Головна Педагогіка Нова педагогічна думка СОЦІАЛІЗАЦІЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА
joomla
СОЦІАЛІЗАЦІЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА
Педагогіка - Нова педагогічна думка

УДК 37.035.6 (477)

Тетяна ЧЕРНІГОВЕЦЬ,

Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри культурології Рівненського державного гуманітарного університету

У статті розглядається проблема соціалізації молодших школярів засобами хореографічного мистецтва, його педагогічний потенціал, аналізується сутність та механізми соціалізації у хореографічному колективі.

Ключові слова: соціалізація, молодші школярі, хореографічне мистецтво.

В статье рассматривается проблема социализации младших школьников средствами хореографического искусства, его педагогический потенциал, анализируется сущность и механизмы социализации в хореографическом коллективе.

Ключевые слова: социализация, младшие школьники, хореографическое искусство.

In the article is examined problem of socialization ofjunior schoolchildren by facilities of choreographic art, its pedagogical potential, essence and mechanisms of socialization are analysed in a choreographic collective.

Key words: socialization, junior schoolchildren, choreographic art.

Проблема соціалізації дітей була актуальною у всіх народів та у всіх суспільствах, і передбачала їх підготовку до дорослого життя в соціумі, набуття ними статусу суспільного індивіда, засвоєння системи духовних цінностей та колективного досвіду.

У традиційній системі виховання провідними засобами соціалізації дитини були: привчання до праці, формування навичок поведінки і життєдіяльності в сім’ї та громаді у відповідності з нормами моралі, звичаєвого права, трудових, духовних та святкових традицій. Як відзначає М. Аріарський, сучасний етап цивілізаційного розвитку людства характеризується глобалізаційними та інтеграційними процесами, тому вимагає оптимізації технологій виховання та соціалізації дітей у сім’ї, навчально-виховному закладі чи художньо-творчому колективі засобами мистецтва [2, с.228].

Актуальність нашого дослідження обумовлена зростанням вимог сучасного українського суспільства до загальної, естетичної, морально-етичної культури підростаючого покоління та набуття ним соціального досвіду. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті підкреслюється, що «головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку та самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатне навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства» [1].

«Провідне місце в процесі соціалізації дітей молодшого шкільного віку належить мистецтву (образотворчому, театральному, музиці, хореографії), оскільки воно є природно необхідним для їх розвитку та виховання, формування шанобливого ставлення до національної культури та мистецтва»,

— підкреслює В. Ларін [9, с.4-5].

Крім цього, залучення молодших школярів до різних жанрів мистецтва та їх участь у творчому процесі на рівні потреби дозволить запобігти «згасанню» інтересу до занять художньо-естетичного напрямку, що є характерним для підліткового віку. На думку Ю. Вітрянського, недооцінка даної тенденції нерідко призводить до втрати ціннісного значення мистецтва, значно збіднюючи особистість дитини, що формується [5, с.16-18].

Метою статті є розкриття теоретичних та методичних засад соціалізації молодших школярів засобами хореографічного мистецтва.

Завданнями: вивчити стан наукового дослідження проблеми, розкрити сутність соціалізації, педагогічний потенціал хореографічного мистецтва та механізми соціалізації дітей молодшого шкільного віку в процесі занять творчою діяльністю у хореографічному колективі.

Означена тема має певні традиції дослідження у педагогіці, психології, культурології, мистецтвознавстві. Зокрема, теоретичні аспекти соціалізації молодших школярів розкрили Л. Виготський, В. Сухомлинський, Н. Голованова,

С. Пальчевський, автори монографії «Діти і соціум» (А. Богуш, Н. Гавриш, Л. Варяниця, С. Курінна, І. Печенко). Особливості соціалізації дітей шкільного віку засобами мистецтва висвітлив В. Ларін. Виховний потенціал хореографічного мистецтва став предметом дослідження сучасних українських педагогів та мистецтвознавців: П. Коваля, В. Рагозіної, І. Фріза. Однак проблематика соціалізації підростаючого покоління засобами хореографії потребує подальших наукових студій. Розглянемо теоретичні концепції соціалізації дітей у працях видатних педагогів, психологів, культурологів.

Л. Виготський підкреслював, що соціалізація дитини відбувається в процесі переходу від біологічного існування до повноцінного соціального життя, коли вона як біологічна істота стає соціалізованою особистістю. Соціальне, на його думку, — не просто вплив середовища, а джерело розвитку особистості. Вчений вводить поняття «соціальна ситуація розвитку» (специфічне для даного віку взаємовідношення між дитиною та оточуючою її соціальною дійсністю) і підкреслює, що саме воно визначає весь спосіб життя дитини, її соціальне буття [4, с.48].

