Головна Історія Київського національного лінгвістичного університету ДОКУМЕНТАЛЬНІ СВІДЧЕННЯ ПРО ПІДГОТОВКУ В УКРАЇНІ ЗАГАЛЬНОГО АНТИБІЛЬШОВИЦЬКОГО ПОВСТАННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ УНР (1921 р.)[3]
joomla
ДОКУМЕНТАЛЬНІ СВІДЧЕННЯ ПРО ПІДГОТОВКУ В УКРАЇНІ ЗАГАЛЬНОГО АНТИБІЛЬШОВИЦЬКОГО ПОВСТАННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ УНР (1921 р.)[3]
Історія - Київського національного лінгвістичного університету

В. ВАСИЛЕНКО

Галузевий державний архів Служби безпеки України

Анотація

На підставі маловідомих документів ГДА СБ України автор розкриває організаційну діяльність Партизанського-повстанського штабу при Головній команді військ УНР і Центрального українського повстанського комітету під час підготовки в Україні у 1921 р. загального антибільшовицького повстання.

Ключові слова: Партизансько-повстанський штаб, УНР, Тютюнник, Гулий-Гуленко, Цупком, Чепилко, Другий зимовий похід, Базар, Петлюрівські отамани.

Аннотация

На основании малоизвестных документов ОГА СБ Украины автор раскрывает организационную деятельность Партизанско-повстанческого штаба при Главной команде войск УНР и Центрального украинского повстанческого комитета во время подготовки в Украине в 1921 г. общего антибольшевицкого восстания.

Ключевые слова: Партизанско-повстанческий штаб, УНР, Тютюнник, Гулый-Гуленко, Цупком, Чепилко, Второй зимний поход, Базар, Петлюровские атаманы.

Summary

On the grounds of the unknown documents saved in the State archives of the Security service of Ukraine the author discloses the organizing activity of Partisan-insurrectional staff attached to the General command of UNR army and of Central Ukrainian insurrectional committee during the preparation for the anti-Bolshevik uprising in 1921.

Key words: Partisan-insurrectional staff, UNR, Tuituinnyk, Hulyi-Hulenko, Tsupkom, Chepilko, The second winter campaign, Bazar, Petlura’s atamans.

Після тривалої збройної боротьби Директорія УНР у листопаді 1920 р. опинилась у вигнанні, але не полишала надії на своє повернення в Україну. У цей критичний для української державності час уряд УНР небезпідставно розраховував на підтримку власного народу. Адже українські селяни, ще донедавна засліплені більшовицькою пропагандою, тепер масово повертали зброю проти експортованої радянської влади, в містах розгортали свою діяльність повстанські комітети (повстанкоми).

З урахуванням нових реалій, у лютому-березні 1921 р. на території Польщі у м. Тарнові почав діяти Партизансько-повстанський штаб при Головній команді військ УНР (ІІІІІТТ), який очолив генерал-хорунжий армії УНР Юрій Тютюнник[4]. Йому допомагали начальник Розвідувальної управи Першого генерал-квартирмейстерства Генерального штабу армії УНР підполковник Олександр Кузьмінський та 3-5 технічних працівників. Ініціативу уряду УНР про створення такого штабу підтримали начальник французької Військової місії у Варшаві генерал Ніссель та начальник польського Генерального штабу (ПГШ) генерал Развадовський1.

Основним завданням штабу Тютюнника було об’єднання під своїм керівництвом всіх повстанських загонів в Україні, підготовка їх до всенародного антибільшовицького повстання, наслідком якого мало стати відновлення УНР. У процесі повстання ІIIIIТТ мав перетворитися на штаб діючої Повстанської армії і отримати у своє розпорядження окремий корпус регулярних військ з кадрів, інтернованих у польських таборах2.

У наказі №1 «По повстанським військам Української Народної Республіки», виданому

** ф ф

12 березня 1921 р. за підписами Головного отамана військ УНР С. Петлюри та начальника ІIIIIТТ Ю. Тютюнника, містяться заклик до українського народу зосереджено готуватись «до останнього рішучого бою» та повідомлення про те, що після закінчення всіх приготувань «виданий буде наказ про повстання, де буде сказано, що і кому треба робить»3.

З метою прискорити підготовку до загального повстання і донести директиви ІIIII ТТ на територію підрадянської України з еміграції повернулись десятки колишніх повстанців, зокрема отамани Голуб, Карий, Волинець, Шепель, Богатиревич та інші4.

Лольська та французька сторони свідомо розраховували передусім на активізацію диверсійної та розвідувальної діяльності на теренах УСРР. Адже підписання Лольщею

18 березня 1921 р. Ризького мирного договору з РСФРР та УСРР, наслідком якого став поділ України і визнання Лольщею УСРР, засвідчило фактичну зраду поляками, здавалося б, дуже привабливої для них головної ідеї Варшавського договору між Лольщею та УНР від

21 квітня 1920 р. - про спільний федеративний устрій5. Власне українськими інтересами поляки особливо не переймалась як при складанні умов Варшавського договору, так і при організації діяльності на своїй території ИИШ.

Необхідну технічну та фінансову допомогу новостворений повстанський центр

фф фф фф — ф[5]

отримував у Львові від експозитури 2 відділу ПГШ - 2 відділення штабу Шостої армії. Уповноваженим представником Ю. Тютюнника при штабі цієї армії був уже згадуваний підполковник О. Кузьмінський. Обов’язковою умовою і перепусткою для українських емісарів стало проведення розвідувальної діяльності на користь Польщі6.

Всенародне повстання спочатку планувалось на травень-червень 1921 р. Як зауважує Ю. Тютюнник, у разі реалізації цього плану фактична роль ІIIIIТТ у підготовці повстання, з огляду на брак часу, звелася б до дій, спрямованих на своє утвердження серед повстанських мас в Україні як морального організуючого центру у всеукраїнському масштабі. За досвідом минулих років, ІIIII ТТ розраховував на ініціативу місцевих організацій та максимально

7

високу активність селян перед жнивами.

Але надмірна місцева ініціатива, що призвела до створення 18 березня 1921 р. Всеукраїнського центрального повстанського комітету (БУЦИК або Цупкому[6]), стала для

8 • 9

ІIIII ТТ несподіванкою. Керівну п ятірку Цупкому очолив колишній есер Іван Чепилко - фельдшер за фахом, а на той час студент-медик і завідуючий Центральним розподільником Медичної академії, де часто проводилися зібрання керівників Цупкому. Уповноваженим з іноземних справ став залишений в Україні для ведення підпільної роботи представник Міністерства внутрішніх справ уряду УНР Федір Наконечний (Дністров)10. Секретарем і уповноваженим з внутрішніх справ та інформації обрано інструктора з кооперації районної філії Київської губернської спілки Спиридона (Свирида)[7] Махиню11. За зв’язок відповідав

****

працівник телеграфу Іван Данчевський, а за військові справи - член партії українських соціал-демократів (незалежників), а на той час студент юридичного факультету Інституту народної освіти Олександр Грудницький12. Він мав певний досвід підпільної роботи під час режимів гетьмана! авла Скоропадського та генерала Антона Денікіна. Штаб комітету перебував спочатку у Києві, згодом - ум. Ірпені. Його комендантом було призначено племінника голови Цупкому Миколу Чепилка[8].

Серед інших впливових діячів Цупкому варто пригадати тих, які брали безпосередню участь у його заснуванні: старшого діловода окружного квартирного управління Миколу Комара13, працівників Київської поштової контори Зотика Коротюка14 та Леонтія Онищука15, секретаря геофізичної секції Академії наук Макара Суходольського16 та колишнього начальника оперативного штабу корпусу «Січових стрільців» армії УНР, на той час діловода районної філії Київської губернської спілки Івана Андруха (Авраменка)17. До активної роботи в Цупкомі було залучено інструктора шкіл Капітона Фендрик-Ганджу18, відомого письменника Григорія Чупринку19, а також уповноваженого Київського повітового відділу охорони здоров’я Юрія Гриня20, котрий за всіх попередніх українських урядів обіймав переважно адміністративні та господарські посади в українському війську.

Лривертає увагу те, що більшість керівників, засновників та активних діячів Цупкому належала до інтелігенції. Значна частина цих людей і раніше не стояла осторонь політичного та громадського життя країни, але майже всі вони не мали необхідного досвіду у військовій та підпільній справі. За нових обставин їм довелося проводити небезпечну і абсолютно не властиву для них діяльність: встановлювати зв’язки з Державним центром УНР в екзилі, а також з місцевими підпільними та повстанськими групами, щоб надалі мати змогу узгоджувати власні дії з центром і координувати дії останніх21.

Левний час український та закордонний повстанські центри діяли паралельно на території України, що не додавало ефективності їх організаційним заходам. Наприкінці березня Ф. Наконечний відвідав Тарнов, повідомив уряд Іетлюри і штаб Тютюнника про заснування Цупкому, домігся визнання Цупкому вищим військовим і цивільним органом національної влади в Україні та провідником ідей і виконавцем завдань ІIIII ТТ, отримав гроші і директиви. У травні, під час свого наступного візиту до Іольщі, Ф. Наконечний навіть отримав затверджене Головним отаманом і начальником ІIIІІТТ уповноваження з дорученням об’єднувати повстанські організації і партизанські загони на теренах всієї України, пов’язуючи їх між собою і Головною командою22. Але й після цього навіть у межах Київщини діяльність окремих місцевих повстанкомів, зокрема у Мотовилівці і Боярці, та партизанських загонів, зокрема загону І. Струка, були підпорядковані безпосередньо ІII ІІТТ23.

З українським повстанським центром були пов’язані впливові на Київщині отамани Юліан Мордалевич24 та Орлик (Федір Артеменко[9])25. Шрший 12 квітня 1921 р. був призначений Цупкомом керівником повстанських сил у районі Київ-Козятин-Фастів-Київ, а розпорядженням СЛетлюри від 24 травня 1921 р. - командуючим Другою повстанською групою26. Іовноважними представниками Цупкому з організації повстанського руху на Іолтавщині та Чернігівщині було затверджено Юрія Гриня27, на Катеринославщині і Таврії - голову Катеринославського губернського повстанкому Андрія Зірку28, а в Холодноярській військовій організації - Григорія Чупринку29.

Свою підлеглість Цупкому також визнала «Військова організація січових стрільців» (БОСС), яка була заснована у квітні 1921 р. при Другій київській школі «Червоних старшин» і прагнула охопити своїм впливом всі військові частини Київського військового округу30.

*

Ініціатор заснування організації та її керівник галичанин Думін обіймав посаду лектора школи «Червоних старшин». Його заступником був командир першої сотні цієї школи Антон

31 •

Решетуха. З початку травня 1921 р. ВОСС стала називатись «Українською військовою організацією» (УВО). Нова назва організації, на думку її керівництва, значно більше відповідала поставленим за мету намаганням досягнути військовій консолідації у всеукраїнському масштабі. На час розгортання загального повстання, початок якого було намічено на 28 травня, УВО розробило план заходів щодо захоплення школи «Червоних старшин», заводу «Арсенал», артилерійських складів та інших стратегічних об’єктів у

32

Іечерському районі Києва.

Іротягом першої половини травня до Цупкому та місцевих повстанкомів для зміцнення їх кадрового потенціалу з території Іольщі до різних районів Київської, Волинської та Херсонської губерній були направлені відповідальні військові спеціалісти

33

Іетро Турянський, Василь Мирон та ін. За наказом Головного отамана військ УНР СЛетлюри у розпорядження отамана Ю. Мордалевича прибув Тихон Бесарабенко як отаман повстанських куренів Таращанського, Сквирського та Бердичівського повітів Київщини34. Вже згадуваний сотник Іван Андрух (Авраменко) після заснування в Україні повстанського центру, як і Ф. Наконечний, також відвідував штаб Ю. Тютюнника у Іольщі і повернувся звідти вже для інспектування військової роботи Цупкому35.

Саме в цей час сподівання на повалення в Україні більшовицького режиму та відновлення УНР шляхом здійснення всенародного повстання ще мали під собою реальне підґрунтя. За даними ІIIІІТТ, станом на липень 1921 р. в УСРР нараховувалось до 42 значних повстанських загонів. Зокрема, загін отамана Семена Заболотного, що діяв у районі Ольвіопіль-Балта, налічував до 6000 багнетів і шабель, 6-8 гармат, кулемети. 3 тисячі повстанців отамана Ілька Струка оперували у районі Коростень-Житомир-Козятин. Загін отамана Брови перебував у районі Новомосковськ-Лавлоград, маючи до 3000 багнетів, близько 1000 шабель, 27 кулеметів та гармати. 1220 багнетів було у розпорядженні отамана Ю. Мордалевича у Радомишльському повіті на Київщині, 1200 - у повстанському формуванні Бондарчука-Завгороднього-Хмари на Черкащині і близько 1000 - у загоні Удовиченка на Іолтавщині. «Надбузька повстанська дивізія» діяла у Гайсинському та Уманському повітах і складалася із 4 тисяч повстанців36. Навіть з урахуванням певного перебільшення штабом Ю. Тютюнника основних повстанських сил, останні під керівництвом ІIIIIТТ, Цупкому, потужних місцевих повстанських центрів і при підтримці сотень дрібніших партизанських загонів, підпільних груп та значної частини населення становили реальну загрозу утвердженню більшовицької влади в Україні.

Іопри сприятливу ситуацію для розгортання в Україні національно-визвольного руху, ІГТ, що вів подвійну гру, не поспішав з остаточною згодою у визначений термін озброїти інтернованих у таборах солдат і старшин армії УНР та перекинути їх до кордонів радянської України. Іеребуваючи в цілковитій залежності від поляків, Головний отаман військ УНР Симон Іетлюра відмовився затвердити план Тютюнника про початок повстання у травні - червні 1921 р.37 Таким чином, загальне повстання було відстрочено, і слушний час для його початку - безповоротно втрачено.

Завдяки вправному запровадженню внутрішнього інформування, діяльність Цупкому перебувала у полі зору Київської губернської надзвичайної комісії (ГНК). Його ліквідація була розпочата 18 червня 1921 р. - через кілька днів після переходу на бік радянської влади Ю. Мордалевича, коли постала загроза переміщення штабу повстанського центру до Холодного Яру. Чекістська операція була проведена одночасно у Києві та Ірпені і не набула широкого розголосу. Заарештовані керівники Цупкому почали свідчити, що не вберегло їм життя, але призвело до викриття закордонного штабу, ліквідації УВО та пов’язаної з нею підпільної групи у дислокованому в Умані 402-му стрілецькому полку, більшості місцевих повстанкомів38. Іовстанський рух було практично дезорганізовано. За таких обставин частина отаманів і рядових повстанців зневірилась у можливості подальшої боротьби і слідом за Ю. Мордалевичем припинила збройний опір радянській владі, відгукнувшись на запропоновану нею амністію.

У той час, як у самій Україні повстанський рух зазнавав фатальних втрат, організаційна діяльність закордонного повстанського центру ставала дедалі активнішою. З метою забезпечення тіснішого зв’язку з експозитурою ІГТ та скорочення відстані до кордонів радянської України наприкінці червня 1921 р. ІIIIIТТ було переведено до Львова, розширено його апарат, поновлено завдання. З часом штаб остаточно підрозділяється на дві керівні структури, а ті, в свою чергу, - на відділи та відділення. Цивільне керівництво (ЦК), відгалужене від Іолітично-інформаційного департаменту Міністерства внутрішніх справ

УНР, очолив Йосип Добротворський, а військове (ВК) - Юрій Отмарштейн. Перший відповідав за організацію пропаганди та підготовку законопроектів на майбутнє, а другий опікувався роботою військових відділів, що мали забезпечити організацію, підготовку і проведення загального антибільшовицького повстання в Україні39.

28 серпня 1921 р. колегія Київської ГНК оголосила свій вирок 130-ти особам, які проходили за справою «Цупкому». 45 з них були засуджені до розстрілу40. Незадовго до цього, 5 серпня, зусиллями вцілілих від репресій представників Цупкому у м. Білій Церкві було засновано «Козачу Раду Правобережної України», задуману як новий центр всієї підпільної, політичної, військової та суспільної влади на території Київської, Подільської, Волинської, Миколаївської та Одеської губерній. Головою цієї організації було обрано Павла Гайдученка, начальником інформаційного бюро - Миколу Лозовика, уповноваженим пошти і телеграфу - Михайла Симака, а керівництво військовою роботою було доручено Івану Шемулянку і згадуваному раніше Тихону Бесарабенку. Однак після ліквідації Цупкому

С. Петлюра і Ю. Тютюнник вже не вірили у можливість безперешкодного та ефективного функціонування на території України загальнонаціонального повстанського центру. Саме тому вони визнали Козачу Раду лише як «центр інформаційної роботи на Правобережній Україні», про що й повідомили делегованим до Польщі М. Лозовику та Т. Бесарабенку41.

