Головна Педагогіка Нова педагогічна думка ВИХОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ МОЛОДІЖНИХ ТОВАРИСТВ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ: ТЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ
joomla
ВИХОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ МОЛОДІЖНИХ ТОВАРИСТВ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ: ТЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ
Педагогіка - Нова педагогічна думка

УДК 37.015.2

Русана ЛІОНЧУК,

Старший викладач кафедри педагогіки і психології Рівненського ОІППО

У статті автор проводить гендерний аналіз діяльності молодіжних організацій, описує вплив найбільш поширених молодіжних громадських об’єднань, що діяли на території Західної України, на статус жінки в суспільстві.

Ключові слова: молодіжні товариства, фахова школа, жіноча гімназія, Українське педагогічне товариство «Рідна школа», «Сокіл», «Січ», «Пласт».

В статье автор осуществляет гендерный анализ деятельности молодежных обществ, описывает влияние наиболее распространенных молодежных общественных объединений, которые действовали на территории Западной Украины, на статус женщины в обществе.

Ключевые слова: молодежные общества, профессиональная школа, женская гимназия, Украинское педагогическое общество «Родная школа», «Сокол», «Сечь», «Пласт».

In article the author carries out the gender analysis of activity of youth societies. Describes influence of the most widespread youth public associations that operated in territory of the Western Ukraine on the status of the woman in a society.

Key words: youth societies, vocational school, a female grammar school, the Ukrainian Pedagogical Society «Ridna shkola», «Sokil», «Sech», «Plast».

В умовах становлення громадянського суспільства та творення паритетної демократії, актуальним є дослідження досвіду виховання підростаючих поколінь у діяльності молодіжних організацій. Особливого розвитку різноманітні громадські структури українського молодіжного руху набули у міжвоєнний період ХХ століття на території всіх українських земель, незалежно від того, до складу якої держави вони входили. Виховуючи відповідальних громадян-патріотів, вони виплекали багато борців за відродження Батьківщини: громадсько-політичних і військових діячів, науковців, митців, священнослужителів, спортсменів. Завдяки їм піднімалися такі важливі для того часу питання, як вільний доступ жінок до освіти, рівність громадянських прав чоловіків та жінок, піднесення культу жінки-матері та необхідність формування нового типу жінки, яка поєднує у собі матір і громадянку. Як зазначала К. Малицька, виховання майбутніх матерів є найважливішою метою виховання (прагнення виплекати суспільно свідомих громадянок та фізично здорових матерів).

Вивченням діяльності молодіжних товариств займалися в різні часи такі науковці, як В. Янів, І. Андрухів, Р. Пальчевський, В. Головенько, С. Левицький, П. Ісаїв, В. Леник [4], І. Шумський, Т. Самотулка, Г. Білавич, Б. Савчук [1; 5], Ю. Поліщук, М. Пежанський, В. Окаринський, М. Чепіль [9] та інші. Однак ніхто із означених осіб не приділяв уваги дослідженню саме гендерних аспектів у виховній діяльності молодіжних організацій.

Завдання даної статті — проаналізувати виховну діяльність молодіжних товариств Західної України з позиції гендерного підходу.

Розбудова національної теорії і практики виховання завдяки систематичній та цілеспрямованій праці українського вчительства тісно пов’язана з діяльністю Українського педагогічного товариства «Рідна школа» (1881-1939 роки). В основі його діяльності лежали національні цінності: ідея свободи, рівності, національної гідності, українізація освіти, усвідомлення нації як природного середовища духовного і творчого становлення особистості [9, с.369]. Товариство намагалося поліпшити стан жіночої освіти. Вважаючи матір основою родини, треба було ту основу підготувати, треба було піти назустріч не тільки бажанням жіноцтва, але й потребі народу: дати жінці належне виховання й освіту. Потрібно підготувати не лише тих жінок, які мають бажання та змогу навчатися, а й усю жіночу масу [9, с.370]. Звідси й заходи товариства: намагання створити жіночі середні школи, учительські семінарії та гімназії. У 1903 р. було відкрито перший український дівочий ліцей у Перемишлі. Крім того, товариство «Рідна школа» організовувало та проводило різноманітні курси: для неписьменних, народних вишивок, національних танців, бухгалтерські (книговедення), бібліотечні, музичні, вищої освіти (переважно математики й історії), господарсько-куховарські, садівничо-городні, торговельно-кооперативні та багато інших. Для учнів гімназій працювали гуртки моделювання та шиття національного одягу, вишивки, куховарства, а для учнів фахових шкіл — гуртки лозоплетіння, різьби по дереву. При інституті для дівчат діяли гуртки з малярства, кравецької справи, рахунків, співу, музики, танців тощо.

