Головна Аграрні науки Агрохімія и грунознавство МЕТОДОЛОГІЯ ОБСТЕЖЕННЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ ГРУНТІВ МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕРНОВО-ПІДЗОЛИСТИХ ҐРУНТІВ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ І ЇХНЯ АГРОГЕННА ТРАНСФОРМАЦІЯ
joomla
МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕРНОВО-ПІДЗОЛИСТИХ ҐРУНТІВ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ І ЇХНЯ АГРОГЕННА ТРАНСФОРМАЦІЯ
Агрохімія и грунознавство - МЕТОДОЛОГІЯ ОБСТЕЖЕННЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ ГРУНТІВ

Ю. М. Ковалець

Узагальнено результати дослідження морфологічних властивостей дерново-підзолистих ґрунтів Західного Полісся України. Виявлено зміну морфологічних показників під впливом сільськогосподарського використання та осушення.

Ключові слова: грунт дерново-підзолистий, морфологічні показники, осушення.

Вступ. Ґрунт, як будь-яке природне тіло, характеризується певною морфологією, тобто має низку зовнішніх ознак, які доступні візуальному сприйняттю (зоровому, органолептичному тощо). За цими зовнішніми ознаками виділяють певні морфологічні елементи ґрунту – генетичні горизонти, структурні агрегати, новоутворення і включення, а також шпари різних форм і розмірів, які заповнені повітрям, водою тощо.

Детальне вивчення морфології ґрунтів дає ключ до пізнання історії їхнього формування та еволюції, слугує основою наукових концепцій ґенези ґрунтів. На основі дослідження морфології ґрунтів можна отримати уявлення про їхній склад, хімізм процесів, які протікають у ґрунті, про режими, за яких розвивається ґрунтоутворення [11, с.5].

Огляд публікацій за темою. Основи вчення про ґрунтову морфологію вперше детально розроблено С. А. Захаровим. У 1930 році він писав: “Будова ґрунту є результатом його ґенези, поступового розвитку його з материнської породи, яка диференціюється на горизонти в процесі ґрунтоутворення” [1]. На сучасному рівні результати дослідження морфології ґрунтів найбільш повно викладено в працях Б. Г. Розанова [11; 12; 13].

За даними багатьох авторів наслідком сільськогосподарського використання дерново-підзолистих ґрунтів є різка зміна їхніх морфологічних ознак, особливо у верхній частині профілю.

Зміна рослинності і розорювання ґрунтів призводять до зміни їхніх морфологічних ознак, особливо в гумусовому горизонті, а з часом і в горизонтах, які залягають під ним. В освоєних, особливо, високоокультурених ґрунтах, формується орний шар, який відрізняється від генетичних горизонтів цілинних ґрунтів [9; 4; 5].

Як зазначає В. Д. Муха, орний горизонт – частина ґрунтового профілю, яка безпосередньо піддається дії зовнішнього середовища і найбільш активно змінюється адекватно новим умовам, відображаючи особливості сучасного культурного ґрунтоутворення. В морфологічному відношенні він є діагностичним горизонтом окультуреного ґрунту. Тому необхідно виділяти орний шар як один із самостійних генетичних горизонтів окультуреного ґрунту [9, с.33].

В. Д. Муха вважає, що окультурення сприяє покращенню структурності ґрунтів і фізико-механічних властивостей головним чином через посилення фітобіологічного процесу, збільшення утворення в ґрунті молодого гумусу і поповнення колоїдного комплексу кальцієм [9, с.58]. Освоєння і сільськогосподарське використання ґрунтів, особливо на фоні інтенсивних систем удобрення, супроводжується перебудовою ґрунтоутворювального процесу і формуванням більш родючих культурних аналогів [2; 3; 6; 7; 8; 14]. У той же час і в культурних ґрунтах продовжується процес підзолоутворення, який знижує ефективність заходів окультурення. Цей процес особливо інтенсивно проявляється в легких за гранулометричним складом ґрунтах, які характеризуються незадовільною вбирною здатністю та утворені на сильнокислих материнських породах.


