Головна Педагогіка Нова педагогічна думка УРАХУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ ДИТЯЧИХ МІСТЕЧОК SOS АВСТРІЙСЬКОГО ПЕДАГОГА ГЕРМАНА ГМАЙНЕРА У ПРОЦЕСІ ЗДІЙСНЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА
joomla
УРАХУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ ДИТЯЧИХ МІСТЕЧОК SOS АВСТРІЙСЬКОГО ПЕДАГОГА ГЕРМАНА ГМАЙНЕРА У ПРОЦЕСІ ЗДІЙСНЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА
Педагогіка - Нова педагогічна думка

УДК 376.64

Вікторія ОЗЕРСЬКА,

Аспірант кафедри загальної і соціальної педагогіки та акмеології Рівненського державного гуманітарного університету

У статті розкрито досвід австрійського соціального педагога Германа Гмайнера у розвитку ідеї дитячого закладу сімейного типу «Дитяче містечко SOS», проаналізовано формування науково-педагогічного світогляду педагога, визначено основні принципи його діяльності у подоланні безпритульності і сирітства серед дітей у післявоєнний час.

Ключові слова: безпритульність, сирітство, Дитяче містечко SOS, соціальний захист, принцип «мати-брати-сестри-будинок-містечко», сімейні стосунки.

В статье раскрыт опыт австрийского социального педагога Германа Гмайнера в развитии идеи детского учреждения семейного типа «Детский городок SOS», проанализировано формирование научно-педагогического мировоззрения педагога, определено основные принципы его деятельности в преодолении беспризорности и сиротства среди детей в послевоенное время.

Ключевые слова: беспризорность, сиротство, Детский городок SOS, социальная защита, принцип «мать-братья-сестры-дом-городок», семейные отношения.

The experience in development of the of the children family model establishment «Children’s town SOS» under the conditions of continuous pedagogical education by Austrian social educational specialist Hermann Gmeiner is shown in the article. The formation of the science - pedagogical ideology was analyzed, the main principles of his work on elimination of orphanages and homelessness among the children during the after war period were determined in the present article.

Key words: homelessness, orphanages, Children’s town SOS, social protection, the principle «мother-brother-sister-house-town», family relations.

Постановка проблеми. Соціальні зміни в Австрії в післявоєнний час зумовили поширення дитячої безпритульності та сирітства. Існувала нагальна потреба у створенні нових закладів для дітей, позбавлених батьківської опіки, про що свідчили переповнені дитячі виховні заклади для безпритульних та дітей-сиріт. Сьогодні у світі знову спостерігаємо подібну тенденцію, оскільки надзвичайно гострою залишається проблема дитячої безпритульності і сирітства, пов’язана зі стихійними лихами, військовими діями, епідеміями та іншими надзвичайними ситуаціями.

У цьому контексті розв’язання проблеми виховання безпритульних та дітей-сиріт неможливе без глибокого дослідження і впровадження у життя педагогічного набутку минулого. Вивчення історії виникнення педагогічних ідей визначних діячів дає можливість усвідомити, якими шляхами і через які труднощі пройшла передова педагогічна думка, перш ніж людство змогло виробити цілісну педагогічну теорію і, відповідно до неї, побудувати систему виховання дітей цього контингенту.

Вагомим внеском в історію світової педагогічної думки є спадок австрійського соціального педагога, автора і творця Дитячих містечок SOS Германа Гмайнера (1919-1986), який розвинув ідею «Дитяче містечко SOS» та втілив її у життя, що позитивно вплинуло на соціальне становище безпритульних та дітей-сиріт не лише в Австрії, але й ще в 132 країнах світу.

Мета даної розвідки полягає у визначенні етапів життєвого і творчого шляху, провідних чинників формування педагогічного світогляду Германа Гмайнера, характеристиці основних напрямів його діяльності, обґрунтуванні процесу розвитку ідеї «Дитяче містечко SOS».

Об’єктом дослідження є життєвий і творчий шлях педагога у контексті розвитку ідеї «Дитяче містечко SOS», а предметом вивчення — тенденції виховання безпритульних і дітей-сиріт.

