Головна Педагогіка Нова педагогічна думка ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ
joomla
ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ
Педагогіка - Нова педагогічна думка

УДК 37.036

Оксана ГУДОВСЕК,

Викладач кафедри педагогіки початкового навчання Рівненського державного гуманітарного університету

У статті досліджено еволюцію тлумачення поняття «естетичне виховання», розглянуто різні підходи визначення змісту естетичного виховання на різних етапах історичного розвитку.

Ключові слова: естетичне виховання, художнє виховання, освіта, краса, мистецтво, природа.

У статье исследовано эволюцию толкования понятия «эстетичное воспитание», проанализированы разные подходы определения содержания эстетичного воспитания на разных этапах исторического развития.

Ключевые слова: эстетичное воспитание, художественное воспитание, образование, красота, искусство, природа.

In the article investigational evolution of interpretation of concept «aesthetically beautiful education», different approaches of determination of maintenance of aesthetically beautiful education are considered on the different stages of historical development

Key words: aesthetically beautiful education, artistic education, education, beauty, art, nature.

Постановка проблеми. Дослідження проблеми естетичного виховання дітей та підлітків у працях вітчизняних та зарубіжних учених свідчить про відсутність загальноприйнятого підходу до тлумачення терміна «естетичне виховання». Воно має декілька термінологічних еквівалентів і смислових синонімів. Протягом тривалого часу існували дискусії щодо природи і сутності естетичного виховання, визначення його понятійно-термінологічного апарату й змісту.

Естетичне виховання має сприяти формуванню творчо активної особистості, здатної повноцінно сприймати прекрасне, гармонійне, досконале у житті, природі, мистецтві, жити і творити за законами краси.

Аналіз останніх досліджень. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про наявність наукових досліджень з питань теорії і практики естетичного виховання дітей та підлітків. Зокрема, проблема естетичного виховання знайшла своє відображення у працях Г. Я.Баталіної, В. А.Бітаєва, Л. М.Ващенко, Л. В.Масол, А. І.Теращук, В. В.Фоміна та ін. Роль естетичного виховання дітей та підлітків у різні історичні періоди України досліджували Т. О.Благова, Т. А.Грищенко, О. В.Донченко, О. В.Михайличенко, Т. М.Тюльпа,

Т. М.Цибар та ін. Позакласна робота з естетичного виховання висвітлена в працях Л. А. Руденко, Н. С.Савченко, А. І.Терещук та ін.

Мета статті — дослідження засад формування естетичного виховання дітей та підлітків.

Завдання статті — розширити уявлення про тенденції вивчення проблеми естетичного виховання дітей та підлітків.

Виклад основного матеріалу дослідження. На питання, що таке естетичне виховання, намагалися дати відповідь не одне покоління філософів, мистецтвознавців, педагогів.

Так, ще в ХУШ ст. німецький філософ, естет Ф. Шіллер у праці «Листи про естетичне виховання людини» вперше ввів поняття «естетичне виховання». Він визначав сферу естетичного неоднозначно: з одного боку, лише естетичне веде до безмежного, а з іншого — «краса нічого не дає ні розуму, ні волі, вона лише робить людину здатною до належного користування тим чи іншим, але анітрошки не прирікає цього користування» [11, с.252]. Тобто краса виступала у Ф. Шіллера то як кінцева мета людського розвитку, то як момент переходу від фізичного стану (чуттєвості природи) до логічного й морального (істини й боргу ідеальній державі). Сам Ф. Шіллер вважав, що краса одночасно й наш стан, і наша дія.

Ідеї філософа, незважаючи на свою ідеалістичність, привернули увагу українських мислителів до проблеми естетичного виховання, до її наукового обґрунтування.

Так, значний внесок у розвиток української естетичної думки ХУШ ст. зробив Ф. Прокопович. Зосередивши увагу на проблемі краси, він розглядав красу людини як гармонію духу і тіла, що знаходиться в єдності з природою, звичаями, побутом, ремеслом та майстерністю. Розроблена мислителем теорія поетичного мистецтва вирізнялася серед інших видів творчості безпосереднім впливом на естетичні почуття людини. Саме поетика, на його переконання, впливає на відчуття стилю, розвиток фантазії та уяви.

