Головна Культура Культура і сучасність МАГНЕТИЧНА ПОСТАТЬ КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА В ОРЕОЛІ МУЗИЧНОГО ТЕАТРУ УКРАЇНИ
joomla
МАГНЕТИЧНА ПОСТАТЬ КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА В ОРЕОЛІ МУЗИЧНОГО ТЕАТРУ УКРАЇНИ
Культура - Культура і сучасність

Волкова Діана Василівна

Аспірантка Національної музичної академії України імені І. П. Чайковського

Стаття обґрунтовує сучасні погляди науковців на особистість князя Ярослава Мудрого. Написані Ю. Мейтусом та Г. Майбородою у 1970-х роках дві однойменні опери за драматичною по­емою Івана Кочерги «Ярослав Мудрий», були поставлені на українських оперних сценах. Важливу роль у створенні обох опер відіграє лібрето про яке і йде мова.

Ключові слова: Ярослав Мудрий, князь, І. Кочерга, Київська Русь, першоджерело, Г. Майборода, Ю. Мейтус.

This article vindicates the researchers ’ present-day opinions of the prince’s Yaroslav Mudryj per­sonality. Ju. Meitus and G. Maiboroda’s two operas of the same name to the drama poem of I. Kocherga «YaroslavMudryj” written in the 1970th were made on the Ukrainian opera stages. The libretto under dis­cussion plays an important part in the creation of the both operas.

Key words: Yaroslav the Wise, Knyazh (Prince), Ivan Kocherga, Composer, Kiyv Rus, Background source, G. Maiboroda, Yu. Meitus.

Унікальність, непересічність, екстраординарність, дипломатичність, винятковий інтелект, фено­менальні здібності керівника й адміністратора - всі ці риси були притаманні одній людині ХІ-го сто­ліття - князю Ярославу Мудрому.

Його особистість з глибини сивої давнини і донині становить інтерес як для українських гро­мадян взагалі, так і професійних фахівців, що досліджують простір історичної безодні. Постать Ярослава Мудрого не залишається поза увагою творців різних видів мистецтва - письменників, дра­матургів, композиторів. Варто лише пригадати славетні вітчизняні твори ХХ століття, які давно стали хрестоматійними у Золотій скарбниці України: роман «Диво» Павла Загребельного (1968 рік), драма­тичну поему «Ярослав Мудрий» Івана Кочерги (1944 рік), дві однойменні опери Георгія Майбороди та Юлія Мейтуса названі іменем князя (які створювалися майже одночасно, у 1970-х роках) та інші композиції, в яких образ князя Ярослава виконує різноманітні функції. Наприклад, у опері-ораторі «Київські фрески» Івана Карабиця з лібрето Бориса Олійника образ Ярослава Мудрого є вагомим і знаковим: з метою модуляції з жанрово-фольклорного розділу у філософській центр опери авторами вводиться цитата мовою оригіналу з «Заповіту» князя Ярослава Мудрого: «Да аще будєтє в любві мєжю собою - Бог будєт в вас і покорить ви протівния подвєч... Аще лі будєтє ненавідно живуще, то погібнєтє самі і погубітє землю отєц своїх і дєд своїх».

Враховуючи динаміку сучасного прогресу з шаленим прискоренням внутрішніх та зовнішніх часових темпів людини, починаючи з ХХ-го століття кожний наступний етап еволюції свідомості українського народу дає змогу, знову ж, переосмислити магнетичну особистість Ярослава Мудрого, яка вже стала міфологізованою у першому десятилітті ХХІ століття. Безумовно, допомагають розши­рювати історичний тезаурус, починаючи з кожного юного покоління українців, монументальні вище­згадані брили у різних жанрах українського мистецтва.

На даний час існує безліч інтерпретацій особистості Ярослава Мудрого. Документальні при­клади на сторінках хронографу історії нині особливо демонструють саме суб’єктивні бачення сучас­ників пережитих ними визначальних доленосних явищ, пов’язаних з епохою князювання Ярослава. Це цілком мотивовано психологічним та емоційним сприйняттям подій літописцями та істориками, яких не оминали стороною проблеми їхньої дійсності.

