Головна Образотворче мистецтво Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури “ЧОЛОВІЧЕ” ТА “ЖІНОЧЕ” У ВЕСІЛЬНІЙ ОБРЯДОВОСТІ БОЙКІВ ЗАКАРПАТТЯ. ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ
joomla
“ЧОЛОВІЧЕ” ТА “ЖІНОЧЕ” У ВЕСІЛЬНІЙ ОБРЯДОВОСТІ БОЙКІВ ЗАКАРПАТТЯ. ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ
Образотворче мистецтво - Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури

Таїса Володимирівна Леньо

Здобувач відділу “Українського

Етнологічного центру” ІМФЕ

Імені М. Т. Рильського

У статті розглядається гендерний аспект весільної обрядовості бойків Закарпаття. Аналіз етнографічних матеріалів засвідчує досить відчутну перевагу “жіночого” начала над “чоловічим” та особливу роль жінки у суспільному житті й світогляді українців Карпат. “Вербальномагічна” роль жінки та “діяльна” роль чоловіка у бойківсько-закарпатській весільній обрядовості існують не як дві антагоністичні сили, а як два взаємопроникаючі, взаємодоповнюючі елементи одного цілого.

Ключові слова: Бойки Закарпаття, весільний обряд, ладкання, гендер.

Article deals with the Transcarpathian boyky wedding customs, wedding ceremony and gender aspect in them. The analisys of etnographical material shows the advantages of female features of culture over the male features.

Key words: Transcarpathian boyky, wedding ceremony, ladkannya, gender.

У 70–80-х роках ХХ століття у Європі та Північній Америці сформувався новий науковий напрямок – гендерні дослідження, оскільки в сучасних соціо-гуманітарних науках виникла актуальна необхідність розроблення нової пара­дигми мислення про співвідношення чоловічого і жіночого начал у суспільстві. У вітчизняній науці гендерні дослідження з’явилися на початку 90-х років ХХ століття як міждисциплінарний напрям, що поєднує в собі різні науки: філосо­фію, антропологію, соціологію, педагогіку, історію, політологію, культуроло­гію тощо. Гендерна проблематика – виявлення соціокультурних факторів, що детермінують різницю в поведінці, соціальних і інших функціях чоловіків і жі­нок, це частина проблеми статі, які співвідносяться вони як частина і ціле.

Сучасна етнологічна наука також досліджує роль, функції та значення чолові­ка / жінки у традиційних обрядах і суспільному житті, інститут сім’ї, взаємодію, взаємовпливи та переваги чоловічого / жіночого в народному обряді, суспільстві.

У традиційному українському соціумі кінця ХІХ – початку ХХ століття українська жінка, будучи номінально підпорядкована чоловікові, фактично ві­дігравала першорядну роль у родині (відоме українське прислів’я про “шию” при “голові”). Психологи відзначають, що “українки... завжди славилися вмін­ням керувати чоловіками так, щоб вони цього не помічали” [1]. Недаремно на закарпатській Бойківщині кажуть: “Жона три углы (з метою показу місцевої специфіки зберігаємо діалектні вирази) в хыжі держит, а чоловік – лиш один”. У цьому зв’язку відомий етнолог М. Гримич зазначає: “Українська архаїчна культура... заснована на ідеї першорядності жінки перед чоловіком. Ця ідея різ­ко вирізняє українців з-поміж усіх слов’янських і неслов’янських народів” [3]. Особливо відчутне переважання жіночого начала, на її думку, в родинній сфері, включно з весільною обрядовістю [3]. З огляду на це варто проаналізувати співвідношення “чоловічого” та “жіночого”, взявши за основу традиційний об-


Ряд бойківсько-закарпатського весілля, для з’ясування їх ролі, місця, функцій та значення в українському суспільстві.