У січні 1939 р. вийшла програма однорічної рільничої школи, яка ставила за мету практичну підготовку до самостійної праці у домашньому господарстві, а також виховання дівчат у національному дусі як майбутніх громадянок і матерів, котрі могли б дати належні моральні основи своїм дітям. Практичне навчання охоплювало всі галузі — ділянки селянського домашнього господарства, серед яких на чільному місці було створення затишку в оселі, а саме: прибирання, опалювання, освітлення тощо. Учениці повинні були навчитися куховарства, маринування, копчення м’яса, випікання хліба, переробки овочів і їх зберігання, кулінарії. Вчили також кроїти та шити, вишивати, в’язати, тримати у чистоті одяг та білизну. Крім того, навчали догляду за худобою, годівлі свиней та інших дрібних домашніх тварин, молочарської справи, а також вирощуванню городини, овочевих культур, квітів [3]. Як бачимо, така фахова школа готувала господинь, хоронительок сімейного затишку, яких навчали не лише як і де будувати будинок, як правильно зробити внутрішнє планування оселі, але й як організувати працю й відпочинок. Неабияку увагу приділяли основам сімейного життя та вихованню дітей. Вивчаючи гігієну, майбутні матері знайомилися з тим, як надавати при необхідності першу медичну допомогу, як дотримати у чистоті, здоров’ї та порядку сім’ю тощо [1, с. 136].

Новизною у програмі для рільничої школи, про яку йдеться, була обов’язкова участь дівчат у громадському житті, перш за все, через співпрацю з організаціями молоді. У такий спосіб школа Українського педагогічного товариства не лише виховувала добру господиню, але й хорошу громадянку. У зв’язку з цим науковець і педагог Ю. Чайківський зазначав: «Новий ідеал жінки в нашім суспільстві, передусім інтелігентних верстов, мусить бути такий: треба виростити жінку культурну, діяльну, не пасивну в родинному життю, національно вповні свідому, чутку до громадських потреб, потім не позбавлену жіночности: грації й елеганції, ніжности й почуття власної гідности» [8]. І як приклад для наслідування привів жіночі типи Лесі Українки, Ольги Кобилянської.

Із 1920 року Українське педагогічне товариство опікувалося та працювало у тісному контакті з усіма українськими приватними освітніми установами, у тому числі й школами, створеними при монастирях, наприклад, навчальними закладами сестер- василіянок. У Календарі «Просвіти» за 1908-й рік читаємо: «Приватна руська женська гімназія сестер-василіянок з правом публичности у Львові.. .основана в 1906 р. Є це єдина женська руська гімназія і в ній обов’язує той сам плян науковий, що і в гімназіях мужеських публичних і ті самі приписи щодо принимання учениць.». До цього часу, якщо дівчина хотіла закінчити гімназію, вона мусила вчитися приватно і в кінці навчального року здавати кожен клас окремо, або відразу приступити до гімназійного іспиту зрілості (матури) в котрійсь державній гімназії для хлопців. Значення цієї гімназії дуже велике. Це була культурна гімназія, що виховала понад тисячу дівчат у релігійному та українському національному дусі, які доповнили кадри української жіночої інтелігенції, котра виступала за рівноправну участь жінок і чоловіків у громадсько-політичному житті краю.

На початку ХХ століття молодіжний рух набуває широкого розповсюдження. Активно організовуються пластунські гуртки та відділи спортивно-руханкових товариств «Сокіл» і «Січ», ідейна сутність яких полягала в об’єднанні зусиль для служіння нації.