Новостворена організація вирішила самостійно об’єднати навколо себе повстанські загони на Правобережжі, після чого домогтися від уряду УНР відповідних на це повноважень. Наказом від 16 вересня 1921 р. Козача Рада, спираючись на наказ Головного отамана військ УНР С. Петлюри про підняття антибільшовицького національно-визвольного повстання в Україні, уповноважила отамана Т. Бесарабенка на командування Північно - Східним фронтом з підпорядкуванням йому всіх повстанських загонів на території вздовж Дніпра до Канева, по лінії Біла Церква-Сквира-Бердичів і до румунського кордону, а отамана І. Шемулянка - на командування Північно-Західним фронтом з підпорядкуванням йому всіх повстанських загонів на території вздовж Дніпра від Канева, по лінії Київ-Чорнобиль-Овруч до Бердичева і польського кордону42.

Будучи цілком ізольованою від відповідних приготувань закордонного повстанського центру, білоцерківська організація не змогла власними силами підтримати листопадовий рейд військових частин армії УНР. Попри всі амбіції та зусилля, на кінець свого існування вона зуміла заручитися лише підтримкою отаманів Івана Трейка та Гайового (Івана *

Грисюка), загони яких діяли неподалік від Сквири та Фастова відповідно, а також начальника Восьмого повстанського району[10] Миколи Якубовича43. Вже у жовтні 1921 р. Козача Рада потрапила під пильне око Київської ГНК, а в березні наступного року була остаточно ліквідована. За справою «Козачої Ради Іравобережної України» було притягнуто до відповідальності 325 осіб, з яких 86 за вироком Київського губернського революційного трибуналу від 25.08.1922 р. засуджено до різної міри покарання. 47 осіб, зокрема всіх

44

вищезазначених керівників організації, засуджено до розстрілу.

Іитання готовності інтернованих у таборах військових частин армії УНР до збройного виступу в межах УСРР постійно порушувалося на спільних нарадах представників та ІГТ у Львові. Так, ще 9 серпня 1921 р. керівник Львівської експозитури 2 відділу ІГТ майор Флерек інформував свого шефа у Варшаві І. Матушевського про ухвалення ним розробленого НИЩ плану антибільшовицького повстання, згідно з яким регулярні частини українських військ мали зосереджуватись у прикордонних районах під виглядом бригад будівельників та лісорубів. На початку бойових дій план передбачав проведення демонстративно-провокаційних актів щодо польських військ, аж до імітації пограбування військових складів і нападів на прикордонні застави Іольщі. Це, на думку Ю. Тютюнника, дало б Іольщі змогу формально дотримуватися «нейтралітету», пояснюючи радянській стороні збройний виступ самочинними діями армії УНР. А повстанці повинні були б напасти на польських прикордонників з радянського боку і дати Іольщі привід для висловлення протестів радянській Росії45.

Невдовзі, у тому ж таки серпні, Ю. Тютюнник змушений був уже погрожувати прийняти власне рішення про початок антибільшовицького повстання в Україні в разі подальших затримок виконання зобов’ язань, взятих на себе польською стороною46. Адже на той час ІIIII ТТ вже надіслав командуючим повстанськими групами накази Головного отамана, що вимагали закінчити всі приготування до всенародного повстання в Україні до 1 вересня 1921 р. та містили конкретні завдання щодо своєчасного проведення масштабних бойових дій та диверсійно-підривної роботи47.

Натомість, 31 серпня на нараді вищого командного складу армії УНР у присутності СЛетлюри Ю. Тютюнник все ще узгоджував план збройного виступу частин армії УНР. Зокрема, передбачалось вести наступ у двох напрямках. Швденна група військ під керівництвом генерала-хорунжого Андрія Гулого-Гуленка після форсування Дністра з Румунії повинна була захопити Одесу, а першочерговою метою очолюваної самим

*

У ДА СБ України зберігається архівна кримінальна справа №75144-ФІ під назвою «8-й повстанський район військ УНР», за якою притягнуто до відповідальності М. Якубовича,

С. Яворського, Г. Грабовського та ін. (всього 150 осіб). Згідно з документами справи, Восьмий повстанський район охоплював території Таращанського, Сквирського, Білоцерківського, Канівського, Звенигородського та Черкаського повітів.

Ю. Тютюнником Північної групи було захоплення Кам’ янця, куди мав прибути С. Петлюра для проголошення відновлення УНР. Регулярні війська мали бути підтриманими повстанськими формуваннями, з яких належало створити окрему Повстанську армію, посилити її штаб здібними офіцерами ППШ48. З метою координації дій повстанських загонів та передачі їм останніх настанов штабу в ніч з 19 на 20 вересня в районі містечка Корець на Волині перейшов кордон спеціальний загін генерала Василя Нельговського, складений з

16 старшин та 14 підстаршин української армії49.

Більшовики були добре поінформовані про діяльність на території Польщі ППШ, про підготовку інвазії та всеукраїнського повстання. Радянські дипломати домоглися згоди Варшави на виведення за межі Польщі емігрантських груп, які загрожували добросусідським взаєминам двох держав. Неофіційно ППШ продовжував свою діяльність, у зв’ язку з чим

28 вересня 1921 р. Голова Народного Комісаріату радянської України Християн Раковський

*

висловив офіційний протест польському Міністерству закордонних справ. У цій ноті наголошувалося, що польська влада знала про існування українських відділів, які готували військову інтервенцію в УСРР. Такий акт втручання, свідчив Х. Раковський, заперечував п’ятий пункт Ризького договору. Він також поінформував поляків про ліквідацію Цупкому,

. _ . . 50

внаслідок чого і були отримані дані про заплановану інвазію .

Усі подальші приготування Державного центру УНР до загального антибільшовицького повстання уже не становили великої таємниці для радянської агентури, яка підступила навіть до найближчого оточення С. Петлюри та Ю. Тютюнника. Окрім того, мали місце факти розголошення таємної інформації посадовими особами і військовослужбовцями армії УНР, навіть самими співробітниками ІIIІІТТ. Так, поява на сторінках місцевих газет «Рідний край» та «Українська трибуна» таємних наказів

С. Петлюри, схем розташування в Україні повстанських загонів і штабів призвела до їх негайного розгрому більшовиками51.

У тому, що повстання було відкладене до пізньої осені, коли для його успішного розвитку вже не було жодних передумов, Ю. Тютюнник пізніше не зовсім обґрунтовано

52 • •

звинувачуватиме С. Петлюру. Однак такому зволіканню існує очевидне пояснення. Підготовка інтернованих частин армії УНР до збройного виступу, визначення загальної кількості учасників походу, своєчасне забезпечення їх необхідною зброєю та спорядженням, як, врешті, і остаточне узгодження плану і часу переходу польсько-українського кордону Повстанською армією, цілковито залежали від позиції польського уряду. Польща ж не переймалася закулісними домовленостями з українською політичною еміграцією настільки, щоб беззастережно ігнорувати офіційні умови цілком вигідного для неї міждержавного договору з РСФРР та УСРР.

23 жовтня 1921 р. Ю. Тютюнник у підписаному ним «Наказі №1 Повстанській Армії» таки оголошує про розформування ІIIIIТТ і свій вступ за наказом Головного отамана «в командування Повстанською Армією на Україні», повідомляє про призначення старшин на інші керівні посади та вимагає від своїх підлеглих проведення термінових організаційних

• 53

заходів.

З території Румунії готувався збройний виступ Бессарабської, а з території Польщі - Подільської та Волинської груп військ армії УНР. Цей виступ, задуманий ІIIIIТТ як сигнал для одночасного початку загального повстання в Україні, поляками та румунами розглядався і подавався, з огляду на конспіративність, а також «вагомість» та «своєчасність» допомоги, наданої для його організації, не інакше як підготовлена самими українцями диверсійна акція.

У доповіді Головному отаману від 2 листопада 1921 р. Ю. Тютюнник, попри значну нестачу у підлеглих йому козаків та старшин озброєння, боєприпасів, зимового одягу та взуття, виказує впевненість в успішному розвитку збройного виступу Української повстанської армії та наголошує на необхідності готувати до переведення через кордон решти дивізій армії УНР «для організації захоплених територій»54.

У зазначеній доповіді йдеться також про Подільський та Волинський загони військ армії УНР та про відсутність донесень від призначеного командуючим Першою повстанською групою А. Гулого-Гуленка55.

Так, задуманий як кінний, Подільський загін підполковника Михайла Палія (Сидорянського) формувався у м. Копичинці з козаків Четвертої київської дивізії УНР у кількості до 700 чоловік, на озброєнні мав 200 рушниць, 10 тисяч набоїв до них, а також 5 кулеметів, 4 стрічки з набоями, 12 без набоїв і лише 12 коней. Цей загін перейшов польсько-радянський кордон через р. Збруч в ніч з 25 на 26 жовтня 1921 р. Про його бойові успіхи, зокрема участь у захопленні повстанцями Кам’янець-Подільського, взяття Проскурова, ведення боїв у районі м. Шепетівка, Тютюнник звітував Петлюрі на підставі відомостей з преси та не завжди виважених доповідей підлеглих56.

Волинський загін формувався в районі станцій Москвин-Костопіль під керівництвом генерал-хорунжого Володимира Янченка із старшин і козаків Третьої, Четвертої та Шостої дивізій УНР, зведених в одну Київську дивізію, до складу якої входило 2 бригади піхоти, 1 гарматна бригада, 1 кінна сотня, технічна сотня і польова варта - всього до 900 чоловік.

Загін мав на озброєнні 430 рушниць та 74 тисячі набоїв до них, 34 кулемети з набоями і стрічками до них, 300 шабель, 150 списів, 600 ручних гранат та підривні засоби57.

Окремо наголошено на незадовільному стані обмундирування учасників майбутнього походу, серед яких 35% взагалі не мали взуття, 50% - верхнього одягу. Відчутно не вистачало білизни. Заходи, вжиті штабом Тютюнника для поліпшення ситуації з обмундируванням, були недостатніми58.

Напередодні трагічного листопадового рейду Волинського загону Тютюнник запевняв його учасників у тому, що на той час Правобережжя України уже охоплене повстанням, червоноармійці безладно відходять до Росії, а тому прийшов час зайняти Україну і

59

«влаштувати там життя» .

У складі Волинського загону, що перетнув кордон в ніч з 3 на 4 листопада 1921 р., перебували штаб Другої повстанської групи під керівництвом підполковника Леоніда

*

Ступницького, а також ІIIIIТТ, перетворений у штаб діючої Повстанської армії УНР, та апарат ЦК при ньому. Адміністраторам та чиновникам було поставлено завдання організувати цивільне керівництво на звільненій повстанцями території України60.

До Другого зимового походу долучилися партизанські загони отаманів Хмари, Литвинчука, Святенка та Орлика. Одночасно з рейдовими групами проводили допоміжні акції повстанці отаманів Заболотного - в районі Балта-Ольгополь, Шепеля - між Брацлавом та Вінницею, Лиха - поблизу Липівця, Брови - в районі Кременчука, Гайового і того ж таки Орлика - під Києвом61.

Проте на появу в Україні пізньої осені національної армії очікували не стільки знесилені та розпорошені повстанські формування, скільки добре підготовлені ворожі армійські підрозділи. За таких обставин відносно вдалим можна вважати лише рейд Подільського загону, який з мінімальними втратами за місяць пройшов з боями 150 кілометрів території України і, не маючи змоги з’єднатися з головними силами Ю. Тютюнника, був змушений 25 листопада під натиском Червоної армії перейти кордон у зворотному напрямку, де його роззброїли та знову інтернували поляки62.

Волинський загін 7 листопада спробував здобути стратегічно важливу станцію Коростень. Невдалий штурм та важкі погодні умови призвели до великої кількості поранених та обморожених бійців, внаслідок чого загін втратив мобільність і в ніч з 16 на 17 листопада був оточений та розгромлений кінною дивізією Григорія Котовського у бою під с. Малі Миньки.

360 полонених учасників походу, зокрема і цивільні управлінці, були розстріляні

23 листопада 1921 р. під с. Базар на Житомирщині63. Ще 59 повстанців того ж дня було перепроваджено до Особливого відділу Київського військового округу (ОВ КВО) у зв’ язку з їх пораненням або для перевірки відомостей про попередню їх службу в лавах Червоної армії. Рішенням Надзвичайної трійки ОВ КВО від 15.12.1921 р. 10 арештантів були засуджені до розстрілу, 24 - до двох років суспільно-примусових робіт, 22 - зараховано до віддалених частин Червоної армії під негласний нагляд військових командирів, 1 - помер під час слідства, а рішення щодо 2-х на той час не було прийнято до остаточного з’ясування всіх

обставин64.

Офіцери штабу Іовстанської армії Євген Копац, Іван Ващенко, Діонісій Ступа, Степан Козюлич; керівники ЦК ІIIIIТТ Семен Куриленко, Олександр Красовський, Іетро Кравченко та чиновник Сергій Донченко були переведені до Харкова і 22 січня 1922 р. засуджені судовою колегією ВУЧК до розстрілу. Вирок виконано лише щодо Є. Копаца та І. Ващенка 17 лютого 1922 р., а всім іншим у грудні-січні було «дозволено» померти самостійно у слідчій тюрмі від тяжких захворювань65. Ю. Тютюннику та його найближчому оточенню з рештками Волинського загону в ніч на 20 листопада пощастило пробитися до Іольщі66.

Найменша за чисельністю Бессарабська група військ Андрія Гулого-Гуленка за задумом ІIIII ТТ повинна була першою розпочати бойові дії, відтягнувши на себе військові частини Червоної армії. Через недбальство власного штабу вона виступила в похід на Одещину лише в ніч на 19 листопада - в той час, коли на півночі уже було розбито головні сили Тютюнника. Румунсько-радянський кордон в районі с. Красногорка перейшли

*

187 козаків і старшин армії УНР, очолювані командуючим Іершим повстанським районом Йосипом Ішоником. Чисельно переважаючі радянські армійські підрозділи очікували на цей наступ і вже надвечір того ж дня змусили більшість учасників походу після невдалої спроби захоплення Тирасполя відступити назад до Румунії, частину повстанців було розбито або

67

взято у полон.

Таким чином, невдала організація і провал Другого зимового походу армії УНР похитнули віру населення в дієздатність уряду УНР та позбавили подальшої можливості підтримки українською армією все ще нескореного повстанського руху, спричинили подальше розформування таборів для інтернованих військ армії УНР, призвели до значного скорочення фінансової допомоги Іольщі уряду Іетлюри та позбавлення його можливості робити будь-які самостійні політичні кроки68.

Неспроможність створеного урядом УНР у їїольщі повстанського центру реально контролювати події в Україні та адекватно на них реагувати, а також неможливість з об’єктивних причин мати в поляках надійного союзника та пов’язана з цим втрата дорогоцінного часу призвели до краху сподівань на здійснення загального антибільшовицького повстання в Україні і відновлення на початку 20-х рр. минулого століття української державності.

Наступні спроби української політичної еміграції та місцевих патріотів реанімувати повстанський рух в Україні були приречені. Однак вони були не поодинокі і часто асоціювались з іменем колишнього начальника ІIIIIТТ та командуючого Іовстанською армією Ю. Тютюнника. Відтак, «справою честі» для органів ДНУ стало організувати «добровільний перехід» останнього на бік радянської влади. Внаслідок підступної операції,

17 червня 1923 р. його було виведено з території Румунії до УСРР на зустріч у прикордонному селі Вихватнівці з керівниками нібито створеного у Києві нового повстанського центру «Вищої військової ради» та схоплено одразу ж після переправи на радянський берег Дністра. Тютюнника схилили до публічної відмови від боротьби проти радянської влади, після чого він був амністований їїрезидією ВУЦВК за клопотанням органів ДДУ. Все це призвело до дезорганізації українського національного руху в еміграції, повернення в Україну відомих повстанських діячів їїавла Бондаренка, Митрофана Очеретька, Йосипа Добротворського та інших, припинення збройної боротьби деякими повстанськими формуваннями69.

