XX века. — 2-е изд. — М.: ООО “ТИД — Русское слово — РС”, 2008. — 320 с.

4. Чуткий А. Професура Університету Св. Володимира і вища жіноча освіта у Києві (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) // Історич­ний журнал. — 2005. — № 5; Нижник В. В. Жіноче питання на прикладі вищої освіти у громадсько-політичному житті Російсь­кої імперії у другій половині ХІХ ст. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. — 2005. — № 5.

5. Юкина И. Русский феминизм как вызов современности. — СПб.: Алетейя, 2007. — С. 60.

6. Некрасова Е. С. Женские врачебные курсы в Петербурге // Вест­ник Европы. — 1882. — № 12. — С. 808.

7. Юнге Е. Из моих воспоминаний // Вестник Европы — 1905. — № 5. — С. 257.

8. Столярова Л. Студенческая жизнь русской женщины // Русское богатство. — 1885. — № 5-6. — С. 490.

9. Д-ский. Сведения по статистике труда и образования среди жен­ского населения России // Женское образование (далі ЖО). — 1886. — № 3. — 228.

10. Там само. — С. 229.

11. Глинский Б. Б. Права и обязанности женщин // Глинский Б. Б. Очерки русского прогресса: Статьи. — СПб.: Тов-во Художествен­ной печати, 1900. — С. 340.

12. Стайс Р. Женское освободительное движение в России: Феминизм, нигилизм и большевизм, 1860-1930 / Пер. с англ. — М.: РОС - СПЭН, 2004. — С. 125.

13. Там само. — С. 127.

14. Таблицю № 1 складено автором на підставі: Первый годичный от­чет Высших женских курсов в Москве. — М.: Университетская тип., 1873. — С. 1; О высших женских курсах в Москве // ЖО. — 1878. — № 5. — С. 347; Женские курсы в Москве // ЖО. — 1883. — № 8. — С. 566; Санкт-Петербургские Высшие женские курсы за 25 лет. 1878-1903. Очерки и материалы. — СПб.: Тип. И. Н. Скороходова, 1903. — С. 252-253.

15. Историческая записка и отчет о Киевских высших женских кур­сах за первое четырехлетие (1878-1882 гг.) — К.: Университетс­кая тип., 1884. — С. 20.

16. Сведения о составе слушательниц С.-Петербургских высших жен­ских курсов // ЖО. — 1879. — № 9. — С. 607.

17. Підраховано автором на підставі: Историческая записка и отчет о Киевских высших женских курсах за первое четырехлетие (1878­1882 гг.) — К.: Университетская тип., 1884. — С. 19.

18. Там само. — С. 20.

19. Таблицю № 2 складено автором на підставі: Л-я. С. В. Высшие женские курсы в Киеве // ЖО. — 1878. — № 9. — С. 597; Санкт - Петербургские Высшие женские курсы за 25 лет. 1878-1903. Очерки и материалы. — СПб.: Тип. И. Н. Скороходова, 1903. —

С. 252-253.

20. Таблицю № 3 складено автором на підставі: О высших женских курсах в Москве // ЖО. — 1878. — № 5. — С. 347; Осокин Н. Высшие женские курсы в Казани // ЖО. — 1878. — № 6-7. —

С. 437; Л-я. С. В. Высшие женские курсы в Киеве // ЖО. — 1878. — № 9. — С. 598; Санкт-Петербургские Высшие женские курсы за 25 лет. 1878-1903. Очерки и материалы. — СПб.: Тип. И. Н. Скороходова, 1903. — С. 252-253.

21. Осокин Н. Высшие женские курсы в Казани // ЖО. — 1878. — № 6-7. — С. 437.

22. Підраховано автором на підставі: Историческая записка и отчет о Киевских высших женских курсах за первое четырехлетие (1878­1882 гг.) — К.: Университетская тип., 1884. — С. 19.

23. Підраховано автором на підставі: Сведения о составе слушатель­ниц С.-Петербургских высших женских курсов // ЖО. — 1879. — № 9. — С. 607.

24. Підраховано автором на підставі: Столярова Л. Студенческая жизнь русской женщины // Русское богатство. — 1885. — № 5­

6. — С. 480.

25. Там само. — С. 481.

26. Памятная книжка окончивших курс на С.-Петербургских высших женских курсах 1882-1889 г. 1893-1893 г. — СПб.: Тип. Главного управления уделов, 1896. — 119 с.

27. Страннолюбский А. Статистические сведения о положении и де­ятельности лиц, окончивших курс на С.-Петербургских высших женских курсах за первое их десятилетие 1879-1889 // Образова­ние. — 1895. — № 9-10. — С. 64.

28. Там само. — С. 63-64

Анотації

Драч О. О. Высшее женское образование в Российской империи во второй половине XIX в.: мотивация, динамика и социально-де­мографические характеристики курсисток.

В контексте социально-экономических изменений анализируют­ся индивидуальные и коллективные мотивы стремлений женщин к высшему образованию. Исследуется численная динамика курси­сток, их социальное происхождение, образовательный уровень, ре­зультативность обучения и трудоустройства.

Drach O. O. Women’s higher education in the Russian Empire in the 2nd half of the 19th century: women’s motivation, dynamics and socio-demographical characteristics.

The individual and collective motives of women’s aspirations for getting higher education are analyzed in the context of social and economic changes. A lot of issues are brought to light, such as the multiple dynamics of women students, their social origin, the level of intelligence, the effectiveness of their study and job employment.