Молодіжне товариство «Сокіл», статут якого базувався на статуті чеського «Сокола», було організоване в 1894 році. Основна мета його діяльності, як зазначалося у статуті, — залучення молоді до загальнофізичних вправ, занять із різних ігрових видів спорту, гімнастики, дотримання здорового способу життя та занять із пожежної справи. «Сокіл» не мав національного, вікового, статевого, соціального та релігійного обмеження. І. Боберський, Педагог, організатор сокільсько-січового руху, зазначав: «Гаслом «Сокола» є чотири слова — «Все вперед, всі враз!». Цей зазив збирає українців без різниці віку, майна і знання, молодь і старших, селян і міщан, рільників, робітників та інтелігентів, хлопців і дівчат, мужчин і жіноцтво в одну велику родину» [2, с.11]. Він плідно працював над реформуванням тілесного виховання гімназійної молоді, що в майбутньому принесло йому не лише всеукраїнське, а й європейське визнання. Варто згадати, що до того часу навчання руханки було необов’язковим предметом, а до занять дівчат та жінок тим чи іншим видом спорту ставилися з насмішкою. Але згодом І. Боберський досяг того, що руханка стала обов’язковим предметом навчання, а українські дівчата, закінчивши його курси руханки переборюють нехіть до спорту і торують шляхи до рівноправності зі спортсменами-чоловіками і поза стінами гімназії. Так,

О. Суховерська, випускниця курсів професора І. Боберського, вчителька руханки середніх шкіл «Рідної школи» і гімназії сестер-василіянок у Львові, організовує школи ритміки, а в 1930 р. створює в гімназії сестер-василіянок офіційний «Жіночий український спортивний кружок», виступає постановником шкільних театральних вистав, організатором спортивних змагань, туристичних мандрівок. Її основною заслугою було заснування курсів ритмопластики і сценічних народних танців, витоки яких пішли від спеціальної жіночої руханки, якої навчав ще І. Боберський [6, с.94].

Членами «Січі» могли бути лише світські українці й українки. Духовні особи не брали участі у діяльності товариства. Мета діяльності «Січі» співпадала з метою «Сокола». Січовий рух сприяв розвитку освіти, гімнастики, атлетичних забав, товариського життя в цілому. Масові гімнастичні вільні вправи з топірцями, списами, хустинами, віночками, січові свята захоплювали селянську молодь обох статей.

«Січі» були не тільки суто руханковими товариствами. Їх заслуга полягала у тому, що вони вперше перенесли гімнастику на терени сільської місцевості, завжди прагнули до культурного, національного виховання своїх членів як оборонців прав людини. Найголовніші засади «Січей» — громадськість, рівність і товариськість. Січовики недарма називали один одного товаришами. Так само називали себе колись запорожці, адже січова ідея визнає усіх людей рівними [6, с.219].

На початку 1913 року у середовищі січовиків почали формуватися стрілецькі секції, в яких здійснювали військовий вишкіл не тільки юнаки, а й дівчата. З початком війни українська свідома молодь обох статей поповнила ряди Українських січових стрільців.

У 1911 році у Львові в українських середніх навчальних закладах та при товаристві «Сокіл» почали створюватися перші пластові гуртки. Їх організаторами були професор Олександр Тисовський та студенти Львівського університету Іван Чмола і Петро Франко. Приймали до «Пласту» незважаючи на статеву ознаку, соціальний статус чи релігійну приналежність. До уваги бралися лише особисті здібності дитини (учня, котрий мав незадовільні оцінки більше, ніж з трьох предметів, до організації не зараховували).

Виховна діяльність українського «Пласту» ґрунтувалась на ідеях англійського скаутизму. Пластуни перейняли його роками вивірені методи виховання патріотичних, чесних, корисних, рівних громадян, а також поєднали морально-етичне виховання з інтелектуальним та фізичним в одне ціле. На відміну від закордонних аналогів, визначальною рисою українського «Пласту» від самого його становлення було поширення дівочих відділів. Серед пластунок того часу — Олена Степанів, Дарія Навроцька, Степанія Пашкевич, Ольга Басараб, Марія Якимович та інші, які згодом стали відомими громадськими діячками [7, арк.3]. Пластовий відділ куреня імені гетьмана Івана Мазепи у Теребовлі був однією з перших дівочих дружин. Його пластунки розробили проект жіночої уніформи, котрий був узятий за основу новоствореними жіночими гуртками.

