Головна Економіка ВІДПОВІДАЛЬНА ЕКОНОМІКА СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН
СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН
Економіка - ВІДПОВІДАЛЬНА ЕКОНОМІКА

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН

Іван Ворончак

УДК 316.42:65.011.14

У статті розглянуто питання зі сфери соціальної відповідальності бізнесу: роль у підвищенні суспільного добробуту, неоднозначність термінології, обмеженість наявних підходів, доцільність практичного використання даної концепції в бізнесы. Запропоновано авторське визначення поняття «соціальна відповідальнысть бізнесу». Проана­лізовано переваги та проблеми відповідального ведення бізнесу.

Ключові слова: відповідальність, соціальна відповідальність бізнесу, соціальне партнерство, стейкхолдери організації.

Постановка проблеми. Як свідчить зарубіжний до­свід останніх десятиліть, кращі результати у забезпеченні сталості економічного зростання досягають країни, яким вдається поєднати економічну ефективність з соціаль­ною результативністю через налагодження економічних механізмів і оптимізацію діяльності соціальних інститутів, що виступають як спосіб узгодження інтересів і цілей взаємодіючих у процесі економічної діяльності суб’єктів. Тобто можна стверджувати, що не лише досягнення основних цілей людського розвитку базується на економічному зростанні, але і останнє, у свою чергу, за­лежить від соціальних, демографічних, культурних, політичних, екологічних факторів [12]. Відсутність належного зв’язку між економічною ефективністю та соціальною справедливі­стю, невирішеність соціальних проблем, незрілість інститутів громадянського суспільства не дозволяють використати потенціал України, гальмують її економічний розвиток.

В умовах недостатнього державного фінансування вирішення багатьох суспільних проблем, ефективним інструментом їх ров’язання може бути посильна участь бізнес струк­тур. Чітко прослідковується прагнення держави перекласти на плечі ділових кіл частину відповідальності за соціальне становище суспільства, залучити їх до програм соціально-економічного розвитку. З’являються перші приклади добровільної участі бізнесу у вирі­шенні екологічних, соціальних, культурних проблем суспільства, демонстрації відкритості та підзвітності підприємств перед громадськістю.

Серед перешкод на шляху впровадження концепції «соціальної відповідальності» слід відзначити не лише низький рівень суспільної свідомості бізнес-еліти та недосконалість вітчизняного законодавства, а й неоднозначність розуміння самого терміну «соціальна відповідальність бізнесу», відсутність інформації про принципи та методи соціально відпо­відальної діяльності, про переваги та перспективи подібної філософії бізнесу. Тому постає необхідність з’ясування теоретичних аспектів соціальної відповідальності та обґрунтуван­ня доцільності побудови партнерських стосунків бізнесу та суспільства.

Категорія «відповідальність» є актуальною для будь-якого професійного та наукового співтовариства. У наш час дане поняття зі сфери етики, філософії та права було перенесе­но і у сферу науки, техніки, економіки. Значна кількість публікацій протягом останніх років присвячена дослідженню різноманітних аспектів відповідальності. Проблема «соціальної відповідальності» як філософської категорії була предметом дослідження І. Канта, Г. Йо-


СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН



Наса, П. Сорокіна, Г. Спенсера, П. Ульріха, К.-О. Апеля, Ю. Хабермаса, А. Єрмоленка, О. Ті-таренко. Так, роботи Г. Йонаса мали за мету подолання індивідуалізму в етиці, побудову етики відповідальності перед загрозою екологічних та інших глобальних проблем.

У сфері економіки принцип відповідальності бізнесу за соціальний розвиток вперше було сформульовано в монографії Г. Боуена «Соціальна відповідальність бізнесу» (1953). Питання взаємодії бізнесу і суспільства, побудови стосунків із стейкхолдерами підприєм­ства розкриваються в роботах П. Друкера, Р. Фрімена, Г. Саймона, В. Томпсона, М. Меско-на, А. Керолла та ін.

Серед вітчизняних дослідників даної проблематики І. Акімова, Н. Водницька, Ю. Саєн-ко. А. Колот, В. Бурега, М. Мурашко. Питанням розробки механізму управління соціально відповідальною діяльністю присвячені роботи Л. Грициної, М. Стародубської, О. Лазарен-ко, Ф. Евдокимова, О. Степанової.

Дослідженням проблем відносин бізнесу із зацікавленими сторонами займалися Ю. Благов, Р. Краплич, А. Каптєрєв, Н. Калінкіна, Н. Піроженко, В. Мартиненко, С. Литов-ченко. У той же час відсутність єдиних підходів до трактування категорії «соціальна від­повідальність бізнесу», предмету та принципів відповідальної діяльності, неоднозначність висновків щодо впливу соціальної відповідальності на ефективність управління та прибут­ковість підприємства зумовлюють необхідність подальших досліджень.

Метою статті є уточнення категорії «соціальна відповідальність бізнесу», систематиза­ція понять, пов’язаних з соціально відповідальною діяльністю, аналіз мотивів та переваг соціально відповідальної поведінки суб’єктів господарювання.

«Відповідальність» як базова світоглядна категорія. «Відповідальність» узага­лі — це суб’єктивний обов’язок відповідати за вчинки та дії, а також їх наслідки; це здат­ність особистості співставляти свої дії з визначеними цілями, прийнятими у колективі чи суспільстві нормами.

У науковій літературі поняття «відповідальність» розглядається з етичної, філософської, соціальної та правової точок зору.

