joomla
КАПТЕРЄВА НА ДОМАШНЮ ОСВІТУ
Педагогіка - Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка

Боцян Н. В. ПОГЛЯДИ П. Ф.

Інтерес до творчості П. Ф. Каптерєва у наш час знову посилився. Це в першу чергу пов’язано з тим, що він дав комплексне обгрунтування форм і методів сімейного виховання дитини. У питаннях виховання опирався на психофізичні особливості дітей, також і на різні соціальні теорії, розглядав розвиток дитини у тісному взаємозв’язку із життям соціуму. Він наголошував на зв’язок сімейного і суспільного (соціального) виховання у досягненні поставленої цілі - виростити повноцінну людину і громадянина своєї Батьківщини.

Сьогодні в українських навчальних підручниках та посібниках є незначна кількість сторінок, присвячених життєвому та творчому шляху російського педагога П. Каптерєва. Російські видання авторів - упорядників І. Андрєєвої та П. Лебедева акцентують увагу на думки П. Каптерєва про сімейне виховання та навчання в ХІХ - ХХ століттях. Мало ще розглянуті вибрані твори П. Каптерєва, до яких ввійшли праці з загальної дидактики - педагогічний процес, та дидактичні очерки - теорії освіти.

Мета статті - висвітлити роль статей П. Каптерєва у журналах Енциклопедії сімейного виховання та навчання.

Каптерєв Петро Федорович (1849 - 1922) - російський педагог і психолог, професор. Викладав логіку, дидактику, психологію, педагогіку, історію педагогіки та інші дисципліни в середніх і вищих навчальних закладах Петербурга.

Поряд із науковою, викладацькою і службовою роботою П. Каптерєв приймав участь у багатьох важливих суспільно-педагогічних починаннях.

У 1883 - 1884 навч. р. у Петербурзі виник Батьківський кружок як розгалуження суспільно-політичного музею військово-навчальних закладів, який об’єднував відомих учених, педагогів, лікарів, юристів, П. Каптерєв, співпрацюючи із цим кружком, у 1898 р. у своїй редакції почав видавати вперше у Росії „Енциклопедію сімейного виховання і навчання”. 11 випусків із 58 - вміщують статті автора з дошкільного та сімейного виховання. П. Каптерєв підготував і провів І Всеросійський з’їзд з сімейного виховання 1912 - 1913 року в Петербурзі [1, с. 217].

У своїй промові на відкритті з’їзду 30 грудня 1912 р. П. Каптерєв підкреслив, що сучасне життя та дійсність ставлять запитання, чи підсилювати існуючі сімейні основи виховання, удосконалюючи, або ж замінювати новими, суспільними?

Замінити цілком сімейне виховання суспільним він вважав неможливим, тому що у сімейного виховання вже відпрацьована своя система. А те, як вона поєднується із суспільним дошкільним вихованням - покаже час. Але вже зараз „живий зв’язок сім’ї із суспільними організаціями є необхідна умова правильного розвитку дитячої особистості в сім’ї” [9, с. 20].

Діти, у порівнянні із дорослими, мають свої фізичні та психологічні особливості. І тому, щоб навчання було успішним, потрібно ці особливості дитячої натури пристосовувати до цього ж навчання. Отже, перша основа методу - сукупність його із особливостями дитячої натури. Друга основа методу - поєднання методу викладання науки із змістом та характером даної науки. Третя основа методу - поєднання методу із особливостями дітей. А, четвертий метод повинен бути в сукупності із особистістю вчителя [9, с. 37].

Свою концепцію сімейного навчання П. Каптерєв убачав у розвитку розумових здібностей дитини. Це досягається за рахунок активної допомоги щодо вправляння органів зовнішніх чуттів, розвитку навиків спостереження, запам’ятовування, самостійного мислення.

Подібні навички у розвитку самостійного мислення хоча і є головною частиною сімейного виховання, обов’язково повинні доповнюватись іншими елементами: ознайомлення дитини ( враховуючи її вік) із основними даними про оточуючий світ, охоплюючи природньо - наукові та гуманітарні; спеціальним навчанням граматики, арифметики та іноземним мовам [7, с. 156].

На думку П. Каптерєва, дана система виховання дозволяє уникнути досить поширених помилок, які допускають батьки:

1. Дуже ранні початки власне навчання: грамоті, іноземним мовам, основам різних наук.

2. Намагання організувати домашнє навчання дошкільнят на взірець навчання школярів молодших класів.

3. Надто раннє з 4 - 5 років навчання іноземним мовам. На думку автора, варто починати вивчення іноземні мови із 7 років.

