Головна Педагогіка Нова педагогічна думка СИМВОЛІКА ГУЦУЛЬСЬКИХ ФОРМ ТАНЦЮ В ДОСЛІДЖЕННЯХ РОМАНА ГАРАСИМЧУКА
joomla
СИМВОЛІКА ГУЦУЛЬСЬКИХ ФОРМ ТАНЦЮ В ДОСЛІДЖЕННЯХ РОМАНА ГАРАСИМЧУКА
Педагогіка - Нова педагогічна думка

Наталія МАРУСИК,

Асистент кафедри мистецьких дисциплін Педагогічного інституту Прикарпатського національного

Університету імені Василя Стефаника

У статті проаналізовано символіку гуцульського танцю в дослідженнях відомого українського етнографа і фольклориста 30-х років ХХ століття Романа Гарасимчука. Доведено, що основу танцю складають символи сонця та культ циклу господарського кола.

Ключові слова: символи, конструкція, танцювальна культура.

В статье дан анализ символики гуцульского танца в исследованиях известного украинского этнографа и фольклориста 30-х годов ХХ столетия Романа Гарасимчука. Доказано, что основу танца составляют символы солнца и культ цикла хозяйственного круга.

Ключевые слова: символы, конструкция, танцевальная культура.

In this article the author describes the dancing forms of gutsul choreographic culture, connected with sun-worship and agricultural cycle, which were, and still remain as for today symbols of«sun and agricultural circle» of nature force cult.

Key words: symbols, symbolism, construction, dancing culture.

Гуцульський танець — духовний спадок народної культури України, що займає одне із провідних місць у дослідженнях науковців та є предметом зацікавлення сучасних хореографів. Він є автентичною етнічною характеристикою народного середовища, традиції якого свідчать про високу художньо-естетичну цінність нашого народу.

Танець як одна із ранніх форм художньо-творчої діяльності висвітлює не лише суть історико-культурного процесу та його зміни, а й формує певне середовище, в якому візуальне сприйняття рухової конструкції становить своєрідну семантику. Саме тому, як зазначає Л. Роговик, для отримання повної цілісної картини танцю необхідно вивчати не тільки рухи та контекст, в якому вони знаходяться, а й семантику, яку вони несуть [2, с.6-7]. Тому дослідження семантики танцювальних кроків і фігур сьогодні актуальне як для хореографічного мистецтва в цілому, так і для гуцульської хореографічної культури зокрема, оскільки гуцульський танець несе в собі сутнісно-змістовне значення у просторовому вимірі регіону Західної України.

Просторово-часова структура українського народного танцю висвітлювалася у працях К. Балог, К. Василенка, В. Верховинця, П. Вірського,

В. Вронського, А. Гуменюка, А. Кривохижої, Д. Ластівки та ін. Гуцульський


Танець у контексті теорії і практики народної хореографії досліджували

В. Авраменко, Р. Гарасимчук, А. Зібаровська, В. Петрик, Б. Стасько, Я. Чуперчук, проте семантика хореографічних рухів та танцювальних форм ними була обґрунтована не достатньо.

Тому мета даної статті — детальніше проаналізувати символіку гуцульських форм танцю у дослідженнях Романа Г арасимчука.

Аналізуючи етнографічні дослідження Р. Гарасимчука, С. Худєков зауважує, що відомості про зародження танцю та його символічні начала необхідно шукати в ідеї спілкування, адже це були не стільки танці, скільки ігри з піснями, які «...танцювали рядами, схопившись за руки, „.і темп їх був пристосований до відповідного ритму» [5, с.18]. Саме із таких нескладних рухів сформувалася значна кількість народних танців, які мали певне символічне значення [5, с. 317].

З давніх-давен людина поклонялася силам природи, захоплювалася її могутністю і нездоланністю, а ще — шукала засоби, аби виявити природі свою вдячність і прихильність. Найкраще це проявлялося через пісню і танець.

Своєрідним розташуванням танцюючих вирізняється гуцульська хореографічна культура, де одним із найпоширеніших елементів танцю є танцювання колом, яке гуцули ще називали танцюванням «у колесо», «в один круг», «а все круг», оскільки рух у колі символізував рух сонця, неба, нескінченність, вічність і довершеність простору.

Танцювання по колу спостерігалося в гуцулів у численних хореографічних формах. Насамперед це стосується танців первинних (ізоморфних), які гуцули називали «старовіцькі данці» (старовинні, стародавні; данець — регіональний термін танцю). До цих танців, за польовими дослідженнями Романа Гарасимчука, належать «коло», «рівна», «висока» [6, с.17-30].