Відомий український філософ-просвітитель Г. Сковорода, естетичні погляди якого пов’язані з етикою, теоретичними проблемами літератури, філософією, свідомо виокремив проблему краси. Він відстоював єдність краси - добра - блага - істини, готуючи таким чином підґрунтя для розвитку естетично вихованої особистості. Мислитель висував ідею активної взаємодії і спорідненості філософії та мистецтва, що стало наріжним принципом його теорії виховання гармонійної особистості. На думку Г. Сковороди, філософ має бути пророком, а завдання мислителя, відповідно, полягало в тому, щоб передбачити майбутнє.

До проблеми естетичного виховання звертався і український педагог П. Білецький-Носенко, який у власному будинку, поблизу міста Прилуки, заснував школу-інтернат. Складаючи для вихованців казки та оповідання, здійснюючи численні переклади українською мовою, педагог піклувався про становлення внутрішнього світу дітей, прагнув навчити їх розуміти прекрасне в мистецтві, літературі, природі [3]. Намагаючись дати вихованцям різнобічні знання, прищепити їм високі естетичні смаки, розвинути творчі нахили та здібності, П. Білецький-Носенко сприяв їх естетичному вихованню.

Педагогічний інтерес щодо заданої проблеми викликає творчість Т. Шевченка. Поета завжди цікавила специфіка прекрасного, психологія творчого процесу, соціальна значущість мистецтва тощо. Основу власних естетичних поглядів він вбачав у любові до свого народу, у звичаях та традиціях, у народному музичному мистецтві, у природі рідного краю, про що яскраво свідчать його поетичні, прозові та художні твори.

Питання естетичного виховання глибоко розроблені у педагогічній спадщині письменника С. Миропольського, який зміст естетичного виховання визначав як процес формування у людині здібностей сприймати та розуміти прекрасне. Ним було обґрунтовано категорії естетичного виховання та визначено його завдання: розвиток естетичних нахилів та здібностей дітей, задоволення художньо-естетичних потреб, формування естетичного сприймання, почуття та смаку. Серед головних засобів процесу естетичного розвитку педагог визначав: красу православної церкви, церковного богослужіння та різні види мистецтва, народну художню творчість, сільський побут, природу рідного краю тощо.

Мистецьку творчість як активну форму естетичного виховання, що передбачає творчу діяльність особистості, спрямовану на вдосконалення її внутрішнього світу та оточуючого середовища за законами краси охарактеризував український педагог, письменник, театрознавець Я. Мамонтов. До змісту мистецької творчості педагог врахував не лише творчість у сфері мистецтва, а й різноманітну діяльність людини з привнесенням у неї естетичних елементів, що сприяло естетичному самовдосконаленню та духовному розвитку особистості.

Будучи прихильником методу естетизації виховання, фундатором творчого трактування педагогічних професій в українській педагогіці, вчений у нарисі «Естетизація людини» відстоював думку, що метою естетичного виховання особистості є розвиток її естетичного відчуття, а кінцевим результатом індивідуального і соціального розвитку людини є естетична культура. Він характеризував мистецтво як могутній засіб стимулювання творчого потенціалу людини, її прагнення до досконалості: «Якщо мистецтво висвітлює шлях до цих далеких берегів, якщо мистецтво може бути прекрасним важелем для приведення в дію кращих сил і здібностей, що приховані в людській душі, і може дати життя світовим науковим схемам, то потрібно визнати за ним право на першорядне місце в школі і житті» [8, с.20].

Актуальними у контексті дослідження проблеми естетичного виховання є погляди українського психолога С. Ананьїна, який стверджував, що естетичні потреби й нахили особистості, як і прагнення до творчості, є особливостями психіки. У своїх працях «Сучасна доба і виховання», «Естетичне виховання» він визначав естетичне виховання складовою частиною загальної педагогічної мети, поряд з фізичним розвитком, інтелектуальною освітою, трудовим і моральним вихованням. Вчений надавав особливого значення правильному розумінню ролі естетичного виховання особистості. Він зазначав, що «елементи художньої освіти є необхідною попередньою умовою успішного здійснення багатьох призначень, а також необхідним засобом для розуміння культурних цінностей мистецтва. Без естетичного виховання художні нахили залишаються прихованими або грубими, творчі сили не виявляються, людина позбувається ясного ставлення до мистецтва» [1, с.89]. С. Ананьїн був переконаний, що і методом, і засобом естетичного розвитку особистості має бути мистецтво та навчальні предмети естетичного циклу, і насамперед - образотворче мистецтво.