Сімейне виховання повинно бути далеке від будь-якої штучності і, навпаки, повинно бути розвитком усіх цінних особливостей виховного віку, цілковитою органічною діяльністю: воно повинно бути обережним і м’ яким навіть і по відношенню до тих рис, які незручні навіть дітям (наприклад дитяча лякливість), з огляду на те, що це є особливість, а не недолік. Дітям потрібно давати переживати всі особливості вікових періодів [4, с. 25].

Отже, цілі та завдання сімейного виховання повинні черпатись не з чогось незрозумілого дітям, що має значення в житті дорослих, а із потреб самих дітей, відповідно до їхнього організму, що розвивається.

Сімейне виховання повинно допомагати правильному і всебічному розвитку дітей, охоплюючи усі, а не деякі якості, а тим більше не переслідуючи вузькі, зовнішні цілі, наприклад: вивчення іноземних мов, або приготування до майбутньої кар’єри [4, с. 23].

Таким чином, сімейне виховання дітей повинно бути відокремлено від всякої штучності, повинно бути органічною діяльністю з огляду на всі характерні якості вікових періодів, а не тільки окремо взяті, і базуватись на даних науки про людину. При цьому виховання повинно бути ще й індивідуальним [4, с. 27].

У кожного із нас є своя особиста спадковість. Спадкові якості складають риси, що відрізняють нас один від одного. П. Каптерєв вважав, що спадковість буває 2-х видів: притаманними і не притаманними для правильного і всебічного розвитку особистості. Перший вид потрібно підтримувати та підсилювати, другий вид приглушувати і навіть викорінювати [4, с. 28].

Таким чином, індивідуальність складається із спадкових якостей та особливостей в історії розвитку кожного.

Індивідуальну педагогіку науково створювати неможливо, тому що наука має справу загальну, а не часткову.

Застосування загальних початків виховання до якостей даної особи - справа мистецтва батьків та вихователів, справа їхньої творчості. Тому у сімейному вихованні, при всій проникливості її науковими елементами, завжди залишається для мистецтва, доволі значна область, відведена особистій творчості, такту, досвіду проникливості виховуючих дитину осіб. Саме перша вимога загального завдання правильного сімейного виховання складається так, щоб воно було органічно індивідуальним [4, с. 28].

Отже, першою основою сімейного виховання, на думку П. Каптерєва, є: людина в органічному відношенні самостійна і усобленна цілісність, яка проявляє і розвиває свої органічні індивідуальні риси лише у зв’язку із суспільством та зовнішньою природою - двома великими середовищами, у яких вона живе. Тому правильне цілком природнє виховання людини не штучне, можливе тільки у зв’язку із життям та діяльністю суспільства і зовнішньої природи [4, с. 29].

Другою основою сімейного виховання, на думку автора, є те, що, людина як член суспільства, є в той же час дитиною зовнішньої природи, пісчинкою у Всесвіті [4, с. 39].

Таким чином, саме високе і загальне завдання сімейного виховання полягає в узагальненні всіма виховними впливами природнього органічного індивідуального характеру, а основою для виконання даного завдання має слугувати спільне з іншими дітьми (суспільне ) життя та діяльність виховуючої особи [4, с. 41].

Сімейне виховання повинно служити основою шкільного виховання. І, тому, будь-які прорахунки у сімейному навчанні прямо і безпосередньо відображаються на успішності дітей у школі [7, с. 50]. Сімейне (домашнє) навчання повинно охопити наступне :

1. Найбільш значиме: загальний розумовий розвиток дитини, який складається у вправлянні зовнішніх чуттєвих органів, спостережливості, запам’ятовуванню, вмінню робити висновки, бути кмітливим.

2. Набуття загальних знань про оточуюче середовище, зовнішню природу та життя людей, тварин. Ця сторона сімейного (домашнього) навчання поряд із вивченням рідної мови буде служити основою подальших наукових та спеціальних пізнань особистості.

3. Спеціальне навчання грамоті, рахункам, іноземним мовам тощо.

4. За природнім напрямом та розвитком домашнє (сімейне) навчання ділиться на 2 великих періоди: початкове самонавчання і систематичне навчання [7, с. 53].

