Головна Педагогіка Нова педагогічна думка НАРОДНА ПІСНЯ ЯК ЕСТЕТИЧНА ОСНОВА УКРАЇНСЬКОЇ ВОКАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ
joomla
НАРОДНА ПІСНЯ ЯК ЕСТЕТИЧНА ОСНОВА УКРАЇНСЬКОЇ ВОКАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ
Педагогіка - Нова педагогічна думка

УДК 784.4

Микола ШВИДКІВ,

Старший викладач кафедри методики музичного виховання та вокально-хорових дисциплін Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного

Інституту імені Тараса Шевченка

У статті аналізується історико-культурний досвід вокального виховання, який сформований у народних піснях і є естетичною основою української вокальної педагогіки.

Ключові слова: українська народна пісня, національне вокальне виховання, естетична основа.

В статье анализируется историко-культурный опыт вокального воспитания, который был сформирован в народных песнях и является эстетической основой украинской вокальной педагогики.

Ключевые слова: украинская народная песня, национальное вокальное воспитание, эстетическая основа.

The historical and cultural experience of vocal education is analyzed in this article. It is formed in folk songs. This experience is an aesthetic basis of Ukrainian vocal pedagogic.

Key words: the Ukrainian folk song, national vocal education, aesthetic basis

Основою вокальної школи в Україні є народна пісня, яка завжди була підпорядкована людині — трудівнику, патріоту, гуманісту, а також розвитку її духовної особистості. Пісні зберегли для педагогіки такі методи виховання, як особистий приклад, заохочення, настанову і повчання, забезпечили природовідповідність та культуровідповідність виховного процесу.

Витоки українського вокального мистецтва беруть свій початок із музично-поетичного та драматичного мистецтва українського народу, а джерела національної вокальної школи — з народного та церковного співу.

Мета статті: виявити та узагальнити історико-культурний досвід вокального виховання, що сформувалося на народних піснях і є естетичною основою української вокальної педагогіки.

Окремі аспекти естетичних якостей української пісні одним із перших відзначив Г. Сковорода, адже з нею була пов’язана вся система мислення, світовідчуття, а також естетичні погляди філософа-музиканта: «Правда, наша пісня майже зовсім селянська і проста, написана простонародною мовою, але я сміливо заявляю, що при своїй простонародності і простоті вона щира, чиста і безпосередня» [1, с.338]. Любов до свого народу підказала Григорію Савичу, що саме у фольклорі слід шукати джерело натхнення і зразки для творчості.

Про це свідчать його пісні, які близькі до народної основи. Саме Сковороді належить пропагування принципу народності у розв’язанні змісту освіти: освіта має бути народною, якнайкраще служити народові.

У ХІХ-ХХ ст. в Україні склалися умови для пробудження національної самосвідомості. У творчості видатних діячів культури Т. Шевченка, П. Куліша, М. Драгоманова, І. Франка, Лесі Українки, П. Чубинського, М. Грушевського, М. Лисенка, В. Винниченка, Ф. Колесси, К. Квітки та ін. простежується погляд на народну творчість як основу національної культури.

Етнічну самосвідомість засобами вивчення народу, його історії, мови, мелосу утверджували на західно-українських землях члени «Руської трійці» (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький), відзначаючи велику естетичну і виховну цінність народної традиційно-побутової культури. Саме вони заклали основи народознавства та фольклористики, організували етнографічно- фольклористичну збирацьку діяльність, вперше описали різні жанри фольклору, звичаї молодіжного побратимства, виконання різноманітних зразків народної творчості молоддю: «Молодь обох статей співає разом здебільшого короткі пісеньки-співанки, які створюються, звичайно, при колових танцях і на вечорницях» [2, с. 123]. Я. Головацький, зокрема, констатував, що, переходячи від покоління до покоління, народні твори збагачуються новими елементами, що народна пісня — «це плід і результат життєвої сили і творчості багатьох століть і поколінь» [3].