Методи досліджень. Вивчення морфологічних ознак є одним із найстаріших і найважливіших методів дослідження, що дає змогу уявити загальну будову ґрунтового профілю та характер процесів сучасного ґрунтоутворення. Потужність, колір, глибина гумусового забарвлення, структура, будова генетичних горизонтів, глибина залягання і форма прояву карбонатів та інших солей, характер переходу між горизонтами та інші морфологічні ознаки, з одного боку, відображають речовинний склад ґрунту, з другого боку, за вмілого їх трактування можуть дати уявлення про характер режимів, які визначають сучасні процеси ґенези ґрунтів [10, с.171].

Грунтові розрізи закладали за принципом єдиної відмінності: усі фактори ґрунтоутворення майже однотипні, за винятком антропогенного, що дає можливість встановити якісні та кількісні зміни властивостей досліджуваних ґрунтів у результаті сільськогосподарського використання. В межах модальних ділянок закладали опорні ґрунтові розрізи на землях різного господарського використання, а саме: ліс, рілля і переліг. Також для визначення впливу осушувальних меліорацій на властивості ґрунтів закладали розрізи в межах осушувальних систем на ріллі та перелозі. Досліджували дерново-підзолисті ґрунти легкого гранулометричного складу. У межах модальних ділянок розрізи закладали на одновисотних вирівняних поверхнях, у подібних елементах мікрорельєфу, на однотипних материнських породах, у межах однієї ґрунтової відміни, у післявегетаційний період.

В кожному ґрунтовому розрізі проведено морфометричні дослідження, які полягали у виділенні, визначенні потужності і морфологічному описі генетичних горизонтів. В повіт­ряно сухих зразках визначали колір ґрунту за шкалою Мансела [15].

Результати досліджень. За результатами досліджень, у профілі цілинних (під лісом) дерново-підзолистих ґрунтів Західного Полісся виділяється лісова підстилка (Но). Найчастіше вона складається з двох підгоризонтів: верхнього L, який складається з рослинного опаду (хвоя, листя, кора та гілочки дерев); під ним залягає підгоризонт F, який складається із сильнорозкладених рослинних решток темно-коричневого кольору або детритоподібної потерті. Цей підгоризонт густо переплетений дрібними корінцями рослин, в результаті чого він відділяється у вигляді суцільної маси. Загальна потужність Но горизонту зазвичай невелика, частіше за все, до 6 см.

Під лісовою підстилкою залягає верхній гумусово-елювіальний горизонт НЕ. Його потужність у цілинних ґрунтах значно менша ніж в орних відмінах.

В дерново-прихованопідзолистих ґрунтах потужність НЕ горизонту становить 7 см, дерново-слабопідзолистих - 15-26 см, дерново-середньопідзолистих – 15-24 см. Гумусово-елювіальний горизонт здебільшого сірого (за шкалою Мансела 10YR5/1-10YR5/3) або світло-сірого (10YR7/1-10YR7/3) забарвлення, що залежить від вмісту та складу гумусу.

В дерново-підзолистих ґрунтах, які зайняті ріллею та перелогом, потужність гумусово-елювіального горизонту НЕ в середньому становить 24-34 см, а максимальне значення досягає 37 см. Він характеризується сірим, та світло-сірим забарвленням з помітним буруватим відтінком (10YR4/3-10YR5/3), що зумовлено приорюванням до гумусово-елювіального горизонту елювіального і верхньої частини ілювіального горизонтів.

Елювіальний горизонт Е у цілинних дерново-прихованопідзолистих та дерново-слабопідзолистих ґрунтах не виражений. У дерново-середньопідзолистих відмінах його потужність в середньому становить 17-25 см.

На ріллі в дерново-слабопідзолистих ґрунтах Е горизонт відсутній або приораний до верхнього НЕ горизонту, де фрагментами простежуються його залишки. В дерново-середньопідзолистих орних ґрунтах елювіальний Е горизонт має меншу потужність ніж в цілинних і становить 13-22 см, що зумовлено його приорюванням до НЕ горизонту.

У ґрунтах на перелозі елювіальний Е горизонт подібний до ґрунтів під лісом і характеризується потужністю 12-32 см в дерново-середньопідзолистих ґрунтах. Елювіальний горизонт характеризується білуватим, з сіруватим або жовтуватим відтінком,


Кольором (за шкалою Мансела 10YR7/3-10YR8/4), насичений присипкою SiO2, слабовираженої пластинчастої структури або безструктурний.

У досліджуваних ґрунтах легкого гранулометричного складу потужність ілювіального горизонту І в середньому становить 16-66 см, а найбільша його потужність -78-80 см.