Незважаючи на амністію, Ю. Тютюнник весь час залишався під пильним наглядом відповідних органів. 12 лютого 1929 р. його було заарештовано за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. їїодальшим розслідуванням справи з 4 березня займався контррозвідувальний відділ ОДНУ СРСР. У його висновку від 2 грудня 1929 р. підсудному інкриміновано приховування створеної ІIIII ТТ диверсійно-повстанської мережі, яку використовували поляки; підтримання зв’язків з українськими контрреволюціонерами та з колишніми спільниками, які переховувались; критику заходів радянської влади та її політики щодо селянства; націонал-фашистські погляди та виправдання своєї минулої діяльності. 3 грудня 1929 р. судова колегія ОДНУ засудила Ю. Тютюнника до розстрілу. Вирок виконано 20 жовтня 1930 р.70

З документів, що свідчать про всі описувані вище історичні події, варто виділити підготовлену на вимогу слідчих 3 квітня 1929 р. власноручно Ю. Тютюнником «Схему організації і роботи ІIIІІТТ» (док. №1). Засвідчений підписом автора рукописний оригінал та три його машинописні копії були долучені до відповідної кримінальної справи71.

У «схемі» вказано місця дислокації та час діяльності ІIIIIТТ, описано мету, завдання та окремі заходи штабу при підготовці загального повстання, запланованого на травень-червень 1921 р. Далі Ю. Тютюнник пояснює причини відстрочення повстання, в загальних рисах подає структуру ПІН після його переїзду з Тарнова до Львова, розкриває функціональні обов’ язки власні та керівників управлінь, зосереджує увагу на діяльності Розвідувального відділу ІIIII ТТ та пригадує окремі прізвища причетних до нього осіб, зупиняється на особливостях співпраці українців з поляками[11]. Навіть якщо брати до уваги віддаленість у часі описуваних Тютюнником подій, його свідоме або підсвідоме бажання щось забути, пом’ якшити чи спростити, цей документ все одно заслуговує на пильну увагу дослідників.

Досить цікавим видається і спілкування «по прямому проводу» (док. №2, 3) завідуючого Секретно-оперативним управлінням ВУНК Юхима Євдокимова з головою Київської ГНК Яковом Лівшицем у частині висвітлення останнім на вимогу першого «історично-політичної сторони» діяльності Цупкому. У зазначеному спілкуванні порушені питання про створення та діяльність українського повстанського центру, його засновників, дислокацію, рівень зв’язку з урядом Петлюри, штабом Тютюнника, місцевими

72

повстанкомами та отаманами і таке інше.

Значний масив документів, створених штабом Тютюнника влітку-восени 1921 р., у вигляді оригіналів та копій зберігається в окремому томі архівної кримінальної справи №66646 під промовистою назвою «Петлюрівські отамани. 1922-1923 рр.» Тирше у цій збірці представлені документи ЦК ІIIII ТТ, які у своїй більшості є оригінальними. Водночас наявні напрацювання ВК ІIIІІТТ збережені лише у копіях. Не викликає сумніву як достовірність походження першоджерел, так і відсутність на той час будь-якої потреби у викривленні чекістами інформації під час її копіювання. Спробуємо лише з’ ясувати їх шлях до архіву органів державної безпеки.

У довідці від 23 листопада 1936 р. інспектора обліково-архівного відділу Головного управління державної безпеки НКВС Владімірова вказані документи названо «наказами, інструкціями та закликами отамана Левченка». У довідковому томі цієї справи зазначено, що загін Левченка чисельністю до 60 осіб діяв на території Ольгопільського та Гайсинського повітів Подільської губернії і мав на озброєнні кулемети. У 1922 р. в одному з боїв з частинами Червоної армії отаман був важко поранений, однак відомостей про його подальшу долю у справі немає73. У 21 томі справи зберігаються лише слідчі матеріали на селян, затриманих у квітні 1922 р. за підозрою у причетності до повстанців отамана Левченка, але невдовзі звільнених за недоведеністю їхньої провини.

Обмежені чекістські дані про Левченка та виправдання всіх селян, притягнутих до відповідальності за контакт з повстанцями його загону, ніби не дають змогу віднести Левченка до «класичних» отаманів, що здобували авторитет за місцем народження та постійного проживання і діяли при підтримці земляків. Але й однозначно вважати Левченка петлюрівським емісаром, за браком таких відомостей, неможливо.

Інші джерела і дослідники також вказують на активну діяльність у 1921-1922 рр. на Поділлі повстанського загону отамана Левченка, але докладніші відомості наводять про отамана Андрія Левченка, чий загін у 1920-1921 рр. діяв на Полтавщині і був розбитий на початку весни 1922 р.74 Сам отаман під чужим прізвищем був випадково затриманий у Катеринославі співробітниками міліції 26 березня (за новим стилем - 8 квітня) того самого року. Однак співробітники Катеринославської ГНК знали про його перебування у місті і швидко впізнали у підозрілому селянинові повстанського ватажка. Чекісти змусили

А. Левченка давати свідчення, після чого за вироком Полтавського губернського революційного трибуналу від 8 березня 1923 р. його засудили до страти75.

Водночас самі «документи Левченка», зокрема збережені у чекістських копіях зведення 1 відділу Генштабу станом на 1 жовтня 1921 р. про підпорядковані ІIIIIТТ повстанські загони в Україні, вказують на те, що загін отамана А. Левченка нараховував 900 багнетів, 300 шабель, мав на озброєнні 3 кулемети і вважався основною ударною силою повстанців 12 району 3 групи. Саме через командуючого 3 групою отамана Левченка мав підтримуватися зв’язок ІIIIIТТ з командуючим 4 групою отаманом Бровою. Копія наказу Ю. Тютюнника останньому також міститься серед зазначених документів. Водночас про діяльність на Поділлі загону Левченка в них не згадується76.

Останні факти викликають сумнів у тому, що документи ІIIІІТТ були втрачені саме отаманом Левченком, що діяв на Поділлі, і дають підстави вважати їх вилученими в якості речових доказів у полоненого отамана А. Левченка. Принаймні частина цих документів, судячи з їх змісту, могла бути залишена в Україні штабом Повстанської армії під час невдалого листопадового рейду або здобута оперативним шляхом радянською агентурою у Польщі. Тому більш доречним виглядає згрупування цих матеріалів в окремому томі справи не за приналежністю конкретному отаману, а за спільним джерелом їх походження.

* Оригінал зазначеного зведення був створений працівниками Облікової секції 1 (Організаційного) відділу ВК ІIIII ТТ, рукописну копію документа відтворено чекістами

20 листопада 1921 р.

Більшість підготовлених у вересні-жовтні 1921 р. наказів та інструкцій ЦК ІIIIIТТ до уповноважених на місцях провідників повстанського руху є оригінальними документами, за якими стоять власноручні підписи керівників ЦК ІIIII ТТ - начальника ЦК підполковника Йосипа Добротворського, начальника Адміністративного відділу ЦК, члена Ради міністра внутрішніх справ УНР Семена Куриленка, начальника Економічного відділу інженера Олександра Красовського, начальника Транспортного відділу інженера Віктора Яновського, начальника Загального відділу[12] (особа не встановлена)77. Частина цих документів була

78

затверджена начальником ІIIII ТТ генерал-хорунжим Юрієм Тютюнником. Проте виготовлені з використанням того самого паперу і друку копії інструкцій та положення, оригінали яких мали бути засвідчені підписами перерахованих осіб79, а також Головного отамана військ УНР Симона Петлюри та Головного військового прокурора генерал- хорунжого Євгена Мошинського80, не викликають сумніву щодо аналогічного з попередніми документами їх походження.

Для забезпечення чіткого та якісного виконання провідниками повстанського руху в Україні наказів ЦК ІIIII ТТ, останні, як правило, супроводжувалися докладними інструкціями. Таким чином узаконювалась та регламентувалась, відповідно до законодавства УНР, тимчасова діяльність повстанської влади в Україні. Основний зміст цих документів чітко окреслював майбутню демократичну модель відносин центральної державної влади з органами місцевого самоврядування. Щоправда, така демократія логічно пояснювалась небажанням уряду УНР брати на себе всю відповідальність за подолання наслідків розрухи у суспільному та господарському житті. Саме на це і вказував Ю. Тютюнник у спілкуванні з новопризначеним начальником Адміністративного відділу ЦК ІIIIIТТ С. Куриленком, наголошуючи, що вся повнота влади на місцях мала б належати місцевим органам, обраним з місцевих мешканців. Втручання уряду у діяльність цих органів було б доречним лише за умови, якщо ті не хочуть або не можуть виконувати покладених на них обов’язків81.

Так, Наказ №53 від 22 жовтня 1921 р. «Про організацію кордонної охорони» передбачав тимчасове виконання начальниками прилеглих до прикордонної смуги повстанських районів функцій, що перейдуть до компетенції прикордонної жандармерії після організації такої, згідно з відповідним Законом УНР від 28 вересня 1921 р. Долучені до закону інструкції «Кордонній охороні щодо пересування людності через кордон» та «Кордонній охороні у справах перевозу товарів через кордон» надають відповідальним на місцях вказівки, в яких визначено пункти перетину кордону для людей і товару, необхідні для перетину кордону документи, загальні рекомендації щодо ввозу та вивозу товарів, їх обліку, конфіскації в разі порушень встановлених правил транспортування тощо82.

Наказом 1921 р. «Губернським та повітовим управам у справах фінансових» на зазначені управи, і безпосередньо на губернських та повітових референтів у справах фінансових покладено обов’язки встановлення об’єктів та норм оподаткування для їх подальшого затвердження ЦК ІIIIIТТ, надано можливість самостійного визначення управами способів стягнення податків та вказано на необхідність ведення точної реєстрації про їх сплату. Водночас губернським управам дозволено користуватися державними прибутками в розмірі до 50% від усіх надходжень державного оподаткування в губернії та встановлювати розміри таких надходжень для повітових управ. До наказу долучено інструкції «Губернському референту у справах фінансових», «Повітовому референту у справах фінансових», коротка інструкція «У справі переведення організації скарбниць та податкових інспекцій на звільнених від ворога теренах України» та «Оповіщення міністерства фінансів УНР»83.

Наказ «Про порядок відновлення діяльності або відкриття міняльних лавок у тиловому районі діючої армії УНР» йде у контексті з попереднім наказом та інструкціями. Він визначає перелік дій і документів, необхідних для організації такої діяльності на місцях з дозволу повітових референтів у справах фінансових. Вищий нагляд за діяльністю міняльних лавок, видача наказів, визначення податків та проведення ревізій покладено на Міністерство фінансів УНР і начальника ЦК ППТ безпосередньо або через референта Економічного

84

відділу при ЦК.

Збережені як в оригіналах, так і в копіях подальші інструкції не прив’ язані, як у попередніх випадках, до наказів або такі накази не збереглись.

Найбільш інформативною з них є Інструкція №84 від 5 вересня 1921 р. «Провідникам повстанського руху в Україні щодо тимчасової організації влади в різних галузях державного життя» (док. №4). 14 машинописних аркушів інструкції вміщують 152 пункти роз’яснень

85

щодо організації 12 напрямків владної діяльності.

Зокрема, визначено порядок встановлення у звільнених від ворога селах та містах, волостях, повітах і губерніях нової місцевої адміністрації, а також її права, обов’язки та відповідальність. Обумовлено поширення, компетенцію та термін діяльності повстанського суду. Відповідальність за перерозподіл землі покладено на громади, а за користування землями, посівами, майном держави та радянських господарств - на органи місцевої державної влади; підтверджено право господаря на вирощений ним урожай. Ліси проголошено державною (в окремих випадках - громадською) власністю, а відповідальність за їх збереження і дбайливе використання покладено на лісові урядові установи.

Рекомендовано повернути до виконання своїх обов’язків, згідно із Законом УНР від

24 лютого 1919 р. «Про шкільне управління», призначених українською владою за попередніх часів повітових комісарів освіти або тимчасово призначити таких за рекомендацією правління вчительської повітової спілки та місцевих діячів освіти і культури. Вказано на необхідність тимчасової державної підтримки медичних закладів та установ до поступової передачі їх на утримання органів місцевого самоврядування, а також державного сприяння у відновленні діяльності Українського товариства червоного хреста і місцевих громадсько-благодійних організацій. Ухвалено організовувати парафіяльні та повітові церковні братства, повітові та губернські церковні ради, метою діяльності яких мало б стати відродження автокефалії української церкви та виявлення ворожих УНР осіб у церковному середовищі.

Наголошено на необхідності призначення місцевих залізничних адміністрацій та їх підпорядкування Транспортному відділу ЦК ПИ; на залізничників покладено відповідальність за збереження рухомого складу та скупчених на залізниці вагонів з товарами, унеможливлення їх вивозу більшовиками та вживання подальших невідкладних заходів з відновлення руху. Наказано позбавити керуючі органи окупаційного війська телеграфного і телефонного зв’ язку та передбачити можливість його негайного відновлення для потреб української влади. У справах народного господарства порушено питання про внутрішню торгівлю, промисловість, монополію, державні розрахунки, державне майно,

*

звітність, статистику, компетенцію органів народного господарства тощо. Щодо робітничої

**

політики йдеться про рівні з іншими громадянами УНР права та обов язки робітників, повернення останніх місцевою цивільною владою в особі референта праці до нормального трудового життя із забезпеченням їхнього соціального захисту, охорони праці, організації профспілок тощо. Передбачено проведення конкретних заходів для відновлення місцевих інституцій Міністерства фінансів УНР та повернення в обіг українських грошових знаків86.

Цілком природно поєднались на спільних аркушах інструкції «Губернському уповноваженому у справах народного господарства» та «Повітовому уповноваженому у справах харчових». Перша обумовлює порядок призначення губернського уповноваженого у справах народного господарства, окреслює його відповідальність за збереження всього залишеного більшовицькою владою майна, організацію, координацію та керівництво діяльністю місцевих апаратів відомств народного господарства, розробку на рівні губернії питань господарського значення для подальшого їх затвердження ЦК ІIIIIТТ тощо. До його компетенції належить, зокрема, і затвердження повітового уповноваженого у справах харчових, порядок обрання, повноваження та обов’язки котрого і розтлумачує друга

• 87

інструкція.

Інструкція «Уповноваженому у справах народного господарства на залізниці» передбачає тимчасове призначення повстанською владою таких уповноважених при кожному експлуатаційному районі та при кожній залізничній дирекції з часу утворення останніх. На уповноважених покладено відповідальність за опис, організацію належного зберігання та охорони всього майна, залишеного більшовицькою владою на залізниці, за негайне розвантаження рухомого складу та своєчасне надання ЦК ІIIIIТТ інформації про наявність майна і вжиті заходи. Уповноважений надає розпорядження про видачу майна за

рішенням ЦК ІIIІІТТ, а при терміновій необхідності - з дозволу начальника даного

88

повстанського району.

їїоложення від 25 вересня 1921 р. «Іро повстанський суд» доповнює та конкретизує загальні настанови досліджуваної вище Інструкції №84 від 5 вересня 1921 р. в частині, що стосується функціонування повстанського суду. Зокрема, розтлумачуються порядок організації діяльності повстанського суду, обов’язки кожного його члена, процедура притягнення підозрюваних до відповідальності, сам хід судового засідання тощо. В додаток до визначеної українським законодавством кримінальної відповідальності за скоєні злочини передбачається покарання смертю за агітаційні, військові, шпигунські, диверсійні та інші дії проти повстанської влади та УНР; каторгою та грошовим штрафом - за спекуляцію; ув’язненням - за порушення обов’язкових військових постанов повстанської влади. До положення долучено тексти присяжних обітниць для суддів, свідків християн, мусульман,

89

іудеїв та караїмів, а також зразки присуду та постанови.

Інструкцією №11 від 3 вересня 1921 р. «Для громадської самоохорони» передбачено тимчасове функціонування утримуваних на кошти громадян озброєних загонів місцевих мешканців, завданням яких була допомога українській цивільній та військовій владі у відновленні правопорядку у даній місцевості. Надано конкретні вказівки щодо організації таких загонів у громадах (селах та містечках), містах, волостях та повітах, а також

90

встановлення зв язку між ними.

