joomla
ЯКІВ ШУЛЬГІН - УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК
Історія - Київського національного лінгвістичного університету

М. ГЕДІН

Київський національний лінгвістичний університет

Анотація

Стаття присвячена життєвому шляху, науковій, педагогічній та громадській діяльності українського історика Якова Миколайовича Шульгіна. На основі аналізу історіографії проблеми, широкого кола архівних матеріалів, наукової та публіцистичної спадщини історика реконструйовано його біографію, розкрито внесок у розвиток історичної науки. З’ясовано значення наукової та педагогічної діяльності вченого для українського відродження, виокремлено його місце в суспільно-політичному русі останньої третини ХІХ - початку ХХ ст., зокрема в діяльності Київської та Одеської громад.

Ключові слова: Я. М.Шульгін, історіографія, історія України, Київський університет, Коліївщина, громади, педагогічна діяльність.

Аннотация

Статья посвящена жизненному пути, общественной, педагогической и научной деятельности украинского историка Якова Николаевича Шульгина. На основе анализа историографии проблемы, изучения архивных и других источников, научных, публицистических работ реконструирована биография историка, раскрыт его вклад в развитие исторической науки. Показано значение научного и педагогического наследия ученого, очерчено его место в развитии общественно-политического движения последней трети ХІХ - начала ХХ вв., особенно в деятельности Киевской и Одесской громад.

Ключевые слова: Я. Н.Шульгин, историография, история Украины, Киевский университет, Колиивщина, громады, педагогическая деятельность.

Summary

The article is devoted to the life, pedagogical and social activity, scientific heritage of the famous Ukrainian historian Yakiv Mykolayovych Shulgin. Based on the analysis of the historiography of the problem involving wide sources of archive files, scientific and publicist heritage of the historian, biography of the historian is reconstructed and his contribution to the development of historical science is revealed. The role of scientific and pedagogical activity of the scientist for the Ukrainian revival is analyzed and his place in sociopolitical movement of the last third of ХІХ and early ХХ centuries is determined, his participation in Kyiv and Odessa community’s activity in particular.

Key words: Y. M.Shulgin, historiography, history of Ukraine, Kyiv University, Koliyivschyna, communities, pedagogical activity.

Яків Миколайович Шульгін був одним з авторитетних представників українського наукового і громадського життя 70-х - 90-х років XIX століття, визначним дослідником історії України нового часу. За визначенням М. Грушевського, це був чоловік, пам’ятний ідеалістичним настроєм та чистотою свого характеру1.

Яків Шульгін народився 19 лютого 1851 року. По батьковій лінії він походив зі старовинного українського шляхетського роду, фамільне прізвище якого було Шульга і в якому успадковувалися українські настрої та традиції. Дід Якова Миколайовича, за поширеною тоді поміж російськими урядниками тенденцією, погодився зросійщити своє прізвище і додав до нього склад «-ін»; хоча російська мова йому давалась нелегко і він розмовляв не інакше, як по-українськи2. Другий дід Якова Миколайовича (з боку матері) - відомий український письменник 30-40-х років Є. П.Рудиковський, за фахом був військовим лікарем. Батько Якова Шульгіна - Микола - служив у канцелярії київського генерал - губернатора. Яків мало пам’ятав батька, який помер від туберкульозу, коли він був ще дитиною3. Виховував Якова брат покійного Віталій Якович Шульгін, відомий професор Київського університету св. Володимира.

Виховання в родині Віталія Шульгіна мало великий вплив на все подальше життя Якова. І справді, його дитячі роки минали у сприятливих умовах. Віталій Шульгін, який тоді не мав своєї родини, прагнув замінити померлого брата для його сина і опікав Якова. І хоча згодом через розбіжність поглядів на майбутнє України ставлення Якова Миколайовича до дядька помітно змінилось, однак він назавжди зберіг про нього вдячну пам’ять4. Навіть в умовах тривалої хвороби, коли Яків доживав свої останні дні, він з гордістю згадував свого дядька, ставлячи його за приклад своїм учням. Я. Шульгін, однак, дуже розчарувався в своєму дядькові в середині 70-х років. Це було пов’язано з тим, що Віталій Шульгін був причетним до підготовки документа, який після підпису його царем 18 травня 1876 р. дістав назву Емський указ. Згідно з ним, українська культура й праця в ім’я її розвитку опинилися поза законом. Я. М.Шульгін негативно поставився до Емського указу. Особливо болісним було для нього закриття газети «Київський телеграф», для розвитку якої Я. Шульгін доклав чимало зусиль.