У цілинних дерново-прихованопідзолистих ґрунтах потужність І горизонту становить 18 см, в дерново-слабопідзолистих ґрунтах - 34-41 см, а в дерново-середньопідзолистих ґрунтах - від 26 до 80 см.

У дерново-слабопідзолистих ґрунтах на ріллі потужність ілювіального горизонту є значно меншою ніж у цілинних ґрунтах і становить 17-22 см. В сильнодефльованих відмінах ілювіальний горизонт входить до складу верхнього орного горизонту і його залишки простежуються фрагментарно.

На перелозі потужність ілювіального горизонту дещо вища ніж на ріллі – 16-41 см. У дерново-середньопідзолистих ґрунтах на ріллі цей показник коливається в межах 35-66 см, а на перелозі – 23-78 см. У ґрунтах на ріллі та перелозі простежується незначне опущення нижньої межі ілювіального горизонту.

Для ілювіального горизонту характерне буре з різними відтінками забарвлення (від 10YR4/3 до 10YR7/8). У верхній частині горизонту спостерігаються білуваті плями або гнізда присипки SiO2. Ілювіальний горизонт часто безструктурний за піщаного та зв’язнопіщаного гранулометричного складу або слабовираженої нетривкої горіхуватої структури у супіщаних відмінах.

Потужність перехідного до материнської породи горизонту Рі у цілинних дерново-слабопідзолистих та дерново-середньопідзолистих ґрунтах становить 29-33 см. Найменшою потужністю Рі горизонту характеризуються дерново-прихованопідзолисті ґрунти – 14 см.

В окультурених ґрунтах на ріллі та перелозі потужність Рі горизонту складає від 13 до 46 см. Перехідний до материнської породи горизонт безструктурний, переважно жовтувато-бурого (10YR7/3-10YR7/4) або білувато-жовтуватого (10YR7/4-10YR8/4) кольору, неоднорідний, з вохристими плямами.

Дерново-підзолисті ґрунти Західного Полісся мають виражені ознаки гідроморфізму, які проявляються у формі залізисто-марганцевих конкрецій, вохристих і сизих плям, примазок, псевдофібр і ортзандових прошарків.

За результатами досліджень проявлення ознак оглеєння у цілинних ґрунтах спостерігається з глибини 20-55 см. У ґрунтах під ріллею ознаки оглеєння проявляються в підорному шарі на глибині 25-39 см, на перелозі – 33-37 см. У глейових відмінах дерново-підзолистих ґрунтів ознаки оглеєння спостерігаються з поверхні.

Залізисто-марганцеві конкреції здебільшого мають сферичну форму, шорстку поверхню та вохристо-темно-коричневе забарвлення (10YR7/8-10YR8/4). Розміри ортштейнів складають від 0,5 до 30 мм. Крупні ортштейни складаються з декількох залізисто-марганцевих частинок, чорного кольору з металевим блиском на зломах (10YR7/8-10YR8/4); вони зцементовані залізистим дрібноземом. Вохристі плями здебільшого сферичної або неправильної форми, вохристо-бурого забарвлення з червонуватим відтінком (10YR5/4-10YR6/4), часто до їхнього складу входять залізисто-марганцеві конкреції. Ортзандові прошарки та псевдофібри найчастіше зустрічаються в ілювіальному та перехідному до материнської породи горизонтах. Потужність ортзандових шарів 30-50 мм, вони мають червонувато-буре (10YR5/6-10YR5/8) забарвлення і характеризуються підвищеною щільністю і в’язкістю. Глейові горизонти мають білувато-жовтувате забарвлення (10YR7/4-10YR8/4) з сизими та вохристими плямами.

Висновки. Порівняльний аналіз морфологічної будови дерново-підзолистих ґрунтів Західного Полісся України показав, що розорювання обумовило зникнення горизонтів лісової підстилки і дернового горизонту, а регулярні педотурбації під час оранки призвели до інтенсивних змін морфології поверхневих горизонтів, а саме: приорюванням до гумусового горизонту частини елювіального горизонту, розвитку дефляційних процесів, інтенсифікації процесів оглеєння тощо. В ілювіальних горизонтах деяких орних ґрунтів


Спостерігається наявність скопичень гумусованого дрібнозему, а також збільшення вмісту мулистих і пилуватих часточок, що свідчать про прояви процесу “агролесиважу”. Осушення супроводжується зниженням гідроморфності дерново-підзолистих ґрунтів до напівгідроморфних і навіть до автоморфних.