З юридичної точки зору «відповідальність» (адміністративна, кримінальна, цивіль­на, дисциплінарна, матеріальна) розглядається в контексті обов’язковості дотриман­ня закріплених в законодавстві норм поведінки та реалізується через застосування певних санкцій — заходів впливу на правопорушника в результаті застосування яких для нього настають несприятливі наслідки (правові, економічні і т. п.). Так, в ст. 216 Господарського кодексу України зазначено, що «учасники господарських відносин не­суть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарю­вання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором». Відповідно до ст. 218, «підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарсь­ких відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання» [2, с. 197]. У сучасній теорії права виділяють два види відповідальності — позитивну і негативну. Позитивна відповідальність виникає із обов’язку здійснювати корисні для суспільства функції і реалізується в регулятивних правовідносинах, в яких зобов’язана сторона є підзвітною та підконтрольною, а негативна відповідальність — у зв’язку із здійснен­ням правопорушення, коли до порушника застосовують несприятливі для нього право­ві санкції [14, с. 232].

«Відповідальність» нерозривно пов’язана з категоріями «повноваження» та «делегу­вання». Надання (делегування) особі прав (повноважень) ухвалення рішень чи викори­стання ресурсів зобов’язує її приймати відповідальність за наслідки своїх дій. Так, ст. 195 Господарського кодексу України передбачає, що «передача (делегування) прав тягне за со­бою обов’язок суб’єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН


Повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються» [2, с. 171].

Проблема «відповідальності» завжди була в полі зору філософії та етики, особливо тих філософів, які, паралельно займалися дослідженням соціальних, політичних, економічних проблем: Платон, Арістотель, Ж.-Ж. Руссо, Т. Гоббс, А. Сміт, Дж. Мілль, М. Вебер.

Так, американський філософ Дж. Ледд пропонує розглядати «відповідальність» сутніс-ною характеристикою людини. «Люди — це особи, що усвідомлюють свої дії і відповідають за наслідки своїх дій» [26, с. 109]. Йдеться про «відповідальність» як соціальну позицію, ціннісно-смислове «ядро» діяльності. Вона містить у собі особистісні смисли, які визнача­ють ставлення людини до суспільства, світу.

Німецький філософ Г. Йонас наголошує, що на зміну «людині розумній» має прийти «людина відповідальна». Учень М. Гайдеггера, Г. Йонас висуває тезу про те, що аксіологія повинна бути частиною онтології. У зв’язку із загрозою ядерного знищення, екологічними та іншими глобальними проблемами, етика відповідальності повинна подолати сучасну антропоцентричну традицію. Критикуючи кантівський категоричний імператив, Г. Йонас висуває власний: «Чини так, щоб наслідки твоїх дій узгоджувалися з безперервністю справжнього людського життя на Землі» [6, с. 102–105].

Німецький філософ Г. Ленк стверджує, що ніколи ще раніше в історії на людину не по­кладалася така велика відповідальність, як сьогодні, бо ще ніколи вона не володіла такою великою владою над іншими людьми, а також над іншими природними істотами і видами, над всім навколишнім середовищем і навіть над всім живим на Землі [11, с. 372].

Як зазначає В. Франкл, «буття людини можна охарактеризувати як буття відповідаль­не. Це буття-відповідальність є кожного разу відповідальністю за реалізацію цінностей» [22, с. 51]. Тобто соціальна відповідальність забезпечує осмислену, доцільну діяльність, розвиває і визначає соціальні позиції, стимулює суспільно-корисну діяльність.

У феномені соціальної відповідальності виявляється необхідність передбачення осо­бистістю результатів своїх суспільних дій, необхідність вибору й реалізації найраціональні-ших за даних обставин способів поведінки, а також здатність здійснювати свою практичну діяльність, виходячи із суспільних інтересів і цілей. Йдеться про те, що відповідальність особистості оцінюється не лише кількісно (інтенсивність, напруженість, тривалість), а, на­самперед, якісно (спрямованість, значення для людини, суспільства, держави).

Отже, у філософії «відповідальність» — це соціально-філософська категорія, що відо­бражає об’єктивний характер взаємодії суб’єктів діяльності в економічній, соціальній, по­літичній, духовній й екологічній сферах життєдіяльності суспільства.

В психології «відповідальність» розглядається як характерна для зрілої особистості форма саморегуляції та самодетермінації, що виявляється в усвідомленні здійснюваних вчинків та їх наслідків, усвідомленні та контролі власної здатності виступати причиною змін (або протидіяти змінам) у навколишньому світі та власному житті [10, c. 241].

У кібернетиці та управлінських науках «відповідальність» — це зобов’язання виконува­ти завдання і забезпечувати їх успішне завершення. Як відзначили Г. Саймон, Д. Смітбург і В. Томпсон, «ми хочемо визначити ступінь, в якому адміністратори відповідальні перед іншими людьми або групами усередині бюрократичних структур і поза ними, і цінності, що входять у їх рішення. Щоб з’ясувати перед ким відповідальний адміністратор, ми маємо знати, кому він підзвітний. Під підзвітністю ми розуміємо методи, процедури і чинники, які визначають цінності, що відбиваються в адміністративних рішеннях. Підзвітність є здійс­нення відповідальності» [19, с. 104].

Багатовимірність категорії «соціальна відповідальність». У відносинах між людь­ми та їх групами відповідальність завжди соціальна, оскільки вона реалізується у міжосо-бистісних відносинах через взаємозв’язок та взаємозалежність. Вона виникла як аспект

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН


Суспільних відносин, разом з утворенням суспільства і впродовж всієї історії виступає як один з чинників управління та регуляції поведінки людини в процесі діяльності.