Щоб не повторювати науково-інформаційні дані доступних, але вже дещо застарілих історич­них розвідок, спробуємо спочатку підійти до князювання Ярослава не зовсім з традиційних (для істо­ричної, а особливо, музикознавчої наукової думки) позицій, що хрестоматійно закріпилися в таких джерелах, як «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Повісті минулих літ», «Лаврентіївському літописі», «Новгородському літописі», «Софійському літописі», «Никонівському літописі», «Іпатієвському лі­тописі», «Псковському літописі», «Тверському літописі», «Київському Патерику», «Московському зводі», «Еймундовій сазі», «Сазі про Олафа Святого», «Сазі Сноррі сина Стурли» («Heimskringla»), «кландській сазі» та ін. Головним недоліком є протиріччя між ними, особливо хронологічного по­рядку. Саме вони змінюють концептуально вагомі абриси цілісного правдивого відображення особи­стості Ярослава Мудрого.

Спостереження найвідоміших істориків кінця XIX - початку ХХ століть (С. Соловйова, М. Грушевського), праці яких давно стали хрестоматійними, дають підставу говорити про відсутність фахової фундаментальної монографії щодо особистості Ярослава. Вони пояснюють це набожністю «мужа праведного і тихого, який ходив у заповідях Божих», шануванням чернечого життя і книг, ви­важеністю дипломатичних кроків. кторики твердять, що порівняно з його братами (Святополком, Мстиславом), про яких за їх життя миттєво розповсюджувалися легенди, плітки і анекдоти, говорити і писати про такого праведного правителя було не так цікаво [23].

Що ж до загальної зацікавленості постаттю князя сьогочасними дослідниками у різних галу­зях, варто диференціювати їх розвідки за такими критеріями: глибоке історичне наукове дослідження [23], науково-популярні роботи [2], телевізійні версії [3, 25]. Представимо їх бачення особистості князя Ярослава.

Сперш виділимо роботу наукового історичного жанру, яка, вважаємо, зараз найбільш з усіх подібних професійно, помірковано у традиціях саме об’єктивної аналітики висвітлює постать Мудрого князя. Це українська праця фахівця, доктора історичних наук П. Толочка «Володимир Великий. Ярослав Мудрий». !сторик-мідієвіст, на базисі усіх нині доступних джерел, керуючись власними методологіч­ними принципами, представляє цілісний портрет Ярослава Мудрого, починаючи від генетичного древа і закінчуючи останніми днями його князівського буття. Талант князя виявився в усіх галузях, до яких він був дотичний: «Сучасники Ярослава <...> були стримані в своїх емоціях і оцінках. Але вже через кілька поколінь із його іменем літописці пов’язували кращі досягнення на ниві розбудови Київської держави та її столиці, становлення вітчизняного законодавства<...> на великому князівському столі постаті, рівної йому, справді не було <...>» [23, 211,212].

Кардинально протилежної думки відносно попередньої дотримується журналіст, письменник

О. Бузина. У популярній в даний час книзі «Таємна історія України-Русі» [2] постать Ярослава Муд­рого піднесена на нині модний епатуючий рівень. Для нього Ярослав - хитрий і безсоромний конунг, який сподобляється своїм найманим варягам. У розділі «Ярослав Мудрый - покровитель киллеров», він показаний безсовісним та жорстоким самодержцем. Саме у О. Бузини мудрість князя є майже ме - фістофелівською, направленою на розруху і погибель байдуже кого, у тому числі і своїх близьких, заради влади і наживи.

Саме О. Бузина підпадає під категорію письменників, метою робіт яких є скандальні повідом­лення і дискредитація міфологізованих поколіннями визначних особистостей і подій. Псевдонаукові дослідження подібних авторів - майстрів, затьмарення довірливих, деяких недостатньо компетентних розумів читачів, зараз набувають все більшої популярності (особливо серед молодого покоління, яке і є цільовою аудиторією таких «евристичних» видань). Знаменні події перетворюються у вульгаризо­ваний трилер - жанр, який сьогодні ідеально вписується у наївну свідомість та незапорошені інтелек­том мізки підлітків. Стиль О. Бузини - гумористичний і навіть гротесковий. Його ж думки вважаємо не зовсім коректними по відношенню до розкішного періоду всезагального підйому Київської Русі. На думку автора, всі досягнення минулого Київської Русі українські історики мріють приписати своїй землі. Безумовно, зрозуміло, що він веде проросійську політику, в якій зараз є популярною завуальо­вана агресія в бік визначних досягнень, які відбувалися на теренах нинішньої України.

