Головна Військова справа Військово-науковий вісник РОЛЬ СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ НА ЕТАПІ ФОРМУВАННЯ ОСНОВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ: РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ
joomla
РОЛЬ СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ НА ЕТАПІ ФОРМУВАННЯ ОСНОВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ: РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ
Військова справа - Військово-науковий вісник

БУЧКО Д.Р.*

У статті висвітлюються хронологічні події створення Спілки офіцерів України, висвітлено діяльність з відродження українських збройних сил та показано роль і досягнення Львівського громадського комітету ЗС УНА перед здобуттям незалежності та Львівської обласної органі­зації СОУ на початках української незалежності.

Ключові слова: Спілка офіцерів України, формування Збройних Сил України.

Постановка Проблеми Та Її Актуальність. Двадцятирі­чний ювілей створення Спілки офіцерів України дає підс­тави для поглибленого аналізу історії створення, станов­лення і діяльності зокрема Львівської обласної організації Спілки офіцерів України (СОУ). Ця історія не віддільна від історії створення Збройних Сил (ЗС) України, насам­перед на першому етапі, проте в історіографії роль СОУ є маловисвітленою.

Аналіз Попередніх Досліджень. Свій внесок у висвітленні питань формування ЗС України та діяльності Спілки офіцерів України у цьому процесі зробили науковці С. Литвин, А. Русначенко, Б. Якимович та інші, які брали активну участь у громадському житті. Крім того, чимало спогадів залишили інші учасники подій, як-то: А. Кошіль, В. Лазоркін, В. Роєнко тощо. Водночас оцінка діяльності СОУ та інших громадських організацій у створенні ЗС України потребує подальшого комплексного дослідження. У більшості

*Бучко Дмитро Романович, старший лейтенант, начальник клубу, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів. © Бучко Д. Р., 2011

3


Матеріалів автори використовують власні архіви, що ускладнює доступ дослідників до джерельної бази, тож актуальним є завдання систематизації існуючих відомостей.

Метою Автора Було, спираючись на різноманітні дже­рела, простежити етапи роботи Спілки офіцерів України та оцінити внесок її членів у створення власних збройних сил.

Громадський рух офіцерів-патріотів України до ство­рення Спілки офіцерів України умовно також можна по­ділити на наступні історичні етапи.

Перший Етап Створення СОУ починається з 1989 р. і безпосередньо пов’язаний із зародженням та розростан­ням публічної громадської активності на тлі створення Народного Руху України (НРУ), який своїм прикладом надихав громадян на нові ініціативи у відродженні укра­їнської свідомості та національної пам’яті. Офіційна ж пропаганда не спромоглася вдатися до аналізу джерел про злочини комуністичного режиму, чим ставила офіце­рів у складне становище противників українського відро­дження. Відповідно з’ясування історичної правди ставало особистою справою, часто стримувалося можливими розча­руваннями та службовими неприємностями [1]. Проте ті, хто ставав на цей шлях, невдовзі намагалися скорелювати зміну суспільної думки між народом та армією. Отже, оче­видним результатом цього ставали питання актуалізації державності та національного війська.

До перших нелегальних об’єднань, які перед собою ставили названі вище завдання, слід віднести Український війсь­ковий комітет, який засновано у Львові 7 лютого 1990 р. 20 червня цей комітет з метою уникнення партійних впливів новостворених демократичних партій був реорга­нізований у Львівський громадський комітет за відро­дження Української Національної Армії (УНА). Очолив комітет історик, старший лейтенант запасу Сергій Рудюк. Членами його в різний час були майор запасу Михайло Біляковський, Степан Вус, підполковники запасу Ярослав Грядовий, Ярослав Кітура, Роман Роп, полковник Віталій Лазоркін, майор Володимир Фукс, Микола Сливка, Рос­тислав Онищак, Ярослав Керницький, Сергій Радченко, Василь Презмірський, Андрій Кирчів, Валерій Савонюк та інші [2, 75]. Секретаріат комітету працював на вулиці Вірменській, 4. З часом осередки комітету були засновані

4


У Тернополі, Ужгороді, Житомирі, Києві, Кривому Розі, Харкові, Херсоні, Чернівцях [3, 121–182]. Спільними зу­силлями створювались умови для напрацювання засад будівництва національної армії, для правового захисту військових, зокрема “афганців”, учасників національно-визвольної боротьби, умови для підготовки молоді до вій­ськової служби, популяризації українських військових традицій, для департизації існуючих ЗС [3, 121-182].