В оселі Віталія Шульгіна не бракувало різноманітної літератури. Тодішній професор викладав історію і мав велику кількість наукових праць, а також посібників для підготовки лекцій. Ці книги опинилися в розпорядженні Якова Шульгіна. На середину 50-х років припадає і перша подорож Якова за кордон, до Німеччини, яку спонсорував його дядько, щоб хоч якимось чином відволікти дитину від тяжкої втрати батька5.

Найбільший вплив на формування поглядів Якова Шульгіна справляло оточення, в якому він жив у домі дядька. Його дитячі роки припали на загальне пожвавлення суспільного життя після закінчення Кримської війни і на початок «епохи великих реформ»6. Віталій Шульгін був одним з провідних цензорів того часу, в нього часто збиралися його колеги - професори Київського університету Микола Бунге, Олександр Селін, Микола Резенкампф, Олександр Линиченко; бували й молоді науковці, зокрема М. Драгоманов, якого В. Шульгін готував для роботи на кафедрі. Ясно, що Якову доводилось бути свідком серйозних розмов, які були не завжди зрозумілі, але цікаві і справляли на нього сильне враження. Особливо пам’ятними для Якова були розповіді про М. Пирогова, його попечительство в Києві та примусову відставку, про урочисте прощання з ним киян.

. 7

У 1862 році Яків Миколайович Шульгін вступив до Другої Київської гімназії. На той час М. Пирогова вже не було в Києві і в шкільній справі відчувався інший дух, проте деякі із старих співробітників ще залишалися на викладацьких посадах. Таким прихильником М. Пирогова був і директор 2-ї Київської гімназії І. Слєпушкін, відомий як один з керманичів першої на терені Росії недільної школи. В гімназії ще панували пироговські традиції. Тут починали свою педагогічну діяльність М. Драгоманов, М. Тульманов, М. Володимирський - Буданов, П. Житецький та інші.

У 1868 році Яків Шульгін закінчив гімназію з золотою медаллю і вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, який на той час був не в кращому стані8. Тоді навіть ставилося питання про його закриття. Тому Яків мав намір перевестися до Московського університету, однак після того, як на деяких кафедрах з’явилися нові професори, Яків Шульгін залишився в Києві9. Він слухав лекції В. Антоновича, М. Драгоманова, старанно працював під наглядом обох вчених. Зокрема, під керівництвом М. Драгоманова вивчав історію Стародавнього Сходу (в тому числі історію релігії ), а під керівництвом В. Антоновича працював у Центральному архіві давніх актів. За студентства почалася й педагогічна діяльність Якова Шульгіна. За вказівкою Миколи Бунге він познайомився з педагогічними ідеями Л. Толстого (М. Бунге надавав йому журнал Л. Толстого «Ясная Поляна»); крім того - передплачував найкращий тоді педагогічний журнал «Семья и школа»10.

Набуті педагогічні знання Шульгін використовував на практиці, викладаючи в деяких початкових школах. До своїх викладів Яків завжди старанно готувався: цілими вечорами сидів за підручниками і посібниками, особливо з природознавства. Якою була його старанність, можна бачити з таких фактів. Проживаючи влітку на дачі в Китаєві, Яків через день ходив пішки до Києва на викладання і повертався пізно ввечері, що з огляду на його не дуже міцне здоров’я було далеко не легкою справою11.

Незабаром Яків з кількома товаришами взяв участь у заснуванні нової школи на Деміївці. Тоді ж було задумано створити «Спілку сприяння початковій освіті», статут якої складав сам Яків Шульгін. Проте товариство так і не вдалося заснувати.

У студентські роки, окрім питань наукових і педагогічних, Я. М.Шульгін цікавився і суспільними та політичними справами, стежив за ними пильно, зокрема, студіюючи «Вестник Европы». Особливо зацікавили його надруковані в цьому журналі статті

М. Драгоманова (який тоді виїхав за кордон у наукових цілях) про українську справу:

• • • • • • 12

«Східна політика Німеччини» і «Росіяни в Галичині» .