Література

1. Захаров С. А. Краткий курс практических занятий по почвоведению. – М.–Л.: Госиздат, 1930. – 245 с.

2. Коновалова А. С. Диагностические показатели окультуренных почв подзолистого типа. – М.: Наука, 1967. – 119 с.

3. Коротков А. А. О характере почвообразования в пахотных дерново-подзолистых почвах // Почвоведение. – 1972. – №4. – С. 14–23.

4. Лебедева И. И. Некоторые аспекты антропогенной эволюции лесных и степных почв Европейской территории Союза / И. И. Лебедева, В. Д. Тонконогов // Естественная и антропогенная эволюция почв. – М.; Пущино: Изд-во АН СССР, 1988. – С. 123–127.

5. Левин Ф. И. Окультуривание подзолистых почв. – М.: Колос, 1972. – 264 с.

6. Никитин Б. А. Окультуривание пахотных почв Нечерноземья и регулирование их плодородия. – Л.: Агропромиздат, 1986. – 227 с.

7. Никитин Б. А. Свойства и классификация окультуренных дерново-подзолистых почв. – Чебоксары: Чувашкнигоиздат, 1976. – 160 с.

8. Пестряков В. К. Окультуривание почв Северо-Запада. – Л.: Колос, 1977. – 343 с.

9. Плодородие почв и устойчивость земледелия (агроэкологические аспекты) / [И. П. Макаров, В. Д. Муха, И. С. Качетов и др.]; под ред. И. П. Макарова и В. Д. Мухи. – М.: Колос, 1995. – 288 с.

10. Позняк С. П. Орошаемые черноземы юго-запада Украины. – Львов: ВНТЛ, 1997. – 240 с.

11. Розанов Б. Г. Генетическая морфология почв. – М.: Изд-во МГУ, 1975. – 293 с.

12. Розанов Б. Г. Морфология почв. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. – 320 с.

13. Розанов Б. Г. Морфология почв: учебник для высшей школы. – М.: Академический проект, 2004. – 232 с.

14. Смеян Н. И. Агроземы и их место в классификации почв Белоруссии / Н. И. Смеян, Г. С. Цитрон // Проблемы антропогенного почвообразования. – М.: Почвенный ин-т. им. В. В. Докучаева, 1997. – Т.2. – С. 113–118.

15. Munsell Soil Color Charts // Baltimore 2, Maryland U. S.A., 1954.

.

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ КАРТОГРАФУВАННЯ ҐРУНТІВ

Є. Н. Красєха

Розглядаються деякі методологічні аспекти сучасного картографування ґрунтів. При тому, що методологія і методика складання ґрунтових карт давно відпрацьовані, вони не можуть бути використані в повному обсязі в силу певних обставин, в першу чергу, економічних та соціальних. Пропонуються певні уточнення до методики картографування ґрунтів і складання ґрунтових карт або їх корегування, які полягають у використанні методу пластики рельєфу і його варіацій, космічних знімків і даних агрохімічних обстежень.

Ключові слова: Ґрунтовий покрив, картографування ґрунтів, оцінка земель, агрохімічні обстеження, бонітет, космічні знімки, геоінформаційні системи.

Вступ. Ґрунтознавці України останні два десятиліття постійно наголошують на необхідності повторного великомасштабного картографування ґрунтового покриву країни. Це пов’язано з тим, що існуючі на даний час ґрунтові карти складались ще в 60-і роки і не відображають сучасний стан ґрунтового покриву. Якщо і проводилось їх корегування, то переважно суто камеральне. Значна частина карт має низьку якість або була загублена під час реформ в аграрному секторі. Разом з тим агрохімічне обстеження земель і кадастрові та оціночні роботи, які проводяться різними землевпорядними інституціями, базуються на старих ґрунтових картах, що призводить до помилок в оцінці земель. У зв’язку з реалізацією програми відміни мораторію на продаж землі ці питання повинні стати пріоритетними в планах роботи ґрунтознавців країни.