Слід зазначити, що частина обрядових дій бойківського весілля викону­ється разом і чоловіками, і жінками, й розділити їх фактично неможливо. І це природно, адже у процесі весілля створюється сім’я як нерозривна єдність Чо­ловічого й жіночого Начал. Так, спечений весільний “колач-верченик” (тотож­ний короваю, 30 см. у діаметрі), як і коровай, є символом об’єднання двох родів, об’єднання різних доль (свідченням цього є ритуал роздачі “колача-верченика”), а спечені круглі “колачі”, що з’єднують по двоє червоними стріч­ками, символізують єднання Молодого І Молодої [4]. “Чоловіче” та “жіноче”, як “чоловік” і “жінка”, нероздільні, взаємопередбачають одне одного, тобто є єд­ністю протилежностей, що знаходяться в нерозривній соціальній взаємодії [5]. Cлід зазначити, що на весілля запрошує Молода З Дружками Своїх родичів та близьких, а Молодий – своїх. Бувають випадки, коли ходять запрошувати Разом, говорячи: “Просили Вас нянько й мамка, обы-сьте прийшли до нас на сваль-бу!”2 [6]. Під час вінчання у церкві хто першим з Молодят Ступить на весільний рушник – той буде головою сім’ї. На відгощуванні палицю з “курагову” Молоді Переламують разом (староста спостерігає: хто швидше зламає та у кого більше палиці залишиться – той у сім’ї головуватиме; разом з тим буває, що молодий ламає її на своїй голові). Молоді Ділять “колач-верченик” між собою (хто отри­має більший шматок – той головуватиме у хаті), а далі Разом Ділять його між всіма присутніми – основа ж залишається “гудакам” (троїстам, музикам) [7]. Рі­зати барвінок ідуть вранці, до сходу сонця разом – Свашки, Староста, Хлопчик, Дружби Чи Дружки (залежно від того, кому в’ють вінки, оскільки вили і Моло­дому, і Молодій Окремо). Гуляння, що зветься “Гуски”, відбувається і в Молодої, і в Молодого. Коли прикрашають “курагов” (весільний прапор), у молодого, Дівчата Пришивають по всьому периметру хусток листочки з барвінку, співають коломийки першому Дружбі. Тут звучать коломийки до Молодят І звернення до майбутньої Свекрухи. Ми не маємо відомостей про аналогічне зве­рнення до свекра (немовби його думка не враховується). У день весілля на во­ротах Молодої І Молодого дружби Прикріпляють дві невеличкі смерічки, які Дружки Прикрашають різнокольоровими стрічками і штучними квітами, як на Новий рік. “Як новорічне свято розпочинає новий календарний рік, так вісіля розпочинає народження нової сім’ї”, – оповідає етнограф П. Зборовський [8]. Під час “Шорового танцю” (“Золотого танцю”, “Танцю молодої”) Молода За ви­куп перетанцьовує з усіма бажаючими і Чоловічої, і Жіночої Статі. Коли виру­шають до молодого або на вінчання, у “приданниці”3 з молодою її рідні посилають двох своїх людей: Брата З Сестрою Або Тітку Й Уйка (брата матері з дружиною) чи Стрийка І Стрийну (брат батька з дружиною). Разом з тим біль­шість обрядових ролей у бойківсько-закарпатському весіллі можна розділити й розглянути окремо.

Чоловічі ролі означеного весілля є достатньо різноманітними та важли­вими, проте жіночі ролі все ж набагато різноманітніші та важливіші. Спочатку для порівняння назвемо Чоловічі ролі. Так, ролі Сватів Виконують тільки чоло­віки, а також акт вінчання у церкві здійснює Священик – особа чоловічої статі. Весільний обряд супроводжують грою на музичних інструментах Троїсті му-


Зики, до складу яких завжди входили та входять тільки Чоловіки. Весільний бар­вінок зрізають Хлопчик, Молодий Чи Старший дружба, а також вони розпочинають обряд плетення вінків4. Брат молодої Або інший малий Хлопчик Приносить од­норічний невеличкий пагінець солодкої яблуні чи груші (щоб солодкою була любов у молодят) для виготовлення “боґрийди” (весільної квітки з стрічками для нареченого і дружбів). У Молодого Ввечері на “Гусках” Старший дружба Виготовляє весільний прапор – “курагов”, використовуючи хустки дружок. Брата Чи Уйка молодої Відправляють, як її охоронців, до Молодого. Староста Платить викуп свашкам за виплетені вінки, а також бувають випадки, коли бере на себе роль обсіювача молодят та присутніх зерном різних злаків; першим за­ходить до хати, щоб не було ніде ворожок (тобто переймає на себе магічну роль захисника); знімає вінки з дружок і одягає їх молодій на ліву руку; збирає скла­дку; під час “Танцю молодої” виконує роль “продавця”. Молодий Платить викуп за молоду, коли дорогу до молодої перегороджують жердиною та коли прихо­дить за молодою; розчісує молодій волосся і заплітає у дві коси (ознака заміж­ньої жінки), а далі ритуал продовжують свашки.