У міру розвитку суспільства і адекватних йому соціальних правил і норм та відповідних соціальних, правових, політичних, економічних інститутів, які регулюють поведінку люди­ни, розвивається і поняття соціальної відповідальності.

Зважаючи на використання категорій «відповідальність», «соціальна відповідальність» у різних сферах суспільного буття постає питання про структуру соціальної відповідально­сті. Тут можна погодитися з О. Плахотним, який пропонує виділяти такі взаємопов’язані форми соціальної відповідальності:

Економічна відповідальність особи (групи, колективу тощо) — як творча реалізація об’єктивної необхідності у сфері матеріально-технічного виробництва; політична відповідальність — як соціально необхідне відношення особи або соціаль­ної групи до класових, національних, державних та інших політичних інтересів, вільна реалізація політичної ідеології;

Моральна відповідальність — як складовий елемент інших форм і видів соціальної відпові­дальності, вільне в своїй основі усвідомлення особою (соціальною групою, колективом тощо) історичної і соціальної необхідності та переконаності в правильності саме даних соціальних етичних вимог і відповідних цим вимогам вчинків, поведінки в цілому; правова відповідальність — як відповідальність за дотримання юридичних законів, правил і норм, що регулюють поведінку людей в суспільстві; професійна відповідальність — як творче здійснення своєї специфічної професійної ролі відповідно до практичних потреб суспільства; як «заломлення» інших форм со­ціальної відповідальності під кутом зору професійних вимог [17, с. 67–81].

Монологічна та діалогічна концепції соціальної відповідальності. Слід відзначи­ти, що в українській мові (як і в російській, німецькій і т. п.) категорія «відповідальність» має два тісно пов’язаних між собою значення. Це відповідальність за щось, за когось і відповідальність перед кимось. Перша передбачає відповідальність за свої дії, за резуль­тати своєї діяльності і відповідальність за когось, заради когось, тобто має монологічний смисл. Друге значення — відповідальність перед кимось: конкретною людиною, колек­тивом, громадою чи суспільством в цілому, має діалогічний (комунікативний смисл). Тут відповідати — це також давати відповідь і звіт, давати в діалозі обґрунтування причин власної діяльності [6, с. 15].

Соціальна відповідальність бізнесу, що базується на монологічній концепції, була ха­рактерною для першої половини ХХ ст. та передбачала так звану «output-відповідальність», де рішення приймаються за учасників на основі патерналістського врахування їх інтере­сів; використовується модель асиметричної комунікації, де одні учасники (персонал, міс­цеві громади, споживачі, суспільство в цілому) залежать від інших (підприємці).

Політика підприємства, зорієнтована на знаходження консенсусу із зацікавленими сто­ронами, навпаки, спирається на діалогічну концепцію соціальної відповідальності, яка за ви­хідне положення бере тезу про взаємозалежність, взаємовплив, взаємну відповідальність та взаємну зацікавленість всіх залучених сторін. Це «input-відповідальність», де рішення прийма­ються спільно, на основі діалогічного узгодження інтересів. Саме такий підхід дозволяє буду­вати ефективні довгострокові партнерські відносини із ключовими зацікавленими особами.

Аналіз визначень категорії «соціальна відповідальність бізнесу» (СВБ). Незважа­ючи на кілька десятиріч практичного використання, саме визначення терміну «соціальна відповідальність бізнесу» досі є предметом теоретичних дискусій. Існує значна кількість підходів до визначення змісту корпоративної соціальної відповідальності. Оскільки про­відне місце у просування ідей соціальної відповідальності належить міжнародним органі­заціям, саме запропоновані ними визначення набули найбільшого поширення (табл. 1).

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН


Таблиця 1 Визначення категорії «соціальна відповідальність бізнесу» на міжнародному рівні

Визначення Джерело

Інтеграція соціальних та екологічних аспектів у щоденну комер­ційну діяльність підприємств та в їхню взаємодію з зацікавле­ними сторонами на добровільній основі

Зелена книга ЄС

Зобов’язання бізнесу сприяти усталеному економічному роз­витку, працюючи з робітниками, їхніми сім’ями, місцевою гро­мадою та суспільством у цілому для поліпшення якості їхнього життя

Всесвітня ділова рада за сталий розвиток

Досягнення ділового успіху при одночасному поважному став­ленні до етичних норм, громадянського суспільства та навко­лишнього природного середовища

Бізнес за соціальну відповідальність

Підхід, за допомогою якого досягається інтеграція економіч­них, екологічних та соціальних імперативів, що є актуальними сьогодні і враховують потенційні потреби наступних поколінь

Міжнародна фінансо­ва корпорація

Сукупність зобов’язань перед робітниками, їх родинами, міс­цевими громадами і суспільством загалом, що їх бере на себе приватний сектор з метою досягнення сталого економічного розвитку і гармонізації інтересів бізнесу та пріоритетів суспіль­ного розвитку

Європейська агенція з довкілля

Сприяння відповідальній діловій практиці, яка дає вигоду біз­несу та суспільству й допомагає досягти соціального, еконо­мічного та екологічно усталеного розвитку через максимальне збільшення позитивного впливу бізнесу на суспільство з одно­часною мінімізацією його негативного впливу

Міжнародний форум лідерів бізнесу

Філософія поведінки та концепція побудови діловими колами, компаніями та окремими представниками бізнесу своєї діяль­ності, спрямованої на задоволення очікувань зацікавлених сторін з метою сталого розвитку