Закінчивши університет у жовтні 1S74 року, Я. М.Шульгін виїхав навчатися за кордон, де перебував більше двох років - у Галичині, Німеччині, Швейцарії, Франції; слухав видатних професорів Відня, Мюнхена, Страсбурга, Парижа13. Яків Шульгін цікавився суспільним життям західноєвропейських держав, надсилав кореспонденції до російських газет. Серед його рукописів залишилась, зокрема, ненадрукована стаття «О судах экспертов посредников во Франции и их значение для рабочих». На цей час припадає і трагікомічний епізод його непорозуміння з поліцією, що закінчився арештом Я. М.Шульгіна, який вчений згодом описав у ненадрукованій замітці «Паризька пригода»14.

За кордоном Я. М.Шульгін зустрічався з кількома давніми київськими приятелями: Ф. Г.Міщенком, М. І.Зібером, М. П.Драгомановим (який на той час вже жив у Женеві як емігрант)15. Особливо близько приятелював з М. Драгомановим, якому Шульгін передав значну суму грошей на українське видавництво. Власне, назва «євангельський хлопець», яка зустрічається в деяких листах М. П.Драгоманова, відносилась до Якова Шульгіна і була зумовлена його жертовним вчинком.

У пам’яті багатьох сучасників Яків Миколайович Шульгін залишився як активний громадський діяч. Активна участь Я. Шульгіна в українських громадських справах у Києві і Одесі дозволяє поставити його в один ряд з такими видатними діячами, як М. П.Драгоманов, Ф. К.Вовк, В. Б. Антонович, П. Г.Житецький, С. А.Подолинський, О. О.Русов,

О. Ф.Кистяківський та інші. І хоча провідна роль у громадах, без сумніву, належала М. П.Драгоманову та В. Б. Антоновичу, не був останньою людиною в громадах і Я. М.Шульгін, який зробив багато для розвитку громадівського руху в Україні. Такий висновок можна зробити з того, що учасники молодіжного гуртка Київської громади, в тому числі і Яків Шульгін, були, так би мовити, «інструментами», за допомогою яких старогромадівці доносили свої ідеї до широкого загалу16.

Я. М.Шульгін, за висловом М. П.Драгоманова, був представником так званого «нового українства з громадівством і федералізмом». Він був прихильником громадівського соціалізму, запровадження в суспільстві демократичних свобод, виступав за перебудову суспільних відносин, зокрема міжетнічних, на принципах федералізму17.

Як член Київської громади Я. М.Шульгін головним завданням українського руху вважав розв’язання національного питання. Він робив все, що міг в умовах російської царської деспотії для захисту національно-культурних прав українського народу. Активно виступав за автономію України в складі майбутньої демократичної Росії, вороже ставився до царського деспотичного режиму і щиро бажав його падіння. Так, у листі до М. П.Драгоманова у 1S77 р. Я. М.Шульгін писав, що в Російській державі політичний клімат надзвичайно жорстокий, а тому на її гербі замість двоголового орла слід помістити «покручену приземкувату березу». Він називав тогочасні російські державні порядки гнилими, деспотичними; самодержавство, на його думку, віджило свій вік і стало гальмом поступального розвитку. Я. Шульгін усвідомлював тяжке соціально-економічне становище трудящих мас України, особливо селянства, уболівав за їхню долю18. Водночас у процесі своєї діяльності в Київській громаді в середині 70-х років ХІХ ст. він виступав прибічником виключно мирних засобів боротьби з царизмом (подача петицій, організація демонстрацій тощо).

Назовні діяльність Я. М.Шульгіна мала науково-культурницький характер, проте по суті своїй це була опозиційна, національно-політична і соціальна боротьба в ім’я визволення українського народу. Вона була продовженням справи українолюбців-шістдесятників і водночас новим щаблем в українському національному русі ХІХ ст.

Починаючи з кінця 70-х років ХІХ ст. відбувається поступова радикалізація суспільно-політичних поглядів Я. М.Шульгіна. З цього часу він долучається до практичної (в тому числі пропагандистської) діяльності серед народних мас19. Я. Шульгін усвідомлював, що лише наукової і культурницької діяльності недостатньо для того, щоб наблизити реалізацію постульованих ідей. Важливо було залучати до національного руху нові молоді сили. Я. М.Шульгін підтримував ідею організації видання періодичного органу учасників національного руху, і його прагнення певною мірою увінчалися успіхом, коли громадівці фактично перебрали до своїх рук редагування газети «Київський телеграф». У цей час газета мала прогресивне спрямування з яскраво вираженим українським забарвленням. На сторінках «Київського телеграфу» Я. М.Шульгін і його однодумці порушували питання національно-культурного плану, писали про соціально-економічний стан і потреби України20.