І, нарешті, Інструкція №28 від 23 вересня 1921 р. «Органам місцевої влади щодо прав і обов’язків їх та порядку підлеглості» визначає порядок обрання органів влади, їх повноваження, компетенцію та підлеглість на рівні громади, волості, повіту і губернії, а також акцентує увагу на таких напрямках діяльності місцевої влади, як внутрішня безпека, земельна політика, народне господарство, робітнича політика, освіта, фінанси, пошта і телеграф, військова повинність91. Остання інструкція частково відтворює, частково доповнює відповідні положення вже згадуваної Інструкції №84 від 5 вересня 1921 р.

Проаналізовані документи засвідчують проведення ЦК ІIIII ТТ серйозної організаційної роботи, спрямованої на підготовку відновлення влади УНР. За умови переможного розвитку запланованого на осінь 1921 р. всенародного антибільшовицького повстання в Україні результати цієї роботи, напевне, стали б відчутними.

Незадовго до початку Другого зимового походу до громадян України із закликом підтримати повстання проти більшовицької влади звернулись командуючий Повстанською армією Ю. Тютюнник та начальник його штабу Ю. Отмарштейн. Є підстави вважати, що копія цього звернення була виготовлена у жовтні 1921 р. саме у ППШ92. Наступні документи, зокрема, ще одне звернення керівників Повстанської армії, тепер уже російською мовою, до офіцерів і солдат Червоної армії із закликом повернути зброю проти своїх справжніх ворогів - комісарів та чекістів93 - збереглися в копіях, відтворених з оригіналів чекістами.

Накази штабу командуючим Другою та Четвертою повстанськими групами отаманам Орлику та Брові щодо готовності станом на 1 вересня 1921 р. до здійснення конкретних військових операцій на підтримку всенародного повстання, ставлення до полонених комуністів, чекістів та рядових червоноармійців, а також тимчасової організації військової влади на визволеній від ворога території України покладають неабияку відповідальність на

~ 94 *

ватажків повстанського руху та виказують високий ступінь довіри до них. А ухвалений Радою народних міністрів та затверджений 7 жовтня 1921 р. Головою Директорії Петлюрою Закон «Про поширення на повстанців та на їх родини всіх прав на пенсію та одноразові грошові допомоги, що їх встановлено для військовиків регулярної армії» свідчить про визнання урядом УНР заслуг повстанців перед батьківщиною, починаючи з 14 листопада 1918 р.95

У вже згадуваному зведенні 1 відділу ВК ППШ про дислокацію партизанських загонів станом на 1 жовтня 1921 р. (док. №5) окрім самої дислокації повстанців зазначено також їх чисельність, озброєння та рівень зв’язку зі штабом96. Наведені у документі дані свідчать про наявність у закордонному повстанському центрі застарілої або спотвореної інформації про реальний стан готовності українського народу до повстання і про дійсне становище в Україні. У правильності такої думки також переконують оптимістичні повідомлення про військові успіхи повстанців, підтримуваних Подільським загоном підполковника М. Палія - Сидорянського, напередодні трагічного листопадового рейду Волинського загону, що містяться у доповіді від 2 листопада 1921 р. генерал-хорунжого Ю. Тютюнника Головному отаману військ УНР С. Петлюрі97. Водночас перший документ розкриває весь масштаб і вчасно не використаний потенціал підпорядкованого ППШ національно-визвольного повстанського руху, другий - рясніє цінними подробицями про стан справ у Волинському та їїодільському загонах армії УНР напередодні їх збройних виступів, а також підкреслює факт очевидної нескоординованості спільних дій цих загонів з Бессарабською групою військ

А. Гулого-Гуленка.

Водночас рапорт начальника ІIIIIТТ Тютюнника Головному отаману їїетлюрі щодо утримання штабу А. Гулого-Гуленка в Румунії, написаний згідно з резолюцією їїетлюри від

98

22 серпня 1921 р. , розкриває певну напруженість у відносинах між українськими повстанськими центрами в Румунії та їїольщі, що не сприяло підготовці спільного збройного

*

виступу.

ф фф _ ** ,

Звіти про роботу Другого відділу генштабу за 1-15 вересня 1921 р. та підлеглого йому Контрольно-розвідувального пункту №1 у Тарнополі (сучасному Тернополі) станом на 1 серпня 1921 р. розкривають їх структуру та особливості діяльності у вказані відтинки

99

часу.

Отже, можна стверджувати, що представлені документи штабу Ю. Тютюнника конкретизують і доповнюють відомі дані про підготовку восени 1921 р. загального антибільшовицького повстання та відновлення влади УНР в Україні. Накази та інструкції ЦК ІIIII ТТ провідникам повстанського руху в Україні по своїй суті є актами органів виконавчої влади, підпорядкованих Державному центру УНР. Ці документи окреслюють цілісну та різнобічну програму заходів, реалізація якої призвела б до створення принципово нової ситуації в житті держави та нації. Збережені у чекістських копіях накази, звернення, доповіді та звіти ВК ІIIII ТТ висвітлюють його реальну діяльність, а також рівень поінформованості закордонного повстанського центру про ситуацію в Україні і масштаби нереалізованих сподівань. Документи публікуються за правилами сучасної української мови, зі збереженням їх мовностилістичних особливостей. їїомилки виправлено без застережень, пропущені знаки пунктуації проставлено так, щоб зміст тексту не змінився. Відсутні в оригінальному тексті слова, частини слів та знаки пунктуації взято у квадратні дужки.

ДОКУМЕНТИ № 1

* — ф ф

У бесіді з Головою ДНУ УСРР В. Балицьким Ю. Тютюнник висловлює своє невдоволення наданням їїетлюрою штабу генерала Гулого-Гуленка в Румунії у п’ять разів більше коштів на організаційні витрати, ніж отримував штаб у їїольщі, тоді як масштаби роботи останнього, на думку Тютюнника, були у п’ять разів більші.

Мається на увазі Інформаційний (Розвідувальний) відділ ВК ІIIІІТТ. Його керівництво звітувало поручнику Ковалевському, котрий очолював експозитуру 2 відділу польського Генштабу.

Схема организации и работы П.-П. штаба

1. Специального положения о Партизанско-повстанческом штабе - IIIIIТТ заблаговременно не было разработано. Это положение должно было появиться потом, когда станет ясной обстановка и реальные возможности для работы штаба как на территории Советской Украины, так (особенно) и на польской территории.

2. Задачей III11ТТ была организация всех антисоветских украинских элементов с целью последующего общего массового восстания и руководства последним, после чего УССР должна была быть замененной УНР.

3. Свою работу IIIII ТТ начал в феврале-марте 1921 года в г. Тарнове и окончил свое существование в ноябре того же года в г. Львове, т. е. существовал на протяжении всего около 9 месяцев. Во главе штаба стоял я, а в помощь мне с первых же дней существования IIIII ТТ был назначен Кузьминский, пользовавшийся особенным доверием ^тлюры и, как в последствии оказалось, поляков. Для технической работы в самом начале взято было всего 3-5 сотрудников.

4. Определенных сроков для подготовительной работы и начала восстания не было намечено. Но ориентировочно считали возможным предварительную подготовку закончить в первой половине лета (май-июнь) 1921 г. и тогда же начать восстание. Таким образом, располагая всего временем в 2-4 месяца, IIIII ТТ не считал возможным провести своими силами серьезную систематическую подготовку к восстанию, полагаясь по опыту прошлых лет борьбы, на инициативу местных организаций и на максимальное повышение активности крестьянства в период перед уборкой хлебов. Фактическая роль IIIIIТТ в подготовительный период мне представлялась, так сказать, в виде морального организующего центра, который своим авторитетом и всеукраинским масштабом покрывал бы местные «атаманские» авторитеты и масштабы, стремясь использовать все силы для направления удара восстания к единой цели и в единый определенный момент. Только с момента начала восстания IIIII ТТ должен был фактически стать штабом действующей повстанческой армии в полном смысле этого слова, имея в своем распоряжении отдельный корпус регулярных войск из кадров, интернированных в польских лагерях.

В виду изложенного, IIIII ТТ в начале своей деятельности (по крайней мере я лично - за Кузьминского не ручаюсь!) не ставил себе целью организовать систематическую разведывательную работу, каковая могла быть рассчитана только на более продолжительные сроки чем[,] существование самого III НТТ.

5. К моменту возникновения IIIII ТТ и в первые недели его работы в г. Тарнове имелось налицо несколько десятков беженцев - бывших повстанцев и между ними даже «атаманы»: Голуб, Карый, Волынец, Тепель, Богатыревич... Все они как-будто изъявили желание немедленно отправиться на Украину для проведения директив петлюровского центра, в данном случае ППШ. Их то в первую очередь IIIIIТТ и направил на советскую территорию - на Правобережье, где они прежде действовали. Из «атаманов», наверное, перешли границу и прибыли в свои районы только Карый и Шепель, а остальные предпочли на некоторое время совсем скрыться с горизонта УНР. Остальные беженцы-повстанцы, не имевшие за собой атаманского прошлого, были назначены в распоряжение соответствующих «атаманов» по своему желанию или в районы, где еще не было местных «атаманов»; поименно их и кто, куда именно был назначен не помню и, кроме того, сомневаюсь, чтобы все они на самом деле стремились и попали на советскую территорию для проведения весьма опасной работы.

6. Как известно, вся территория Советской Украины была разделена на

5 территориальных групп-округов, с подразделением последних на районы (ГПУ имеет соответствующую карту). При территориальном разделении принимались во внимание соображения политического характера (тяготение местностей к бывшим губернским центрам), географические (топографические и хозяйственные) свойства местностей и стратегическое значение определенных пунктов и линий, а также приходилось считаться и с географическими границами популярности местных «атаманов».

Имена назначенных командующими группами и районами ГПУ известны.

7. Вскоре после начала деятельности ППШ стало известным, что на Украине местной инициативной группой организован всеукраинский центр - Цупком, который повел работу параллельно с ППШ и свое влияние распространил также преимущественно в районе Правобережья. Это непредвиденное обстоятельство и параллельная работа Цупкома не были благоприятными для проведения систематической работы ППШ. Провал Цупкома, переход на сторону советов Мордалевича и т. п. вносили хаос и дезорганизацию и в значительной степени парализовали работу ППШ... Первая половина лета не могла быть сроком для восстания.

8. Польский генштаб также не особенно спешил с окончательным согласием в определенные сроки вооружить интернированных в лагерях и перебросить их к границам Советской Украины. Зато поляки решили активно сотрудничать с ППШ. Они согласились на переброску в одиночку и небольшими группами интернированных из лагерей на Советскую Украину для усиления кадров повстанческих организаций на местах. С целью совместной работы с экспозитурой польгенштаба состоялся переезд ППШ в г. Львов и единовременно весьма значительное расширение самого аппарата штаба и его работы. В это время штаб окончательно подразделяется на управления: Гражданское и Военное и во главе первого стает Добротворский, а второго - Отмарштейн. Управления подразделяются на отделы и отделения.

9. Было выработано в штабе и утверждено ^тлюрой положение о Гражданском управлении IIIIIТТ, положения же о IIIIIТТ в целом так и не было, кажется, до конца его существования. О распределении работы между отдельными лицами в IIIII ТТ и порядке работы могу сказать следующее:

Начальник штаба, т. е. я лично: а) давал общие указания непосредственно подчиненным мне Отмарштейну и Добротворскому о направлениях, темпе и объеме работы; б) рассматривал различные проекты и доклады, подаваемые начальниками управлений, утверждал, одобрял или отвергал или же дополнял, исправлял предлагаемое; в) регулярно принимал доклады о состоянии текущей работы в управлениях, а в исключительных случаях и доклады заведыв. отделами; г) после получения соответствующих инструкций в отделах отправляющимися на Украину людьми принимал последних и лично вел беседы с ответственными работниками, причем эти беседы имели характер скорее «напутствия», а не инструктирования. Целью этих бесед и приемов было дать моральную зарядку, технические же инструкции практического порядка, как правило, не могли быть предметом разговора, т. к. таковые давались соответствующими людьми в управлениях-отделах, специально работавшими в той или иной отрасли. Из этих людей лично помнить я мог и помню только команд. групп, команд. районами и в исключительных случаях мог некоторое время помнить более мелких работников; д) по предложению Петлюры, по личной инициативе и, как правило, по докладам начальников управлений давал назначения ответственным работникам, отправлявшимся на Украину - подписывал мандаты и приказы; е) еженедельно ездил в г. Тарнов для доклада! етлюре о состоянии и работе IIIII ТТ во всем объеме и получал от него различные указания общего порядка; ж) регулировал различные вопросы, возникавшие между министерствами ^^юры и III НТТ; з) регулировал различные вопросы, возникавшие в работе IIIII ТТ с экспозитурой польгенштаба; и) в отдельных случаях вел непосредственно или через представителя переговоры с польгенштабом в Варшаве, а также с Савинковым, Яковлевым и др.; к) в отдельных случаях лично принимал и выслушивал доклады людей, прибывавших с Советской Украины.

Начальник Гражданского управления - Добротворский руководил работой Управления - агитпропагандой и организацией (проекты на будущее).

Начальник Военного управления - Отмарштейн фактически и непосредственно руководил подчиненными ему отделами, в том числе и разведывательным, работой коего фактически в настоящее время интересуется ГЛУ.

Начальник Разведывательного отдела Кузьминский, кроме руководства работой отдела, лично или при посредстве и помощи подчиненных ему Очеретька и, кажется, Михайлика и Пирогова детально инструктировал людей, отправляющихся на Советскую

Украину для разведывательной работы. їїри отделе даже были организованы краткосрочные курсы для разведчиков. Работой отдела особенно интересовались поляки и уделяли ей много внимания: преподавали на курсах, лично инструктировали людей, а также и работников отдела.

10. Аппарат ІIIІІТТ на польской территории схематически представляется в таком

виде:

A. Ттаб -

ему подчинены:

Б. Іунктьі -

им подчинены:

B. ^д^нк™ (Посты) -

^нкты были расположены в Копычинцах, Тарнополе, Ровно и (кажется) в Сарнах. Они являлись передаточною инстанциею - этапами для людей, направлявшихся на Советскую Украину и возвращавшихся обратно; там же имелись запасы агитлитературы и в незначительном количестве оружие, подрывные материалы и т. п. Начальниками пунктов были польские офицеры, а их помощниками - украинцы.

^д^нк™ имели задачей непосредственно переправлять через границу людей, оружие и литературу. Они же первыми принимали прибывавших с Украины. Каждому пункту было подчинено 2-4 подпункта, кои были расположены у самой границы. їїервейшей обязанностью подпункта было подыскание и установление на советской стороне вблизи границы конспиративной явочной квартиры, которая играла в своем роде роль подпункта на советской территории, т. е. принимала и переправляла в обратную сторону прибывающих людей. Ири этом практиковалось в широких размерах использование контрабандистов, кои получали вознаграждение товарами из їїольши. На подпунктах работали украинцы, и, кажется, имели помощниками поляков. Расположение большинства подпунктов мне неизвестно, а также не помню и общего количества таковых; из тех, что помню: Скала, Гусятин, Скалат (?), їїодволочиск, в районе против м. Ямполя, вблизи Корца, Устье и против Олевска севернее линии железной дороги.

Конечно, все работавшие на подпунктах знали и не могут забыть (им нечего больше помнить) месторасположение бывших явочных квартир на советской территории. Раскрытие же последних могло бы дать весьма ценные данные для выявления линий связи, если таковые были установлены вглубь страны, со всеми вытекающими последствиями.

Кто же из возвратившихся на Украину работал на подпунктах? Я знаю, наверно, только одного Каменецкого, бывшего зав. подпунктом в районе Ровно-Сарны и, кажется, Головко-Левицкий, тоже в районе Ровно, если он не был помощником начальника пункта в самом г. Ровно; в последнем случае он должен знать расположение подпунктов на своем участке. Помощником начальника пункта в г. Тарнополе был Кузьменко-Титаренко - тоже должен помнить места расположения своих бывших подпунктов, а также и лично работавших на подпунктах. Очень вероятно, что среди лиц, прибывших в составе эшелона генерала Янченко, также есть лица, работавшие на подпунктах, что можно проверить по списочному составу после показаний Кузьменко-Титаренко и Головко-Левицкого. Добротворский должен помнить пункт своего перехода при посредстве Грабовского в шепетовском направлении.