Надзвичайно важливою для проблематики нашого дослідження є думка Л. Виготського про те, що вищі психічні функції народжуються як форми соціальних відношень у співпраці з іншими людьми, в першу чергу, з батьками, пізніше — з педагогами та ровесниками. Тому, на думку вченого, входження дитини в соціальне життя можливе тільки в колективі. Сама природа дитячого розвитку потребує від педагогів організації колективної діяльності та співпраці, адже саме це забезпечить справжню соціальну координацію поведінки. Важливого значення Л. Виготський надавав розвитку уяви і творчості дитини за допомогою ігор та різних жанрів мистецтва. У цьому контексті його думки є актуальними для нашого дослідження, оскільки хореографічний колектив - це поліфункціональна педагогічна система, яка в повній мірі реалізує завдання творчого розвитку та соціалізації дитини.

В. Сухомлинський соціалізацію дітей шкільного віку оцінював як важливий елемент формування виховної сили колективу. Педагога цікавило питання про те, як дитина в певні періоди свого життя стає членом колективу, «входить у суспільство». Крім цього, В. Сухомлинський підкреслював, що правильна соціалізація ґрунтується на багатстві та ідейній повноцінності життя колективу» [15].

Ф. Зимбардо і М. Ляйпе вважають, що дитина має бути активним суб’єктом соціалізації, яка не стільки пристосовується до людей і ситуацій, скільки прагне до самореалізації та самоутвердження. Дослідники зазначають, що соціалізувати - це не штучно «вибудовувати» з дитини особистість, це самостійний процес різносторонньої життєдіяльності під впливом соціальних факторів [7, с.35].

М. Аріарський підкреслює, що соціалізація особистості на початку ХХІ століття повинна здійснюватися на основі нової системи цінностей та доцільної індивідуальної поведінки [2, с.239]. Соціалізація у повній мірі може реалізовуватись у сфері дозвілля, яка, на думку Б. Титова, володіє потужним соціалізуючим потенціалом, що виражається в його використанні особистістю, у відповідності із власними інтересами та бажаними видами діяльності у вільний час [16, с.5-6]. Одним із видів такої діяльності є заняття хореографією.

У теорії соціалізації М. Аріарського провідне місце займає інкультурація особистості — процес засвоєння людиною соціального досвіду, який здійснюється шляхом опанування цінностями культури та мистецтва [2, с.274]. Ця теза є важливою для нашого дослідження, оскільки порушує проблему соціалізації особистості засобами найдавнішого мистецтва — танцювального.

Отже, соціалізація — це процес «олюднення» людини, її входження в соціальне середовище.

Соціальний розвиток особистості засобами хореографічного мистецтва забезпечується рядом об'єктивних та суб'єктивних факторів і передбачає глибокий інтерес до цього жанру мистецтва та активну участь особистості в художньо-творчій діяльності. Особлива активізація свідомості засобами хореографічного мистецтва зумовлюється тим, що танець (як художній твір) - явище соціальне, яке відтворює дійсність і оцінює зображуване, прагнучи виявити його сутність. Така передача цінності буття, на думку В. Рогозіна, не тільки збагачує дітей життєвим досвідом, але й спонукає до його ціннісного переживання, яке є важливим компонентом світоглядної позиції [13, с.67].

Хореографічне мистецтво пов’язане з різноманітними сферами життєдіяльності людини і суспільства: політичною, соціальною, побутовою, господарською, художньою, пізнавальною (світоглядною), комунікативною, виховною, рекреаційною. Художній образ цього мистецького жанру виникає із музично-ритмічних рухів людського тіла.

Еволюція танцювального мистецтва — це процес освоєння та вираження людиною навколишньої природної та соціальної дійсності. Ю. Борєв відзначає, що танець відображає історію та характер народу, його духовні цінності, звичаї, традиції, психологію, естетичні смаки. Такими, зокрема, є українські народні танці: побутові, обрядові, дитячі, козацькі тощо. Їх виконання чи споглядання породжують життєтворчу енергію, відкривають світ української культури.

Хореографічному мистецтву властива висока «чутливість» до всього, що відбувається у соціальному середовищі. Воно завжди узагальнює і синтезує найсуттєвіші й найвизначніші проблеми людського життя, викликає до них суспільний інтерес. Закріпленню у свідомості одержаних знань сприяє емоційна забарвленість художньої інформації, яка передбачає почуттєвий рівень реагування, що розширює межі пізнання навколишнього світу, допомагає усвідомити його іманентне багатство [13, с.49].