Увесь 1990-й рік провіщував великі зміни. Преса по­чала популяризувати ідеї створення національної армії в газетах “Ратуша”, “Молода Галичина”, газеті комітету УНА “Кріс”, а також в ефірі радіо “Свобода” [3, 508-514], зокрема побачили світ статті А. Доценка “Українській армії - бути!” (“Західний кур’єр” від 22 серпня 1990 р.), Я. Кітури “Українська національна армія” (“За вільну Україну” від 5 вересня 1990 р.) [17].

З іншого боку, в загальносоюзних виданнях украй не­гативно оцінювали події на периферії. У грудні 1990 р. “Комсомольская правда”, а потім і центральне телеба­чення повідомили про небезпеку, що виходить із Західної України: буцімто на Львівщині незаконно зберігаються тисячі одиниць стрілецької зброї. Це свідчило як про на­міри Кремля перетворити Західну Україну на чергову “гарячу точку”, так і про очікування надзвичайних подій всередині СРСР [5].

Громадянська Україна вирувала. На Хортиці масово відзначили 500-річчя козацтва. Вулиці Львова все частіше заповнювали групи молоді, які під синьо-жовтим прапо­ром з тризубом – гербом Української Народної Республіки виконували пісні січових стрільців, Української Повстан­ської Армії. Апогеєм прояву національної свідомості гали­чан стало перше багатолюдне відзначення 14 жовтня 1990 р. дня Покрови Пресвятої Богородиці як дня Україн­ського війська. Тисячі молодих людей зібрались у Свято-юрському соборі, а після богослужіння лавами пройшли до центру міста. Тоді ж у драматичному театрі ім. Марії Заньковецької відбувся концерт, в якому пролунали стрі­лецькі та повстанські пісні. Відомо, що учасники віча ухва­лили звернення до Львівської обласної ради з вимогою ініціювати проголошення свята Покрови днем Українсь­кої Армії [6].

5


У Львові на той час діяло Львівське вище військово-політичне училище (ЛВВПУ), а також Об’єднана військова кафедра Львівського політехнічного інституту (ЛПІ). З ініціативи студентського братства “Політехніки” на військо­вій кафедрі був виготовлений чи не перший у військових навчальних закладах УРСР стенд з історії українського війська [1, 130].

21 жовтня 1990 р. Львівський громадський комітет за відродження УНА провів конспіративну конференцію щодо створення республіканського військового формування [3, 515–525]. Найкращим учасники конференції вважали правовий шлях створення Україною власних Збройних Сил, зокрема через перебудову ЗС СРСР, дислокованих в УРСР, у ЗС України [3, 515-525]. Головним засобом реалі­зації цієї ідеї вбачалося проходження строкової військової служби призовниками виключно на території УРСР [7], вишкіл офіцерських кадрів у національних військових навчальних закладах України та обов’язкова підготовка допризовної молоді до служби в ЗС України у школах і навча­льних закладах на чолі з офіцерами запасу [8, 242-253]. Пропонувалися й інші підходи: творення паралельних ЗС СРСР військових структур [9], зокрема, перетворення військ МВС в армію або в Національну гвардію [10, 183-196], створення національних військових формувань у посе­леннях українців в інших республіках СРСР [11], а також створення військових партизанських загонів у лісах При­карпаття та в Карпатах. Ідеї “паралельних військових структур” у принципі надавали привід керівництву СРСР запровадити в УРСР надзвичайний стан, тому на нараді схвалення вони не отримали [3, 554]. В. Пилипчук запро­понував скликати у 1991 р. установчий з’їзд українських офіцерів зі створення Всеукраїнського комітету за відро­дження Української Національної Армії. Цей намір пуб­лічно озвучили на Других зборах НРУ 28 жовтня 1990 р., наслідком чого стали відповідні звернення до військовиків – громадян України [1].