Доказом цього є російський науково-популярний за жанром телевізійний проект «Шукачі», в якому один з фільмів присвятили Ярославовим братам - Борису і Глібу, з назвою «Вбивство князів Бориса і Гліба». Концепція коротка - викрити вбивцю - замовника мучеників. Фільм, за словами його авторів, є слідчим експериментом, бо вчені поставили під сумнів, що справжнім замовником братів був Святополк Окаянний. Дослідники звинувачують Ярослава Мудрого у цій справі.

Майже усі проблемні питання, поставлені у російському науково-пізнавальному фільмі, роз­криваються у вищезгаданій науковій роботі П. Толочка [23], яка, звичайно, їм невідома.

Наступну інтерпретацію постаті Ярослава Мудрого на вітчизняному культурологічному прос­торі ХХ! століття доводить соціальне опитування громадян України, яке було у форматі масштабного респектабельного телевізійного шоу на каналі «Ытер» - «Великі Українці». Телепроект було розпо­чатий восени 2007 року і добіг свого фіналу 16 травня 2008 року. Давньоруський князь зайняв абсо­лютну позицію лідера зі значним відривом від усіх інших, що, в першу чергу, свідчить про неабияку зацікавленість українців у подібних державних і політичних діячах. Рекордсмен опитування викликав безліч кардинально протилежних відгуків серед представників громадськості. Більшість позитивно поставилась до постаті Ярослава Мудрого, дехто виступав у опозиції до князя як до лідерського об­личчя України. Проект «Великі українці» став кульмінацією загальносоціального масштабу для сприйняття постаті Ярослава Мудрого на даний період часу. Але генеральною кульмінацією, стосовно постаті Великого Українця - князя Ярослава Мудрого - на сьогоднішній день, стала його канонізація Українською Православною церквою влітку 2008 року*.

Висновок може бути красномовним: мудрість Ярослава у багатовекторному ствердженні Київської Русі і об’єднанні її держав - унікальна і є еталоном для нинішнього розвитку України. Сьогоднішня зацікавленість непересічною особистістю Ярослава, сподіваємось, свідчить про жагу пізнання і на­слідування мудрих вчинків предка нинішнім поколінням.

Наведені приклади протилежного теперішнього бачення епохи і особистості Ярослава Мудрого представляють загальну тенденцію сучасної історії, думка якої необхідна для інтерпретації драматич­ного твору І. Кочерги.

Саме у його драматичній поемі «Ярослав Мудрий», з усього загалу української літератури, постать Ярослава висвітлюється різнобічно в усіх амплуа його керування. Художній матеріал драма­турга втілили у двох однойменних операх композитори Г. Майборода та Ю. Мейтус.

І. Кочерга, відштовхуючись від слів Іларіона, який першим у своєму «Слові про закон і благо­дать» характеризує державного діяча як гідного продовжувача розпочатих Володимиром діянь і базу­ється на старозавітних текстах, у драмі надає подібні порівняння. Священик асоціює двох князів аналогічно двом біблійним царям - Давиду і Соломону. Ярослав, як і славетний мудрий Соломон, завершив розпочаті Давидом (Володимиром) справи: «Иже недоконьчанная твоя наконьча, акы Со - ломонъ Давидова» [23, 187]. Цим крилатим висловом І. Кочерга вдало оперує у своєму творі, модифі­куючи його під ситуацію драми та показуючи Ярослава поміркованим послідовником своїх предків:

«О Боже мій! Як важко мудрим бути,

Коли в душі дві сили б’ ють ключем,

Коли вино не вийшло ще із сусла І двох царів жага мене пече:

Як цар Давид, люблю я мирні гуслі,

Як цар Саул, вражаю їх мечем» [16, 685].