Діяльність Якова Миколайовича Шульгіна в Київській громаді принесла вагомі здобутки. Коли ж через політичні утиски і репресії з боку влади залишатися в Києві було неможливо, Я. М.Шульгін переїхав до Одеси для того, щоб там продовжити активну суспільно-політичну діяльність21.

Відсутність джерел не дає змоги точно визначити час, коли саме Я. М.Шульгін став учасником Одеської громади. Вважається, що це сталося після переїзду його до Одеси в 1877 році22. Достовірно відомо й те, що, ще перебуваючи в Києві, Я. М.Шульгін регулярно виїжджав до Одеси з дорученнями від М. П.Драгоманова, Ф. Вовка та інших київських громадівців. Тобто він був ніби «зв’язківцем» між Київською і Одеською громадами23. З переїздом до Одеси погляди Я. М.Шульгіна остаточно радикалізуються. Це було пов’язано з тим, що Одеська громада була радикальніша і, так би мовити, «соціальніша» за Київську. На зібраннях Одеської громади Я. М.Шульгін брав активну участь в обговоренні організаційних питань і соціальних і суспільно-політичних проблем24.

Надзвичайний інтерес у Я. М.Шульгіна викликав приїзд до Одеси в 1S75 році М. П. Драгоманова. Останній наголошував на необхідності послідовної та копіткої праці для розвитку національної самосвідомості українського народу, а також поділився своїми планами щодо утворення позацензурного українського журналу «Громада» в Женеві25. З цього моменту Я. М.Шульгін визначив для себе конкретне завдання - здійснювати нелегальну доставку журналу «Громада» в Україну. Крім того, потрібно було забезпечувати журнал новими кореспонденціями, статтями та надавати матеріальну допомогу. Зі статтями було легше, адже творчий потенціал діячів Одеської громади був достатньо високим. Складніше було з коштами. Викладанням у гімназіях та репетиторством великі гроші не наживалися. Шульгін розумів, що видання часопису є дуже важливим для розвитку українського національного руху, тому він передав усю суму отриманої спадщини (1G тис. крб.) на фінансування «Громади».

Популярність журналу зростала, і на 1S79 рік Я. М.Шульгін зі своїми однодумцями запланували масштабну акцію - перевезення із-за кордону друкарні і нелегальне встановлення її поблизу Києва. На квартирі Я. М.Шульгіна відбувалися його зустрічі з М. Левченком, О. Андрієвським, іншими діячами українського національного руху. Проте цим планам не судилося здійснитися. Заходи щодо організації громадівської друкарні перервали масові арешти, які розпочалися у зв’язку з невдалим замахом російського народника В. Соловйова на Олександра II. Використовуючи широкі повноваження, надані сенатським указом для боротьби проти революційного руху, тимчасовий губернатор Одеси Е. Тотлебен почав переслідувати діячів українського національного руху. Серед них опинився і Я. М.Шульгін, якого в ніч на 1 червня 1S79 року було заарештовано, а 6 червня 1S79 р. було відправлено до Вишневолоцької пересильної в’язниці у розпорядження тверського генерал-губернатора для подальшого заслання до Східного Сибіру.

Наступні чотири роки свого життя Яків Миколайович змушений був провести на засланні у Красноярську26. Тут він, звичайно, не міг активно займатися громадсько - політичною діяльністю. Відсутність джерел не дає змоги дослідити життя Я. М.Шульгіна на засланні. Відомо лише, що під час перебування у Красноярську він переніс тиф і стан його здоров’ я суттєво погіршився.

Лише через чотири роки, у 1SS3 році, Я. М.Шульгіну було дозволено повернутися до

27

Києва. Оскільки досить довго не вдавалося отримати посаду вчителя, Яків Шульгін вирішив спробувати себе на іншому ґрунті. 1 грудня 1S93 року з дозволу міністра фінансів його було призначено контролером в Єлизаветградському відділі Державного Банку28.

Пропрацював Я. М.Шульгін на цій посаді неповні два роки і 19 вересня 1895 року за вислугу років був переведений у чин губернського секретаря із старшинством.

Упродовж наступного періоду Я. М Шульгін отримав декілька державних нагород:

14 травня 189б року став кавалером ордена Св. Станіслава, отримав срібну медаль на

29

Олександрівській стрічці на пам’ять від імператора Олександра III.