Основні напрями та етапи наукової діяльності Германа Гмайнера у контексті розвитку ідеї «Дитяче містечко SOS» розглядалися у роботах

С. Гончаренко [1] та О. Красної [2], де автори обґрунтували окремі аспекти проблеми соціального захисту безпритульних і дітей-сиріт у діяльності Германа Гмайнера. Аналіз сучасних наукових досліджень свідчить, що вивчення педагогічної спадщини вченого тільки розпочато.

Праці педагога Г ермана Г майнера містять велику кількість цінних ідей у контексті вирішення проблеми безпритульності, проте набуток ученого майже не використовується. Крім того, доводиться констатувати, що в умовах реформування системи сучасної освіти проблема виховання у закладах для безпритульних та дітей-сиріт у призмі педагогічного доробку Г. Гмайнера ще не знайшла свого наукового висвітлення.

Аналіз життєвого і творчого шляху Г. Гмайнера збагачує й модифікує уявлення про історико-педагогічний процес, сприяє його осмисленню і розумінню, окреслює нові грані та духовні цінності виховного процесу як важливі складові наукового дискурсу.

Герман Гмайнер народився 23 липня 1919 року в містечку Альбершвенде, що в австрійській федеральній землі Форальберг. Він був шостою з дев’яти дітей у сім’ї місцевого шахтаря. У березні 1925 року, коли хлопчику виповнилося лише п’ять років, помирає мати. Найстарша із сестер, Ельза, стала опікуном для молодших братів і сестер, узявши на себе материнські обов’язки.

За відмінні успіхи в школі Герман отримував стипендію, завдяки якій у 1936 році продовжив навчання в гімназії міста Фельдкірх. У лютому 1940 року, не склавши екзамен на атестат зрілості, Гмайнер йде на військову службу. Він служив у Північній Фінляндії (Лапландія), Росії та Угорщині, був багато разів поранений. У 1945 році Герман повертається на батьківщину, де до листопада 1945 року лікується в лазареті міста Брегенц. Одужавши, допомагає батькові по господарству, поки з військового полону не повернувся його брат. Згодом юнак складає іспит на атестат зрілості, а восени 1946 року починає вивчати медицину в Інсбруці. У зв’язку з тим, що сім’я не мала можливості допомагати йому матеріально, молодий чоловік був змушений займатися репетиторством і одночасно працювати в університетській клініці.

Герман Гмайнер був віруючою людиною. Під час служби міністрантом у католицькому приході у кварталі Маріяхільф в Інсбруці хлопець знайомиться з капеланом Майром. Узимку 1947 року доля приготувала Гмайнеру зустріч із дванадцятирічним хлопчиком, який опинився у складних життєвих обставинах. Герман хотів допомогти цій дитині, адже згадав своє дитинство, свої поневіряння у роки війни, зокрема те, як одного разу невідомий російський юнак врятував йому життя. Гмайнер неодмінно хотів щось зробити для цієї дитини і звернувся зі своїм проханням до капелана Майра, якого, після довгої розмови, переконав створити католицьку парафіяльну юнацьку групу кварталу Маріяхільф. Тут молодий міністрант займався дослідженням соціальних проблем дітей. Саме ця діяльність спонукала його до заснування Дитячого містечка SOS.

Завдяки своїй наполегливості та допомозі друзів Гмайнер створив «штурмову групу» (Stoß-Trupp — StT), головним завданням якої була боротьба з післявоєнною злиденністю і дитячою безпритульністю. Герман відвідував виховні заклади і розмовляв із соціальними працівниками, дискутував зі своїми друзями-студентами щодо соціальних проблем, пов’язаних із сирітством. Зрештою педагог переконався, що притулки — це не той шлях, що веде до вирішення проблемних питань сім’ї, дітей-сиріт і безпритульних. Це підштовхнуло його до створення будинку для таких дітей, де б вони відчули тепло рідного дому.