Драматург ставив за мету у п’єсі: «прагнути не тільки історичної та художньої правди, але й якогось філософського узагальнення, якогось свіжого розкриття цього надзвичайно суперечливого характеру» [16, 604]. Мабуть не навмисне, але досить проникливо опоетизувавши у драмі князя, поет відобразив саме християнський образ - в амплуа справедливого завойовника, дипломата, просвітни­ка. Одним з ключових кредо як його реального життя, так і художньої інтерпретації письменником, є наслідування православного етикету і безперервне навчання цього свого народу.

Опера Г. Майбороди, лібретистом якої був сам композитор, точно передає скорочений варіант константного тексту І. Кочерги. Як і належить, Г. Майборода за законами лібрето створює новий текст, де залишає концепцію поеми І. Кочерги незмінною. Князь Ярослав у лібрето опери Г. Майбо - роди - багатогранна особистість, але його образ сконцентрований на власних переживаннях, зосере­джений на внутрішній боротьбі з самим собою.

Ю. Мейтус з дружиною О. Васильєвою, яка писала лібрето до опери, створюють якісно інший текст, основою якого також залишається прототекст І. Кочерги, але даний варіант лібрето, все ж, є за мотивами драми письменника. О. Васильєва пише текст першої та останньої картини, в яких Ярослав представлений хоробрим воїном та політиком-стратегом. Акцентується на міжнародних відносинах України-Русі та Франції і на дипломатичних стосунках між Візантією та Київською Руссю, чого май­же немає у п’єсі І. Кочерги. Тут Ярослав виступає як мудрий політик, державотворець сильної Русі.

Доказом сумлінного та пильного підходу до написання лібрето опери був візит подружжя Мейтусів до Франції, де, за словами О. Васильєвої, розказаними автору даної статті, вони відвідали заміську резиденцію Анни Ярославни - королеви Франції. Були у церкві, яка була нею заснована, побували на могилах Анни та її сина Філіпа, побачили Реймське Євангеліє, на якому присягали при коронації усі французькі монархи. Тож, перейняте духом Франції подружжя сконцентрувало увагу саме на цій проблематиці, висвітивши Ярослава категоричним політиком і щиросердно люблячим батьком, який, незважаючи на сердечну тугу за доньками (особливо Анною), робить усе на благо розквіту Київської Русі.

У обох операх, де прототекстом лібрето є спільний художньо-документальний твір, образ Ярослава Мудрого позиціонується в одному історичному контексті, але різними гранями своєї склад­ної натури, звичайно в опоетизованому варіанті, близькому митцям, як і належить представляти істо­ричну особистість як у жанрі художньої літератури, так і у жанрі оперного лібрето. Спільна мета, яка об’єднує твори усіх трьох митців (І. Кочерги, Г. Майбороди, Ю. Мейтуса) у інтерпретації особистості князя - навіки ствердити «і запровести спокій на Русі» [19, 114], зробивши її міцною і непохитною.

На сучасному етапі можемо засвідчити попередні сентенції нещодавнім відродженням істо­ричного оперного полотна «Ярослав Мудрий» Г. Майбороди, яке було забуте з кінця 1970-х років. Національна опера України, де весною 2007 року відбулася оновлена прем’єра (режисер - А. Со - лов’яненко, диригент - М. Дядюра), з кожною наступною виставою доводить зацікавленість персо­ною Ярослава Мудрого, адже цей спектакль постійно збирає повну залу публіки. Можливо, не всі глядачі свідомо йдуть на прослуховування музичної сторони дійства, але, однозначно, кожний з при­сутніх заангажований інтерпретацією харизматичного Ярослава.

Друга опера - «Ярослав Мудрий» Ю. Мейтуса, - на жаль, поки що не відроджується в україн­ських музичних театрах. Але, все ж, сподіваємось, що невсипуча тенденція до пізнання багатогранної особистості Ярослава, скоро воскресить і цю оперу на театральних підмостках.