Постановка проблеми та її обговорення. На 70-80 роки минулого сторіччя припадає пік великомасштабних ґрунтових обстежень сільськогосподарських земель СРСР. В Україні працювали дві великі експедиції зі значним штатом ґрунтознавців при Одеському та Львівському національних університетах, які проводили великомасштабне картографування земель в межах України, Російської Федерації та Казахстану. Але якщо в Україні такі дослідження проводились переважно в 50-60-і роки, то в Росії вони тривали до 90-х років. Тільки ґрунтово-географічна експедиція при Одеському університеті проводила такі дослідження в Російській Федерації майже 25 років [3]. Було накопичено значний досвід ґрунтового картографування і складання ґрунтових карт, постійно йшла підготовка фахівців, удосконалювалась методика обстежень [4]. Після 90-х років все це було втрачено. Якщо зараз говорити про повторне обстеження ґрунтів України, то необхідно починати все майже спочатку. Організація робіт з повторного обстеження ґрунтів - це окрема проблема. Взагалі підготовка спеціалістів може вестись на землевпорядних факультетах і кафедрах ґрунтознавства, а організацію експедицій можна покласти на університети і землевпорядні інститути. Це може зайняти декілька років. Досвід Одеської експедиції показує, що на кафедрах, де є підготовка фахівців-ґрунтознавців, за належного фінансування ґрунтові обстеження можна організувати за короткий термін. Але ми знаємо наскільки важкими є в наш час фінансові, кадрові й організаційні проблеми, щоб чекати швидких результатів навіть за сприятливої політики урядових структур. Разом з тим уже зараз необхідно проводити роботи з оцінки земель. Тому можна говорити про два основні організаційні напрями в створенні кадастру земель, їх бонітуванні та оцінці: по-перше, це максимальне використання матеріалів ґрунтового обстеження минулих років, даних агрохімічного обстеження ґрунтів за певного корегування ґрунтових карт на основі цих матеріалів; по-друге, розробка сучасної

Методології ґрунтового картографування з використанням як напрацьованих в попередні роки методик, так і сучасних технологій, в першу чергу, дистанційних методів дослідження і картографування ґрунтового покриву з подальшим проведенням повторного обстеження ґрунтового покриву України; по-третє, максимальне впровадження сучасних ГІС-технологій в практику створення кадастру земель, їх бонітування та грошової оцінки.

На державному рівні в сучасних умовах визнаються як базові такі концептуальні положення оцінки земель: 1) бонітування ґрунтів; 2) економічна оцінка земель; 3) нормативна та експертна грошова оцінка земельних ділянок [6]. Бонітування, як порівняльна оцінка ґрунтів за їхніми основними природними та надбаними властивостями, ґрунтується на шкалі, максимальною градацією якої є 100 балів. Об’єктом бонітування є агровиробничі групи ґрунтів у межах природно-сільськогосподарських районів, які в свою чергу виділяються за результатами ґрунтових обстежень території. Таким чином, якість бонітування прямо залежить від якості великомасштабних ґрунтових карт, тобто від точності проведення меж між ґрунтовими виділами, діагностики ґрунтів відповідно до їхнього сучасного стану і у відповідності з сучасною системою класифікації ґрунтів, забезпечення об’єктивними агрохімічними показниками. Якщо користуватись застарілими матеріалами, то на кожному етапі накопичуються помилки, хоча кінцевий результат може виглядати досить привабливо, оформлений за допомогою сучасних ГІС-технологій.

Ступінь невідповідності старих ґрунтових карт сучасним реаліям можна виявити тільки під час повторного обстеження ґрунтового покриву. Ця невідповідність виникла в результаті як суб’єктивних, так і об’єктивних чинників. До суб’єктивних чинників в багатьох випадках умовно можна віднести недостатнє і непрофесійне використання картографічної основи (топографічних карт, аерофотознімків тощо) і недостатню кваліфікацію окремих ґрунтознавців, які проводили польові дослідження, до об’єктивних - зміни в структурі ґрунтового покриву та властивостях ґрунтів внаслідок їх деградації за останні 50 років.