Жіночі ролі У бойківсько-весільному ритуалі розглянемо детальніше. По­чнемо з передвесільних дій. Щоб привернути до себе увагу парубків, Дівчата Вдавалися до ворожіння, яке часом мало й дуже негативні наслідки9. Часто до ворожби вдавалися Матері – вони приворожували чи відворожували без допо­моги знахарки10. Тут слід зазначити, що будь-яке надприродне втручання у “природні” стосунки між людьми, як вважається, врешті-решт суворо караєть­ся: чари втрачають силу за 3–8 років, і ворожба може негативно вплинути на долю родичів та повернутися бумерангом до самих ворожбитів, навіть зі смер­тельними наслідками11. Багато текстів таких Жіночих Ворожінь записав на Зака­рпатті П. Симоненко під час експедицій ІМФЕ в 1945/46 роках [12].

Хоча без молодого й немає весілля, рішення про спільне життя з ним приймає Молода Або ж Вона Погоджується з волею батьків. А оскільки тільки у деяких випадках дівчина була наближена більше до батька, ніж до матері, то випливає висновок про вирішальну роль Матері У виборі супутника життя для доньки. До того ж чисто з практичної точки зору Мати Взагалі могла дати кра­щу рекомендацію у виборі нареченої для свого сина чи нареченого для доньки, ніж батько, який більшу частину свого життя проводив, образно кажучи, не в хаті, а в полі, і “останні новини” села його, як правило, не дуже обходили.

Під час сватання Мати молодої, Як символ згоди, подає на стіл хліб, яйця, розбовтані з борошном та молоком, підсмажені на “пандлику” (на сковороді).

Весілля для дівчини – це перехід з одного соціального стану в інший, із однієї соціально-вікової групи в іншу. Заручена дівчина ще не жінка, але вже й не “відданиця”5 – вона знаходиться на межі між двома соціальними середови­щами, у своєрідному лімінальному стані. Тому вважається, що Наречена Дуже вразлива з боку Босоркань (ворожок), що “баяють” (ворожать) скоріше “від за-висті”, за твердженням М. Тимчик із с. Ізки [13].

“Ладкають”6 (тобто супроводжують весільний ритуал співом пісень-формул) у бойків Закарпаття тільки Свашки. Під спів “ладканок” (весільних ритуальних пісень) не танцюють. Можливим, але не обов’язковим є музичний супровід, бо в давнину ладкання виконувалось а capella (без музичного супроводу). Часто-


Густо Свашки7 використовують текстовий матеріал коломийок, який накладають на мелодію ладкання – імпровізують у процесі весільного дійства, залишаючи незмінними основні коди.

На Воловеччині, при зрізанні барвінку, Свашки Просять благословіння спочатку у Божої Матері:

“Перший раз, благослови, Божа Мати, покрити голову Молодої Вінком;

Другий раз, Господи Боже, благослови покрити голову Молодої Вінком;

Третій раз, вся родино, благослови покрити голову Молодої Вінком”.

Другою вже ріже барвінок Мати, кажучи: “Господи Боже, Божа Мати, благослови моїй дитині щасливий вінець. Перший раз, другий раз, третій раз”. Третьою ріже барвінок Нанашка8: “Як осись барвінок не блідне николи. Пер­ший раз, другий раз, третій раз” [14]. Мати Молодої гостить Ґаздиню, в чиєму городі різали барвінок, та всіх присутніх, а Свашки Знову ладкають. У вже по­рожню пляшку від “зорівки” (горілки) наливають чистої джерельної води для Молодої (щоб у неї народжувалися здорові діти) і йдуть у дім до Молодої.