Народні пісні були для «Руської трійці» пам’ятками глибокої старовини, важливим компонентом духовної етнічної спадкоємності, джерелом неперехідних морально-етичних та естетичних цінностей.

Глибоко відчував специфіку фольклорного матеріалу як джерела історичних поглядів народу М. Драгоманов [4]. Він розглядав українську пісню як один із найважливіших чинників національної культури.

Основи наукового погляду на зв'язок мислення і культури закладав

О. Потебня. Його ідеї стосовно народної творчості окреслені у думці про те, що художні образи фольклору (словесні, музичні, хореографічні) кожної епохи тотожні з рівнем мислення цієї епохи.

Отже, досліджуючи народне мистецтво, наука, тим самим, відтворює етапи еволюції людського мислення.

Подальшого розвитку філософсько-естетична думка набуває у працях М. Грушевського, який вважав, що самобутність культури — характерна ознака самого існування народу. Концептуальні засади про те, що народна музика та писемна література — це дві стадії і дві форми однієї системи художньої словесності, стає підставою для того, щоб починати історію української культури з її праоснови — фольклору. Вчений наголошував: «Праця фольклористів, кажу, повинна піти тут вруч з працею музиків» [5,с18]. Він сам дотримувався цієї настанови, часто посилався на музикознавчі дослідження Ф. Колесси — видатного знавця народної пісні, композитора. Щодо І. Огієнка, то перший історіограф української культури рівень свідомості народу завжди пов’язував з народною піснею, її традиціями та звичаями.

Видатних композиторів, історико-культурних діячів та педагогів хвилювали проблеми залучення молоді до скарбів народної музично-поетичної, хореографічної та драматичної творчості. Так, просвітницька та творча діяльність українських композиторів М. Лисенка, М. Вербицького, С. Воробкевича, Д. Січинського, С. Людкевича, К. Стеценка та інших тісно пов’язана з народною музичною творчістю. Вони постійно підкреслювали важливу роль музичного мистецтва у розвитку естетичної культури народу, активно пропагували українську музичну спадщину, були невтомними збирачами її кращих зразків, розробили принципи побудови музично - естетичного виховання на національних засадах.

Мріючи дати народові освіту та звертаючи особливу увагу на шкільний період у вихованні особистості, М. Лисенко закладає основи естетичного виховання молоді. В основу своїх посібників для школи [6] композитор поклав високохудожні зразки української пісні, де поряд із мелодіями та поетичним текстом зафіксовано народну сценографію. М. Лисенко залишив після себе велику вокальну спадщину, до якої належать: обробки українських народних пісень (7 випусків, близько 300 пісень ), 12 десятків народних пісень для хору, пісні для хору з фортепіано і без супроводу, музика до «Кобзаря» Т. Шевченка (7 серій, близько 100 творів), вокальні твори на слова Т. Шевченка та інших авторів, твори для музичного театру.

С. Воробкевич, поборник музично-естетичної освіти на Буковині, розуміючи великий виховний уплив народних пісень, відводив їм чільне місце у шкільному збірнику, виданому у Відні. У передмові до збірника композитор писав: «Уплив музики на людей превеликий, бо через музику вчиться людина відчувати і облагороджувати своє серце і душу» [7, с.46].

Українські народні пісні широко використовував як дидактичний матеріал при розробці наукових методів викладання, створенні методичних посібників корифей української музики С. Людкевича [8]. Значення співу в школі він убачив не лише у розвитку слуху та голосу, а й у вихованні естетичних почуттів через осягнення народної пісні.

Естетичні аспекти притаманні й педагогічній спадщині Ф. Колесси. Враховуючи виховну мету народної пісні, до шкільного співаника ним підбиралися такі пісні, які б збуджували та розвивали в молодих душах любов до всього доброго і прекрасного, до всього, що своє і рідне. Разом з тим, Ф. Колесса справедливо підкреслює, що високий артистизм і поезія, якою віє від народних пісень,— це наймогутніший виховний чинник.

