Головна Педагогіка Нова педагогічна думка СОЦІАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ: СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА, РОЗВИТОК
joomla
СОЦІАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ: СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА, РОЗВИТОК
Педагогіка - Нова педагогічна думка

УДК 373.6

Надія ВАСИЛЕНКО,

Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри методології та управління освітою

Вінницького обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників

Стаття присвячена проблемі формування соціальної компетентності особистості та розвитку соціально-професійної компетентності педагога у системі післядипломної освіти.

Ключові слова: соціальна компетентність, соціальна зрілість, комунікативна компетентність.

Статья посвящена проблеме формирования социальной компетентности личности и развития социально-профессиональной компетентности педагога в системе последипломного образования.

Ключевые слова: социальная компетентность, социальная зрелость, коммуникативная компетентность.

The article is devoted the problem of forming of social competence of personality and development socially professional competence of teacher in the system of pislyadiplomnoy education.

Key words: social competence, social maturity, communicative competence.

Постановка проблеми. В умовах розбудови освіти в Україні надзвичайно актуальною є проблема формування соціальної компетентності учнів старших класів профільної школи, що зумовлено пошуком оптимальних шляхів підготовки їх до самостійного життя. За таких умов актуальним є питання формування соціальної компетентності наступного покоління і визначення наукових засад розвитку соціальної компетентності особистості.

Аналіз останніх досліджень. Проблема компетентності привертала увагу багатьох дослідників. Ученими досліджувалась модель соціальної компетенції (В. Слот, Х. Спанярд); структура та зміст соціальної зрілості (О. Михайлов,

В. Радул); професійна та комунікативна компетентності (І. Бех, С. Демченко, М. Елькін, С. Козак, А. Онкович та ін.); соціально-психологічна компетентність (Л. Лєпіхова); життєва компетентність (І. Єрмаков, Л. Сохань, І. Ятттук та ін.); соціальна компетентність дошкільників, молодших школярів, старшого підлітка (М. Гончарова-Горянська, М. Докторович, О. Кононко та ін.); структура соціальної компетентності (В. Маслєннікова) [4].

Вивчення та аналіз дисертаційних досліджень Г. Г.Авдіянц, Л. Л.Бойко, М. М.Волос, Д. М.Годлевської, К. О.Журби, В. В.Капелюк, І. В.Козич,

В. І.Лященко, О. К.Штихалюк та ін. підтвердили, що сьогодні недостатньо уваги приділяється питанню розвитку соціальної компетентності педагогів у системі післядипломної освіти або ж розглядаються тільки окремі її аспекти. Актуальність проблеми обумовлена тим, що в умовах реформування вітчизняної освіти та приєднання до Болонської системи, компетентнісний підхід в освіті та вихованні у профільній школі набуває неабиякого значення [4, с.11]. Недостатні теоретичні напрацювання в означеному напрямку та потреби освітньої практики обумовили вибір теми даної статті.

Метою дослідження є аналіз структури та змісту соціальної компетентності особистості, теоретичне обґрунтування наукових поглядів щодо цієї проблеми.

Виклад основного матеріалу. Питання сутності, змісту та структури соціальної компетентності особистості у вітчизняній науці є недостатньо розробленим. Так, в Україні означеній проблемі присвячена недостатня кількість досліджень. Ряд дослідників поняття «соціальна компетентність» тісно пов’язують з поняттям «професійна компетентність», під якими науковці розуміють спеціальні знання та вміння, необхідні для здійснення певної професійної діяльності.

У цілому ми поділяємо думку науковців стосовно поняття «професійна компетентність», погоджуємося з тим, що це — інтегрована якість високопрофесійного працівника, поєднання його досвіду, знань, умінь і навичок [7, с.29]. Наукову категорію «соціальна компетентність» ми розглядаємо як набуття здатності особистості вільно орієнтуватися в постійно мінливих соціальних умовах та ефективно взаємодіяти з соціальним середовищем [4, с.21].

Практика та досвід доводять, що професійна компетентність визначається рівнем знань фахівця у певній галузі, готовністю вирішувати завдання зі знанням справи, а соціальна компетентність — ступенем її розвитку щодо практичного досвіду, ціннісних орієнтацій. Тому категорії «соціальна компетентність» та «професійна компетентність» не тотожні, а окремо взяті складові соціально-професійної компетентності.