Барвінок, принесений Молодій Додому, Мати Подає через вікно, щоб убе­регти від злих сил. Молода Бере барвінок, виймає з кошика пляшку з принесе­ною джерельною водою, підносить тричі до рота, трохи води випиває, а рештою – скропляє діток, дружок і інших присутніх, щоб усі були здорові [15].

Поклавши барвінок на стіл, Свашки Плетуть вінки, ладкаючи. Для плетен­ня вінків Мати Подає шерстяну білу нитку (хоч її у ладканні називають “шовко­вою”) і відмірює по довжині від одного кутка хати до іншого, найдальшого, повертаючись до першого. Так відмірюють дві однакові за довжиною нитки на два вінки для молодих (аби доля була однакова) і починають плести вінок, до­даючи штучні квіти. Скільки б вінків не вили, але на кожний вінок має бути од­на Жінка (інші Жінки Тільки подають). Починають одночасно вити і мають одночасно закінчити, щоби молоді однаково довго жили. Свашки Згинають па­гінець у кільце (щоб любові молодят не було ні початку, ні кінця), навколо якого сплітають барвінок, прикрашають його квіточками. Цими “боґрийдами” обмі­нюються далі між собою молодята, а дружки – із дружбами [15]. Коли вінки та “боґрийди” готові, кличуть Матір Молодої / молодого. Вона кладе на голову “ощипок” (житній хліб 30 см. у діаметрі), на нього – вінці, танцює коломийку, обертаючись в один бік, і виносить вінці до комори. Барвінок, що залишився, кидають у річку, щоб долі молодих надалі злилися в одну.

Молода Заводить “гудаків” до хати: музики тримаються за один кінець рушника, а дівчина – за інший. Тут рушник виконує очисну й оберегову функ­цію, стверджує жителька с. м.т. Воловець Валентина Созанська [16]. Про обере-гову та інші функції рушника у родильному, поховальному та весільному обрядах пише Ольга Яковлєва [17].

Починають ритуальний танець – “затанцьовують свальбу”9. “Гудакы” грають коломийку, двоє маленьких дітей танцюють і в кінці цілуються, щоб ве­сілля пройшло добре, без сварок і бійок та щоб молоді любили одне одного, як двоє маленьких діток. Тим часом Мати, Нанашка І одна з Кухарок Беруть велику миску, на дно якої кладуть зерно та копійки, накривають вишитим рушником, зверху кладуть “білило”10, вінки і “боґрийди”. Мати Кладе собі цю миску на го­лову, і ці Три жінки Танцюють, тобто “затанцьовують свальбу”, тричі кланяючися


Та кажучи: “Слава Ісусу Христу!” Якщо мати є вдовою, то не має права дотор­катися до барвінка. Тоді її функцію виконує Хресна мати Чи Найближча родичка.

Після ритуального танцю починаються “Прощі”11 та благословення діво­чого вінка. Староста від імені Молодої Звертається до батька, матері, близьких родичів, друзів та сусідів з проханням пробачити їй, якщо вона завинила, та по­благословити її Дівочу “коруну”. Свашки Ладкають від імені всіх дійових осіб ритуального дійства (чоловіче та дівоче ладкання у бойків Закарпаття нами не зафіксоване).

Після обряду “Прощ” Молода Умовно втрачає здатність говорити, бачити, що-небудь робити, знаходиться на межі між цим і потойбічним світом – уподі­бнюється особі, яку підготовлюють для принесення в жертву (тому є вразливою і не захищеною від вроків). “Наречена-жертва – жертвопринесення – це і є ма­теріал для створення нової, але прообраз старої, людини, світу” [7, 73]. Разом з тим у цьому ж проявляється лімінальність молодої. Молода Впродовж усього весільного обряду поступово позбавляється всіх зовнішніх ознак, що вказують на її приналежність до групи Дівчат. Цей обряд, очевидно, перейшов з похова­льного обряду, оскільки має ідентичний зміст: прощання особи з ріднею для успішного переходу в світ “чужих” [18].

Свашки Просять викуп у старости за виплетені вінки:

“Будь, старосто, при нас (2 р.), викупи вінкы від нас” [19].