Танцювальне мистецтво, як зразок художнього втілення народом соціокультурних норм життєдіяльності, не тільки відтворює їх, але й передає з покоління в покоління. Творча глибина цього жанру мистецтва криється у здатності осмислювати людський досвід на такому рівні, на якому він водночас виявляється і як універсальна загальність, і як неповторна індивідуальність, завдяки чому стає можливим залучити до світу художньої реальності кожну дитину. Причетність до загальнолюдського досвіду, підкреслює І. Фріз, допомагає їй виробити власну життєву позицію, усвідомити моральні зв'язки в суспільстві [17, с.6].

Танець — мистецтво синтетичне, це «зрима музика», в якій звукові образи завжди поєднуються з пластичним жестом. Спорідненість цих процесуальних інтонаційно-виразних мистецтв, яку підкреслюють спільні для них характеристики (плавність, ритм), знайшла своє підтвердження у відомому афоризмі Р. Вагнера: «Основа симфонії — танець», у визначенні музики Г. Гегелем, як «танцю, рух котрого позбавлений наочності» (цит. за

О. Рудницькою) [14, с.112-113].

Соціалізація засобами танцю активно реалізується в процесі занять у танцювальній студії, гуртку чи колективі. Це сприяє збагаченню знань дітей про хореографічне мистецтво, розвитку їх творчих здібностей, вмінь та навичок танцювального виконавства, формуванню моральних якостей та соціальної поведінки.

Соціалізація у хореографічному колективі — явище складне, багатогранне, динамічне. Дитина, яка стає членом такого колективу, потрапляє в нове для неї мікросередовище. В ньому вона повинна відшукати себе, знайти своє місце в колективі ровесників, у «серці» керівника. Тому, відзначає П. Коваль, педагогічний процес у хореографічному колективі логічно розглядати в руслі соціально-педагогічної взаємодії [8, с.4].

Соціалізуючий вплив на дитину має поліваріантність рольової поведінки у творчому колективі. І в першу чергу — це роль учасника колективу, який прагне вчитися та вдосконалюватися, оволодівати навичками художньо-творчої діяльності, мобілізувати зусилля для вирішення різноманітних творчих завдань. Стати учасником колективу — означає усвідомити обов’язок співтворчості в колективі, включитися в його творчу та суспільно-корисну діяльність. По - друге, це різноманітні ролі, які дитина виконує в танці, створюючи художні образи на побутові, господарські, обрядові та історичні теми [13, с.98].

Педагогічна цінність творчої діяльності дитини у танцювальному колективі забезпечується інтеграцією хореографії з музикою, ігровим і театральним мистецтвом. На думку О. Рудницької, це дає можливість осягнути різні художні мови, підсилити творчу уяву, асоціативне мислення, збагатити чуттєву сферу сприйняття мистецтва та його реалізацію в танці [14, с.107].

Важливим етапом виховної роботи керівника танцювального колективу є підбір репертуару. Він повинен викликати інтерес у членів гуртка, посилювати мотивацію до його вивчення, створювати перспективи творчого розвитку та забезпечувати участь у соціально-культурній діяльності (шкільних, міських, регіональних концертах). Соціалізація на цьому етапі здійснюється шляхом участі дитини у соціально-культурній творчості на рівні суб’єкта.

Репертуар впливає на специфіку навчально-виховної та концертно - виконавської діяльності колективу, допомагає створювати умови для розвитку гармонійної особистості. Актуальність та злободенність репертуару — властивості, які дозволяють підтримувати постійний інтерес учасників до занять хореографією та стимулювати їх творчу активність у постановці кожного номера. Танцювальний номер — це витвір мистецтва, результат праці композитора і хореографа, художника і музиканта, костюмера та дітей — учасників колективу.

Підбір репертуару та постановка танців відбувається з урахуванням наступних вимог:

• використання різноманітного танцювального матеріалу та різних видів танцювальної образності;

• підбір музичного матеріалу згідно з можливостями його втілення в танцювальних образах, відповідно до вікових можливостей дітей;

• урахування навчально-танцювальних цілей;

• зміст та образність номера теми, продиктованої музичним матеріалом;

• урахування індивідуальних особливостей дітей, їх здатності до конкретного, асоціативного сприйняття та відтворення змісту танцювального номера;

• створення танцювального твору з розрахунку на весь колектив, окремих сольних виконавців (важливо задіяти всіх дітей, виходячи з їх можливостей та здібностей).

Пошук тем для створення хореографічних номерів є важливою педагогічною і творчою проблемою. Найбагатшим джерелом для хореографічної творчості є фольклорний матеріал. Важливо вміло відібрати з великого загалу народного мистецтва найбільш цінне і знайти прийоми і форми, які б відповідали можливостям дитячого віку, а також зберігали б самобутність фольклорного мистецтва.