Перемога у 1990 р. на місцевих виборах у Західній Україні демократичних сил та ухвалення Верховною Радою УРСР (ВР УРСР) Декларації про державний суверенітет України створили на Львівщині сприятливі умови для прак­тичної роботи зі створення УНА. Активною стала взаємодія

6


Львівської обласної ради з командуванням ПрикВО: були сформовані постійна депутатська комісія з військових питань і постійна робоча група Виконавчого комітету Львівської Ради народних депутатів на чолі із заступником голови облвиконкому з питань призову молоді В. Лясковською.

Активними у поширенні ідеї необхідності власного вій­ська на рівні Києва, інших обласних центрів, а також не­допущенні відправки призовників у “гарячі точки” Союзу були члени Народної Ради ВР УРСР, Військової колегії НРУ, УРП, Львівського громадського комітету за відро­дження УНА, комітету Солдатських матерів, Львівської обласної фольклорно-спортивної асоціації “Галицька Січ”. Основну увагу було спрямовано на засадничі питання, а саме ухвалу Верховною Радою УРСР законів у оборонній сфері. 1 грудня 1990 р. на Першій сесії Великої Ради НРУ в столиці полковники Віталій Лазоркін і Вілен Мартиросян оприлюднили Концепцію створення ЗС України [1].

Активність полковника В. Лазоркіна у згаданих вище питаннях змусила командування ПрикВО ініціювати виключення його з КПРС із відповідним звільненням з лав ЗС. В. Лазоркін висловив протест щодо таких намірів і добровільно залишив КПРС – першим серед військо­виків Львівщини [1].

Визначальною віхою у боротьбі за відродження ЗС України стала науково-практична конференція “Зовнішня і внутрішня безпека України. Концепція Української Армії та пошуки шляхів її створення”, що пройшла 2–3 лютого 1991 р. у Будинку письменників (організатор – А. Кошіль) за участю 123 представників, переважна більшість яких були офіце­рами дійсної служби. Конференція мала великий резонанс, і, власне, поклала початок формуванню Збройних Сил України, ініціювавши до Верховної Ради УРСР звернення-пропозиції відновити формально створене ще в 1944 р. Міністерство оборони УРСР і відпрацювати відповідні правові підстави [8, 246–247].

Отже, для першого етапу створення національних Зброй­них Сил і окреслення засад майбутньої Спілки офіцерів України характерними були конспіративність, компетен­тність і висока активність її учасників поряд із одночасною співпрацею з державницькими громадськими і політич­ними організаціями України [2, 136–157].

7


Доленосним результатом їх наполегливої роботи на цьому етапі став І (ІV) з’їзд офіцерів-громадян України, який відбувся 27–28 липня 1991 р. В організаційному комі­теті з’їзду майбутньої Спілки офіцерів України Львівщину представляли С. Рудюк, В. Лазоркін та І. Деркач. Активно долучився до організаційних заходів і Я. Кітура. Підсум­ками з’їзду стали заява стосовно принципів побудови Збройних Сил України, звернення до Верховної Ради УРСР з вимогою прискорити відродження ЗС республіки, звернення до офіцерів – громадян України, котрі прохо­дять службу на чужині, з рекомендаціями повертатись на Батьківщину і запевненням вирішити їхні проблеми в Україні та постанова про створення Спілки офіцерів України зі статутними завданнями, які до того часу вті­лював Комітет за створення УНА [2, 40]. Керівні органи СОУ були сформовані з 47 осіб [11, 56].

Утвердження Верховною Радою УРСР державного сувере­нітету України влітку 1991 р. та проголошення на І з’їзді українських офіцерів про створення всеукраїнської гро­мадської організації “Спілка офіцерів України” наближали крах СРСР, що, безумовно, відчували в Кремлі, спробувавши зупинити відцентрові процеси через ГКЧП.