Мати Обсіває присутніх зерном. Свашки Чи Дружки Співають коломийки від імені Молодої, Звернені до Матері:

“Ой, дай ми, люба Мамко, усі тарілочкы,

Най погощу, напослідок, свої цімборочкы (2 р.).

Ой, дай ми, люба Мамко, усі стаканчикы,

Най погощу напослідок свої леґіникы (2 р.)” [20].

Свашки Заносять до хати весільні вінки (“вінці”, чи “коруни”) і кладуть їх спочатку на маленьке коритце, танцюють з вінками, потім прикрашають ними Молоду Та Дружок. У домі молодого Свашки, ладкаючи, Одягають вінок на мо­лодого та на “калап”12 першому дружбові – для Молодої. Мати Обсіває моло­дого зерном.

Дорога до Молодої Могла бути не близькою і небезпечною, адже це не тільки перехід з одного села в інше, з одного двору в інший, а й з одного соціа­льного стану в інший – тут небезпека перетику з потойбічним світом. Отже, на­зріває критична ситуація, тому дорогою до Молодої Молодого охороняє Приданниця (жіночого роду), а свашки, які регламентують всі події в даній си­туації, виконують розряджаючу функцію, співаючи ладканки гумористичного характеру.

Для бойків Закарпаття характерно, коли весільний поїзд молодого підхо­дить до воріт Молодої, свашки Співають:

“Вийди, Мамко (Тещенько) на двір – / 2 р. не пущай зятька у двір”24. Здається, в даній ситуації фізична сила батька була б більш корисною, ніж словесна забо­рона матері, але роль матері тут полягає у магічній силі захисту від сил зла.

Коли молодий приходить за Молодою, двічі виводять Підмінену молоду У вигляді маленької Дівчинки, старої Баби І тільки втретє – справжню Молоду, роль якої – бути досконалою для свого судженого. Театралізоване дійство з


Підміненою молодою Широко побутує в кожнім селі Закарпатської Бойківщини. У ньому вбачається можливість підміни нареченої потойбічними силами зла на межі між “своїм” і “чужим” простором, адже лімінальність молодих є загально­людським явищем. Під час експедиції нами не зафіксовано факту підміни мо­лодого і взагалі нам не відомі такі відомості, що збільшує значимість Молодої У весільному обряді.

Мати молодої Зустрічає молодих хлібом і сіллю, дає їм скуштувати з ло­жечки меду, одягає на себе гуню13 на виворіт, на руки одягає рукавиці з вовни, бере в руки сито з вівсом, житом, пшеницею чи ячменем (можливо і все разом), цукерки, дрібні копійки (але по дві копійки, а не по одній – парне число) і обсі­ває молодих та гостей. Цей обряд має зміст вегетативної магії та повинен забез­печити добробут і багатодітність майбутній сім’ї та гостям. Загальноукраїнським є звичай у весільному обряді, коли Мати молодої Чи Мати молодого Обсівають зерном, і ні в якому разі не батьки, тобто щастя і благополуччя може перейти до дітей тільки через матір, яка заради цього повинна бути досконалою протягом всього свого життя. Прикладом є ритуальне обсівання молодих матір’ю в гуцу­лів Карпатського регіону:

“Вийди, Матінко, з хати

Вівсиком посипати.

На жито, на пшеницю,

На гусей бере лицю,

На вівці, на баранці,

На хлопці кучерявці” [22].

Дружка Обирає собі дружбу, перев’язує його вишитим рушником, а Мо­лода Прикріпляє молодому на ліву сторону вишиванки “боґрийду”. Мати Сте­лить “джергу” (покривало вовняне), на якій “затанцьовують свальбу” молоді. Молодій Дружба пришпилює “білило”, Свашки Одягають “калап” і вінець з дружби. Всі приступають до гостини, впродовж якої по родовій близькості “вінчують”14 багато теплих слів молодим. Молода Прощається зі своїми батьками, родичами та близькими, а Свашки Співають найбільш тужливу ладканку:

“Не тужи, Мамочко, за мною (2 р.), не беру я вшитко15 з собою (2 р.).