Комітет Асоціації ро­сійських менеджерів

Відповідальне ставлення будь-якої компанії до свого продукту або послуги, до споживачів, працівників, партнерів; активна соціальна позиція компанії, що полягає в гармонійному співіс­нуванні, взаємодії та постійному діалозі із суспільством, участі у вирішенні найгостріших соціальних проблем

Форум соціально від­повідального бізнесу України

Відповідальність організації за вплив її рішень і діяльності на суспільство і довкілля через прозору і етичну поведінку, яка сприяє сталому розвитку, здоров’ю і добробуту суспільства; враховує очікування зацікавлених сторін; відповідає чинному законодавству і узгоджується з міжнародними нормами пове­дінки; інтегрована у діяльність всієї організації і реалізується нею в практиці взаємовідносин

Проект Стандарту ISO 26000 «Керівництво з соціальної відпові­дальності»

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН


Оскільки наведені трактування СВБ зорієнтовані значною мірою на бізнес-кола, в них наголошується переважно на певних напрямах та конкретних заходах соціально від­повідальної діяльності. Як бачимо, різні визначення акцентують увагу на таких речах, як сталий розвиток, екологічні та соціальні проблеми, етичні норми, розвиток місцевих громад, забезпечення потреб персоналу, побудова громадянського суспільства, турбота про майбутні покоління, споживачів продукції, ділових партнерів, побудова діалогу з су­спільством. Таким чином, жодне з наведених визначень не претендує на універсальність, оскільки зорієнтоване на співпрацю лише з однією чи кількома групами стейкхолдерів підприємства.

Серед особливостей розглянутих трактувань СВБ слід також відзначити наголос на добровільності та орієнтацію на досягнення ділового успіху, що не суперечить соціально відповідальним цілям. Метою подібних визначень СВБ є, очевидно, стимулювання підпри­ємців до перевищення рівня відповідальності, визначеного законодавчими нормами та акцентування на можливій вигоді відповідальної поведінки для бізнесу.

Неоднозначним є і трактування самої суті СВБ. Зокрема, різні організації визначають її як зобов’язання, теорію і практику бізнесу, спосіб побудови стосунків, напрям діяльності, сприяння реалізації певних заходів. Таку відмінність у поглядах можна пояснити рівнем інтеграції СВБ у ділову практику, яка може варіюватися від проведення нерегулярних бла­годійних акцій та уникнення дій, які можуть сприйматися як безвідповідальні, до інтеграції соціальних та екологічних цілей в місію організації та її щоденну роботу.

В останні роки, із зростанням інтересу вітчизняних науковців до проблем соціальної відпо­відальності, з’явилось чимало авторських трактувань цієї категорії. Розглянемо їх у табл. 2.

Таблиця 2

Визначення категорії «соціальна відповідальність бізнесу» вітчизняними дослідниками

Визначення

Автор

Діяльність підприємства зі здійснення соціальних програм у межах економічної доцільності

Ф. Євдокімов, М. Губська [5, с. 8]

Добровільні соціальні зобов’язання, які визнаються такими суспіль­ством та які бере на себе власник або уповноважений ним орган підприємства з метою задоволення соціальних інтересів персоналу та всіх зацікавлених сторін в межах економічної доцільності

Н. Водницька [1, с. 7]

Певні зобов’язання перед суспільством, усвідомлення значимості соціальних цілей при прийнятті ділових рішень

Є. Суєтенков, М. Пасько [21, с. 116]

Добровільне зобов’язання підприємства переслідувати довгострокові суспільно корисні цілі в соціальній, економічній та екологічних сферах, пов’язаних з основною діяльністю підприємства, прийняті підприєм­ством у відповідності до законодавства та економічних умов

С. Литовченко, М. Корсакова [9]

Добровільна діяльність, яка перевищує визначені у законодавстві вимоги до роботи підприємства, та охоплює екологічну, суспільну, трудову та економічну сфери відповідальності перед навколишнім середовищем, суспільством в цілому, територіальними громадами, працівниками, постачальниками, споживачами, акціонерами

Л. Грицина [3]

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН


Аналізуючи наведені у табл. 2 визначення, слід відзначити деякі спільні для них ідеї: СВБ — це діяльність чи один з напрямів діяльності підприємства; СВБ є добровільною;

СВБ не включає дотримання передбачених законодавством норм і вимог. З даними твердженнями важко погодитися, оскільки:

По-перше, СВБ є не комплексом заходів, які реалізуються безвідносно до інших сфер функціонування підприємства та спрямовані на періодичне підтримання іміджу, а сукупністю вихідних принципів, на яких має будуватися вся діяльність суб’єкта госпо­дарювання, які потрібно постійно та системно враховувати при взаємодії з середо­вищем діяльності підприємства;