Агрохімічні показники, які враховуються під час бонітування земель, мають різне походження. Це середньостатистичні дані для окремих ґрунтових відмін та агровиробничих груп, які містяться в різних довідниках, звітах, наукових працях, а також дані агрохімічних обстежень земель сільськогосподарського призначення. Останні не завжди можна використовувати у бонітуванні і оцінці земель, хоча в паспорти полів, які складають за результатами агрохімічного обстеження, внесено бонітет земельної ділянки. Але відбір зразків для аналізів під час агрохімічного обстеження і картографування грунтів проводять за різними методиками. Так, в агрохімічному обстеженні з окремої ділянки (поля) відбирають змішаний зразок і, якщо ділянка має неоднорідний ґрунтовий покрив, ми матимемо надто усереднені результати аналізів. Зазвичай в таких випадках назва ґрунтової відміни для поля відображає переважаючий ґрунт. Взагалі до результатів агрохімічного обстеження можна висловити ряд зауважень. Для одного із районів Одеської області ми провели статистичний аналіз результатів агрохімічного обстеження за паспортами полів для еродованих і нееродованих грунтів. Виявилось, що в еродованих ґрунтах вміст гумусу був більшим, ніж в нееродованих. Це можна пояснити двома причинами, по-перше, порушенням методики відбирання зразків, по-друге, це пов’язано з неоднорідністю ґрунтового покриву ділянок, або помилками, які містяться в самій ґрунтовій карті. Тому висновки, які часто звучать в публікаціях і на різних конференціях про суцільну дегуміфікацію чорноземів, їх осолонцювання, збільшення еродованості, порушення балансу поживних речовин повинні сприйматись досить обережно. Тільки повторне великомасштабне ґрунтове обстеження може дати об’єктивну картину масштабів деградації грунтів України.

Таким чином можна зробити висновок, що повторне великомасштабне обстеження ґрунтів неминуче, хоча і може зайняти тривалий час. Фінансування може бути кардинально вирішено в зв’язку з прийняттям закону про продаж землі й певними

Відрахуваннями в фонд «Ґрунтової служби», яка повинна бути організована при Кабінеті Міністрів і яка може взяти на себе координацію всіх ґрунтових досліджень з охорони ґрунтів України. Без вирішення цієї програми розмови про повторне ґрунтове картографування так і залишаться тільки розмовами. Друга важлива складова цієї програми – це уточнення методики великомасштабного ґрунтового картографування відповідно до сучасних реалій і досягнень науки. На цьому питанні ми зупинимось більш детально.

Методики великомасштабного картографування. Найбільш затратним за фінансами та часом залишаються польові дослідження, одним із найважливіших елементів яких є закладання ґрунтових розрізів, без яких неможлива об’єктивна діагностика грунтів. Поки-що дистанційними методами повна діагностика грунтів не може бути проведена. Залишається тільки до мінімуму звести кількість ґрунтових виробіток, максимально використовуючи різні допоміжні картографічні матеріали і карти попереднього ґрунтового обстеження. До специфічних методів можна віднести метод пластики рельєфу і його варіації, методи вивчення структури ґрунтового покриву, метод катен і метод ключів-аналогів, теоретичні основи яких і спроби практичного використання досить широко обговорювались у наукових працях другої половини минулого століття, але так і не знайшли широкого впровадження у великомасштабних ґрунтових дослідженнях в силу новизни методів, з якими на практиці були мало знайомі. Як приклад приведемо досвід картографування ґрунтового покриву з використанням елементів методу пластики рельєфу та ґрунтових карт-гіпотез, що дозволило скласти карту структури ґрунтового покриву (СГП) для ключової ділянки в межах Назаровського лісостепу (Красноярський край, Росія) (рис. 1).

image008

Рис. 1. Використання карт пластики рельєфу та ґрунтових карт-гіпотез при вивченні й Картографуванні структури ґрунтового покриву (на прикладі Назаровського лісостепу) [1]

А - карта пластики рельєфу: 1 - області виносу речовини й енергії (а - схили, Б - вододільні поверхні); 2 - області акумуляції речовини й енергії; 3 - основні гіпсометричні рівні в рельєфі. Б - ґрунтова карта-гіпотеза: 1 - мозаїки малорозвинених примітивних і малопотужних сірих лісових і дернових лісових ґрунтів вододілів і вершин сопок на елювії щільних порід; 2 – комбінації й ташети сірих лісових ґрунтів схилів різної потужності з еродовано-денудаційними мікрокатенами днищ лощин на елювіоделювіальних відкладах; 3- комбінації чорноземів опідзолених з еродовано-денудаційними мікрокатенами днищ лощин похилих схилів на делювіальних відкладах; 4 - комбінації й комплекси чорноземів вилужених з делювіальними мікрокатенами й чорноземними ґрунтами мікрознижень на пологих схилах і шлейфах

Схилів; 5 - лучно-чорноземні ґрунти терас; 6 - ґрунти й ґрунтові комбінації днищ лощин, заплав річок і струмків. В - карта структури ґрунтового покриву: а - вододільний спектр СГП, б - спектр СГП похилих схилів, в - спектр пологих схилів і їх шлейфів, г - терасово-заплавний спектр СГП;1, 2, 3... - ґрунти й ґрунтові комбінації.