Вищеперераховані як позитивні так і негативні інтерпретації стосовно постаті київського кня­зя свідчать, що його магнетична персона, яка не померла і живе вже десять століть у свідомості усіх верств українського народу, ще буде не одне століття, як фантом держави, що прийшов із древнього Києва і сивої Русі, нагадувати кожній наступній генерації українців про великі звершення їх пращурів і давати орієнтир у бік вірних культурних, політичних, економічних, міжнародних, дипломатичних тенденцій у стратегічному розвитку сучасної України ХХІ століття. Митці ж, своєї черги, сподіває­мось, будуть регенерувати нові ідеї, пов’ язані з перманентно магнетичною особистістю Великого Князя Ярослава Мудрого.

Примітки

* Проведемо типологічні паралелі між подіями ХІ-го і ХХІ-го століття. Відзначимо спорідненість від­далених на тисячу років століть.

По-перше, зараз, як і тоді, відбувається надзвичайний плин народу до релігійно-духовних осередків - церков, соборів, монастирів.

Як наслідок цього, по-друге, - така ж розбудова храмів і відродження монастирських скитів та комплексів на теренах України. Такий процес відбувається у нинішній державі, на відміну від тодішньої, за економічного спаду. Але за сприяння усіх соціальних верств населення, цей духовний чинник, на нашу думку, є головним у спорідненні двох епох на тисячолітній дистанції. Така всенародна тенденція наповнює оптимістичним духом і надихає на подальший розквіт України, бо без духовності і високої культури не може бути стабільної і міцної країни.

Третій чинник, що єднає сиву давнину ХІ-го століття з нинішнім, - активна політична позиція України, пов’язана з інтеграцією у Європу: створення мирних зв’язків і намагання укладати вигідні угоди, вступ до НАТО, з метою забезпечити надійну підтримку авторитетних світових держав у разі виникнення небезпечних воєнних дій та ін.

Беручи до уваги лише деякі з багатьох чинників, що характеризують добу князювання Ярослава Муд­рого, переконуємось ще раз у доленосних фактах ствердження іміджу непохитної Давньоруської держави, які через тисячоліття, на новому витку історичної спіралі, проявляють себе у якісно новому контексті: спільними залишилися територіальні, але значно розширені кордони Києва; за зайняття престолу як тоді, так і зараз йшла і йде запекла боротьба.

Однотипна політика визначає генетичну спадковість ментальності предків, але вражає таке: порівняно з теперішніми технічними умовами, які у ХІ столітті не могли передбачити найславетніші оракули, розвиток по­зитивного державотворення відбувався тоді значно інтенсивніше. Знову наштовхуємось на парадокс: ХХІ сто­ліття з інтенсивним блискавичним рухом вперед, порівняно з екстенсивним, технологічно недосконалим ХІ-м - не робить такі ж революційні ривки у поліпшенні і ствердженні стабільних економічно-політичних і загально­культурних аспектів для спокійного, безпечного і стабільного існування народу.

Наступний параметр, як наслідок попередніх, - досконале керування Ярославом, за постійних зовніш­ніх і внутрішніх перешкод, величезною територією Русі, яка за його правління охоплювала найбільшу площу земель. Нині ж, маючи обраного народом гаранта Конституції, біля тисячі представників законодавчої і вико­навчої влади, та за відсутності зовнішніх ворожих втручань, відбувається обернено-пропорційний, на відміну від ХІ століття, недосконалий процес державотворення.

Література

1. Агеєва В. П. Портрет модерніста в соціалістичному інтер’єрі / В. П. Агеєва; ред. В. Г. Дончик // Сти­льові тенденції української літератури ХХ ст. - К.: ПЦ «Фоліант», 2004. - С.181-208.

2. Бузина О. Ярослав Мудрый - покровитель киллеров / О. Бузина // Тайная история Украины - Руси. - Режим доступа: // www. gumer. info / Name_Katalog. рИр.

3. Великі українці // Телевізійний проект. - 2008. - 16 травня.