11. Схема организации разведывательных групп на территории Советской Украины мне не известна. Возможно, что она и была доложена мне, но, к сожалению, на разведывательную работу штаба я обращал слишком мало внимания по выше указанным причинам (слишком не продолжительный и к тому же заранее не определенный срок существования штаба, моя личная перегруженность другой работой и т. п.). Вообще, с переездом в г. Львов, когда, собственно, и развертывалась работа ІIIIIТТ, я вполне полагался на Отмарштейна - человека, знающего свое дело, и безусловно преданного. Все же по памяти я представляю себе схему разведывательных органов на территории Советской Украины в таком виде:

A. Группа во главе с резидентом.

Б. В составе группы подчиненные резиденту агенты.

B. Линии связи (возможно только одни явочные квартиры вблизи границы).

Эти группы, наверно, расположены вблизи важнейших стратегических пунктов. В их задачи входило не только разведывание, но и диверсии.

Вот и все.

Полагаю, что специально по организации разведки больше знает Очеретько и, быть может, Пирогов.

[Подпись Ю. Тютюнника]

3 апреля 1929 года.

ГДА СБ України. - Спр.73862-ФП. - Арк.26-29зв. Рукопис. Оригінал.

№ 2

ЗАПИСКА ПО ПРЯМОМУ ПРОВОДУ КИЕВ ПРЕДГУБЧЕКА ТОВ. ЛИВШИЦУ Лично

.. .2) Необходимо в срочном порядке дать полный конкретизированный в персональном отношении обзор и ваше заключение по делу с историко-политической стороны, т. е.: а) Историю организации Ценповстанкома и ответвления УВО и др., б) Когда, кем и где создана, в) Что сделано за период деятельности, г) Дислокация, д) Связи местные и закордонные и подчиненность, е) Откуда исходили директивы и указания, ж) Іолитическая окраска, з) Контакт с їїетлюровскими контр-револ. групировками, личный состав и персональная обрисовка-характеристика с биографической и политической стороны, и) Указать число партийных и Сов. служащих в Военчастях, к) Нлан работ, преследуемые цели, конечные цели, л) Расчеты и ставки, м) Фактическая сила, н) Связь с бандитами,

о) Склады оружия, место и количество, происхождения, п) Авторитет Ценповстанкома перед ответвлениями, р) Іопулярность среди населения и на кого делались ставки, с) Связь с Красной Армией и т. д.

...Сегодня делал доклад Іолитбюро. Интерес к делу большой. Выражено пожелание представление особо отличившихся товарищей к награде. НР 659/ш 13/УІІ 21 г. НАЧСЕКРЕТОПЕРУПР. ЕВДОКИМОВ Расшифровала КУЛАКОВА

ГДА СБ України. - Ф.65. - Спр. С-5880. - Арк.29. Машинопис. Оригінал. Витяг.

№ 3

ЗАШИСКА ГО ОТЯМОМУ ОТОВОДУ Гор. ХАРЬКОВ ЗАВ. СЕКРЕТНО-ОІЕРАТИВНОГО УДРАВЛЕНИЯ тов. ЕВДОКИМОВУ.

На Ваш № 659/ш во второй его части доношу:

1) Ш пункту А: Начало организации Всеукраинского Центрального Іовстанческого Комитета, ныне нами ликвидированного[,] должно отнести к концу 1920 года, когда в украинских кругах[,] настроенных национально шовинистически[,] проявилось сильное оживление. В это время появились активные одиночки, как Чепилко, Бугай, Комарь, Коротюк и другие, которые начали вокруг себя собирать группировки. На Киевщину стали прибывать представители от ^^юры и Тютюника, принявшие в этих группировках деятельное участие. В начале все действия этих группировок были разрозненные и руководились исключительно Уполномоченными от ^^юры по директивам последняго. В начале 1921 г. стало проявляться стремление к организации Центра, который бы принял на себя работу по объединению всех группировок и общему руководству ими. Вследствие разноречия во взглядах различных группировок некоторое время это слабо удавалось и только в начале марта по настоянию Чепилко было созвано Совещание из представителей отдельных группировок, на котором был поставлен вопрос о необходимости немедленной организации Всеукраинского Центрального Іовстанческого Комитета. На этом усиленно настаивал прибывший в то время из за кордона Наконечный, а также Абраменко-Андрюх. На совещании присутствовало 10 человек: Чепилко, Наконечный, Комарь, Махиня, Суходольский, Коротюк, Онищук, Данчевский, Грудницкий и Абраменко-Андрюх. Собрание этой десятки было назначено в Софиевском Соборе, а организационное совещание произошло в ^олетарском Саду. На этом совещании была избрана «пятерка», на которую была возложена вся работа по организации повстанкомов, руководству и инструктированию их, установление связи с другими губерниями и уездами, организация сети районных, волостных и сельских повстанкомов. Здесь же было определено и название этой «И^ятерки», - «Всеукраинский Центральный !овстанческий Комитет» (Комитет Вызволения Украины). В состав его вошли: Чепилко, как председатель и членами: Наконечный - Уполномоченный по инделам, Махиня - Уполномоченный по Внутренним делам, главным образом по организации ответвлений, Данчевский - Уполномоченный по связи и Грудницкий - Уполномоченный по военным делам. Абраменко-Андрюх в Комитет не попал, так как имел от ^^юры и Тютюника специальное назначение Инспектором Повстанческих войск УНР на территории Украины, каковым и остался до самого момента ареста. Комитет был построен по беспартийному принципу. Нлатформа его была формулирована кратко, как платформа УНР. Цели были определены:

1) Организация сети Повстанческих Комитетов.

2) Группировка вокруг этих Повстанкомов всех вооруженных повстанческих сил

УНР.

3) Организация повстанческих ячеек по возможности во всех воинских частях.

4) Подготовка и поднятие вооруженного восстания в целях свержения на Украине соввласти.

5) Самая широкая агитация и популяризация ^^юры и Тютюника.

6) !одпольная организация гражданской власти в губерниях, городах, волостях и селах, через ^встан^мы и из среды Повстанкомов для того, чтобы к моменту свержения соввласти можно было сразу приступить к Управлению Республикой.

Немедленно после избрания Центрповстанкома за кардон был послан Наконечный для регистрации его, утверждение состава и признание принятой платформе и целей, а также для получения информаций, дальнейших инструкций и денег. Одновременно Наконечный должен зарегистрировать и явку Центрповстанкома в Киеве. Такими явками в то время были: Комарь, Коротюк и Махиня (на Махиню кроме всего были возложены еще и обязанности по информации). Ответвление УВО было создано почти одновременно с Всеукрцентрповстанкомом, через специальнаго представителя от ^^юры галичанина - офицера, Думина. Давильная связь УВО с Всеукрцентрповстанкомом была установлена в начале мая через специального присланнаго из за кордона, от Тютюника для этой цели галичанина, Турянскаго.

Ш пункту Б: см. ответ по пункту А.

Ш пункту В: 1) Установлена связь с почтой и телеграфом, 2) установлена связь с Мордалевичем, которому был выдан мандат как Командующему Северной группы Киевской губернии, 3) была установлена связь с Орликом и со всеми главнейшими руководителями банд. 4) За время существования Центрповстанкома было созвано 10 организационных и распорядительных заседаний. 5) Через нового вошедшаго в Центрповстанком члена, Гриня была организована Киевская Городская военная организация. 6) Через специальных Уполномоченных были установлены связи почти со всеми губерниями Украины.

7) Губернии были разбиты на районы, в которые входили группы волостей и сел. 9) їїо всей сети Іовстанческих организаций была подготовлена гражданская власть. 10) Было назначено три срока для поднятия вооруженного восстания: 10 мая, 28 мая и 15 июня и все три раза отменялось по приказу из за кордона. 11) Была установлена правильная и постоянная связь с закордоном, которая использовалась їїетлюрой не только в целях Іовстанчества, но и военного и гражданского шпионажа. 12) Налажена связь с Савинковской орган.

Ш пункту Д: Связи местними и связями с закордоном являются все лица[,] фамилии, которых перечислены в докладе (предыдущем), при чем все специально закордонные связи отмечены в докладе особо. їїорядок подчиненности: Ттаб ^^юры - Всеукрцентрповстанком, - Уполномоченные от ^^юры и Центрповстанкома, - губернския организации, - Уполномоченные по районам, - уездныя организации, - волостныя организации и сельския ячейки. Некоторые бандитския группировки, как например банда Струка и некоторые повстанческие штабы, как например в Мотовиловке, в Боярках и другие, минуя Центрповстанком подчинены непосредственно штабу Петлюры.

Ш пункту Е: директивы и указания Центрповстанкому исходили от Петлюры и Тютюника, а по всем ответвлениям от Всеукрцентрповстанкома.

Ш пункту Ж: Ярко выраженной политической окраски Всеукрцентрповстанком не имел, ориентируясь исключительно на їїетлюру и безоговорочно проводя его политику, включая в нее даже ориентацию ^^юры на французов и поляков и слабо возражая на проводимый в последнее время контакт ^^юры с Врангелем.

Ш пункту К: план работ и преследуемым цели указаны выше. Конечная цель захват власти, восстановление Республики УНР и объявление военной диктатуры (последняя линия проводится сторонниками Тютюника). їїо пункту Л: Главнейшие расчеты Центрповстанкома строились на недовольстве масс и на симпатии масс к Іетлюре и его политике (в последнее весьма глубоко верили все главные руководители), кроме того главнейшие ставки

Центрповстанкома были - помощь Франции и Польши. По пункту М: фактическую силу, которой располагал Центрповстанком учесть, конечно, не возможно, так как определиться она могла только в момент вооруженного выступления, предположительная же сила: главнейшая - школа «Червонных Старшин», 402-ой полки все ответвления организации УВО. Второстепенное все действующия банды и все вооруженныя силы, какия удалось сгруппировать вокруг себя повстанкомам. (Точного учета фактического наличия сил не знал и Центрповстанком, предполагалось, что могут опереться на Украине на 80-100 тысяч бойцов, но это количество должно подвергнуть большему сомнению.) При подсчете сил Центрповстанком главнейшую надежду возлагал на стихию и на внезапность нападения.

По пункту Н: связь с бандитами была несомненная и теснейшая. Лучшей иллюстрацией служит то, что для связи с Орликом посылались члены Центрповстанкома, Бугай и Бендрик-Ганджа.

По пункту О: Складов оружия, как указывалось в докладе[,] было зарегистрированных 3. Действительное количество складов и места хранения могут быть выявлены только в порядке детального следствия. Происхождение, - главным образом, хищение из воинских частей, официальные получения путем подложных требований и унесенное с собой дезертирами, а также добытое бандами путем разоружения небольших отрядов. Довольно значительным источником являлись хищения оружия и огнеприпасов из Киевского арсенала и артсклада.

По пункту П: Авторитет Центрповстанкома перед ответвлениями был несомненно достаточно высоким, так как централизация была проведена полностью.

По пункту Р: Популярность повстанкомов в среде населения была также достаточно высокой, но только в тех слоях и кругах, которые были близки к этим Повстанкомам. Установлено, что селяне всех слоев охотно укрывали членов повстанческих организаций. Тоже должно отметить и относительно городов в среде мещанства, мелких торговцев и иногда даже среди рабочих.

По пункту С: О связях с Красной армией указано выше.

Дислокация и другие не перечисленные здесь пункты могут быть выявлены только в порядке детального следствия и будут сообщены дополнительно. По разработке периферии сведения будут даны в указанный выше срок сводками агентурной и следственной разработки.

ПРЕДГУБЧЕКА [подпись]

ЗАВСЕКРОПЕРОТДЕЛОМ [подпись]

«___ »......... 1921 года.

ГДА СБ України. - Ф.65. - Спр. С-5880. - Арк.30-31. Машинопис. Оригінал.


Таємно

НАКАЗУЮ: в справах внутрішнього управління всім органам влади військової і цивільної офіції по належности керуватися «Інструкцією провідникам повстанчого руху на Україні» затвердженою ГОЛОВНИМ ОТАМАНОМ ВІЙСЬК У. Н.Р. С. ПЕТЛЮРОЮ.

Начальник Партизано-Повстанчезського Штабу ГЕНЕРАЛ-ХОРУНЖИЙ [підпис Ю. Тютюнника]

«5» вересня 1921 р.

ч. 84.

ІНСТРУКЦІЯ

Провідникам повстанчого руху на Україні, що до тимчасової організації влади в ріжних галузях державного життя

І. В СПРАВАХ АДМІНІСТРАЦІЙНОЇ ВЛАДИ §1. Повстанчий рух має своїм завданням нищити більшовицьку владу та її провідників

і підготовляти грунт для своєї рідної законної влади УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ.

§2. Після захоплення якоїсь місцевости, села чи міста, Начальник повстанчого війська, що обняв цю місцевість, оголошує в спосіб, який буде найбільш доцільним (скликання зборів на базарі, в церкві, друкованим наказом і т. п.), що повстанці ведуть боротьбу з чужоземною московською ворожою владою для установлення сталої і рідної влади У. Н.Р., національної, незалежної й демократичної Української Державности.

§3. Щоби запобігти руйнації народнього добробуту, яка завжди виникає під час боротьби та періоду безладдя в момент після повалення ворожої влади Командуюч[ий] повстанським військом, що обняв певну місцевість[,] негайно встановляє тимчасову місцеву владу на підставі нижче наведених правил:

а) в селах та невеликих містечках населення обірає сільського чи містечкового старосту[,] який остаточно затверджується волосною управою.

б) У волостях та великих містечках (де існувало так зване «Поселкове Управління» чи «Упрощоное» міське) Командующий повстанським військом, звільнивши дану місцевість, призначає волосну чи міську управу в складі Голови та двох помішників його: одночасово з


призначенням такої Управи наказує не довше як в тижневий строк скликати волосні чи містечкові збори, на яких має бути обрана нова Управа: склад обраної Управи надсилається негайно на затвердження повітовій Управі, після чого вони приступають до виконання своїх обов’язків.

в) У повітах і губерніяльних містах Командуючий Іовстанчим Військом, звільнивший повітове чи губерніяльне місто, призначає повітову чи міську Управу з найбільш поважних осіб в складі Голови і 4 членів, які негайно приступають до виконання своїх обов’язків: одночасово з призначенням такої Управи наказує їй не пізніш як в двохтижневий строк скликати повітовий з’ їзд чи міські збори, на яких має бути обрана нова Управа: склад обраної Управи подається на затвердження Командуючому Іовстанським районом, до якого входять даний повіт чи губерніяльне місто.

г) В губерніях Командуючий повстанською групою призначає губерніальн[у] Управу в складі Голови та 4-х членів, які так само негайно приступають до виконання своїх обов’язків і перевибори яких мусять бути переведені в найближчий термін губерніяльним з’їздом, скликаним Головним Командуванням Іовстанчого війська.

§4. Зазначені в попередньому параграфі цієї інструкції органи влади негайно перебірають всі права та обов’ язки по Цивільному Управлінню в підлеглій їм місцевости.

§5. На ці виборні органи влади покладається відповідальність:

а) За нормальний хід життя у всіх його галузях у підлеглій місцевости.

б) За охоронення і як найкраще збереження всього державного, громадського та приватного майна, залишеного ворогом.

в) За своєчасне виловлення та припинення діяльности, як організацією[,] так і окремих осіб ворожих У. Н.Р.

Для виконання цих обов’язків органи влади призначають своїх підпоручників, для керування по ріжних галузях життя і використовують залишені ворогом адміністраційні апарати зі всіма їх діловодством та документами, викидаючи з персонального складу цих апаратів ворожий Український Державности елемент та поступаючи з ним згідно з законом.

§6. За невиконання своїх обов’язків і за службові злочини місцева цивільна влада відповідає перед повстанським судом, до якого віддається наказом [Командуючого повстанчої] групи.

§7. Для здійснення догляду за діяльністю органів місцевої влади та для інструктування їх Командуючий повстанським військом призначає своїх відпоручників на будь-який район по мірі звільнення теріторії від ворога і обов’ язково на повіт та губернію.

§8. В разі помічення в діяльности місцевих органів влади, порушення законів, наказів та розпоряджень повстанчої влади, перевищення чи бездіяльности влади або не відповідности розпоряджень місцевої влади державним інтересам, громадським користям і потребам, а також законним інтересам поодиноких осіб - відпоручники Повстанчої влади в залежности від обставин даної справи або вносить про це Начальникові Цивільного Керування, якому вони підлягають, або порушують карне переслідування перед Повстанчим Судом, згідно з §9 цієї інструкції (§4 Уст.2, наказ ч.2).