21 серпня 1991 р. перед Львівським університетом виру­вав багатотисячний мітинг. Одним із завдань, яке взяв на себе тодішній осередок СОУ, було встановити зв’язок із командирами курсантських підрозділів ЛВВПУ, щоб утримати від виведення військовиків із пункту постійної дислокації [2].

22 серпня став днем повної поразки ГКЧП і початком розпаду СРСР.

Верховна Рада України, ухваливши Акт про незалеж­ність, також ухвалила Постанову № 1432-ХІІ “Про війсь­кові формування на Україні”, якою підпорядкувала собі всі дислоковані на території республіки військові форму­вання, прийняла ухвалу про створення Міністерства обо­рони України і рекомендувала урядові України розпочати створення Збройних Сил України, Республіканської гвардії та її підрозділу охорони ВРУ, Кабінету Міністрів і Націо­нального банку України.

247 делегатів за участі приблизно сотні запрошених проголосили 22 вересня 1991 р. в Управі НРУ на проспекті

8


Шевченка проголосили створення Львівської обласної орга­нізації (ЛОО) СОУ. Головою ЛОО СОУ став майор Петро Костюк. Обласна організація своєю чергою активізувала створення активних первинних осередків у частинах інших силових установ. Загалом запрацювали більше сорока пер­винних міських і районних організацій, які залучили майже 1200 спілчан [13, 183–196], з них близько 200 – постійно активних [14].

У цей же час, 16 вересня, в Києві на рівні голови комісії Верховної Ради з питань оборони та надзвичайних ситуацій генерал-лейтенанта міліції В. Дурдинця була створена ініціативна робоча група з членів СОУ. Вже на перших засіданнях групи були винесені та обговорені проекти За­конів України “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України” та “Про Національну гвардію”. Крім того, група надавала допомогу К. Морозову у створенні Міністерства оборони України, адже необхідні військові концепції СОУ уже мала, чого не було в офіційних державних структурах [2, 41]. 11 жовтня до Верховної Ради була подана Концеп­ція оборони та будівництва ЗС України, в якій передба­чалися Збройні Сили України та з’єднання колективної стратегічної оборони [6, 516–519]. 20 жовтня у першому читанні були ухвалені Закони України “Про оборону України” і “Про Збройні Сили України” (законопроекти підготовлені В. Лазоркіним, П. Костюком та ін.), котрі, як відомо, остаточно були ухвалені 6 грудня 1991 р.

Формальну, проте останню крапку у початку створення Збройних Сил України поставила тристороння зустріч президентів у Біловезькій Пущі 30 грудня 1991 р., на якій Україна оголосила про добровільне заприсяження військо­виків, що перебувають на території держави, та фактичне створення Міністерства оборони [6, 516–519]. СОУ забез­печила контроль заприсяження офіцерів у військових ча­стинах, які входили до складу ЗСУ, та 18 січня 1992 р. у Києві на Софіївському майдані організувала присягу на вірність Українському народу офіцерів запасу Київського гарнізону. Аналогічно ЛОО СОУ ініціювала заприсяження в частинах ПрикВО.

Висновки. Отже, роль Спілки офіцерів України у фор­муванні підґрунтя для створення власних Збройних Сил є очевидною. Так організація не лише озвучила потребу

9


Відродження українського війська ще за часів СРСР, а й спромоглась ініціювати базові законопроекти створення ЗС України та вирішувала соціально-побутові питання військовослужбовців.

Подальшим напрямком дослідження має стати введення джерел з архівних фондів Західного оперативного команду­вання, Львівської обласної державної адміністрації, інших громадських організацій у науковий обіг.

1. Лазоркін В.І. Львів. 1989–1991 роки / В. І. Лазоркін // Ша­нуймося, панове офіцери. – К.: Варта, 2001. – С. 121–183.

2. Русначенко А.М. На шляху до національної армії. Утво­рення Спілки офіцерів України / А. М. Русначенко // Шануй­мося, панове офіцери. – К.: Варта, 2001. – С. 7–44.