Перша світова війна 1914 р. та мобілізація до війська виховників і професорів перервали роботу «Пласту», проте значна частина вихованих ним старших юнаків вступила в легіон Українських січових стрільців. Не відставали й дівчата. Так, Олена Степанів, Софія Галечко, Олена Шепарович, Ґандзя Дмитренко теж брали активну участь у боях.

10 листопада 1914 року проводилася святкова церемонія першого відзначення учасників «Пласту», на якій найвідважніші нагороджувалися медаллю «За хоробрість». Уперше цієї відзнаки удостоїлися дві українки - студентки Софія Галечко та Олена Степанів. За відвагу і героїзм Олені було присвоєно звання хорунжого. Вручаючи медалі хоробрості, австрійський генерал Фляйшман зазначив: «Українці! Ви достойно і хоробро боретеся з ворогом і дали на це докази. Та помітне є у вас те, що у ваших рядах станули й дівчата і доказали, що хоробрість є прикметою не лише самих мужчин. Вони визначилися незвичайною відвагою і дали приклад, як любити свою Батьківщину. Перший раз маю щастя винагородити медалію хоробрість жінки і тішить мене, що на вашій груді заблистить відзнака, яку досі лиш вояк - мужчина міг здобути» [6, с.304-305].

У 1920-1921 роках «Пласт» відновлює свою діяльність. Важливою подією було створення власне дівочого «Пласту», тобто окремих частин із власними організаційними та ідейними засадами. Нові орієнтири для його розвитку в перші повоєнні роки розкривав «Загальний плян Українського жіночого Пласту». За змістом він практично не відрізнявся від особливостей організації юнацьких частин, отже, актуальною потребою була розробка ґрунтовної концепції дівочого «Пласту». Це питання піднімалося на «Перших сходинах прихильничок «Пласту», що відбулись у березні 1922 р. у Львові. Так були започатковані довготривалі дискусії стосовно змісту та форм пластової діяльності, що точилися навколо двох основних проблем: зрівняння вартості дівочого і хлоп’ячого «Пласту» та шляхів поєднання духовного ідеалу українського жіноцтва з практичним вишколом англійських «герл скаутів». Ця проблема порушувалася на всіх загальнопластових зібраннях, але остаточно так і не була визначена. Дівочі частини змушені були працювати на загальнопластових засадах і задовольнятися тими окремими обіжниками, що були видані Верховною пластовою командою для відповідних напрямів їх діяльності [5, с.102].

Велике моральне та ідейне значення мав однострій, котрий вказував на належність до великого руху молоді, викликав почуття гордості та відповідальності, виділяв пластуна серед іншої молоді. З іншого боку, всіх пластунів, незалежно від їх становища, віку, фаху, стану, однострій робив рівними братами та сестрами єдиного великого товариства, нагадуючи, що всіх їх пов’язують великі спільні ідеали.

У «Пласті» існував комплекс вимог трьох рівнів (перша — на ступінь пластуна-учасника, друга — на ступінь пластуна-розвідувача, третя — на ступінь пластуна-скоба), котрі повинен був здавати кожен пластун. Якості, яких набували пластуни, були важливими як для виконання безпосередньо пластових обов’язків, так і для подальшого життя: «Пластун дбає про порядок і чистоту свого одягу, гартує своє тіло руханкою, змагом, стрілянням по цілі, прогулянками, руховими іграми, купеллю, старається бути завжди веселим, помимо трудів і умучення, не уживає ні алкоголю, ні тютюну... Людська достойність, честивість (амбіція), стремління до досконалості, готовність допомагати, чесність, ввічливість, милосердя, щедрість і ощадність, порядок, відвага, мужність, карність — усе це виховує в собі пластун постійними «добрими ділами». Життя в таборі независиме від кухні, комори, пральні, независиме від слуг, від кравця, шевця, теслі, коваля, пекаря, дроворуба. Життя вояка в таборі далеке від домашніх вигод» [4, с. 105-106].