Горіла липойка, палала (2 р.), під нею Маруська Стояла (2 р.).

Дрібнейкий листочок писала (2 р.), до свого народу послала (2 р.)” [23].

Зі всієї своєї родини Наречена Згадує тільки Матір, але звертається до всього свого роду.

Коли після обряду вінчання всі присутні у церкві йдуть до молодого, Свашки Ладкають: “Утвори, Мамко, ліску (2 р.), бо привів ти син Невістку” [23]. Мати молодого Зустрічає молодих з хлібом і сіллю на рушнику, пригощає їх цукром або медом.

Десь опівночі до молодого приходять “пропойці” (Родичі молодої). На-нашка Чи інша Найближча родичка Несе на голові “чипець”16 Молодої. Також гості приносять з собою придане Молодої. Мати молодої Розвішує по стінах у молодого рушники, щоб усі бачили скільки їх навишивала Молода [23].

Під час гостини за столом Свашки Співають коломийки – звернення до старости та ладкають для Кухарок.


Далі Молоду Саджають на вивернутий кожух, знімають з неї “білило”. СВашки Допомагають молодому одягнути на молоду “чипець”, покривши чоло, а зверху квітчастою хусткою покривають голову. Як бачимо, дівчина проходить ряд перетворень: вінок (відданиця) – білилО (потойбічний світ) – платок (Молоди[й] + Ця – за чоловіком, тобто жінка). Подібного ритуального переходу парубок → чоловік ні в ході наших експедицій, ні у відомих нам етнологічних записах не зафіксовано. Насправді цей перехід існує – після весілля нареченого вже нази­вають чоловіком, а не “леґіньом” (парубком), проте він спеціально не виділяється особливими діями. (Умовно припускаємо, що цим переходом для чоловіка є шлюбна ніч.) Отже, ймовірно, для людського буття цей факт не є важливим. Символіка переведення дівчини в статус жінки є набагато виразнішою й багат­шою, несе в собі більше смислового навантаження. Зокрема, у символічному аспекті платок – це покрив, під яким можна сховатися і захиститися від усякого ворога. “Жінка, що реалізувала пік життєвої енергії, тобто стала матір’ю, як вважається, мовби знаходиться під покровом Божої Матері (не Бога Отця. – Авт.), що, у свою чергу, освячувало покровительство роду, сім’ї, чоловіку” [24].

У другій частині весільного ритуалу Молода, Ставши жінкою, поступово знову має змогу самостійно рухатись, набуває якостей живої людини і здатна магічним шляхом вплинути на долю незаміжніх Дівчат. Це засвідчують дії ста­рости, коли він знімає вінки з усіх інших Дружок І надіває Молодій (а не моло­дому) на ліву руку (права вже зайнята обручкою), як символ скорішого їхнього одруження.

За народним віруванням, Молодій Не бажано тиждень після весілля йти до себе додому. Інакше не дуже “вестиметься” її життя з чоловіком. Крім того, спершу, Вона Має видоїти корову і занести молоко до хати (на багатство), а вже потім занести до хати води [25]. Таким є поступове входження Молодої В іншу сім’ю, інший рід.

Жінки, досягнувши відповідного віку, стають носіями і хранительками традицій. Чоловіки менш консервативні, у їхніх діях більше імпровізації, вони швидше реагують на зміни в навколишній дійсності. Роль Жінки В обрядах час­тіше “вербально магічна”, роль чоловіка – “діяльна” [26]. У цьому зв’язку відомий музикознавець А. Іваницький стосовно розглядуваної нами весільної обрядово­сті припускає: “Те, що зараз виглядає у ладканні як конструктивні деталі, виникло у згоді з магічним ритуалом. Позасмисловий заспів та експозиційний повтор були не “винахідництвом”, а вимогою спілкування з духами та проголошенням магі­чної формули в діалогу: жриця (жрець) – рід (плем’я)” [27]. Тому можна припу­стити, що роль, яку виконують Свашки, ладкаючи, у весільному обряді бойків Закарпаття є ремінісценцією своєрідної жрецької функції, що дійшла до сього­дення з прадавнини.