Не менш цікавий матеріал для творчих пошуків дає оточуюче середовище

І сучасна дійсність. Необхідна лише хореографічна винахідливість, яка потребує таланту у створенні номера. Важливо, щоб закладені у танці думки та реальні події життя хвилювали дітей, були близькі їх духовному світу [13, с.87].

Цікаві постановки формують у дітей художнє мислення та образне уявлення про красу людини, природного та соціального середовища. У цьому контексті значний виховний вплив на дітей мають хореографічні спектаклі. Діти завжди жваво і бурхливо сприймають їх. Завдяки їм створюються різнохарактерні образи, які справляють враження як на учасників спектаклю, так і на дітей-глядачів. Тому доцільно заохочувати дітей до самостійного складання таких мініатюр, а також залучати учасників колективу до підбору репертуару шляхом творчо-пошукової діяльності, активізувати їх самостійну роботу, підвищувати загальнокультурний рівень вихованців. Це сприяє розвитку їхньої фантазії та творчої ініціативи, пробуджує бажання глибокого пізнання чарівного світу танцювального мистецтва.

Музика є невід’ємним компонентом танцювального мистецтва, основою реалізації його драматургічної основи, засобом підсилення естетики танцю та естетичного впливу на дітей. Займаючись з дітьми музичним рухом, педагог повинен чітко усвідомити, для чого він це робить, які якості формує, які цілі переслідує. На відміну від традиційних занять хореографією, музичний рух — це психологічна свобода кожної дитини, яка можлива за умови впевненості її в своїх силах, пізнанні свого тіла як виразного «інструмента».

Розвиток музикальності, пластичності, вміння творчо виразити своє сприйняття музики в рухах — важливе завдання ритмічного виховання. Педагог акцентує увагу не стільки на результаті, скільки на процесі навчання. Заняття хореографією повинно приносити дітям радість, інакше воно втрачає свою суть. Хороше самопочуття дитини, гарний настрій, відсутність боязні виявитись незграбним і отримати за це зауваження педагога, відзначає Г. Березова - основні умови, необхідні для повноцінного розвитку дітей у процесі занять танцями [3, с.17].

Формування в молодших школярів любові й інтересу до занять хореографією, ритмікою, потреби в русі під музику є однією з центральних задач музично-ритмічного виховання. Вирішальна роль у цьому процесі належить педагогу, його вмінню включити у навчальний процес різні аналізатори, які збуджують думки і почуття дітей.

Постановка танцю — це результат спільної діяльності педагога і вихованців. Керівник танцювального колективу з цією метою застосовує різноманітні методичні прийоми: показ, зразок (правильне виконання рухів), пояснення (сприяє розвитку розумової діяльності), музичний супровід (захоплює дітей мелодією танцю, пробуджує бажання його виконувати), виховання підсвідомої діяльності (накопичення емоційно-позитивних вражень: зорових, слухових, чуттєвих), активізація творчого мислення дітей, розвиток їх творчої уяви та фантазії, естетичних почуттів, творчої ініціативи та самостійності, що сприяє формуванню зацікавленості не лише завданням, але й усім навчально- виховним процесом [3, с.5-9]. Важливу роль у реалізації творчих завдань відіграє сприятлива емоційна атмосфера, в якій діти працюють радісно і невимушено.

Організація творчої діяльності учасників танцювального колективу забезпечується дотриманням таких педагогічних принципів: індивідуалізації, добровільності, пріоритету творчості та співтворчості, єдності розвитку та саморозвитку, емоційної привабливості міжособових взаємин.

У педагогічному процесі дитина не просто відтворює те, що засвоює, наприклад культуру чи соціальний досвід, а завдяки своїй унікальності та неповторності розвиває їх, доповнює і вдосконалює. Згідно з Є. Ніколаєвою, саме в цьому полягає закон творчої поведінки і особливість методів виховного процесу, які будуються на всілякому заохоченні максимального творчого самовиявлення дитини, багатстві вражень, створенні соціально передбачених і організованих оптимальних стосунків, які є джерелом продуктивної творчої діяльності [11, с.96].

Оптимальне функціонування педагогічного процесу у танцювальному колективі забезпечується здатністю і вмінням педагога «притягувати талантом», залучати дітей до власної системи цінностей, насичувати виховний процес творчою діяльністю, яка має важливе духовне і соціальне значення.

Таким чином, ефективний педагогічний процес, який сприяє соціалізації дітей у хореографічному колективі, залежить від багатьох чинників: мети, завдань, особистості педагога, навчально-творчої та концертно-виконавської діяльності, взаємин між педагогом та учасниками, традицій колективу, позитивного психолого-педагогічного клімату.