Серед необхідних загальних умінь найбільш цікавими є, наприклад, такі: розкласти вогонь, вживаючи матеріал, який є в полі під рукою, і лише два сірника, вміти орієнтуватися в терені за військовою мапою, ставити шатро (збудувати шалаш, хатину), зварити на ватрі чисто та апетитно ситний польовий обід (зупу, м’ясну і мучну страву) бодай на три особи, нагострити ножа, зашити панчоху, пришити ґудзик та латку, випрати сорочку, вичистити взуття, вміти плавати, вживати пластову палицю і хустину для першої допомоги, зробити якийсь предмет для щоденного вжитку тощо.

Для дівчат вимоги до існуючих пластових іспитів були схожі до тих, що мали юнаки, проте вони мали і свої характерні риси. Перш за все, для дівчат був збільшений початковий вік першого іспиту — з 12-13 років (для юнаків

О. Тисовський визначав його з 11 - ти років). Крім загальних пластових знань та вмінь, вони повинні були показати навички дотримання домашнього порядку. Вимоги до другого та третього іспитів були такими ж, лише у фізичному вишколі — дещо полегшеними, а натомість вводились такі оригінальні пункти, як, наприклад, «приявність ума», котрі мали досить чіткі критерії. Це є свідченням того, що у «Пласті» не було диференціації обов’язків за статевою ознакою. Так, приготуванням їжі і забезпеченням табору всім необхідним займались як пластуни, так і пластунки.

У всебічному вихованні членів «Пласту» важливу роль відігравали «іспити вмілостей» (так звані почесні іспити (О. Тисовський)). За власним бажанням пластун міг здавати декілька іспитів. Кількість спеціальностей постійно зростала. Наприклад, у 1929 році їх нараховувалося понад 100. Найбільш поширеними серед них були санітарна служба, мандрівництво, природознавство, провідництво, пожежництво, піонірка (підготовка до пластових таборів), переплетництво, слюсарство, городництво, токарство, прання, дроворубство, кошикарство, лимарство, вирощування рису та інші. З кожним роком збільшувалась кількість пластунів, що їх складала. Наприклад, на 1926 р. їх було здано всього 591, на кінець 1927 р. — 1708, а на 1929 р. — майже 4000. Варто відзначити, що кожен десятий іспит здавали пластунки [5, с. 130].

Отже, як бачимо, діяльність молодіжних товариств першої половини ХХ століття ґрунтувалася на засадах любові та обов’язку перед Богом, Батьківщиною та оточенням, на принципах рівності, честі та совісті. У цей період з’явились перші навчальні заклади різних типів для жінок. Морально - етична система, що лежала в основі життя кожного пластуна чи пластунки, січовика чи січовички, спонукала їх до постійного самовдосконалення, побудови егалітарних взаємин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білавич Г. Товариство «Рідна школа» (1881-1939 роки) / Г. Білавич, Б. Савчук. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999. - 208 с.

2. Боберський І. Українське сокільство: 1894-1939 / І. Боберський. - Львів: Сокіл-Батько, 1939. - 1 6 с.

3. Жіночі рільничі школи // Рідна школа. - 1939. - Ч. 13-14. - С. 213-214.

4. Леник В. Українська організована молодь (молодечі організації від початків до 1914 р.) / В. Леник. - Мюнхен - Львів, 1994. - 215 с.

5. Савчук Б. Український Пласт: 1911-1939 / Б. Савчук. - Івано- Франківськ: Лілея-НВ, 1996. - 267 с.

6. Трофим’як Б. Гімнастично-спортивні організації у національно - визвольному русі Галичини (друга половина ХІХ ст. - перша половина ХХ ст.) / Б. Трофим’як. - Тернопіль: Економічна думка, 2001. - 694 с.

7. ЦДІА України у Львові. - Ф. 389, оп. 1, спр. 92, арк. 14.

8. Чайківський Ю. Найважніші виховні завдання в середнім жіночім заведенню «Рідної школи» // Звідомлення управи приватної дівочої гімназії «Рідної школи» в Станіславі за шкільні роки 1920-1921 -1926-1927. - Станіслав, 1927. - С. 4.

9. Чепіль М. М. Теорія і практика формування національної свідомості дітей та молоді Галичини (друга половина ХІХ ст.) / М. М.Чепіль. - Дрогобич: Відродження, 2001. - 503 с.


Похожие статьи