Початкове самонавчання починається із моменту народження та складається із сприйняття вражень, які впливають на органи зовнішніх відчуттів, таким чином створюючи підґрунтя для ознайомлення з оточуючим світом. Головна особливість початкового самонавчання полягає у повній природності. Основне, що потрібно мати на увазі при початковому самонавчанні - це всесторонність навчання, тобто у сім’ї закладаються основи всіх подальших навиків і знань дитини [7, с. 53]. Якщо на початкове самонавчання дитини звернути серйозну увагу; тоді перехід від нього до систематичного навчання буде природнім і легким, і тоді не потрібно буде мучитись над питанням, коли починати навчання і чому вчити [7, с. 68]. Особливої актуальності ця позиція набуває з урахуванням фізіологічних та психологічних даних дитини [7, с. 69].

Систематичне спеціальне навчання вимагає зосередження уваги на одному предметі, більш-менш довше, а це для дітей важко. При систематичному навчанні дитина вчиться у дорослого. Отже, цей дорослий, його спосіб вчити, його особисті якості, терпеливість або гнів, стоять на першому плані, а дитина, її особистий інтерес, самостійне дослідження - на другому. При початковому самонавчанні дитина сама вчиться, а при систематичному - її вчать [7, с. 59]. Але, саме ігри сприяють розвитку спостережливості, уваги, зосередженості, і тому, на школі ігор бажано будувати і розвивати нову і більш широку, серйозну школу мислення, яка й уособлює в собі навчальні предмети та мистецтва

[7, с. 89].

П. Каптерєв відзначає ще й інші ознаки сімейного виховання, яке розуміється не як розвиток того, що є, тобто дітей, підлітків, юнаків, а як приготування до того, що буде, тобто приготування дорослих дітей [4, с. 16].

Багато батьків початкове систематичне домашнє виховання розуміють ще й як підготовку до школи. Всебічно розвинутий дитячий розум - ось що головне в питанні домашнього навчання та виховання, а не підготовка до школи [7, с. 89 - 90]. Основним же принципом домашнього навчання повинна бути індивідуалізація, тобто пристосування всього навчання до властивостей особистості (характерних особливостей). Тому, що у школі навчання масове і принцип індивідуалізації можливий тільки у вигляді вийнятків [7, с. 90].

Домашнє навчання будується на інших засадах; те що притаманне і необхідне для навчання мас, тобто у школах, не може застосовуватися при навчанні окремих осіб. Тут потрібна не загальна психологія, а особиста психологія, особистий хід розвитку конкретної дитини, його індивідуальні особливості та нахили [7, с. 91].

Методи, які застосовують у школі при масовому навчанні, у домашньому навчанні відносно мало використовуються, тому, що при домашньому навчанні важливі власне основи методів, ті загальні початки та часткові їхні видозміни [7, с. 91]. Домашнє заняття потрібно поставити таким чином, щоб у дітей завжди залишалось вільного часу для вправ за бажанням. Сімейні (домашні) вправи дитини повинні бути протилежними шкільним - масовим, сім’я повинна дотримуватися у відношенні до дитини принципу індивідуальності, в домашній обстановці дитина повинна знаходити підтримку своїм особистим смакам [7, с. 92].

П. Каптерєв вважав, що до ідей початкового виховання приєднався новий елемент, іншого порядку - християнська релігія [6, с. 4]. Релігійне виховання дітей доцільно починати з 3-х років, так вважає Я. Коменський [6, с. 28]. Ставлення батьків до дітей повинно бути „зліпком” ставлення Бога до Людини [6, с. 7].

Із окремих релігій для педагога найціннішою є християнство, тому що це найбільш педагогічна релігія. При вихованні релігійних почуттів дуже важливо і для вихователя, і для вихованців, глибоко прокинутись істинним духом Євангелія, його морально-релігійним повчанням [7, с. 49].

У статті „Завдання та основи сімейного виховання”, яка була опублікована в Енциклопедії сімейного виховання і навчання, П. Каптерєв послідовно висвітлює основи сімейного виховання, його цілі, завдання, характер, зміст та форми, будучи переконаним, що батьків та вихователів потрібно ознайомлювати з питаннями психології, педагогіки та гігієни.

Приблизний зміст енциклопедії, яку було дозволено цензурою 05.03.1898 р., було розділено на 5 частин, зокрема у частині 1 першого розділу представлено історичний нарис розвитку ідей початкового виховання. У 7 розділі ІІ частини, подано завдання та основи сімейного виховання в ХІХ столітті, в якому жив і плідно працював П. Каптерєв. Питання про те, коли і як починати навчання, висвітлено в ІУ частині „Основні початки сімейного навчання (дидактика сім’ї)”.