По-друге, соціально відповідальне ведення бізнесу є суспільно зумовленим, адже формується як реакція на запит зацікавлених сторін (співробітників, споживачів, ділових партнерів, місцевих громад тощо), які можуть суттєво вплинути на функціону­вання підприємства та фінансовий результат його діяльності; по-третє, дискусійним є визначення предмету СВБ лише як зобов’язань фірми — до­датково до тих, яких вимагає закон — прагнути досягнення довгострокових цілей, які є корисними для суспільства (добровільна концепція соціальної відповідальності (Буххольц, 1990; Роббінс і Десензо, 2001)) [20, c. 8]. Прихильники даного підходу, обмежуючи соціально відповідальну діяльність ініціативами самого бізнесу, запере­чують соціально відповідальну сутність дотримання підприємством законодавчих ви­мог (сплата податків, своєчасна виплата заробітної плати співробітників, дотриман­ня встановлених екологічних вимог та стандартів), вважаючи недотримання таких вимог неможливим або недоцільним внаслідок можливих санкцій. У той же час практика господарської діяльності свідчить про поширеність серед вітчизняних підприємців спроб невиконання законодавчо закріплених зобов’язань (мінімізація податкових платежів, виплата зарплати «в конвертах», тощо). Часто такі дії можуть поєднуватися з реалізацією добровільних соціальних заходів і програм (благо­дійна діяльність, соціальні пакети для співробітників). Неможливість віднести подібне підприємство до групи соціально відповідальних зумовлює необхідність розгляду в якості критеріїв соціальної відповідальності як добровільну реакцію бізнесу на потре­би суспільства, так і повне та неухильне виконання вимог, встановлених державою. На нашу думку, в даному випадку, за аналогією з оцінкою особистого рівня соціальної від­повідальності [13, с. 108], взаємозв’язок правової та добровільної відповідальності бізнесу можна представити графічно (рис. 1). Для цього відкладемо горизонтальну вісь суспільних потреб, де добровільна реакція на потреби суспільства позначатиметься як «+», а її відсутність як «–». Вертикальна вісь відображатиме відповідність дій підприєм­ства правовому полю держави, де діяльність в межах правового поля позначатиметь­ся як «+», за її межами — як «–».

Перша та четверта чверть є сферою регулювання суспільних цінностей та моралі і від­повідає моральній і соціальній відповідальності; перша та друга — сфера регулювання права та об’єкт правової відповідальності. Насправді соціально відповідальним можна вважати лише підприємство, яке враховує в своїй діяльності як вимоги законодавства, так і етичні норми та потреби суспільства (перша чверть).

У даному контексті можна погодитися, зокрема, із доцільністю виділення в рамках со­ціальної відповідальності базового рівня (сплата податків, виплата заробітної плати, по­кращення умов праці, мінімізація шкоди довкіллю) та вищого рівня (розвиток соціальної сфери, благодійність, інфраструктурні проекти тощо).

На нашу думку, до суттєвих ознак СВБ слід віднести:

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН


СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН

Рис. 1. Співвідношення правової т добровільної відповідальності підприємства

Системність;

Врахування всіх аспектів впливу підприємства на суспільство;

Орієнтацію на інтереси зацікавлених сторін та забезпечення сталого розвитку;

Розуміння СВБ як філософії бізнесу. Виходячи з наведених міркувань, пропонуємо таке визначення: «Соціальна Відпові­дальність Бізнесу» Це Сучасна Філософія Поведінки Бізнесу, Зорієнтована На Свідоме Та Системне Врахування В Діяльності Підприємства Інтересів Зацікавлених Сторін.

Суб’єкти та об’єкти соціальної відповідальності бізнесу. Суб’єктом відповідально­сті в рамках СВБ більшість дослідників вважають підприємство (юридичну особу). Наяв­ність такого колективного суб’єкта актуалізує проблему персоніфікації суб’єкта відпові­дальності. Якщо суб’єкт управління деперсоніфікований, то питання про відповідальність вирішується достатньо складно. У цьому випадку відповідальність суб’єкта управління виявляється, як правило, розділеною між керівниками та власниками і юридично покла­деною на об’єкт управління (підприємство). Справа в тому, що в корпораціях люди діють у рамках складної організаційної структури, і те, що здається морально неприйнятним на особистісному рівні, може виявитися допустимим на надособистісному рівні. Для досяг­нення своєї мети адміністрація великих фірм може встановлювати персональний кон­троль за своїми працівниками, щоб працівники правильно виконували свої обов’язки. Це дає підстави сьогоднішнім представникам ділового прагматизму звільнити менеджерів від персональної моральної відповідальності, оскільки вони не є суб’єктами діяльності. Тому і моральну відповідальність повинні нести не окремі менеджери, а корпорація у цілому.

Саме тому, говорячи про організацію (корпорацію, бізнес) як суб’єкт відповідальної діяльності, ми маємо на увазі дії конкретних індивідів — ті, які були зумовлені належністю цих індивідів до даної організації. Об’єктом соціальних ініціатив бізнесу прийнято вважати зацікавлені сторони чи стейкхолдерів підприємства.

Стейкхолдер — це будь-яка особа або група осіб, що є об’єктом або суб’єктом ді­яльності організації через її продукцію, політику або виробничі процеси [13]. Дане виз­начення було сформульоване у 1984 році Р. Фріменом. Воно значно змістило акценти і стейкхолдерами стали вважати не тільки тих осіб, у яких організація зацікавлена, але й

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН


Тих, які зацікавлений у результатах діяльності організації. Якщо спочатку бізнес міг мати двох стейкхолдерів: власників — постачальників капіталу і покупців, то сучасне розумін­ня стейкхолдерів, представлене Р. Фріменом, робить в епоху глобалізації стейкхолдерами практично всіх.

Отже, під стейкхолдерами (зацікавленими особами) розуміють осіб, які мають легітим­ний інтерес у діяльності організації, тобто певною мірою залежать від неї або можуть впли­вати на її діяльність. До них належать працівники, акціонери, кредитори, споживачі про­дукції, ділові партнери, громада, на території якої розташоване підприємство, суспільство в цілому, а також відповідні державні органи та органи місцевого самоврядування [18].