Коло — основний структурний елемент означених танців. Танцювання в колі в гуцулів було різноманітним — коло суцільне, не розірване; коло розірване, де танцюристи розташовуються один за одним і не торкаються один одного; танцювання по колу парами (пара за парою) тощо. В усіх колових конструкціях танцювання завжди починали за рухом сонця і за окликом «а все круг», «в один круг». І тільки після вигуку ведучого танцівника «в другий бік» або «проти сонця» напрям руху змінювався на протилежний.

Танці «коло», «рівна» (низький данець), «висока» (високий данець, джога) — найдавніші танці, об’єднані характерними рисами коломийково - козачкового різновиду. Танцювальні кроки та окремі фігури у них під впливом побутових умов зазнали певних змін, а деякі різновиди однієї і тієї ж фігури чи танцювального кроку збереглися до сьогодні і культивуються паралельно з новішими танцями.

Колові танці зазвичай починали чоловіки, згодом до них приєднувалися жінки, утворюючи при цьому загальне мішане коло. У гуцульських старовіцьких данцях на початку їх зародження сольних чи парних танців фактично не існувало, як і танців з перетанцьовуванням (танців-змагань). А деякі із них, зокрема весільні (молодого з нареченою, дружби з дружкою, старостів, сватів тощо) не були змаганням, а лише підкреслювали виняткове становище, яке певні особи займали у певному часо-просторовому середовищі.

Згодом у масових танцях з’являється танцювання парами як символ духовної єдності одружених чоловіка і жінки, закоханих юнака і дівчини, що, згідно з релігійно-філософським ученням — «піфагоризмом», відображало «уявлення про число «два» як основний принцип усього існуючого, як продовження роду [3, с.238]. Таке танцювання парами гуцули називали танцювати «на вигоду». Воно виконувалося як у центрі замкнутого кола, так і перед ним або перед музикантами. Зазвичай танцювали «на вигоду» пари, які мали неабиякий мистецький хист [4, с.27]. З часом конструкція первинних замкнутих колових танців починає нівелюватися, коло розривається, а як наслідок — з’являється танцювання парами, де збережено колову конструкцію.

Для зручності і виокремлення танцюючих «на вигоду» із загального замкнутого кола, що символізує Сонце, більшість танцюючих утворювали півколо, символізуючи цим молодий Місяць, фази якого означають безсмертя, веселість, постійне оновлення. Саме молодий місяць (серп, півкруг) у слов’янських народів є символом чоловічого начала (чоловічої основи), любові, мудрості, доброго врожаю [3, с. 141].

Редукція складових частин структурних одиниць танцю (наприклад, «в один круг», де була велика кількість танцюючих) призвела до нової структурної форми — «горішок», де співвідношення чоловіків до жінок (або навпаки) складає 2:1.

У «горішку», зазначає Роман Гарасимчук, беруть участь три танцюючі особи — дві жінки і один чоловік, або навпаки — два чоловіки й одна жінка. Це підтверджує і пісня, записана етнографом у селі Жаб’є-Ільці на Гуцульщині:

А кувала зазуличка там на Чирганівці,

Данцували два парубки і чотири ґівці.

Про структурну одиницю «горішок» згадує також Ю. Федькович у своєму опусі «Так вам треба.», детально перераховуючи кількість осіб, які беруть участь у структурному формуванні танцю. Саме тому, коли на будь-якій забаві залишалася незадіяна найменша непарна кількість танцюристів, вони об’єднувалися між собою, утворюючи форму «горішок» [3, с.27].

Аналізуючи дослідження В. Коцура, О. Потапенка, М. Дмитренка про символіку цифри «три», приходимо до висновку, що об’єднання танцюристів «у трійку», тобто «горішок», є символом духовного синтезу, щастя, багатства, цілющості [3, с.220].

У 30-х роках ХХ ст. на Гуцульщині (Станіславська область), за переконаннями Романа Г арасимчука, назва «горішок» дещо призабулася, проте його форма використовувалася в інших гуцульських танцях, зокрема «півтораку», коли гуцули, імпровізуючи у танці, кроком «півторак» утворювали інші варіанти танцю. Проте, як стверджує Р. Г арасимчук, записати таку імпровізацію практично неможливо, оскільки жоден танцюрист не в змозі точно відтворити власну імпровізацію вдруге [6, с.42]. У 40-х роках ХХ ст. зазначене структурне утворення було використане Я. Чуперчуком у його хореографічному творі «З квітки на квітку» [1, с.19].