1 грудня 189б року Я. М.Шульгін був відправлений у відставку і за вислугу років переведений у колежські секретарі зі старшинством. На цій посаді пропрацював неповні три роки і указом від 19 серпня 1899 року остаточно був відправлений у відставку30.

Оскільки улюбленим заняттям Я. М.Шульгіна була педагогічна діяльність, він наступні майже два роки писав звернення в різні гімназії з проханням надати йому викладацьку посаду31. Але з огляду на те, що Яків Шульгін побував на засланні, отримати її йому довго не вдавалося. І все ж за пропозицією попечителя Київського учбового округу від

19 жовтня 1901 року за №12513 Яків Шульгін одержав посаду викладача історії і російської мови в Київській приватній чоловічій гімназії Г. А.Валькера, а 2 листопада 1901 року був обраний секретарем педагогічної ради.

1 липня 1903 року за пропозицією попечителя Київського учбового округу Яків Миколайович Шульгін був переведений на посаду вчителя російської мови Першої Київської

32

гімназії, де працював до кінця життя. У 1904 році Я. Шульгін ще додатково отримав уроки російської мови в Київський жіночій гімназії А. А.Бейтель. Це було гарною допомогою для нього, оскільки після одруження в 1887 році він мав виховувати чотирьох дітей: трьох синів - Олександра (1889 р. н.), Володимира (1894 р. н.), Миколу (189б р. н.) і доньку Надію (1898 р. н.)33. За пропозицією попечителя Київського учбового округу з 22 травня 1908 року Я. Шульгіну було призначено вищий оклад жалування - 900 крб. на рік.

Педагогічній діяльності Я. Шульгін віддавався повністю, не задовольнявся офіційними викладами і не раз виступав з лекціями в «Спілці грамотності» і в Народній аудиторії34.

12 листопада 1911 року під час лекції у Першій Київській гімназії у нього стався серцевий напад. Було вирішено транспортувати його до шпиталю у відкритому трамваї. На дворі стояла пізня осінь і було досить холодно. Проте вирішили ризикнути, оскільки хворий потребував нагляду лікаря. Під час перевезення Шульгін сильно застудився і вже в лікарні у нього виявили запалення легень. І без того слабкий організм вченого справитися з недугою

35

вже не міг і 14 листопада 1911 року о б-й годині вечора Якова Миколайовича не стало.

Пам’ять про нього живе і сьогодні. Онука вченого проводить вечори пам’яті Шульгіна, на які запрошує науковців - дослідників історії громад, учителів та всіх, хто цікавиться історією України.

Найвагомішим пам’ятником Я. М.Шульгіну є його творча спадщина. Опріч цілої низки газетних статей і кореспонденцій, які звертали на себе увагу громадськості, Якову Миколайовичу Шульгіну належить кілька наукових праць. Найважливіші з них - «Малоросія після 1654 р.», «Декілька слів про Правобережну Україну в першій половині XVIII століття», «Очерк Коліївщини за невиданими і виданими документами 1768 року», «Чернігівський полковник Павло Полуботок». Крім того, він підготував до друку працю «Наукові етюди на полі української мови»36. Праця «Малоросія після 1654 р.» - це, власне, розширена передмова до задуманої Шульгіним великої праці з історії України. Вона поділяється на три розділи: I. «Відношення російського уряду до лівобережних українців після 1654 року»; II. «Відношення до правобережців»; III. «Коліївщина (1768 р.)».

З’ясувавши соціально-економічні і релігійні причини козацьких та селянських повстань в Україні в XVII ст. і зазначивши роль, яку відіграли в цих повстаннях запорожці,

• 37 •

автор вказав на неминучість розриву України з Польщею. Союз з Москвою Шульгін пояснював зростаючою політичною силою Московської держави. На той час необхідно було цілком відокремитись від Польщі і під протекцією Москви приховати автономію свого краю (принаймні внутрішню), а також зберегти традиції українського православ’я, церковну окремішність від Москви. Автор крок за кроком відстежував діяльність московського уряду в контексті зазначених питань.

Ця праця була призначена для друку в «Київській старовині», але через незгоду з деяких питань між Я. М.Шульгіним і тодішнім редактором журналу Ф. Г.Лебединцевим вона не була надрукована, і тільки один третій розділ її з’явився в журналі «Северный вестник» у №6 за 1887 р. Повністю праця була надрукована в 1899 р. у «Записках Наукового Товариства ім. Шевченка» (Т. ХХК, XXX).