У XXIV випуску Енциклопедії сімейного виховання і навчання П. Каптерєв аналізує ідеї щодо початкового виховання у класичній давнині. Отже, початкове виховання відбувається у сім’ях і у створених для цього закладах. Вивчення безпосередньо сімейного виховання в різні періоди й у різних народів наштовхується на великі перешкоди. Тому, щоб зрозуміти основи початкового виховання слід звернутися до теорії про початкове виховання. Перші нариси педагогічної теорії про початкове виховання дітей знаходимо у працях великих мислителів Греції та Риму. В І період теорія початкового виховання носить філософський, розмірковуючий характер, а ІІ період відрізняється практичністю та можливістю пристосовування до життя [5, с. 4 - 5] .

Із латинських письменників-мислителів виділяється Квинтиліан, який у своєму творі про виховання оратора, подає чітку педагогічну систему, наголошує на початковому вихованні [5, с. 25], підкреслює, що виховання державних діячів повинно починатися досить рано [5, с. 26]. Головними ж засобами початкового сімейного виховання служили переконання та приклади [5, с. 33]. Ознакою розуму є пам’ять, і також вміння імітувати [5, с. 28]. Особливо, потрібно наполегливо розвивати усі здібності дитини [5, с. 30].

Також заслуговує на нашу увагу у практиці класичного виховання погляд на дитячі ігри, які у їхньому житті займали важливе значення [5, с. 34]. Важливим є також те, що вихователю й учителю потрібно вміти розпізнавати дітей, їх душевний склад характеру, особливості їхнього розуму [5, с. 28].

У стародавній педагогіці було дуже правильно підмічено і добре висвітлено деякі важливі сторони й явища виховної діяльності, зокрема:

А) вплив спадковості на весь розвиток дітей; б) необхідність харчування маленьких материнським молоком; в) велике значення дитячих ігор та різних рухів; г) поганий вплив аморальних розповідей і казок;

Д) необхідність уваги при виборі кормильців, нянь і початкових учителів;

Е) шкідливість тілесних покарань і вплив похвали та нарікань;

Ж) усвідомлення необхідності починати виховання дуже рано і вести його систематично; з) необхідність пристосовувати все виховання до особи вихованця [5, с. 35 - 36].

Кращі представники, педагогічної думки класичної стародавності, зробили священним завітом для наступних поколінь свої ідеї про початкове виховання дітей [6, с. 3].

Тому, П. Каптерєв, аналізуючи також і педагогічні праці Я. Коменського, наголошує, що початкове виховання складає фундамент усієї освіти людини, а материнська школа - основа всіх інших шкіл. Свої роздуми про початкове виховання дітей Я. Коменський відкриває викладом тієї думки, що діти - величезна, найвища цінність, яку Бог довірив батькам [6, с. 19]. Батьки повинні дотримуватись чіткої середини між суворістю і м'якістю і, слідкуючи за обставинами, бути м'якими чи суворими [6, с. 27].

У вихованні дітей особливо потрібно знати і розумітись у темпераменті, індивідуальності, духовності особистості, яка виховується [6, с. 28]. Теорія початкового навчання повинна спиратись на фізіологію та психологію дитячого віку [6, с. 30].

Дитина має на освіту незаперечне право. А батьки, які не думають в міру своїх сил про освіту своєї дитини, не виконують один із важливих своїх обов’язків. Отримання освіти повинно бути поставлене батьками таким чином, такими умовами, щоб навчальний процес відбувався легко [7, с. 99]. Тим, хто не знаходить школи, яка б відповідала їх вимогам, можна рекомендувати так звані сімейні (домашні) школи [8, с. 19].

Сімейні (домашні) школи в ХІХ ст. набули великої популярності. Вони створювались здебільшого завдяки ініціативі та енергії якого - небудь батька, зацікавленного вихованням свого сина або дочки. Він придивлявся до сусідніх сімей, де є однолітки з його дітьми, потім обходив намічені сім’ ї із своїми пропозиціями, не дивлячись, чи були вони колись знайомі. Коли збирались 5 - 10 дітей, підшуковувалось приміщення для сімейної (домашньої) школи. Батьки звичайно дуже цінили свою сімейну (домашню) школу перш за все тому, що вона була своя. Вони спільно вибирали учительку, яка об’єднувала у своїх руках декілька головних навчальних предметів [8, с. 19]. Можливості слідкувати за школою, вносити необхідні зміни цінувалися батьками настільки високо, що вони не зупинялися перед своїми матеріальними витратами. Такі „сімейні (домашні) школи” не обмежувалися підготовкою до вступних іспитів в початкові класи середньої школи, а вели справу далі, влаштовуючи класи паралельно із гімназійними. Розпорядження Міністерства народної освіти дозволяло батькам приводити своїх дітей з року в рік на іспити у гімназію, даючи їм можливість фактично перевірити результати навчання у своїй школі [8, с. 20].