У лютому 1948 року Гмайнер спробував втілити свою ідею у життя. Він звертався до багатьох релігійних, державних і приватних установ, які, на його думку, могли б допомогти йому у вирішенні цієї проблеми. Але ніхто не сприймав його ідею всерйоз: одні сміялися над ним, інші вважали божевільним. Проблемами та невдачами молодого чоловіка перейнявся капелан Майр, запропонувавши йому посаду керівника молодіжних груп для всього деканату, на яку Гмайнера було обрано одноголосно у березні 1948 року. Нова посада забирала багато вільного часу, та все ж майбутній «батько безпритульних і дітей-сиріт» не відмовився від своєї ідеї. Він переконався, що її зреалізувати зможе лише він сам, заснувавши об’єднання. Завдяки допомозі знайомого адвоката Герман розробив статут, навколо нього об’єдналися перші члени молодіжної групи — студенти. 25 квітня 1949 року педагог провів збори, на яких було засновано об’єднання, яке почало називатися Societas Socialis зі скороченням SOS, яке перекладалося як Save our Souls (врятуйте наші душі). Пізніше назву змінили на більш зрозумілішу — Дитяче містечко SOS або ж «Організація з надання допомоги дітям-сиротам». Метою Гмайнера та його прихильників було створення Дитячого містечка для дітей-сиріт, закладів «Мати і дитина» (для захисту одружених матерів) та «Будинок матері» (для підготовки соціальних працівників). Новостворене об’єднання діяло у землі Тіроль та мало свій осередок в Інсбруку. 13 червня 1949 року Управління безпеки цієї землі зареєструвало дане об’єднання.

Спочатку Гмайнер намагався реалізувати свою ідею щодо створення Дитячого містечка SOS, а лише потім братися за заклади «Мати і дитина» та «Будинок матері». Але, як виявилося, ці ідеї були педагогу не під силу і він спрямував усю свою енергію лише на досягнення головної цілі — створення Дитячого містечка SOS. Він вважав, якщо люди підтримають його і кожен пожертвує на цю справу хоча б один шилінг, то будівництво містечка можна профінансувати.

Гмайнер розпочав свою справу, вклавши у неї всі свої заощадження — 600 шилінгів. Після того, як йому безкоштовно віддали у користування комірчину, він переобладнав її в контору, а кошти інвестував у листівки із закликом до пожертв, які роздавали у місті жінки із його молодіжної групи. 22 липня 1949 року «батько безпритульних і дітей-сиріт» звернувся до кількох тірольських товариств із закликом посприяти в безкоштовному отриманні клаптика землі для будівництва Дитячого містечка. На цю пропозицію відгукнувся бургомістр маленького містечка Імст Йозеф Кох і допоміг Г ерману отримати невеликий клаптик землі [7, с.3].

Завдяки військовому товаришу, будівельнику з Імсту, Гмайнер довідався, як розпочати будівництво будинку в кредит. Крім того, йому вдалося купити дешевий барак в Інсбруку, де поселилися його помічники, які допомагали у будівництві, складали списки адрес або писали листи з проханнями про допомогу. Їх справа увінчалася успіхом: на рахунки «Організації з надання допомоги для дітей-сиріт» почали надходили гроші. 2 грудня 1949 року перший будинок Дитячого містечка був завершений. У зв’язку з цим Гмайнер відмовився від посади керівника молодіжних груп, щоб повністю присвятити себе Дитячому містечку SOS.

Багато знайомих висміювали Гмайнера, вороже ставилися до нього. Його самого і його помічників часто заарештовувала поліція. Влітку 1949 року дійшло навіть до обшуку будинку і заблокування рахунків. Лише завдяки допомозі знайомого адвоката робота знову відновилася. В управлінні безпеки Тіролю також порушили «Справу Гмайнера». Таємна служба, детективи і журналісти досліджували минуле Гмайнера на предмет наявності «білих плям». Церква і держава були дуже прискіпливими до нього і хотіли усунути незручного їм конкурента. Але Гмайнер не зупинився. Навесні 1950 року він об’єднав навколо себе близько 1тис. постійних членів, на рахунки організації почали надходили перші великі пожертви. Як тільки Муніципалітет Імсту до земельної ділянки погодився безкоштовно прокласти дорогу, електро - і водовідведення, він відразу дав доручення на спорудження наступних чотирьох будинків Дитячого містечка SOS.

Крім того, Гмайнер розпочав пошуки «матерів» для Дитячого містечка. У цьому питанні він досяг успіху. Одна з перших «матерів», Гелене Діддль, запропонувала писати «листівки до Різдва». Заклик до збору пожертв поширився всією Австрією. Вже наприкінці 1950 року педагог зміг розрахуватися з деякими боргами, а незадовго до Різдва, 24 грудня 1950 р., у перший будинок Дитячого містечка поселилися п’ятеро дітей-сиріт, які втратили своїх батьків. Через кілька місяців були добудовані всі п’ять будинків, в яких улітку 1951 року вже мешкало 45 дітей.