Кінцевим результатом творчої діяльності, що має важливе соціально - педагогічне значення, діти вважають доробок (участь у концертах, фестивалях, призові місця на конкурсах, присвоєння колективу звання «народний», «зразковий»). Для керівника танцювального колективу крім цього, не менш важливим результатом є розвиток особистісних якостей вихованців, їх уміння досягати мети, докладати до цього певні зусилля — духовні, фізичні, морально - психологічні. Саме цим і пояснюється характер творчого і педагогічного процесу в танцювальному колективі, який повинен бути наповнений глибоким особистісно орієнтованим та соціальним змістом.

Критеріями соціалізації дітей у танцювальному колективі є:

- позитивні зміни у характері діяльності, зміна її мотивації, пов’язана з виникненням нових ціннісних орієнтирів;

- готовність до виконання таких творчих завдань, які раніше виконувалися без будь-якого зацікавлення;

- побудова власних дій відповідно до очікувань колективу;

- художнє самовираження в педагогічно заданих умовах;

- готовність до прийняття соціокультурної нормативності колективу;

- позитивне ставлення до членів колективу, яке відображається в нових формах спілкування, проявах уваги, інтересу, співчуття;

- зміна поведінки в цілому, її «почерку», стилю, що свідчить про зрушення щодо звичок, інтересів, потреб та запитів особистості даного вихованця.

Отже, хореографічне мистецтво — могутній засіб виховання та соціалізації дітей молодшого шкільного віку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Національна доктрина розвитку освіти в Україні / Шлях освіти. - 2004.

- №34.

2. Ариарский М. А. Прикладная культурология / М. А. Ариарский. - СПБ.: СПбГУКИ, 1999. - 586 с.

3. Березова Г. О. Хореографічна робота з дошкільнятами: методичний посібник / Г. О. Березова. - 2-ге вид. - К.: Музична Україна, 1989. - 208 с.

4. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте / Л. С.Выготский. - СПб.: Союз, 1991. - 91 с.

5. Вітрянський Ю. Художньо-естетичне виховання учнів в умовах мистецького закладу / Ю. Вітрянський // Мистецтво та освіта. - 2010. - № 1. -

С.16-18.

6. Діти і соціум. Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку: монографія / А. М.Богуш, Н. А.Гавриш, Л. О.Варяниця, С. М.Курінна, І. П.Печенко; за ред. Н. А.Гавриш. - Луганськ.: Альма-Матер, 2006.

7. Зимбардо Ф., Ляйпе М. Социальное влияние / Ф. Зимбардо, М. Ляйпе. - СПб.: Речь, 2000. - 432 с.

8. Коваль П. М. Педагогічні засади розвитку особистісних якостей молодших школярів засобами ритміки та хореографії: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.07 «Теорія і методика виховання» / П. М. Коваль. - Івано-Франківськ, 1998. - 19 с.

9. Ларин В. И. Социализация младших школьников средствами искусства / В. И.Ларин. - Минск.: Наука, 1992.

10. Мир детства. Младший школьник / гл. ред. А. Г.Хрипкова. - 2-е изд., доп. - М.: Педагогика, 1988. - 270 с.

11. Николаева Е. И. Психология детского творчества / Е. И.Николаева. - СПб.: Речь, 2006.

12. Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка: навч. посібник /

С. С.Пальчевський. - К.: Кондор, 2005. - 550 с.

13. Рагозіна В. В. Виховний потенціал хореографічного мистецтва у розвитку особистості молодшого школяра / В. В.Рагозіна // Теоретичні та методичні засади неперервної мистецької освіти зб. наук. пр. - Чернівці: Зелена Буковина, 2005. - С. 65-66.

14. Рудницька О. П. Педагогіка загальна і мистецька: навч. посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / О. П.Рудницька. - К.: ІЗМН, 2002. - 270с.

15. Сухомлинський В. О. Роки дитинства / В. О.Сухомлинський // Твори: в 6 т. - К.: Радянська школа, 1977. - Т.3. - 103 с.

16. Титов Б. А. Социализация детей, подростков и молодежи в сфере досуга: ученик [для студентов вузов культуры] / Б. А.Титов. - СПб.: СПбГУКИ, 1997. - 276 с.

17. Фріз П. І. Хореографічна культура як чинник творчого розвитку особистості дитини: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецвознавства: спец. 26.00.01 «Теорія та історія культури» / П. І.Фріз. - К.: ДАККККМ, 2007. - 19 с.


Похожие статьи