Крім можливості батькам ближче слідкувати за успіхами свого сина або дочки, їх спонукали й переваги сімейної (домашньої) школи над загальною, зокрема: в малочисельному класі викладання йде краще, кожен вчитель скаже вам, що класи з 30 - 40 учнів обтяжують його, тому що він повинен рахуватись з кількістю, і не звертати уваги на окремі особи; в маленькому ж класі учнів краще видно, можна рахуватися з індивідуальністю; у поясненні та перевірці засвоєння вивченого краще пристосовуватися до здібностей; заняття із невеликим класом виходять краще, легше і продуктивніше для учнів [8, с. 20].

Отже, педагог-вчений П. Каптерєв вважав, що домашня освіта не закінчується після вступу дитини до школи, бо якраз домашнє навчання має велику перевагу над шкільним - воно індивідуальне, тобто враховує особливості і можливості та здібності кожної особистості. Але поряд з тим, наголошував П. Каптерєв, не потрібно забагато опікувати школяра, допомагаючи йому виконувати домашнє завдання [7, с. 159].

Сім’ я і школа, суспільство, повинні йти пліч-о-пліч, повинні підтримувати і доповнювати один одного. Тут, тобто в освіті, немає питань тільки шкільних, а є тільки сімейно-суспільно-шкільні [7, с. 103].

Таким чином, багато із педагогічних положень, запропонованих ученим щодо дошкільного сімейного виховання, залишаються актуальними й у наші дні. Насамперед це стосується виявлення вікових психологічних особливостей дитини, способів, якими пізнається оточуючий світ, форм та методів організації навчально-виховної роботи.

Література

1. Антология педагогической мысли России первой половины ХІХ в. : антология /сост. и коммент. И. А. Лебедева. - М. : Педагогика,

1987. - 558 с. 2. Зверева О. Л. Семейная педагогика и домашнее воспитание / О. Л. Зверева, А. Н. Ганичева. - М., 1999. - 152 с. 3. Історія педагогіки / за ред. М. С. Грищенко. - К., 1973. - 447 с.

4. Каптерев П. Ф. Задачи и основы семейного воспитания // Энциклопедия семейного воспитания и обучения. - СПб., 1898. - Вып. 1.

- С. 12 - 41. 5. Каптерев П. Ф. Идеи о первоначальном воспитании в класической древности // Энциклопедия семейного воспитания обучения.

- СПб., 1900. - Вып. 24. - С. 3 - 36. 6. Каптерев П. Ф. Значение християнства в постановке первоначального воспитания и обучения // Энциклопедия семейного воспитания и обучения. - СПб., 1900. - Вып. 27. - С. 3 - 31. 7. Каптерєв П. Ф. О семейном воспитании. - М., 2000. - 168 с. 8. Острогорський А. Н. Об отношении семьи к школе // Энциклопедия семейного воспитания и обучения. - СПб., 1900. - Вып. 22. - С. 3 - 36. 9. Каптерев П. Ф. Избранные педагогические сочинения / П. Ф. Каптерев. - М. : Педагогика, 1982. - 704 с.

Боцян Н. Погляди П. Ф. Каптерєва на домашню освіту.

Стаття присвячена творчій діяльності П. Ф. Каптерєва (1849 - 1922), який мав свою концепцію сімейного виховання та навчання. Представлено погляди П. Ф.Каптерева на фізичні та психологічні особливостей дітей, які мають бути враховані у процесі організації сімейного виховання та навчання.

Ключові слова: П. Ф. Каптерєв, сімейне виховання і навчання, домашня освіта, домашній учитель, наставник.

Боцян Н. Взгляды П. Ф. Каптерева на домашнее образование.

Статья посвящена творческой деятельности П. Ф. Каптерева (1849

- 1922), который имел свою концепцию семейного воспитания и обучения. Представлены взгляды П. Ф. Каптерева на физические и психологические особенности детей, которые должны учитываться в процессе организации семейного воспитания и обучения.

Ключевые слова: семейное воспитание и обучение, домашнее образование, домашний учитель, наставник.

Botsyan N. Views of P. F. Kaptyeryev on home education.

This article is devoted to the creative work of P. F. Kaptyeryev (1849 - 1922), who had his own conception of family upbringing and education. Views of P. F. Kaptyeryev on physical and psychological children’s features, which have to be allow in the process of family upbringing and education are presented.

Key words: family upbringing and education, home education, tutor, mentor.