Викликає інтерес дослідників і коломийка, яку танцювали в селі Довгополе. Новою тут була фігура «хрещик», яка була занесена на Станіславщину з гуцульської Буковини.

Коломийка зародилася з танцю у парах, а як наслідок — утворився «хрещик» — фігура із восьми осіб — чотирьох чоловіків і чотирьох жінок. Чотири особи однієї статі, попарно подаючи один одному руки до середини, утворювали хрест. Чотири особи іншої статі ставали біля них і, беручи їх за руки, утворювали таким чином великий хрест. Такий спосіб танцювання символізує у гуцулів «дерево життя», поєднання двох протилежностей — чоловіка і жінку, союз духовного і матеріального, небесного і земного [3, с.231]. Ця фігура під час танцювання зазнавала певних видозмін: якщо хрест утворювали жінки, то чоловіки розташовувалися біля них з боків, і, танцюючи спільно, пари виконували рух «крутитися», після чого знову утворювався хрест. Проте цього разу його утворювали чоловіки, а жінки розташовувалися біля них. Як стверджує Роман Г арасимчук, у цьому полягає принцип пермутації — однієї із характерних рис коломийкових танців [6, с.54].

До чоловічих гуцульських коломийкових танців також відноситься «зірниця», назва якого походить від основної фігури «зірниця», що нагадує шестигранну зірку — символ життєвого шляху і його першооснов, животворності і родючості [3, с.97].

Фігуру «зірниця» утворюють шестеро чоловіків, які беруться за руки. Кожен другий танцюрист подає ноги до середини, опираючись на п’ятки, а кожен перший його підтримує, при цьому всі рухаються по колу, сильно вдаряючи п’ятками об землю. Протанцювавши так деякий час, ноги до середини подають перші, а другі їх підтримують.

Танцювальна фігура «зірниця» у гуцулів споріднена з деякими фігурами румунського танцю «калуш», в якому відображено, як «калушари», виходячи в поле, п’ятами сильно вдаряють об землю, вірячи, що таким чином допомагають паросткам нового врожаю швидше пробитися із ґрунту. Цю танцювальну фігуру, але під іншою назвою — «зерничка», описує Ю. Федькович у своєму опусі «Так вам треба...». Якщо раніше її могли створити шість виконавців, то згодом вона вже виконувалася вісьмома чоловіками і гармонійно входила до складу коломийки [6, с.48]. Сьогодні ця фігура присутня в багатьох гуцульських коломийкових танцях, де кількість виконавців необмежена, проте завжди парна.

Дещо примітивним танцем, в основу якого покладено фігуру «зірниця», є «корито», яке в народі ще називають «цебер» (у гуцулів — «цебра») [6, с.49]. Цей танець, практично забутий сьогодні, зустрічався в селах Стебний та Білоберізка і складався з однієї фігури, яка за своєю формою нагадує корито, де верхня частина ширша, ніж нижня. Танець вимагав значної спритності і сили, тому виконувався лише чоловіками, які, тримаючись за руки поверх ліктя, подавали ноги поперед себе, а корпус відхиляли назад і, рухаючись по колу, вдаряли п’ятками об землю. Згодом цей танець збагатився іншими танцювальними рухами, які в гуцульській хореографічній лексиці відомі, як «тропіт», «тропіток», «гайдук», «крутитися високо».

Найбільш розповсюдженим серед чоловічих гуцульських танців є «аркан» — войовничий танець опришків. Існують дві версії щодо часу появи «аркана» на Гуцульщині. Матеріали етнографічних експедицій, зібрані Р. Гарасимчуком, свідчать про те, що цей танець з’явився тут відносно недавно (приблизно в 1925-1928 роках), однак гуцули-старожили переконували, що цей танець у їхньому краї існував дуже давно. Він з’явився завдяки ремісникам і гуцулам, які перебували на сезонних роботах у Румунії або відбували військову службу в австрійських полках, розташованих на окупованій Буковині.

Співставляючи дані фольклорно-етнографічних подорожей, Роман Гарасимчук дійшов висновку, що «аркан», найдавніший танець Гуцульщини, виконувався спочатку в досить повільному темпі (як і танці «рівна», «коло»). Через повільний темп виконання, а ще більше через відсутність у сім’ях чоловіків, під час світової війни, цей танець почав поступово забуватися [З, с.205]. Лише у 20-З0-х роках ХХ ст., завдяки зусиллям молоді, «аркан» відродився заново.