Для достовірного відображення структури ґрунтового покриву на ґрунтових картах перед початком ґрунтового знімання проводиться додаткова обробка картографічної основи: топографічних карт, картосхем ухилів, фотопланів і космічних знімків. Вона полягає в складанні карт пластики рельєфу як планової основи для ґрунтових карт-гіпотез, а останні в подальшому використовуються під час ґрунтового знімання. В більшості випадків на території землекористувань ґрунтові карти існують, хоча до їхньої якості можуть бути зауваження. Дані, які приведено на таких картах, можна представити у вигляді карти-гіпотези, яка буде відображати на певний відрізок часу основні закономірності просторового розподілення грунтів і ґрунтових комбінацій. Базові контури цієї карти заповнюються ґрунтовим змістом у вигляді індексів переважаючого ґрунту. У разі складного ґрунтового покриву проставляються умовні позначення ґрунтових комбінацій. Наявність складно організованих ґрунтових контурів визначається з аналізу топооснови, аеро - та космознімків. На ґрунтових картах попереднього туру обстеження, як і в агрохімічних дослідженнях, складність ґрунтового покриву враховували недостатньо. Тому співставлення ґрунтової карти попереднього туру обстеження, карти пластики рельєфу та сучасних космознімків дозволяє виявити сумнівні контури, які підлягають перевірці під час корегування, в першу чергу, та намітити місця закладки основних ґрунтових розрізів для повної діагностики та відбирання зразків для аналітичних досліджень.

Великі надії, які покладаються на використання космознімків у ґрунтовому обстеженні, поки що передчасні як з методичної точки зору, так і з точки зору їх практичного застосування. Ніщо не може замінити необхідність закладання ґрунтового розрізу для діагностики грунту і відбирання зразків, польових досліджень для виявлення просторового розподілення грунтів. На космознімках відображається поверхня ґрунту у вигляді чорно-білого чи кольорового зображення в результаті багатоспектрального космічного сканування в оптичному діапазоні. Наукові дослідження в цьому напрямі показують, що космознімки, за сприятливих умов сканування території, можуть сприяти уточненню меж між ґрунтовими виділами, особливо між різного ступеня еродованими ґрунтами, дозволяють уточнити просторове розподілення вмісту гумусу, легкорозчинних солей в поверхневому шарі, несуть інформацію про гранулометричний склад грунтів, за станом рослинності допомагають у визначенні територій зі складною структурою ґрунтового покриву. Безперечно, що космознімки необхідно використовувати під час проведення повторного великомасштабного картографування ґрунтового покриву України, розвиваючи методичні дослідження в цьому напрямі.

У сучасній географії широке поширення отримали геоінформаційні системи (ГІС-технології). За визначенням А. О. Світличного й ін. [5], ГІС-технологія (технологія географічних інформаційних систем) це комп'ютерна технологія введення, збереження, обробки й представлення просторово-розподілених даних. ГІС-технологія надає можливість зробити детальний опис будови поверхні досліджуваної території, особливостей ґрунтового покриву й використання земель, створює реальні умови для адекватного відображення просторової варіації ерозійних, геохімічних і ґрунтоутворювальних процесів, оскільки всі вони мають яскраво виражений просторовий розподіл. Крім просторового представлення вхідних даних у вигляді електронних растрових карт, які забезпечують вирішення завдань автоматизації підготовки й уведення вхідних даних із практично необмеженим ступенем просторового розрізнення, ГІС-технологія дає можливість здійснювати просторово-розподілений висновок результатів у вигляді високоякісних карт, а також розрахунок просторового розподілу заданої або отриманої у вигляді карти характеристики і її середнього значення для будь-якого замкненого контуру (території землекористування, ділянки сівозміни, окремого поля тощо) з урахуванням усієї сукупності значень характеристики в межах цього контуру. Таким чином, у ґрунтознавстві ГІС-технології використовуються в першу чергу як постійно обновлюваний банк даних, на основі якого можлива якісна й високоточна інтерпретація просторово-розподілених даних, отриманих у польових і лабораторних умовах, побудова різноманітних прогнозів і розробка рекомендацій у вигляді карт і картограм різного призначення.