Водночас науковці стверджують, що становлення соціальної компетентності особистості неможливе поза формуванням фахівця- професіонала, основою соціальної компетентності якого є теорія і практика безперервної освіти [1, с.82]. Це, фактично, обумовлює залежність формування професійної і соціальної компетентності, а також визначає соціальну компетентність складовою професійної. Однак вищезазначені дослідники не враховують вікових вимог щодо соціальної компетентності, адже кожна вікова група має свої зобов’язання, що відповідають соціальному етикету її компетентності. Це підтверджує думку про те, що соціальна компетентність має диференційований характер.

Ми погоджуємось з думкою тих авторів, які розглядають поняття «соціальна компетентність» як більш глибоке та ширше, а «професійну компетентність» — лише як складову соціальної компетентності.

Поєднання категорій «соціальна компетентність» та «професійна компетентність» є зрозумілим та, певною мірою, виправданим, оскільки категорія «компетентність» має вихідну основу «compete», що означає знати (знання, необхідні для здійснення соціальних технологій; цінності, які скеровують використання знань та вмінь); досягати (вміння здійснювати поставлені цілі в рамках закону, моралі, культури); вміти (означає не лише способи реалізації знань, а й вміння особистості до вільного та свідомого самовизначення як у внутрішньому духовному досвіді, так і у зовнішній соціальній дійсності); відповідати (діяльність та поведінка особистості відповідають вимогам, які висувають до особистості держава, соціум, родина, фах тощо. Така відповідальність проявляється у вмінні особистості здійснювати свої обов’язки, права, повноваження на відповідному соціальному та культурному рівнях) [1, с.18].

Деякі науковці вважають, що зміст соціальної компетентності складають взаємозв’язки знань, умінь, навичок та досвіду. В особистісному аспекті компетентність є якістю, в якій, при усій цілісності, можна виявити окремі компоненти: мотиваційно-особистісний, когнітивний, операційний [7], комунікативно-діяльнісний, рефлексивний, індивідуально-особистісний, соціологічний, життєво-футурологічний, інтерактивно-комунікативний, партисипативно-діяльнісний, організаційно-управлінський, регулятивно - захисний [9]; операційно-технологічний, етичний, поведінковий, соціально - ціннісний [6]. Ці складові надають можливість вважати соціальну компетентність комплексною характеристикою особистості, оскільки усі знання, якими володіє особистість, можна віднести до даної сфери. Соціальна компетентність як аспект індивідуальної свідомості відповідає за конструювання особистістю соціальних стосунків усіх рівнів, починаючи з родини і закінчуючи суспільством.

Вивчення та аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що соціальну компетентність науковці умовно поділяють на дві частини: перша — те, що усвідомлено особистістю, прийнято внаслідок роздумів, розуміння, співвідношення; друга — те, що засвоєно особистістю на рівні стереотипів та прийнято як керівництво до дії [9, с.40-41]. Тому, на думку дослідників, складовими соціальної компетентності є: соціальний інтелект, соціальна зрілість та психологічна гнучкість [3, с.7]. Під соціальним інтелектом ми розуміємо здатність особистості правильно розуміти поведінку людей. Це здатність, необхідна для ефективної міжособистісної взаємодії та успішної соціальної адаптації.

Ряд дослідників значну увагу приділяє визначенню критеріїв якості компетентної поведінки, яка є сутністю соціальної компетентності. Основним параметром виміру є зобов’язання. Зобов’язання — це вимоги, що висуваються соціумом особистості. Компетентність є рівновагою між віковими задачами та наявністю навичок, необхідних для вирішення насущних проблем [12, с.69].

Науковці визначили зобов’язання особистості для кожного вікового періоду, що означає необхідність диференційного та гнучкого підходу до вивчення, формування та виміру соціальної компетентності особистості. Слід зазначити, що ця модель дуже актуальна при використанні бланків опитування підлітків та їх батьків, при візуальній психодіагностиці стану сформованості рівня соціальної компетентності, але не дозволяє визначити рівень когнітивно - мотиваційного компоненту сформованості соціальної компетентності.

Для визначення рівня розвитку соціальної компетентності особистості деякі вчені використовують критерій «соціальна зрілість», під якою розуміють сукупність таких компетентностей: громадянська, побутова, комунікативна та компетентність у галузі саморегуляції і самостійної пізнавальної діяльності [3, с.13]. Проявляється соціальна зрілість у соціальній активності, соціальному самовизначенні, соціальній відповідальності. Моделлю соціальної зрілості, на нашу думку, є взаємозв’язок самореалізації та соціальної відповідальності, тоді як інші розглядають соціальну зрілість як можливість та необхідність відповідати за себе та інших на рівні дорослої людини. Особиста незалежність є здатністю індивіда самостійно вирішувати життєві питання, самостійно регулювати свої соціальні відносини [2, с.18].