У танці «аркан» основними хореографічними кроками є «гайдук», «тропот», «голубці щібати», які об’єднуються головним танцювальним кроком «аркана». Окрім того, увесь танець супроводжується різноманітними притупуваннями — «раз прибий», «ще такий», «ще поправ», «май поправ», які були характерні не тільки для гуцульських танців.

Важливим атрибутом під час виконання «аркана» була бартка (топірець), що супроводжувала гуцула протягом усього життя і символізувала завзяття, хоробрість, сміливість та справедливість.

Варто зауважити, що в різних місцевостях Гуцульщини цей танець називався по-різному: «арґан», «орґан», «оркан», однак усюди він носив войовничий характер, підкреслюючи сміливість, завзяття, хоробрість і волелюбність гуцульського народу [6, с.206].

Давнім релігійно-культовим танцем військового характеру, який і до цього часу зберігся на Гуцульщині в обряді колядування, є «плєс» («плис», «пляс»). Його поява сягає давніх часів, про що свідчить праслов’янська назва. Танець був частиною різдвяного обряду і виконувався разом із побажаннями, які складали гуцули-колядники під спеціальну мелодію трембіти.

Основним елементом хореографічної конструкції «плєсу» є розірваний ряд, який існує в трьох різновидах: один, два і більша рядів. Як зазначає Роман Гарасимчук [б, с.179], кількість рядів залежала від символічного побажання того, з якою метою виконувався «плєс». Окрім релігійно-культового характеру «плєсів», вони ще мають і професійно-зарібковий характер. Для означення першого вживають назву «плєс», а для другого — «плєсати за гроші» («цупати за гроші»). У другому випадку окрім основних (стандартних) кроків використовуються й інші, характерні для козачкових, коломийкових і коломийково-козачкових танців. Зміни стосуються і пісень, які супроводжують «плєс»: вони носять веселий характер і жартівливий зміст. Необхідно зазначити, що в обох випадках відсутні обертові танцювальні кроки, проте виконання «плєсу» супроводжується мімікою і жестами, що вказує на пантомімічний характер танцю, символізуючи розум і дух, доброту і любов, захист і підтримку [3, с. 152, 184].

Таким чином, гуцульська автентична хореографія супроводжувала гуцулів не тільки в повсякденному побуті, але і під час ритуальних та обрядових дійств як родинного, так і календарного циклу (весілля, похорон, хрестини, коляда, вертеп), у сигнально-комунікативній та естетико- розважальній ужитковій функціях.

Гуцульські форми танцю наскрізь просякнуті яскравими емоційними враженнями, магічними звичаями та символічними ознаками. Танцювання гуцулів є невід’ємною складовою їх обрядової та побутової культури. Тому автентична хореографічна культура гуцульського краю вимагає послідовного і систематичного дослідження та вивчення.

На підставі припущень, які є предметом означеної статті, нами виокремлено специфіку досліджень хореографічної культури Р. Герасимчука, провідним методом досліджень якого був картографічний, який уможливив вирішення поставлених етнографом завдань. Таким чином, опис танців, які побутують на території Гуцульщини мають власну специфіку, тому виявити їх індивідуальність та особливість украй важко у зв’язку з регіональними взаємозв’язками та взаємовпливами. Проте, незважаючи на просторову своєрідність, Романові Гарасимчуку вдалося з’ясувати територіальні відмінності та спільні риси означених танців, згрупувати та описати їх.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Демків Д. Ярослав Чуперчук: феномен гуцульської хореографії / Д. Демків. - Коломия: Вік, 2001. - 168с.

2. Роговик Л. Психологія танцю / Л. Роговик. - К.: Главник, 2007. - 304с.

3. Словник символів культури України / за заг. ред. В. П.Коцура,

О. І.Потапенка, М. К.Дмитренка. - К.: Міленіум, 2002. - 260с.

4. Стасько Б., Марусик Н. Роман Гарасимчук та його автентичні «Танці гуцульські» / Б. Стасько, Н. Марусик. - Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2010. - 284с.

5. Худеков С. Всеобщая история танца / С. Худеков. - М.: Эксмо, 2009. -

609с.

6. Harasymczuk R. Tance Huculskie / R. Harasymchuk. - Lwow: Nakladem towarzystva ludoznawczego, 1939. - 360с.


Похожие статьи