Цінний внесок у розробку теорії естетичного виховання кінця ХІХ — початку ХХ ст. зробив педагог, мистецтвознавець А. Бакушинський. Він вважав, що естетичне виховання має провадитись у двох напрямах: вивчення закономірностей дитячої художньої творчості та її «продуктів» і дослідження й розробка найбільш доцільних у суспільстві методів художньо-педагогічної діяльності. Центральною темою його досліджень і критичних висловлювань було визначення впливу мистецтва на духовне формування особистості та суспільства в цілому. Поряд з графікою, скульптурою та художньою організацією шкільною життя, одним із дієвих засобів естетичного виховання, на думку А. Бакушинського, є екскурсія. До її завдань він відносив формування у молоді вміння бачити та відчувати красу мистецтва, а головною метою вважав виховання сприйняття та переживання людиною творів мистецтва. Вчений розробив методику показу музейного матеріалу різних епох з урахуванням вікових і психологічних особливостей слухачів. Він вважав, що система естетичного (художнього) виховання повинна ґрунтуватися на вільній дитячій творчості та визначатися закономірностями дитячого розвитку [2].

Філософсько-теоретичні погляди А Бакушинського мали значну цінність, так як знаходили втілення в конкретних формах і методах естетичного виховання. Зокрема, організована дослідником-експериментатором школа «Дитяча творчість» відрізнялася від інших навчальних закладів естетичним спрямуванням шкільного життя: діти самі оформляли класні кімнати та приміщення, багато малювали, створювали різноманітні макети, прилади, художньо компонували та займалися іншою естетичною діяльністю [там само].

Розробка основних аспектів проблеми естетичного виховання та естетичного розвитку особистості знайшла своє відображення в працях відомих психологів та педагогічних діячів початку ХХ ст. — П. Блонського,

А. Луначарського, С. Шацького, В. Шацької.

Мету виховання особистості П. Блонський вбачав у розвитку її естетичної творчості, а завдання — в розвитку творчих можливостей особистості, закладених самою природою. Найважливішим засобом естетичного виховання він вважав мистецтво. Школа повинна виховувати у учнів любов та потребу у художній книзі, вміння аналізувати та синтезувати прочитане, узагальнювати літературні явища; збагачувати музичні почуття, вміння усвідомлювати зміст музичного твору, розвивати індивідуальні творчі здібності в галузі образотворчого мистецтва [4]. Педагог негативно ставився до процесу копіювання в образотворчому мистецтві. Він визначав потребу в синтетичній (структурній) системі, за якою творча діяльність починається відразу ж і яка є «синтезом малювання, живопису, скульптури, архітектури, моделювання тощо» [4, с.265].

Здійснений аналіз праць А. Луначарського виявив різноманітну термінологію, яку він використовував для означення естетичного виховання: «художнє виховання», «художня освіта», «естетична освіта» та ін.

A. Луначарський трактував естетичне виховання як розвиток творчих спонукань до краси (основне завдання людини - «зробити себе та всіх навколо себе витонченими, гарними, такими, що отримують радість»), до свідомого та емоційного відношення до дійсності та мистецтва [6]. Вченим були визначені основні завдання естетичного виховання: масове ознайомлення суспільства з мистецтвом; розвиток масової художньої творчості; використання мистецтва минулого; створення нового мистецтва, що об’єктивно відображало стан суспільства того часу.

Необхідно відмітити, що саме А. Луначарський уперше в радянській педагогіці висвітлив думку про необхідність здійснення естетичного виховання в навчально-виховному процесі школи через зміст предметів, методи їх викладання, емоційне ставлення вчителя до предмета [6, с.314].

Натомість, С. Шацький розмежовував поняття «художнє» і «естетичне» виховання. Останнє, на його думку, зводилось до виховання за допомогою мистецтва універсальних якостей людини, залучення особистості до мистецтва, творчої діяльності, розвитку активності, почуття патріотизму, любові до прекрасного в житті, розвитку колективізму. Художнє виховання розглядалось педагогом у якості складової, але підпорядкованої частини естетичного.