Палкий шанувальник і натхненний поет рідної пісні, М. Леонтович, послідовно дотримувався визначальної її ролі у справі музично-естетичного виховання молоді як найправдивішого за своєю естетичною сутністю життєвого явища. Він вважав, що завдяки виконанню народних пісень в учнів виховуються естетичні почуття, художній смак, зміцнюється музична слухова пам’ять.

К. Стеценко, закладаючи методичні основи музичного виховання в Україні, наголошував, що спів має велике виховне значення у справі розвитку духовної природи дитини. Він розвиває музичні здібності дітей, прищеплює їм естетичний смак, почуття прекрасного і любов до рідного краю, є одним із могутніх факторів у справі національного виховання наших дітей і розвитку почуття.

До розвитку молодого покоління в ранньому віці був небайдужим К. Квітка, який, зокрема, зазначав: «Шкільна освіта має на меті утворення всебічно і гармонійно розвиненого громадянина, який повинен знати і розуміти, чим живе та людність, що з нею прийдеться йому працювати, тому зовсім неправильно, щоб школа випускала людей, що не мають дійсного поняття про народну пісню, — вона-бо грає таку велику роль у духовному житті народних мас взагалі, а у нашого сільського люду є головний вияв естетичних нахилів» [9, с.69].

Система музично-естетичного виховання за допомогою ігрової діяльності вперше в Україні була розроблена В. Верховинцем, який прийшов до висновку, що вдосконалення розумових, фізичних, музичних здібностей дитини, її почуттів і творчої фантазії повинно здійснюватися при допомозі різноманітних ігор із рухами, танцями, співом.

Використання композиторами та вокальними педагогами народної пісні у справі музично-естетичного виховання молоді — важливе досягнення музично - педагогічної думки в Україні кінця ХІХ - початку XX ст. Саме в цей період українськими митцями та вченими народна пісенність розглядається як основа культури всебічно розвиненої особистості, як конденсат духовної культури народу.

Народна пісня як засіб естетичного виховання, починаючи зі шкільного етапу, широко репрезентується у спадщині видатних педагогів та діячів освіти.

О. Духнович, один із перших професійних учених-педагогів Західної України, наголошуючи на використанні народних пісень у навчально-виховній роботі з учнем, бачив їх користь у пробудженні патріотичних почуттів, тому що «возбуждается в нем дух народолюбця» [10, с.59]. У свою чергу С. Русова основне завдання естетичного виховання вбачала у розвитку свідомості, естетичного смаку з метою кращого сприймання художніх творів, аби дати дітям всі ті сприймання, емоції, які підносять красу, цінність життя, зміцнюють любов і прихильність до людей, творів мистецтва, постійно змушують шукати прекрасне за межами буденно-егоїстичного життя. Усе це можна було досягти за рахунок використання народної пісні. Саме С. Русова сформулювала основні вимоги щодо виховання української дитини: воно мусить бути індивідуальним і пристосованим до природи дитини, національним, вільним та незалежним від тих або інших вимог громадських організацій, відповідати соціально - культурним вимогам часу.

Становлення національної школи — одне із основних завдань ЗУНР, що була створена на західноукраїнських землях. У серії статей під назвою «Завдання нової школи» референт секретаріату освіти С. Сірополко, зокрема, звертає увагу на проблеми національно-естетичного виховання. Зважаючи на те, що населення цієї частини України впродовж століть було під владою Австро-Угорщини та Польщі, єдиним засобом збереження своєї етнічності була мова й усна народна музична творчість.

У 20-30-х роках ХХ ст. утвердженню національного та естетичного виховання галицької молоді засобами народної музики сприяли товариства «Просвіта» та «Рідна школа» [11, с.221]. Окремі питання естетичного виховання школярів розглядалися прогресивними педагогами того часу, зокрема Ю. Дзеровичем, який підкреслював, що школа має навчити дітей «пізнати свої звичаї й обичаї, свою пісню, все мистецтво, одним словом любити все своє, своє рідне».