Дитячі містечка сповідували принцип «мати-брати-сестри-будинок - містечко», який відповідає звичним сімейним стосункам. Початок був важким: нескінченні проблеми слід було обговорювати з «матерями» Дитячого містечка, боротися з управліннями у справах молоді та опікунськими організаціями, переживати судові справи з приводу поруки, організувати багато справ для дітей — від карт про щеплення до папок особових справ.

Навесні 1952 року збільшилася кількість постійних учасників збору по всій країні майже до 100 тис. чоловік, що дало змогу спорудити в Імсті ще два будинки Дитячого містечка і один — для медичного пункту з кімнатами для громади, для шиття і майстрування, кухнями та підсобними приміщеннями.

У 1952 році вперше вийшов «Кур’єр Дитячого містечка» — щоквартальний журнал, який інформував про життя та справи Дитячого містечка. Його отримували всі учасники збору грошей. Це багатотиражне видання, яке згодом почало друкуватися багатьма мовами, було найважливішим засобом для отримання благодійних коштів. Крім того, видавався календар Дитячого містечка, була заснована благодійна лотерея. Життям Дитячого містечка SOS перейнялися багато підприємств та організацій.

У 1953 році Гмайнер на березі озера в італійському місті Кальдонаццо організував табір відпочинку, який згодом став місцем зустрічі всіх дітей Дитячих містечок і місцем навчання педагогів-послідовників.

У 1954 році відкрилася перша «Школа для матерів Дитячих містечок» в Інсбруці. 10 лютого 1955 року Гмайнер заснував на зборах «Дитяче містечко SOS (зареєстроване об’єднання)» у Мюнхені (Німеччина), керівництво яким здійснювали Юрген Фроеліх і Петер Хекер. У 1958 році у місті Діссен, що на березі озера Аммер, відкрили перше німецьке Дитяче містечко. 26 лютого 1955 року Гмайнер заснував спілку «Дитяче містечко SOS у Верхній Австрії». Навесні 1956 року під керівництвом Гансгайнца Рейнпрехта відкрилося Дитяче містечко в Альтмюнстері, а в 1956 році — таке ж містечко у Східному Тіролі у Нуссдорф-Дебанті недалеко від міста Лінц. Крім того, було відкрито перший Молодіжний будинок, для заснування якого Гмайнер придбав непрацюючий будинок відпочинку в Егердахсі недалеко від Інсбрука. У 1957 році, після того, як педагог-ентузіаст особисто впродовж кількох місяців збирав благодійні внески у Відні, йому в розпорядження було передано найбільше на той час містечко в Гінтербрюлі у Віденському Лісі. Також у цей час відкрилися Дитячі містечка у Франції та Італії.

Із метою розширення мережі Дитячих містечок Гмайнер 26 листопада 1960 року у французькому Страсбурзі заснував «Європейський союз Дитячих містечок SOS». Утворені раніше товариства Дитячих містечок вступили в Союз у повному складі і зобов’язалися дотримуватися ідей та принципів Дитячого містечка, проголошених Гмайнером. Герман Гмайнер був одноголосно обраний президентом цього Союзу, а Гансгайнц Рейнпрехт — його генеральним секретарем.

Створення «Європейського союзу Дитячих містечок SOS» започаткувало відкриття Дитячих містечок SOS по всьому світу, зокрема з’явилося перше Дитяче містечко у Південній Кореї. Відвідуючи Сеул на початку 1963 року, Гмайнер пройнявся ідеєю фінансування містечка, яка полягала у тому, щоб продавати одне рисове зернятко за один долар. Кампанія «Одне рисове зернятко для Кореї» мала величезний успіх: у 1964 році було засновано «Товариство Дитячого містечка у Кореї», а в 1965 р. — відбулося відкриття першого позаєвропейського Дитячого містечка у Тегу. В 1966 році педагог відвідав Сайгон, де відкрив Дитяче містечко SOS у В’єтнамі (у Го Вапі, передмісті Хошіміна). Також відкрилися Дитячі містечка в Індії для тібетських дітей-біженців, які жили у засланні, та в Латинській Америці й Африці. У 1986 році ідея «Дитячого містечка SOS» поширилася на 85 країн світу, де діяло 233 Дитячих містечка, в яких виховувалося 40 тис. дітей.

