Головна Педагогіка Нова педагогічна думка ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГА У СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ
joomla
ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГА У СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ
Педагогіка - Нова педагогічна думка

Лілія ДЕНИСЮК,

Викладач кафедри іноземних мов Рівненського державного гуманітарного університету

У статті розкривається сутність інноваційної діяльності педагогів вищого навчального закладу, подається визначення принципів і механізмів управління інноваційною діяльністю, суб’єктів інноваційної діяльності.

Ключові слова: інноваційна діяльність, система освіти, вищий навчальний заклад, суб'єкти, педагогічний процес, принципи та механізми.

Статья раскрывает суть инновационной деятельности преподавателей высшего учебного заведения, дается определение принцыпов и механизмов управления инновационной деятельностью, субъектов инновационной деятельности.

Ключовые слова: инновационная деятельность, система образования, высшее учебное заведения, субъекты, педагогический процесс, принципы и механизмы.

In this article is dedicated essence of innovative activities of the teachers of higher educational establishment, definition of the principles and mechanisms of recent activitiy, subjects of recent activitiy.

Key words: an innovative activity, the system of education, the higher educational establishment, subjects, pedagogical process, principles and mechanisms.

Інноваційна діяльність вищих закладів освіти у сучасних умовах розвитку системи освіти в Україні посідає значне місце, що характеризується застосуванням освітніх інновацій (нововведень), які вносять суттєві зміни в освітній процес, та системним експериментуванням [2, с.3].

Успішне та якісне функціонування вищого навчального закладу можливе лише за умови цілеспрямованого та систематичного новаторства, спрямованого на пошук нових різноманітних можливостей, які надає освітнє середовище. Таке новаторство є змістом інноваційної діяльності, його результати вдосконалюють і збагачують навчально-виховні процеси, визначають напрямки майбутнього розвитку вищого навчального закладу, які ґрунтуються на нових підходах до задоволення потреб освітнього ринку [6, с.61].

Аналіз досліджень і публікацій свідчить про те, що проблема управління інноваційною діяльністю у вищих навчальних закладах останнім часом досить активно розробляється. Зокрема, у працях із теорії і практики сучасної педагогіки, педагогічної творчості розкрито зміст основних понять педагогічної інноватики, закономірності розвитку інновацій, генезис інноваційних процесів

У ХХ столітті, особливості функціонування і розвитку вищих навчальних закладів у період реформування освіти (К. Ангеловські, В. Андреєв, І. Богданова, Ф. Брансуїк, В. Безпалько, Б. Гершунський, І. Зязюн, В. Кан-Калік, М. Кларін,

О. Козлова, В. Луговий, В. Мадзігон, Л. Машкіна, Л. Подимова, В. Паламарчук, М. Поташник, О. Попова, І. Пригожин, К. Роджерс, О. Савченко, Г. Селевко,

В. Сластьонін, Н. Юсуфбекова та ін.) [3, с.3].

Однак, проблема керування інноваційною діяльністю в умовах вищих навчальних закладів з позицій інноваційного менеджменту не досліджувалася.

Мета статті полягає у з’ясуванні сутності інноваційної діяльності педагогів вищого навчального закладу, визначенні принципів і механізмів управління інноваційною діяльністю, суб’єктів інноваційної діяльності, характеристиці етапів інноваційного процесу.

Керування інноваційною діяльністю педагогів вищих навчальних закладів

— складова менеджменту сучасної школи, що охоплює стимулювання, організацію, планування інноваційної діяльності, реалізацію інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій шкільної організації [6, с.74].

Принципи управління персоналом в інноваційній діяльності тотожні із загальними принципами управління персоналом, сформульованими А. Файолем у 1923 р.: 1) розподіл праці; 2) компетенція і відповідальність; 3) дисципліна; 4) пряме керівництво; 5) кожна група повинна об’єднуватися єдиним планом у межах загальної цілі і мати одного керівника; 6) підпорядкованість особистих інтересів загальним; 7) винагорода персоналу; 8) централізація у розумній пропорції зі спеціалізацією; 9) скалярний ланцюг від керівника вищої ланки до низової ланки; 10) «місце» для всього і все на своєму «місці»; 11) справедливість; 12) стабільність робочого місця для персоналу; 13) ініціатива; 14) корпоративний дух. Е. Дейл формулює чотири правила управління персоналом таким чином: 1) не ускладнювати схему управління багаточисельними менеджерами з нашаруванням рівнів підпорядкованості; 2) не дозволяти горизонтального втручання менеджерів у роботу інших підрозділів; 3) не застосовувати надмірного контролю, об’єднувати групи з єдиними функціями під керівництвом однієї особи, причому таких груп повинно бути не більше п’яти; 4) формулювати несуперечливі завдання для конкретних служб [5, с. 100-101].

Зміст інноваційних освітніх процесів становить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему, що передбачає найвищий ступінь педагогічної творчості. Носієм, суб’єктом інноваційного процесу є педагог - новатор.

До педагогів-новаторів належать усі педагоги, які прагнуть до оновлення своїх дидактичних і виховних засобів і працюють творчо. Педагогом-новатором вважають автора нової педагогічної системи, тобто сукупності взаємопов’язаних технологій навчання, ідей виховання.