§9. Всі розпорядження місцевої влади населення повинно виконувати точно і неухильно як накази військові. Всі особи, не виконуючі або порушуючі розпорядження місцевої влади[,] караються Повстанчим Судом. Справи відання до Повстанчого Суду належить Командуючому Повстанським військом, займаючим посаду не нижче Командуючого районом[,] а також їх підпоручникам при Повітовій владі.

§10. Служба безпеченства організується на підставі статуту про Державну варту (закон від 4-го січня 1919 року ч.[25]), та окремої інструкції [...] органів безпеченства.

§11. Командуючі Повстанчим військом по обняттю теріторії видають накази що до учоту та збереження державного й приватного майна [відбувших] власників, мобілізаційні списки, обов’язків населення, постачати повстанське військо харчами, підводами, одягом, зброєю і т. п., а також що до обов’язків всіх і кожного викрити ворогів УНР.

§12. Державне та приватне майно (§11) береться на учот і віддається для охорони найближчим або найбільш зацікавленим в ньому громадам та громадським установам під їх відповідальність.

§13. Списки осіб, що підлягають заклику до війська[,] є в більшовицьких установах, а тому потрібно вжити всіх заходів, щоб ці списки не було вивезено або знищено: в противному разі видається наказ про їх поновлення.

§14. Всі вимоги Повстанчого війська що до грошових та натуральних повинностей здійснюються через органи місцевої влади.

§15. Населення повинно виказати й доставити до Повстанчого Штабу для суду всіх ворогів У. Н.Р.

§16. Повстанча влада мусить всіма заходами боротися з особами, що підкопують авторітет УНР, і особливо з ріжного рода погромами єврейськими і т. п. Погроми треба давити в корні рішучими засобами.

§17. Командуючі повстанським військом повинні мати на увазі, що де-які існуючі зараз установи можуть бути потрібними і припинення їх діяльности може шкідливо відбитись на господар[стві] краю, через те такі установи тимчасово продовжують свою працю під доглядом органів влади, з усуненням всіх осіб, прихильних до комунізму і ворожих У. Н.Р.

§18. їїотрібно також пам’ятати, що в ріжного рода радах, комітетах та канцеляріях ворога знаходиться багато справ, списків і матеріялів цінних як для державної роботи, так і для боротьби з більшовицькою владою. Через це всі вказані справи, списки та матеріяли потрібно зберігати.

ІІ. ГОВСТАНЧИЙ СУД

§19. Іовстанчі суди засновуються в повстанчих районах в міру потреби, але не меньше одного суду на повіт.

§20. До компетенції Іовстанчого суду належить - розгляд справи про всі карні вчинки, що їх заборонено карними законами, або розпорядженнями Повстанчої влади під загрозою кари.

§21. Винні в заподіянні карних вчинків віддаються до Іовстанчого Суду Командуючим Іовстанчим військом, що займає посаду не нижче Командуючого районом, або його підпоручниками при повітовій владі.

§22. Чинність Іовстанчих судів продовжується аж до поновлення діяльности нормальних судів в даній місцевости.

§23. їїорядок судового поступовання в Іовстанчих судах визначається окремими правилами.

Ш. В СОТАВАХ ЗЕМЕЛЬНИХ

§24. Жодних змін у фактичному розподілі землі між населенням не допускається без згоди громади.

§25. Урожай належить тому господареві, який засіяв землю.

§26. Іосіви[,] зроблені селянами з примусу совітської влади, поступають в розпорядження тої громади, яка давала робітників, живий та мертвий реманент для засіву, за винятком тих випадків, коли ці посіви мали особливе значіння в інтересах держави та загально-народнього добробуту (досвідні станції, насіньові господарства, [з]разкові господарства, бурякові плантації і т. п.). Організація дальших робіт на цих участках, а також вирішення справи про призначення й розподіл урожаю з таких посівів, покладається на органи повітової влади під керовництвом загальної влади.

§27. їїосіви на землях бувших комун поступають в розпорядження тих, хто обробляв ці участки (§25), але [із] забезпеченням, в міру можливости, повернення державі тої допомоги, комунам, що бу[л]а зроблена совітською владою. За виконанням цьому стежать громади під загальним керовництвом повітової влади.

§28. Посіви на землях совітських господарств поступають в розпорядження влади як майно державне.

§29. Посіви на землях при містах, котрі були зроблені заходами совнархозу (ко[л]хозів), поступають в розпорядження влади, яка на певних умовах може передати їх в дальше порядкування міст.

Примітка І. Живий реманент, що знаходиться в господарствах, зазначених в §§27, 28, 29, особливо племен[н]а худоба, зберігаються в спосіб, який буде знайдено за найкращий тими, хто приймає господарство.

Примітка ІІ. Громади чи установи, які приняли господарств[а], зазначені в §§27, 28, 29, складають відповідні акти про кількість десятин посіву, врожаю з них, живого й мертвого реманенту, з зазначенням осіб, що приняли на охорону той реманент або племен[н]у худобу.

§30. Землі запасного земельного фонду, заняті під садиби[,] залишаються в користуванню тих[,] хто їх посіяв.

§31. Повітова влада дбає про те, щоби буряки для цукроварень і картопля для ґуралень були своєчасно оброблені.

§32. Кінські заводи та заводські стайни, злучні пункти, та племен[н]а худоба, повинні бути збережені в окремих маєтках в складі стад.

§33. Повітова влада дбає, щоб дослідні станції, школи з маєтками при них та поля були збережені з відповідними при них апаратами.

ІУ. СПРАВИ ЛІСОВІ

§34. а) Всі ліси є державна власність і підлягають керуванню урядових установ: тілько невеличкі участки, що, входячи в склад господарств трудового типу, хозяйственно не віддільно сполучені з ними і не мають державного чи господарчого значіння, можуть бути у приватному користуванню, підлягаючи в той же час пильному техничному догляду з боку урядових установ, що до правильности рубок, і взагалі лісових користувань.

б) Ліси захистні - себ-то, ті, що захищають грунт від розмивань, коло річок, ярів тощо, або ж скріпляють пісчані чи инші не міцні грунти, чи затримують рух сусідніх пісків, також тим, що охороняють дерева річок, ярів тощо, від висихання та инші подібні, як маючі державне значіння, незалежно від розміру їх площ підлягають керуванню урядових установ.

в) Ліси громадські (міські, селянські, недільні, тощо) можуть залишатись в користуванню громад, але також при умові виконання всіх техничних умов, що до правильности користувань - за чим мають стежити лісові урядові установи.

§35. Розкорчовки лісових площ для повернення їх в инші угоддя не допустимі.

§36. Органами адміністративно-техничного керування лісами є: губерніяльні лісничі, повітові та місцеві лісничі, які призначаються з осіб, з фаховою підготовкою й керують лісами на підставі технічних інструкцій.

§37. Головним завданням цих органів, як у відповідних випадках і загальної влади є:

а) збереження в цілости всього лісового майна;

б) правильне з техничного боку, на підставі існуючих техничних інструкцій, визначення розмірів і способів лісових користувань (руба[ного], запасів тощо);

в) встановлення і підтримання всіма лісовими установами належного порядку, що до провадження грошових операцій і рахівництва, а також і всього діловодства.

г) встановлення правильних цін за відпускаємий ліс відповідно цінам на инші предмети споживання: ціни встановлюються головною лісовою комісією (пункт «д»);

д) урегулювання справи забезпечення ріжних споживачів, державних громадських установ, промислових підприємств та населення в потрібному розмірі лісовими матеріялами та паливом в спосіб скликання головної і повітових та місцевих Лісових Комісій, в складі представників місцевої влади, лісових установ та відповідних громадських органів.

§38. До охорони лісів від самовольних користувань (порубів, випасів тощо) мусить бути притягнено в допомогу лісовій адміністрації місцеве сельське населення в особі громадських установ. Серьозна увага мусить бути звернена на охорону молодого лісу, як природнього[,] так і особливо штучного походження, від усяких ушкоджень і в першу чергу від випасів.

§39. При всіх відпусках ліс мусить бути оплачений споживачами.

Примітка: а) відпуски лісу в установлених формах для задоволення потреб державних (також військових) та потреб народніх шкіл переводиться по окремих рахунках в борг.

Примітка: б) На відбудування осель[,] зруйнованих військовими подіями тощо, ліс в разі потреби може відпускатися в борг в кількости по масі не більше 1-4 куб. сажи, на одно господарство в залежности від лісистости району, запасу[,] придатного до відпуску лісу[,] та инших обставин на підставі постанов[,] зазначених в п. «д» §37 Повітових Лісових Комісій під загальним керовництвом Головної Лісової Комісії.

Примітка: в) На задоволення потреб бідних кіл трудового населення (інвалідів, бідних вдов, погорільців тощо) ліс може відпускатися по зниженій ціні і на будування в кількості по масі не більше зазначеної вище в пр. «б», а на опал не вище норм вироблених повітовими і затверджених Головною Лісовою Комісією для ріжних місцевостей в залежности від усіх місцевих обставин. Пониження цін допускається до 50%.

Примітка: г) В инших випадках ліс відпускається на загальних підставах з оплатою вартости його по установлених цінах.

V. В СПРАВАХ НАРОДНЬОЇ ОСВІТИ

§40. Відпоручник Повстанчої влади мусить покликати до життя ті діючі чинники освітньої справи, які є на місцях[,] і в першу чергу відновити діяльність Повітового Комісара Освіти[,] призначеного українською владою.

§41. В разі не окажеться на місці Повітового Комісара Освіти, призначеного Українською Владою за попередніх часів, відпоручник Повстанчої влади скликає Правління вчительської повітової спілки і, після рекомендації відповідного кандидата, призначає його тимчасовим повітовим Комісаром Освіти.

§42. Коли б не оказалось Правління учительської повітової спілки[,] відпоручник скликає наради місцевих культурно-освітніх діячів і після їх рекомендації призначає тимчасового повітового Комісара Освіти.

§43. На випадок, коли би повітовий Комісар Освіти, що його призначено було Українською владою за попередніх часів, був би скомпрометований, як прихильник комуністичної влади і відпоручник мав би сумнів про його попередню діяльність, він повинен скликати Правління повітової вчительської спілки чи нараду культурно-освітніх діячів, коли немає спілки[,] і після їх рекомендації призначає на уряд Повітового Комісара Освіти иншу особу, по можливости з вищою освітою.

§44. Після видання наказу про призначення Комісара Освіти освітніми справами керує й несе за них відповідальність повітовий Комісар Освіти.

§45. Всякі заходи, що торкаються культурно-освітньої справи і вчительства[,] повинні провадитись через повітового Комісара Освіти.

§46. Відпоручники Повстанчої влади мусять давати всяку допомогу повітовим Комісарам Освіти в їх службових справах.

§47. Відпоручник сам безпосередньо не веде ніяких грошових стосунків з місцевим вчительством, а лише видає повітовому Комісарові Освіти аванси, який вже сам веде виплату грошей і відчотність.

§48. Відпоручник повинен допомагати Комісарові Освіти у відбудуванні зруйнованих шкіл і їх ремонту, а також в тім, щоб військові відділи не займали, по можливости, шкіл та просвітянських будинків, а також щоб вживались заходи до охорони бібліотек, шкільного приладдя та иншого шкільного майна.

# фф фф ф[13]ф

§49. Повітовий Комісар Освіти керує всіма повітовими справами повіту, згідно закону У. Н.Р. про шкільне управління від 24-го лютого 1919 року.

§50. Повітовий Комісар Освіти[,] коли найде потрібним, може покликати до діяльности повіту шкільну управу в повному складі або частково.

VI. В СПРАВАХ НАРОДНЬОГО ЗДОРОВЛЯ ТА ОПІКУВАННЯ

§51. Вважаючи на те, що справи медично-санітарні та опікунські - аполітичні, усі установи й заклади цих галузів життя мусять залишитись з їх апаратом та діловодством і провадити далі працю без перерви.

§52. Комісії й комісари, що керували цими установами (нарздрави і собези) та закладами (шпиталі, притулки та инше)[,] усовуються, на їх місце тимчасово призначаються колегії, або особи в порозумінні з місцевими громадськими Українськими організаціями, або населенням, по можливости, з тих осіб, що працюють в тих установах, як фахові люди.

§53. Беручи на увагу, що всі ці установи удержувалися окупантами на кошти держави, треба, щоб вони удержувалися і на наші державні кошти до того часу, поки з’ організуються органи місцевого самоврядування.

§54. Всі відділи Українського Товариства Червоного Хреста та місцеві українські громадсько-благодійні організації поновляють свою діяльність і користуються підтримкою Української влади, не допускаються до участи в цих установах лише особи, скомпрометовані прихильністю до комуністичної влади: з цими особами поступається згідно з установленими правилами.

§55. Родини козаків, старшин та урядовців, що перебувають з Урядом У. Н.Р. на еміграції, користуються з виключних прав на негайну допомогу від Української Влади.

VII. В СПРАВАХ РЕЛІГІЙНИХ

§56. Пам’ятаючи на велику релігійність селян на Україні, до релігійних справ треба ставитися обережно; варто маніфестувати і свою релігійність: правити де потрібно молебні, панахиди і живі служби Божі.

§57. Організувати скрізь церковні братства: в селах парафіяльні, в повітових містах повітові. Найпершим завданням братств є відродження Автокефалії Української церкви (українізація церкви, служба Божа на українській мові або українською вимовою). Проповідь на українській мові, діловодство тільки по українські, збор по церквах на українські потреби.

§58. Закладати по повітах повітові церковні ради: з двох духовних, трьох мирян та двох представників від повітового церковного братства. Повітова церковна рада працює по українізації церкви в повіті.

§59. В губерніальних містах організується губерніальна церковна Рада з пяти членів, на підставі закону 1920 року.

§60. По всіх церквах, на всіх службах поминати у відповідних місцях УКРАЇНСЬКУ НАРОДНЮ РЕСПУБЛІКУ, ГОЛОВНОГО ОТАМАНА, УРЯД І СЛАВНЕ КОЗАЦТВО.

§61. Відновлені церковні Ради повинні подбати про виявлення ворожого У. Н.Р. елементу серед церковних осіб.

УІІІ. В СПРАВАХ ШЛЯХІВ ТА КОМУНІКАЦІЙ

§62. Всі залізниці, шосові шляхи, водні в районах повстання підлягають Головному Штабу Партизано-Повстанчеських військ через Транспортний відділ.

§63. Для досягнення найбільшої пляномірности й систематичности праці особливо на залізницях, в кожному осередкові адміністрації приказом штаба призначається один із адміністраторів головним по району, який відповідає за всю роботу залізниць по всім службам.

§64. Головним адміністратором в районі призначається Начальник Відділу Служби Руху. Зі всякими вимогами військові не мають права безпосередньо зноситись з представниками ріжних служб, а направляють свої вимоги до Головного Адміністратора - Начальника Відділу Служби Руху.

§65. Всі накази військово-повстанчі виконуються залізничниками, яко оперативні військові накази з відповідальністю перед військовим Судом.

§66. Під час повстанчого наступу залізничники повинні вживати всіх засобів для утруднення більшовицьких комунікацій: телефонних та телеграфних зносин, підвоз військ, амуніції, постачання й инше[,] а також унеможливлювати вивіз більшовиками рухомого складу майна, бойового знаряддя тощо.

§67. Після залишення станції більшовиками всі служачі мусять з’явитися на місця служби. Місцева адміністрація залишає по свойому вибору необхідну мінімальну кількість робітників по фактичній потребі[,] а решту відпускає додому, до з’ясування їх становища спеціяльною комісією. За час ненаходження зазначених служачих на роботі, платня не полагається. Відпущені служачі й робітники мусять залишити свої адреси і по першому заклику їм на станції з’ явитися в розпорядження Комісії.