3. Яцура О.В. Попередники спілки офіцерів / О. В. Яцура // Українська звитяга і мужність: Хрестом. з військово-патріотичного виховання молоді / Упор. С. П. Рудюк. – Терно­піль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 573 с.

4. Василькевич М.А. Спілка офіцерів України Львівської області – 15 років від часу заснування / М. А. Василькевич, С. М. Боренько // За вільну Україну. – 2006.

5. Кітура Я.І. Розбудова Української національної армії – справа нашого життя: збірник статей, звернень, листів / Я. І. Кітура. – Львів: Каменяр, 2007. – 230 с.

6. Якимович Б.З. Збройні Сили України: нарис історії / Б. З. Якимович. – Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1996. – 357 с.

7. Романчук О.К. Шляхи, які нам обирають, або Збройні Сили України: міф чи реальність? / О. К. Романчук // Сучасність. – 1992. – № 11.

8. Кошіль А.М. Кроки до незалежної України / А. М. Кошіль // Шануймося, панове офіцери. – К.: Варта, 2001. – 399 с.

9. Революція на граніті – Вимоги гранітного голодування студентів від 2 жовтня 1990 р. [Електронний ресурс]: Зі спогадів Петра Світличного, депутата Київради з 1990 року. – Режим доступу: Http:// revnagraniti. wordpress. com/.

10. Мартиросян В.А. Спілка Офіцерів України / В. А. Мартиросян // Шануймося, панове офіцери. – К.: Варта, 2001. – 399 с.

11. Роєнко В. Офіцери – цвіт української нації / В. Роєнко // Україна або смерть! – К.: Дана. – 1997. – 56 с.

12. Українська звитяга і мужність: Хрестоматія з військово-патріотичного виховання молоді / Упор. С. П. Рудюк. – Тер­нопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 573 с.

13. Лобащук О.М. Львівська організація СОУ // Шануймося, панове офіцери / О. М. Лобащук, М. А. Василькевич. – К.: Варта, 2001. – 399 с.

10


14. Боренько С.М. Спілка офіцерів України Львівської області – 15 років від часу заснування / С. М. Боренько // За вільну Україну. – 2006.

15. Русначенко А.М. На шляху до національної армії. Утворення спілки офіцерів / А. М. Русначенко // Шануймося, панове офіцери. – К.: Варта, 2001. – 399 с.

16. Якимович Б.З. Збройні Сили України: історичний нарис / Б. З. Якимович. – Просвіта, 1996. – 359 с.

17. Якимович Б.З. Форпост незалежності (Львів у 1988–1996 рр.) / Б. З. Якимович, Л. Т. Сеник [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Http://map. lviv. ua/statti/senyk. html.

Надійшла до редколегії 21.11.2011 р.

Рецензент: Б.З. Якимович, доктор історичних наук, професор кафедри історичного краєзнавства, Львівський національний університет ім. І. Франка, м. Львів.

Бучко Д.Р.

РОЛЬ СОЮЗА ОФИЦЕРОВ УКРАИНЫ НА ЭТАПЕ ФОРМИРО­ВАНИЯ ОСНОВ ВООРУЖЕННЫХ СИЛ УКРАИНЫ: РЕГИОНА­ЛЬНЫЕ АСПЕКТЫ

В статье освещены хронологические события в создании Львовской областной организации Союза офицеров Украины и ее деятельности в государственно-созидательных процессах, в частности – в создании Вооруженных Сил Украины.

Ключевые Слова: Союз офицеров Украины, формирование Воору­женных Сил Украины.

Buchko D.

THE ROLE OF UNION OF OFFICERS OF UKRAINE IN THE FORMING OF BASES OF UKRAINIAN ARMY FORCESES BASIS: REGIONAL ASPECTS

The chronologic events of activity of Union of officers of Ukraine and other public organizations are shown in the.

Key words: Union of officers of Ukraine, forming of Ukrainian Army Forcese’s state.

11


Похожие статьи