Серед творчих педагогів, які займаються інноваційною діяльністю, можна умовно виділити три групи: 1) педагоги-винахідники, які приходять до нового в результаті власних пошуків; 2) педагоги-модернізатори, що вдосконалюють і по-новому використовують елементи створених систем задля позитивного результату; 3) педагоги-майстри, які швидко сприймають і досконало використовують як традиційні, так і нові підходи та методи.

Педагогічна діяльність, що належить до цих категорій, утворює інноваційний педагогічний потік, який збагачує практику новим змістом, новими технологіями і новими ідеями. Досить складною і специфічною є інноваційна діяльність, яка потребує навичок, здібностей та особливих знань. Впровадження інновацій неможливе без педагога-дослідника, який володіє розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів такого типу називають педагогами інноваційного спрямування. Їм притаманна чітка мотивація інноваційної діяльності та стала інноваційна позиція, здатність не лише включатися в інноваційні процеси, але й бути їх ініціатором [4, с.28-29].

У своєму дослідженні Л. Ващенко виділяє загальні механізми управління розвитком вищих навчальних закладів, а саме: перехід на концептуальний рівень освітньої діяльності з орієнтацією на інноваційні процеси; відкритість закладу до нововведень, укоріненість у регіональну стратегію розвитку освіти; систематичне проведення аналізу освітніх потреб суспільства та адаптація його основних ідей до контингенту школярів; створення служб підтримки ефективного протікання інноваційних процесів, використання моніторингових досліджень, психологічної служби, органів громадськості тощо; організація науково-методичних структур колегіального управління (кафедр, малих педагогічних рад, творчих команд тощо); створення нових форм підготовки педагогічних працівників до інноваційного пошуку; забезпечення державно - громадського управління на рівні міжгалузевих взаємозв’язків (через інтеграцію із структурами інших відомств та установ: культурою, медициною, службою у справах сім’ї та молоді тощо) [1, с.128-129].

Процес запровадження нововведень у практику вищої освіти здійснюється поетапно [1; 3; 6; 7].

В умовах вищого навчального закладу ми пропонуємо модель інноваційного процесу, яка охоплює п’ять етапів: 1) аналіз і виявлення проблеми, усвідомлення потреби у нововведенні, переконання суб’єктів організації в необхідності нововведення; 2) пошук інформації щодо способів розв’язання подібних проблем, виявлення варіантів інноваційних рішень; 3) розроблення інноваційних проектів, оцінювання прогнозованих результатів упровадження кожного проекту, вибір інноваційного проекту); 4) рішення про доцільність упровадження відібраного інноваційного проекту, ухвалення рішення вищим керівництвом; 5) пробне впровадження, повне впровадження, використання.

На основі вищезазначеного можна зробити висновок, що інноваційна педагогічна діяльність є основою оновлення навчальних закладів, чинником розвитку освітніх систем. Її результат визначають структурні та змістові зміни в роботі закладу, освітньої системи, а за певних умов — створення якісно нової педагогічної практики — авторського закладу чи радикального реформування усієї освітньої системи. У вищому навчальному закладі стабільний розвиток можливий лише за умов постійного вдосконалення усіх сторін його діяльності, формування нових конкурентних переваг. Розуміння того, що відсутність належної уваги до інноваційної діяльності гальмуватиме розвиток вищої школи, дозволить досягти ефективного та якісного управління її інноваційною діяльністю як актуального завдання кожної організації. Таким чином, відтворювальний характер створення та результативного використання інновацій як фактора стратегічного розвитку вимагає формування особливих організаційно-управлінських умов ефективного здійснення інноваційної діяльності.

Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження полягають у дослідженні нових моделей інноваційного управління, зокрема інноваційного менеджменту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ващенко Л. М. Управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону: монографія / Л. М.Ващенко. - К.: Видавниче об’єднання «Тираж», 2005. - 380 с.

2. Даниленко Л. І. Теоретико-методичні засади управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра пед. наук: спец: 13.00.01 / Даниленко Лідія Іванівна. - К., 2005. - 43 с.

3. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: навч. посібник /

І. М.Дичківська. - К.: Академвидав, 2004. - 352 с.

4. Михайлова Л. І., Турчина С. Г. Інноваційний менеджмент: навч. посібник / Л. І.Михайлова, С. Г.Турчина. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 248 с.

5. Оцінювання та відбір педагогічних інновацій: теоретико-прикладний аспект: науково-методичний посібник / за ред. Л. Даниленко. - К.: Логос, 2001. - 185 с.

6. Стадник В. В., Йохна М. А. Інноваційний менеджмент: навч. посібник /

В. В.Стадник, М. А.Йохна. - К.: Академвидав, 2006. - 464 с.

7. Хомерики О. Г., Поташник М. М., Лоренсов А. В. Развитие школы как инновационный процесс: методическое пособие [для руководителей образовательных учреждений] / О. Г.Хомерики, М. М.Поташник, А. В.Лоренсов под ред. М. М.Поташника. - М.: Новая школа, 1994. - 64 с.

УДК 371.14.016:33:004.9

Похожие статьи