§68. Кожен залізничник повинен вживати всіх засобів до збереження залишеного більшовиками як залізничного[,] так і військового[,] а рівно ж і приватного майна. Ніякі заяви про розграбовання прийматись на увагу не будуть. Для досягнення цього пропонується:

а) зберігати паровики й вагони від ушкодження й розграбування окремих їх частин;

б) все залишене в вагонах майно, коли не буде окремих наказів військової влади про відправку його в другі місця або про передачу куди-небудь[,] вигрузити в пакгаузи по згоді з військовою владою, охороняти власними засобами;

в) за цілість майна[,] вивантаженого в пакгаузи, як рівно ж і залишеного в вагонах або складах і рампах[,] відповідають всі залізничники даної станції в першу чергу адміністрація;

г) на все майно повинні бути складені описи й акти, підписані не менше трьома старшими адміністраторами, по можливости ріжних служ[б,] а також і військовим представником. Майно для схоронення повинно [бу]ти здано під розписки, щоб були особи[,] безпосередньо відповідальні за цілість даного майна;

д) на випадок передачі куди-небудь майна по розпорядженню чи то військової чи залізничної влади мусять обов’язково бути складені акти і приложені писемні розпорядження.

§69. Всі грошові суми[,] що залишаються у залізничної адміністрації чи в окремих осіб[,] себто: станційна уторика, аванси і иньше, повинні бути перевірені в комісії зі складанням актів і хоронитися в касах. Витрачення цих сум допускається лише з відома Військової влади і за персональною відповідальністью витративших гроші адміністраторів. Про необхідність витрат складаються акти.

§70. Зараз же після залишення більшовиками даної станції чи участка всі залізничники мусять вжити енергійних засобів до налагодження телефонних і телеграфних зв’язків і то не лише по залізницях, але навіть і по державних дротах[,] ремонту колії і переводів, поворотніх стругів, водопостачань брокіровки, централізації освітлення мостів і т. д. Вживати всіх заходів до найскоршого відновлення руху.

Примітка. Все зазначене в цьому акті повинно робитись тоді, коли мається певність, що це буде спріяти успіху повстанців, і не може бути використано більшовиками. В випадку знаходження в межах залізниць Військової влади таке розпорядження буде видане військом, в випадку відсутності Військової влади цю ініціативу мусить взяти на себе адміністрація.

§71. Майстерні, депо, склади, електричні станції негайно повинні розпочати свої функції особливо по ремонту рухомого складу і разом з чисто залізничною працею провадити працю по улаштуванню бронепотягів по вимогам Військової Влади.

§72. При необхідності пропонується притягати до служби залізничників і не по свойому фаху їх кількости вільних від робот по свойому прямому призначенню. В випадку потреби притягнення до робот місцевого населення, звертатися за допомогою до повстанчої адміністрації, яка мусить вимоги задовольнити.

§73. Відповідна залізнична адміністрація повинна дбати про забезпечення залізниць своїми заходами, при допомозі військових опалом, [шмаром], гасом і иншими матеріялами потрібними для провадження руху і праці.

§74. Всі постачаючі залізницю дровами і иншим лісовим матеріялом організації[,] як залізничні [,] так і приватні [,] повинні продовжувати свою працю і вести строгий учот як тих, що залишились після більшовиків, так і тих, що будуть виробляти[сь] на ново, а також хоронити всі грошові й матеріальні відчоти за часи тої чи иншої влади.

§75. Кошти на видатки експльоатаційні, відбудівельні, постачальні, а також і утримання службовців буде видаватися [за авансами] по змозі Повстанчою Владою. На випадок відсутности у Військової Повстанчої Влади потрібних коштів належить прибігати [до] системи боргового поквітування або зако[нних] реквізіцій на підставі порядку, який буде указаний Військовою Повстанчою Владою.

§76. В випадку, коли з майстерень вивезена яка-небуд[ь] машина, а вона являється конче необхідною для ремонту рухомого складу, може бути переведена реквізіція на загальних підставах.

§77. В випадку необхідности організації залізничної охорони, для охорони залишеного майна, утворити її в порозумінню з Повстанчою Владою із звільнених залізничників, певних як з національного[,] так і з морального боку.

§78. Злочин[н]ий, взагалі шкідливий і ворожий українській справі елемент передається Повстанчій Владі, яка усовує злочинців на полосу відчуждення.

§79. Рух потягів, як особових, так і комерційних[,] може провадитись тільки лише за згодою Транспортового відділу Головного Повстанчого Штабу. Військовий рух провадиться по вимогам місцевої військової влади до вступу Транспортового Відділу до керування.

§80. Тарифами користуватись належить більшовицькими по ставкам, які будуть оголошені Транспортовим Відділом Повстанчого Головного Штабу.

§81. Продовольче питання служачих буде вирішене в той спосіб, який буде при даних умовах найзручнім і можливий для виконання повстанчою владою.

Примітка. Необхідно залишити штат служачих, маючи на увазі пересічно три пари потягів. Докладні відомости про штати будуть розіслані до відома всім адміністраторам.

ІХ. В СПРАВАХ ПОШТИ ТА ТЕЛЕГРАФУ

§82. Всіма засобами досягати технічного полагодження і відбудування технічного апарату на Україні, для чого провадити працю з можливо більшою затримкою кореспонденції, особливо урядової та військової, а саму затримку пояснювати зіпсованістью апаратів та инших технічних засобів та приладь, ветхістью та зруйнованість[ю] дротів. В цей спосіб за рахунок совітської влади відремонтувати і привести до належного стану технічний апарат відомства, зруйнований військовими подіями, а також підсилити [завоз] технічних приладь, які будуть необхідні при поверненні на Україну Української Влади.

§83. Під час повстання на Україні проти окупаційної влади всіма засобами позбавляти керуючі органи окупаційного війська телеграфних і телефонних зв’язків шляхом об’єднання проводів, руйнування їх і иншими способами, які вживались по вказівкам Міністерства під час боротьби з Денікіним.

Примітка: Місця з’єднання й руйнування мусять бути відомі технічним силам українським для швидкого налагодження зв’язку, коли прийде Українська Влада.

§84. При відступі російських окупан[т]ських військ всіма засобами перешкоджувати вивозити з установ апаратів і приладь, ховати їх в певні місця і передавати на схованку повстанцям.

Для більш успішного переведення цієї праці українські організації П/Т робітників повинні бути в найтіснійшім контакті з українськими повстанчими організаціями.

Примітка: Передати керуючими повстанчими військовими організаціями телеграфні шифри окупаційної влади і періодично давати відомості і дісльокацію окупаційних військ, перехоплюючи ці відомости контрольними апаратами.

§85. Після, як повстанчі війська, об’єднавшися між собою під одну владу[,] опанують повний терен і міцно тримають його в своїх руках, поштово-телеграфний апарат мусить негайно відновляти свої функції в повній мірі. Для цього всі зруйновані зв’язки мусять бути негайно полагоджені, переключені та з’єднані. Лінії урегульовані і пущені в діло. Заховані апарати й приладдя мусять бути установлені на місце дії. До відновлення руху залізниць відновити рух пошти способом перевоз[к]и пошти кіньми.

§86. В праці керуватись наказами й розпорядженнями Міністерства Пошт та Телеграфів У. Н.Р., що були надруковані і свій час оголошені в Вістнику Міністерства Пошт і Телеграфів, а також розпорядженням, переданим Міністерством через Поштово-телеграфні округи.

Коли життя буде вимагати певних нових заходів, або виникнуть питання, які не передбачені цими розпорядженнями, негайно звертатись за вказівками до найближчих керуючих органів відомства.

Х. В СПРАВАХ НАРОДНЬОГО ГОСПОДАРСТВА

а. Внутрішній торг.

§87. Оголошується повна воля внутрішнього торгу. Не допускається ніякої заборони чи регулювання внутрішнього торгу.

б. Промисловість.

§88. Підприємства належать власникам їх. Ніяких заборон власникам ступу їх до розпорядности своїми підприємствами не допускається.

§89. В разі відсутности власників можливо тимчасове удержавлення підприємств для пущення в рух.

§90. При потребі допускається фінансування державою підприємств відповідно місцевим умовам.

§91. Організаціями Управління тимчасово удержаними підприємствами установлюється в залежности від місцевих умов, але по можливості одноманітно і з участью представництва від робітників та підприємців.

§92. Державний саботаж дає право на тимчасове удержавлення підприємства.

§93. Не допустимі жодні переміщення машин чи иншого приладдя з одного підприємства до другого без згоди на це власників.

§94. Продукти промисловости можуть відбиратися владою по цінах[,] добровільно установлених.

§95. Допускається пущення з рук ґуралень та продаж спирту, причому має бути встановлена одна ціна на всій занятій теріторії.

§96. Мусять провадитись підготовчі роботи по забезпеченню цукроварень для майбутньої цукрової компанії.

§97. Захоплений цукор зберігається.

в. Монополія.

§98. Державними монополіями є лише монополії на цукор та спирт.

г. Державні розрахунки.

§99. Всі матеріяли[,] заготовлені на державні кошти[,] рахуються власністю Держави.

§100. В разі часткового фінансування підприємства, Держава може забрати або відповідну частину продуктів, або закупити з відповідною знижкою.

§101. Власники мілітаризованих по постанові урядового представництва та військової влади підприємств дістають від Держави компенсації відповідно нормальним місцевим умовам.

д. Державне майно.

§102. Все захоплене від більшовицької влади май[н]о, або оплачене нею рахується державним майном У. Н.Р.

§103. Все реквізоване більшовицькою владою майно вважається державним і повертається власникам лише в разі доказаности закон[н]им порядком його приналежности.

§104. Все державне майно негайно береться на учот і витрачається лише на підставі розпоряджень влади і під відповідним контролем.

е. Учот.

§105. По всіх зазначених в попередньому (§ - В. В.) операціях має вестися відповідне діловодство і точний учот.

ж. Статистика.

§106. На всьому звільненому терені негайно мають збіратися статистичні дані, що до стану промисловости, запасів матеріялів, цін на продукти, робочу силу та по господарству взагалі, а також відносно негайної потреби народної господарки, що до продуктів та технічних засобів.

з. Компетенція органів народнього господарства.

§107. До компетенції Уповноваженого по продовольчих справах належать функції більшовицьких продорганів, які відповідають загальному напрямку економічної політики

У. Н.Р.[,] а також справам зібрання та охорони залишеного більшовиками майна та розпреділення його. Крім того на Уповноваженого по продовольчим справам можуть бути покладені і инші функції окремими розпорядженнями чи інструкціями центральної влади.

§108. По справах промисловості негайно відновляється інститут фабрично-заводських інспекторів.

§109. До компетенції фабрично-заводських інспекторів відносяться всі ті функції, що покладені були на них попередніми не більшовицькими законами[,] крім функцій по охороні праці...

(Зміст §110-120 та частини §121 зазначеного документа не зберігся. Розділ ХІ, який бере початок в межах цих §§, ймовірно, має назву «В справах робітничої політики» - В. В).

§121. ,..[з]аходів для боротьби з саботажем та для збільшення продукційности, а також виявити ворогів У. Н.Р. з поміж членів робітничих організацій.

§122. Воля зібрань, слова друку забезпечується всім робітничим організаціям на рівні

з иншими громадянами У. Н.Р., згідно з діючими законами.

§123. Відповідальність робітничих організацій[,] як і окремих осіб[,] за протидержавні вчинки встановлюється діючими законами У. Н.Р. нарівні з відповідальністю инших громадян У. Н.Р.

§124. Місцеві агенти цивільної влади в справах праці мають ділати (діяти - В. В.) в контакті й порозумінню з робітничими організаціями, притягнувши останніх через референта праці до активної роботи:

а) в справах встановлення ладу, порядку й нормального трудового життя місцевої людності;

б) в справах відновлення промисловости й транспорту, відкриття майстерень для обслуговування господарчих потреб селянства;

в) в справах налагодження виплати робітникам заробітньої платні;

г) в справах налагодження харчування робітників та їх дітей (школи, притулки й т. п.) постачання робітничих кооперативів.

§125. Для організації постійних органів для переведення робітничої політики Управою призначається референт в справах праці.

Примітка: Призначення референтів праці відбувається за порозумінням з робітничими організаціями.

§126. По справах охорони праці референтами праці мусять бути ужиті заходи, що до перетворення більшовицьких установ по соціяльному забезпеченню робітництва в каси хорих, які ділають (діють - В. В.) на підставі існуючих законів У. Н.Р. та цієї інструкції.

§127. Всі роботодавці (приватних, державних і громадських підприємств, організацій чи установ) обов’язані зголосити своїх працьовників до каси хорих.

§128. Каса хорих починає свою діяльність з менту оголошення 500 членів Каси.

§129. До менту початку функціонування Каси хорих оголошення приймаються референтом праці.

§130. Каса хорих утворюється на терені повіту, при чому в повіті не може бути більш, як одна Каса.

§131. Вкладки за оголошених вносить роботодавець в розмірі 10% заробітку, причому до суми заробітку прираховується вартість натуральної оплати, де така переводиться.

§132. На повітові Управи покладається обов’язок догляду за тим, щоби роботодавцями приписи цієї інструкції, що до оголошення працюючих та внесення оплати, точно виконувалися.

§133. Справи конфліктні між працьовниками та роботодавцями вирішують паритетні комісії з представників роботодавців і відповідних робітничих організацій, які скликаються референтом праці.

§134. В справі ринку праці лишається в силі до тихчасові не більшовицькі закони про біржі праці.

§135. В справі охорони праці референт праці приймає на себе всі функції попередніх фабрично-заводських інспекторів в частині, яка торкається охорони праці та комісарів праці.

§136. Фабрично-заводські комітети діють на підставі закону від 22 квітня 1917 року.

§137. Професійні спілки і всі инші робітничі організації обов’язані в строк, установлений референтом праці, подати відомости про свою назву, завдання, адресу, район діяльности, склад правління і адреси членів.

§138. Права юридичної особи мають ті організації, статути котрих затверджені або зарегістровані до більшовицькою владою. Усі инші організації можуть набути ці права після регістрації.

ХІІ. В СПРАВАХ ФІНАНСОВИХ

§139. В районах, звільнених від окупації радянської влади, управа того району призначає референта по справах фінансових. Повітовий референт безпосередньо підлягає Губерніяльному Референтові.

§140. Референт по справах фінансових негайно оголошує припиненою діяльність фінотделів, та инших фінансових установ совітської влади: разом з тим відновляє ті інституції фінансового відомства, що були чинними при владі У. Н.Р.

§141. Закликає до праці вищих урядовців, що стояли на чолі місцевих інституцій Міністерства Фінансів: управителів митниць, фінансових палат акцизних управлінь, податкових інспекторів, губерніяльних та повітових скарбників, управителів відділів державного банку та державного земельного банку. Коли б вищих урядовців не було, закликає найближчих їх поміщників.

§142. Цим урядовцям доручається тимчасове, до окремого розпорядження центральної установи відомства фінансів[,] формування інституцій в стислому, необхідному для праці на перші часи складі співробітників.

§143. Перебірає від совітських фінансових установ і підлеглих їм інституцій та переводить учот всіх справ, [майна], грошових знаків і инших цінностей (зазначаючи детально всі роди та копюри)[,] про що складає акти за своїм підписом і підписами не менше як двох вищих урядовців місцевих фінансових установ української влади.

§144. Всі грошові знаки, а також всякого рода цінності референт здає в місцеву скарбницю в депозит Губерніяльного референта по справах фінансових. Губерніяльний референт негайно повідомляє про всі такого роду поступлення Цивільне Керування Штабу, чи за відсутністью зв’язку - групи. Розпорядником цих поступлень являється Цивільне

Керування П. П.Штабу, чи з його доручення - групи. В разі екстрених потреб, що вимагаються державними інтересами, чи військовими подіями, таке право надається і Губерніяльному референту за його особистою відповідальністью і за згодою губерніяльної управи. Про всі такого роду видатки губерніяльний референт негайно повідомляє Цивільне Керування Штабу з відповідною мотівіровкою.

§145. Референт по фінансових справах оголошує не обов’язковими до прийняття, як в урядових інстітуціях, так і промеж населенням всіх грошових знаків, крім українських (гривні й карбованці).

§146. Податкові органи Української влади негайно приступають до упорядкування всіх книг та рахунків за попередній час, а також до з’ясування складу платників по всіх видах простих прибутків за біжучий рік, виконуючи поруч з цим які особи чи інстітуції, якого роду податки і в яких розмірах сплатили як грішми так і натурою.

§147. В селах та волостях всі справи що до податків до того часу, поки будуть видані нові закони, покладаються на волосні управи під доглядом і керовництвом податкових інспекторів.