У весільному обряді певні ролі виконує хлопчик. Разом з тим він теж пов’язаний з “жіночим”, оскільки символізує дітонародження, плідність Моло­дої Та врожаю в цілому і не несе в собі іншого ідейного навантаження. Так само платок чи хустка – це саме Жіночий Захисний символ, і його функція у весіль­ному обряді значно більша за, скажімо, функцію весільного знамена – “курагова”. Не старший дружба чи сват, а саме платок на весільному прапорі захищає весь


Весільний поїзд молодого від зурочень і ворожби. Знову ж, хоча у весільному обряді староста проходить всюди першим, щоб уберегти молодят від злих сил шляхом прийняття зла на себе, Приданниця Ж зло відганяє, а не переймає. Мо­лодий платить викуп за Молоду, але хто головніший – купець чи товар? Відома народна мудрість на це відповідає: “Був би Товар, а купець знайдеться!”

Під час ритуального “Танцю молодої” Вона Перетанцьовує з усіма бажаю­чими і чоловічої, і жіночої статі (навіть з дітьми!) за викуп (тобто гроші), який належить тільки Їй (ні її батькам, ні молодому). То ж хто головніший – Молода Чи викуп (без грошей не танцює!)? Звичайно ж роль Молодої Є найбільш значу­щою. Всі обрядодії, що супроводжують неодноразову зміну головного убору Молодої Підкреслюють її значимість у весільному ритуалі.

З розглянутого матеріалу випливає також особлива магічна роль Матері, яка є набагато вагомішою за роль батька у бойківсько-закарпатському весіль­ному обряді.

Як бачимо, розглянутий матеріал, що стосується весільної обрядовості бойків Закарпаття, справді підтверджує особливу роль жінок у весільній обря­довості українців. Разом з тим це лише незначний фрагмент великої теми, що потребує подальших студій.

Примітки

1 Обы-сьте – щоб Ви.

2 Свальба – весілля.

3 Приданниця (приданниці – родичка) родичі нареченої.

4 Вінок (вінки), вінці (коруни) – весільні вінки.

5 Відданиця – дівчина перед весіллям.

6 Ладкати – виконувати весільні ритуальні пісні; функції ладкань: епічна
(супроводжують і пояснюють важливі події), драматична (виступають від імені
головних дійових осіб весілля), режисерська (свашки, як розпорядники весілля,
дають накази і поради), розряджуюча – у екстримальних ситуаціях (коли схо­
дяться два роди, відбуваються гумористичні переладковування свашок та сцена
з підміненою молодою), магічна.

7 Свашка (свашки) – жінка (жінки) дітородного віку, які щасливі у шлюбі і
мають дітей.

8 Нанашка (нанашко), нанашки – хрещена мати (хрещений батько) хреще­
ні батьки.

9 Затанцьовувати свальбу – розпочинати, стверджувати акт одруження.

10 Білило – біла вишита хустина, сучасна фата.

11 Прощі – ритуальне прощання молодої (молодого з ріднею).

12 Калап (крисаня) – чоловічий головний убір, капелюх

13 Гуня – кожух вовняний тканий.

14 Вінчувати – бажати, говорити слова побажань.

15 Вшитко – все.

16 Чипець (молодиця) – круглий жіночий головний убір з китицями.


Література

1. Золотухин Г. Конфликтная сущность феминизма // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні. – К., 2003. – С. 207.

2. Респондентка Марія Сирохман-Блинда, 1953 р. н., с. Лозянське Міжгірського р-ну.

3. Гримич М. Два виміри національного образу // Українці: історико-етнографічна мо­нографія. У 2 кн. – Опішне, Кн. 2. – С. 172–173.

4. Словник символів культури України. – К.: Міленіум, 2002. – С. 130.

5. Хрисонова С. Ф. (г. Киев). Мужчины и женщины как два глобальные социальные сообщества / С. Ф. Хрисонова // РНИИ культурного природного наследия им. Д. С. Лихачева МКРФ и РАН Институт этнологии и антропологии РАН им. Н. Н. Миклухо-Маклая. Доклады конференции: “Мужское” в традиционном и современном обществе. – М., 2003. – С. 65.