У контексті нашого дослідження варто зазначити, що твердження відомого педагога, дослідника естетичного виховання, дружини С. Шацького -

B. Шацької, щодо естетичного виховання в першій половині 50 років ХХ ст. підтримувалося більшістю радянських педагогів. Вона визначала естетичне виховання як виховання здатності цілеспрямовано сприймати, відчувати красу в оточуючій дійсності — в природі, в суспільному житті, праці, в явищах мистецтва, виховання потреби брати активну участь у створенні краси в житті і в мистецтві (тобто розуміти прекрасне в об’єктивному світі, цінувати прекрасне в мистецтві та вміти бачити прекрасне) [10, с.6]. Педагогом були окреслені головні завдання естетичного виховання, які випливали з розуміння змісту та мети виховного процесу: виховання естетичної потреби та здатності правильно розуміти прекрасне в мистецтві, природі, явищах суспільного життя, людських відносинах та побуті; розвиток естетичного сприймання та послідовне втілення системи естетичних уявлень, відчуттів, переживань, поглядів, переконань, естетичних смаків на основі систематичного ознайомлення з творами мистецтва різних видів; розвиток художніх здібностей, прищеплення знань, умінь та навичок для користування засобами того чи іншого виду мистецтва і можливості вносити елементи прекрасного в суспільне та особисте життя [там само].

Визначення змісту естетичного виховання, запропоноване В. Шацькою, увійшло в педагогічну науку і віднайшло своє вираження і розвиток у роботах

О. Апраксиної, Н. Вєтлугіної, Ю. Ізюмського, Т. Полозової, Е. Савченко,

Ю. Рубіна, Є. Флєріна, присвяченим як загальним, так і частковим питанням естетичного виховання.

Актуальними у контексті нашого дослідження є ідеї педагога-новатора А. Макаренка, який розглядав естетичне виховання як одне з найважливіших напрямків виховання.

Центральне місце в естетичній концепції видатного педагога посідає проблема виховання людини-колективіста, спрямованої на творчий пошук, на творче ставлення до життя. Акцентуючи увагу на соціальності людських почуттів, педагог був переконаний у здатності колективу виховувати людину - творця.

Естетичний початок був присутній в організації колективу, який ґрунтувався на дисциплінованості, злагоді, осмисленні краси, єдності.

А. Макаренко велике значення надавав красі праці, естетичній цінності навчання, естетиці благородних вчинків. Він вважав, що найкращим важелем, що може повернути суспільство до культури, є прагнення до краси, яке природно закладене в кожній людині [7].

Але для того, щоб виявити і розкрити естетичні здібності, для того, щоб краса пронизувала побут, навчання, емоції, поведінку школярів, необхідно створити реальні умови естетичної діяльності, активне і свідоме залучення вихованців в усі заходи естетичного напрямку. Намагаючись забезпечити постійний зв’язок зовнішньої та внутрішньої краси людини, А. Макаренко включив у програму естетичного виховання різні види мистецтва (співи, музика, хореографія, література, театр, кіно, образотворче мистецтво), які були не лише засобами емоційного впливу, а й напрямком художньої освіти школярів. Найбільш вдалою формою художнього виховання дітей та підлітків педагог вважав гуртки танців, казок, образотворчого мистецтва, настінних газет, літературні, музично-вокальні та інші, які безпосередньо впливають на естетичне виховання особистості [там само].

Значний внесок у розробку теорії естетичного виховання зробив видатний український педагог-гуманіст В. Сухомлинський.