У той же час було б неправильно вважати стейкхолдерів пасивними об’єктами (лише реципієнтами) СВБ; вони взаємодіють з підприємством, значною мірою визначають його діяльність та виявляють відповідальність за наслідки своїх дій. Слід погодитися, що не може бути соціально відповідального бізнесу в безвідповідальному оточенні. Таким чином, в да­ному випадку доцільніше говорити про суб’єкт-суб’єктні відносини, де обидві сторони є активними, взаємопов’язаними та зацікавленими у відповідальній поведінці одна одної. Співпраця із зацікавленими особами буде ефективною, якщо будуватиметься на основі на­уково обґрунтованих принципів. Так, Р. Фрімен виділяє 10 принципів роботи зі стейкхолдерами:

Постійне дослідження інтересів стейкхолдерів;

Визнання того, що стейкхолдери — це реальні складні люди з власними цінностями;

Пошук шляхів вирішення проблем, які турбують кілька груп стейкхолдерів одночасно;

Інтенсивна взаємодія зі стейкхолдерами, і не тільки дружелюбними;

Намагання самим керувати стейкхолдерами, а не залишати це державі;

Узагальнення маркетингового підходу;

Рівне ставлення до інтересів різних стейкхолдерів у довгостроковій перспективі;

Проведення переговорів з первинними і вторинними стейкхолдерами;

Постійний моніторинг і зміна процесів з метою кращого задоволення інтересів

Стейкхолдерів;

Виконання обіцянок, даних стейкхолдерам [13]. Заслуговують на увагу і принципи співпраці з зацікавленими особами, сформульовані Н. Піроженко:

Розвитку комунікацій і довіри;

Диверсифікації механізмів партнерства;

Запитуваної інституціалізації механізмів;

Ресурсного синергізму;

Усвідомленої взаємозалежності;

Включення в процес необхідних учасників;

Чіткого визначення мети й ролей;

Забезпечення ефективності участі й правильного розподілу повноважень у межах

Партнерства;

Підзвітності;

Максимізації стратегічного впливу [16, с. 140].

Переваги та недоліки впровадження соціальної відповідальності в діяльність підприємства. Однією з ключових для розуміння сутності СВБ є відповідь на питання щодо причин, які зумовлюють зростання інтересу бізнесових кіл до проблем соціальної відпо­відальності. На нашу думку, крім причин етичного характеру, суттєву роль відіграють такі чинники середовища діяльності фірм:

Загострення конкуренції на національних та міжнародних ринках (глобалізація, роз­виток ТНК, формування регіональних інтеграційних об’єднань, зниження та ліквіда­ція митних бар’єрів);

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН


Зростання впливовості бізнесу (збільшення розмірів, фінансових ресурсів, впливу на політичні процеси);

Загострення глобальних, зокрема екологічних, проблем (забруднення довкілля, зміна клімату, скорочення лісових насаджень);

Пошук нових способів боротьби за споживача (соціально-етичний маркетинг, марке­тинг взаємостосунків);

Загострення боротьби за кваліфікований персонал (в т. ч. через формування «при­вабливого соціального обличчя») [8];

Підвищення частки нематеріальних активів (зокрема іміджу та брендів) у структурі вартості компаній [7, с. 14];

Розвиток конс’юмеризму (боротьба споживачів за власні права, зростання стандар­тів якості продукції, формування механізмів відповідальності за порушення прав по­купця);

Законодавча діяльність національних урядів та парламентів у даній сфері (стандарти корпоративного управління, звітності, екологічної та соціальної поведінки); зростаюча зацікавленість, активність і вимогливість громадянського суспільства (не­державних організацій, місцевих громад, суспільної думки) до етичних і соціальних аспектів діяльності бізнесу;

Діяльність ООН та інших міжнародних організацій, з просування ініціатив і проектів, які стимулюють відповідальність бізнесу [15]. У той же час деякі автори [8] справедливо відзначають значні відмінності у причинах соціально-відповідальної діяльності підприємств залежно від особливостей галузі, техно­логії, продукції, споживачів, конкурентної структури ринку і т. п. (табл. 3).

Таблиця 3 Особливості мотивів соціальної відповідальності бізнесу

Мотиви соціальної відповідальності

Приклади

Характеристики Технологічних Процесів

Екологічна небезпека та шкідливість ви­робничих процесів

Електроенергетика, хімічна промисловість, металургія

Зміна навколишнього природного середо­вища

Видобуток корисних копалин, лісозаготів­лі, будівництво

Важкі та шкідливі умови праці

Видобуток корисних копалин, хімічна про­мисловість, металургія

Використання природних ресурсів держа­ви

Розробка та видобуток корисних копалин, сільське господарство

Порушення прав людини

Дитяча праця в легкій промисловості

Характеристики Продукції

Шкідливість для здоров’я споживачів

Тютюнова, лікеро-горілчана промисловість

Емоційне навантаження (вибір визначаєть­ся не лише технічними характеристиками)

Виробництво одягу, взуття, іграшок, косме­тики

Важливість для суспільства

Харчова, фармацевтична промисловість, енерго-, водопостачання

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН


Широкі можливості для диференціації

Виробництво одягу, побутової техніки, сфе­ра послуг

Характеристики Галузі

На ринку домінує невелика кількість відо­мих брендів

Автомобілебудування, телекомунікації, ви­робництво побутової техніки

Високий рівень державного регулювання

Видобуток корисних копалин, хімічна про­мисловість, електроенергетика

Переважають великі, колишні державні підприємства

Будівництво, постачання електроенергії, інфраструктурні галузі

Монополізація ринку

Залізничний транспорт, зв’язок, газопоста­чання

Важливою причиною соціально відповідальної діяльності для більшості підприємств є низка вигод, які можна отримати від подібної діяльності. На думку більшості вчених, що займаються дослідженням цього питання, до переваг відповідальної поведінки можна віднести:

Покращення іміджу та репутації підприємства;

Зростання довіри населення до діяльності компанії, її товарів та послуг;

Покращення стосунків з регулюючими органами;

Зниження ризиків в діяльності компанії;

Підвищення інвестиційної привабливості (особливо в стосунках із зарубіжними

Партнерами);

Підвищення ефективності ведення бізнесу;

Облаштування «території» ведення бізнесу;

Об’єднання ресурсів (фінансових, технічних, людських, інформаційних) для вирішен­ня проблем, які не можуть бути вирішені підприємством самостійно;

Можливість комплексно оцінити середовище діяльності бізнесу;

Отримання від стейкхолдерів інформації, що може допомогти в удосконаленні

Продуктів та бізнес-процесів;

Можливість інформування, впливу, виховання стейкхолдерів;

Мінімізація загрози посилення державного регулювання;

Підвищення якості менеджменту та взаємодії між управлінцями та працівниками;

Розвиток власного персоналу, зниження плинності кадрів;

Зростання продуктивності праці та професіоналізму працівників;

Підвищення ймовірності наймання кваліфікованого персоналу;

Підвищення ймовірності укладення угод з кращими постачальниками та партнерами;

Позитивне висвітлення діяльності підприємства у ЗМІ;

Посилення позицій відносно конкурентів;

Стабільність і стійкість розвитку компанії у довгостроковій перспективі;

Відповідність нормам і стандартам світової економічної спільноти. Однак незважаючи на теоретичні напрацювання та поширення практики реалізації принципів соціальної відповідальності, існує серйозна опозиція даній концепції у бізнес-середовищі, наукових і експертних колах.

Вітчизняні та зарубіжні науковці висловлюють суперечливі думки відносно впливу со­ціально відповідальної поведінки на конкурентоспроможність. Якщо одні автори вважа­ють безперечним її позитивний для ділової активності ефект, то інші дотримуються проти-

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН


Лежної думки. Треті вважають, що суспільно корисною діяльністю варто займатися заради неї самої, не пов’язуючи її ні з якими іншими цілями і завданнями.

Так, нобелівський лауреат М. Фрідмен у своїй статті «Соціальна відповідальність бізне­су полягає в підвищенні його прибутків» 1970 року стверджує, що справою бізнесу є тільки бізнес (the business of business is business). Інакше розуміє дане питання відомий амери­канський фахівець в області менеджменту Пітер Дракер: «професійна етика — це етика відповідальності» [25, с. 368]. На його думку, нова концепція відповідальності менеджерів «вимагає, щоб бізнес узяв відповідальність за соціальні проблеми і став вирішувачем со­ціальних проблем» [4, с. 315].

Представники бізнесу часто наголошують на тому, що соціальні видатки відволікають дефіцитні матеріальні, фінансові, людські ресурси, лягають додатковим тягарем на підпри­ємство, суттєво знижують рентабельність, а, отже, і конкурентоспроможність підприємства на ринку. Порушується принцип максимізації прибутку, а додаткові витрати переносяться на споживачів через підвищення цін.

Головна проблема полягає в тому, що соціальні витрати є вимірюваними і визначе­ними в часі, а ефект від їх здійснення є комплексним, тривалим, не піддається кількіс­ній оцінці. Так, у документі Комісії ЄС, складеному на підставі анкетного опитування 250 представників бізнесу, некомерційних організацій, політичних і експертних кругів, наго­лошується, що: «...хоча велика частина бізнесу дотримується тієї точки зору, що реалізація принципів корпоративної соціальної відповідальності позитивно впливає на конкуренто­спроможність, особливо в довгостроковому періоді, його представники не в змозі навести точніших, кількісних оцінок, які б характеризували цей ефект» [23, с. 9–10].

Подібні вислови дозволяють зробити висновок, що прямий зв’язок тут, можливо, дійс­но відсутній, чи заміряти його поки достатньо складно внаслідок того, що прибуток зале­жить від багатьох чинників. Проте, практично не викликає заперечень, що саме довго­строкові досягнення (на відміну від короткострокового прибутку) залежать багато у чому від стійкості репутації фірми, яка, у свою чергу, характеризується певною системою цін­ностей і дотриманням етичних принципів у веденні справ [24, с. 20].

Висновки. «Відповідальність» є однією з базових світоглядних та наукових категорій. Її можна визначити як обов’язок особи відповідати за власні дії та їх наслідки, а також, що не менш важливо, співставляти власні вчинки з колективними та суспільними нормами.

Багатоаспектність категорії «соціальна відповідальність» (або «відповідальність у су­спільних відносинах») дозволяє говорити про моральну, правову, економічну, політичну, професійну її форми.

Стосунки між суб’єктами соціальної відповідальності можуть будуватися на основі монологічної концепції (патерналістського врахування однією стороною інтересів іншої) та діалогічної концепції соціальної відповідальності (взаємна відповідальність, зацікавле­ність та партнерство сторін).