6. Респондентка Ганна Ломпа, 1938 р. н., с. Присліп Міжгірського р-ну.

7. Посилання: про частку / долю – як частину цілого і про долю життєву див.: Байбу-рин А. К. Ритуал в традиционной культуре. Структурно-семантический анализ восточносла­вянских обрядов. / А. К. Байбурин. – СПб., 1993. – С. 126, 128, 134.

8. Зборовський П. Бойківські весільні латканки / П. Зборовський. – Львів: Сполом, 2002. – С. 17.

9. Наукові архівні фонди рукописів та фонозаписів ІМФЕ ім. М. Рильського НАНУ (далі – НАФРФ ІМФЕ): Ф. 14–3. – Од. зб. 1189. – Арк. 10; Арк. 5. Зап. І. Сенько в с. Келечин Закарп. обл.

10. Респондентка Ганна Карпович-Янчик, 1947 р. н., с. Ізки Міжгірського р-ну.

11. НАФРФ ІМФЕ: Ф. 14–3. – Од. зб. 1189. – Арк. 10; Арк. 5. Зап. І. Сенько в с. Келечин Закарп. обл.; Респондентка Ганна Карпович-Янчик, 1947 р. н., с. Ізки Міжгірсько-го р-ну; Респондентка Калина Блинда, 1912 р. н., с. Лозянське Міжгірського р-ну.

12. НАФРФ ІМФЕ: Ф. 14–5. – Од. зб. 49. – Арк. 158–160. Запис. І. Симоненка в За-карп. обл., 1945/46 роки) .

13. Респондентка Марія Тимчик, 1947 р. н., с. Ізки Міжгірського р-ну.

14. Респондентка Софія Губаш, 1951 р. н., с. м. т. Воловець Воловецького р-ну.

15. Село Келечин. Матеріали Міжгірського районного ЦКіД.

16. Респондентка Валентина Созанська, 1974 р. н., с. м.т. Воловець Воловецького р-ну.

17. Яковлєва О. Рушник як символ у когнітивній моделі світу праукраїнців /
О. Яковлєва // Народна творчість та етнографія. – 2006. – № 3. – С. 30–35.

18. Байбурин А. К., Бевинтон Г. А. Похороны и свадьба / А. К. Байбурин, Г. А. Бевинтон. // Исследования в области балто-славянской культуры (Погребальный обряд). – М., 1990. – С. 79–89.

19. Село Новоселиця. Матеріали Міжгірського районного ЦКіД.

20. Село Колочава. Матеріали Міжгірського районного ЦКіД.

21. Села Буковець, Ізки, Новоселиця Міжгірського р-ну. Матеріали Міжгірського ра­йонного ЦКіД.

22. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди на Україні (Історико-етнографічне дослі­дження) / В. К. Борисенко. – К.: Наукова думка, 1988. – С. 131.

23. Респондентка Олена Джумеля, 1930 р. н., с. Голятино Міжгірського р-ну.

24. Лаврентьєва Л. С. Обрядовые функции платка: игра и свадьба / Л. С. Лаврентьева // Женщина и вещественный мир культуры у народов России и Европыю. (Российская акаде­мия наук. – Сборник музея антропологии и этнографии). – СПб., 1999. – С. 50.

25. НАФРФ ІМФЕ. – Ф. 14 – 3. – Од. зб. 1189. – Арк. 5–15. Записи Сенько І. в с. Келе-чин Закарпатської обл., 1965. – С. 15.

26. Дорофейчук И. Мужчина и женщина в традиционной белорусской обрядности / И. Дорофейчук // РНИИ культурного природного наследия им. Д. С. Лихачева МКРФ и РАН Институт этнологии и антропологии РАН им. Н. Н. Миклухо-Маклая. Доклады конферен­ции: “Мужское” в традиционном и современном обществе. – Москва, 2003. – С. 30.

27. Іваницький А. Основи логіки музичної форми (проблеми походження музики) / А. Іваницький. – К., 2003, – С. 146; 179.

28. Сумцов Н. Ф. Символика славянских обрядов. Избранные труды / Н. Ф. Сумцов. – М., 1996, – С. 155.