Педагогом були переосмислені і по-новому розглянуті проблеми естетичної свідомості, естетичного ставлення до дійсності, естетичного ідеалу, естетичного смаку, естетичних оцінок, естетики поведінки. Особливо важливим для осмислення сучасної теорії естетичного виховання особистості має його погляд на культуру почуттів, на розвиток емоційної сфери особистості. Педагог вважав, що інтелектуальний розвиток людини неможливий без почуттів, переживань, емоційно-естетичного відношення до оточуючих і до самого себе. Чим гостріше відчуття та сприйняття людини, тим більше вона бачить та чує навколо себе, чим глибше її емоційна оцінка явищ, подій, предметів, тим вона внутрішньо багатша та яскравіша. Заслуговують на увагу розроблені педагогом не тільки теоретичні, але й методичні прийоми і механізми естетичного впливу на особистість (спілкування з природою, мистецтвом, красивими людьми, різнобічна творча художньо-естетична діяльність школярів, як фактор формування естетичного ставлення до світу, до людей і закріплення цього ставлення в естетиці поведінки) [9, с.197].

У педагогічній системі В. Сухомлинського виховання красою є однією з найважливіших умов формування особистості.

У середині ХХ ст. відомий радянський педагог Б. Ліхачов, досліджуючи різні аспекти естетичного виховання, вбачав його сутність у формуванні і розвитку в дитини образного, емоційного сприйняття і відношення до явищ мистецтва і дійсності, здібності до творчості, художнього смаку, умінь і навиків діяльності і поведінки за законами краси [5, с.123]. У концепції естетичного виховання ним було виділено дві методологічні передумови:

1) положення про провідну роль цілеспрямованої педагогічної дії в естетичному становленні особистості, про роль виховання і навчання в розвитку дитини ;

2) положення про визначальну роль естетичного ідеалу і художнього смаку в естетичному вихованні дітей; явища краси, піднесене, прекрасне мають для людини неабияке значення (краса природи, шедеври світового мистецтва тощо).

Педагог стверджував, що в центрі естетичного виховання знаходиться особистість та індивідуальність дитини, яка здійснює довгий та складний шлях внутрішнього сутнісного естетичного становлення.

Отже, аналіз науково-педагогічних та літературних джерел ХVШ-XX ст. показав, що педагогіка не мала усталених єдиних понять, принципів організації процесу естетичного виховання дітей та підлітків і перебувала на етапі пошуків і досліджень. У наукових розробках відзначалася педагогічна доцільність естетичного виховання у формуванні особистості, але іноді не було чіткого розмежування у розумінні понять естетичного виховання й художнього виховання, естетичної і художньої освіти дітей та підлітків, а головним засобом естетичного виховання проголошувалися різні види мистецтва (музика, образотворче та театральне мистецтво тощо).

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьин С. Эстетическое воспитание / С. Ананьин // Путь просвещения. - 1922. - № 2. - С.89-105.

2. Бакушинский А. Исследования и статьи: избр. искусствовед. трудов /

А. Бакушинский; авт. вступ. статьи И. А.Либерфорт [и др.]. - М.: Советский художник, 1981. - 351 с.

3. Білецький-Носенко П. Казки сліпого бандуриста, чи співи об різних речах / П. Білецький-Носенко. - К.: Друк. Е. Я.Федорова, 1871. - 157 с.

4. Блонский П. Избранные педагогические произведения / П. Блонский. - М.: АПН РСФСР, 1961 - 695 с.

5. Лихачов Б. Т. Общие вопросы воспитания школьников: учебное пособие по спецкурсу [для студентов педагогический институтов] / Б. Т.Лихачов. - М.: Просвещение, 1979. - 167с.

6. Луначарський А. О воспитании и образовании / А. Луначарський. - М.: Педагогика, 1976. - 636 с.

7. Макаренко А. Педагогическая поэма / А. Макаренко. - Л.: Лениздат, 1976. - 615 с.

8. Мамонтов Я. А. Проблема эстетического воспитания / Я. А.Мамонтов. - М.: тип. Г. Лисснера и Д. Собко, 1914 - 20 с.

9. Сухомлинський В. О. Проблеми всебічного розвитку особистості /

В. О.Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. - К.: Радянська школа, 1976. - Т. 1. - 654 с.

10. Шацкая В. Музыкально-эстетическое воспитание детей и юношества /

В. Шацкая. - М.: Педагогика, 1975. - 200 с.

11. Шиллер Ф. Письма об воспитании человека: собрание сочинений: в 7 т. / Ф. Шиллер; под общ. ред. Н. Н.Вильмонта и Р. М.Самарина; пер. с нем. - М.: Изд-во художественной литературы, 1957. - Т.6. - 791 с.


Похожие статьи