Інше поважне дослідження Якова Шульгіна - «Очерк Коліївщини». Це третя частина задуманої ним великої праці. Вона друкувалася в «Київській старовині» (1890 р.), потім вийшла окремим виданням російською мовою, а згодом - і в українському перекладі у Львові. Провідна її думка полягає в тому, що рух 1768 року був не випадковим «бунтом гайдамаків», а народною реакцією правобережної України на політичні, соціальні й релігійні утиски38. Я. М.Шульгін по-різному характеризував провідників повстання. Так, якщо він схвально ставився до Неживого, то до інших лідерів - досить стримано.

Підсумовуючи вищесказане, слід наголосити, що розмаїта діяльність Якова Миколайовича Шульгіна є вагомим внеском у розвиток історичних знань, розгортання українського національного руху останньої чверті XIX століття.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

I ГрушевськийМ. С. Пам’яті Якова Шульгіна // Записки Наукового Товариства імені Т. Г.Шевченка. - 1912. - Т.107. - №1. - С.6.

Державний архів м. Києва. - Ф.108. - Оп.94. - Спр.346. - Арк.2.

3 Щербина В. Пам’яті Якова Шульгіна. - К., 1912. - С.6.

4 Державний архів м. Києва. - Ф.108. - Оп.94. - Спр.346. - Арк.3.

5 Грушевський М. С. Вказ. праця. - С.6.

6 Там само. - С.7.

Державний архів м. Києва. - Ф.108. - Оп.94. - Спр.346. - Арк.4.

8 Грушевський М. С. Вказ. праця. - С.8.

9 Щербина В. Вказ. праця. - С.6.

10 Грушевський М. С. Вказ. праця. - С.7.

II За сто літ: Матеріали з громадського і літературного життя України XIX і початків XX ст. /

Під ред. М. Грушевського. - Кн.1. - К., 1927. - С.11.

12

Державний архів м. Києва. - Ф.98. - Оп.1. - Спр.26. - Арк.46.

13 Грушевський М. С. Вказ. праця. - С.7.

14 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК України). - Ф.707. - Оп.261. - Спр.17. - Арк.1.

15 Драгоманов М. П. Вибране. - К., 1991. - С.426.

16 Архів Михайла Драгоманова. - Т.1. - Варшава, 1937. - С.129.

17 Єгунова-Щербина С. Одеська громада кінця 1870-х років // За сто літ. - 1928. - №2. - С.18.

18 ЦДІАК України. - Ф.385. - Оп.1. - Спр.132. - Арк.9.

19 Болдирєв О. В. Одеська громада: історичний нарис про українське національне відродження в Одесі в 70-ті рр. XIX ст. - Одеса, 1994. - С.43.

20 За сто літ. - C.18.

21

Державний архів м. Києва. - Ф.108. - Оп.94. - Спр.346. - Арк.26.

21 Єгунова-Щербина С. Вказ. праця. - С.19.

22 Катренко А. М. Український національний рух XIX ст. - К., 1999. - С.79.

23 Заславський Д., Романченко І. Михайло Драгоманов: Життя і літературна діяльність. - К., 1964. - С.36.

24 Катренко А. М. Вказ. праця. - С.80.

25 Єгунова-Щербина С. Вказ. праця. - С.18.

26 ЦДІАК України. - Ф.385. - Оп.1. - Спр.132. - Арк.10.

27 Болдирєв О. В. Вказ. праця. - С.44.

28 За сто літ. - С.18.

30

Державний архів м. Києва. - Ф.108. - Оп.94. - Спр.346. - Арк.26.

29 Там само. - Ф.98. - Оп.1. - Спр.26. - Арк.47.

30 ЦДІАК України. - Ф.707. - Оп.262. - Спр.3. - Арк.2.

33

Державний архів м. Києва. - Ф.108. - Оп.94. - Спр.346. - Арк.2.

31 Там само. - Ф.98. - Оп.1. - Спр.26. - Арк.48.

32 Грушевський М. С. Вказ. праця. - С.8.

33 Шульгін Я. М. Україна після 1654 року // Записки Наукового Товариства імені Т. Г.Шевченка. - 1899. - Т.29. - С.5.

34 Щербина В. Вказ. праця. - С.7.

35 Шульгин Я. Н. Очерк Колиивщины // Киевская старина. - 1890. - Т.29. - С.195.


Похожие статьи