Соціальна відповідальність є складовою соціальної зрілості компетентності. Компетентність визначають як готовність, здатність, схильність, а зрілість — як апогей, вершину, найвищу точку розвитку, становлення, формування особистості [2, 9].

Ряд авторів співвідносять поняття «соціальна компетентність» та «комунікативна компетентність», вважають їх близькими та взаємодоповнюючими. Практика доводить, що рівень комунікативної компетентності значно впливає на рівень соціальної компетентності особистості [1, 2, 8, 10].

Ми поділяємо думку авторів, що комунікативна компетентність — це здатність людини брати на себе та виконувати різні соціальні ролі; її вміння адаптуватися у різних ситуаціях, вільно володіти вербальними і невербальними засобами спілкування. Базовою основою формування комунікативної компетентності вважаємо також соціальний інтелект. На нашу думку, комунікативна компетентність є одним із проявів соціальної компетентності, без якої неможливе формування першої.

Теоретичні дослідження засвідчили: на даний час не існує єдиної усталеної думки щодо поняття «соціальна компетентність», адже у зміст та структуру терміна різні автори вкладають своє трактування та складові. Крім того, не існує чіткого розмежування між семантично близькими категоріями «соціальна компетентність» і «соціальна зрілість». Причому на природу соціальної компетентності немає усталеного погляду, адже серед дослідників існують певні протиріччя: одні вважають, що компетентність має фізіологічне походження, інші — що компетентність має соціальний характер та формується під впливом соціуму. З історичної точки зору, моделі виховання були різними у різні історичні епохи, як, до речі, й соціальні умови та норми [5, 6].

Отже, на основі вищевикладеного матеріалу можна зробити висновок:

- сутністю соціальної компетентності є знання, цінності, вміння, діяльність та поведінка особистості, які висувають до особистості держава, соціум, родина, фах тощо. Це означає не лише способи реалізації знань, а й вміння особистості вільного та свідомого самовизначення як у внутрішньому духовному досвіді, так і в зовнішній соціальній дійсності;

- зміст соціальної компетентності складає комплекс знань, умінь, навичок та досвіду. В особистісному аспекті компетентність є якістю, в якій, при усій цілісності, можна виявити окремі компоненти: мотиваційно - особистісний, когнітивний, операційний тощо.

- структура соціальної компетентності як інтегрована здатність особистості включає такі ключові компетентності, як громадянська, духовна, професійна (учнівська) зрілість; комунікативна, мовна, побутова, екстремальна компетентність тощо, тобто інтегрує в собі інші види компетентностей, розвиток яких у педагогів забезпечує система післядипломної освіти, а формування соціальної компетентності старших учнів — профільний загальноосвітній навчальний заклад.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гарашкина Н. Диагностика профессиональной компетентности /

Н. Гарашкина // Социальная педагогика. - 2003. - № 4.

2. Гудзовская А. А. Социально-психологическое исследование становления социальной зрелости: дисс. ...канд. психол. наук / А. А.Гудзовская. - Самара, 1998.

3. Дементьева И., Зубарева Н. Степень социальной ответственности подростков в полной и неполной семье / И. Дементьева, Н. Зубарева // Воспитание школьников. - 2003. - № 10.

4. Докторович М. О. Формування соціальної компетентності старшого підлітка з неповної сім’ї: дис. ... канд. пед. наук / М. О.Докторович. - Київ, 2007.

5. Життєва компетентність особистості: наук.-метод. посібн. / за ред. Л. В.Сохань, І. Г.Єрмаков, Г. М.Несен. - К.: Богдана, 2003. - 520 с.

6. Зильберман С. В. Формирование моральной компетентности студентов в процессе изучения психолого-педагогических дисциплин: дисс. .канд. психол. наук / С. В.Зильберман. - Красноярск, 2004. - 206 с.

7. Исламгалиев Э. Г. Профессиональная компетентность педагога: социологический анализ: дисс. .канд. социолог. наук / Э. Г.Исламгалиев. - Екатеринбург, 2003. - 176 с.

8. Мельник Е. И. Содержание коммуникативной компетентности педагога / Е. И.Мельник // Психология и школа. - 2004. - № 4.

9. Радул В. В. Становлення соціальної зрілості молодого вчителя (теорія і практика): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра пед. наук / В. В.Радул. - К., 1998. - 36 с.

10. Толстых Т. И. Становление социальной зрелости учащихся юношеского возраста в условиях проектной деятельности / Т. И.Толстых // Психология и школа. - 2004. - № 4.

Похожие статьи