§148. Органи акцизного відомства негайно упорядковують всі книги та рахунки за попередній час: разом з інспекцією цукрових та горільчаних справ беруть участь в перевірці кількости й якости залишеного після ворога на заводах цукру й спирту і ці відомості негайно надсилають до Цивільного Керування Штабу, разом з тим обкладають акцизом всі продукти, що по законам У. Н.Р. підлягають такому обложенню.

§149. Вивіз за кордон ріжного краму, а рівно ж збіжжя, цукру, спирту, скоту - для приватніх осіб без особливого для кожного конкретного випадку дозволу Центральної влади забороняється до відповідного розпорядження.

§150. До того часу, поки Центральною владою не буде видано нове розпорядження, діяльність інстітуції державного банку, державного земельного банку, а також ощадних кас не відновляється. Так само не дозволяється відновляти діяльність всіх приватніх та громадських кредитних закладів.

§151. Відновлені інстітуції фінансового відомства повинні скласти в найкоротшому часі всі відомости, про кількість служачих даної установи, розмір роботи і стан в відновленню тієї галузі фінансового господарства, яка стосується відповідної установи.

§152. Складені на підставі попереднього артикулу цієї інструкції відомости надсилаються до Цивільного Керування П. П.Штабу.

Начальник Цивільного

Керування Підполковник [підпис Й. Добротворського]

Начальник Адміністраційно[го]

Відділу член

Ради Міністра Внутрішніх справ [підпис С. Куриленка]

Начальник Транспортного

Відділу Інженер [підпис В. Яновського]

Начальник Економічного

Відділу Інженер [підпис О. Красовського]

Начальник Загального Відділу [підпис нерозбірливий]

ГДА СБ України. - Спр.66646. - Т.22. - Арк.8-15. Машинопис. Оригінал.

№ 5

Схема Ч.___ Д. Таємно

Дислокація загонів на 1 жовтня 1921 р.

Ч.

Район та назва загонів

Багнетів

Шабе

ль

Гарм.

Кулем.

Район подій

Примітка

1.

1 група

2 район Махно

-

-

-

-

Миколаїв. та Лисаветград. повіт

По

відомостям та большев. прес. загін Махна знищено, а його забито.

2.

3 район Козлик

-

-

-

-

[Верхнедніпр.] повіт.

Про сили не відомо.

4 район

Відомості

старі

3.

Хмара Чиг.

-

400

-

10

Чигирин[ськ ий] повіт

4.

Нестеренко

-

400

-

н. в.

Холодн[ий] Яр. Чорний ліс

5.

Березняк

-

150

-

н. в.

Чорний ліс

6.

Ярошенко

-

400

-

2

[Вишнепіль]

7.

Пантеля

-

-

-

-

8.

Ількевич

100

50

-

1

9.

Залізняк

100

50

-

1

10.

Іванов

-

250

-

2

Бобринец.

11.

Батрак

-

150

-

2

[Вишнепіль]

12.

Пугач

-

50

-

-

Разом в 4 районі

200

1900

-

18

5 район

13.

Заболотний

1000

500

3

22

Балта,

Ольвіополь

Резерв. Таємні сотні до 1500

[козаків].

14.

Коваленко

100

160

-

-

Ольгополь

[Входить до] складу загон[ів] Заболотного.

Разом в 5 [районі]

1000

500

3

22

Разом в І групі

1200

2400

3

40

ІІ група 6 район

15.

Проскур[івсь кі] партизани

300

-

-

-

Городок Под.

Не

проверено.

16.

Хмара Летич.

30

-

-

-

Летичев і

Літ[инський]

повіт.

Разом в 6 районі

330

-

-

-

7 район

17.

Дегтяр

100

-

-

-

Уманщина

Відомості

старі

18.

Стримський

-

-

-

-

Бердич[івськ ий] і

Сквирський

пов.

Про сили не відомо.

19.

Карий

-

100

-

-

Бердич[івськ ий] і

Вінницький

пов.

Частина піших. Склад загону зараз змінився значно.

20.

Лихо Гайс.

-

-

-

-

Гайсинщина

Про силу не відомо

21.

Хмара

Гайсин.

-

-

-

-

Є чутки, що Хмару г. забито.

Разом в 7 рай[оні]

100

100

-

-

8 район

22.

Дерещук

-

-

-

-

Жашків.

Уманщина

Про силу не відомо.

23.

Бондарчук

-

300

-

8

[Черкаський]

повіт

Відом[ості]

старі

24.

Загородний

-

500

-

6

Черкас[ький]

5

[Чигиринськ ий] пов., півн[ічна] Херсонщина

25.

Ярий

60

-

-

-

Канівщина

Відом[ості]

старі

26.

Голий

-

100

-

-

Відом[ості]

старі

27.

Завзятий

100

-

-

-

Київський

повіт

Відом[ості]

старі

Разом в 8 рай[оні]

160

900

-

14

9 район

28.

Панченко

-

80

-

н. в.

Бердич[івськ ий] пов., далі - не розбірливо.

29.

[Трейко]

-

50

-

-

Сквир[ський]

5

Бердич[івськ ий] пов.

По деяким відомостям до[певного часу] усі [з’явля]ться до Карого

Разом 9 рай[он]

-

130

10 район

30.

Підкова

-

-

-

-

Трип[ілля]

Про сили не відомо.

31.

Волошин

-

-

-

-

Корост[ишів]

32.

Орлик

-

-

-

-

Бородянка

Сили дуже мал[і].

33.

Струк

30

-

-

1

Чернобиль

34.

Голубенко-

[П]ирсанко

80

-

-

3

Фастов і Боярка

Відом[ості]

старі

35.

б. Гаєвого

26

-

-

2

Мотовиловка

Сам Гаєвой. умер. ран

Разом 10 рай[он]

136

-

-

6

Разом ІІ гру [па] відом[их]

726

1130

-

20

Груп[а] ІІІ

Район 11

36.

Маруся

-

-

-

-

Чернігівщин

а

Про сили не відомо.

37.

Галака

200

-

-

-

Чернігівщ[ин

а]

По

від.[омостям]

больш.

[преси]

Галаку

забито.

12 район

38.

Чорний

[Перець]

400

-

-

-

Переяслав [сь кий] пов.

39.

Савченко

210

-

-

-

Золотонош[с ький] пов.

40.

Левченко

900

300

-

3

Полтавщина

Разом 12 район

1510

300

-

10

14 район

41.

Орловський

-

-

-

-

Нова

[Перещепина

]

Сили значні, кільк[ість] точно не відома.

42.

Біленький

-

-

-

-

Решетилівка

Сили значні, кільк[ість] точно не відома.

43.

Христовий

50

-

-

-

Гадяч[ський]

пов.

Відом[ості]

старі

Разом сил відом. ІІІ групі

1760

300

-

10

ІУ група

15 р[айон]

44.

Брова

-

1500

-

27

Новомосковс

ьк

Частина

піших

18 район

45.

Кармелюк

-

60

-

-

Старобільськ

Відом[ості]

старі

46.

Маслак

-

1500

-

н. в.

Донбас

Відом[ості]

старі

Разом 18 район

-

1560

-

-

Разом ІУ група

-

3060

-

-

Начальник І-го Відділу Генштабу Підполковник Начальник Учетної Секції Сотник /Галата/

С подлин[ным] Верно:

[Опер]уполн[омоченный] /підпис/

20.ХІ.21.

ГДА СБ України. - Спр.66646. - Т.22. - Арк.34-35. Рукопис.

Копія чекістського походження.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБ України). - Ф.13. - Спр.439. - Т.2. - Арк.27-28; Ф.6. - Спр.73862-ФП. - Арк.26; Спр.74760-ФП. - Т.2. - Арк.2.

2 Там само. - Ф.6. - Спр.73862-ФП. - Арк.26-27.

3 Там само. - Спр.74760-ФП. - Т.10. - Арк.6-6зв.; Коваль Р. Рейд у вічність: Збірка документів ДА СБУ. - К., 2001. - С.4.

4 ГДА СБ України. - Ф.6. - Спр.73862-ФП. - Арк.26зв.

5 Енциклопедія українознавства. - Львів, 1996. - Т.6. - Арк.2248.

6 ГДА СБ України. - Ф.6. - Спр.74760-ФП. - Т.2. - Арк.2; Ф.13. - Спр.439. - Т.2. - Арк.28.

7 Там само. - Ф.6. - Спр.73862-ФП. - Арк.26.

8 Там само. - Арк.27.

9 Там само. - Спр.74760-ФП. - Т.1-2; Т.3. - Арк.1-26; Т.9. - Арк.28.

10 Там само. - Т.1-2; Т.3. - Арк.27-54; Т.9. - Арк.29.

11 Там само. - Т.1-2; Т.3. - Арк.55-70; Т.9. - Арк.30.

12 Там само. - Т.1-2; Т.3. - Арк.71-86; Т.9. - Арк.31.

13 Там само. - Т.1-2; Т.4. - Арк.1-10; Т.9. - Арк.32.

14 Там само. - Т.1-2; Т.4. - Арк.11-14; Т.9. - Арк.33.

15 Там само. - Т.1-2; Т.4. - Арк.15-17; Т.9. - Арк.34.

16 Там само. - Т.1-2; Т.4. - Арк.32-38; Т.9. - Арк.44.

17 Там само. - Т.1-2; Т.4. - Арк.18-31; Т.9. - Арк.41.

18 Там само. - Т.1-2; Т.5. - Арк.13-31; Т.9. - Арк.43.

19 Там само. - Т.1-2; Т.8. - Арк.18-20; Т.9. - Арк.50.

20 Там само. - Т.1-2; Т.5. - Арк.1-12; Т.9. - Арк.42.

21 Там само. - Т.2.

22 Там само. - Арк.9-10, 12-14, 25-26.

23 Там само. - Ф.65. - Спр. С-5880. - Арк.31.

24 Там само. - Ф.6. - Спр.74760. - Т.3. - Арк.4-6.

25 Там само. - Т.2. - Арк.12.

26 Там само. - Т.3. - Арк.4-4зв.; Т.11. - Арк.170-171; Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі і Румунії (1921-1924 рр.). - К., 1997. - С.91-93; Кульчицький Ю. Шаблі з плугів: Український повстанський рух у визвольних змаганнях. - Львів, 2000. - С.169.

27 ГДА СБ України. - Ф.6. - Спр.74760-ФП. - Т.2. - Арк.10-11, 34; Т.5. - Арк.9зв.

28 Там само. - Т.2. - Арк.29-30; Т.10. - Арк.9.

29 Там само. - Т.2. - Арк.21-22; Т.8. - Арк.19.

30 Там само. - Т.2. - Арк.27-29, 32-33; Т.6.

31 Там само. - Т.1-2; Т.6. - Арк.18-33; Т.9. - Арк.129.

32 Там само. - Т.2. - Арк.32.

33 Там само. - Арк.23-24.

34 Там само. - Арк.39-43; Т.7; Т.10. - Арк.7-8.

35 Там само. - Т.2. - Арк.27.

36 Розвідка і контррозвідка України. 1917-1921 рр.: Збірка документів і матеріалів / За ред. В. Сідака. - К., 1995. - С.158-159.

37 ГДА СБ України. - Ф.6. - Спр.73862-ФП. - Арк.27; Ф.13. - Спр.439. - Т.2. - Арк.25.

38 Там само. - Ф.6. - Спр.74760-ФП; Ф.68. - Спр.1. - Арк.152.

39 Там само. - Ф.6. - Спр.73862-ФП. - Арк.28; Спр.74760-ФП. - Т.2. - Арк.2.

40 Там само. - Ф.6. - Т.2. - Арк.55-62зв.

41 Там само. - Спр.74554-ФП. - Т.2. - Арк.4зв.-6.

42

Там само. - Арк.6-6зв.

42 Там само. - Арк.10-13.

43 Там само. - Спр.74554-ФП; Ф.13. - Спр.223.

44 Сідак В. Повстансько-Партизанський штаб Державного центру УНР в еміграції (1921 р.): Нарис. - К., 1995. - С.52-53.

45 Там само. - С.16.

46 ГДА СБ України. - Ф.5. - Спр.66646. - Т.22. - Арк.4-5.

47 Сідак В. Вказ. праця. - С.53.

48 Верига В. Листопадовий рейд. - К., 1995. - С.37.

49 Кульчицький Ю. Вказ. праця. - С.191-192.

50 ГДА СБ України. - Ф.13. - Спр.605; Мазепа І. Україна в огні і бурі революції. 1917-1921. - К., 2003. - С.464; Сідак В. Вказ. праця. - С.37-38.

51 ГДА СБ України. - Ф.13. - Спр.439. - Арк.25.

52 Наказ Повстанській Армії Ч.1. (організаційний) //Мазепа І. Вказ. праця. - С.556-557.

53 ГДА СБ України. - Ф.5. - Спр.66646. - Т.22. - Арк.37-38.

54 Там само.

55 Там само.

56 Там само.

57 Там само.

58 Центральний державний архів громадських організацій, м. Київ (далі - ЦДАГО України). - Ф.263. - Оп.1. - Спр.71525-ФП. - Арк.133.

59 ГДА СБ України. - Ф.5. - Спр.66646. - Т.22. - Арк.37-38; ЦДАГО України. - Ф.263. - Оп.1. - Спр.71525-ФП.

60 Кульчицький Ю. Вказ. праця. - С.198-199; ГДА СБ України. - Ф.5. - Спр.66646. - Т.2. - Арк.1; Т.9. - Арк.33-34.

61 Кульчицький Ю. Вказ. праця. - С.194-196; Срібняк І. Діяльність Партизансько- повстанського штабу при Головній команді військ УНР у 1921 р. // Український історичний журнал. - 2001. - №5. - С.117.

62 ГДА СБ України. - Ф.6. - Спр.74629-ФП. - Т.1.

63 Там само. - Ф.5. - Спр.8466.

64 ЦДАГО України. - Ф.263. - Оп.1. - Спр.71525-ФП. - Арк.165зв., 198-252.

65 Срібняк І. Діяльність Партизансько-повстанського штабу при Головній команді військ УНР у 1921 р. - С.117.

66 ГДА СБ України. - Ф.5. - Спр.66646. - Т.16. - Арк.23-26, 37; Т.17. - Арк.80зв.-81зв.; Срібняк І. Діяльність Партизансько-повстанського штабу при Головній команді військ УНР у 1921 р. - С.114; Верига В. Вказ. праця. - С.51-54.

67 ГДА СБ України. - Ф.6. - Спр.73862-ФП. - Арк.26; Ф.13. - Спр.439. - Т.2. - Арк.31.

68 Там само. - Ф.13. - Спр.605; ЦДАГО України. - Ф.263. - Оп.1. - Спр.71525-ФП.

69 ГДА СБ України. - Ф.6. - Спр.73862-ФП.

70 Там само. - Арк.26-36.

71 Там само. - Ф.65. - Спр. С-5880. - Арк.29-31.

72 Там само. - Ф.5. - Спр.66646. - Т.1. - Арк.4.

73 Там само. - Ф.13. - Спр.254. - Арк.67-76; Спр.425. - Арк.3зв.-4; АрхірейськийД., Ченцов В. Влада і селянство в Україні у 20-ті рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1999. - №1/2. - С.101-102.

74 ГДА СБ України. - Ф.5. - Спр.67457. - Т.3.

75 Там само. - Спр.66646. - Т.22. - Арк.4, 33-35.

76 Там само. - Арк.1-2, 8-23.

77 Там само. - Арк.1-2, 8-18.

78 Там само. - Арк.24-30.

79 Там само. - Арк.6-7зв.

80 ЦДАГО України. - Ф.263. - Оп.1. - Спр.71525-ФП. - Арк.120зв.

81 ГДА СБ України. - Ф.5. - Спр.66646. - Т.22. - Арк.1-2.

82 Там само. - Арк.16-18.

83 Там само. - Арк.18зв.

84 Там само. - Арк.8-15.

85 Там само.

86 Там само. - Арк.21-23.


88

Там

само

89

Там

само

90

Там

само

91

Там

само

92

Там

само

93

Там

само

94

Там

само

95

Там

само

96

Там

само

97

Там

само

98

Там

само

99

Там

само

Арк.19-20зв.

Арк.6-7зв.

Арк.24-26.

Арк.27-30.

Арк.31-31зв.

Арк.32-32зв.

Арк.4-5зв.

Арк.36-36зв.

Арк.33-35.

Арк.37-38.

Арк.44-44зв.

Арк.45-46.


Похожие статьи