Висвітлення більш широкого кола проблем естетичного виховання молоді пов’язане з діяльністю професора Українського Вільного університету Г. Ващенка. Науковець у своїх дослідженнях торкається проблем емоційних переживань, поєднаних зі сприйманням музики. Він звертає увагу на те, що музика, перш за все, відбиває емоційні переживання з їх найрізноманітнішими відтінками. Друга особливість музики полягає в тому, що вона безпосередньо впливає на емоції людини. Оскільки в народній пісні відображаються почуття народу, то через неї ми спілкуємося з попередніми поколіннями. Таким чином, вираження в народній пісні філогенетичного досвіду людства має безпосередній уплив на формування онтогенетичного особистісного досвіду.

Своєрідним епіцентром ідей, навколо якого будується виховання особистості, є естетична проблематика В. Сухомлинського. Вбачаючи в народі «живе вічне джерело педагогічної мудрості» [12, с.255], учений постійно звертався у своїй педагогічній діяльності до народної пісні, адже «мелодія і слова пісні — це могутня виховна сила, яка розкриває перед дитиною народні ідеали і сподівання».

«Сьогодні, коли державна політика спрямована на відродження української духовності та культури, пріоритетним є спрямування нашої молоді на шляхи вивчення невичерпних мистецьких скарбів нашого народу, серед яких одне з найчільніших місць займає вокальна музика, зокрема народна пісня та романс», — зауважив доктор філологічних наук, академік Рівненського державного гуманітарного університету К. Ф.Шульжук [13].

Отже, усі вищенаведені факти підтверджують, що у своїх поглядах на значення народної пісні вчені-педагоги відзначають насамперед її великий виховний потенціал у роботі з молоддю. Саме в народній пісні знайшли своє відображення притаманний українцям спосіб життя, мислення, світобачення, естетичні вподобання, політичні прагнення й культурно-освітні орієнтири.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сковорода Г. Листи до Гервасія Якубовича / Г. Сковорода // Твори: в 2 т. - К.: Обереги,1994. - Т.2.

2. Вагилевич І. Бойки, русько-словянський люд у Галичині / І. Вагилевич // Жовтень. - 1978. - №12.

3. ЛНВ: відділ рукописів. - Фонд Я. Головацького. - П.51. - С. 745. - Арк.1-2.

4. Драгоманов М. П. Исторические песни малорусского народа с объяснениями В. Антоновича и М. Драгоманова / М. П.Драгоманов // Вибране. - К.: Либідь,1991. - С.46-59.

5. Грушевський М. С. Історія української літератури: в 6 т. / М. С.Грушевський. - К.: Либідь, 1993. - Т.1. - 392 с.

6. Лисенко М. Молодощі. Збірка танців та веснянок. Збірка народних пісень у хоровому розкладі / М. Лисенко. - К.: Музична Україна,1990. - 143 с.

7. Воробкевич И. Сборник песен для школ народных, низших, гимнастических, реальных / И. Воробкевич. - Черновцы,1870. - Ч.1.

8. Людкевич С. Матеріали для науки сольфеджіо і хорового співу /

С. Людкевич. - Краків-Львів: Українське вид-во,1942. - 63 с.

9. Квітка К. Потреби в справі дослідження народної музики на Україні / К. Квітка // Музика. - 1925. - № 2. - С. 67-73.

10. Духнович А. В. Народная педагогіка в пользу училищ и учителей сельских. Ч.1. Педагогия общая / А. В.Духнович. - Львов: Инст. старопись,1857.

- 92 с.

11. Ступарненко Б. М. Шкільництво Галичини (1772-1939 роки) / Б. М.Ступарненко. - Івано-Франківськ,1994. - 143 с.

12. Сухомлинський В. Серце віддаю дітям / В. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. - К.: Радянська школа,1977. - Т. 3. - С. 7-279.

13. Швидків Г. Р. Українські народні пісні та романси в курсі постановки голосу / Г. Р.Швидків. - Рівне, 2006. - 130с.


Похожие статьи