Аналіз визначень категорії «соціальна відповідальність бізнесу» вітчизняних та зару­біжних вчених, а також міжнародних організацій дозволяє сформулювати такі її ознаки, як системність, орієнтація на інтереси зацікавлених сторін, врахування всіх аспектів впливу підприємства на суспільство та розуміння СВБ як філософії бізнесу; а також дати таке виз­начення: «соціальна відповідальність бізнесу» — це сучасна філософія поведінки бізнесу, зорієнтована на свідоме та системне врахування в діяльності підприємства інтересів за­цікавлених сторін.

Суб’єктами соціально відповідальної діяльності в сфері економіки є підприємства (ор­ганізації), а їх відповідальність виявляється через дії конкретних індивідів, які були зумов­лені їх належністю до даної організації. Стейкхолдери (зацікавлені особи, які залежать від товариства або можуть впливати на його діяльність), а саме: працівники, акціонери, кре-

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН


102

Дитори, споживачі продукції, ділові партнери, територіальна громада, суспільство — є не лише об’єктами (реципієнтами) соціально відповідальних дій підприємств, а й активними суб’єктами відносин з бізнесом.

Побудова діяльності на принципах СВБ може принести підприємству низку переваг: покращення іміджу, підвищення інвестиційної привабливості, лояльність персоналу, поси­лення позицій відносно конкурентів, стійкість у довгостроковій перспективі та ін. У той же час проблемою є неоднозначність, комплексність та довгостроковий і виключно індивіду­альний ефект від СВБ, що ускладнює можливість його кількісної оцінки.

1. Водницька Н. В. Управління трудовою сферою промислового підприємства з урахуванням со­ціальної відповідальності бізнесу: автореф. дис. ... канд. екон. наук. — Харків: ХНЕУ, 2008. — 23 с.

2. Господарський кодекс України № 436-IV від 16.01.2003 р., зі змігами від 24.07.2009 р.

3. Грицина Л. А. Механізм формування корпоративної соціальної відповідальності в управлінні підприємством: автореф. дис. ... канд. екон. наук. — Хмельницький: ХНУ, 2009. — 20 с.

4. Дракер П. Энциклопедия менеджмента. — М.: Вильямс, 2004. — 421 с.

5. Евдокимов Ф. И., Губская М. В. Социальная ответственность предприятия как фактор эко­номического развития // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: Економічна. — 2004. — № 82. — С. 5–10

6. Ермоленко А. Этика ответственности и социальное бытие человека (современная немецкая философия). — К.: Наукова думка, 1994. — 200 с.

7. Звонар В. Що таке соціальна відповідальність бізнесу? — Луцьк: Зоря, 2005. — 141 с.

8. Каптерев А. Смысл и выгоды социальной ответственности. — Http://www. prompolit. ru/159-672.

9. Корпоративная социальная ответственность: общественные ожидания / Под ред. С. Е. Литов-ченко, М. И. Корсакова. — М.: Ассоциация менеджеров, 2003. — 100 с.

10. Краткий психологический словарь / Ред.-сост. Л. А. Карпенко; под общ. ред. А. В. Пет-ровского, М. Г. Ярошевського. — Ростов н/Д: Феникс, 1999 — 512 с.

11. Ленк Х. Ответственность в технике, за технику, с помощью техники // Философия техники в ФРГ / Сост. Ц. Г. Арзаканян, В. Г. Горохов. — М.: Прогресс, 1989. — 529 с.

12. Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір/ За ред. Е. М. Лібанової. — К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2008. — 316 с.

13. Нагорнов А. В., Солнцева М. С. Исследования социальной ответственности компании // Кор­поративные финансы. — 2007. — № 2 — С. 119–120.

14. Назаров Б. Л. Ответственность юридическая // Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А. Я. Сухарев. — М.: Советская энциклопедия, 1984. — 415 с.

15. Перегудов С. Корпоративная социальная ответственность и конкурентоспособность. — Http://gtmarket. ru/laboratory/expertize/gtmarket/ 2007/616.

16. Піроженко Н. В. Проблеми соціального партнерства в Україні: теоретико-методологічний аспект // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць Одеського регіонального інституту державного управління. — 2003. — Вип. 4(16). — С. 142–154.

17. Плахотный А. Ф. Свобода и ответственность: социологический аспект проблемы. — Харьков: Изд-во ХГУ, 1972. — 158 с.

18. Принципи корпоративного управління України / Державна комісія з цінних паперів та фон­дового ринку. — Http://www2.ifc. org/ukraine/ucdp/ index. html.

19. Саймон Г., Смитбург Д., Томпсон В. Менеджмент в организациях. — М.: Экономика, 1995. — 335 с.

20. Соціальна відповідальність бізнесу: розуміння та впровадження. — Http://www. un. org. ua/fil-Es/Concept_Paper. pdf.

21. Суетенко Е. Н., Пасько Н. И. Основы менеджмента. — М.: Форум, ИНФРА-М, 2005. — 240 с.

22. Франкл В. Психология на практике. — СПб.: Ювента, 1999. — 250 с.

23. Communication from the Commission concerning Corporate Social Responsibility: A business contribution to Sustainable Development / Commission of the European Communities. — Http:// Eur-lex. europa. eu/LexUriServ/LexUriServ. do? uri=COM:2002:0347:FIN:EL:PDF.

24. Corporate Ethics: A Prime Business Asset / J. Keogh (ed.) — washigton, DC: The Business Round-table. 1988. — 78 p.

25. Drucker P. F. Management: Tasks, Responsibilities, Practices. — NY.: Harper&Row, 1974. — 840 p.

26. Participation in Politics / J. Roland, J. W. Chapman (eds). — NY.: Lieber-Atherton, 1975. — 300 p.


 
 

Авторизація