1965 р. Гмайнер інтернаціоналізував свою ідею. Головний союз було змінено на «Міжнародне Дитяче містечко SOS» з резиденцією у Відні. Упродовж наступних років у Німеччині було засновано «Німецький фонд імені Германа Гмайнера» (на противагу фонду «Дитячого містечка SOS», який відповідав за будівництво й утримання німецьких Дитячих містечок), а у Швейцарії — «Швейцарські друзі Дитячих містечок SOS». Спонсорські кошти використовувалися виключно для розбудови Дитячих містечок у країнах, які розвиваються. У зв’язку з цим з’явилася нова програма фінансування — шефство, завдання якого — надати можливість усім бажаючим спілкуватися та опікуватися будь-якою дитиною Дитячого містечка SOS у будь-якій країні світу.

В Імст Герман Гмайнер повернувся після численних закордонних подорожей. Дитяче містечко в Імсті було для нього родиною, оскільки педагог був неодруженим і не мав власних дітей. Він помер від раку 26 квітня 1986 року в Іннсбруці на 66 році життя, пропрацювавши на благо Дитячих містечок SOS 37 років. Як він і заповідав, його поховали у Дитячому містечку в Імсті. У 1985 році Гельмут Кутін, який після смерті Гмайнера керував вищеназваним закладом, стає його наступником.

На сьогодні у світі діють 458 Дитячих містечок SOS та 359 Молодіжних будинків SOS, які стали домом для 65 776 осиротілих дітей та молодих людей. Понад 130 тис. осіб відвідують дитячі садки, школи та центри розвитку SOS, близько 620 тис. дітлахів отримують допомогу в медичних та соціальних центрах SOS.

Висновок. Усебічне вивчення біографії, практичної діяльності та творчого доробку Германа Гмайнера дає можливість зробити конкретні висновки та узагальнення щодо результатів викладеного та окреслити перспективи подальших досліджень означеної проблеми.

Аналіз життєвого і творчого шляху педагога збагачує й модифікує уявлення про історико-педагогічний процес, сприяє його осмисленню і

Розумінню, окреслює нові грані та духовні цінності виховного процесу.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні та узагальненні досвіду виховної роботи у Дитячих містечках SOS, виявленні специфіки виховання безпритульних і дітей-сиріт.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гончаренко С. Дитячі будинки сімейного типу — нова форма подолання сирітства / С. Гончаренко // Рідна школа. - 2009. - № 1. - С. 12-16.

2. Красная О. В. Проблемы социальной защиты молодежи в контексте будущего Украины / О. В. Красная // Материалы І Всеукр. студ. научно­практической конференции «Молодежь и будущее Украины» (Донецк, 15 апреля 2003 г.) / Управление по делам семьи и молодежи Донецкой обл. гос. Администрации; Донецкий ин-т управления; редкол. В. И.Носков (отв. ред.) [и др.]. - Донецк, 2003. - С. 82-84.

3. Das Hermann Gmeiner Buch. Die SOS- Kinderdörfer und ihr Begründer von Hansheinz Reinprecht (Gebundene Ausgabe - Dezember 1984).

4. Verdammt zum Leben - das Abenteuer einer Idee: Hermann Gmeiner und seine SOS-Kinderdörfer (Biographie) von Hansheinz Reinprecht (Taschenbuch. - 1 Januar, 1976).

5. Ich träumte von Afrika. Blindes Vertrauen. Hermann Gmeiner. Ich jagte Eichmann. (Im Spiegel der Zeit) (Gebundene Ausgabe - 1993).

6. Hermann Gmeiner von Jens Lehmann, Iris Mainka, Jörg Ziegenspeck, und Wolfgang Grassl (Taschenbuch - 1999).

7. Erziehen und Helfen. Festschrift für Hermann Gmeiner von HG Wissenschaftliche Institut der SOS Kinderdörfer (Taschenbuch).

8. Das erste Haus hieß Frieden. Die SOS-Kinderdörfer Hermann Gmeiners. von Wolfgang Weyrauch (Unbekannter Einband - 1 Januar, 1966).

9. Meine Töchter, meine Söhne von Hermann Gmeiner (Taschenbuch - 1 Januar, 1987).


УДК 376.32

Похожие статьи