4. Іларіон Київський / В. Замлинський (кер. авт. колег.), І. Войцехівська, В. Галаган та ін. // Історія України в особах: IX-XVIII ст. - К.: Україна, 1993. - С.62-68.


5. Історія України в особах: IX-XVIII ст. / В. Замлинський (кер. авт. колег.), І. Войцехівська, В. Гала­ган та ін. - К.: Україна, 1993. - 396 с.

6. Історія української літератури ХХ-го століття / За ред. В. Дончика. - К.: Либідь, 1993.

7. Історія української музики (1941-1958 рр.). - К., 2004. - Т. 5. - Інститут мистецтвознавства, фольк­лористики і етнографії ім. М. Рильського НАН України. - 504 с.

8. Калиниченко М. В. Прийоми конкретно-історичного відображення колориту епохи в українській іс­торичній драматургії. (На матеріалах п’єс І. Кочерги) / М. В. Калиниченко // Наукові записки (Дніпропетровсь­кий університет). - Дніпропетровськ. - 1961. - Т. 65. - Вип. 12. - С.41-55.

9. Карягин А. А. Драма как эстетическая проблема / А. А. Карягин. - М.: Наука, 1971. - 224 с.

10. Кисельов Й. Драматургія високої думки і поезії. Пам’яті видатного українського драматурга

І. А. Кочерги / Й. Кисельов // Радянське мистецтво. - 1953. - № 2. - 7 січня.

11. Кірсанова К. «Ярослав Мудрий» повертається до Києва / К. Кірсанова // Культура. - 2007. - 26 бе­резня.

12. Кірсанова К. Завісу піднято! (Відкриття 140-го театрального сезону Національної опери «Яросла­вом Мудрим» Г. Майбороди) / К. Кірсанова // Культура. - 2007. - 5 вересня.

13. Конькова Г. Патриотическая эпопея Ю. Мейтуса «Ярослав Мудрый» / Г. Конькова // Науковий віс­ник НМАУ ім. П. І. Чайковського.- К., 2006. - Вип.34. - С.87-95.

14. Коробчак Л. Нова опера Г. Майбороди («Ярослав Мудрий») / Л. Коробчак // Культура і життя. -

1973. - 14 січня.

15. Кочерга І. «Ярослав Мудрий». Як я працював над поемою / І. Кочерга // Україна. - 1945. - №1. -

С.22.

16. Кочерга І. Драматичні твори / І. Кочерга. - К.: Наук. думка, 1989. - 736 с.

17. Кривда М. Опера «Ярослав Мудрый» по эмоциональному состоянию напоминает нынешнее время / М. Кривда // Голос Украины. - 2007. - 28 марта.

18. Кузякина Н. Б. Драматург и театральный критик И. Кочерга. (К вопросу о развитии романтических традиций в украинском советском театре): Автореф дисс. ... доктора искусствоведения / Н. Б. Кузякина. - К., 1969. - 42 с.

19. Майборода Г. И. Ярослав Мудрый / Г. И. Майборода // Опера. Клавир. - К.: Музична Україна, 1979. -

296 с.

20. Мамчур І. Драма і музична драматургія опери («Ярослав Мудрий» Г. Майбороди) / І. Мамчур // Музика. - 1975. - № 6. - С.12-13.

21. Покровский Б. А. Об оперной режиссуре / Б. А. Покровский. - М.: ВТО, 1973. - 307 с.

22. Понимание и интерпретация текста: сб. науч. трудов. - Тверь: Тверской гос. ун-т, 1994. - 167 с.

23. Толочко П. П. Володимир Святий. Ярослав Мудрий / П. П. Толочко. - К.: Артек, 1996. - 216 с.

24. Туркевич В. Ярослав Мудрий: погляд із сьогодення / В. Туркевич // День. - 2007. - № 49. - 22 березня.

25. Убийство князей Бориса и Глеба // Научно-познавательные фильмы «Искатели». - Вып. 3. - СБ2.

26. Ярослав Мудрий / В. Замлинський (кер. авт. колег.), І. Войцехівська, В. Галаган та ін. // Історія України в особах: IX-XVIII ст. - К.: Україна, 1993. - С.54-61.

Похожие статьи