У ґрунтовій картографії ГІС-технології використовують у підготовчий період для створення банку даних, що включають картографічну, аналітичну й текстову інформацію про об'єкт досліджень. Як результат у комп'ютерному варіанті створюють (копіюють) топографічні карти, карти пластики рельєфу й ґрунтову карту-гіпотезу як основу для проведення корегування ґрунтових карт у польових умовах. При цьому польові дослідження не зазнають особливих змін, і завдяки наявних картографічних матеріалів проводяться у більш стислий термін і з меншими витратами. У камеральний період уся отримана картографічна й аналітична інформація обробляється за допомогою ГІС-технологій. Переваги такої методики полягають в оперативному одержанні інформації з будь-яких параметрів ґрунтових характеристик у будь-якому пункті простору або в межах певного ґрунтового контуру. Друга перевага полягає в оперативному відновленні інформації в банках даних за результатами ґрунтово-екологічного моніторингу, земельного кадастру, бонітування і оцінки земель.

На початковому етапі впровадження геоінформаційних систем у ґрунтознавстві має бути проведена велика робота зі створення банку даних, який буде включати як картографічні матеріали, так і аналітичні дані всіх об'єктів землекористування. Зате надалі користувач одержить виняткові можливості доступу до ґрунтово-екологічних матеріалів і розроблених на їхній основі рекомендацій у вигляді різних карт і картограм [2].

Висновки

1. Кадастр земель, їх бонітування і оцінка в зв’язку з впровадженням в Україні ринку землі можуть містити великі похибки, що пов’язано з використанням застарілих матеріалів ґрунтового обстеження. Тому є нагальна необхідність повторного великомасштабного ґрунтового обстеження земель України. Фінансування таких робіт може бути здійснено за рахунок певних відрахувань від продажу землі в спеціальні фонди «Ґрунтової служби», необхідність організації якої вже давно стала першочерговим пріоритетом в проблемі охорони ґрунтового покриву України.

2. Проведення повторного ґрунтового обстеження неможливе без забезпечення території необхідними картографічними матеріалами і космознімками, які були б доступними для ґрунтознавців. Другим важливим завданням є розробка методичних вказівок, які б враховували як вже напрацьовані досягнення, так і все те нове, що з’явилось у ґрунтовій картографії за останні десятиліття. Не менш важливим є розробка всеукраїнської класифікації грунтів, навіть якщо це буде «1-е наближення». Необхідно провести організаційні заходи зі створення ґрунтових експедицій в регіонах, лабораторій з необхідним устаткуванням, забезпечити їх фахівцями.

3. Всі отримані матеріали повинні оброблятись з використанням сучасних ГІС-технологій, що давно практикується у світі. За необхідності можна придбати необхідне програмне забезпечення в країнах, де використання таких технологій стало нормою.

Література

1. Корсунов В. М., Красеха Е. Н. Пространственная организация почвенного покрова. - Новосибирск: Наука, 1990. - 200 с.

2. Корсунов В. М., Красеха Е. Н., Ральдин Б. Б. Методология почвенных эколого-географических исследований и картография почв. - Улан-Удэ: Изд-во Бурятского научного центра СО РАН, 2002. – 231 с.

3. Красєха Є. Н. Ґрунтово-географічна експедиція кафедри ґрунтознавства і географії ґрунтів Одеського національного університету імені Іллі Мечникова в житті професора І. М.Гоголева // Професор Іван Гоголев (Серія "Українські ґрунтознавці"): під ред. проф. С. П.Позняка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. – С. 543-546.

4. Позняк С. П., Красєха Є. Н., Кіт М. Г. Картографування ґрунтового покриву. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 498 с.

5. Светличный А. А., Андерсон В. Н., Плотницкий С. В. Географические информационные системы: технология и приложения. – Одесса: Астропринт, 1997. – 196 с.

6. Третяк А. М. Концептуальні положення удосконалення оцінки земель в Україні // Теорія і методи оцінювання, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів. - Київ, 2002. - С. 29-34.